КОЗАЦЬКА КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА 1710 р.

(Подається за: «Пакти і Конституції» Української козацької держави. До 300-річчя укладення / Відп. ред. В. Смолій.

Упор. М. Трофимук, Т. Чухліб. — Львів, 2011)

1710 року, квітня 5-го дня, табір під Бендерами (Молдавія).

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Бога, славленого в Трійці.

Нехай станеться на вікопомну пам’ять та славу Війська Запорозького і всього на­роду українського.

Дивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, правед­ний у покарах, як завжди від початку видимого сього світу, винищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконства смиряє, одні уярмлює, інші визволяє, одні підносить, інші скидає долі. Так і народ бойовий ста­родавній козацький, котрий раніше називався козарський, спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі й на землі, і то так далеко, що цісар східний, бажаючи його собі довічно примирити, з’єдну­вав подружнім союзом синові своєму каганову дочку, тобто князя козарського. Потім, славлений у вишніх, той-таки праведний суддя Бог через примножені неправди та беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизив, змирив і ледве не нічною руїною скинув долі, нарешті підкорив військовою зброєю Польській державі через Болеслава Хороброго та Стефана Баторія, королів польських. І хоч недовідомий і постійний у правосудді своїм Бог, караючи, покарав рідних наших предків незчисленними тягарями, однак, не до кінця прогнівлюючись і довіку не ворогуючи, а бажаючи вивести згаданий козацький народ до першопочаткової волі із підтяжного на той час польського панування, висунув ревного оборонця святого православ’я, стародавніх прав та вольностей військових Вітчизни, подвижного геть­мана, славної пам’яті Богдана Хмельницького, котрий при його всесильній допо­мозі, при незламному сприянні Найяснішого Короля, Його Милості, Шведського, безсмертної та вічно достойної пам’яті Карла Десятого і при повній підтримці зброї Кримської держави та Запорозького Війська, а при своєму добророзумному промислі, визволивши працями та відвагами з польського підданства Запорозьке Військо та уярмлений і утиснений малоросійський народ, піддався з ним добровільно під само­державну руку великих государів, царів та великих князів, повелителів російських, сподіваючися, що Московська держава, як з нами єдиновірна, дотримає обов’язків своїх у договорах та статтях, відбитих та присягою стверджених, і вічно збереже Військо Запорозьке та вільний народ малоросійський непорушно при правах та воль­ностях під своєю обороною.

1

Оскільки між трьома богословськими добродійностями перша є віра, тож у пер­шому сьому пункті належить почати діло про святу православну віру східного спо­відання, якою раз звитяжний козацький народ був просвічений у столиці апос­тольській константинопольській ще за володіння козарських каганів, так і тепер, триваючи в ній непорушно, не хитався ніколи жодним іншовір’ям. І не таємниця се, то славної пам’яті гетьман Богдан Хмельницький із Військом Запорозьким ні за то інше, а тільки за військові права й вольності піднявся й підняв праведну війну супроти Речі Посполитої польської, а в першу чергу за святу православну віру, яка всілякими утяженнями була присилувана від польської влади до унії з римським костелом, і ні задля чого іншого добровільно піддався із тим Військом Запорозьким та народом українським у протекцію Московської держави, а тільки задля право­славної одновірності. Через се теперішній новообраний гетьман, коли Господь Бог, кріпкий та сильний у бранях, пособить щасливою зброєю Найяснішому Королеві, Його Милості, Шведському визволити Вітчизну нашу Малу Росію від невільничого московського ярма, має й повинен буде у першу чергу дбати та міцно поставати, аби жодне іншовір’я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено, а коли десь чи таємно, а чи явно могло виявитися, тоді владою своєю має його викорінювати, не допускатиме проповідуватися і розширюватися йому, іншовірцям співжиття на Ук­раїні, а найбільше лиховірності жидівській, не давати дозволу і на те класти все дбан­ня, щоб була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під по­слушенством святійшого апостольського трону константинопольського з примножен­ням хвали Божої, святих церков, а із навчанням у вільних науках малоросійських синів розширялася і, наче крин у терні, процвітала поміж навколишніх іншовірних держав. А для більшої поваги першоначального в Малій Росії митрополичого престо­лу київського і для кращого управління духовних справ має той-таки Ясновельмож­ний Гетьман після визволення ним Вітчизни від московського іга вправити в апос­тольській константинопольській столиці первісну екзаршу владу, щоб через те по­новилися подання і синівське послушенство згаданому апостольському константи­нопольському трону, від якого євангельською проповіддю має бути просвічена і зміцнена у святій католицькій вірі.

