Кельтська цивілізація на території України

Кельти - це стародавній народ Європи, який виявив в останнє тисячоліття до нашої ери (н.е.) великий вплив на розвиток Центральної та Східної Європи. Кельтська цивілізація для боро­тьби з Римською державою втягувала в ореол своєї цивілізації усі народи Центральної та Східної Європи.

Сукупність історичних джерел і великі археологічні дослі­дження на сьогоднішній день на території усієї Європи від Ат­лантики до Дніпра - куди сягав вплив кельтської цивілізації, до­зволяє відновити історію розвитку Європи в останньому тисячо­літті до нашої ери/2

Сукупність археологічних джерел дають право говорить про кристалізацію в середовищі кельтського суспільства в VI-V сто­літті до н.е. князівських центрів, які з плином часу починають набирати рис міст які починають розвивати кельтське суспільст- во/3.

Письмові і археологічні джерела малюють нам кельтське су­спільство у якому поряд з високорозвиненою військовою систе­мою велику роль відігравали релігійні інституції, які уособлю­вали жерці-друїди. Наявні факти дають нам право всесторонньо розглянути культуру кельтського суспільства, зокрема побут, одяг, житло, суспільний стан чоловіка та жінки в кельтському суспільстві, економічний лад, військову організацію, релігійну систему. Характерно, що в Україні вчені починаючи з ХІХ сто­ліття фіксують зразки високорозвиненої кельтської культури кінця тисячоліття, яка вплинула на формування культури Захід­ної та Центральної Європи. Конкретний речовий матеріал ми знаходимо в Східній Європі, зокрема в Правобережній Україні, який дає право говорити про формування кельтами на території України політичних і соціально-економічних організацій в ІІІ ст. до н.е - І ст. н.е./4.

Наявні археологічні джерела, дають право робити висновок, що кельти закріпившись на землях сучасної Чехії та Словаччи­ни, де створили Богемське князівство, проникли в Подністров’я де створили Галатське князівство і дали Прикарпатським землям історичну назву Галичина/5.

Великі досягнення сучасної археологічної науки дають нам право проаналізувати історичний, філологічний матеріал на те­риторії сучасної Галичини і пролити яскраве світло на етнотво- рення Галичини, побачити могутній вплив кельтів, які зв’язали з своїм розвитком велику частину сучасної Європи і втягнули на­селення серединної Європи в орел кельтської культури, військо­вої та господарської системи/6.

Попробуємо через призму сукупності джерел пролити світло на етнотворення кельтів. В першій половині останнього тисячо­ліття до н.е. на сторінки джерел попадають кельтські племінні об’єднання, які проживала на північ від Альп. Вони своїми вій­ськовими походами знищили найбагатші центри Західної та Центральної Європи, заставили консолідуватися проти них весь грецький і римський світ. В цей час, приблизно в кінці VI-V ві­ків до нашої ери в середовищі кельтських племен сталися великі економічні зміни, які привели до диференціації населення і виді­лення з простого кельтського середовища племінної знаті, яка створивши могутню військово-політичну систему, почала напа­дати на важливі політичні і торгово-економічні центри грецько­го і римського світу. В цей час кельти завоювали Північну Іта­лію, зайняли навіть Рим і проникли аж до Сіцілії'/7.

Друга їх хвиля направила свій погляд на схід в карпатську котловину, в регіон у якому кельти-галати утворили праобраз Малоазійської Галатії - Подністровської Галичини. Внаслідок розвитку у кельтів військово-політичної системи у V- IV столітті до н.е. вважаються одним з наймогутнішим народом в Європі поряд з персами та скіфами, що дало їм можливість створення нової політичної організації на території Галичини/8. За таких обставин у науковців постає питання-хто такі кельти? Яким чи­ном зуміли кристалізувати свою цивілізацію яка стала життєзда­тною на протязі довгих віків від верхів’я Дунаю до Дніпра...

Грецький світ називав їх Keltoi- кельти, римляни ж називали кельтів „галлами” (Galli) і від цього слова пізніше пішла назва Цізальпійська Галлія (Gallia Cisalpina), що в Італії, Нарбонська Галлія (Gallia Narbonensis), що в південній Франції і Трансаль­пійська Галлія (Gallia Transalpicus) в Центральній Франції.

Починаючи з V століття до н.е. народ з назвою «Keltu» шви­дко поширює свій вплив по усій території Європи. Їх старожит­ності у час могутності (V ст. до н.е- І ст. н.е) виділені і одну гру­пу латенської культури по назві ( La Tene ) відомого кельтського поселення на березі Невштатського озера в Швейцарії. Ця куль­тура ще називається ранньозазізною або гальштатсь- кою.Латенські старожитності у великій кількості відкриті на те­риторії України в Закарпатті, Прикарпатті та Подністров’ї та Подніпров’ї'/12.

Найбільш яскраво кельти проявилися в гальштатський час. Власне в цей час у кельтів формується князівська верства, замки племінної знаті (опідуми), які починають поширюватися по усій Європі. На території України опідуми відкриті в Закарпатті/13.

Джерела дуже туманно зафіксували нам просування кельтів у східному напрямку. Відомо, що в Подунав’я і Карпатську кот­ловину перші загони кельтів проникли на межі V -IV століття до нашої ери. На протязі усього IV століття до нашої ери кельти опановували всі Карпатські гори і проникли в Подністров’я, де оволодівши Нижнім Подністров’ям і Подніпров’ям стали безпо­середніми сусідами скіфської культури і фракійсько-дакійської, а також налагодили відносини з грецьким світом Північного Причорномор’я/14.

Багато вчених вважають, що кельти до того як приникнути в Галичину довший час проживали на території сучасної Чехії та Словаччини, то попробуємо з’ясувати етногенез кельтів на цих землях/15. Із кельтських племен, які проживали на території су­часної Чехії джерела частіше згадують кельтський військово- політичний союз «Воіі» від імені яких і була названа Boiohaemum-Богемія. Археологічні джерела дають право наго­лошувати, що південна частина Чехії була зайнята кельтами- боями уже у V столітті до нашої ери, що засвідчено і джерелами, які свідчать про прихід в Чехію військових дружин кельтів, що засвідчується курганними похованнями класичної форми латен- ського часу, які датуються IV ст. до н.е. Подальші археологічні джерела свідчать, що кельтські старожитності постійно утриму­ючись в усій Чехії у ІІІ ст. до н.е. проникають в Словаччину. Тут кельти очолювали верхній прошарок суспільства а також по бі­льшій мірі і середній. Великі поразки кельтів від римлян в Італії і в других частинах Європи заставляють їх переселятися в ІІІ столітті з території Чехії на територію сучасного Подністров’я та Прикарпаття. Характерно, що ім’я кельтів-боїв в історичній літературі на території Чехії і Подністров’я стає відоме в ІІ сто­літті до н.е., коли вони відбили наступ у 113 році германського племені кімрів/16.

Сукупність свідчень дає право вважати, що в середині 1 тис. до н.е. для слов’ян, як і для інших племен, що проживали у Ду­найській котловині, виникла кризова ситуація у зв’язку з експан­сією кельтів. На територію Чехії і Подунав’я проникнули «воль- ки-тектосаги». Вийшовши із Галлії і рухаючіюся на схід, кельти швидко проникли в область Подунав’я. Експансія кельтів була обумовлена їх економічним, політичним і культурним підйомом в гальштатські часи і пізніше в латенський час, тобто у IV -III ст. до н.е. В Чехії і Моравії, пізніше в Паннонії і в Подністров’ї - Галичині, внаслідок проникнення кельтів, виник симбіоз місце­вого населення з кельтами. З цього моменту, наголошує О.М.Трубачев, і почався етнічний, культурний, економічний і політичний контакт слов’ян з волохами-кельтами /17.

Окрім культурного впливу кельтів в умовах мирного симбіо­зу, відбувся і військовий натиск кельтів на слов’ян. За таких об­ставин слов’яни змушені були під натиском кельтів відступати з Подунав’я на північ в область Вісли, Дністра, Прута і розселю­ватися по усьому регіону Карпат. У Карпатському регіоні дослі­дники відмічають найтісніше проникнення кельтів у слов’янське середовище, що пояснюється перейняття місцевими племенами кельтських металургійних термінів, що також відчутно в топо­німії. Закріпившись у регіоні Карпат, кельти поширили свій вплив на увесь регіон Подністров’я. Археологи пов’язують з впливом кельтів на племена Подністров’я поховальні обряди кельтів у пшеворській культурі, зокрема звичай згинання зброї: мечів, наконечники списів/18.Топоніміка Подністров’я у перших століттях н.е. усюди пов’язується з назвами галатів-галлів. Слід відмітити також, що дослідник А.Спіцин віднайшов присутність гальштатської культури в Немирівському городищі на Поділлі. Такий кельто-слов’янський симбіоз підтверджується і свідчен­нями грецького вченого Ефора, який називав у IV ст. до н.е. ке­льтів сусідами скіфів, під якими А.Спіцин розумів слов’ян/19. О.М.Трубачев вважав, що наявність древнього впливу кельтів на розвиток стародавнього населення України видно із поширених стародавніх географічних назв: Кам’яне місто кельтів, що ото­тожнюється вченими з Кам’янець-Подільським, місто Галич, що означає племінну назву Галатів і ряд других назв, які на нашу думку, поки що реконструйовані гіпотетично. Присутність кель­тів, очевидно, формувала на Правобережній Україні кельто- слов’янський симбіоз, що видно із кельто-слов’янського мовно­го лексикону. Кельтський світ, на думку О.Н.Трубачева, збага­тив слов’ян металургійною, сільськогосподарською і політич­ною термінологією, зокрема словами: коні, коньк, ко-няз, князь, які дослідник вважає кельтськими/20. Згідно свідчень джерел, біля 400 р. до н.е. починається могутня експансія кельтів у схід­ному напрямку із Рейнських і Верхньо-Дунайських земель.

