Давня історія

Даниле, що для Вас є «книжка» і що — «книга»?

Книга — одна, складається з двох частин — Старого Завіту і Нового Завіту. Це системоутворювальний текст, який має свою історію. Вивчення цієї історії, знайомство з нею, створення цієї Книги дозволяє заглибитись у все­світ світової культури іудеохристиянської у цьому разі.

А книжки дозволяють розширювати цей простір. Тобто книжки — це тексти, що несуть смисли, які напи­сано не задля комерційного задоволення (що також по­трібно, наприклад, твори Агати Крісті, за всієї поваги до неї). Тексти, які дозволяють розкривати смисли, як пра­вило, це меніппея — такий літературний жанр, серйоз­ний та смішний і жартівливий водночас. Ми дивимося, відповідно, у Вікіпедії, що це таке за Лотманом, це, умов­но кажучи, Булгаков, Шекспір, Пушкін, Ільф та Петров... В українській літературі я не знаю прикладів. Хіба «Енеїда» Котляревського. Так, Олександре?

Чим для Вас є Батьківщина?

Очевидно, місцем сили.

Поговорімо про світову історію в ракурсі імперій і великих держав. Я б почав не спочатку, не з Єгипту, не з Шумера, а почав би з тієї частини історії, яка вже зачі­пає Україну. Тобто з Монгольської імперії^[1], яка розширюва­лась.

Заперечую! Річ у тім, що в нас до монголів була своя історія. Про шумерів зроблю тільки одне зауваження: в сучасній Конституції України (і не тільки в ній) існують норми, які прямо «зайшли» із шумерського права. Голова держави є верховним головнокомандувачем — це пряма шумерська норма, яка через століття, через культури пе­рейшла до нас. І це не означає, що ми шумери, абсолютно, але факт є фактом.

Наша історія почалася задовго до монголів. Це те, що ми можемо сьогодні на підставі археологічних відомостей і знахідок сказати — тут я відсилаю всіх до колективної монографії за редакції М.

Коли відбулися тектонічні політичні, економічні, соціальні зрушення на тих територіях, які ми сьогод­ні називаємо Середнім Сходом, нормани були вимушені переорієнтувати торговельні шляхи південного сходу

Римська Імперія, близько 395 р.

Суспільне надбання

відповідно на південний за- хід, тобто на Візантію. А єди­ний шлях був через систему озер, які тепер на тимчасово окупованих Росією територі­ях: Новгородщина і все таке (сарказм). Через Дніпро — в Чорне море. Найбільший світо­вий ринок на той час — Східна Римська імперія, Візантія. Це історична подія, яка додала

Київське князівство за Володимира Святого в тогочасний дискурс найбільшої європейської імперії. І цей ґвалтів­ник і серійний вбивця своєї родини — парадокс історії — був проголошений святим.

Це канонічна історія: був заколот — спроба державно­го перевороту у Візантії, імператор Василь попросив до­помогу. Володимир виставив своїх бійців, імператор утри­мався на троні й за це віддав йому доньку, «багрянород- ну»^[3], християнство, плюс доступ до новітніх тогочасних технологій і фінансової системи. Князівство Київське ста- ло афілійованою частиною найбільшої імперії Європи на той час. Я нагадаю: Карл Великий — це 800-й рік, коли по­чалося об’єднання Західної Римської імперії, воно забрало кілька століть, і тільки Наполеон її скасував, а це тисяча років, як не крути.

Вікінги мали військово-торговельну імперію?

Так. І те, що ми називаємо Києвом сьогодні, тоді це був один із перевальних пунктів.

Мабуть, один із ключових, бо туди заходили каравани зі сходу.

Правдоподібно що так, тобто це був такий переваль­ний пункт. Треба знову освіжити М. Відейка в пам'яті, Олексія Толочка «Очерки начальной Руси», наприклад — читати на цю тему.

Таким чином, повертаючись до української історії, Володимир став тим, хто привів Україну, тоді Київську Русь, до найсучаснішого європейського ринку, до Візантії.

