ДОДАТКИ

На жаль, після закриття виставки усі речі, книги й рукописи залишилися в історичній секції. Пізніше, на початку 1930-х років, їх передано до Історико- археографічного інституту, невдовзі також зліквідованого. К. М.Мельник- Антонович звернулася до директора Всенародної бібліотеки України (нині — ЦНБ ім. В. І. Вернадського HAH України) з проханням забрати «бездо­глядні» архів та речі В. Б. Антоновича у відділ рукописів. Вона пропонувала забрати рукописи, листи, історичні документи (декретова книга Коденського трибуналу, частина Рум’янцевської ревізії), фотографії, мармуровий бюст вченого, а особисті речі та меблі повернути їй ^[328]. Однак ВБУ взяла на збері­гання лише частину рукописів і книг з бібліотеки В. Б. Антоновича, причому останні потрапили до загальних фондів. Тепер у бібліотеці важко розшукати ці книги, цінність яких полягає у власноручних помітках і поправках В. Б. Ан­тоновича та дарчих написах авторів. На щастя, зберігся опис книжкової ко­лекції (145 книг), переданої до ВБУ ^[329]. Така ж доля чекала й археологічну колекцію В. Б. Антоновича, яка з 1897 р. (після Xl Археологічного з’їзду в Києві) зберігалася в музеї старожитностей університету, а пізніше, на про­хання К. Мельник-Антонович, була передана до ВУАН, де передбачалося створити кабінет-музей В. Б. Антоновича ^[330]. Всі ці речі також стали «бездо­глядними» й до сьогодні розпорошені по різних музеях та інституціях.

Доля наукової спадщини В. Б. Антоновича складалася попервах більш вдало. У 1928 р. була створена нова комісія, яка мала опікуватися виданням творів ученого. Відповідальними редакторами видання були затверд­жені К. М. Мельник-Антонович та Μ. М. Ткаченко. Розроблена заново комісією програма передбачала підготовку до видання 9-ти томів за тематич­но-хронологічним принципом: Т. 1 —автобіографічні та громадсько-публі­цистичні твори; Т. 2 — розвідки з історії козаччини; Т. З — дослідження про Гайдамаччину; Т. 4 — розвідки про суспільні верстви в Україні (селян­ство, церква, міщанство, шляхта); T 5 (у двох випусках) —статті та курс лекцій з археології; Т. 6 — праці з історії України (князівська та литовська доба) ; Т. 7—статті з історичної географії, історії колонізації, економіки, побуту; Т. 8— історіографічні та джерелознавчі праці, публікації докумен­тів, рецензії; Т. 9 — різне (листування, некрелоги, уривки з рукописів та ін.). Як додатки до відповідних томів передбачалося вмістити літографовані та ру­кописні тексти лекцій Антоновича, відредаговані ним самим і невідредаго- вані (наприклад, «Виклади про часи козацькі») ^l.

Перший том було здано до набору 4 червня 1929 р., після чого він упро­довж трьох з лишком років пролежав без руху. Лише 1 серпня 1932 р. том був підписаний до друку і в тому ж році побачив світ. Тим часом завершилася підготовка й інших томів. У доповідній записці від 3 жовтня 1930 р. Катерина Мельник-Антонович повідомляла Президію гуманітарного відділу ВУАН, що другий том здано до друку, а третій цілком готовий. Головний редактор нама­галася з’ясувати «при якій саме установі має продовжуватись це видання»^{[331] [332]. Відповіді Катерина Миколаївна не отримала, і в 1930 р. комісія припинила свою діяльність. Згодом Мельник-Антонович узагалі залишилася без робо­ти— її звільнили з посади завідуючої бібліотекою історично-філологічного та соціально-економічного відділів ВУАН, створеної ще в 1919 р. на базі бібліотеки В. Б. Антоновича. На той час, згідно поданої нею довідки, було підготовлено вже п’ять томів збірки творів В. Б. Антоновича. Матеріали вче­ного, що мали увійти до історично-географічного та історично-біографічного словників, були передані до відповідних академічних комісій [333]. Проте діяль­ність цих установ швидко припинилася й жодне із планованих видань так і не побачило світ.}

Пізніше К.Мельник-Антонович неодноразово порушувала питання про видання творів ученого, але безрезультатно.

У 1934 р. з’явилася погромна стаття !.Слизького про «націонал-фа- шистські настанови» видавців першого тому праць В. Б. Антоновича ^[334]. Автор «викривав» «спритність рук українських нацдемівців і апологетів капіта­лістичного розвитку України», тобто редакторів тому, яким все ж не вдалося сховати «справжнього буржуазного єства В. Антоновича... буржуазного при­миренця і ліберал-реформатора», аж ніяк не народника. Слизький однознач­но писав про «буржуазне нутро з усіма потребами молодої на той час буржу­азії», «штрикав марксистським лезом» у передмову, з якої «висувався буржу­азний ніс». Він звинувачував авторів передмови в ідеалізації Антоновича і прихованні від читача розуміння «буржуазної суті націонал-демократичного спрямування наукової продукції» його. Так, видання праць В. Б. Антонови­ча, на думку Слизького, «переводиться за соціальним замовленням українсь­кої буржуазії — нацдемівців, фашистів, петлюрівсько-гетьманської контрре­волюції», які хочуть «відриву України від CPCP, реставрації буржуазно- поміщицького ладу в Україні». «Рецензент», врешті, просто звинува­тив К. М. Мельник-Антонович у «ворожому ставленні до радянської влади, диктатури пролетаріату», у прагненні збуджувати і розпалювати буржуазно- націоналістичні почуття задля «буржуазно-поміщицької реставрації Украї­ни». Слизький вбачав «політичну підкладку» навіть у тому, що в текстах тво­рів Антоновича слово «жид» не замінене на «єврей», бо це — «неприпустиме глузування над радянською суспільністю». Підсумовуючи, Слизький прирі­кав: «фашистська, контрреволюційна суть криється у всій справі, зв’язаній з виходом у світ розглянутого тут 1 тому творів В. Антоновича». Така рецен­зія означала остаточний крах усіх планів щодо видання наукової спад­щини вченого. За радянської влади про це вже ніхто не наважувався говорити.

Сьогодні, очевидно, вже можна сказати й проте, що діяльність українсь­ких наукових установ, зокрема, Української Академії наук, Будинку вчених, академічних інститутів та вузів була відновлена за німецької окупації. Тоді до наукової праці змогла повернутися й Катерина Миколаївна, яка відразу ж відновила клопотання про видання творів В. Б. Антоновича. Його іменем був названий Головний історичний архів у Києві. Однак й цього разу справу з виданням зрушити не вдалося. Німецька адміністрація не надавала особли­вої ваги гуманітарним галузям, і вже навесні 1942 р. більшість наукових інституцій цього напряму була закрита чи реорганізована. Книги майже не видавалися. Втративши останню надію, K. М. Мельник-Антонович не витри­мала злигоднів напівголодного життя. 12 січня 1942 р. вона померла у віці 83 років. 19 січня директор Головного історичного архіву ім. В. Б. Антоно­вича В. В. Міяковський прийняв до архіву рукописи, фотографії і портрет уче­ного, які зберігалися у його вдови, згідно заповіту померлої. Речі передала донька професора Ірина Володимирівна (зберігся короткий список пере­даного) ^,.

У післявоєнній Україні ім’я Антоновича згадувалося лише в негатив­ному значенні, про перевидання його творів не могло бути й мови.