Розвинутим у кельтів було і ремесло по виготовленню скла. В ранньому латені широке поширення отримали жовті скляні буси з круглими білими і синіми очками. В кінці латенського періоду були поширені молочно-білі круглясті буси. Поширені у кельтів були і скляні браслети різних барв. Виготовлення таких речей зафіксовано від Рейну до Дністра і Дніпра. При скловарін­ні кельти використовували домішки різних металів, кісткову му­ку, що надавало виробам різного забарвлення. Кельтські реміс­ники досягли успіхів і у розвитку деревообробки. У епосі серед­нього Латену кельтами був винайдений токарний станок. У зв’язку з цим із дерева почали виготовлятися підводи, кораблі, меблі, взуття, різноманітні побутові предмети в тому числі по­ширені у повсякденному вжитку об’ємні посудини для зберіган­ня рідини. Славились кельтські майстри уміння обробляти шкіру і виготовляти з неї різні вироби для побутових потреб, зокрема спорядження коней і воїнів. У V ст. до н.е. в ареалі кельтської культури розвивається і художнє ремесло, продукцією якого стали прекрасні твори мистецтва. Кельтські майстри виробляли художні вироби з власною орнаментовкою, яка дуже схожа з слов’янською орнаментовкою і українською зокрема. Ознакою багатства у кельтів були шийні гривни. Можливо слово гривна, ознака багатства була перейнята слов’янами у кельтів. Дуже до­бре відома і кельтська кам’яна скульптура, зв’язана в основному із святилищами. При дослідженні останніх виявлені чотирикутні стовпи з витесаними чоловічими головами, зображення богів, в тому числі двоголових чоловіків і жіночі голови, птахів і. т.д. Численні зображення богів в релігії кельтів символізувало вмер­лих воїнів, героїв. Велику роль в культовому обряді кельтів віді­гравали ритуальні стовпи з людськими лицями, вони були як кам’яні так і дерев’яні. У їх очні впадини вкладалися очі вигото­влені із скла, емалі чи напівдорогоцінних каменів. Кельтські ку­льтові святилища можна ототожнити із слов’янськими капища­ми з тотожними ритуальними ідолами, а жерців-друїдів із слов’янськими волхвами. Якщо розглядати кельто-слов’янські старожитності через одну синтезовану культуру, при ретельному вивченні ми побачимо разючі приклади тотожності. Основою економіки кельтів було землеробство і тваринництво. Для обро­бки земель кельти застосовували плуг з залізним лемешем. В період пізнього латена появився колісний плуг з череслом і но­жем для різання скиби при оранні. За допомогою такого плугу можна було уже обробляти необроблені землі. Тягнули у кельтів такий плуг декілька волів. Характерно, що у стародавніх слов’ян була приблизно тотожна система обробітку полів. Кельтам і слов’янам були відомі прогресивні методи землеробства, вони застосовували добрива для земель, що давало великі урожаї. Ви­рощувалось у них жито, пшениця, овес, буряк, цибуля, тобто рослини, що були у великому вжитку і поширені у стародавніх слов’ян, зокрема у українців. Знаряддями збору урожаю були серп і коса. Зерно як кельти так і слов’яни мололи на ручних жо­рнах, які у Європі з’явились у латенський час. В цей же час на зміну зернотеркам прийшли кам’яні жорна, які ще і у XIX ст. були поширені у населення Українських Карпат і Прикарпаття. Для збереження припасів поблизу домів установлювались зер­нові ями, які нерідко облицьовувались чи перетворювались в льохи. Важливе місце у господарстві кельтів і слов’ян займало скотарство. Ці народи розводили у великій кількості свиней, а сало було ритуальною чи національною їжею. Розводили кельто- слов’яни і коней і овець. Стада свиней постійно випасали у ду­бових хащах. Економічний і культурний розвиток кельтського світу, у який входили і слов’яни, був зумовлений розвитком вну­трішньої і міжнародної торгівлі, що обумовило в ареалі кельтсь­кої цивілізації розвитку власної грошової системи. Перші кельт­ські монети були подібні на македоно-грецькі, та з певним про­міжком часу чеканка монет із грубішим зображенням на них стилізується, що в кінцевому результаті приводить до поширен­ня монет з геометричними малюнками на лицевій стороні. З II ст. до н.е. місцеві монети із золота, срібла і бронзи рідше міді чеканились у багатьох пунктах кельтського ареалу. В різних об­ластях вони відображали племінні особливості кельтів. Дослід­ники вважають, що кельти і слов’яни регіону верхньої Вісли і верхнього Подністров’я становили єдину периферійну культуру обширного кельтського світу/25. Власне тут кельти і слов’яни проживали у більшій мірі в неукріплених поселеннях, у яких зафіксовано золоті і срібні кельтські монети, вироби із заліза, бронзи і скла, в тому числі характерні кельтам браслети, глиня­ний посуд, залізоливарне і бронзоливарне виробництво/26. Відк­риті поселення кельтів у Подністров’ї і Підкарпатті поки що не чисельні. У II ст. до н. е. вони складали по 15-20 жител у яких нараховувалося від 50-100 жителів. Основна маса відомих у По­дністров’ї кельтських поселень була невелика (4-10 будівель) як напівземлянок так і наземних споруд. Стіни їх обмазувалися глиною і розфарбовувалися білими чи червоними смугами. Ха­рактерно, що такий стиль був характерний для території Право­бережної України ще і у XIX поч. XX ст.. Відкриті у Подніст­ров’ї кельтські могильники захоронення відомі нам по обряду трупоспалення, бо тотожні з слов’янськими. У них виявлені зна­ряддя праці, вироби із глини, прикраси і предмети зброї. В регі­оні Подністров’я і Підкарпаття, виявлені кельтські поховання з представниками місцевих племен, яких дослідники вважають слов’янами. Внаслідок такого взаємопроникнення у ІІІ-ІІ ст. до н.е. складається кельто-слов’янська етнічна група з явною пере­вагою кельтських рис. В.В.Седов вважає, що найбільш сильний вплив кельтів на слов’ян відбувся у II ст. до н.е. Він був настіль­ки імпульсивним і детермінучим на подальший розвиток слов’янського етносу, що у археологічній науці він складає окрему “ Пшеворську культуру”. Складання пшеворської куль­тури, на думку дослідника, супроводжувалось не тільки зовніш­нім впливом кельтів, а й інфільтрацією кельтського населення у середовище слов’янського етносу. Внаслідок такого входження кельтів у території слов’ян пройшла асиміляція кельтського на­селення. Поглинання слов’янами кельтів проходило, як вважа­ють дослідники до V ст. н.е., після чого кристалізувалась суто слов’янська культура/27. Слід зауважити, що у II-I ст. до н.е. у кельтських похованнях середнього Подунав’я поряд з обрядом трупоспалення з’являється і обряд трупоположення. Інколи за­лишки кремацій засипались в ями, вони супроводжуються різ­номанітною керамікою. і носять у собі як слов’янські так і ке­льтські особливості, що може говорити про синтез кельтів і слов’ян регіону Повіслення і Подністров’я. У пшеворських мо­гильниках присутні кельтські фібули, нові види кельто- слов’янської зброї: дволезі мечі, наконечники списів, півсфери­чні умбони щитів, остроги, нові види сокир, бритв, ножів та ін­ших, як військових, так і громадсько-господарських речей/28.

Дослідження останніх десятиліть показали, що слов’янське ковальське ремесло I тис. н.е. по своїм особливостям і техноло­гічній культурі було найбільш близьким до металообробної сис­теми і виробництва кельтського світу і провінцій Римської імпе­рії. Слов’янське суспільство навіть при наявності римського впливу продовжувало розвивати ремісничі і залізообробні тра­диції кельтів/29. Здавалось би, що зарубинецькі і черняхівські племена, серед яких домінували слов’яни, повинні би були пе­рейняти техніку обробки заліза ковалів Скіфії, та археологічні матеріали яскраво свідчать, що слов’яни Карпат, Подністров’я і навіть Подніпров’я розвивались на кельтських древніх культур­них і технічних традиціях/30. Внаслідок таких довготривалих зв’язків слов’ян з кельтами, у них було так добре розвинуто ре­месло, яке і у пізньослов’янський час носило древні кельтські традиції. Кельтська гончарна кераміка зафіксована в усьому ба­сейні Подністров’я. У Галичині досліджені ряд пунктів, які спе­ціалізувались по виготовленню посуду. Усі вони тотожні із ке­льтською системою виготовлення посуду, вони активно діяли і в римський час і мали вплив на технічний розвиток слов’ян Гали­чини, які дотримувалися місцевих слов’яно-кельтських тради­цій. Кельтський вплив у Підкарпатті і Подністров’ї був настіль­ки широким і глибоким, що це відбилося не тільки у матеріаль­ній культурі слов’ян, але і в духовній. Він був настільки силь­ним, що його не можна порівняти із ніяким присутнім у даному регіоні другим етнічним впливом. Цей вплив очевидний і у ран­ньо-середньовічних старожитностях слов’ян, він поширювався і на язичницьку релігію, що видно із конструкцій культових спо­руд, обрядів і вірувань взагалі. Слов’янські і кельтські культові споруди, мистецтво, дерев’яні і кам’яні стилізовані фігури но­сять у собі древні кельтські традиції'/31.

При усій сукупності фактів кельти у Центрально-Східній Єв­ропі відіграли таку ж приблизно цивілізаційну роль, яку греки відіграли у Північному Причорномор’ї. Тільки, як вважає М. Щукін, цивілізація кельтів була зовсім іншою. Їх культура і осо­бливо мистецтво, а значить і психологічне світобачення, були більш близькими слов’янам ніж старогрецька культура Північ­ного Причорномор’я. Кельти у слов’янський світ принесли і на­укові пошуки відтворені у виробах кельтських майстрів: золоті чи бронзові гривни, браслети, фібули і другі речі, які зовсім не поступаються по технології виготовлення античним виробам. Усі секрети точного лиття, чеканки, гравірування були добре відомі і кельтським майстрам. На початку свого історичного ро­звитку у V ст. до н.е. кельти стояли на одному соціально- економічному, політичному і культурному рівні з Римською ра­бовласницькою республікою. Та шляхи розвитку цих цивілізацій розійшлись, римляни розвинули свою соціально-військову орга­нізацію і досягли тут вершини мистецтва, а кельти у цій області так і залишились на стадії варварської держави, у якій ми про­глядаємо елементи ранньофеодальних відносин, що видно по нагромадженнях культурно-релігійного характеру, тобто у обла­сті релігійно-магічних уявлень, про що свідчать кельтські святи- лища-обсерваторії для астрономічних спостережень. Кельти уміли передбачати майбутні події зокрема сонячні і місячні за­темнення. Джерельні свідчення говорять, що великим авторите­том у кельтському суспільстві користувалися волхви-друїди, які уособлювали собою, релігійних і політичних діячів, астрологів, поетів, літописців, а також у певній мірі концентрували своєю кастою усю надплемінну політичну і релігійну владу в усьому кельтському світі. Можливо, що друїди у регіональних держав­них структурах утримували у своїх руках усю повноту влади, яку представляли на колективному зборів усіх друїдів кельтсь­кого світу. Очевидно Галлія-Кельтія, яка розташовувалася на великій території від Піренеїв до Дніпра ніколи не була великою єдиною політичною одиницею, у всякому випадку античні авто­ри нічого не говорять про єдину велику державу кельтів. По усій імовірності єдиним для усього суспільства могла бути надпле- мінна корпорація волхвів-друїдів, в руках яких знаходилось на­вчання і виховання підростаючого покоління, суд. Вони були замирювачами різноманітних племінних чвар кельтських князів. З початку IV ст. до н.е. кельти своєю могутньою військово- політичною організацією починають рух в області Балкан і Кар­пат. Європа була швидко завойована силою кельтських воїнів озброєних дволезовими мечами і великими щитами. Уся влада переходить до територіальних князів, що очолювали кельтські військові загони. Кельти, очевидно, без спротиву дуже швидко захопили Карпати і області Подністров’я і Подніпров’я. Що зму­сило їх зупинитися у Подніпров’ї історичною наукою не з’ясовано, та відомо, що після завоювання Подніпров’я кельти почали торгово-економічні стосунки з підкореними і сусідніми народами поступово розчиняючись у їх середовищі/32. Ряд вче­них, зокрема К.В.Каспарова вважають, що у II ст. до н.е. у регіо­нах басейнів Дністра і Прута проходили тільки етнокультурні контакти зарубинецького і пшеворського населення з кельто- іллірійським і кельто-дакійськими етносами. На їх думку, кельти хоча і швидко зайняли територію Подунав’я як середнього так і нижнього дуже довго асимілювали останніх. Очевидно, наголо­шує К.В. Каспарова, поява бастарнів це і є новий мішаний союз племен на кельтській основі. Немалу роль у формуванні кельто- дакійських бастарнів відіграли регіони Дністра, Побужжя і По­лісся. Увесь цей кельто-дако-слов’янський симбіоз, що набрав єдиного політичного тіла і просунувся у II ст. до н.е. на схід - на Дніпро і Десну/33.

