Концепція планової економіки
Не підлягало сумніву, що управління “командними висотами” економіки могло здійснюватися за наявності певного плану.
Однак щодо його характеру єдності думок не існувало. Так звані “генетики” вважали, що планові завдання повинні бути прогнозними і виходити з об’єктивних реальностей ринку.
Навпаки, “телео- логи” бачили у плануванні постановку директивної мети, до якої треба було йти, незважаючи на будь- які перешкоди.Поки тривав неп, державна партія не перешкоджала “генетикам”. Розглядаючи, наприклад, пром- план УСРР на 1924/25 ρ., політбюро ЦК КП(б)У в лютому 1925 р. прийняло таку резолюцію: “Вважати, що промплан, після того як він буде затверджений вищими державними органами, повинен розглядатися не як строго закінчена директива, яка не допускає жодних змін, а як загальна вказівка напряму і форм здорового розвитку промисловості, яка може і повинна корегуватися відповідно до змін загальної господарської кон’юк- тури”.
Однак у грудні 1927 р. XV з’їзд ВКП(б) проголосив пріоритет державного плану над ринком. У доповіді Сталіна з’явилася повторювана потім волюнтаристська формула: наші плани — це не пла- ни-прогнози, а плани-директиви. У з’їздівських директивах для складання першого п’ятирічного плану передбачалося знищити товарно^рошові відносини у найближчому майбутньому. Йшлося про те, що товарообіг поступово перетворюватиметься на продуктообмін, а торговельний апарат поступиться місцем апарату “соціалістичного розподілу продуктів”.
У директивах для розробки першого п’ятирічного плану XV з’їзд накреслював надзвичайно високий, 19% щорічний приріст промислової продукції. Під час розробки п’ятирічки директивні темпи зростали ще більше, посилюючи розбалансованість народного господарства. Було створено два варіанти плану — відправний із середньорічним темпом промислового зростання у 18% і більш напружений, який назвали “оптимальним”, — до 22%.
У квітні 1929 p. XVI конференція ВКП(б) схвалила оптимальний варіант.Дифірамби на честь перспективного планування розійшлися з практикою. Фактично перша п’ятирічка виконувалася за сумою річних планів, які мали небагато спільних рис із затвердженим п’ятирічним планом. Як директивний документ п ятирічний план у його остаточній формі виявився непотрібним. Поки його розробляли, в щорічні контрольні цифри розвитку народного господарства вносилися все нові й нові корективи в бік підвищення темпів.
Надзвичайні заходи та їх переростання в політику комуністичного штурму зустріли опір з боку М.Бухаріна, О.Рикова і М.Томського. Два останні були членами політбюро ЦК РКП(б) з 1922 р., Бухарін — з 1924 р. Позиція цих авторитетних політиків розглядалася як ухил вправо. Завдавши поразки групі Бухаріна, сталінці розпочали з травня 1929 р. чистку партії, яка тривала рік. Вичищалися усі, хто солідаризувався з “правим ухилом ”.
Влітку 1928 р. Сталін забрав Кагановича з України в центральний партійний апарат. Українським генсеком став C.Kociop. Як Петровський і Чубар, Kociop із шкіри пнувся, аби догодити Сталіну.