2

Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам’яті Богдана Хмельницького, були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Речі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені — має про те Ясновельможний Гетьман старати­ся при трактатах Найяснішого Короля, Його Милості, Шведського і кріпко, скільки Бог сили пошле, поставати, де належатиме, а передусім писати про се до Найяснішого Маєстату, Його Королівської Величності, Шведського, як оборонця і протектора на­шого, щоб Його Величність не допускав нікому не тільки прав та вольностей, а й військо­вих кордонів пошкоджувати й собі привласнювати. Над те має той-таки Ясновельмож­ний Гетьман після закінчення, дай Боже, щасливої війни випросити у Королівської Величності Шведської такого трактату, щоб Його Величність та його спадкоємці, найясніші королі шведські, титулувалися постійними протекторами України і зали­шалися такими на ділі для більшої кріпості Вітчизни нашої і для збереження її цілості в наданих правах та кордонах. Також і про те має писати Ясновельможний Гетьман до Найяснішого Королівського Маєстату, щоб у трактатах Його Величності з Московсь­кою державою було й таке викладене, щоб як невільників наших, які тепер у Мос­ковській державі перебувають, було нам вільно повернено після закінчення війни, так і винагороджено і слушно поповнено всі починені від Московської держави у теперіш­ню війну на Україні шкоди. А особливо про те просити і дбати має в Найяснішої Коро­лівської Величності, щоб було всіх звільнено і до нас повернено наших невільників, які залишаються в державі Його ж Величності.

3

Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не раз засягало допомоги Військо Запорозьке для своєї оборони, отож, скільки під сей час буде можливо, має Ясновельможний Гетьман із Найяснішим Ханом, Його Милі­стю, Кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською держа­вою братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі Ук­раїни і її будь у чому насильствувати.

4

Військо Запорозьке Низове, яке заслужило собі безсмертну славу численними ри­царськими відвагами на морі й на землі, так не меншими було збагачено для спільного свого пожитку та промислів наданнями, але Московська держава, винаходячи всілякі способи для утиснення та знищення його, побудувала на власних військових ґрун­тах та угіддях чи городи Самарські, чи фортеці на Дніпрі, тим бажаючи тому Війську Запорозькому Низовому учинити перешкоду в рибних та звіриних промислах, тим створило праволомство і пригнічення. Нарешті військове гніздо, Запорозьку Січ, розорило військовим наступом. Отож після щасливого, дай Боже, закінчення війни (коли тепер згадане Запорозьке Військо не очистить тих ґрунтів своїх і Дніпра од московського насильства і себе не задовольнить) має Ясновельможний Гетьман при трактуванні Найяснішого Короля, Його Милості, Шведського з Московською дер­жавою про мир про те дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і ґрунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Війська Запорозького повернено, де надалі не тільки не має Ясновельможний Гетьман дозво­ляти ані фортець будувати, ані городів фундувати, ані слобід осаджувати і в будь- який спосіб ті військові угіддя пустошити, а й буде зобов’язаний до їхньої оборони чинити всіляку поміч Війську Запорозькому Низовому.