Цілком можна припускати, що формування кельто- слов’янського етносу з компонентом дакійського впливу міг проходити в регіоні Передкарпаття і Карпат. Археологічно тут зафіксовано розвиток кельтської чорної металургії, що активно функціонувала уже в III-І ст. до н.е.. У цей час у металургійних центрах Карпатського регіону виплавляли сотні тон заліза, акти­вно функціонували досконалі шахти для добування руди. Окрім великих спеціалізованих центрів по добуванню заліза у окремих поселеннях зафіксовані і невеликі залізообробні майстерні. Роз­виток чорної металургійної галузі кельто-слов’янського етносу регіону Карпат створило матеріально-технічну базу для подаль­шого розвитку інших видів ремесел і призвело до вдосконалення землеробських знарядь праці, як основної галузі господарства кельто-слов’янського етносу. В цей час появляються нові земле­робські знаряддя праці з залізним наральником, що підвищує ефективність обробітку земель. Поряд із землеробством у регіо­нах Прикарпаття і Карпат починають розвиватися скотарство, вдосконалюються ремесла. Успіхи у землеробстві і ремеслі у кельто-слов’ян області Карпат і Подністров’я привели до виник­нення широкомасштабних торгових відносин, за якими слідува­ло завоювання нових земель на схід від Дністра/34. Про реаль­ність експансії кельто-слов’янського етносу говорять і археоло­гічні матеріали. Г.Ф.Нікітіна наголошує, що у похованнях зна­ходяться як слов’янський інвентар так і кельтський. Деталі по­ховань говорять, що кельти перейняли місцеві слов’янські тра­диції. Характерно, що кельтський бойовий інвентар: зброя, мечі, стріли, щити, спорядження кінного воїна покладені згідно слов’янського звичаю/35. І.П.Русанова вважає, що цей звичай являється суто кельтським і пізніше поширився серед германсь­кого і слов’янського населення. З кельтським впливом слід зв’язувати і наявність в слов’янських могилах обряду захоро- нення трупоположень. У кельтів же слід шукати і витоки слов’янської кераміки, зокрема округлих мисок, штампованих візерунків дволезих мечів і.т.д./36. Етнокультурний розвиток кельто - слов’янського етносу на кельтській основі проглядав і В.Деметиркевич у регіоні Карпат і Прикарпаття. Він вважав, що кельти перед тим як розчинитись в місцевому населенню пере­дали йому як свою політичну назву з політичними центрами так і господарську систему, що видно із археологічного матеріалу Подністров’я/37. Власне, на основі типології кераміки особливо­стей погребального обряду і деталях домобудування І.П.Русанова зробила висновок, що у пшеворській культурі є на­явні слов’янські і кельтські компоненти. Власне, із цього симбіо­зу наголошує дослідниця і кристалізуються ранньосередньовічні слов’янські старожитності /38. Характерно, що у другій полови­ні I ст. до н.е. у верхньому Подністров’ї і Західній Волині з’являються найбільш ранні пам’ятники кельто-слов’янського етносу, матеріальна культура кельто-слов’ян Подністров’я ви­ступає зразу ж у готовому вигляді, можна припустити, що вона принесена з основної території поширення, а тобто з Подунав’я. На думку Д. Козака, в рамках Верхнього Подністров’я і Західної Волині в 40-70 р. I ст. н.е. протікали процеси змішування пше- ворських і зарубинецьких культур, в результаті якого виникла особлива волинсько-подільська група пам’ятників, що можна пов’язати із впливом кельтів. Такий процес може бути віднесе­ний до II ст. до н.е., коли кельти могутньою хвилею пройшли усю територію сучасної Чехії і Словаччини у південно-східному напрямку. В цей час на кельтській основі проходить формування у басейні Верхнього Буга і Верхнього Подністров’я пшеворської культури, яка засвідчується археологічно і на середньому Подні­стров’ї у (Хмельницькій і Вінницькій обл. України) /39. Харак­терно, що питанню вивчення цих кельто-слов’янських старожи- тностей зовсім не приділяли ніякої уваги. Перші узагальнені ро­боти по питаннях вивчення кельто-слов’янського етносу по ма­теріалах Західних обл. України належать М.Ю.Смішку. Він дав повний опис слов’яно-кельтських поховань, провів їх хронологі­чну класифікацію, показав, що кельто-слов’янські старожитності у Прикарпатті і Подністров’ї прослідковуються з I ст. до н.е. до III ст. н.е./40. Західноукраїнські дослідники Є.А.Балагурі, В.І.Бідзіля, С.І.Пеняк вважають, що слов’янський етнос почав кристалізуватися у Карпато-Дунайському регіоні у VI-V ст. до н.е. в рамках гальштатської культури, носіями якої були кельти. З цього часу кельти просунулися в Закарпаття і область Україн­ських Карпат. Тут починається нова технологічна залізна доба. Місцеве землеробсько-скотарське населення включається у цей залізообробний процес. Внаслідок злиття двох етносів кельтсь­кого і слов’янського і утворилась кельто-слов’янська культура, яка була складовим компонентом при формуванні слов’янського населення доби раннього середньовіччя. Археологічні матеріали говорять, що асиміляція кельтів у регіонах Карпат проходила мирним шляхом. В процесі пошуків залізної руди і виготовлення предметів розкоші і побуту, озброєння кельти вклинились у Ка­рпатський регіон. Населення перейняло і вдосконалило їх залі- зообробні, ливарні ремесла і уже з III ст. до н.е. територія облас­ті Карпат ввійшла в зону розповсюдження латенської культури. У II ст. до н.е. у сферу латенської культури, яка поширилась від Британських островів і до Карпат входить і українське Подніст­ров’я і Побужжя. Під впливом цієї культури, носіями якої були кельти у Подністров’ї відкривається нова соціально-економічна і політична “Латенська доба”. Під впливом латенської культури кельтів в регіоні Карпат і Подністров’я створюються прогресив­ні форми господарювання з стабільним економічним ринком і високим рівнем технічної майстерності. Більшість племінних об’єднань у II ст. до н.е. видозмінюють свою політичну структу­ру у бік варварської держави. Кельти створюють у регіонах По­дністров’я нові політичні, соціально-економічні і торгівельні центри. Будучи осілим землеробським населенням і втягнувши у себе місцеве слов’янське землеробське населення, кельти зуміли направити кращі досягнення власної цивілізації на розвиток економічних, політичних і культурних структур в Українському Прикарпатті. У Подністров’ї внаслідок кельтизації слов’янського суспільства, швидко налагодилось виготовлення високотехнічного сільськогосподарського інвентаря, що мало вплив на підвищення ефективності провідних галузей господар­ства. Бурхливого розвитку у Подністров’ї в цей час досягає зем­леробство і ремесло, вдосконалюється і збільшується асорти­мент озброєння, виникають укріплення з кам’яною основою і глибокими ровами, появляється власна варварська монетна сис­тема золотого і срібного карбування, зароджуються нові і зміц­нюються старі суспільно-політичні інститути. За рівнем техніч­ної досконалості латенську культуру Прикарпаття і Карпат мож­на порівняти з античною цивілізацією, виходячи із умов розвит­ку і традицій варварської Європи. Увійшовши у сферу латена, слов’янське населення Карпат і Прикарпаття здобуло значні іс- торико-культурні надбання. Починаючи з III ст. до н.е. в регіоні Українських Карпат і Прикарпатті кристалізувались досвідчені майстри- професіонали по обробці кольорового і чорного мета­лу. Їх досвід, набутий у кельтів, дозволив їм брати безпосередню участь в дальшому технічному розвитку слов’янського суспільс- тва/41. Розвиток торгівлі у кельто-слов’янського етносу досяг таких масштабів, що вимагав уже значної землеробської і реміс­ничої спеціалізації. У землеробстві того часу застосовувалось рало із залізним наральником, тяглова сила тварин, залізні серпи і коси різного типу. Високий рівень землеробства вимагав широ­кого розвитку ремесел здатних задовольнити потреби в різних галузях господарства. У ремісничій діяльності відбулася профе­сійна спеціалізація. В самостійну галузь виділилось гончарство, ковальство, склоробна, ювелірна, деревообробна, монетна і кам’яна справи. У зв’язку з різними фізико-географічними умо­вами відбулася також спеціалізація ремесел по окремих терито­ріальних округах, які займала латенська культура. У гірських місцевостях Карпат, де розроблялись родовища різноманітних корисних копалин, головним чином зосередилось ремісниче ви­робництво. Таке виробництво збагачувало племінні групи, пере­творюючи їх у державні формування, які обійняли територію Карпатського регіону, злучали їх у одну економічну і політичну систему, що давало можливість вести експансію на схід у Подні­стров’я. Про це свідчать і письмові джерела давньогрецьких та давньоримських істориків та географів. Тацит, описуючи етніч­ний і племінний склад регіону Дунаю і Карпат у I ст. до н.е., ро­зповідає про кельтський військово-політичний союз котінів. За К. Тацитом котіни плем’я не германське, розмовляє гальською мовою, що може вказувати на роль даної мови як посередника в системі різноетнічного населення латенської культури і в Кар­патському басейні зокрема. Військово-політичний союз котінів спеціалізувався на видобутку заліза і займав переважно гірські райони, що дає право локалізувати їх на території сучасного За­карпаття і в області Українських Карпат. Не виключено, що да­ний кельтський етнос стояв біля джерел формування культури Карпатських курганів, яку дослідники розглядають як слов’янську/42. К.Тацит був єдиним з античних письменників, хто знав котінів, як фахівців по добуванню заліза. На півстоліття пізніше про них згадує грецький географ К.Птолемей говорячи, що східніше племені квадів розташовуються землі знаменитих рудокопів-котінів/43. Дані свідчення дають право наголошувати, що у ІІ ст. до н.е. одна із кельтських племінних груп галатів- котінів просунулась у Карпатські гори, де розвинула металур­гійну і обробну промисловість.

Друге племінне угруповання кельтів-боїв, як свідчать джере­ла, у цей же час зайняла область Подністров’я і Побужжя. Архе­ологічний матеріал із поховання у с. Гринів говорить, що речо­вий матеріал, а власне: бронзові підвіски, залізні підвіски, мечі з сталевим окуттям піхов характерні для кельтів, які розвинули у Подністров’ї слов’яно-кельтську (пшеворську) культуру. Даний археологічний матеріал говорить, що такі речі були поширені у пізньолатенській культурі у час, коли у регіоні домінували кель- то-слов’янські старожитності, а тобто у І ст. до н.е. - ІІІ ст.н.е./44. Знайдені у Подністров’ї кельтські старожитності: по­суд, кераміка, прикраси можуть говорити про присутність кель­тів у Прикарпатсько-Дністровському регіоні у ІІ ст. до н.е. На думку В.М.Цигилик, такі речі у цей час відомі і на території су­часної Чехії і вони теж датуються ІІ ст. до н.е.. Цілком можна припускати, що кельти у ІІ ст. до н.е. з сучасної території Чехії просунулися в Подністров’я. Археологічно досліджена і відкри­та у Верхньодністровському регіоні кельтська споруда може го­ворити про наявність у регіоні кельтської військово-політичної адміністрації'/ 223. Підтвердженням присутності у Подністров’ї кельтської військово-політичної адміністрації може бути доказ, знайдений біля Білгород-Дністровського кельтський шолом. Да­на кельтська військова приналежність датується кінцем ІІ поч. І ст. до н.е.