У березні' 1954 р. була проведена спеціальна нарада з питань історії України при відділі пропаганди і агітації ЦК КП(б)У, де В. Б. Антонович знову фігурував як буржуазний націоналіст. Особливу рішучість у відстою­ванні такої позиції проявляв, як це не дивно, один з кращих на той час українських істориків Μ. Н. Петровський. Натомість, не менш відомий істо­рик партії М. А. Рубач не погоджувався з цією характеристикою, зауважу­вав, що Антоновича перетворили на «агента австрійського імперіалізму». Ру­бач наполягав, що вченого не слід «виривати з української культури і істо­ріографії»: «Якщо ми так почнемо розкидатися з нашою культурою, то це буде не зовсім по-хазяйськи... Антонович дав багато цінного, документаль­ного для історії України, хоч ряд його поглядів невірні» ^{[335] [336]. До слів Рубача не прислухалися. Твори В. Б. Антоновича здали до спецфондів, у бібліотеках вони мертво стояли на полицях і були відомі лише фахівцям.}

Таким чином, видання 1932 р. було першим і єдиним збірником праць В. Б. Антоновича не лише в Україні, але й у світі. Пізніші видання ста­тей вченого та деяких його праць на Заході і в нашій країні (див. бібліогра­фію) були поодинокими й не могли повернути ім’я цього визначного гро­мадського діяча та науковця нашим сучасникам.

Отже, дана книга може вважатися другим у цьому столітті й третім уза­галі виданням творів В. Б. Антоновича окремим томом. Назва книги повто­рює назву програмного твору Антоновича 1862 р. Вона символізує його гро­мадянську і наукову сповідь перед українцями, підведення підсумків усієї його життєдіяльності. За своїм обсягом на сьогодні це найбільша збірка праць Володимира Боніфатійовича. Разом з тим вона, безперечно, не репре­зентує усього обширу наукових занять ученого і його публіцистичних висту­пів. Книга включає лише невелику частину його найвагоміших праць. Через обмежений обсяг й великі складності з виготовленням креслень, малюнків та мап, сюди, наприклад, не увійшли праці з археології та географії.

Все ж, на наш погляд, збірник репрезентує головні досягнення В. Б. Ан­тоновича як дослідника історії України, блискучого публіциста і громадсько­го діяча. Тут уміщені дослідження вченого з історії козацтва й церкви, біо­графічні нариси та історико-географічні розправи, обидві дисертації вченого та його публічні лекції з історії Києва. До збірника увійшли також його зна­менита «Моя сповідь», класична праця з етнопсихології та антропології про три національні типи (українців, росіян, поляків) та блискуча рецензія на роман Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем». Менш відомими є публікація В. Б. Антоновича про українофілів та українофільство, обмеження українсь­кої мови та огляд історичних візій Тараса Шевченка. Звісно, поза книгою зали­шилося ще чимало. Допитливий читач завважить це, ознайомившись зі спис­ком праць В. Б. Антоновича. Залишається сподіватися, що це лише перший крок, і слідом за цією книгою Володимира Боніфатійовича з’являться й інші. Зокрема, особливо корисним було б видання усіх курсів лекцій вченого, котрі збереглися в рукописах чи літографіях.

Маємо зауважити, що, на жаль, майже всі праці В. Б. Антоновича, за винятком кількох статей, які вийшли в Західній Україні, були написані авто­ром й опубліковані російською мовою. В публікаціях майже не вживалися терміни Україна, українці, український. Це було пов’язано із забороною російської цензури. Наші попередники, як уже зазначалося, планували здійснення перекладів й паралельне видання російською та українською мо­вами. Частина з цих перекладених текстів збереглася в архіві, однак пере­клади, зроблені в кінці 1920-х років і не відредаговані, сьогодні не можуть уви­жатися задовільними. Тому в цьому виданні ми не змогли ними скористатися. Згідно з археографічними правилами про необхідність автентичної передачі текстів з допуском лише виключно необхідної адаптації стосовно сучасних граматичних норм, у даній книзі всі тексти подано мовою оригіналу за прижиттєвими авторськими виданнями. Виняток становлять лише кілька нау­ково-публіцистичних праць, уміщених у першому розділі, які були опубліко­вані посмертно вдовою вченого К. М. Мельник-Антонович. Праці, передруко­вані в «Монографиях...» 1885 p., подаються саме за цим, останнім, автор­ським виданням і лише статті першого розділу — за виданням 1932 р., в якому вони були звірені з авторськими рукописами та оснащені довідками й примітками К. М.Мельник-Антонович. Враховуючи науково-популярний характер усієї серії «Пам’ятки історичної думки України», в тому числі даної книги, нами були зняті всі посилання автора на архіви та бібліографію. У разі потреби допитливий читач може звернутися до першодруку, точний бібліографічний опис якого подаємо у коментарях до кожної праці нижче.

Нарешті, читач має бути свідомий того, що з усіх тем і проблем, про які писав В. Б. Антонович, за сто років нагромадилася значна кількість нової літератури, ряд його висновків й конкретно-історичних реконструкцій було переглянуто, уточнено чи навіть спростовано. На жаль, ми не маємо можли­вості подати повні списки нових наукових видань стосовно кожної теми. На сьогодні вони обчислюються сотнями й навіть тисячами назв. Тому адресуємо читача до спеціальних бібліографічних довідників, де можна почерпнути інформацію про всі необхідні видання. Тут подаємо перелік найважливіших загальних бібліографічних довідників. У випадку, колй існує окремий до­відник з певної галузі історичних знань (наприклад, історії церкви чи історії Києва) — він наводиться у коментарі до відповідного розділу.

Загальні бібліографічні довідники з україніки.

Археология Украинской ССР: Библиогр. указ. 1918—1980 /Уклад. I. Г. Шовкопляс. К., 1989.

Бібліографія зарубіжних видань з історії Української PCP: Бібліогр. покажчик /Уклад. Л.Д. Вітрук, В. М. Рябоконь, Ф. П. Максименко. К.» 1971 (слід уневажнити одіозну передмову Р. Г. Симоненка).

Бібліографія па исторьіі Беларусь Феодалізм !капіталізм. Мінск, 1969.

Бібліографія праць вчених Дніпропетровського університету. Історія України XV—XVIII століть. 1918—1990 /Уклад. О. І. Журба, М. В. Кравець. Дніпропетровськ, 1992.

Бібліографія російської і української бібліографії по історії Української PCP (1956—1965 рр.) /Уклад. Н.М. Шеліхова та ін. K., 1966.

Бойко М. Бібліографія української бібліографії періоду державності і діяспори. 1917—1980. Bloomington (Indiana), 1989.

Видання Академії наук УРСР (1919—1967). Суспільні науки. Бібліогр. покажчик. K., 1969.

Видання Наукового товариства імені Шевченка. 1945—1980-ті: Бібліогр. покажчик /Уклад. О. Русіна. K., 1990.

Вісті Таврійської вченої архівної комісії і Таврійського товариства історії, археології та етнографії (1887—1931) /Уклад. Л. Шаріпова. K., 1994.

Гарвардські українознавчі студії. Покажчик до томів І—XV (1977— 1991) /Уклад. К. Додгсон Тейлор, 3. Борисюк. K., 1992.

Гольдберг А. Л. Дореволюционные издания по истории СССР в иностран­ном фонде Государственной публичной библиотеки им. Салтыкова-Щедрина: Сист. указ. Л., 1964. Вып. 1 (до конца XVII в.).

Джерела українознавства. Вып. 1: Вітчизняні бібліогр. джерела /Упо- ряд. Б. В. Грановський та ін. K, 1990.

Зленко П. Бібліографічний покажчик наукових праць української емі­грації 1920—1931. Прага, 1932. Перевид.: Едмонтон, 1990.

История дореволюционной России в дневниках и воспоминаниях: Аннот. указ, книг и публ. в журн. /Под. ред. П. А. Зайончковского. M., 1976— 1983. Т. 1—5.

Каталог антикварної книжки. К, 1932.

Каталог українських книжок. Мюнхен, 1968.

Каталог української книгарні Теодора Савула у Відні. Жовква, б/р.

Кац P. C._t Максименко Ф. П. Бібліографія української і російської бібліографії по історії УРСР. K., 1960.

