Знищення класу селян-власників

Селянин-власник, або, як стали казати в ті ча­си, одноосібник, був незручною і небажаною ‰, " фігурою для партійно-державного апарату, який від імені народу розпоряджався проми­словістю Держава не могла забезпечити приско­рені темпи індустріалізації, коли мала справу з мільйонами власників-одноосібників Коли почи­нався сильний податковий або ціновий тиск, селя­нин, ніби равлик, ховався у власному господарстві Маючи певний мінімум засобів виробництва, він мало залежав від державних структур Доки селя­нин сам вирішував, що йому сіяти і що відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати міста й армію Ось чому під машкарою турботи про піднесення добробуту сільського насе­лення державна партія хотіла створити на селі замість неконтрольованих індивідуальних госпо­дарств велике виробництво Причому обов’язково у формі комуни, в гіршому разі — артілі Тобто, у ви­гляді колективного господарства з повним або част­ковим відчуженням селянської власності Саме за цими формами великого виробництва закріпилося скорочення “колгосп” Колективне господарство у формі кооперативу ринкового типу, в якому селянин залишався власником засобів виробництва, не ціка­вило апарат

Апаратник бажав мати справу з селянином-кол- госпником, соціальна природа якого, як підкреслю­валося у партійних документах, переставала бути “дрібнобуржуазною” Справді, колгоспник — це вже не селянин у традиційному значенні слова Він був зобов’язаний підкорятися безпосередньому на­чальству — бригадиру і голові колгоспу, від яких залежав у всьому Ці посадові особи в свою чергу перебували у цілковитій персональній залежності від районної “трійки’ — секретаря райкому парти, голови райвиконкому і начальника ДПУ Ця всемо­гутня ‘ трійка просувала колгоспних і сільських функціонерів, якщо вони добре виконували свої функції, по ієрархічно побудованій апаратній дра­бині Коли ж вона мала претензії до апаратників, то оголошувала їм догани, виключала з парти, запро­торювала в концтабори і тюрми, розстрілювала Маючи таку систему “виробничих відносин”, дер­жава позбувалася попередніх проблем з хлібоза­готівлями Вже 1929 р обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів почали безперебійно вивозити на державні зсипні пункти та елеватори

Задовго до прийняття офіційних постанов про “всеосяжну колективізацію”, вже під час подолан­ня силовими засобами хлібозаготівельної кризи 1927/28 р, Сталін почав готуватися до акції, яку потім назвав “революцією зверху”, — відчуження селян від власності Генсек розраховував здійснити цю акцію по-воєнному, в стислі строки В Україні органи ДПУ і міліція звертали особливу увагу на те, щоб вилучити у сільській місцевості вогнепаль­ну зброю, сховану з часів світової, національно- визвольної і громадянської воєн Поодинокі спроби утворення селянських спілок та інших неконтрольо- ваних організацій нещадно придушувалися Партія знову на повний голос заговорила про “куркульсь­ку небезпеку і відверто поставила в центрі аграр­ної політики нацьковування пролетарських і напів- пролетарських елементів села на селян-власників Напередодні “всеосяжної колективізації” селяни мали залишатися роз’єднаними й беззбройними

В листопаді 1929 р зібрався пленум ЦК ВКП(б), присвячений “соціалістичним перетво­ренням” у сільському господарстві Пленум визнав недостатніми накреслені XV з їздом парти темпи колективізації (до 20% селянських посівів по CPCP, до 24% — по Україні наприкінці п’ятирічки) і проголосив перехід до суцільної ко­лективізації

Пленум спеціально заслухав і обговорив до­повідь Kociopa “Про сільське господарство України і про роботу на селі” У прийнятій постанові підкреслювалося, що республіка порівняно з інши­ми репонами має більш розвинуту матеріально- технічну базу для перетворень у сільському госпо­дарстві, бо на п ланах працює близько третини тракторного парку країни

На пленумі було вирішено утворити загальносо­юзний наркомат землеробства Під керівництвом новопризначеного наркома Я Яковлева відразу по­чалося визначення практичних підходів до суцільної колективізації Так з’явилася постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р “Про темп колек­тивізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву” Україну віднесли до регіонів, де ко­лективізацію планувалося закінчити восени 1931 р або навесні 1932p, тобто на півтора-два роки раніше кінця п’ятирічки

27 грудня 1929 р Сталін виступив з промовою, в якій поставив неіснуючу проблему “ліквідації кур­кульства як класу” Історик може визначити своє ставлення до цієї проблеми взяттям у лапки самого виразу Однак проблема була не тільки поставлена, але й розв’язана Протягом кількох років величезні зусилля й засоби радянської держави спрямовува­лися на те, щоб економічно, а то й фізично нищити мільйони “куркулів”

