НАРОДНА ПІСНЯ ПРО ЗНИЩЕННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ 1775 р.
(Подається за: Голобуцький В. Запорозьке козацтво. — К., 1994)
Світ великий, край просторий, та ніде прожити: Славне Військо Запорозьке хотять погубити. Ой цариця загадала, а Грицько пораїв, Щоб зігнати запорожців та аж до Дунаю.
Вже ж на річці Базавлуці і москалі стали, Ой вже ж москаль Запорожжя кругом облягає, А наш батько Калнишевський того й не гадає, А вже ж москаль, а вже ж москаль Січу обступає. Васюринський козарлюга не п’є, не гуляє Та свойого отамана рано пробуджає:«Та встань, батьку-отамане, кличуть тебе люди,
Ой як станеш ти на башті, москаля не буде!» А москалі не дрімали, запас обдирали, А московськії старшини церкву грабували; Та беруть срібло, та беруть злото, восковії свічі, Ой заплакав пан кошовий з старшиною в Січі. Ой зайшов же пан кошовий та на круту гору: «Не руйнуйте, люде добрі, хоч Божого дому!» Запорозькі отамани, як орли, літали, Свого батька кошового вірненько благали: «Позволь, батьку-отамане, нам на башти стати, Ні одному генералу з плеч головку зняти, Москва стане лагерями, а ми курінями, Москва стане із штиками, а ми з кулаками, Ой, щоб слава не пропала поміж козаками».
«Не дозволю, миле браття, вам на башти стати: Однакове християнство — грішно вигубляти!» А вже ж уступила одна дивізія та серед самої Січі — Ой взяла ж вона січові гармати, всі козацькі здобичі. Ой крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи серед церкви: «Прибирайтесь, славні запорожці, так, якби ік смерті!» Ой крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи на дзвіниці: «Гей, відкидайте, славні запорожці, списи та рушниці!» Ой пливе щука з Кременчука, розбита із лука... Ой тепер же нам, Калниш кошовий, з тобою розлука: Ой пішли, пішли славні запорожці, та не пішки — дубами, Ой як оглянуться до славної Січі, умиваються сльозами.
10.