З донесення віце-губернатора Шеміота Міністерству внутрішніх справ про селянський рух у Катеринославській губернії (1820 р.)
Завершивши таким чином дії мої по Ростовському повіту, я мав задоволення під керівництвом п. генерал-ад'ютанта Чернишова внести спокій в 16 селах, населених більш як 2000 душами ревізьких селян, і які знаходяться тепер у належному підкоренні, а щоб дух заколоту зовсім загас і можна було вірніше бути певними і забезпеченими з боку спокою, то я з дозволу його превосходительства Олександра Івановича залишив для нагляду за поведінкою втихомирених селян три роти Сімбірського піхотного полку, які і повинні були квартирувати в Лакедемонівці і в Ряженому аж до особливого наказу, а в Бахмутському і Слов’яносербському повітах викликав я полк від дивізійного командира п.
генерал-майора Лисаневича поблизу розташованої дивізії для розміщення по селах обох повітів, які виявилися, до їх приоорканні в дусі заколоту, розташувавши штаб одного полку в селі Іванівні, як найближчому до Донської землі.Щоб пояснити характер цього народного заворушення і розкрити загрожуючі цьому краю внаслідок швидкого поширення його надзвичайні бідування, треба знати, що прагнення селян до завоювання безумовної для них свободи виникло від приємного їм уявлення про здійснення можливості відшукати таку. Це відкрилося насамперед за Доном на Салу, непомітно розлилось потім по цей бік його, до чого в деякій частині могло підбурювати розпорядження донського уряду, при цьому в списку під № 2 подане, відносно додержання поміщиками правил щодо робіт селянських і засоби, якими до виконання цього приступлено було між народом нещодавно на Салу дух заколоту виявившим. А при запаленому такому уявленні простолюдинів знайшлись неблагомислячі користолюбці з людей письменних, але підступних, з людей, які раніше в справах цивільних служили і які клопотались по них. Вони, підбираючи те, що приємної запаленому духу народу, здобували собі користь грошовими зборами. Посилювали розповсюдження паперів, які не мали ні зв’язку, ні причин до всенародного заворушення.
Вони в перекручених виразах, туди вмішених, дуже впливали на свідомість заблудлих, погрожували навіть тим, хто не бажав брати участі в заворушенні, карою таврування з них кожного. Бешкетуванні і непідкорення заколотників однак не мали рис несамовитих вбивств, бійок або пограбувань. Все це могло відбутися, судячи за їх замірами твердо залишатися в своїх починаннях, якби це не відхилено було короткими заходами і впливами. спрямованими до напоумлення їм їхніх помилок.На цих началах зростали їх однодумність братерський зи’язпк- непорушність, швидкість в об’єднанні і відданість головному зборищу в Голодаївці, донському селищі, звідкіля видавались усі відозви і заохочення, що доводиться актом при цьому в списку, який додається під № 3.
Наполегливість у відшуканні вольності розкрила в них здібність до тактичного захисту, нерідко видно було виставлені з їхнього боку наглядальні пікети, роз'їзди, рекогносцировки воєнних сил, які оточували їх селища, рішучість в нападах на озброєних, під впливом підбурювачів, які твердили, що ніхто на їх життя посягати не посміє; видно було також вдосконалені засоби оповіщення і з’єднання багатьох сіл; отже, як тільки втихомирення відбувалося на значній площі багатьох селиш, які вже, з’єднані в озброєну юрбу, були готові боротися за свободу. Така незвичайна швидкість, схильність до однодумності і мужня готовність до захисту і повалення порядку і правил, які стримували бешкетні вчинки, загрожували не тільки всій губернії порушенням тиші і спокою, але лихо це могло легко запанував і в сусідніх Воронезькій і Слобідськоукраїнській губерніях, які зусилля і засоби до відвернення цього нещастя не були швидко твердо і розумно вжиті. Якби направлення достатньої кількості військ і допомога п. генерал-ад’ютанта і кавалера Чернишова не сприяли припиненню цього зла, яке лютувало в цій місцеве і в близьких сусідніх губерніях, то однодумні переконання звичаї і сподівання легко об’єднали б в мріях про вольність жителів усього південного краю.
Й. Игнатович. Крестьянское движение на Дону 1820 году. Москва, 1937. С. 239-242, 256-257.
182.