Ковальський Μ. П. Джерелознавство і археографія історії України XVI — першої половини XVII ст. K., 1993.

Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии (1904—1915): Бібліогр. довідник /Уклад. С. В. Абросимова, О. І. Журба, М. В. Кравець. К·, 1991.

Максименко Ф. Матеріали до краєзнавчої бібліографії України. 1847—

1929. K., 1930.

Наукове товариство ім. Т. Шевченка уЛьвові: Періодичні та серійні ви­дання НТШ у Львові (1885—1939): Анот. покажчик /Уклад. Т. Ю. Кульчи- цька. Львів, 1990.

Науковий часопис українознавства «Україна» (1907—1932): Покажчик змісту /Упоряд. Р.Майборода, В. Врублевський. K., 1993.

Пеленський Є.Ю. Ucrainica в західноєвропейських мовах: Вибрана бібліографія. Мюнхен, 1948.

РоманенчукБ. Бібліографія української книги в Великонімеччині за час війни (верес. 1939—груд. 1941). Львів; Краків, 1942.

Сторінки історії України: Бібліогр. покажчик. Вып. 1 /Упоряд. Η. Ф. Селівачова. K., 1990.

Труды Полтавской ученой архивной комиссии (1905—1918): Библиогр. указ. /Сост. А. Б. Супруненко. Полтава, 1991.

Українська книгарня (Едмонтон). Каталог книжок найбільшої української книгозбірні. 1985. Едмонтон, 1985.

Українська сфрагістика: Анот. бібліогр. покажчик /Уклад. В. О. Гаври­ленко. K., 1991.

Український історик. Журнал Українського історичного товариства. По­кажчик змісту 1963—1992 (ч. 1 — 115) /Упоряд. М. Гавур, В. Шандра. Нью- Йорк; Київ; Мюнхен, 1993.

Українсько-руський архів (1906—1925). Покажчик змісту томів /Уклад. І. Р. Романюк, Львів, 1992.

Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського Академії наук України: Бібліогр. покажчик за 1918—1993 рр. /Уклад. І.Г. Шовкопляс та ін. K., 1993.

Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца (1879—1914): Бібліогр. довідник /Уклад. Μ. П. Колесник. K., 1989.

Gregorovich A. Ukraine, Rus^,Russia and Muscovy: A Selec­ted Bibliography of the Names. Toronto, 1971.

Piaseckyj O. Bibliography of Ukrainian Literature in Eng­lish and French: Translations and critical works (1950—1986). Otta­wa, 1989.

Wynar B.S. Ukraine: A bibliographic Guide to English- Language Publications, 1990.

У БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНУ

У даному розділі вміщено публіцистичні виступи та науково-популярні праці В. Б. Антоновича, які репрезентують основні засади громадської діяль­ності вченого — освітню, культурно-виховну роботу, вияснення поняття українства та його особливостей як явища з-посеред слов’янських етносів. Представлені праці засвідчують також два головні напрями інтелектуальної боротьби за Україну, чи радше, її оборону від історичної Польщі та від сучас­ної автору Росії. Антонович послідовно обстоює думку, що Польська держа­ва і польська шляхта впродовж кількох століть відігравали в історії українського народу переважно негативну роль, спростовує культуртрегерсь­ку та свобододавчу місію поляків в Україні. З іншого боку, вчений обстоює право українців бути й відчувати себе українцями в-Російській державі XIX ст., боронячи українську мову й науково аргументуючи історичну тяглість характерних рис українського етносу.

Суспільно-політичні погляди, громадська діяльність, а отже й подані в першому розділі публікації В. Б. Антоновича проаналізовані в цілому ряді спеціальних праць, до яких і відсилаємо читача:

Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського про Володимира Антоно­вича і Тадея Рильського // Укр. археограф, щорічник. K., 1992. Вип. 1 (Т. 4). С. 278—284.

Багалій Д. Матеріали для біографії В. Б. Антоновича. K., 1929.

Грушевський М. З соціяльно-національних концепцій Антоновича // Україна. 1928. Кн. 5. С. З—16.

Доманицький В. Володимир Антонович // Нова громада. 1906. № 9. С. 27—46.

Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та гро­мадська діяльність. Прага, 1942.

Єфремов С. Перед судом власної совісти // Зап. іст.-філол. відділу ВУАН. Кн. V. K., 1925. С. 1 — 12.

Житецький І. Київська Громада за 60-тих років // Україна. 1928. Кн. 1. С. 91 — 125.

Кордуба М. Зв’язки В. Антоновича з Галичиною // Україна. 1928. Кн. δ. С. 33—78.

Матушевський Ф. В. Б. Антонович при світлі автобіографії та даних історії. K., 1909.

Міяковський В. В. Б. Антонович. Перед слідчою комісією // Червоний шлях. 1923. № 3. С. 234—244.

Міяковський В. Володимир Антонович // Міяковський В. В, Недрукова- не й забуте. Нью-Йорк, 1984. С. 322—334.

Мияковский В. Киевская громада // Летопись революции. 1924. № 4. С. 127-150.

Синявський А. З публіцистичної діяльности В. Б. Антоновича // Укра­їна. 1928. Кн. 5. С. 79-87.

Стеиіенко L Антонович як суспільний діяч // Зап. Укр. наук, т-ва в Києві. 1908. Кн. 3. С. 29—32.

Моя исповедь

Вперше була опублікована в петербурзькому часописі «Основа» (1862, № 1. С. 83—96) під назвою «Моя исповедь. Ответ пану Падалице по поводу статьи в VII книжке «Основы» «Что об этом думать?» и письма пана Падали­цы в X книжке». Автентично передрукована у Творах (Т. 1.К., 1932. C. 100— 115). Друкуємо текст за виданням 1932 р.

Тадеуш Падалиця — це псевдонім польського письменника й публіциста з Могилівщини Зенона Фіша (1820—1870), відомого як автора кількох книг оповідань та дописувача різних польських часописів — ≪Gazeta Warszaws- ка», ≪Dzieππik Warszawski», «Ateneum», ≪Tygodnik>, ≪Kurjer Wilenski». Вважають, що обраний ним псевдонім «Падалиця» означає хліб, що виріс як самосів з обсипаного колосся і вже не підлягав обробці. Зенон Фіш був завзя­тим полемістом. Особливу увагу він приділяв польсько-українським взаєми­нам у минулому та сучасних йому. Обстоював культуртрегерську роль поль­ської шляхти в Україні. В 1860-ті роки Фіш вів на цю тему полеміку з Мико­лою Костомаровим, зокрема, щодо стосунків козацтва з поляками ^l.

В середовищі польських громадських діячів Зенон Фіш вважався одним із кращих публіцистів.

Після появи в № 7 «Основы» Ia 1861 р. статті Володимира Антоновича «Что об этом думать? Письмо к редактору из Киева (7 июля 1861)», де автор різко негативно відгукнувся про повідомлення ≪Biblioteki Warszawskiep з приводу нібито віднайдених єзуїтом Маріяном Горжковським документів, які принизливо характеризували Богдана Хмельницького й козацтво, та інформації Карашевського в «Gazetie Polskiej* щодо панахид по Шевчен­кові в уніатських церквах, Тадеуш Падалиця надіслав до редакції часопису полемічну статтю. Вона була опублікована в № 10 «Основы» за 1861 р. Ав­тор виправдовував не лише розкритикованих Антоновичем Горжковського та Карашевського, але й знову порушував питання про польсько-українські сто­сунки в минулому й сучасному, звинувачував Київську комісію для розгляду давніх актів у тенденційному підборі та виданні документів. Антоновича ж Падалиця називав перевертнем.