Можна припустити, що військово-політичний союз кельтів (боїв) у ІІ ст. до н.е. закріпившись у Верхньому Подністров’ї по певному проміжку часу оволодів і територією нижнього Подніс­тров’я і Причорномор’я. Кельтський шолом не єдина візитна картка на даний момент у Подністров’ї. У Тірі знайдений уламок барельєфа на якому зображений кельтський воїн з овальним щи- том/45. По усій сукупності даних можна вважати, що кельти у Подністров’я проникли із сучасної території Чехії. Очевидно, це був військово-політичний союз боїв. Римські джерела свідчать, що у 192 році до н.е. Бої були остаточно вигнані римлянами із Італії і переселились на територію сучасної Чехії, яка на думку дослідників Г.Г.Абезгауз, В.Е.Еременко, В.Г.Журавльова, С.Ю.Каргопольцева була тим плацдармом звідкіля військово- політичний союз кельтів-боїв в останній четверті ІІІ ст. до н.е. проник у Подністров’я, а згодом і у Подніпров’я. На їх думку, це були кельти-галати Малої Азії пізніші бастарни регіону Поду- нав’я і Карпат, військово-політичний союз яких із Подністров’я поширив свій вплив на Причорномоські землі/46. Дещо з іншої точки зору інтерпретують кельто-слов’янські відносини Є.А.Симонович і І.П.Русанова. На їх думку, контакти населення Українського Закарпаття з кельтами могли бути уже в V-IV ст. до н.е. Військове спорядження: остроги, мечі з іксовидними ру­ків’ями, наконечники списів відповідають і прекрасно датуються першою пол. III ст. до н.е. Основна маса археологічних знахідок фіксує присутність кельтів у регіоні Українських Карпат в сере­дині III ст. до н.е. Браслети із півсфер, залізні і бронзові чоловічі і жіночі пояси, фібули, ножі, мечі, наявність опподіумів дають право говорити про включення регіону Українських Карпат і можливо Подністров’я у економічну і культурну структуру ке­льтського світу/47. Виходячи із сукупності матеріалів, наголо­шують дослідники, можна робити висновок, що проникнення кельтів в області Закарпаття і Українських Карпат почалося у першій пол. III ст. до н.е. Без їх безпосередньої участі неможли­ва була би організація таких великих виробничих центрів, як Га- ліш-Ловачка і Ново-Клиново, а також міських промислових центрів-опідумів, які стали тотожними з аналогічними центрами цілого кельтського світу/48.

Дещо іншими на відміну від регіону Українського Закарпат­тя були взаємовідносини з кельтами у слов’янських племен Прикарпаття і Подністров’я. І.П.Русанова вважає, що складання кельто-слов’янського симбіозу проходило в декілька етапів і ко­жний із них має свої характерні особливості. Самі ранні кельтсь­кі старожитності фіксуються у нижньому Подністров’ї і Північ­ному Причорномор’ї у IV ст. до н.е. Каталог цих пам’яток нара­ховує 26 пунктів і вони розкидані по усьому регіону Подніст­ров’я /49. Дослідники В.Б.Нікітіна і А.К.Амброз вважають, що в середині IV ст. до н.е. відбувся контакт скіфського царя Атея з військово-політичними союзами кельтів у нижньому Подніст- ров’ї'/50. З наступом кельтів на Причорномор’я і Прикарпаття тут утворюється складна політична ситуація. Її фіксує і декрет Протогена, розповідаючи про прихід у регіон військових загонів бастарнів. Галати, по розповіді ольвійського декрету виступали в союзі із скірами, це загадкове, на нашу думку, слов’янське плем’я проживало у регіоні верхнього Подністров’я. Цілком можливо, що уже у цей час починає складуватися симбіоз місце­вого слов’янського етносу із прийшлою військово-політичною організацією кельтів. Погребальний інвентар кельто-слов’ян III ст. до н.е. середнього Дністра говорить про переплетіння різних культур. Ця сукупність починає набирати явного воєнізованого забарвлення. Знайдені у похованнях кельтські шоломи, пластин­чаті панцирі, кельтські щити, фібули можуть говорити про домі­нування кельтської військової-політичної організації у середо­вищі слов’ян Подністров’я/51. Увесь наявний речовий інвентар, усі наявні матеріали, наголошують дослідники І.П.Русанова і Є.А.Симонович, свідчать про реальну можливість проживання кельтів у регіонах на схід від Карпат. Ці матеріали засвідчують військово-політичну присутність кельтів досить реально, та у той же час вони говорять, що ці військово-політичні союзи кель­тів були етнічною меншістю у регіонах Прикарпаття, Подніст­ров’я і Подніпров’я. Тому ймовірно, створивши культуру латена у досліджуваних нами регіонах, вони розчинились у місцевому населенні, однак, своєю соціально-економічною і політичною організацією кристалізували слов’янський етнос/52. Яскравим підтвердженням таких висновків можуть послугувати матеріали археологічно дослідженої культури Поянешти-Лукашівка. Дана культура виникла у Подністров’ї на окраїні латенського світу за безпосередньою участю кельтів. Згідно з даними останніх дослі­джень українських вчених В.Д.Барана, Р.В.Терпиловського, Д.Н.Козака у даній культурі виявлені слов’янські старожитнос- ті/53. Інші дослідники вважають, що в культурі латена цього пе­ріоду присутній вагомий кельтський елемент, який домінує над слов’янським. Цей етнос вони називають бастарнами/54. К.Тацит так характеризував бастарнів: «Я сумніваюсь чи зарахо­вувати племена певкінів, венедів до германців чи до сарматів, хоча певкіни, яких дехто називає бастарнами тому, що мають одну і ту ж мову, одяг села і хати і за цими ознаками вони відрі­зняються від сарматів» /55. На нашу думку, найближчий до іс­тини був Тіт Лівій, який називав бастарнів галатами, тобто кель­тами і розповідає, що мовою і звичаями вони похожі до кельтсь­кого племені скордисків/56. Отже у час Тіта Лівія кельто- слов’янський симбіоз Прикарпаття і Подністров’я був ще явно кельтським. В цей час кельтська військово-політична знать, ке­льтська технічна наука сільськогосподарська система домінува­ла у середовищі слов’ян Прикарпаття і Подністров’я і самі кель­ти займали панівне становище у підвладному слов’янському су­спільстві. Та з плином часу кельто-слов’янський симбіоз почав набирати рис слов’янської етно-культури, що можна спостеріга­ти на місцях проживаннях культури Карпатських курганів, яку дослідники вважають слов’янською /57. Здається правий Д.А.Мачинський, ототожнюючи бастарнів з носіями культури Карпатських курганів, де останні набирають рис у IV-V ст. суто слов’янського етносу/58.

Ряд дослідників вважають, що кельтські політичні і соціаль­но-економічні і культурні традиції були домінуючими не тільки в пшеворській культурі і культурі Карпатських курганів і у ку­льтурі поянешти-лукашівка у Подністров’ї і Прикарпатті. М.Щукін вважає, що кельти даного регіону сформували і черня- хівську культуру. На його думку, формування черняхівської ку­льтури проходило у кінці II першій пол. III ст. Дана культура, на думку дослідника, як і кельтська раніша, теж має загальноєвро­пейський характер. Нова черняхівська кераміка, на думку дослі­дника, носить древньо-кельтські традиції. Черняхівські старожи­тності по припиненні римського впливу уже в III ст. починають повертатися до попереднього стану. Так, наголошує М.Щукін, у

III ст. н.е. повсюди починає знову відновлюватися обряд трупо- положення, а це значить, що у Подністров’ї проходив процес відновлення релігії, яка мала велике значення в ореолі кельтсь­кої культури. Починаючи з кінця II ст. усюди проходять процеси цивілізації римської культури. Починають виходити з моди у варварському світі римо-провінційні фібули, їх починають замі­няти підв’язні фібули, які були поширені у кельтів. Дуже харак­терний приклад ми бачимо у зміні озброєння.У III ст. у Подніст­ров’ї на зміну короткому римському мечу приходить довгий ру­баючий меч зброя, яка за 200 років до римської доби були поши­рені у середовищі кельтської військової організації. В цей же час щезають умбони з шипом, які призначалися для легкого щита і появляються сферичні умбони на важких щитах, які по даних джерел зафіксовані у кельтів і слов’ян. Змінюються і наконечни­ки стріл і наконечники списів і пізньо-римський час вони нага­дують наконечники списів кельтської епохи пізнього латена і зовсім відмінні від аналогічного озброєння римського часу. Така раптовість відродження у етносу Подністров’я кельтських тра­дицій може говорити, що древні кельтські традиції в обл. Карпат законсервувались і відновились навіть через 200 років. На нашу думку, кельто-слов’янський симбіоз був дуже життєздатним і довготривалим. Можна припускати, що кельти в зв’язку з пере­довою політичною, економічною і культурною системою дуже повільно розчинялись у слов’янському етносі Прикарпатського і Подністровського регіону і тому їх культурні і економічні тра­диції могли бути живучі і у ранньослов’янській культу- рі/59.Очевидно, що відновлення кельтських традицій у Карпат­сько-Дністровському регіоні пов’язуються з наступними обста­винами: перша причина - це економічна і соціальна.

Слов’янський етнос із кельтською політичною і соціально- економічною структурою піднімається на вищий щабель варвар­ського суспільства. У ньому утверджується варварська держава, яка переростає у ранньофеодальну. Даний регіон у II-III ст., про що наголошувалось вище уже протиставляє себе Римській імпе­рії і починає з останньою відкриту конфронтацію. У цей же час, а тобто у III ст., зароджуються ранньофеодальні відносини. Два дослідники, що працювали над проблемами етногенезу ранніх слов’янських старожитностей незалежно один від одного зареєс­трували різкі переміни у соціально-політичній, економічній структурі ранніх слов’ян у II- перш. пол. III ст. н.е./60.

