Із донесення графа Аракчеева від 24 серпня 1819 р. царю про придушення повстання в Чугуївському військовому поселенні

Вашій імператорській величності всепідданійше доношу про непослух в округу Чугуївського Уланського полку в тому самому порядку, як він відбувався з від’їзду вашого з Царського Села до нинішнього припинення його.

Важливість цієї події зобов’язує мене викласти все з усіма под­робицями.

Одержавши височайший наказ відбути в округи поселення 2-ї Уланської дивізії, надіслав я 24 липня дивізійному командиру Г. І. Лисаневичу офіцера, з донесенням в С-Петербург ним присла­ного, і наказав йому, нарядивши військовий суд з призначенням за преїзуса полковника Салова, віддати там законному засудженню усіх головних бунтівників.

Після цього, зробивши усі потрібні розпорядження в справах військового поселення 1-ї Гренадерської дивізії, де по відомій вашій величності великій кількості заходів вимагалось моїх дозволів, я виїхав цього серпня 2 числа і по поганій дорозі від великих за Москвою дощів, при всіх намаганнях не міг їхати так поспішно, як мені хотілося.

На цьому шляху між Тулою і Орлом одержав я знову послання від Г. 1. Лисаневича з донесенням, що в Чугуївському округу заво­рушення ще посилюється, а кількість злочинців, все збільшуючись, своїм прикладом зробили заворушення і в округу Таганрозького Уланського полку, всі корінні жителі якого прийшли також у цілко­витий непослух, і шо він, передбачаючи погані наслідки, вимагав з Полтави ще два полки піхоти. Одержавши таке неприємне донесен­ня, я ше більше намагався прискорити свій приїзд, але ніяк не міг прибути в м. Харків раніше 11 числа цього місяця.

Після приїзду я викликав до себе Г. І. Лисаневича і, між іншим, довідався від слобідськоукраїнського цивільного губернатора Мура­това, що заворушення продовжується. І причиною цьому слабість начальства і обурення різних чиновників, яких з м. Чугуєва виселя­ють, і з припиненням недозволених вигід, якими вони там, перебу­ваючи, користувались, повертають на зло дію свою на уми корінних жителів.

Г. І. Лисаневич прибув того ж числа в ніч і привіз мені таке ж неприємне донесення, а з рапорту його я побачив, що утримуються вже під арештом (люди) з округів полків: Чугуївського-·» 1104», Ta- ганрозького-«899», з яких над «313» чоловіками, як найголовнішими злочинцями, провадяться запропонований військовий суд.

При цьому ж він мені доніс, шо ніякі його умовляння не діють на заколотників, і що всі вони одноголосне з жінками і дітьми кричать таке: не хочемо військового поселення, яке є не шо інше, як служба графу Аракчееву, а не государю, і ми вжили рішучих заходів, щоб знищити графа, і напевно знаємо, шо з його знищенням розпадеться і військове поселення.

Після всіх цих попередніх заходів, приведених до виконання, і коли військовий суд був закінчений і поданий мені на конфірмацію (затвердження), по якій засуджено до позбавлення життя 204 зло­чинці, я дав наказ дивізійному командирові Г. І. Лисаневичу, шо стверджую його погляд на покарання їх шпіцрутенами кожного через тисячу чоловік по дванадцять раз з тим, щоб кару цю було вчинено в перший день тільки 40 з найголовніших злочинців, в число яких включив я усіх унтер-офіцерів, поселених і резервних ескадронів, і тих відставних унтер-офіцерів, які до заснування військових посе­лень були в м. Чугуєві головноуправляючими і дії яких серед зако­лотників мали великий вплив.

Винесену кару виконано в м. Чугуєві 18 серпня і до нього, були приведені: з м. Волчанська — усі арештанти і з м. Змієва — головніші заколотники. Тут же знаходились і всі арештанти, утримувані в Чугуєві, і депутати, які приходили до мене в Харкові.

Озлоблення злочинців досягало такого ступеня, шо з 40 чоловік тільки троє, каючись у своєму злочині, просили про помилування, і вони на місці були прошені, а решта 37 покарані; але це покарання не вплинуло на решту арештантів, які були при цьому, хоч воно було суворим і показним, бо піхотні солдати через невдоволення своє на чугуївців за їх заколот дуже їх покарали.

Після закінчення цього покарання були запитані усі непокарані арештанти: чи каються вони в своєму злочині і чи припинять своє буйство? Але оскільки вони одноголосне це відкинули, то начальник штабу поселених військ Клейнміхель, за моєю згодою, наказав з них вже взяти перших підбурювачів і покарати на цьому ж місці шпіцру­тенами, а юрба злочинців, яка знаходилась під арештом, тільки тоді підкорилась і почала просити про помилування, як з них було покарано 15 чоловік...

Діючі ескадрони Чугуївського уланського полку вступили в м. Чугуїв у військовому порядку, я особисто об’явив їм монарше благовоління В. В., і вони пройшли мимо церемоніальним маршем, шагом повзводно і риссю по півескадронно. Після цього наказав я представити до себе тих, що знаходились під їх наглядом на гро­мадській полковій роботі «438» нижчих чинів з поселених і резервних ескадронів, які були в числі непослухів, і, відібравши з них підбу­рювачів, надіслав їх під арешт, а решт об’явив, щоб ті, які каються в своєму злочині, зараз же впали на коліна і просили помилування. На задоволення моє це було виконано в одну мить, і я, залишивши їх в такому становищі на колінах, наказав діючим ескадронам сліду­вати до своїх приміщень мимо них, а потім, зробивши їм належне повчання, простив і розпустив по домівках...

Після всіх цих розпоряджень я звернувся до комітету по розгляду заходів остаточного покарання злочинців, утримуваних під арештом в округах поселення Чугуївського і Таганрозького уланських полків, які докладно викладені в журналі комітету від цього числа, при цьому в оригіналі, на внсочайшу конфірмацію піднесеному, просячи по­вернути його мені для виконання, бо я відправку людей до Оренбурга і до графа Вітте залишив до височайшего вашого на це зволення...

Дела и дни, кн. 3. СПБ, 1922.

Cmop. 154—158.

181.