Кам’янецький період

З поверненням на свою територію уряд УНР активізувався, прагнучи будь-що втілити в життя декларовану в квітні орієнтацію на власні сили У цьому зв’язку він надавав особливо­го значення повстанському рухові, який широко розгорнувся в тилу більшовиків 9 червня в Чорно­му Острові завершилися переговори між урядом 1 представниками Всеукрревкому, який очолював повстанський рух на Правобережній Україні Від імені Всеукрревкому переговори вели українські есери й соціал-демократи-незалежники Д Одрина, T Черкаський, !Часник, А Пісоцький Сторони дійшли згоди в тому, що залишається чинною рівненська декларація уряду, але на місцях форму­ються трудові ради не лише з контрольними, а й адміністративними та господарськими функціями влади Д Одрина і T Черкаський увійшли до уряду Б Мартоса

20 червня військова делегація УНР на чолі з ге­нералом Дельвігом підписала у Львові тимчасовий договір з представниками польської армії про при­пинення воєнних дій, встановлення між польською та українською арміями демаркаційної лінії Це був помітний успіх уряду УHP, бо відпадала не­обхідність боротися на два фронти і створювалася можливість зосередити всі збройні сили на більшо­вицькому фронті, де на початку червня розпочався успішний наступ

Разом з тим потребувала розв’язання ціла низ­ка важливих проблем Урядові Б Мартоса так і не вдалося подолати бар’єр, що роз’єднував демокра­тичні й ліберальні українські політичні кола 29 червня 20 українських політиків, в основному пред­ставники парти соціалістів-федералістів, опубліку­вали в пресі „Меморандум громадських діячів Поділля до Директори УНР”, в якому викривали помилки державної влади, вимагали реформувати Директорію, в „тимчасове одноособове президент­ство з певною тимчасовою конституцією”, сформу­вати кабінет міністрів за професійною, а не партійною ознакою, скасувати постанову про тру­дові ради й вирішити земельне питання шляхом ви­купу землі селянами Однак вони заявили, що не вестимуть політичної боротьби проти уряду

Напруженими залишалися стосунки з галиць­ким урядом 9 червня Виділ Української національ­ної ради проголосив Є Петрушевича диктатором, що не могло не викликати негативної реакції з боку демократично зорієнтованої Директори „Ми ніяк не могли оправдати такого кроку з боку відповідальних представників галицького грома­дянства, що провадило свою національно-визволь­ну боротьбу під гаслами народоправства, — писав І Мазепа — Тому ми вважали, що акт 9 червня — незаконний Іншими словами, Директорія і уряд по­бачили в акті проголошення диктатури державний переворот, тому не признавали диктатури Петру­шевича правною установою” Щоб продемонстру­вати своє негативне ставлення до проголошення диктатури Є Петрушевича, Директорія 4 липня ви­дала постанову про створення в складі уряду УHP спеціального міністерства у справах ЗОУНР, а Є Петрушевича вивела із складу Директори

Зі свого боку, Є Петрушевич не визнав підпи­саного делегацією генерала Дельвіга договору про перемир’я з поляками, бо на початку червня Ук­раїнська галицька армія успішно розпочала Чортківську операцію Одне слово, у червні сто­сунки між Директорією і проводом ЗОУНР стали цілком холодними А далі сталося те, що й мало статися, коли між товаришами зникає згода

У середині червня командування Червоної армії, зміцнивши свої підрозділи в районі Проскурова, зупинило армію УHP і перейшло в контрнаступ На початку липня червоні підрозділи були за кілька десятків кілометрів від Кам’янця-Подільського Шляхів до відступу не залишалося через невре- гульованість відносин і з Польщею, і з Румунією Отже, втрата Кам’янця-Подільського загрожувала УНР ліквідацією

Не краще йшли справи і на правому березі Збруча Успішно розпочата Чортківська операція зупинилася 25 червня Рада десяти Паризької мир­ної конференції дозволила полякам продовжити воєнні операції до лінії Збруча 28 червня польська армія розпочала наступ, і УГА змушена була відступити Ситуація підштовхувала і наддніпрянців, і галичан до об’єднання сил, але Є Петрушевич та командування УГА зволікали, обмірковуючи можливість переходу на румунську територію Лише відмова Румуни прийняти УГА змусила їх вступити у переговори з урядом УНР Є Петрушевич виставив три умови співпраці демо­кратична політика без ухилів у бік радянства, заміна уряду Б Мартоса, скасування міністерства у справах ЗОУНР Зважаючи на критичний стан справ, Директорія погодилася з ним