Другою причиною, що спричинила кельтський ренесанс у слов’янському суспільстві Прикарпаття і Подністров’я могли бути кризові процеси, що проходили у Римській рабовласниць­кій державі. Власне, на поч. III ст. н.е. починається занепад еко­номічної і політичної системи, що привело Римську рабовласни­цьку державу до остаточного краху/61. Власне цей крах, наго­лошує М.Б.Щукін, відновлює вплив широкомасштабного кельт­ського світу і у II-III ст. н.е., що спричиняє кельтський ренесанс, що пояснює тотожність зарубинецьких, латенських старожитно- стей із тотожними гончарними виробами черняхівської культу- ри/62. Єдина їх заслуга, цієї етноструктури полягає в тому, що вона створила під політичним надбанням кельтів могутню (Га- лицьку-Бастарнську) державу, яка починає війни з Сарматами і Римською рабовласницькою державою. Очоливши місцеві слов’янські племена королі бастарнів швидко поширили свою владу на всю територію Прикарпаття, Карпат, середнього і ниж­нього Подністров’я /63. Усі слідуючі факти говорять про те, що суспільство бастарнів у більшій мірі було слов’янським. Слід наголосити, що верхня частина цього суспільства становили ке­льти або по крайній мірі кельтизована група населення, яка в кінці 1ст. до н.е. займала лісостепові області на схід Карпат і бу­ла відома античному світу під названими військово-політичних союзів бастарнів і скірів/64. Підтвердження нашої гіпотези ми знаходимо через свідчення археологічних і топонімічних дже­рел, які засвідчують про існування на схід від Карпат військово- політичних союзів кельтів. Уже давно ученими зауважено, що на окраїнах великої території розселення кельтів-галатів існував цілий ряд тотожних назв, що пов’язується з самоназвами гальсь- ких племен. Терміни Гель, Гелія-Галія, якими означували себе кельти Ірландії, область Гелеція-Галісія в півд-зах. Іспанії, Гала- тія-держава в Малій Азії і місто Галати, Галац на нижньому Ду­наї і накінець Галичина, стародавнє Галицьке князівство у По­дністров’ї з центром у місті Галич, про що ми наголошували вище. Можна припустити, наголошує Д.А.Мачинський, що При­карпатська Галичина зобов’язана своєю назвою кельтам- галатам. Територія слов’янської Галичини була у ІІІ ст. н.е. окраїнною областю розселення кельтів. Поховальні речі Галичи­ни ІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е. безумовно кельтські/65. Їх досить до­бре проаналізував Ю.В.Кухаренко, який підтвердив вплив кель­тів на розвиток слов’янського етносу Галичини/66. Щоправда, мій учитель В.В.Грабовецький відкинув вплив кельтів на фор­мування Галичини, він прийшов до висновку, що назва Галич походить від грецького слова “гальс”, що означає сіль. Це при­пущення він мотивує тим, що у Галицькій землі були соляні джерела, а в самому Галичі містилися склади солі, що дало мож­ливість внаслідок торгівлі стати і самому місту Галичу. На його думку, Галич як місто існував уже у ІХ ст. на землі племінного об’єднання хорват/67. Гіпотеза була би вірною, якщо б не ряд інших поселень з назвою Галич, розташованих у областях, де зовсім не має покладів солі. Однак, повернемося до проживання кельтів у Галичині і нижньому Подністров’ї, коли галати із По- дністров’я-Галичини прийшли у Подунав’я разом з союзними скірами. Цілком вірогідно припускати, що кельти із Подунав’я могли теж робити військові напади на Причорномор’я, оскільки Карпати теж були заселені кельто-слов’янським і кельто- фракійським етносом, який міг надавати для цих військових по­ходів допомогу. На нашу думку, цей регіон, очевидно, був теж включений у сферу впливу державного формування скіфів- галатів Подністров’я. Власне, тут на території на схід від Карпат кельти дуже швидко почали поширювати свої топоніми. Очеви­дно, слов’яни Карпат і Дністра переймали самоназви кельтів, які зберегли пам’ять про кельтів - галатів у назві міста Галич, назві Галичина, яка на нашу думку походить від державного форму­вання кельтів Галатії (Галичини) в Малій Азії. Питання виникає само собою звідкіля походить ім’я міста Галич, що дало назву Галицькій державі і етноназві галичан. Ом.Партицький вважав, що від галатів-бастарнів і походить назва міста Галича, вони і є засновниками у ІІ-І ст. до н.е. Галича над Дністром, він і став, на думку дослідника, концентруючою політичною і соціально- економічною домінантою кельто-слов’янської етнокультури По­дністров’я. Найдавніша згадка про Галич відноситься до ІІІ ст. н.е., згідно з свідченнями Йордана біля Галтіса (Галича) у 246 р. відбулася велика битва між ост-готами і гепідами. Війська наго­лошує Йордан зустрілись біля міста Наїйз, де пливе ріка Ауііа, тобто на лівому березі Дністра, де і до ХІХ ст. заворот ріки чи частина ріки Дністра носила назву ріки углової наголошував до- слідник/68. Чеський дослідник, П.Шафарик і польський І.Лелевель ототожнювали Галтіс Йордана з Галичем над рукою Луквою вважали час виникнення древньоруського Галича 246 роком. На їх думку, свідчення Йордана під 246 роком - це перша згадка про Галич над Дністром / 69. Польський дослідник Т.Земенецькийтеж вважав, що Галич над Дністром, що відомий по свідченню Йордана під 246 р. був заснований кельтами. До­казуючи, що кельти у цей час проживали у Подністров’ї він на­голошував, що Галич самоназвою означає племінну назву кель­тів галатів, які залишили в пам’яті про себе назви у Прикарпатті і Подністров’ї: «Галич, Галіція». Галич у Подністров’ї у перших ст. н.е., на думку дослідника, був один із великих торгових горо­дищ, що був закладений кельтами-галатами. У ІІІ ст., тобто у час битви біля міста ост-готів і гепідів, Галич міг уже бути окрім центру торгового і центром політичним/70. Характерно, що на­зва Галича поширена і у Карпатських горах, пагорби, узгір’я, пасма гір носять назви Галича. Характерно, що це регіони розсе­лення бойків, лемків і гуцулів. На думку А.Петрушевича Карпа- то-горці гуцули і бойки, яким належить і місто Галич складали в минулому східну частину хорватів, хоча багато дослідників, зо­крема Т.Шрейбер, вказували на вплив кельтської культури на формування бойків лемків і гуцулів, вказуючи на дольмени ке­льтів у культурі горців слов’ян. Можливо певні компоненти ке­льтської культури наголошував А.Петрушевич у галицьких гор­ців мали місце, та з проміжком часу вони кристалізувались у су­то слов’янські/71. Російський дослідник Ф.Браун наголошував, що з іменем Галича в його час пов’язували частину лісистих Ка­рпат, і спеціально гору з якої бере свій початок Дністер. Далі топоніми з назвами Галич поширені у ряді сіл Угорщини-Галич, Великий Галич, в Рудних горах Галіч, в Ноградському комітаті- Галич. Про походження імені Галич існують дві гіпотези. Одна із них, згідно якої ім’я Галича означає, як області багатої сіллю, тому то і схили Лісистих Карпат зв’язують цю назву з словами гальс-сіль - загально індоєвропейським означенням солі. Гіпоте­за ця можлива фонетично лиш у тому випадку, якщо ми прий­мемо за вихідну мову кельтську. В британській групі кельтських діалектів слова дійсно починаються з й(г):йаііоп, Ііоіеп-так як і у мові Карпатських галатів. Можна допускати карпа- то(слов’янсько)-кельтський діалект: Наііїіо, Нііігіо, яке у слов’янській мові означає як Галич. Очевидно, основні будівни­ки міста були слов’яни і кельти, які мали не тільки етнічну, але й мовну спільності/72. Характерно, що Галич в Рудних горах, Га- ла-гора в Польщі в області Татранських гір можуть говорити про кельто-слов’янські етнокультурні старожитності. Якщо у слов’янській мові є слова галявина, галява, а у кельтській Ііеі, Ііаі, що ототожнюється у індоєвропейському корені Ііеі, Ііоііеп, Ііаі і існують у слов’янських мовах, де існують такі ключові сло­ва, як галява, галявина. Цілком можливо, наголошує з цього приводу О.М.Трубачев, що слов’яно кельтські етно-мовні зв’язки були дуже древні, що зафіксовано у етнонімах Галичина- Галич. Характерно, що топоніми поселень назв Галича на Дніст­рі і Галича на Дунаї по усьому пасму Карпатських гір і Подніст­ров’ї притаманні там, де в сивому минулому проживали спільно кельти і слов’яни. В Рудних горах були і топоніми карпів, на нижньому Дунаї кельти і слов’ян теж складали велику і могутню у політичному розумінні етнокультуру. Можливо, що Галичани - лиш слов’янізована етно-назва кельтських старожитностей і усі городища древньої Галичини у своїй основі були кельтські. Мо­жливо, що слов’яни нарівні з кельтами брали участь у форму­ванні економічних, політичних і торгових осередків на кельтсь­кій основі. По крайній мірі руський літопис у своєму первісному екскурсі говорить нам про Галичан Яфетового коліна, ставлячи їх між Руссю і Волохами, що ототожнюється вченими із терито­рією Подністров’я /73. По сукупності джерел цілком реально можна наголошувати, що слов’яни-хорвати проживали спільно у Карпатах і Подністров’ї з кельтською етнічною меншістю гала- тів, етнічне взаємопроникнення яких і кристалізувало літопис­ний етнос бастарнів. Ряд дослідників припускає, що бастарди - це пізніші слов’яни хорвати/74. І це цілком можливо, ряд дослі­дників відзначають про перехід кельто-слов’янського мовного діалекту до слов’янського, що можна пояснити перехід кельто- слов’янського (бастарнського) угрупування до суто ранньос- лов’янського етносу. Можливо, що сама трансформація була чи­сто умовна і кельтський вплив мав чисто політичний відтінок, що фіксували різноманітні джерела. Можливо проживання в су­сідстві слов’ян з кельтами і сприяло перейняття слов’янами ке­льтської політичної і адміністративно-господарської форми управління. Не слід і виключати відкриту експансію кельтів. Ряд дослідників вважає, що кельти, зайнявши Галичину, сконцент­рували у регіоні Подністров’я усю свою політичну і господарсь­ку адміністрацію. Основним їх пунктом концентрації політичної влади і став Галич, звістка про який нам подає готський історик Йордан під 246 роком/75. Характерно, зауважує Б.О.Тимощук, що найстародавніші місцевості на середньому Дністрі теж пов’язуються з етнонімією Галича. Найстародавніші місцевості на середньому Дністрі, тут же стародавнє городище з іменем Галиця, у Чернівецькій обл. Галицею називають притоку річки Сучави, є тут урочище Галиця. Багато етнонімів Галич-Галиця вважає дослідник розміщуються і тягнуться від Берладського Малого Галича на Дунаї до Галича на Дністрі, що дозволяє при­пускати про існування з давніх часів одного етнічного регіону, який дослідники пов’язують з древнім етносом склавінів/76. На стародавність Галича вказують і кельто-слов’янські старожитно­сті випадково знайдені на території Галичини. Деякі із них від­носяться до ІІІ-ІІ ст. до н.е., про які галицький досідник ХІХ ст. А.Петрушевич писав: "Знайдені речі у Вікторівських лісах риту­альні топорики-кельти, ритуальні мечі з двома лезами, чотирог- ранні топірці, являються речами кельтських жреців/77. Польсь­кий дослідник Т.Н.Зіємескі, що займався археологічними дослі­дженнями у Вікторівських лісах і читав лекції в Галичі по дослі­дженому матеріалі, прийшов до висновку, що носіями політич­ної і господарської культури, яку перейняли слов’яни Галичини, були кельти. Місто Галич, на його думку, було у краю першою великою політичною і торговою “амбасадою” кельтів-галатів.

Вони збудували місто, зміцнили його і перенесли з нього свої завоювання на усе Подністров’я. Нижньо-Дунайський Га­лич, на думку дослідника, був колонією Галича подністровсько­го, який кельти і слов’яни по завоюванню нижнього Подніст- ров’я/78.Таким чином, згадані у декреті Протогена скіри- слов’яни і кельти - галати і є тим кельто-слов’янським етносом, який намагався захопити Ольвію. Дане джерело говорить, що союзні скіри (слов’яни) і кельти-галати, на нашу думку, і є тими пізнішими бастарнами. У зв’язку з цим виникає запитання, на яких же принципах виник у ІІ ст. до н.е. військово-політичний союз двох етносів і як могла кельтська військово-політична ме­ншість зберігати політичну владу і опиратися при цьому на міс­цеву родо-племінну знать скірів-слов’ян.

