З указу про «вільних хліборобів» (20 лютого 1803 р.)

...Вважаємо потрібним постановити таке:

1) Якщо хто з поміщиків побажає відпустити придбаних або родових селян своїх поодинці або і цілим селищем на волю і разом з тим закріпити їм ділянку землі або і цілу дачу, то, склавши з ними умови, які по взаємній угоді будуть визнані найкращими, мають представити їх з приношенням своїм через губернського дворян­ського предводителя до міністра внутрішніх справ для розгляду і подання нам; і якщо настане від нас рішення, бажанню цьому згідне, тоді подадуться ці умови до Цивільної палати і запишуться в кріпосні справи з внесенням законного мита.

2) Такі умови, складені поміщиком з його селянами і в кріпосні справи записані, зберігаються як кріпосні зобов'язання свято і непорушне. Після смерті поміщика законний його спадкоємець або спадкоємці вступають в усі обов’язки і права, які в цих умовах зазначені.

3) У випадку неустойки з одного і другого боку в цих умовах при­сутствен! місця по скаргах розбирають і чинять стягнення за загаль­ними узаконеннями про контракти та кріпості, з таким при тому наглядом, що, коли селянин або і ціле селище не виконають своїх обов’язків, то повертаються поміщикові з землею і родиною його у володіння, як і раніше.

4) Селяни і селища, які від поміщиків на таких умовах з землею відпускаються, якщо не побажають вийти в інші стани, можуть залишатися на власних їх землях землеробами і самі по собі станов­лять особливий стан вільних землеробів.

5) Дворові люди і селяни, які досі відпускались особисто на волю з обов’язком вибрати спосіб життя, можуть у встановлений законами строк вступити в цей стан вільних землеробів, якщо придбають собі землі у власність. Це поширюється і на тих з них, які знаходяться вже в інших станах і перейти в землеробне побажають, приймаючи на себе і обов’язки оного.

6) Селяни, які відпущені від поміщиків на волю і володіють влас- ною землею, несуть подушний казенний оклад нарівні з поміщиць­кими, відправляють рекрутську повинність натурою і, виконуючи нарівні з іншими казенними селянами земські повинності, оброчних грошей в казну не платять.

7) Вони відаються судом і розправою в тих же місцях, де і казенні селяни; по володіннях же землею розбираються по кріпостях як володільці нерухомої власності.

8) Коли виконанням умов такі селяни одержать землю у власність, вони матимуть право продавати її, закладати і залишати у спадщину, не роздрібнюючи, однак, ділянок менше 8 десятин; також мають вони право знову купувати землі, а тому і переходити з однієї губернії в іншу; але не інакше як з відома Казенної палати для перечисления їх подушного окладу і рекрутської повинності.

9) Оскільки селяни такі мають нерухому власність, то і можуть во­ни входити в усякі обов’язки; і укази 1761 і 1765 років, які заборо­няють селянам без дозволу їх начальства вступати в умови, на них не поширюються.

10) В разі, коли селяни, які відпускаються поміщиком на волю з землею, перебували в казенній або приватній заставі, вони можуть з дозволу казенних місць і за згодою приватних кредиторів приймати на себе борг, який лежить на маєтку тому, вносити його в умови;

а при стягуванні цього боргу, який вони на себе прийняли, учиняти з ними як з поміщицькими...

Полное собрание законов, т. XXV Π, № 20620.

180.