Індустріальна гонка

Перший рік першої п’ятирічки розпочався з жовтня 1928 р. Країна вступала в п’ятирічку непомітно. 1928/29 госпо­дарський рік мало відрізнявся від попередніх. Та наприкінці 1929 р.

Трестівський госпрозрахунок, який охоплював головним чином сферу управління, замінили гос­прозрахунком підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову “Про реорганізацію управління промисловістю”, якій судилося відіграти ключову роль в утвердженні економіки командного типу. Підприємства, а не трести, як раніше, оголо­шувалися основною ланкою управління.

Самостійні підприємства не дістали прав, якими користувалися колишні госпрозрахункові трести. Велика промисловість перейшла у розпорядження загальносоюзних наркоматів, наділених не менши­ми повноваженнями, ніж главки ВРНГ і УРНГ періоду грама дянської війни. Вони здійснювали управління бюрократичними методами. Сама Вища Рада народного господарства та її український філіал перетворилися в січні 1932 р. в народний комісаріат важкої промисловості (наркомваж- пром). Підприємства харчової промисловості ще в 1930 р. були підпорядковані наркомату постачання. Підприємства легкої та лісової промисловості виділилися в окремі наркомати.

Продиктований генсеком темп зростання про­мислового виробництва був величезним — 37,7% ( у середньому за три роки, починаючи з другого ро­ку п’ятирічки).

Індустріальна гонка призводила до істотного обмеження добробуту трудящих. Економічні труд­нощі (завжди підкреслювалося: тимчасові) оголо­шувалися органами пропаганди неминучими й цілком природними. Опір лівацькому насиллю над економікою розглядався як небезпечний опор­тунізм. В офіційних документах державної партії положення про необхідність нещадного викорін­ення “опортунізму” стало загальновживаним. Це безпосередньо свідчить про те, що крутий поворот в економічній політиці далеко не всі зустріли з ен­тузіазмом.

Вже з 1928 р. Сталін розпочав штучно відрод­жувати властиве громадянській війні протистояння соціальних сил. Щоб прокласти дорогу непопу­лярній політиці, ДПУ стало розкручувати маховик репресій. Політична термінологія доби другого ко­муністичного штурму збагатилася новим містким поняттям: “шкідник”. Після “шахтинської справи" в Донбасі, яка пройшла у 1928 р. і започаткувала по-державному організоване цькування спеціалістів з дореволюційними дипломами, в суспільстві свідо­мо створювалася атмосфера масового психозу щодо “шкідництва”.

Запровадження карткової системи постачання робітників і службовців не дозволяло використати зароблені гроші на придбання товарів понад гаран­тований картками мінімум. У кваліфікованих робітників “отоварювалося” за картками не більше чверті заробітної плати Отже, економічні можли­вості стимулювати зростання продуктивності праці дорівнювали нулю Натомість величезні зусилля вживалися з метою налагодити моральне стимулю­вання праці, головним чином через організацію ма­сового виробничого змагання

В останні дні 1917 р В Ленін написав статтю “Як організувати змагання^” Очевидно, вона не задовольнила автора, бо залишалася неопублікова- ною 20 січня 1929 р газета “Правда" вмістила іі, а партійні організації дістали завдання “підняти ма­си” Ініціативу в розгортанні “соціалістичного зма­гання" віддали в руки донецьким шахтарям 31 січня шахти “Центральна” і “Північна” тресту “Артемвугілля” уклали перший договір 9 травня того ж року ЦК ВКП(б) прийняв постанову “Про соціалістичне змагання фабрик і заводів” У ній за­значалося, що змагання, яке почалося, повинно ста­ти не епізодичною кампанією, а постійним методом роботи Організація його покладалася на профспілки, а загальне керівництво — на партію

Цій постанові судилося довге життя Майже до кінця свого перебування при владі партапарат на­давав великого значення зашкарублим ритуальним процедурам, чекаючи від них виробничої віддачі Та в першій п’ятирічці робітничі маси зустріли ідею змагання з ентузіазмом

Навесні і влітку 1929 р голова ВРНГ CPCP В Куйбишев підготував нові поправки до гранично напруженого за всіма параметрами річного плану Йшлося про додаткові завдання ряду галузей важ­кої промисловості Нові поправки були запровад­жені в життя спеціальними постановами парти, яка вже безпосередньо, а не через радянські або госпо­дарські органи почала втручатися у розв’язання економічних, технічних і технологічних проблем

Капіталовкладення в основні промислово-ви­робничі фонди України зросли з 438 млн крб у 1929 до 743 млн у 1930, 997 млн у 1931 р і до 1229 млн крб у 1932 р (у порівняних цінах 1928 р ) 3 1930 р у промисловості освоювалося не мен­ше коштів, ніж за всі попередні роки мирного будівництва разом узяті (в 1921—1928 рр — 761 млн крб ) Така фінансова злива дала можливість за чотири роки (1929—1932) подвоїти виробничі по­тужності великої промисловості

Однією з перших в Україні почала будуватися Штерівська ДРЕС Перша її черга потужністю 20 тис квт стала до ладу восени 1926 р У 1931 р найбільша електростанція Донбасу досягла потуж­ності 157 тис квт Тоді ж почав працювати перший турбогенератор Зуївської ДРЕС потужністю 50 тис квт Через рік будівельники ввели до ладу ще два агрегати, в результаті чого потужність електро­станції зросла до 150 тис квт