Попробуємо реконструювати кельто-слов’янську історію ІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е. Закріпившись у Верхньому Подністров’ї і сформувавши там могутню військово-політичну організацію ке­льти, очевидно, уже із слов’янами просунулись у середнє і ниж­нє Подністров’я, закріплюючись на даній території низкою ад­міністративних і торгових пунктів, які згодом почали набирати риси городищ. Характерно, що Птолемей розміщає великі тор­гово-ремісничі центри на Дністрі-Маіусоуіоу, який ототожню­ється вченими з Могилевим на Дністрі. Карробоууоу, що отото­жнюється з Кам’янець-Подільським /79. Проаналізуємо свідчен­ня про проживання кельтів на Дністрі з праці Клавдія Птоломея. Як відомо, праця Клавдія Птоломея «Керівництво з Географії» була написана в 141 році. При її написанні Птолемей користува­вся в основному записками Маріноса з Тіри, який жив в першій третині ІІ ст. до н.е. У цьому творі вчений використав географі­чну сітку координат у градусах і мінутах для точної локалізації гірських хребтів, витоків і гирл річок, а також міст/ 80. У верх­ньому і середньому Подністров’ї Птолемей локалізував чотири міста, назви яких мають кельтське звучання. В останній восьмій книзі вказано їхнє географічне розташування. Перше з цих міст Карродунон з координатами 49° 30’- 48° 40’, розташоване на 10’ північніше витоків Тіраса (Дністра), яке як і гора «Карпа- тос», лежать на тій самій південній широті 48° 30’. Шляхом не­складних розрахунків вирахувано місцезнаходження Карроду-

нона у трикутнику Самбір-Рудки-Мостиська. Власне сюди з Ужоцького перевалу спускався один з найважливіших транскар- патських шляхів, який у середньовіччі одержав назву Руський Шлях. Накладаючи таким же чином координати інших міст і співставляючи їх із сучасною картою, встановлено приблизне розміщення трьох інших міст : Маетоніума- 51 °- 48° 30’ (район Жидачева-Ходорова-Бурштина-Галича); Вібантаваріума - 53°

30’- 48° 40’ (район Хотина- Збруча) і Ерактон- 53° 50’ - 48° 40’ (район Ленківець-Комарова) /81. Ряд вчених розміщують Вібан- таваріум в районі сучасного м. Заліщики в Тернопільській обл., настільки це достовірно покажуть археологічні дослідження в цьому регіоні/82. Характерно, що перший компонент урбаноніма Каррадунон «карр» - має формально семантичну відповідність кельтському «карр»- «камінь». Другий компонент простежуємо у давньоірландському «дун»- «фортеця». Їхнє поєднання означає кам’яне укріплення. Три міста з аналогічною назвою Карроду- нон Птолемей позначив у приальпійських областях, зайнятих кельтським та кельто-іллірійським населенням/83.

Назви цих міст Каррадунон, Маетоніум, Вібантаваріум і Ерактон, на думку чеського славіста Л. Нідерле кельтського по- ходження/84. Ф.Браун не знає кому належали ці міста цієї По­дністровської цивілізації, він тільки зауважує, що усі існуючі міста на Дністрі у І ст. н.е. носять явно кельтські імена. Галич розпочинав відлік кельтської цивілізації у верхньому Подніст­ров’ї і Малий Галич замикав перелік кельтської цивілізації у ни­жньому Подунав’ї. Очевидно топоніми Галича Дністровського і Нижньо-Дунайського можуть вказувати на межі кельтської дер­жавності Дністро-Подунав’ї/85.

Можна припустити, що кельти і слов’яни були засновниками тієї торгово-ремісничої і господарської цивілізації у Подніст­ров’ї, розквіт якої припадає на VIII-XIX ст. н.е. і яку так ретель­но нам описав географ Баварський. Сукупність джерел дає нам право говорити про наявність уже у II ст. н.е. - III ст. н.е. по крайній мірі могутньої торгово-ремісничої, а може і політичної організації на Дністрі/86. І це очевидно так, адже Дністер це друга за величиною слов’янська велика ріка Української держа­ви, вона бере свій початок на схилах Карпатських гір в межах Львівської обл., і тече з півночі на південь протягом більше ніж 1360 км. Береги Дністра, на думку археологів І.С.Винокура і Б.О.Тимощука, були заселені з незапам’ятних часів заселені слов’янами. По Дністру слов’янські племена просувались на пі­вдень в Подунав’я. Дністер здавна служив одним із найважливі­ших торгових шляхів, що зв’язував слов’ян Верхнього Подніст­ров’я з Причорномор’ям. Дністер був добре відомий ще антич­ним авторам, які називали його Тірас. Під такою назвою згаду­ється грецьким істориком V ст. до н.е. Геродотом. Так ріку нази­вали і римські автори перших ст. н.е.: Страбон, Пліній Старший, Птолемей. З III-IV ст. н.е. у джерелах поширюється сучасна на­зва ріки - Дністер. Римський історик Амміан Марцеллін (330­400-роках) - називає ріку Данастром/87. Про час заселення Дніс­тра слов’янами джерела окрім легенди Нестора, не повідомля­ють, та можна припустити, що слов’яни під тиском кельтів по­чали переселятися із Дунаю у Карпати і на Дністер у VI-V ст. до н.е., де і проживали, як вважає С.П.Толстов, до ранньосередньо­вічного слов’янського періоду/88. Про давність проживання слов’ян у Подністров’ї говорить нам і карта Римської імперії III ст. «Певтінгерові таблиці», яка розміщує слов’ян між Дунаєм і Дністром, які проживають поряд з антами, даками. Римські істо­рики I-II ст. н.е. теж називають слов’ян - венедами. Готський історик IV-VI ст. також наголошує про проживання у Подніст­ров’ї слов’ян, яких він ототожнює з венедами. Римські карти, які відмічають постійний етнос венедів-слов’ян, по сукупності да­них, дають нам право говорити про проживання слов’ян у По­дністров’ї, починаючи із V ст. до н.е., можливо, що у цей час тут проходив процес формування слов’яно-кельтської мовної єднос­ті, матеріальної культури, яка характеризує давнє осіле земле­робське населення. Скупі повідомлення письмових джерел про слов’ян-венедів дають, таким чином, нам можливість зробити припущення, що Подністров’я було одним із регіонів кристалі­зації і розселення ранньо- слов’янського населення. При цьому археологічні матеріали виявлені у Прикарпатському регіоні да­ють право наголошувати про давній землеробський етнос регіо­ну, який, на нашу думку, і кристалізував майбутніх слов’ян/89. Цілком можна припускати, що слов’янська культура Подніст­ров’я, починаючи з IV-III ст. до н.е. притерпіла могутньому впливу кельтів-галатів їх політичної і господарської інфраструк­тури. С.П.Толстов наголошував, що легенда Нестора про приті- снення волохами слов’ян на Дунаї відбиває реалії IV-V ст. до н.е. Слов’яни і волохи, під якими треба розуміти кельтів, мали у Подунав’ї довгі і тісні стосунки багатовікових відносин. Істори­чне зерно розповіді Нестора відноситься до часу, коли кель- галли-гала почали широкомасштабні завоювання у Дунайсько- Карпато-Дністровському регіоні. Рух кельтів в область Карпат і Дністра був швидким, що підтверджує нам і польський хроніст В.Калдубек, який наголошує, що волохи-галли завоювали слов’ян, що проживали на південь, схід від Карпатських гір/90. Якщо рух кельтів по В.Калдубеку виходив із Галатії і проводили військову кампанію кельти-галати, то усе нами вищепроаналізо- ване є історичною реальністю розвитку слов’янського етносу. Кельти оволоділи Подністров’ям у час своєї найбільшої полі­тичної і економічної могутності. У III ст. до н.е. у них був уже великий по формуванню варварської держави. Сформувавши Галатію в Малій Азії кельти-галати перенесли копію своєї дер­жавності у Подністров’я, яке, по включили в економічну і полі­тичну структуру Галатії (Мало-Азійської), дали Подністров’ю свою етно-назву - Галичину, відносно основного опорного пунк­ту кельтів, згаданого Йорданом під 246 р., як Галтіс (Галич), і розміщеного рядом учених XIX ст. у Подністров’ї /91. У час приходу в Подністров’я галати уособлювали могутню цивіліза­цію. Утвердившись етно-політично і культурно у Подністров’ї вони втягнули у свій економічний і політичний ореол і місцеві слов’янські племена. За період кельтизації регіону і створення кельто-слов’янського симбіозу, який у продовж свого політич­ного і етнічного розвитку кристалізувався у ранньослов’янський етнос/92. Ряд дослідників і серед них Є.Н.Міннс вважають, що кельтизація регіонів Бугу і Дністра проходила в два етапи. Пер­ший етап, це коли слов’яни уперше зіткнулись з кельтами у V ст. до н.е., підупавши під вплив їхньої політичної організації, що змусило їх покинути свою Подунайську батьківщину і пересели­тися в області Карпат, Подністров’я і Бугу до споріднених до них слов’ян будинів. І вдруге, коли кельти безпосередньо просу­нулись у Подністров’я і Побужжя у III ст. до н.е./93. Усі учені прийшли до висновку, що під зміями, що вторгнулися у Подніс­тров’я і Побужжя слід бачити кельтів. Дослідник В.Парван, про­аналізувавши матеріал гальшматської культури Карпат і Подніс­тров’я, прийшов до висновку про глибоке проникнення кельтів- галатів у слов’янське середовище Трансільванії, Галичини і По­ділля, де кельти заснували свої політичні і торгово-ремісничі пункти: Галич, Кам’янець (Подільський), Малий Галич в районі Трансільванії. До кельтів у цьому регіоні проживали слов’яни, що були у стадії політичного і економічного формування. Кель­ти своєю передовою політичною організацією, поступово розчи­няючись у слов’янському етносі, прискорили процес політичної консолідації слов’ян/94. С.П.Толстов вважав, що кельтська, або гальштатська культура в основному сконцентрувалась політично і економічно у південно-західній Україні і стала домінуючою при кристалізації протослов’янських племінних об’єднань дос­ліджуваного нами регіону. Висуваючи таку гіпотезу, дослідник, однак, не уточнює, яку політичну і соціально-економічну струк­туру уособлювали кельти і протослов’яни у даному регіоні, од­нак, наголошуючи про модернізацію культури балкано- дунайських народів у Західно-Українському регіоні він ствер­джував, що у даних територіях у III ст. до н.е. проходило масове поселення військово-політичних союзів, що прийшли із Галатсь- кої держави Малої Азії'/95. У Прикарпатті і Подністров’ї прише- льці-галати і їх князівська адміністрація за допомогою місцевої родо-племінної знаті почала формувати ряд галато-слов’янських королівств, основними політичними центрами яких були Галич у верхньому Подністров’ї, Кременець-Кам’янець-Подільський на середньому Дністрі, про які згадує Геродот, Йордан, і які дослі­дник XIX ст. Ф. Браун визначав як кельтські/96. З цих двох ос­новних політичних центрів кельто-слов’яни проникли у нижнє Подунав’я. Сукупність фактів, наголошував А.Д.Удальцов, дає право стверджувати, що кельтський елемент у Прикарпатті і По­дністров’ї утвердився із кельтської держави Галатії і утримував свій вплив у слов’янському суспільстві Дністро-Дніпровського басейнів на протязі від III ст. до н.е. до III ст. н. е. Такий могут­ній кельтський вплив закріплювався інфраструктурою кельтсь­кого суспільства, його культурними, технічними, політичними і соціально економічними надбаннями, поступово розчиняючись у слов’янах. Такий поступальний синтез кельтів і слов’ян і крис­талізував бастарнів, які і є носіями як кельтської так і слов’янської культури/97. Цілком очевидним стає, наголошував А.Д.Мачинський, що Прикарпатська Галичина своєю назвою зобов’язана кельтам-галатам, які включили цей регіон в ореол кельтської цивілізації, тобто гальштатської культури. В той же час Подністров’я з своїми політичними центрами уособлювало самостійну політичну інфраструктуру. Археологічні матеріали Галичини говорять, що кельтські речі у побуті населення мають місце тільки у перші століття проживання кельтів у Подніст­ров’ї, тобто у III-I ст. до н.е./98. Подальший археологічний мате­ріал говорить, про наслідування кельтам. Так у поселенні Бов- шів, що в 11 км. від стародавнього Галича знайдені кельтські вироби виготовлені на гончарному крузі. Весь комплекс дату­ється II ст. до н.е. Відкриті житла, печі Л.І.Крушельницькою го­ворять, що у побуті населення в широкому вжитку у II ст. до н.е. був як кельтський так і слов’янський посуд.Можна припускати, що у час II-I ст. до н.е. і складався у Подністров’ї кельто- слов’янський етнос, старожитності якого виявлені в околицях стародавнього Галича (тобто у с.Бовшів). Л.І.Крушельницька з цього приводу наголошує, що в Українському Прикарпатті ви­явлені цілком достовірні сліди кельтських поселень. Їх наявність у етносфері древнього Галича може говорити про реальне про­живання кельтів у регіоні на північ від Карпат/99.