До найпередовішої на той момент світової, політич­ної, економічної потуги. Господнім чудом він змінив ци- вілізаційний вибір. Це була не просто зміна країни, на­прямку розвитку, це такий собі «квантовий» стрибок в іншу цивілізацію, долучення до вищої за рівнем розвит­ку цивілізації.

Потім було кілька ро­ків, коли держава розпа­далася на маленькі дріб­ні князівства, коли мі­жусобиці стали части­ною буденного жит­тя. І потім прийшли монголи.

Одразу скажімо, що ми вимірюємо й оці­нюємо на побутово­му рівні — фахівці так не вважають. Але на побутовому рівні це все зводиться до яко­гось безумного, незро­зумілого протистояння князя X князю Y, які походили з одного й того самого коріння. Насправді йдеться про те, що всі ці землі були приватною власністю родини, у цьо­му разі родини Рюриків^[4]. Деякі гілки ріднилися між со­бою, литовські Гедиміновичі — з «руськими» Рюриками. А коли вимерли Рюрики, то очевидно Гедиміновичі поча­ли пред'являти права на їхню власність. Це як сьогодні в нашому приватному праві! Тоді так саме було. Дер­жава — це умовна назва, яку ми використовуємо для зручності. У тій реальності це були просто приватні власники, війни між приватними власниками, а не між державами — держави не воювали одна з одною.

Але вони воювали, вони обирали київського князя, і вони садовили на Новгородський престол.

Три принципово важливі книги для нашої розмови: Норман Дейвіс «Боже ігрище», 1079 сторінок. Щоб далі говорити про Польщу й українські сучасні землі в складі Польщі, треба ці 1079 сторінок прочитати. Принципово важливою книгою є «Правлячі династії Європи»^[5]. Вона українською мовою, тут весь їхній перелік. Результат підрахунку: вся сучасна Європа — від Португалії до Дніпра — була приватною власністю 79 родин. 79 колек­тивних юридичних осіб, як сказали б сьогодні, зосере­дили усвоїх руках всю повноту економічної, політичної, військової і духовної влади на тих теренах. Про династію Рюриковичів ідеться на тринадцяти сторінках дрібне­сеньким шрифтом. Історія Європи — це є історія взаємо­дії 79 родин. Третя надзвичайно важлива книга авторства А. Оловинцова та Г. Табулдина «Чингизиды. Династии и эпохи», присвячена 540-літтю утворення Казахського ханства 1470-2010. Тут є таблиця і історія, про яку ми говоримо. І є історія взаємин між Джанібеком ханом, Джадіка султана, Джалім султана і Касім хана. Це треба обов'язково перекласти українською, бо наші історики, не кажучи вже про широкий загал, поняття не мають про це все.

До речі, книжку про королівські родини Європи написав Леонтій Войтович — теж автор «Фоліо». Він взагалі про- фесор-математик, і цю книжку побудував як математик, а не як історик.

Тому можна все зрозуміти — все є по роках.

Повертаючись до теми, про яку я хочу детально по­говорити, про Монгольську імперію, бо коли ми далі будемо говорити про Російську, я вбачаю, що багато того, що нині відбувається, — в тих традиціях, що про­йшли через вісімсот років від Чингісхана. Коли з'явилась Монгольська імперія, на тисячі кілометрів на захід від неї не було системної державності, вона була тільки в Центральній Азії, і фактично для тих територій Монго­лія створила першу державу.

Ми знову оперуємо поняттями держави XXI сторіччя, а імперія монголів — це насамперед військова організа­ція.

Я до цього казав про вікін­гів — це військово-торгівель- на імперія.

А це виключно військо­ва організація, яка живилася не торгівлею, а грабунками і даниною, вони ж не лізли в си­стему керування, що стихійно склалася чи природним шля­хом.

Тут не лізли, а в Середній Азії лізли.

