5. Київські князі: Володимир і Ярослав. Христі- янство на Україні.

Минуло більше сотки літ від засновання Київсь­кої, Руської держави, а люди все ще були поганами, молилися ріжним богам та приносили їм жертви. Одна­че вже за перших київських князів було там чимало христіян, особливо в Києві, де на Подолі над Дніп­ром стояла церква в честь пророка Іллі.

Жінка князя Ігоря Ольга, що по його смерти кілька літ правила в Києві, їздила до Царгорода і там охрестилася, а відтак зачислили її між святих. З то­го часу почала щораз більше ширитися христіянська віра в Руській державі. Але щойно внук св. Ольги, князь Володимир (гл- обр. 1) завів на всій Україні Христову віру, 988 року по Різдві Xp. Він скріпив Руську державу, значно розширив її придбаннєм нових земель, тіснійше злучив їх з Києвом, а по більших мі­стах посадив своїх синів як наї іісників. Важним при­дбаннєм для Руси була прилука Червенських го­родів над Сяном і Бугом (Перемишль, Червень), •о котрі опісля часто вели спір Поляки з Русинами.

Тепер забажав князь Володимир піднести значін- нє і славу своєї великої держави спорідненєм з грець­кими цісарями, наймогутнійшими володарями в тодіш­нім світі. Він охрестився, а відтак звінчався з їх сестрою Анною 988 року, а з Царгорода прислали йому корону і пишну цісарську одежу. Після поворот у до Києва, велів Володимир хрестити Київлян, а відтак священники, спр 'ваджені з сусідної Болгарії і з Гре­ції, хрестили нарід по містах і селах. Там ставив Володимир церкви, особливо в Києві і по більших містах, спроваджені мистці будували гарні церкви, а в Києві поставили вони гарний княжий мурований терем (палату). З Греції спроваджував Володимир ікони (образи) святих і велів бити руські золоті та срібні гроші.

З Греції та Болгарії з христіянською вірою ши­рилася на Руси наука, просвіта і письменство. Книги церковні були спершу писані старо-болгарським (цер- ковно-словянським) язиком, досить подібним до то­дішнього нашого, та щей до нині у нас відправляють з тих книг у церкві богослужения.

З христіянством настало в старинній Руси чимало церков та монастирів, особливо в Києві, де був най­більший і найславнійший монастир Печерський, або Київсько-Печерська Лавра, заснований св. Антонієм і Теодозієм. спершу в підземних пече­рах, виконаних в камінистих горах над Дніпром. Там проживав і похоронений у печерах преподобний Не­стор, котрий списав першу літопись про нашу бу­вальщину.

Князь Володимир зєднав собі любов народу тим, що з приняттєм христіянства став вельми людяним і лагідним для всіх, гостив людий на пирах (бенке­тах) і празниках, особливо на своїм дворі кормив убогих, калік та сиріт. З того пішла про нього слава і нарід звав його Великим, „красним сонечком** а Руська церква Святим.

Ярослав, син Володимира так само дбав про на­рід і державу. По смерти кн. Володимира (вмер 1015 року) лишилося богато синів, що сиділи по ріжних землях. Найстарший з них Святополк захопив у свої руки Київ, а щоби й инші землі загорнути, почав убивати своїх братів (убив Бориса і Гліба, котрих Руська церква почитає яко святих). Але його переміг брат Ярослав і перегодом у своїх руках злучив усю Володимирову батьківщину. По всіх зем­лях сиділи його сини або намісники. Подібно як його батько, дбав також Ярослав про церкви, духовен­ство, просвіту і письменство, і заснував у Києві школу на 300 хлопців. Сам збирав книжки і велів писцям списувати. Між письменниками вславився за його ча­сів знаменитими проповідями священик І л ар і он, поставлений опісля митрополитом у Києві. Ярослав пильнував також щоби княжі знатні люди (бояри) й урядники не заподівали кривди людям. Зберігся з тих часів збірник законів „Руська Правда", в кот­рі*. списано постанови, як мали судді судити і кара­ти всякі провини.

Ярослав розширив і прикрасив Київ, поставив там гарний собор (церкву) св. Софії (гл. об. 2.), (що єй нині в Києві) взором славної Софійської церкви в Царгороді. Його похоронили в сій церкві, але збере-

Історія Українського Народу X глася лише гарна мраморна біла домовина (гл. обр. 3). Місто обвів муром, в котрім було кількоро Воріт, а над одними воротами поставив церкву св. Благовіщення, вкриту золотою бляхою і тому сі ворота звалися — Золоті ворота. Розвалини Золотих воріт збере­глися до нині в Києві (гл. обр. 4).

Ярослав став одним з наймогутнійіпих тоді воло­дарів, а нарід назвав його „Мудрим". Слава його дійшла до далеких країв, а ріжні володарі і королі старали посвоячитися з ним. Грецький цісар, та ко­ролі француський, шведський, норвежський та угор­ський, були його зятями, а сестра Ярослава віддалася за краківського князя, котрому він помагав проти його збунтованих підданих. Ярослав Мудрий умер в 1054 р., і ще перед смертю віддав Київ найстар­шому сиьови, що мав заступати місце батька а инш сини и.али його слухати. Він звався великим князем, а всі инші удільними князями, бо сиділи на уділах Руської держави. В завіщанню своїм радив Ярослав синам жити в згоді і любві, а тоді Господь дасть побіду над ворогами. Колиж будуть жити в не­нависти й суперечці, то й самі погибнуть і поі ублять землю батьків і дідів. »■

6.