ІюВ. Н1МЧУК.. Памяти Івана Коссака.
Грудка землі на його могилу на Байковому цвинтарі в Київ!.
Рідшають з дня на день ряди учасників української визвольної війни. Тих, що зі зброєю в руці боролися за волю та незалежність Української Землі і тих, що на дипльоматичному фронті чи шляхом пропаганди пособляли національно-державному визволенню нашого народу.
Один з таких борців — Іван К о с с а к, покинув нас 7. січня 1927 р. в Київі, померши в молодому віці, бо ледви в 48. р. життя, після невдатної операції сліпої кишки.Чим був Іван Коссак у легіоні У. C. C., знає кождий стрілець. Зате мало хто знає, про його видатну діяльність і його успішну працю до часу світової війни, тому зачнемо від неї.
На кілька літ перед війною приїхав до Чорткова десь із заходу молодий учитель щойно заснованої учительської семи- нарії (утраквістичної) і негайно забрався до праці в місті й повіті. Тим учителем був саме Іван Коссак. Людина тактовна й розумна, дуже добрий бесідник — відразу здобув собі в усіх кругах українського населення щиру симпатію й популярність. Працював у філії »Просвіти«, «Сільському Господарі* і в сокільській організації. Особливо обі останні установи поставив він високо, покривши весь повіт кружками «Сільського Господаря* і »Соколами«. Не було села в Чортківщині,. в якому він не був би з промовою, відчитом чи рефератом, не було Українця в повіті, що не знав би й не цінив би його за плодотворну працю. Памятні з того часу великі окружні сокіль- ські здвиги в Чорткові, бо там був під його проводом осередок українського сокільського руху на кілька повітів. Слід іще зазначити, що пок. Коссак заслужився для розвитку української семинаріяльної молодів Чорткові, для якої був добрим дорадником, повірником та опікуном. Ведучи офіціяльний інтернат для молоді, дбав про те, щоб українська молодь кори- стала вповні з прислугуючих їй прав: це був одинокий інтернат в Галичині, де були в рівній части українці й поляки.
Не диво, що молодь любила його і ставилася до нього з повним довіряй. Сам покійний був до Чортківщини взагалі дуже привязаний,. уважав свій побут там га найкращий період свого життя і все мріяв, живучи на еміграції, про поворот туди.З вибухом війни зібрав пок. Коссак у Чортківщині поважні відділи добровольців до Українських Січових Стрільців, з якими вирушив у сторону збірного пункту, до Стрия. Це незабутні хвилі, коли весь нарід по селах благословив «своє військо« ураз із дорогим командантом... Іменований сотником У. С. С. ще в 1914 р., брав участь у боях ще в томуж році і перший увійшов зі своєю сотнею до свого родинного Дрогобича, коли звідси виперто на якийсь час російські війська. 1 в часі війни брав участь у ширшому громадянському житті, наскільки дозволяли на це його службові сбовязки. Між ін. був також якийсь час шефом українського цензурного відділу у Відні.
З вибухом українсько-польської війни став окружним комендантом Жовкви. На цьому становищі держав лад і порядок в цілому окрузі залізною рукою і не подався з Жовкви перед наступом польських військ, але дібравши на-скоро невеличкі відділи, відбив побідно польський наступ, при чему був ранений. За це був відзначений у спеціяльному приказі Нач. Команди. Ця коротка, але цікава доба його діяльности заслугу- валаб на докладніше, окреме обговорення.
По видужанню вислано пок. їв. Коссака з важною місією до Італії: видістати звідти якнайскорше наших полонених і стягнути їх негайно до краю. Місія розвинула під його проводом ширшу діяльність, але реальних успіхів її праці не було. Причини того в загальному відомі, всеж таки й цей- період діяльности пок. Коссака вимагав би докладнішого вияснення.
Вернувши з Італії, пок. Коссак жив у Відні, де працював у ріжних українських установах, зокрема в Зах.-Українському Т-ві Ліги Націй. З Відня їздив теж з пос. Брайтером на переговори до Москви. Як емігрант зазнав немало злиднів, особливо безпосередньо перед своїм виїздом на Вел. Україну, коли то всі його матеріяльні засоби до життя вичерпалися, а заробити не було де. На Україну виїхав за порадою проф. М. Грушев- ського, з родиною якого був у найкращих взаєминах, в 1925 р. під осінь, отже перебув там нецілого 11∕2 року на становищі урядовця Центробанку в Харкові.
На одну сторінку його діяльности хочу звернути ще увагу. Не будучи професійним публіцистом, пробував він і свого пера як журналіст і письменник. Писав статті на ріжні теми в передвоєнних українських органах преси і в емігрантських, а в останньому часі доводилося часто читати його статті про положення на Західній Україні у харківських »Вістях«. Оповідання й нариси друкував у »Руслані« й віденському «Українському Прапорі*. Мав збірку нарисів-споминів з життя УСС. і Української Галицької Армії, які хотів видати окремою книжкою. Не довелося, як не довелося здійснити богато-богато інших починів і плянів...
Земля пером заслуженому воякові та діячеві!