А тут враховували місцеву специфіку: їздив там Олександр Невський, пив кумис, за чаркою сидів і отри­мував дозвіл на княжіння. І тому всі політичні практики сучасної Росії, якщо ви на це натякаєте, це дика суміш монгольських і візантійських...

Давайте почнімо з того, що спочатку був Чингісхан, який пройшов до середини фактично шляху, до тогочасно­го «останнього моря», а потім були його діти.

Тут, у володіннях його старшого сина Джучі, діяли норми степового права, оформлені в так звану «Велику Ясу» Чингісхана. Воно і розвивалося своїм порядком.

Яким був Улус Джучі?

Імперія Чингісхана

Суспільне надбання

Він охоплював колосальну територію, аж до терито­рії сучасної Польщі, звідки вони повернули на схід, тому що помер великий хан, а великого хана обирав Курултай. А у нас хто обирає голову кримськотатарського народу? Курултай, от вам і пряма гілка.

Мала дуже нагадує сучасну Російську імперію, але вона закінчується на заході далі. Тобто вона займала терито­рію на захід від Іртиша і до Дуная.

Це Золота Орда, частина якої Улус Джучи, ось він тут зелененький намальований. Туди входили Львів і Москва. Чернігів — Львів, дуже далеко на схід Владимир — Суздаль до Львова, включно з Черніговом, Ростовом і Смоленськом. Після занепаду ці землі перебрали Гедиміновичі, це стало частиною Великого князівства Литовського.

Тут я хочу поставити тобі питання: а чим тоді були землі біля Москви, з точки зору державності?

Рюриковичі правили.

Це власність на територію, а держава як була побудо­вана, кому вона підпорювалася?

Ми знову оперуємо поняттями XXI століття, «перено­симо» їх на тих, хто тоді сидів в Москві.

І яке було відношення Москви до Каракоруму^[6]?

Васальна залежність. Столицею був Каракорум, а не Москва, не Київ, це були залежні від монголів території.

Через який час в Київ прийшла Литва, Гедиміновичі?

Київ — це тоді було не верхнє місто, його не існува­ло, це був Поділ. Там магістрат був, магдебурзьке право діяло, і там стоїть пам'ятник Магдебурзькому праву. На Замковій горі був палац, грубо кажучи, наглядача за цим всім. Тогочасний «губернатор» згори дивився, що в місті робиться. Напевно були Олельковичі, знову ж таки повер­таючись до книжки про династії Європи.

І в цей час в Москві вже були великі князі, XIVстоліття.

Там був просто князь Московський. Ключовий, по­воротний пункт — 1472 рік. Іван III одружився з Зоєю Палеолог, племінницею останнього візантійського імпе­ратора Костянтина XI Палеолога. Це дозволило москов­ським владикам створити легенду: ми, мовляв, є право­наступниками Візантії. В. «тіло» Московського князівства зашили ідею — «ми є Третій Рим», ми є і духовний центр християнства грецького, православного і центр христи­янства політичного, ми успадковали все це від Візантії через Зою Палеолог і її дітей та онуків, одним з яких був виродок роду людського Іван IV «Грозний».

І на той момент Новгород і Псков не були частиною цього монгольського світу.

Республіками вони були, і їх знищив тільки Іван IV.

Я і хочу сказати, що він з одного боку пішов знищува­ти ту частину Русі, яка не була монгольським світом, а з другого боку пішов захоплювати Астрахань і Казань, яка якраз і була на той момент центром монгольського світу.

Тут важливо підкреслити: це принципово дві різних моделі управління, Новгород і Псков — це були республі­ки, які знищили разом із їхнім інтелектуальним, духов­ним насліддям, економічними та політичними практи­ками.

Як вони управлялися?

Московське царство

Була «горизонтальна», а не «вертикальна» структу­ра управління. Якщо зовсім просто, вживаючи сучасні терміни — «демократична», а не тоталітарна, деспотич­на. Міське зібрання, те що називається віче, яке обирало посадника.

Тобто вони обирали не царя, це фактично Венеція.

