Кавказ і Центральна Азія

Я хочу в наступній частині розмови зрозуміти, як Російська імперія ішла на південь Азії та Кавказу? І як па­ралельно, з іншого боку, йшла Британська імперія, була конкуренція. Бо я вважаю, що те, що відбувається тут, це відголос того, що відбувалося тоді там, як і в інших ча­стинах світу, бо зіткнулися великі імперії з абсолютно різними філософіями та практиками.

З абсолютно різним всім: технологіями, філософіями, політичним устроєм, правовими системами, мірами ваги, відстаней і т. д. І вони зійшлися в прямому зіткненні в Севастополі в 1853—1856.

Почнімо з Кавказу. Спочатку мені потрібно зрозуміти про Кубань, туди виселяли фактично з Запоріжжя, як це було?

Фронтир, територія між двома спільнотами. Просто взяли й переселили, для того, щоб протистояти навалі гірських племен Кавказу, тут географія починає діяти. Є Кавказький хребет, Британія доходить до того боку хреб­та, а Росія доходить до цього боку хребта. Кавказ заселе­ний племенами, родоплемінний устрій, він до сьогодні там зберігається, що в Дагестані, що в Чечні.

Карта Кавказу 1801-1813 рр.

Суспільне надбання

Північний Кавказ, бо Грузія і Вірменія...

Це християнізовані країни, я кажу про ті, які пере­бували під ісламським впливом. Нагадаю: завоювання Кавказу Росією мінімум сорок років забрало, покоління змінилося. І вони його завоювали, коли там просто при­датні до ведення війни чоловіки вичерпалися.

Воно займало чверть бюджету Росії, більша частина молодих представників дворянських родів там загинула. Ми знаємо, що це не була війна за свободу, як це подавали Пушкін чи Лєрмонтов.

До слова, Лєрмонтов є пряме породження цієї вій­ни, Лєрмонтов — це спецпризначенець свого часу, все правда.

Далі був перелом, коли прийшов генерал Єрмолов, він виграв війну жорстокістю, а не військовою майстерні­стю, якраз жорстокістю до мирного населення.

Вони чинили масові вбивства, те саме сьогодні чи­нять у Маріуполі, і не тільки в Маріуполі, картина схожа, «колективна Буча», на жаль.

Ми тому про це й розмовляємо, бо я розумію — методи Росії не змінилися і зараз.

Чому тільки на Кавказі? А Середня Азія? І це перейшло в «басмачі» так звані! Що це за термін? Люди воювали за свою свободу. Фільм «Біле сонце пустелі»: хто там пози­тив, хто — негатив? Загарбник — позитивний, а місцевий боєць за свою свободу і спосіб життя — бандит.

Георгіївський трактат 1783 року.

Суспільне надбання

Пам'ятна медаль на честь Георгіївського трактату 1783 р.

Це загарбницький фільм в чистому вигляді. Давай ще про Кавказ. Росія прийшла в Грузію, був Георгіївський трактат, ця історія дуже подібна до історії підписання Переяславських угод в Україні, коли Росія прийшла з вій­ськовим союзом на підтримку християнського населення. А це християнське населення через короткий період втра­тило державність, і Росія фактично стала загарбницею.

Я б не порівнював Георгіївський трактат з Переяс­лавським. У Переяславі все було добровільно, то була особиста угода Богдана [Хмельницького]. Я б їх порівняв з Мінськими угодами, коли пістолет приставили до го­лови. Георгіївський трактат — це пістолет біля голови, «ми — єдиний народ», бо в нас «православіє». Вони пра­вославних грузин не чіпали й не чіпали, між іншим, іно­вірців вірмен, просто використовували це як плацдарм, бо вірмени — монофізити.

Вони християни, але зовсім інші.

Вони християни, але тільки не доїхали на третій за порядком Ефеський собор, який вирішував дискусійне питання про природу Ісуса Христа. А вони воювали в той час, не могли туди дістатися. Визначивши дві природи, тобто дуалізм, фізична людина й всередині Бог, боже­ственна суть, а вони визнають тільки одну природу Ісуса Христа.

Фактично Росія створила на Кавказі, ще не виграв­ши війну проти північного Кавказу, вона створила ко­лонізований анклав держав християнських, таке собі Придністров'я, і оточила Північний Кавказ, маючи мож­ливість діяти з усіх боків. Місто, яке зараз називається в ГрузіїДедоплісцкаро, називалося Царські Колодязі, а потім Червоні Колодязі, в радянські часи. І це якраз те місце, де служив Лєрмонтов, південніше ніж Північний Кавказ, який паливу цей час.

Для наших читачів я б це порівняв із захопленням і окупацією Росією Криму, Придністров’я та окремих

Російські війська входять до Тіфлісу в 1799 р.

