Громадський лад в українських землях за польської влади.
Після Люблинської унії у великім князівстві Литовськім і в українських землях с гало обовязувати польське право, настали порядки некористні для українських людий, особливо для селян.
На Руси і в Литві жили селяни свобідно, а хоч були між ними і безземельні і брали землі в,наем, то з часом дороблялися своєї власности і передавали землі дітям, а за них платили до скарбу данину плодами. На основі польського права устала свобода селян, вони втратили право земельної власности, а пани - шляхта вважали їх своєю власністю і орудували ними яко крепаками, хлопами. Крепаки не могли перенестися до иншого села і дідича. Крім дачок грішми і плодами, селяни■ крепаки відробляли панщину, а відтак Варшавський сойм віддав селян дідичам з тілом і майном, а тепер дід.ічі мали право карати своїх підданих, бо сойм дав дідичам над селянами право життя і смерти.З того часу, як шляхта захопила в свої руки державну управу, відсунула від участи міщан. Тоді міщани стали правитися своїм правом, переняі им від німецьких поселенців, що звалося маґдебурським (від німецького міста Магдебурга). Начальником міської управи був війт. Він правив містом з радними, а з лавниками судив ріжні справи. Одначе розвиток міст спинився під законодатною владою шляхти, коли Жиди й Вірмени захопили перегодом торговлю в свої руки.
Руське міщанство не мало участи в управі міст, бо було руської віри, а до управи допускали тільки католиків. Руських міщан не вибирали ані до старшини, ані до цехів, не приймали в науку ремесла і обмежували їх право займатися торговлею. У Львові руським міщанам вільно було мати доми тілько в одній улиці (в руській улиці), коло церкви. Тілько в тій улиці вільно було дзвонити в церковні дзвони і не можна було священикам ходити з хрестом та хоругвами, або ховати мерця з процесією. Не вільно було- також ставити нових руських церков.
Повага руського духовенства занепала, бо владиками настановлювано нераз світських людий з поміж шляхти, що не мали до духовного стану призвання, а вміли лише придбати собі ласку короля або його двораків. Владики допускалися нераз таких вчинків, які не лицювали з їх повагою і станом. Низ- ше духовенство попало у велику темноту і втратило повагу, бо було зависиме від дідичів, котрі собі присвоїли право вибирати священика для громади (право патронату). Тимто руські вельможі цуралися руської віри і приймали латинську та ставали Поляками. Навіть священики були нераз приневолені відробляти панщину. На Литву і Русь пер< селяється богато польських вельмож, котрі роздавали землі польським поселенцям. Також висші уряди надавано звичайно тілько Полякам, а в урядах заведено з часом латинську або польську мову замість української, котрої уживали ще в судах і урядах до половини пятнай- цятого віку (до 1450 року).
14.