Володимир Боніфатійович відповів опоненту статтею, яку назвав «Моя сповідь». У своїх мемуарах, продиктованих в останні роки життя, Антонович охарактеризував цей виступ як «останній голосний акт розриву з польською суспільністю» ^{[337] [338]. Зазначимо, що і в польській, і в українській мемуарній лі­тературі поява статті розцінювалася як повний розрив ученого з польським дворянством і остаточний перехід на українство. Про цю полеміку неоднора­зово згадували й жандарми під час чергових допитів Антоновича. В архіві київської жандармерії зберігся навіть текст листа Зенона Фіша до Антонови­ча, написаний польською мовою[339]. Поляки постійно додавали клопоту жандармам і Антоновичу впродовж 1860—1865 рр., надсилаючи доноси на нього та подаючи брехливі свідчення на слідстві після приборкання польського повстання 1863 р. Володимира Антоновича звинувачували у створенні «Товариства комуністів», у підготовці повстання, у пропаганді се­ред селян тероризму і т. п. 3 У численних публікаціях польських громадсь­ких діячів образ Антоновича подавався у негативних фарбах, як відступника, «перевертня»1. Ф. Равіта-Гавронський з осудом, але, власне, правильно зауважував, що Антонович «марив про воскресіння України, для неї тільки бажав працювати... Антонович був., неначе живий архів, історичний підруч­ник, де зібрані були всілякі злочини Польщі супроти українського люду... Антонович... дійшовши раз до переконання, що причиною всіх нещасть українського народу була польська шляхта й що вона досі є єдиною перешко­дою до відродження українського народу, з впертістю й силою маньяка три­мався цих переконань... Якась сталість переконань пробивалася в його аргу­ментації».}

В. Б. Антонович дійсно до кінця життя ішов шляхом, обраним на початку 1860-х років, і незадовго до смерті в листах до Б. Познанського писав, що го­товий був би все повторити спочатку. Вихід друком «Моєї сповіді» він вважав переломним моментом. Такої ж думки були і його товариші. За спогада­ми М. В. Стороженка, в 1887 р. у зв’язку з 25-річчям появи публікації, вони влаштували на честь Антоновича урочистий вечір.

Три національні типи народні

Стаття вперше опублікована українською мовою за підписом Низенко в галицькій «Правді» за 1888 р. (Рочн. XIV. Вип. 3. С. 157—169). Вдруге з’явилася (без будь-яких змін) у «Творах» 1932 р. (С. 196—210). За останнім виданням вона публікується в даній книзі.

Вважається, що стаття є частиною конспекту лекцій В. Б. Антоновича з української антропології та етнографії. За спогадами слухачів цих лекцій, вони читалися професором упродовж 1880-х й до середини 1890-х років на приватних квартирах для окремих груп (головним чином молоді). Про ці лекції йдеться, зокрема, у споминах К. Мельник, М. Беренштам-Кістяківсь- кої, С. Єгунової-Щербини, А. Синявського, О.Лотоцького та ін. Так, Антін Синявський стверджував, що антропологію та етнографію українців у по­рівняльному аспекті з іншими слов’янськими народами вчений розглядав у циклі лекцій з історичної географії, яку розумів дуже широко.

Як зауважує К. М. Мельник-Антонович, Володимир Боніфатійович не мав наміру, а вірніше можливостей, друкувати ці лекції. Даний уривок з’явився у «Правді» завдяки заходам Олександра Кониського, який вважав його грунтовним аргументом для народників Галичини у їхній боротьбі з «мо­сквофілами». На думку ж Мирона Кордуби, стаття була написана Антонови­чем спеціально для «Правди» з метою озброїти народовців у їхній боротьбі з «объединителями». Однак таке твердження викликає сумнів, проти нього свідчить, зокрема, невластива для Антоновича мова, помітне багатослів’я, ряд неточностей і незрозумілих місць. У рукописах вченого подібної статті немає.

Звідси К.М.Мельник-Антонович зробила припущення, що це конспект котроїсь із лекцій професора. Він був відредагований О. Кониським, який «пильнував передусім чистоту виразу, не скрізь точно передаючи думку авто­ра в усіх її відтінках». У Галичині редакція «Правди» зробила ще одну прав­ку, додавши мові галицького колориту, що в ряді місць «затемнило думку ав­тора». Таке подвійне редагування без відома автора «сталось не на користь, а навпаки, на велику шкоду для статті»^{[340] [341].}

Додаткова інформація щодо даної праці В. Б. Антоновича є у спогадах Сергія Шелухіна. До останнього часу вона чомусь залишалася поза увагою дослідників. Шелухін ще в 1908 р. засвідчував, що був учасником-слухачем курсу антропології саме того року, коли «слушатели записали курс... и после просмотра лекций профессором Антоновичем, напечатали в галицком украин­ском журнале «Правда» в 80-х годах под заглавием: «Антропологічні при­кмети великоруського, українського і польського типів і ріжниця межи ними». Об этом до сих пор знали только проф. Антонович, его слушатели и близкие люди» ^,. Набагато пізніше (у віці 62 років) С. Шелухін підтверджував: у 1887 р. «ми склали конспект лекцій проф. В. Антоновича з антропології. Ce були лекції, читані в тайнім українськім університеті групам в 4-5 чоловік... Обро­бивши конспект сих лекцій, я, після одобрения його проф. В. Антоновичем рішив надрукувати їх у Галичині через Івана Франка». Однак через усклад­нення, що виникли в стосунках Громади з Франком, Шелухін «віддав ту стат­тю Кониському для галицького журналу «Правда» і її там надруковано. Ko- ниський дещо викинув. Статтю підписано2, бо Антонович сказав, щоб на його не було вказівки». У лекції вчений розвивав думку про неможливість феде­рації України з Росією, вважаючи, що це було б протиприродним: українці і росіяни настільки різні, що й «політично їм слід жити окремими державними організмами». Шелухін зазначав з цього приводу: «Висновки його розходи­лися з Драгомановою федерацією. Вовк був сею працею Антоновича незадо- волений і про се мені в 1906 році казав із серцем, що не треба було друкувати її.., а й іншим драгоманівцям самостійництво Антоновича не давало спокою». Десь 1890 р., переробивши текст, з огляду на російську цензуру, Сергій Ше­лухін передрукував статтю в «Елисаветградском вестнике». Пізніше він до­повнив текст статті й літературно опрацював її, однак рукопис так і залишився в архіві Шелухіна ^{[342] [343]. На жаль, сам Антонович не писав текстів своїх лекцій, читав з пам’яті, маючи лише невеличку замітку з кількох ключових слів, то­му його авторський текст не зберігся. Лекції з географії, рукописи яких є в архіві вченого (перевірені ним після запису слухачами), хоча й містять за­значені матеріали, але в іншій системі викладу.}

Все це змушує нас слідом за видавцями «Творів» 1932 р. подати без змін текст 1888 р.

Безперечно, як на сьогодні, матеріали статті та її аргументація явно за­старіли. Вони почасти повторюють подібні праці Μ. І. Костомарова.

Оцінка антропологічних та етнографічних досліджень В. Б. Антоновича наведена у статтях:

Лобода А. Праці Антоновича по етнографії та літературі // Зап. Укр. наук, т-ва в Києві. 1908. Кн. 3. С. 23—28.

Синявський А. Проф. В. Б. Антонович як географ України // Синявсь­кий А. Вибрані праці. K., 1993. С. 52—64.

Вивчення антропологічних, психологічних та етнографічних особливо­стей українського народу значно розвинулося в науковому відношенні в XX ст. Відсилаємо читача до спеціальних видань:

Баятарович 3. Е. Україна в дослідженнях польських етнографів. K., 1976. Бойківщина: Іст.-етногр. дослідження. K., 1983.

ВовкФ. Студії з української етнографії та антропології. Прага, 1927. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2 т. K., 1991. Гуцульщина: Іст.-етногр. дослідження. K., 1987.

Дружинина Е. И. Южная Украина. M., 1970.

Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. M., 199L

Етнографія Києва і Київщини. K∙, 1986.

Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії. K., 1993.