Суспільне надбання

районів Донецької й Луганської областей, з метою оточи­ти з усіх боків непокірний анклав, яким вони вважають Україну: вирізати все до останньої людини. Це те, що ми спостерігаємо сьогодні в Маріуполі, і в Бучі, і в Ірпені, і в інших містах і селах. Запровадити там рубльову зону і далі керувати цим за допомогою якихось фріків, шляхом нещадного терору населення, ґвалтування дітей, масових розстрілів і спалення людей. І це з року в рік, із десяти­ліття в десятиліття, зі століття в століття — це природа Російської держави, Московської, її суть.

Далі був 1918 рік, коли після закінчення Першої сві­тової війни Англія отримала мандат на територію від Грузії до Азербайджану, але чомусь ним не скористала­ся. І через якийсь період ці незалежні держави південного Кавказу просто були окуповані Радянським Союзом. Як це відбувалося?

Військовим шляхом: Кіров, Фрунзе, Орджонікідзе. Було створено Закавказьку Федерацію, яку «утворили» три комуністичні республіки, які потім розділили — Вірменію, Азербайджан, Грузію. Російська, Українська, Білоруська і Закавказька Федерація потім об'єдналися в СРСР.

У той момент чомусь Британія зупинилася.

Тому, що армії не було. Жахи Першої світової війни, пацифістська політика — демократичні держави, люди не хотіли війни.

У серпні 1941 року, це окрема історія.

Авжеж, аби дати Адольфу просунутися туди, до по­кладів нафти, зокрема.

По-перше. А по-друге, необхідно було створити через Іран шлях на Радянський Союз для ленд-лізу, бо через Іран пішла величезна кількість бензину, нафти, автомобілів, завдяки яким Радянський Союз виграв цю війну.

Побудували логістику — плюс вона йшла через Атлантичний океан до Мурманська, єдиного порту, що не замерзав.

На початку тільки, бо оточення Ленінграду зупинило це все.

Це правда, конвой PQ-17 — це всесвітня трагедія, який розтрощили підводні човни Дьоніца. А суходільний шлях через Іран, який втримав Радянський Союз, дозволив йому битися аж до Берліна до 1945 року. Без цього вони мали великий шанс профукати все. І є тому беззапереч­не документальне свідчення: Сталін запропонував через болгарського посла в Москві Івана Стаменова (до слова, вірогідного агента чекістів) перемовини з Гітлером про перемир’я.

Середня Азія. Тут я б розподілив цю історію на де­кілька кроків. З одного боку, є територія Узбекистану, де всі ці Медресе Улугбека та інші пам'ятки в Бухарі та Самарканді підтверджують це, що це історія дуже дав­ніх освічених розвинутих держав. Трохи південніше, там де Туркменістан, була Парфія. Розгромлена Олександром Македонським.

Та і чингізидами також. Але ті держави мали абсо­лютно ключове значення для великого шляху з Китаю в Європу.

З точки зору торговельної вони не втратили це зна­чення в XIX столітті, тому російська держава «перлася» з півночі вже тоді, а що було з Казахстаном?

Це XVIII століття, вже за нащадків Петра І.

Після неї була ще Анна Леопольдівна, і далі Єлизавета.

І змінювалися на російському престолі один імпера­тор за іншим, по декілька років сиділи, більш-менш де­сять років сиділа Єлизавета Петрівна, яка і одружилася з Олексієм, сином Кирила Розумовського, вінчана була його дружина була. Так що теоретично він міг стати ро­сійським імператором, якби «укокошив» Єлизавету. Але цей фокус провернула Катерина Велика, «укокошивши» чоловіка, Петра.

Я хочу сказати, що Казахстан був приєднаний не те що таємно, але в історії світовій про це нічого не зали­шилось.

Вони частинами його прибирали, що ми побачили на прикладі оцих подій початку 2022 року в Казахстані, в січні. Ми побачили, що до сьогодні зберігається племін­ний розділ країни: північ — це молодший жуз, Алмати — це старший жуз, а посередині ще середній. Люди можуть подивитися карту території Казахстану, якою володіли, і відрізали потихесеньку. Спочатку відгризли Молодший жуз, потім Середній, потім Старший, до якого належав колишній президент Назарбаев, це сама пінка була, арис­тократи казахські.

І далі була Середня Азія, яку частково брали хитрістю, скуповували, саджали своїх політиків, а частково не змог­ли взяти до закінчення царського періоду і вже добивали Середню Азію більшовики. Бухара була незалежною держа­вою, а більшовики добили.

Більшовики дійшли до крайньої природної межі, тоб­то до гір. Є мемуари Карла Маннергейма, який описує цю експедицію, як вони ходили аж на Китай туди. А потім тим самим шляхом ходили дослідники з СС Гіммлера.

3.