Відкриті Л.І.Крушельницькою кельтські старожитності, ком­плекси поселень технології ремісничих обладнань, як і самого гончарного круга у II ст. до н.е. в околиці стародавнього Галича, наголошує А.Д.Мачинський, має велике значення у вивченні питання кельто-слов’янських відносин у Подністров’ї. Уперше достовірно зафіксовані кельтські житла, майстерні, печі по виго­товленню посуду, які по аналогії відповідають кельтським ком­плексам Центральної Європи II ст. до н.е. говорять, що Подніст­ров’я було одним із регіонів провінційної кельтської цивілізації. Наявність великої кількості кельтського посуду не можна пояс­нити торговими операціями, це може говорити про реальне роз­селення кельтів навколо свого політичного і торгово- економічного центру Галича. Характерно, що кельтські компле­кси у околиці стародавнього Галича можна розглядати і як пам’ятник, що свідчить про контакти кельтів із слов’янами. Оче­видно, наголошує А.Д.Мачинський, в цей час і формувався кель- то-слов’янський конгломерат, який був відомий Ольвійському джерелу під угрупуваннями союзних галатів (кельтів) і скірів (слов’ян), які кристалізувались в бастарнів/100.

Кельтський комплекс у с. Бовшів, поблизу стародавнього Га­лича, на думку вчених, не являється ізольованим середовищем кельтів. Український дослідник М.Ю.Смішко на поселенні Но- восілка-Костюкова відкрив кельтські мальовані горшки, що мо­же говорити про наявність ще одного кельтського поселен- ня/101. Неподалеку від Галичини в верхній течії Західного Бугу знайдено два клади кельтських монет ІІ ст. до н. е. - І ст. н.е. Ве­лика кількість монет може говорити про наявність політичної адміністрації кельтів, яка почала розвивати у Подністров’ї свої соціально-економічні і політичні інститути, включаючи карбу­вання монет. Ряд кельтських пам’ятників зафіксовано біля с.Колоколин, що на верхньому Дністрі, які датуються Іст.до н. е. Усі наявні речі, знайдені на території Галичини, наголошує А.Д.Мачинський, говорять у користь того, що серйозні дослі­дження кельтських старожитностей Галичини - справа майбут- нього/102.

Картина взаємовідносин культури кельтів з культурами про- то-слов’ян Дністровського регіону дуже сильно ототожнюється і топонімією. Стародавні назви Прикарпаття і Подністров’я, про що ми наголошували вище, зафіксовані на карті К.Птолемея у ІІ ст. н.е. говорять, що серед поселень відкритих у верхній течії Дністра поряд з Карпатами мають безумовно кельтську назву: Каррадунон, дальше по Дністру іде Галич, у середній течії Дніс­тра Кам’янець, дальше Могилів на Дністрі, далі Кліпедава май­же біля Чорноморського узбережжя і Малий Галич на Дунаї. Усі назви, на Дністрі відмічені Птолемеем, носять явно кельтські самоназви. Такі ж назви е ще тричі зафіксовані Птолемеем в об­ластях з кельтським населенням. На думку фахівців ще одне по­селення у верхньому Подністров’ї мае кельтську назву - Ерак- тон, а назва двох других поселень теж можна пояснити тільки з застосуванням кельтської мови. Усе це переконливо доказуе, що на верхньому Дністрі у ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е. проживало кельт­ське населення, що видно не тільки по характеру і рівню матері­альної культури, але й по основі. Характерно, що на південь від Каррадунона на півночі Карпатської котловини, Птолемей роз- міщуе народ з явно кельтським іменем “тевриски”. Важно відмі­тити, що на верхньому Дністрі античні джерела малюють нам картину неперервного розвитку кельто-слов’янських старожит- ностей, які починають розвиватися, на думку дослідників, почи­наючи з ІІІ ст. до н.е./103. Сучасна гідроніміка Подністровського регіону добре проаналізована у працях О.М.Трубачова. Серед зафіксованих ним мовних пластів дуже цікавою е картина захід- но-балканського чи кельтського характеру. Дані гідроніми окре­слюють територію Галичини і надто роздріблені на обширних просторах на північний схід і схід від Галичини. Характерно, зауважуе О.М.Трубачов, що у верхньому Подністров’ї поряд з кельтськими відмічено значний пласт старослов’янських гідро­німів і топонімів/104. Іншими словами, наголошуе А.Д.Мачинський, ядро цього топонімічного пласту находиться на території Галичини, тобто там, де відкриті археологічні пам’ятники, які належать кельтам чи розвивалися під їх впли­вом. Дані топоніми розкидані на північний схід від концентрую­чого ядра, а тобто регіону сучасної Галичини. У цьому ж напря­мку археологічно простежуються сліди найбільш глибокого впливу кельтської культури на культуру у місцевого слов’янського населення/105. Отже, якщо археологія фіксуе на території Галичини у III-II ст. до н.е. - III ст. н.е. наявність роз­винених культур кельтського ореолу, дані ж картографії і пись­мових джерел кінця III ст. до н.е. - IV ст. н.е. теж фіксують слов’янські, кельтські старожитності. Топонімія XX ст. говорить про наявні кельто-іллірійські, слов’янські, фракійські, германсь­кі топоніми. Можна прийти до висновку, що такий збіг обставин не випадковий і що могутній пласт західно-балканських гідро­німів і зокрема кельтських топонімів і гідронімів, який підтвер-

джується археологічними старожитностями кельтів, дає право робити висновки про реальне проживання кельтів на Правобе­режній Україні в (ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е.) і створення ними по­літичних і торгово-економічних організацій в регіонах Прикар­паття і Подністров’ я, археологічне дослідження яких ще попе- реду/106.

Археологічна наука у продовж ХІХ-ХХ століть зафіксувала на території України чисельні кельтські археологічні старожит­ності, як одинокі так і поселення з компактним проживанням кельтів. Усі ці факти дають підстави вважати, що кельтська ци­вілізація з ІІІ ст. до н.е. по ІІ-ІІІ ст. н.е. охоплювала не тільки територію сучасної України. Ряд пам’яток найдених на Доні, Причорномор’ї, Прикубанні дають право припускати, що кельти поширювали свій вплив і на ці території/107. Подальші дослі­дження проллють світло на поширення кельтської цивілізації в Україні. На нашу думку нові археологічні відкриття по питаннях взаємовідносин кельтів і слов’ян попереду. Дане напрацювання відкриває нову проблему розвитку населення і етнотворення українського народу через призму впливу кельтської цивілізації, яка поширившись з ІІІ ст. до н.е. по ІІІ ст. н.е. від Атлантики до Дніпра, виявила могутній вплив на формування господарства, релігії та державності у слов’ян.

Література

1. А.Д.Мачинский. Кельты на землях к Востоку от Карпат. Кельты и кельтские языки. М.1974, с. 34-36.

2. О.Н.Трубачев. Этногенез и культура древнейших славян. Вказана праця, с.4-9, 24-25,168-169, 276-282.

3. Ян Филип. Кельтская цивилизация и ее наследие. Прага. 1961, с.26.

4. В.С.Ідзьо. Кельти на Правобережній Україні в ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст.

н.е. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М. 1997. № 3, с. 53-75.

5. А.Д.Мачинский. Кельты на землях к Востоку от Карпат. Кельты и кельтские языки. М.1974, с. 34-36.

6. М.Бандрівський. Я.Йосипишин. Кельти на Заході України. Україна в минулому. Вип. IX. Київ-Львів.1996, с.8-16.

7. P. Bienkowski. Les Celtes dans les Irtmineours greko-romains. Crakow. 1928, s.12-14.

8. В.С.Ідзьо. Кельти-Галати - фундатори Галичини. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М. 1997. № 2, с. 69-80.

9. G.Behrens.Kelten-Munzen im Rheingebiet. Prahist. ZeitschriIt (Berlin) XXXIV/V,1950,s.23-34;41-43.

10. О.Партицький. Старинна історія Галичини. Львів. 1894, с. 298-299, 300-304, 302-307.

В.С.Ідзьо. Кельти-Галати - фундатори Галичини. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М. 1997. № 2, с. 69-80.

11. Ян Филип. Кельтская цивилизация и ее наследие. Прага. 1961, с. 14.

12. В.С.Ідзьо, В.С.Артюх. Сліди кельтської цивілізації на території України. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М. 1998, № 2, с. 61-67.

13. В.І.Бідзіля. Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери. К. 1982, с. 49-81.

14. Ян Филип. Кельтская цивилизация и ее наследие. Прага. 1961, с. 61.

15. В.С.Ідзьо. Кельти і слов’яни - сфера взаємовпливу на етапі форму­вання держави у слов’ян. Історико-Філологічний Вісник Українсь­кого Інституту. М. 1997, т. 1, с. 203-6

16. Ян Филип. Кельтская цивилизация и ее наследие. Прага.1961, с.68.

17. H.Krahe. Sprache und Vorzeit. Heidelberg, 1954, s. 43.

18. Я.Филип. Кельтская цивилизация и её наследие. Прага.1961, с.115.

19. А.Спицын. Скифы и Гальштатт. // Сборник археологических ста­тей, поднесённых А.А.Бобринскому. Спб. 1911, с. 160-161, 164,166.

20. О.Н.Трубачев. Этногенез и культура древнейших славян. М. 1991, с. 41-48, 97-99, 99-102, 223-234.

21. V.Trbnhovic.Jnznc киїїиге i narodi prema Inzickoj киїїигі

Praslovenskima і Slovenskima∕∕1 Miedzуnarodowу

kongres.Krakow.1968, s.255-289;

Я.Филип. Кельтская цивилизация и её наследие. Прага. 1961, с. 115-118.

22. В.В.Седов. Восточные славяне. М. 1994, с. 149.

23. В.В.Седов. Славяне в древности. М. 1994, с. 151-153.

24. Д.Н.Козак. Пшеворська культура у Верхньому Подністров’ї і Захі­дному Побужжі. К. 1984, с. 5-7.

25. Z.Wozniak.Osadnictwo ccltγckic w Polsce. Wroclaw, Warszawa, Krakow. 1970, s. 24-31.

26. В.Сerska. S? problematigиe de l’habitat celtgие en Haute Silesie // Archaeologia Polona. Т. 12.Wroclaw, Wauszawa, Krakow, Gdansk, 1970, s. 297-320.

B.Czerska. Sprawozdania archeologiczne. Т. 16. Warszawa. 1964, s. 124-131.