У середині 20-х рр слово “куркуль” майже зникло з офіційного словника, а партійний теоретик M Бухарін навіть сформулював адресоване селянам гасло “Збагачуйтесь¹” У цей дуже короткий період партійно-державне керівництво всупереч вимогам небагатьох опозиціонерів налагоджувало ринкову змичку міста і села і сприяло зростанню продуктив­них сил у приватновласницькому секторі сільського господарства Як тільки згуртовані навколо генсека партапаратники прийняли рішення відмовитися від непу, “куркульська небезпека знову з’явилася в їх лексиконі

Поворот до термінології часів громадянської війни, так само як і перші процеси, організовані ДПУ проти інтелігенції (“Промпартія”, “Шах­тинська справа” тощо), свідчив про заплановану вже зміну політичного курсу Справа була зовсім не в тому, що власті зненацька згадали про не­обхідність співчувати біднякам, які визискувалися більш багатими односельцями Під час зрівняльно­го поділу землі і засобів виробництва у 1920—1923 рр власті винищили усіх глитаїв, які будували свій добробут на експлуатації бідняків В заможну верхівку селяни вже вибивалися, головним чином, завдяки власній праці Експлуататорські тенденції виявляла тільки держава маючи на руках націоналізовану промисловість і працюючих у ній робітників, вона не могла обійтися без “ножниць цін” або завищених податків

Відомий метод протиставлення одних іншим (у даному разі — “куркулів” біднякам), щоб справи­тися з усіма, Сталін продемонстрував під час свого відрядження до Сибіру в січні 1928 р Застосова­ний ним “уральсько-сибірський” метод заготівель грунтувався на принципі самообкладання, яким се­ло розколювалося на групи за майновою ознакою Кожному селу давали завдання на продаж хліба, а доведення його “до двору’ відбувалося за рішенням сільських сходів Селян, які не виконували рішення зборів, спочатку штрафували у п’ятикратному розмірі вартості хліба, що підлягав здаванню, а потім майно їх розпродувалося з торпв Частина штрафу перераховувалася у фонди кооперування й колективізації бідноти, щоб забезпечити корисливу заінтересованість найменш заможних селян у про­веденні в життя нових законів “Уральсько- сибірський” метод хлібозаготівель застосували в Україні весною 1929 р Тоді було розпродано майно 18 тис господарств, оголошених куркульськими

Цей сталінський досвід став у пригоді, коли по­чалася суцільна колективізація Щоб змусити селян дати згоду на вступ до колгоспу, потрібно було по­казати їм на конкретному прикладі, що станеться з непокірливими Зрозуміло, що саме заможні селя­ни опиралися колективізації найзапекліше їм було що втрачати Втім, репресували й бідняків і навіть наймитів, якщо вони виступали проти колгоспів Метикуваті чиновники винайшли категорію ‘ підкуркульників”, до якої можна було віднести найбідншюго бідняка

В другій половині січня 1930 р комісія політбю- ро ЦК ВКП(б) під керівництвом В Молотова роз­робила порядок розкуркулення Розкуркулювані селяни поділялися на три категорії До першої віднесли “учасників і організаторів антирадянських виступів та терористичних актів”, які мали бути ізольовані в тюрмах або концтаборах До другої ка­тегорії потрапляли всі, хто здійснював “менш ак­тивний опір” їх разом із сім ями депортували у віддалені північні райони країни У третій категорії були ті, хто не чинив будь-якого опору їм надава­лися зменшені земельні ділянки за межами кол­госпних масивів

У постанові ЦК ВКП(б) від ЗО січня 1930 р “Про заходи у справі ліквідації куркульських гос­подарств у районах суцільної колективізації ”, яку підготувала молотовська комісія, визначалася кон­кретна кількість селянських дворів, що підлягали включенню до першої (52 тис ) і другої (112 тис ) категорій Чи стратегам парти заздалегідь було відомо, скільки селян і в яких саме формах чинити­муть опір майбутній кампанії розкуркулення^ Ні, причини такої точності полягали в тому, що партійне керівництво намагалось мати справу з кон­трольованим прцесом Це була розкладка, тільки не хліба, а людей

Оскільки Сталін планував здійснити колек­тивізацію приблизно за рік, український генсек пристосувався щодо строків до нього, а не до поста­нови ЦК ВКП(б) ВІД 5 СІЧНЯ 1930 р 24 ЛЮТОГО цього року Kociop підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій з лозунгом “Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 р ” Районні власті, що так бажали вислужитися пе­ред начальством, іноді виявляли готовність до ще більшого скорочення строків

