ЛИСТ ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ ІВАНА МАЗЕПИ ДО СТАРОДУБСЬКОГО ПОЛКОВНИКА ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО 1708 р.
(Подається за: Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С. Павленко. — К., 2007)
1708 року, жовтня 30-го дня, с. Дігтярівка на Чернігівщині.
Мій ласкавий приятелю, пане полковнику стародубський!
Нехай буде відомо В[ашій] М[илос]ті те, що ми, гетьман, бачачи Вітчизну нашу Малоросійську, що приходить до крайньої згуби, коли ворожа нам здавна сила московська те, що поклала була від багатьох літ при всезлобному своєму намірі, тепер почала досягати із занепадом останніх прав та вольностей наших, коли без жодного з нами погодження почала забирати малоросійські городи в своє посідання, людей наших, пограбованих і до кінця знищених, із них повиганявши, а своїми військами осаджувати.
І нехай би те чинили в полках Стародубському, Чернігівському та Ніжинському, маючи й вигадуючи з притаманної собі хитрості брехливі причини, начебто те чинять для оборони від наступу шведських військ, але й біля дальніх міст, куди шведські війська не мислять ніколи наступати, заходилися були, як до Полтави з Білгорода ординовано два полки. І над іншими містами те б виповнилося, коли б ми за звичною нашою горливістю до Малоросійської Вітчизни, тому їхньому лихому намірові не запобігли. А до того не тільки маємо від зичливих приятелів таємні перестороги, але й самі те явними доказами бачачи і цілковито відаючи, що нас, гетьмана, генеральну старшину, полковників і весь керівний склад Запорозького Війська, хочуть за притаманними їм звабами до рук прибрати і запровадити в тиранську неволю, ім'я Запорозького Війська згладити, а козаків у драгунію та солдатів перевернути, народ же малоросійський навіки віддати у рабство. І коли б не Господь поміг од тиранських їхніх рук врятуватися, то певне й той би їхній намір ворожий дійшов би до здійснення, адже ні для чого іншого Олександр Меншиков та князь Дмитрій Михайлович Голіцин зі своїми військами до нас поспішали, ні для чого іншого звабами своїми спершу з військом, а потім так само і зі старшиною до обозів своїх московських вабили, тільки щоб нас усіх могли забрати у тяжку неволю (а не дай Боже!) і на тиранські муки. Бачачи понад те, що московська потенція безсильна і невоєнна, завжди втечею рятується від непоборних шведських військ, прибігли сюди не боронити нас від наступу тих-таки шведських військ, але вогнем, грабунками і немилосердним мордуванням прийшли руйнувати, а міста відбирати в своє посідання; ми ж тож удалися за згодою і спільною постановою спільно з панами генеральними особами, полковниками та старшиною всього Запорозького Війська в непоборну потенцію Найяснішого Короля Його Милості Шведського, маючи непосоромну надію у всемогутньому Бозі, єдиному заступнику ображених, що любить правду і ненавидить лжу, що Його Королівська Величність завжди оборонить щасливою зброєю від того московського тиранського іга Вітчизну нашу Малоросійську і Запорозьке Військо звільнить, а забрані наші права та вольності не тільки приверне, але із загальною користю і з безсмертною славою Запорозького Війська на майбутній вік примножить і розширить, у чому нас утвердив і упевнив своїм ніколи не змінним королівським словом і даною на письмі асекурацією. За чим і В[аша] М[иліс]ть, оскільки є правдивий своєї Вітчизни син, не зичачи їй крайньої погибелі, знищення та руїни, берися до єдиної з нами всіма згоди і оборони тієї ж своєї Вітчизни, також дбай усіма способами, за даним тобі від Бога розумом та мистецтвом, викоренити московське військо із Стародуба, згодившись щодо того із панами полковниками переяславським та ніжинським, певний того бувши, що московська сила нічого не зможе там В[ашій] М[илос]ті та місту Стародубу зашкодити, бо вона незабаром буде зброєю Королівської Величності Шведської загнана в свої межі. А коли б В[аша] М[иліс]ть до викорінення того московського гарнізону, що лишається в Стародубі, стільки сили і способу не мав, то радимо Вашій Милості звідтіля іти і поспішати до боку нашого з товариством в Батурин, аби не потрапив із невіджалованим нашим жалем у московські руки. Того від Вашої Милості повторно і пильно жадаючи, зобов’язуючи й наказуючи горливістю та любов’ю до Вітчизни, йому ж зичимо від господа Бога здоров’я.З Дігтярівки, жовтня 30, року 1708.
Вашої Милості зичливий приятель, Іван Мазепа, гетьман і кавалер, рукою власною.
8.
Еще по теме ЛИСТ ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ ІВАНА МАЗЕПИ ДО СТАРОДУБСЬКОГО ПОЛКОВНИКА ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО 1708 р.:
-
Давня історія України (до VI ст.) -
Загальна історія України -
Україна 1917-1921 рр -
Україна за радянських часів -
Україна у XVI - XVIII стст. -
Україна у середні віки (VII-XV ст.) -