15 липня УГА перейшла Збруч, і дві армії об’єдналися для боротьби на більшовицькому фронті УНР врятувалася від можливої воєнної ка­тастрофи, але в політичному плані об’єднання не принесло бажаної єдності

Є Петрушевич з державними службами ЗО­УНР перебрався до Кам’янця-Подільського, який дав притулок двом українським державним цен­трам Приїзд диктатора ЗОУНР активізував по­ступові українські політичні сили, які оголосили про утворення Українського національно-державного союзу На початку серпня союз подав голові Ди­ректори C Петлюрі програмну „записку”, в якій різко критикував соціалістичний курс уряду Б Мартоса В Кам’янці-Подільському виникло своєрідне двовладдя „По суті, це була боротьба різного розуміння тодішніх революційних ПОДІЙ в Україні, а тому й різного підходу до намічення чер­гових завдань українського проводу, — відзначав один з учасників цих подій — Українські соціалісти виходили з оцінки революції як великої ваги соціально-історичного процесу, тож, врахо­вуючи революційні настрої народних мас, намага­лися відповідною політикою використати їх в інте­ресах української визвольної боротьби Праві ук­раїнські групи, навпаки, дивилися на революційні події здебільшого як на „наслідок діяльності” лівих партій, тому визначали свої чергові завдання так,

начебто в Україні в той час ніякого революційного руху не було”

За обставин, що склалися, єдиний український провід міг утворитися або шляхом державного пере­вороту (але жодна із сторін на це не наважувалась), або завдяки поступкам і компромісам За своїм ха­рактером C Петлюра почав схилятися до не­обхідності зміни політичного курсу й поповнення уряду поступовими елементами 12 серпня було ого­лошено нову урядову декларацію, де йшлося про те, що уряд УНР повинен опертися на весь народ, за­лучити до державної праці всі верстви суспільства, а також про створення в недалекому майбутньому реформованих органів місцевого управління на ос­нові всенародного, таємного, рівного і пропорційно­го виборчого права, про проведення виборів до пар­ламенту, який матиме права Установчих зборів От­же, оголошувався поворот в орієнтації уряду УНР від радянства до парламентарної демократи Після цієї декларації Б Мартос, стосунки якого з Дирек­торією зіпсувалися, пішов у відставку 27 серпня сформувався новий склад кабінету міністрів Його очолив І Мазепа До уряду увійшов соціаліст-феде- раліст І Опєнко Крім того, цій парти було запро­поновано портфелі міністрів закордонних справ і освіти Однак есери не спромоглися знайти для заміщення цих посад відповідних кандидатів Реор­ганізація уряду мало що змінила в стосунках Ди­ректори з опозицією

Згадані вище розбіжності позначились і на об’єднанні збройних сил Загальна кількість бійців обох армій сягала 80 тис, з них 45 тис припадало на УГА Для оперативного керівництва об’єднани­ми силами l∣_jсерпня було створено Штаб головно­го отамана Його очолив генерал M Юнаків

Після об’єднання армій розгорнувся успішний наступ на більшовиків У липні Червона армія, яка одночасно вела бої з генералом Денікіним, залиши­ла Проскурів, Нову Ушицю, Вапнярку На початку серпня українські частини захопили Жмеринку і Вінницю

Із створенням Штабу головного отамана вирішено було розпочати спільний похід ук­раїнських армій проти більшовиків При визначенні напряму стратегічного удару думки розділилися Командування армії УНР вважало своєю головною метою похід на Київ, а командування УГА пропо­нувало зайняти Одесу, щоб встановити контакти з Антантою і лише тоді розгорнути наступ на Київ Обидві сторони дійшли компромісу одночасно на­ступати і на Київ, і на Одесу Причому на Одесу повели наступ підрозділи армії УНР, а на Київ — змішані частини під загальним керівництвом пред­ставника УГА генерала А Кравса ЗО серпня його група захопила Київ Кількома годинами пізніше з лівого берега до міста увійшли білогвардійські денікінські частини На вимогу їхнього командую­чого генерала Бредова Кравс вивів українські війська з Києва на лінію Ігнатівка — Васильків — Германівка

Похід українських армій на Київ завершився, по суті, капітуляцією перед білогвардійцями Сам факт здачі Києва виходив далеко за межі окремої невдалої воєнної операції, бо викликав новий не­спокій серед jικpa⅛cbκoro громадянства, демо- ралізуюче вплинув на війська В основі його лежа­ли не хибні дії генерала Кравса, а знову ж таки різні підходи у ставленні до армії Денікіна

