Капіталізація харчової та легкої промисловості.
Після економічної кризи 1873— 1876 рр. досить швидкими темпами почала розвиватися цукрова промисловість. Головна заслуга в цьому належала місцевим підприємцям, котрі з метою концентрації капіталів для одержання великих прибутків об’єднувались в акціонерні товариства.
На їх базі у 1887 р. було створено синдикат цукрозаводчиків, що контролював виробництво й збут цукру в усій Україні. Найбільший вплив на діяльність синдикату справляли крупні цукрозаводчики Бобринські, Браницькі, Береденко та ін. До його складу входив 91 % усіх цукрових заводів. Виробництво солодкої продукції до кінця XIX ст. збільшилося майже вп’ятеро. У цілому Україна в середині 90-х років давала приблизно 84 % цукрової продукції всієї Російської держави. Цукор у великій кількості вивозився не тільки в Росію, а й за кордон, де часто продавався за свідомо заниженими цінами.Значні зрушення відбувались у борошномельній промисловості. Парові млини приходили на зміну традиційним вітрякам і водяним млинам. Кількість їх безперервно зростала. У 1893 р. в Україні налічувалося 670 млинів, здебільшого в Київській, Подільській та Катеринославській губерніях, де було досить розвинуте зернове землеробство. Причому чимало з них являли собою великі капіталістичні підприємства із значною кількістю робочої сили. Лише у трьох названих губерніях вони на початку XX ст. переробляли до 50 млн пудів зерна. Взагалі борошномельна продукція України у 1893 р. становила 26 % виробленого в усій країні борошна.
Дальша концентрація й капіталізація виробництва відбувались у винокурній промисловості. Дрібні горілчані підприємства не витримували конкуренції й закривались або об’єднувалися, внаслідок чого кількість їх зменшувалася. Зате зростала чисельність горілчаних заводів і обсяги вироблюваної ними продукції. Якщо одне горілчане підприємство в 1862— 1863 рр. щорічно випускало в середньому по 5 тис., то в 1899— 1900 рр.— вже по 44 тис.
відер спирту. Горілчана промисловість була найбільш поширеною в Харківській, Київській і Подільській губерніях.Розвивались інші галузі харчової промисловості. Серед них важливе місце належало олійництву, котре спиралося на досить широку сировинну базу — насіння льону, конопель, соняшнику, ріпака, рижію. Створювались як дрібні олійниці, так і досить потужні олійні підприємства, що забезпечували потреби не тільки власних господарств, а й ринку. Досить розвинутою, особливо в Полтавській і Чернігівській губерніях, залишалась тютюнова промисловість. Але поступово кількість тютюнових фабрик і обсяги вироблюваної ними продукції зменшувались.
Найменш розвинутою була легка промисловість. Значна кількість текстилю, сукна, полотна вироблялася в домашніх умовах. Кількість бавовняно-прядильних, полотняних і суконних підприємств була незначною. Відповідно вони давали й обмаль тканин. Виняток становив центр суконного виробництва в Клинцях Чернігівської губернії. Сім місцевих фабрик у 1895 р. давали 71,0 % всього суконного виробництва України. Поряд з домашніми промислами діяли невеликі деревообробні підприємства.