5

Город Терехтемирів, оскільки здавна до Війська Запорозького Низового належав і називався його шпиталем, хай і тепер отож, після визволення, дай Боже, Вітчизни від Московського підданства, має Ясновельможний Гетьман те місто повернути Війську Запорозькому Низовому з усіма угіддями й перевозом на Дніпрі, що там є, побудувати в ньому шпиталь для старих, зубожілих і ранами покалічених козаків військовим коштом, і з нього має бути їм харч та одежа, промисел. Також Дніпро увесь згори від Переволочної вниз, перевіз Переволочанський і саме місто Перево- лочну з містом Керебердою, і ріку Ворскло з млинами, які є в Полтавському полку, і козацьку фортецю із належним до неї має Ясновельможний Гетьман, а після нього наступні наслідники того гетьманського уряду зберегти при Війську Запорозькому, згідно з давніми правами і привілеями, нікому з духовної і світської влади не допус­каючи і не дозволяючи забивати й будувати там, на Дніпрі, від Переволочної єзів заводити ставів та ловитов рибних, особливо в полі мають належати на вічні часи ріки, річки та всілякі прикмети аж по самий Очаків ні до кого іншого, тільки до Війська Запорозького Низового.

6

Коли в самодержавних державах заховується хвалебний і корисний суспільному станові порядок, той порядок завше, як у війні, так і у мирі, звичайно відправляють приватні й публічні ради для спільного добра Вітчизні, в яких самі самодержці ве­дуть перед своєю присутністю, кладучи без заборони своє зізволення на спільні міністрів своїх та радників рішення та ухвали, а чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був, либонь, у Запорозькому Війську при гетьманах перед сим неодмінно, згідно з давніми правами та вольностями? Од­нак, коли деякі Запорозького Війська гетьмани, привласнивши собі неслушно й без­правно самодержавну владу, узаконили самовладно таке право: «Так хочу, так пове­ліваю!» — то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Війську Запорозькому незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, насильне й купне легке розкладення урядів військових: гене­ральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми, генеральна стар­шина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке, домовилися і постановили з Ясно­вельможним Гетьманом при елекції Його Вельможності таке право, яке має бути збережене постійно в Запорозькому Війську, щоб у Вітчизні нашій першими радни­ками була генеральна старшина, як за респектом їхніх первісних урядів, так і в ус­тановленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують го­родові полковники, нехай вони будуть пошановані подібним чином публічних радників. Над те з кожного полку мають бути до загальної ради генеральні совітни- ки по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі, вибрані за геть­манською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генераль­ними радниками має радитися Ясновельможний Гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлювати і до за­вершення не приводити. Тому тепер, при гетьманській елекції, за одноголосною всіх радою й ухвалою призначаються три Генеральні в кожному році Ради, які мають відправлятися в гетьманській резиденції перша на Різдво Христове, друга на Вос­кресіння Христове, третя на Покрову Пресвятої Богородиці, на яких повинні бути не тільки пани полковники зі своєю старшиною та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли Запорозького Низового Війська для прослуховування і рішень після прислання до себе від гетьмана розпорядження прибувати, не пору­шуючи аж ніяк призначеного терміну. А де що тільки буде від Ясновельможного Гетьмана запропоновано до загальної ради, про те всім добропорядно, без жодного приватного свого й чужого порядку, респектів, без душегубної заздрості та ворож­нечі зобов’язані будуть радити так прозірливо, щоб нічого не було в тих радах до применшення гетьманської честі, до публічного утяження та розору і, не дай Боже, пагуби Вітчизні. А коли б на ті вищеоголошені терміни для генеральної старшини трапилися якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справ- лення та відправляння, то Ясновельможний Гетьман матиме силу та волю, за пора­дою генеральної старшини, такі діла управляти й відправляти своєю гетьманською повагою. Також, коли якісь листи трапляться із закордонних сторонніх держав, ординовані до Ясновельможного Гетьмана, то про них має оголосити Його Вель­можність генеральній старшині й відповіді, які відписуватимуться, освідомлювати, не утаюючи ніяких листовних кореспонденцій, особливо закордонних і тих, які можуть пошкодити вітчизняній цілості й загальному добру. А щоб була конечна надія в секретних та публічних радах між Ясновельможним Гетьманом та генеральною старшиною, з полковниками та генеральними радниками, має бути кожен із них при посіданні свого уряду виконати на вірність і у Вітчизні на зичливість до регімен- таря свого на збереження повинностей своїх, які тільки до уряду якогось належати­муть, формальну присягу згідно з клятвою, публічно ухваленою. А коли б щось було б помічено в Ясновельможного Гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді та ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами, чи то приватно, чи, вкаже на те належна і невідправна потреба, публічно, на раді Його Вельможності виказати і з’явити про порушення прав та вольностей вітчизняних без применшення і най­меншого ушкодження високого регіментарського гонору. На такі викази не має Яс­новельможний Гетьман вражатися і чинити помсти, а дбатиме такі недолади спра­вити. Особливо генеральні радники, кожен із них у своєму полку, з якого на дорад- ництво вибрані, сильні будуть, разом із паном полковником городовим доглядати порядків і ними спільною радою управляти, постаючи за кривди й утяження людські. І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шану­вати Ясновельможного Гетьмана, належить їм виявляти честь і віддавати послушен­ство, так і Ясновельможному Гетьманові взаємно шанувати їх і утримувати за това­риство, а не слуг та робітних підлеглих, не примушуючи їх навмисно для приниження осіб до публічного неґречного упослідження перед собою стоянням, окрім того, коли потреба вкаже.