І Венеція, і Польща, тому що в Польщі короля обирала шляхта, це була виборна посада виключно.

У різні часи по-різному.

Після того, як вимерла в XIV династія П'ястів, то на польському королівському престолі побували представ­ники різних династій, королівських родів Європи. Але їх обирали, це була виборна посада.

Новгород і Псков були абсолютно іншими, ніж інша російська частина.

Небо і земля, як Сполучені Штати й Китай сучасні. І то держава, і то держава, але принципово різних моде-

Імператор Микола II

лей управління. І це, знову таки, якщо переводити на су­часні терміни, то це війна була між вертикальними струк­турами й мережевими. Новгород і Псков — горизонталь­на структура, а Орда в чистому вигляді вертикальна, як і Московське царство. Всю повноту влади аж до 1905 року зосереджував «Божою милістю імператор та самодержець Всеросійський, Польський, Великий цар Фінляндський», або «Хозяїм Земли Русской», як називав себе останній імператор Микола II.

До Лютневої революції 1917 року, до створення пер­шого демократичного Тимчасового уряду.

Абсолютно точно. А тут, у нас, мережеві структури, де всі обираються: посадники обиралися, королі обиралися, шляхта була єдиним політичним класом, яка платила за привілейований статус великий податок крові.

Іван IV знищив на заході демократичні держави і прийшов на схід, в Астрахань і Казань.

Щоб знищити і їх, і до сьогодні, між іншим на всіх православних церквах, Московського патріархату підкреслюю, хрести стоять на банях, які опирають­ся на півмісяць — це ознака придушення ісламу, пе­ремоги над ісламом, це був свого роду Хрестовий похід.

Я цього не знав, але я знав, що це було жахливе криваве місиво, яке він зробив.

Це те саме, що відбувається на захоплених територіях України, тимчасово окупованих.

Іван IV Грозний

(т. зв. «Копенгагенський портрет» кінця XVI — поч. XVII ст]

Саме тоді виникло слово «кацап», яке означало тюрк­ськими мовами «м'ясник».

Як у фільмі Данелія. «пацаки», це вони, м'ясники, в поганому сенсі цього слова.

І далі, я так розумію, саме з Івана IV Московська дер­жава для себе взяла курс на територіальне розширення, на захоплення інших територій, на завоювання народів, і в той момент ще було незрозуміло чи на схід, чи на захід.

Захоплювали порожні території, де відбувалися ан­тропологічні катастрофи — внаслідок завоювання або природних якихось причин. Вимирали просто від холери чи дифтерії, від чого завгодно, голодоморів природного походження й т. д. Вони приєднували території, на яких або не було людей, або які були малозаселені і які не мог­ли чинити організований спротив. І вся московська ді­яльність, весь їх рух на схід аж до Аляски, він про це.

Ми розуміємо, що це не зовсім справжня історія приєд­нання Сибіру, яку ми вивчали в радянські часи, наприклад, той же Леонтій Войтович у своєму тритомовому дослі­дженні «Історія війн» пише про три російсько-чукотські війни. То це було захоплення, ось так прийшли завойовни- ки-«асвабадітєлі».

Десь прийшли, десь захопили, по-різному було, але ми поставимо одне просте питання, що ця цивілізація при­несла в світову культуру?

К: Крім балету, я думаю нічого не додала, але про це ми поговоримо окремо.

Тут треба на цьому наголосити: від самих початків, від часів Василя III й Зої Палеолог, ця цивілізація спря­мована на винищення всього іншого, вони можна сказа­ти така собі «монокультура» в лапках. А наші території, тобто території сучасної України, сучасної Литви, сучас­ної Польщі, до певної міри сучасної Білорусі, це терито­рії співіснувань, співжиття, співпраці. Австро-Угорська імперія, безумовно, також. Там співіснувало все, і гаслом імперські Габсбургів було «спільними зусиллями», а під Москвою впродовж століть — винищення, уніфікація зві­рячими методами.

2.