Символу радянської індустріалізації був Дніпрогес Його почали будувати навесні 1927 р Кожний з п’яти турбогенераторів першої черги, які поставляла американська фірма “Дженерал елек­трик”, мав потужність 62 тис квт Фірма заявила, що турбіни та генератори для Дніпрогесу є їі найви­щим виробничим досягненням, яке перевищує най­досконаліші здобутки світової техніки У ЖОВТНІ 1932 р, коли перша черга електростанції стала до ладу, будівельники почали монтаж шостого генера­тора

Питома вага капіталовкладень у вуглевидобуток Донбасу скоротилася за п’ятирічку вдвоє порівняно з 20-ми рр Однак в абсолютному вимірі кошти вдвоє зросли Це дало можливість здати в експлуа­тацію 53 великі шахти У вуглевидобутку відбувся перехід до нових знарядь праці кайло й обушок по­ступилися місцем врубовим машинам і відбійним молоткам Менш вагомими виявилися успіхи в ме­ханізації транспортування вугілля До кінця 1932 р в Донбасі було видобуто 156 млн т вугілля проти передбачуваних п’ятирічним планом 204 млн т Дефіцит вугілля болісно позначався на промисло­вості і залізничному транспорті Різко скоротилося використання вугілля для побутових потреб

У металургію пішла чверть капіталовкладень які були в розпорядженні промисловості Майже половину цих величезних коштів поглинуло будівництво трьох заводів повного циклу — “За- поріжсталі”, “Криворіжсталі” і “Азовсталі” Завод інструментальних сталей, який перебував спочатку у складі Запорізького металурпйного комбінату, пізніше став самостійним підприємством під на­звою “Дніпроспецсталь” 3 його побудовою восени 1932 р в Україні з’явилася електрометалургія

Нові потужності в металурги вводилися до ладу і освоювалися з великими труднощами Проблема металу виявилася ще гострішою, ніж вугілля Ви­плавку чавуну в Україні треба було збільшити з 2,4 млн T у 1923 р до 6,6 млн у 1932/33 р Фактич­но виплавили у 1932 р 3,9 млн т (тобто 59% від плану)

Обсяг виробництва у машинобудуванні і мета­лообробці за першу п’ятирічку зріс у 4,5 раза За освоєними капіталовкладеннями машинобудування поступалося металурги, але за кількістю створених робочих місць перевищило інші галузі Серед HOBO- збудованих або докорінно реконструйованих підприємств виділялися Харківський тракторний завод, комбайновий завод “Комунар” у Запоріжжі, Луганський паровозобудівний завод, кіровоградсь­кий завод “Червона зірка”, київський завод “Ленінська кузня”, Харківський електромеханіч­ний завод

У хімічній промисловості України були збудо­вані Донсода, Рубіжанський комбінат, Горлівський азотнотуковий завод, ряд коксохімзаводів Менш інтенсивно розвивалися легка і харчова проми­словість

Форсована індустріалізація призвела до карди­нальних змін у складі робітничого класу У великій промисловості України на початку 1929 р працю­вало 690 тис робітників, а наприкінці 1932 р — 4 o^ι7ζ a. « л R

IZ/0 тис, тобто майже вдвоє більше Ьільше поло­

вини приросту робітників забезпечило село У складі працюючих на виробництві майже вдвоє зросла питома вага жінок Нове поповнення робіт­ників складалося, в основному, з молоді

Технічні зрушення, якими супроводжувався розвиток промисловості, вимагали прискореної підготовки кваліфікованих робітників Щоб не уповільнити темпів, було прийнято рішення готува­ти кадри безпосередньо на виробництві Це при­зводило до поламок устаткування Почастішали авари, різко попршилася якість продукції Щоб зменшити масштаби втрат, було вирішено до нав­чання новачків підключити найбільш кваліфікова­них ветеранів

Робітники повірили урядові, який вимагав “підтягнути пояси” на певний час, щоб побудувати фундамент соціалістичної економіки На відміну від епохи громадянської війни, коли мобілізаційні мож­ливості командної економіки були спрямовані на ви­живання політичного режиму (зокрема, на створен­ня п’ятимільйонної регулярної армії), у новій ситу­ації вони успішно використовувалися для потреб технічного переозброєння важкої індустрії

Та якщо співставляти результати індустріальної гонки із затвердженими завданнями, доводиться констатувати провал багатьох проектів і п’ятирічно­го плану в цілому На початку 1933 р Сталін ого­лосив про дострокове виконання п'ятирічки за 4 ро­ки і 3 місяці (тобто до кінця 1932 р ) 1933 р став розглядатися як перший рік другої п’ятирічки Підтримувана державною статистикою легенда про дострокове виконання п’ятирічки міцно трималася в історичній літературі При співставленні натураль­них показників першого п ятирічного плану з обся­гом виробництва у 1932 р виявляється, однак, що виконати п ятирічку не вдалося по переважній більшості позицій 3 деяких видів продукції, особ­ливо легкої, харчової і хімічної промисловості, за­твердженого обсягу виробництва взагалі не досягай у довоєнний час І все-таки слід взяти до уваги, що невиконання поставлених завдань було ніби запро­грамоване самим підходом до планування Цей підхід — ставити неможливі для виконання цілі (добиваючись все-таки виконання під загрозою найжорстокшіих кар) Сталін називав “підхльосту­ванням” країни

Чудові мобілізаційні властивості директивного планування були єдиною перевагою економіки ко­мандного типу порівняно з ринковою Друга після Леніна спроба вийти за рамки “стихії ринку” і по­будувати народногосподарську систему без товар­но-грошових відносин закінчилася так само, як і перша економічною катастрофою Постраждали не структури тоталітарної держави, а суспільство І найбільше — неорганізована й політично безпорад­на частина суспільства багатомільйонне селянство