7

Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного то­вариства та інших військових урядників над тією ж чернею чи то б гонор гетьмансь­кий зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких пере- ступників сам Ясновельможний Гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на військо­вий Генеральний суд, і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен перекупник має й понести.

8

Тії ж генеральні особи, які належно резидують при гетьманському боці, мають доносити Ясновельможному Гетьману всілякі військові справи, які до чийого чину й повинності належатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати.

9

Оскільки перед цим у Війську Запорозькому завжди бували генеральні підскарбії, які завідували військовим скарбом, млинами та всілякими належними до скарбу військового приходами та повинностями і ними з гетьманського відома керували, то й тепер такий порядок установлюється загальним договором і неодмінно узаконюєть­ся, аби після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої з московського ярма був обра­ний увагою гетьманською і з загального зведення генеральний підскарбій, людина значна і заслужена, маєтна й добросовісна, який мав би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими військовими приходами і повертав їх на пуб­лічну військову потребу з відомом гетьманським, а не на свою приватну. А сам Ясно­вельможний Гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу, а саме: індуктою, Галицьким полком, сотнею Шептаківською, добрами Почепівськими й Оболонськими та іншими витратами, які здавна ухвалено й постановлено на уряд гетьманський. А більш Ясновельможний Гетьман маетностей, добр військових не має самовладне собі привласнювати та іншим, менш у війську заслуженим, а най­більше ченцям, попам, бездітним вдовам, урядникам посполитим і військовим дрібним слугам своїм гетьманським та особам приватним з уваги до них не роздава­ти. І не тільки до боку гетьманського має вибиратися поприсяжений генеральний підскарбій для догляду військового скарбу і, де гетьманська резиденція утвердить­ся, там і залишатися, але мають бути по два підскарбії в кожному полку, так само поприсяжені, люди значні й маєтні за спільною полковника, військової та посполи­тої старшини ухвалою, які б знали про полкові й городові приходи й посполиті побо­ри — вони мали б щороку звітувати щодо свого завідування та управління. Ці пол­кові підскарбії повинні будуть, маючи реляцію до генерального підскарбія, знати про належні до військового скарбу приходи у своїх полках, їх відбирати й віддавати до рук генерального підскарбія. А пани полковники так само не повинні мати інте­ресу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрами, які нале­жать до полкового уряду.