Итс Р. Ф. Введение в этнографию. JI., 1974.

Кирчів Р. Ф. Етнографічне дослідження Бойківщини. K., 1978. Культура і побут населення України. K., 1994.

Кульчицький О. Геопсихологічний аспект в характерології української людини // Наук. зб. УВУ. Мюнхен, 1956. Т. VI.

Кульчицький О. Риси характерології українського народу // Енциклопе­дія українознавства. Загальна частина. K., 1993. Т. 1.

Кульчицький О. Світові вчування українця // Українська душа. Нью- Йорк; Торонто, 1956.

Мірчук І. Світогляд українського народу. Прага, 1942.

НаулкоВ. /. Український етнос в часі і просторі // Берегиня. 1992. № 1. Наулко В. И. Украинцы. K., 1980.

Пі'вторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. K., 1993.

Полесье: Материальная культура. K., 1988.

Токарев С. А. Религиозные верования восточнославянских народов XIX-XX вв. M.; JI., 1957.

Українська минувшина: ілюстр. етногр. довідник. K., 1993.

Українці: Іст.-етногр. дослідження. К·, 1959. _

Українці: Народні вірування, повір’я, демонологія. K., 1991.

Шухевич В. Гуцульщина. Львів, 1901 —1908. Ч. 1—5.

Этнография восточных славян. M., 1987.

Юркевич П. Твори. Вінніпег, 1979.

Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду // Релігія в житті українського народу. Мюнхен; Рим; Париж, 1966.

Произведения Шевченка, содержание которых составляет исторические события

1 березня 1881 р. на урочистому засіданні Історичного товариства Несто- ра-Літописця при Київському університеті св. Володимира, присвяченому 20-м роковинам смерті Тараса Шевченка, В. Б. Антонович виступив з допо­віддю «Произведения Шевченка, содержание которых составляет историче­ские события». Вчений не мав писаного тексту і промовляв з пам’яті. Однак його виступ був застенографований одночасно секретарем товариства, учнем Антоновичам. П. Дашкевичем та кореспондентом газети «Труд». Обидві сте­нограми були точні й повні, тому їх публікації в «Труде» (1881. № 10) та «Чтениях в Историческом об-ве Нестора-летописца» (1888. K∏. 2. С. 145— 149) ідентичні. За останнім виданням доповідь була передрукована у «Тво­рах» 1932 р., цей текст використаний у даній книзі. Відомий також англійсь­кий варіант цієї праці 1980 р. (див. бібліографію).

В. Б. Антонович загалом високо оцінив історико-поетичні твори Шевчен­ка, зауваживши, що в нього трапляються дрібні фактичні помилки, однак митець все ж добре передає дух і характер конкретної історичної епохи, інтер­претуючи її як поет. Сучасники згадували, що вчений торкнувся лише питан­ня українсько-польських стосунків у творчості поета і не аналізував його по­глядів на українсько-російські відносини (очевидно, з цензурних міркувань).

Як засвідчують листи В. Антоновича до О. Огоновського 1892 р., історик допомагав останньому в коментуванні виданого 1893 р. Товариством ім. Шев­ченка у Львові «Кобзаря». У трьох листах Антонович подав 46 окремих роз­логих коментарів та, окрім того, висловив свої зауваги до розділів «Гайда­маків» ^[344].

У наш час історичні погляди Тараса Шевченка стали предметом ретель­ного вивчення й аналізу (причому спектр цих досліджень охоплює різні сто­рони творчості поета — від історичної до виключно митецької). Дослідники дають їм різні, іноді прямо протилежні оцінки. Досить порівняти «Шевчен­ківський словник», коментарі в радянських виданнях творів поета і варшавсь­ке 16-томове (вийшло 13 томів) видання творів 1930-х років та «Енцикло­педію українознавства». Нещодавно в Україні була перевидана праця дирек­тора Інституту українознавчих студій Гарвардського університету Д ж. Гра- бовича «Шевченко як міфотворець», де висновки В. Антоновича критично переглядаються. Позиція автора дістала негативну оцінку з боку онука вче­ного, нині президента Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку Мар­ка Антоновича, який писав : «Обережні висновки Антоновича про історичні погляди Шевченка, зроблені понад 100 років тому, загалом витримали іспит часу і треба було б вагоміших аргументів, щоб їх спростувати»¹.

Див., наприклад:

Грабович Г. Шевченко як міфотворець. K., 1991.

Дзира Я. Поема «Заступила чорна хмара та білую хмару» // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський зб. K., 1988. Вип. 4. С. 157—175.

Івакін Ю.О. Нотатки шевченкознавця. K., 1986.

Марголис Ю.Д. Исторические взгляды Т. Г. Шевченко. K., 1964.

Навроцький Б. «Гайдамаки» Тараса Шевченка: Джерела. Стиль. Ком­позиція. K., 1928.

Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814—1861. К·, 1982.

Ткаченко Η. М. История в творчестве Т. Г. Шевченко // История СССР. 1964. № 3.

Яременко В. І. Про історизм поеми «Москалева криниця» / До проблеми історіософії Т. Г. Шевченка/ // Укр. іст. журн. 1993. № 4/6. С. 14—26.

Польско-русские соотношения XVII в. в современной польской призме (по поводу повести Г. Сенькевича «Огнем и мечом»)

Критична рецензія на першу частину роману відомого польського письменника Генріха Сенкевича ≪Ogniem і mieczem» вперше з’явилася в «Киевс­кой Старине» (1885. Кн. 5.C.44—78). Незабаром у «Ділі» (Львів) був опуб­лікований варіант статті (1885. Річ. VI. № 55—65, черв.) у редакційному пе­рекладі. Тоді ж газета «Слово» зреферувала основний зміст «надзвичайно талановитої» рецензії (1885. Річ. XXV. № 74, лип.). Через двадцять років «Українська видавнича спілка» видала цю публікацію окремою книжечкою (Львів, 1904) в серії «Літературно-наукова бібліотека» (№ 86). У 1917 р. у Відні вона вийшла у вигляді брошури під назвою «Хмільнищина в повісті Г. Сенкевича» (ЗО с.). Нарешті, за першодруком стаття була вміщена у «Творах» 1932 р. В даному випадку користуємося останнім текстом.

Поява вже першої частини роману Г. Сенкевича, де описується доба Хмельниччини з польського погляду, доводиться культурницька роль по­ляків, зокрема, шляхти в Україні, показуються «дикість» і «варварство» української козаччини, викликала хвилю патріотичних маніфестацій у поль­ському середовищі ^{[345] [346]. Це загострило також міжнаціональні протиріччя, особ­ливо в Західній Україні. Галичани «відчували конечну потребу, щоби якийсь авторитетний голос подав належну, рішучу відповідь». Поява аргументова­ної рецензії найбільш авторитетного на той час знавця історії Укра­їни В. Б. Антоновича справила величезне враження на галицьку інтелігенцію. Прихильно була сприйнята вона і в наддніпрянській Україні. Варто зазначи­ти, що навіть польська преса визнала певну правомірність й аргументованість рецензії, дорікаючи Антоновичу головним чином за те, що він не віддав на­лежного письменницькому таланту Сенкевича та відмовив йому в праві на своєрідне бачення історичних явищ. Мирон Кордуба підкреслював, що окрім критичної частини, рецензія містила цікаві думки про роль держави та шляхти в історії старої України l.}

Згідно існуючих тоді норм літературної етики, В. Б. Антонович надіслав відбиток своєї рецензії Генріху Сенкевичу з промовистим автографом: ≪Ucraina cum donis remit it ciconiam Polonis» (Україна з подарунком повер­тає Польщі її лелеку. — Лат.), що був парафразом цитати з поширеної тоді байки про польського лелеку, який навесні повертав з Індії до рідного краю ^{[347] [348].}

Антонович слушно підкреслював, що ідеї роману та бурхлива реакція на нього польського суспільства свідчать про тяглість упродовж віків традицій історичної Польщі стосовно своєї визначної цивілізаційної ролі в Україні. Він робить висновок, що польська інтелігентська верства нічому не навчилася з власної історії, залишившись наприкінці XIX ст. на грунті тих самих по­глядів, і це є згубним явищем.