Перша хвиля розкуркулювання тривала з другої половини січня до початку березня 1930 р Вона проводилася в 309 районах України, в яких налічу­валося 2524 тис селянських господарств (із за­гальної кількості 5054 тис господарств у 581 рай­оні) За станом на 10 березня було розкуркулено 61887 господарств, тобто 2,5%

Партійно-державне керівництво пам’ятало, що спроба насадження комун у 1919 р викликала ве­личезне обурення селян (особливо в Україні) У 1930 р воно підійшло до селян обережніше В офіційних документах проголошувалася колек­тивізація в артільній формі, тобто, з середнім ступе­нем відчуження власності колгоспникам залишали присадибне господарство Однак у різних інструкціях та вказівках, якими обставлялися офіційні документи, артіль мала вигляд комуни Починаючи з лютого 1930 р, коли було опубліко­вано новий Примірний статут сільгоспартілі “як пе­рехідної до комуни форми колгоспу" (саме так ста­вилося питання в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня), колективізатори у масовому порядку почали забирати в селян корів, дрібну худобу і навіть пти­цю _

Селяни стали на захист свого майна і почали чи­нити шалений опір Політична напруженість у сільській місцевості різко зросла Сталін визнав за потрібне відступитися, публічно назвав ко-

“Куркулька"

й “куркуленя"...

мунізацію села “перегином” і поклав відпові­дальність за це на місцеві власті.

До осені 1930 р. з колгоспів вийшла приблизно половина селянських господарств, у тому числі всі середняцькі. Восени почалася нова кампанія. Якщо в першій панувало адміністративне примушення, то в другій зробили наголос на оподаткуванні. Під акомпанемент безперервних закликань про доб­ровільність вступу до колгоспу одноосібники обкла­далися колосальними податками, тоді як колгосп­ники діставали податкові пільги. Штучно створе­ний податково-пільговий перепад погнав селян на­зад у колгоспи.

І все-таки, щоб підштовхнути селян, їм треба було організувати показове розкуркулення, у тому числі в районах, де воно вже відбувалося півроку назад. Ніби на замовлення створилася ситуація, ко­ли організатори колективізації повинні були точно визначити: з яких ознак треба виходити, щоб вва­жати селянина куркулем. Але теоретизуванням ніхто не займався. На роль куркулів підібрали інші кандидатури з числа більш заможних селян. Щоб не ускладнювати кампанію розкуркулення зайвим клопотом про розміщення селян у місцях прожи­вання, стали депортувати всіх репресованих.

У січні 1934 р. П.Постишев вказав, що в Ук­раїні було розкуркулено під час суцільної колек­тивізації близько 200 тис. селянських господарств. Названа цифра підозріло співпадає з кількістю куркульських господарств, яку подавали стати­стичні органи 1927 р. За даними цієї ж статистики, у 1928—1931 рр. зникло 352 тис. господарств. По- різному склалася їх доля. Більшість внесли у про­скрипційні списки розкуркулених, частина була експропрійована шляхом продажу майна з торгів за невиконання “зобов’язань” по хлібозаготівлях, за несплату репресивних, дуже завищених податків, за “немотивований забій власної худоби. Немало селян самі розпродували майно, кидали землю і виїжджали на новобудови.

Восени 1931 р. питома вага колгоспних дворів серед селянських господарств дійшла до 67%. До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств з охопленням понад 80% посівних площ.

Колективізовані посівні площі повинні були об­роблятися за допомогою машин, які мала поставля­ти держава. Якщо власність на відчужені засоби виробництва вважалася колективною, то машинну техніку держава залишала при собі, утворюючи ма­шинно-тракторні станції (MTC). Наявність дер­жавних MTC була засобом економічного контролю над колгоспами, подібно до того як партійно-комсо­мольська мережа, ДПУ, міліція і комнезами являли собою засоби політичного контролю.

Мережа MTC швидко зростала. Починаючи з жовтня 1930 р. і до кінця 1932 р. в Україні кожні два дні з являлася нова машинно-тракторна станція. Наприкінці 1932 р. діяли 592 МТС. Вони обслуговували половину колгоспів, переважно ве­ликих.

За поступку колгоспникам щодо присадибної ділянки Сталін взяв реванш у колгоспів. Поставки колгоспної продукції державі оголошувалися “пер­шою заповіддю”. Продукція поставлялася, а не продавалася, хоча держава сплачувала за неї сим­волічні гроші. Розміри державних поставок зазда­легідь не визначалися, а контрольне завдання, коли ставало відомим, охоплювало майже весь урожай. Щоб колгоспники не могли продати хліб на сторо­ну, приватну торгівлю в 1930 р. заборонили.