10

Як за всякими у Вітчизні й Запорозькому війську порядками, за посадою уряду свого має Ясновельможний Гетьман стежити, так найбільше має тримати й на те пильне й невсипуще око, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й ко­риснішого собі мешкання. Через те, щоб пани полковники, сотники, отамани і всілякі військові й посполиті урядники не важилися панщизн та роботизн своїх приватних господарських козаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не нале­жать і не є під їхньою персональною державою, брати до кошення сіна, збирання з піль жнива і гачення гребель примусом, чинити насилля, віднімаючи й ґвалтовно купуючи ґрунти, за будь-яку вину з усього майна лежачого й рухомого оголяти, приневолювати до діл своїх домових безплатно ремісників та козаків — має те Ясно­вельможний Гетьман своєю владою заборонити, чого й сам для доброго іншим, підруч­ним собі, прикладу має вистерігатися і так не чинити. А оскільки всілякі утяження та здирства вірним людям походять найшвидше від владолюбних та купнів, які не покладаються на свої заслуги, прагнучи неситою пожадливістю для свого приватно­го пожитку військових та посполитих урядів, зваблюють гетьманське серце коруп- ціями і завдяки цьому втискуються без вільного обрання понад слушність і право чи на полковничі уряди, чи на інші посади — щодо того конечно постановляється, щоб Ясновельможний Гетьман не заводився жодними, хоч і найбільшими додатками та респектами, нікому за корупції полковничих урядів та інших військових і посполи­тих начальств не давав і насильно на них нікого не встановлював, але завжди як військові, так і посполиті урядники мають бути вибрані вільними голосами, особли­во ж полковники, а після вибрання підтверджені гетьманською владою, однак елекції таких урядників мають відправлятися не без гетьманської волі. Те ж таки право мають і полковники зберігати й не постановляти без вільного вибору цілої сотні сот­ників та інших урядників через корупції та будь-які інші респекти, не повинні та­кож через своє приватне урядження їх від урядів відставляти.

11

Козацькі вдови й осиротілі козацькі діти, козацькі жінки без присутності самих козаків, коли в походах або на будь-яких будуть перебувати службах, щоб не притя­галися до всіляких посполитих повинностей і не утягувалися вимаганням датків — домовлено й постановлено.

12

Не менше городам українським і від того чиниться утяження, що багато хто з жителів, які мають відбувати всілякі посполиті повинності для різних державців, духовних та світських, повідходили з посесію, а їхні посполиті, які залишилися малолюдно, мусять без жодної полегшеності таки ж двигати тягарі, які носили на собі з допомогою відторгнених і тих, що відійшли, сіл. Через це після заспокоєння від воєнної колотнечі Вітчизни і після визволення, дай Боже, її від московського підданства, має бути встановлена через вибраних на те комісарів генеральна ревізія всіх маєтностей, які залишаються під державцями, й подана до уваги Генеральної Ради при гетьмані, за якою розсудиться і постановиться, кому гідно належить, а кому не належить тримати військові добра й маєтності, і які повинності та послу­шенства підданські має поспільство державцям віддавати. Також і від того убогим людям посполитим примножується утяження, що численні козаки інших людей посполитих, приймаючи собі в підсусідїї, охороняють так від належних їм повинно­стей, які кладуться на загальну тяглість городову та сільську, а маєтні купці, захи­щаючись чи гетьманськими універсалами, чи полковничою та сотницькою протек­цією, ухиляються від несення спільних посполитих тягарів і не хочуть допомагати відбувати їх людям убогим. Хай через те Ясновельможний Гетьман не забуде своїми універсалами привернути як підсусідків козацьких, так і купців до посполитих по­винностей і заборонити їм протекції.

13

Столичне місто Київ та інші українські городи з маїстратами своїми в усіх правах та привілеях наданих, щоб були заховані непорушно, повагою сього акта елекційно- го постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі.

14

А що найбільше приносили утяження посполитим людям на Україні передусім наїзди і підводи, а козакам провідництво, через які люди приходили до крайнього в майні своєму знищення, то тепер аби ті підводи й провідництва зовсім були зали­шені і щоб ніхто з переїжджих аж ніяк не важився ніде жодної підводи брати, на­поїв, кормів і датків найменших вимагати, хіба хто в публічних справах і то за подо­рожньою Ясновельможного Гетьмана їхатиме, але й тому без жодних поклонних датків, а дати лише підвід, скільки в подорожній буде написано. Особливо щоб жодні особи військові та слуги переїжджі їхні, Ясновельможного Гетьмана, не вимагали за приватними ділами, а не військовими підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те городовим розорення, а бідним людям завдається знищення. Однак уся­ка особа, великий, дрібний і найменший, за приватним своїм ділом, а не військовим, коли переїжджає без регіментарської подорожньої, має своїм коштом усюди по горо­дах та селах послугуватися, а не вимагати і силою ніколи не брати підвід та про­відників.