Отже, в рецензії Антоновича аналізуються через зміст роману не лише історичний процес та польсько-українські стосунки середини XVII ст., але й польська ідеологія та погляди на ці стосунки в XIX ст. Тому дана стаття має окрім наукового виразний публіцистичний характер.

І сьогодні вона може вважатися класичним зразком полеміки. С.Тома- шівський слушно зауважував: «Отся стаття Антоновича писана з незвичайною тонкістю гадки, гумором та грацією, а при тім глубоко наукова, повна чисто­го, вселюдського, гуманного чуття — се перлина в історії нашої критики, що робить честь не самому тільки її авторови...» ^[349].

Перелік відповідної новітньої літератури див. у працях: Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. Львів, 1990. Липинський В. Твори. Філядельфія, 1980. Т. 2.

Липинський В. Україна на переломі. 1657—1659. Відень, 1920. Перевид.: Філядельфія, 1987.

Оглоблин О. Думки про Хмельниччину. Нью-Йорк, 1957.

Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Соціально-політич­ний портрет. K., 1993.

Яковенко Н.М. Українська шляхта з к»нця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). K., 1993.

Sysyn F.S. Between Poland and the Ukraine: The dilemma of Adam Kysil. 1600—1653. Cambridge (Mass.), 1985.

Про українофілів та українофільство

Цю назву уривку невідомої статті В. Б. Антоновича дала К. М. Mельник- Антонович. Уперше він був опублікований нею в «Україні» (1928. Кн. 6. С. 50—55) мовою оригіналу (російською) і так само переданий у «Творах» (Т. 1, 1932). Подаємо текст за останньою публікацією.

На думку К. М. Мельник-Антонович, папір і почерк рукопису можна да­тувати початком 1860-х років. Зміст тексту свідчить про те, що він був напи­саний в найближчі роки після ліквідації кріпацтва. Автор полемізує з не­об’єктивними публікаціями щодо українофілів київського часопису «Вестник Юго-Западной и Западной России», який редагував К. Говорський. У стат­тях цього часопису йшлося про загрозу українського сепаратизму та поль­ської інтриги, які вбачал ися у будь-якому прояві національного життя. Цю ж ідеологію проводив московський «Русский Вестник» за редакцією Каткова.

К. М. Мельник-Антонович припускала, що стаття відбивала нелише осо­бисту думку Володимира Боніфатійовича, а й позицію Київської української Громади. Стаття, можливо, й готувалася за дорученням Громади, обговорю­валася на її засіданнях, але не була закінчена (обривається на півслові).

Погляди українофілів

Таку назву статті дала К. М.Мельник-Антонович, яка вперше опубліку­вала цей незавершений і не озаглавлений В. Б. Антоновичем уривок з автор­ського рукопису в «Україні» 1928 року (Кн. 6. С. 58—66). Tax'само він був передрукований у «Творах» 1932 р. (С. 238—242) й, відповідно, у цій книзі.

Як аргументовано довела Катерина Миколаївна, стаття була початком пояснювальної записки, що складалася у січні-лютому 1881 р. для сенатора Половцова. Повернувшись із закордонного відрядження 1880 р., В. Б. Анто­нович застав у Києві значні зміни. В місті діяла комісія сенатора Половцова, яка змістила з посади генерал-губернатора Черткова за зловживання. Останній активно боровся з «українофільством» і мав намір вислати з Києва 12 професорів, у тому числі Антоновича. Однак з початком діяльності комісії Половцова ситуація змінилася. Антоновича навіть обрали деканом історично-філологічного факультету. Суспільство очікувало нових глобаль­них змін, передовсім — прийняття конституції. Половцов дозволив здійснити урочисту панахиду по Тарасу Шевченку в Софійському соборі та провести студентський вечір під відповідальність впливових професорів, зокрема, В. Б. Антоновича. За споминами сучасників, на цьому вечорі Антонович виго­лосив промову, зміст якої частково збігається з текстом записки ^[350]. Сенатор зацікавився українською справою, запрошував до себе й відвідував сам В. Б. Антоновича та О. Ф. Кістяківського. Українські кола намагалися переконати Половцова в нагальній потребі офіційного задоволення націона­льних і демократичних вимог. Останній погодився подати відповідну інфор­мацію до урядових кіл та розповсюджувати її у впливових сферах столиці. К. М. M ельник-Антонович вважає, що саме для Половцова, за його побажан­ням, чи з ініціативи Київської Громади вчений почав складати грунтовну за­писку, з метою пояснити походження течії «українофільства», спростувати різні вигадки та напади на українофілів і з’ясувати фактичний грунт україн­ства — особливості (антропологічні, психологічні, філологічні, етнографічні, Історичні, соціальні тощо) українського народу. Довідка готувалася як стис­лий аргументований компецдіум усіх ознак українства, систематизований різними науковими галузями знань, проте була не позбавлена публіцистич­ності й, очевидно, спеціально полемізувала з поглядами російських піовіністів.

а Однак праця залишилася незавершеною. 1 березня 1881 р. був убитий Олександр II й усі надії на конституційні реформи стратилися. Сенатор По­ловцов, терміново від’їжджаючи до Петербурга, заявив, що про минулі роз­мови та сподівання доведеться забути на довгий час. В. Б. Антонович не про­довжив і не завершив уже непотрібної нікому довідки, так вона й залишилася у його архіві, обірваною на півслові.

В тексті довідки вчений дає характеристику «українофільства» — зміст цієї течії і уявлення про неї в російських колах. Він також аналізує складові частини й особливості українського етносу, починаючи з антропології, яка на той час швидко розвивалася в Європі, і з досягненнями якої Антонович по­знайомився детально 1880 р. в Парижі в Інституті антропології (лабораторія Топінара).

Як і у випадку зі статтею «Три національні типи народні», в наш час аргументація автора значною мірою застаріла, тому рекомендуємо читачеві звернутися до спеціальної літератури, вказаної вище.

Записка у справі обмежень української мови

Вона була написана В. Б. Антоновичем у 1905 р. за офіційним доручен­ням історично-філологічного факультету Київського університету св. Володи­мира.

У зв’язку з революційними подіями 1905 р. уряд зважився на певне по­слаблення законодавства щодо вживання української мови. Ще 1904 р пе­тербурзька українська Громада склала записку про необхідність скасування указу 1876 р. і розпоряджень 1881 р. про заборону та обмеження друку українською мовою. За підписом відомого письменника Данила Мордовця во­на була надіслана до Міністерства внутрішніх справ та Головного управління у справах друку (26 грудня 1904 р.) Один із авторів записки О. Г. Лотоцький особисто передав її текст також голові Кабінету міністрів С.Вітте. Справа була незабаром розглянута міністрами, і Кабінет ухвалив рішення запитати думку імператорської Академії наук, Київського й Харківського університетів та Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. Дане рішення 21 січня 1905 р. затвердив цар ^,. В Академії наук негайно була ство­рена комісія на чолі з акад. О. О. Шахматовим, до якої увійшли прихильники української мови — акад. Ф. Фортунатов, акад. Ф. Корш, О. Лаппо-Дани- левський, В. Зеленський, А. Фамінцин, акад. С. Ольденбург. Комісія рішуче виступила за відміну указу^{[351] [352].}

Київський університет св. Володимира доручив підготувати відповідну записку проф. В. Б. Антоновичу. Вона була негайно складена вченим. В осно­ву записки були покладені попередні публікації автора, зокрема, його відома стаття 1900 р. «К вопросу о галицко-русской литературе», де велася полеміка з виступами київського професора славістики Т. Д. Флоринського в «Киевля­нине». Антонович застосовує метод спростування тез, спрямованих проти до­зволу вільного вживання української мови.