Той, наступаючи на більшовиків, показав себе запеклим українофобом, стратепчне гасло якого по­лягало у відновленні єдиної, неділимої Росії Зго­дом в „Очерках русской смуты” він відверто писав „ іти разом з Петлюрою, котрий намагався відок­ремити Україну й Новоросію від Роси, означало б порвати з ідеєю єдиної, неділимої Роси, що глибоко вкорінилася у свідомість вождів та армії, і тим вик­ликати в її лавах небезпечне замішання

Добровільним військам я дав вказівки са­мостійної України не визнаю Петлюрівці можуть бути або нейтральними, тоді вони повинні негайно скласти зброю і розійтися по домівках, або приєднатися до нас, визнавши наші гасла Якщо петлюрівці не виконають цих умов, то їх слід вва­жати такими ж ворогами, як і більшовиків Разом з тим я вказував на необхідність приязного ставлення до галичан, аби звільнити їх з-під впливу Петлюри А якщо цього не вдасться досягнути, то вважати їх ворожою стороною”

Відповідно і з українського боку сформувалося подвійне ставлення до денікінців Наддніпрянці ба­чили в них запеклих воропв і навіть не виключали можливості спільної боротьби з більшовиками про­ти Денікіна Галичани ж, а надто провід, вбачили у Денікінці ще одну, хай навіть ілюзорну, можливість порозумітися з Антантою Ці обидва підходи зго­дом було реалізовано 24 вересня Директорія спеціальною декларацією, під якою стояв підпис і диктатора ЗОУНР Є Петрушевича, оголосила війну денікінцям і закликала всіх українців, „кому дорога демократична єдина соборна Українська Республіка”, до рішучого останнього бою з воро­гом Ще за декілька днів до цього, 20 серпня, у Жмеринці між командуванням армії УНР і штабом Революційної повтанської армії України (махнов­ців) було підписано угоду про спільну боротьбу з ДЄН1К1НЦЯМИ

26 вересня на Правобрержній Україні розгор­нулися запеклі бої армії УНР з білогвардійцями, якими командував генерал Я Слащов 25 жовтня українські підрозділи почали втрачати боєздатність через поширення епідемії тифу й відсутність зброї та амуніції

Осінні воєнні дії виявили не лише недостатню підготовку армії, а й загальну склабкість україн­ського державного апарату За свідченням П Фе- денка, брак підготовлених кадрів як у війську, так і в державному апараті став величезною перешкодою в боротьбі за незалежність України Драматизм си­туації поглиблювався старою хворобою — розбра­том 4 листопада у Жмеринці відбулася військова нарада з участю членів Директори, вищого коман­дування і уряду, на якій з’ясувалося, що команду­вання УГА прагне союзу з Денікіним 6 листопада на ст Зятківці за вказівкою командуючого УГА ге­нерала M Тарновського було підписано перемир’я між Збройними силами півдня Pocn і Українською галицькою армією Наказом диктатора ЗОУНР ця сепаратна й таємна угода скасовувалась, а генерал Тарновський став перед судом Але угода зробила свою чорну справу — УГА, перебуваючи в тяжко­му стані, втратила боєздатність

12 листопада диктатор ЗОУНР Є Петрушевич скликав у Кам янці-Подільському нараду пред­ставників галицьких політичних і громадських ор­ганізацій Директори та уряду УНР, на якій заявив, що створення самостійної України нереальне і треба піти на угоду з Денікіним 16 листопада він і уряд ЗОУНР залишили Україну, взявши курс на Відень В Одесі новопризначений командуючий УГА генерал Микитка підписав нову угоду з денікінцями, за якою галицька армія переходила в повне розпорядження головнокомандуючого Збройними силами півдня Pocn

16 листопада Кам’янець-Подільський зайняли польські війська C Петлюра, на якого покладалося „верховне командування справами Республіки", виїхав до Проскурова, а члени Директори А Мака­ренко, Ф Швець вирушили за кордон 2 грудня на нараді в Чорториї C Петлюра з членами уряду вирішив перейти до партизанських форм боротьби Наступного дня уряд звернувся до населення Ук­раїни з відповідною відозвою Ще через кілька днів C Петлюра, призначивши командуючим армією ге­нерала M Омельяновича-Павленка виїхав до Вар­шави 6 грудня на нараді членів уряду з команду­ванням у Новій Чорториї було остаточно вирішено здійснити армією партизанський рейд по тилах Денікіна