15

А що оренди, установлені для річної плати компаній та сердюкам і для наших військових витрат, вважаються за тяготу посполиту від усіх малоросійських обива­телів, військових та посполитих, так само за прикрість і утяження у поспільства є компанійська та сердюцька станція. Тому як оренди, так і згадана станція має бути залишена і цілком знесена. Відтак хай військовий занепалий скарб реставрується та постановиться на відбування і задоволення всіляких публічних військових таки ви­трат. А як багато після закінчення війни Ясновельможний Гетьман має тримати плат­них компаній та піхотинців при своєму боці на послугах військових, про те на Гене­ральній Раді буде увага й постанова.

16

Стократ убогі люди кричать і скаржаться, що як індуктарі та їхні фактори, так і виїзні ярмаркові чинять численні понад звичай і незчисленні їм здирства, через які неможливо взагалі убогій людині вільно з’явитися на ярмарок продати якусь малу річ для покриття убожества свого або на домову потребу купити без ярмарко­вого платежу, а, не дай Боже, у провину якусь, хоч малу, втрапити, то випаде бути обідраному з ніг до голови від виїзних ярмаркових. Через що хай індуктарі та їхні фактори від них стільки відбирають до військового скарбу, скільки товарів, і такі ексакції, евекти та індукти, які буде обчислено в інтерцигах, нічого зайвого від купців не вимагаючи і людям вірним убогим не чинячи найменшого здирства. Так само й виїзні ярмаркові аби вибирали повинність у кого належить, а не в убогих людей, прибулих на ярмарок з малою домовою продажею або для купівлі чогось на домашню потребу, жодних справ, не тільки кримінальних, а й поточних, не суди­ли і здирства понад звичай не чинили людям та городовим — сприяти тому буде Ясновельможний Гетьман своїм добродумним дбанням та владою; йому доручають­ся і всі у Вітчизні нелади для премудрого справлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори сі та постанови для конечного виконання, які Його Вельможність зволить підтвердити не тільки приписом своєї руки, а й формальною присягою і тисненням військової печатки. А присяга та в собі має таке:

Я, Пилип Орлик, новообраний Війська Запорозького гетьман, присягаю Госпо­дові Богу, славленому в святій Тройці, на тому, що будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, з давніми права­ми та звичаями військовими, за зволенням Найяснішої Королівської Величності Шведської, протектора нашого, від генеральної старшини і всього Війська Запорозь­кого тут, при боці Його Королівської Величності, і яке біля Дніпра на Низу зали­шається, через посланих осіб, що ці договори й постанови, тут описані і межи мною і тим-таки Військом Запорозьким узаконені й утверджені з повною порадою на акті теперішньої елекції, по всіх пунктах... та періодах незмінно виконувати: милість, вірність і старанне дбання до Малоросійської Вітчизни, матері нашої, про добро її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане, мати; жодних факцій не ладнати зі сторон­німи державами та народами, а всередині у Вітчизні на зруйнування і хоч яке по­шкодження; оголошувати усякі підступи Вітчизні, правам та вольностям військо­вим, шкідливі генеральній старшині, полковникам і кому належить. Обіцяю і повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Війську Запорозькому осіб по­шанування й любов до всього старшого і меншого товариства, а до переступників, згідно з артикулами правними, справедливість. У цьому мені, Боже, допоможи, не­порочне се Євангеліє та невинна страсть Христова. А те все підписом руки моєї влас­ної і печаткою військовою стверджую.

Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5-го дня. Пилип Орлик, гетьман Війська Запорозького, рукою власною.

9.