Формування ринку робочої сили.

Головною умовою ін­дустріалізації була наявність ринку робочої сили. З утратою основних засобів виробництва формувалися соціальні групи людей, основним джерелом існування яких стала робота за наймом.

На середину XVIII ст. основна маса вільної робочої сили Ніжинщини поглиналася місцевим виробництвом. Зокрема, кравці, шевці, ковалі, обручники та інші майстри працювали за наймом у ближчих селах і містечках. Частина жителів Остерщини в другій половині XVIII ст. епізодично відходила на Дон для роботи на рибних промислах і заготівлі сіна. Те ж саме практикували й жителі Пирятинського, Мирго­родського, Говтвянського і Городиського повітів. Окремі козаки й селяни влітку наймалися косити траву в Катери­нославському намісництві або перевозити товари з Криму в Гетьманщину чи навпаки. Мешканці Чернігівщини, Ста- родубщини й Полтавщини відправлялися на заробітки в сусідні райони Росії та Слобожанщини. Жителі Харківського намісництва найчастіше наймалися перевозити вантажі, пе­реганяти худобу в Росію або йшли на заробітки на Дон і в Катеринославське намісництво.

Значні зміни відбувалися й на річковому транспорті. По­жвавився рух плавних засобів на всій річковій мережі. Ві­льнонаймана робоча сила здавна використовувалася при 334

транспортуванні вантажів річками. Але з активізацією у XVIII ст. товарно-грошових відносин і зубожінням людей створювалися необхідні умови для послідовного прогресу­вання процесу становлення ринку робочої сили на річковому транспорті. Особливо помітним він був на Дніпрі, головній водній артерії України. Основним постачальником наймитів на судна залишився Київ — найбільший річковий порт Середнього Подніпров’я. Але багато їх було також і у Острі, Чернігові, Переяславі, Крилові, Ржищеві, Стайках, Трахте- мирові, Келеберді, Каневі, Корсуні, Черкасах, Кременчуці, Катеринославі, Херсоні та інших містах, що стояли на Дніпрі та його притоках.

Окрему групу наймитів становили фурманщики й че­лядники купців і торгових людей, які користувалися сухо­путними шляхами сполучення. У 1725 р. у Крим через Пе­ревод очнянський форпост разом з купцями проїхало 2718 челядників. Ще більший рух торгових наймитів спостерігався на Васильківській митниці, яка зв’язувала Лівобережну Україну з Правобережною та західноукраїнськими землями. В окремі дні крізь неї проїжджали по 400— 800, а то й більше візників і челядників. Чимало з них наймалися на роботу до багатих чумаків.

Складався ринок робочої сили й в промисловості. За рахунок наймитів кількість робітників у металургійному ви­робництві протягом 1700— 1740 рр. зросла з 374— 425 до 850— 884 чол. Якщо спочатку більшість з них були особисто вільними, то пізніше потрапили в залежність від власників підприємств. Існували цілі покоління майстрів, котрі кілька десятків років працювали на одних або різних руднях. По­дібне спостерігалось і в інших галузях промисловості. На­приклад, на 58 лівобережних гутах на середину століття працювало приблизно 754 майстри й кількасот осіб обслу­говуючого персоналу. Третина працівників 17 гут у 1767 р. раніше працювала на інших підприємствах цього циклу. На 44 селітряних майданах у 1768 р. було зайнято принаймні 1232 чол. Причому серед них були вихідці з місцевих сіл і міст, а також з Правобережжя. Кількість наймитів у ви­нокурінні в 1749 р. обчислювалася десятками тисяч.

У Маріуполі в 1782 р. налічувалося 1149 цехових ремі­сників, на суконній і панчішній фабриках Катеринослава в 1798 р,—1164 чол. У Миколаїв на тимчасову роботу на початку 90-х років прибувало до 1700 чол. щорічно. У Гри- горополі в 1799 р. 403 особи працювали за наймом у май­стернях і торгових закладах.