К. М. Мельник-Антонович допускала наявність дипломатичних моментів у записці, особливо у третьому розділі, де йшлося про можливість сепаратиз­му і неорганічність для українців потягу до державотворення ^[353].

Невідомо, чи була прийнята і затверджена Київським університетом св. Володимира ця записка і чи надсилалася вона до Петербурга.

Українська Громада столиці не полишала зусиль для вирішення питання щодо української мови. 17 жовтня 1905 р. делегація у складі О. Лотоцького, О. Русова та А. Снарського домоглася прийому у С.Вітте і той пообіцяв посприяти справі. Нові правила щодо вживання української мови у друці вий­шли вже 24 листопада 1905 р.

Записка В. Б. Антоновича мовою оригіналу була спочатку опублікована в «Записках Українського наукового товариства в Києві» (1908. Кн. 3. С. 33—39), а потім за рукописом у «Творах» 1932 р. У нашій книзі текст дру­кується за цим виданням.

І сьогодні деякі аргументи вченого не втратили свого значення в диску­сіях навколо української мови та двомовності в Україні.

Бібліографію основних праць з даної теми див. у книзі:

Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. K., 1993.

ЖИТТЄПИСИ ІСТОРИЧНИХ ДІЯЧІВ. ДІЯРІУШІ СУЧАСНИКІВ

У цьому розділі подані окремі історико-біографічні розвідки В. Б. Ан­тоновича та опубліковані ним документи, що стосуються зазначених осіб. В основному — це нариси про гетьманів, козацьку старшину й учасників гай­дамацьких рухів. Виняток становить вислід про цілу родину київських міщан Ходик. Усі ці праці дозволяють стверджувати, що Антонович досить плідно працював також у жанрі історичних біографій, а не відкидав його, як про це заявляють автори деяких досліджень про історика ^[354]. Однак головним об’єк­том його інтересів у цьому плані була Гетьманщина, козаччина і Гайдамаччи­на. Останнім часом в Україні вже неодноразово перевидавалися, і окремо, і в часописах нариси В. Б. Антоновича із ілюстрованого видання «Историче­ские деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах» (див. бібліог­рафію), тому в дану книгу вони не увійшли.

Прикметним для поданих тут творів В. Б. Антоновича є проникнення ав­тора у внутрішній світ, психологічні характеристики своїх героїв, аналіз їхніх дій і вчинків, а не лише реєстрація головних подій життя.

Оцінка зазначених праць В. Б. Антоновича, як і праць на історичні те­ми у наступних розділах, дається в спеціальних публікаціях:

Гермайзе О. В. Б. Антонович в українській історіографії // Україна. 1928. Кн. 5. С. 17—32.

Грушевський М. Володимир Антонович, основні ідеї його творчости і діяльности // Зап. УНТ в Києві. 1908. Кн. 3. С. 5—14.

Довнар-Запольский М.В. Исторические взгляды В. Б. Антоновича // ЧИОНЛ. 1909. Кн. 21. Вып. 1—3. С. 22—37.

Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та гро­мадська діяльність. Прага, 1942.

Кордуба М. Володимир Антонович // ЛНВ. 1928. Кн. 6. С. 156, 157.

Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України. Мюнхен, 1959. С. 91—95.

Линниченко И.А. Владимир Бонифатьевич Антонович. 1830—1908. Одесса, 1914.

Ляскоронский В. В. Б. Антонович // ЖМНП. 1908. Кн. 6. С. 51—75.

T омашівський С. Володимир Антонович. Його діяльність на полі істо­ричної науки. Львів, 1906.

Киевские войты Ходыки — эпизод из истории городского самоуправления в Киеве в XVl—XVII ст.

Вперше прочитана як доповідь в Історичному товаристві Нестора-Літо- писцяв 1874 р. (ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 168—169). Пізніше, під назвою «Па­ны Ходыки, воротилы городского самоуправления в Киеве в XVI и XVII ст.» була опублікована в «Киевской Старине» (1882. Кн. 2. С. 233—261) і під цією ж назвою передрукована в «Монографиях по истории Западной и Юго-За­падной России» (К., 1885. С. 195—220). У цьому виданні текст поданий за останньою публікацією.

Сучасники сприйняли статтю як сатиричний натяк на діячів київського міського самоуправління 70-х — початку 80-х років XlX ст., до якого входили також кілька університетських професорів — колег автора.

В статті розкривається картина опанування татарським родом Ходик видатного становища у київському магдебурзькому самоврядуванні та їхніх зловживань й збагачення. І на сьогодні це зразкова праця, яка у даному жанрі може вважатися класичною.

Неизвестный доселе гетман и его приказ

Стаття вперше була опублікована в «Киевской Старине» (1883. Кн. 5. С. 140—145), за якою передруковується і в даній книзі.

Оцінку цієї праці див:

Каманин И.М. Труды В. Б. Антоновича по истории казачества // ЧИОНЛ. 1909. Кн. 21. Вып. 1—3. С. 44-52.

Сьогодні Інститут української археографії та джерелознавства їм. М.С. Гру шевського HAH України розпочав підготовку корпусного видання універсалів та наказів гетьманів і кошових Запорізької Січі. Творчий колек­тив очолює І.Л.Бутич. Сподіваємося, що дослідникам удасться виявити нові документи й доповнити інформацію статті В. Б. Антоновича про Дмит­ра Барабаша.

Характеристика деятельности Богдана Хмельницкого

Доповідь В. Б. Антоновича в Історичному товаристві Нестора-Літописця вперше була опублікована в часописі цього товариства (ЧИОНЛ. 1899. Кн. 13. С. 100—104).

Автор подає образ Б. Хмельницького відповідно до своєї загальної істо­ричної концепції, про що йшлося у передмові. Вже його сучасники висловлю­вали критичні зауваження щодо оцінки Антоновичем гетьмана та ідеї бездер­жавності українського народу. Відзначалися також окремі суперечності в по­глядах історика на Хмельницького в різних його працях. Зазначена стаття сьогодні, очевидно, важлива не стільки як праця про гетьмана, скільки як ілюстрація історичних поглядів самого В. Б. Антоновича.

Оцінка даної статті наводиться у працях:

Томашівський С. Володимир Антонович. Його діяльність на полі істо­ричної науки. Львів, 1906.

Каманин И.М. Труды В. Б. Антоновича по истории казачества // ЧИОНЛ. 1909. Кн. 21. Вып. 1—3. С. 44-52.

Пропонуємо читачеві звернутися також до новітніх праць про Богдана Хмельницького та його добу:

Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. K., 1993.

ГерасимчукВ. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Львів, 1994.

Документи Богдана Хмельницького (1648—1654). K., 1961. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. Львів, 1990.

Липинський В. Твори. Філадельфія, 1980. Т. 2.

Липинський В. Україна на переломі. 1657—1659. Філядельфія, 1992.

Оглоблин О. Думки про Хмельниччину. Нью-Йорк, 1957.

СмолійВ. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Соціально-політич­ний портрет. K., 1993 (с. 488—502 —бібліографія).

Смолій В. A._i Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. K., 1994.

340 років Берестецькій битві. Анот. бібліогр. довідник /Упоряд. К. В. Краєвський. Рівне, 1991.

Федорук Я. Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького і формування його політичної програми (1648—серп. 1649 р.). Львів, 1993.

Sysyn F.S. Between Poland and the Ukraine: The dilemma of Adam Kysil. 1600—1653. Cambridge (Mass.), 1985.

К биографии Саввы Чалого

Стаття була вперше опублікована в «Киевской Старине» (1892. Кн. 8. С. 259—262).