27. В.В.Седов. Славяне в древности. М. 1994, с. 158-161.

28. J.Кostrewski. Zagadnienie ciaglosxi zalиdnienia ziem polskich od polowini 2 tуs. Przed n.e. do wczesnego sredniowiecza. Poznan. 1961, s. 124-143.

29. R.Pleiner. Zakladу slovanskeho zelezarskeho Imtnietvi v Ctskуch zemich. Praha. 1958, s. 121-135.

30. Т.В.Барцева., Г.А.Вознесенская., Е.Н.Черних. Металл черняхов­ской культуры. М. 1972, с. 27-32.

31. В.В.Седов. Славяне в древности. М. 1994, с. 162-164, 199.

32. М.Б.Щукин. Проблема бастарнов и этнического определения поя- нешты-лукашивской и зарубинецкой культур// Петербургский ар­хеологический вестник. 1993. N 6, с. 89-95.

33. В.К.Каспарова. Зарубинецкая культура в хронологической системе культур эпохи латэна // FCUT/K/ 1984, вип. 25, с.112-116.

34. Славяне и их соседи в конце 1 тысячелетия до н.э. - первой поло­вине 1 тысячелетия н.е. М. 1993, с. 53-55.

35. Г.Ф.Никитина. Погребальный обряд культур полей в Средней Ев­ропе в 1 тыс. до н.е. -1 тыс. н.е. М. 1974, с. 64.

36. И.П.Русанова. Компоненты пшеворской культуры// Тезисы докла­да советской делегации на 5 Международном конгрессе славян­ской археологии. М. 1985, с. 43-44.

37. WOemetiykiewicz. Vorgeschichte Galiziens// Osterreichischt

Monarchic in Wort ипб Bind.Wien.1888. s. 126-128.

38. И.П.Русанова. Этнический состав носителей пшеворской культу­ры. // Раннеславянский мир: Материалы и исследования. М. 1990, с. 23-45.

39. Славяне и их соседи в конце 1 тыс. до н.э. - первой пол. 1 тыс. н.э. M. 1993, с. 64-65.

40. М.Smiszko.Kиltиrу wszesnego okrcsи epoki cesarstwa rzиmskiego w Malopjlsce Wschodniej. Lwow. 1932. S. 125-137.

41. Є.А.Балагурі, В.І.Бідзіля, С.Ш.Пеняк. Давні металурги Українсь­ких Карпат. Ужгород. 1978, с.47 -49.

42. М.Ю.Смішко. Карпатські кургани 1 пол. 1 тис. н.е.. К. 1960, 149­

151.

43. В.М.Цигилик. Населення верхнього Подністров’я перших століть н.е. К.1975, с.29.

44. Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный пери- од.К.1990, с. 82-83.

45. И.В.Бруяко, А.А.Росохацкий. Кельто-италийский шлем из коллек­ции Белгород-Днестровского музея.Спб.1993, с.78-80.

46. Г.Г.Абезгацуз, В.Є.Єременко, В.Г.Журавльов, С.Ю.Каргопольцев. К вопросу о ранней дате могильников зарубинецкой культуры.; в сб. // Проблемы хронологии эпохи латэна и римского времени. Спб. 1992, с. 36-37.

47. Славяне и их соседи в конце 1 тыс. до н.э. - первой пол. 1 тыс. н.э. М. 1993, с. 62-67.

48. В.І.Бідзіля. Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери. К.1982, с.49-81.

49. Я.Пастернак. Найновіші пам’ятники з Галичини і Волині//Записки Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка (далі ЗНТШ). Просвіта. Т. 151.

Я.Пастернак. Коротка Археологія Західноукраїнських земель. ЗНТШ. Львів. Т. 151. 1932, с. 51-52.

50. В.Г.Никитина. Вновь открытые памятники поморской культуры // КСИА. М.1964, вып.102,с.23-25;

А.К.Амброз. Фибулы юга Европейской части СССР. (2 в. до н.е. - 4 в. н.э). САИ. М. 1966. Вып. Д. 1.-30, с. 12-15.

51. Е.В.Черненко. Скифский доспех. К. 1968, с. 87-89.

52. В.В.Латышев. Известия древнейших писателей, греческих и латин­ских о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1948, N 2, с. 45.

53. В.Д.Баран, Д.Н.Козак, Р.В.Терпиловський. Походження слов’ян. К.1991, с.77-79.

54. Славяне и их соседи в конце 1 тыс. до н.э - первой пол. 1 тис. н.э. М.1993, 95.

55. Корнелий Тацит. О происхождении германцев и их местоположе­нии в Германии. Собрание сочинений в 2-х томах. Л. 1969, т. 1, с. 352.

56. В.В.Латышев. Известия древнейших писателей, греческих и латин­ских о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1948, N 2, с. 462.

57. М.Ю.Смішко. Карпатські кургани 1 пол. 1 тис. н.е.. К. 1960, 149­

152.

58. Д.А.Мачинский. К вопросу о происхождении зарубинецкой куль­туры.- КСИА. АН СССР, вып.107, с.94-97.

59. М.Б.Щукин. Черняховская культура и явление кельтского ренес­санса. КСИА. М. 1973, вип. 133, с. 18-23.

60. K.Godlowski. Nektore zagadanie stosrnkow spolecznych okresπ poznolate ieskego rsvvskiego w swetle analizу ementarzn.// Sprowozdania Archeologiczne. Warszawa. 1957. Т. 3, s. 136-178.

61. А.П.Кождан. О некоторых сторонах вопроса истории становления феодальных отношений в римской империи. ВДИ, 1953 N 1, с. 8­10.

62. М.Б.Щукин. Черняховская культура и явление кельтского ренесан- са. КСИА. М. 1973, вып. 133, с. 22-23.

63. В.С.Ідзьо. Кельти-Галати - фундатори Галичини. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М. 1997. № 2, с. 69-80.

64. В.С.Ідзьо. Кельти і слов’яни - сфера взаємовпливу на етапі форму­вання держави у слов’ян. Історико-Філологічний Вісник Українсь­кого Інституту. М. 1997, т. 1, с. 206-215.

65. А.Д.Мачинский. Кельты на землях к Востоку от Карпат. Кельты и кельтские языки. М. 1974, с. 34-39.

66. Ю. Кухаренко. Распространение латенских вещей на территории Восточной Европы. - СА., 1959. N 1, с. 31.

67. В.В.Грабовецький. Галич. Львів. 1964, с. 10.

68. О.Партицький. Старинна історія Галичини. Львів. 1894, с.298-299, 302-307.

69. І.Lelewel.Narodу na ziemlach slowianskich. Poznan. 1853, s. 116-142.

70. Т.Земенецький. Стародавній Галич у Подністров’ї. Відень. 1878, с. 23-29.

71. А.С.Петрушевич. Сборник издаваемый Галицко- русской матри­цей. Львов. 1885, вып. 1, 2, с. 30-31, 78-79.

72. Ф.Браун. Разыскания в области гото-славянских отношений. Спб. 1899, с. 165-166, 173.

73. В.С.Ідзьо. Кельти і слов’яни - сфера взаємовпливу на етапі форму­вання держави у слов’ян. Історико-Філологічний Вісник Українсь­кого Інституту. М. 1997, т. 1, с. 186-192.

74. А.Д.Мачинский. Кельты на землях к Востоку от Карпат. Кельты и кельтские языки. М.1974, с. 34-39.

75. Йордан. О происхождении и деянии гетов. М. 1964, с. 72-77.

76. Б.О.Тимощук. Слов’янські гради Північної Буковини. Ужгород. 1975, с. 26-27.

77. А.Петрушевич. Лингвистико-исторические рассуждения. Львов. 1887, с.72-79.

78. Т.Земенецький. Стародавній Галич у Подністров’ї. Відень. 1878,с. 23-29.

79. Ф.Браун. Разыскания в области гото-славянских отношений. Спб. 1899, с. 207.

80. М.Бандрівський. Кельтські урбаноніми у Верхньому Подністров’ї// Нові матеріали з археології Прикарпаття і волині.Львів,1992.- Вип.1, с.40-42.

81. М.Бандрівський. Я.Йосипишин. Кельти на Заході України. Україна в минулому.Вип.ІХ.Київ-Львів.1996, с. 13.

82. M.(Plezia Greckie i Iacinskie zrodla do najstarszych dziejow slowian. Krakow-Poznan, 1952 Cz. I, s.45.

83. М.Бандрівський. Я.Йосипишин. Кельти на Заході України. Україна в минулому.Вип.ІХ.Київ-Львів.1996, с.13.

84. Л.Нідерле. Славянские древности. М.1956,с.36.

85. Ф.Браун. Разыскания в области гото-славянских отношений. Спб. 1899, с. 207.

86. О.Партицький. Старинна історія Галичини. Львів. 1894, с.298-299, 302-307.

87. І.С.Винокур, Б.О.Тимощук. Давні слов’яни на Дністрі. Ужгород. 1977, с. 7-8, 12-18.

88. С.П.Толстов. Нарцы и волохи на Дунае. // Советская этнография. 1948. N 2, с. 14-18, 29.

89. И.П.Шафарик. Славянские древности. М. 1848, т. 1, кн. 2, с. 104­105.

90. С.П.Толстов. Нарцы и волохи на Дунае. // Советская этнография. 1948. N 2, с. 14-15.

91. LLelewel. Narodу na ziemlach slowianskich. Poznan.1853, s.116-142. Йордан. О происхождении и деянии гетов. М. 1964, с. 72-77.

92. С.П.Толстов. Нарцы и волохи на Дунае. // Советская этнография. 1948. N 2, с. 15-18,

93. E.H.Minns. БсуіШап and Creeks. Сambridge. 1913, s. 102.

94. V. Parvan. Dakia. Cambridge. 1928, s. 8-9.

95. С.П.Толстов. Нарцы и волохи на Дунае. // Советская этнография. 1948. N 2, с. 18-19,

96. Ф.Браун. Разыскания в области гото-славянских отношений. Спб. 1899, с. 165-166, 173.

97. А.Д.Удальцов. Племена Европейской Сарматии. СЕ. 1946. N 2, с. 12-17.

98. А.Д.Мачинский. Кельты на землях к Востоку от Карпат. Кельты и кельтские языки. М. 1974, с. 36-37.

99. Л.И.Крушельницкая. Кельтский памятник Верхнего Поднестровья. СКИА. 1965, с. 119-122.

100. А.Д.Мачинский. Кельты на землях к Востоку от Карпат. Кельты и кельтские языки. М. 1974, с. 37-38.

101. M.Smisko. Stanowisko wczesnorzуvskie w Kolokolini pod

Р^уп^А, ХІІІ, 1935, s. 155-159.

102. А.Д.Мачинский. Кельты на землях к Востоку от Карпат. Кельты и кельтские языки. М. 1974, с. 35-37.

103. Ф.Браун. Разыскания в области гото-славянских отношений. Спб. 1899, с. 207.

104. О.Н.Трубачев. Этногенез и культура древнейших славян. М. 1991, с. 4-9, 24-25, 168-169, 276-282,

105. А.Д.Мачинский. Кельты на землях к Востоку от Карпат. Кельты и кельтские языки. М. 1974, с. 45.

106. В.С.Ідзьо. Кельти на Правобережній Україні в ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М.1997. №3,с.53-75.

107. В.С.Ідзьо. Кельти і слов’яни - сфера взаємовпливу на етапі форму­вання держави у слов’ян. Історико-Філологічний Вісник Українсь­кого Інституту. М. 1997, т. 1, с. 240-241.