Після праць Пантелеймона Куліша та Миколи Костомарова В. Б. Анто­нович фіксує нові біографічні моменти стосовно Чалого. Подальші дос­лідження українських (Дмитра Яворницького, Олександра Оглоблина та ін.), а також польських учених дещо розширили фактичну інформаціюта різ­номанітність оцінок Сави Чалого.

Див. рекомендовані вище бібліографічні довідники та літературу.

Уманский сотник Иван Гонта

Уперше стаття була опублікована в «Киевской Старине» (1882. Кн. 11. С. 250—276, з портретом), а в 1897 р. в XIX томі «Руської історичної бібліоте­ки» у Львові з’явився український варіант. Відомо, що Антонович виступав з читанням цієї розвідки в Історичному товаристві Нестора-Літописця (ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 182). Нещодавно за першою публікацією стаття була передрукована в «Українському історичному журналі» (1993. № 9. С. 72—86) з передмовою В. Рички. В даній книзі текст статті подано за пер­шим виданням.

В «Киевской Старине» був репродукований портрет Гонти з колекції

B. Антоновича. За спогадами сучасників, він висів у кабінеті вченого.

Цей портрет був віднайдений вченим у 1866 р. в с. Володарці на Київ­щині. Спочатку він зберігався у старій володарській церкві, де Гонта і його дружина значилися ктиторами. У 1847 р., коли церкву розібрали й перенесли на нове місце, портрети Гонти та його дружини забрали до поміщицького маєтку, де їх і знайшов Антонович ^,.

Дослідники зазначали, що, використовуючи головним чином польські джерела, Антонович все ж вивів образ позитивного героя з громадськими ідеалами, задля яких Гонта жертвував особистими вигодами.

Див.: Мірчук /7. Полковник Іван Гонта // Його ж, Коліївщина. Гайда­мацьке повстання 1768 р. Нью-Йорк, 1973. С. 227—241.

При луцкий полковой есаул Михайло Мовчан и его записная книга

Публікується за единим виданням у «Киевской Старине» (1885. Кн. 1.

C. 57-84).

¹ Синявский А. Несколько слов о новом портрете умаиского сотника И. Гонты // Синявський А, Вибрані праці. K., 1993. С. 334—335.

Даниил Братковский (1697—1702)

Друкується за публікацією в «Киевлянине» (1865. № 91—92).

Молдавские сведения о месте погребения и могиле Мазепы

Публікується за першим виданням у «Киевской Старине» (1885. Кн. 7. С. 501—505).

Існує численна література, присвячена Мазепіані, в кількох публікаціях дискутувалося питання про дату смерті й місце поховання гетьмана Івана Мазепи. З 1992 р. діє спеціальна комісія з числа науковців, культурних і гро­мадських діячів, яка займається пошуками могили Мазепи з метою перене­сення праху гетьмана в Україну. На сьогодні ця проблема залишається не- вирішеною. Традиційно (за Б. Крупницьким) вважається, що Мазепа помер 2 жовтня (за н. с.) 1709 р. у с. Варниці поблизу Бендер і був похований у со­борі св. Юрія в м. Галаці.

Див.: Крупницький Б. Про дату смерти Мазепи // Праці Укр. наук, ін-ту. Варшава, 1939. Т. 47. С. 90—92.

Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Нью-Йорк; Париж; То­ронто, 1960.

КОЗАЧЧИНА. ГАЙДАМАЧЧИНА

Козаччина була однією із улюблених тем В. Б. Антоновича. Власне, він розпочав свою наукову кар’єру публікаціє^ в 1863 р. тому актів про козаків за 1500—1648 рр. з розвідкою про виникнення козацтва (як визнав пізніше сам учений та його критики, невдалою). Козаччині була присвячена також перша (магістерська) дисертація Володимира Боніфатійовича. У 1880— 1890-ті роки вчений читав приватні лекції з історії українського козацтва. Як уже згадувалося вище, в 1885 р. він збирався підготувати нову працю, присвя­чену зародженню та початковій історії запорізького козацтва (ймовірно, для «Руської історичної бібліотеки»), однак не зміг реалізувати свої плани.

Загальна оцінка праць В. Б. Антоновича з історії українського козацтва та Гайдамаччини була наведена нами у вступній статті. Більш детально вони аналізуються у спеціальних дослідженнях:

Каманин И.М. Труды В. Б. Антоновича по истории казачества // ЧИОНЛ. 1909. Кн. 21. Вып. 1—3. С. 44—52.

Ринка В. M., Смолій В. А. В. Б. Антонович як історик українського ко­зацтва // Укр. іст. журн. 1990. № 9.

Новітні праці стосовно тем, висвітлених В. Б. Антоновичем, можна віднайти у бібліографічних довідниках та матеріалах конференцій:

Гайдамацьке повстання 1768 р. (Коліївщина): Бібліогр. список важли­вішої літератури /Склад. М. Л. Бутрин. Львів, 1968.

Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина: Матеріали міжнарод­ної наук, конф., присвяченої 500-річчю укр. козацтва. (Київ —Дніпропет­ровськ, 13—17 травня 1991 р.). У 3-х вип. K., 1993.

Див. також: Мірчук П. Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р. Нью-Йорк, 1973 (с. 307—312 — бібліографія).

Последние времена козачества на правой стороне Днепра

Вперше праця була опублікована як передмова до другого тому третьої частини «Архива Юго-Западной России» (K., 1868). Тоді ж вона вийшла окремим виданням (К., 1868. C. 1—197), за яким публікується і в цій книзі.

У 1896 р. в серії «Руської історичної бібліотеки» (Т. XVIII. Львів, 1898. С. 129—274) з’явився український переклад праці.

Дослідження було захищене як магістерська дисертація у Київському університеті св. Володимира в 1870 р.

Див.: Джиджора /. Матеріали до історії Гетьманщини. Львів, 1908 (ЗНТШ. Т. 86).

Icaie П. Причини упадку української держави в княжі і козацькі часи. Рим, 1975.

Оглоблин О. Люди старої України. Нью-Йорк, 1959.

Исследование о гайдамачестве

Вперше було опубліковане як передмова до видання актів про гайда­маків за 1700—1768 рр. (Архив ЮЗР. Ч. Ill, т. III. K., 1876. С. 1—128). За цим виданням друкується у даній книзі. В 1897 р. праця була перекладена українською мовою і вийшла у XIX томі «Руської історичної бібліотеки» у Львові (С. 1—96).

Автор аналізує усі нововиявлені джерела, що стосуються гайдамацьких рухів до Коліївщини 1768 р., вводить численний новий матеріал. І на сьогодні це одне з кращих досліджень з даної теми.

Див.: Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.: 36. документів. K., 1970.

Гермайзе О. Коліївщина в світлі новознайдених матеріалів // Україна. 1924. Кн. 1/2.

Коліївщина 1768 р.: Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої 200-річчю повстання. K., 1970.

ЛолаО. П. Гайдамацький рух на Україні 20—60-х рр. XVIIIct. K., 1965. МірчукП. Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р. Нью-Йорк, 1973.

Полонська-Василенко H. Д. Запоріжжя XVIII століття та його спадщи­на. Мюнхен, 1965—1967. Т. 1—2.

Смолій В. А. Деякі дискусійні питання історії Коліївщини (1768 р.) // Укр. іст. журн. 1993. № 10. 0. 21—29.

ХрабанГ. Ю. Спалах гніву народного (Антифеодальне, народно-визволь­не повстання на Правобережній Україні у 1768—1769 pp.). K., 1989.

Шевченко Ф. П. Про міжнародне значення повстання 1768 р. на Право­бережній Україні // Укр. іст. журн. 1968. № 3.

Serczyk W.Α. Koliszczyzna. Krakow, 1968.

Serczyk W. Hajdamacy. Krakow, 1972.

ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ

Історія церкви в Україні була предметом особливих (хоча й не по­стійних) зацікавлень В. Антоновича, про що свідчать дві його узагальнюючі й кілька вузькотематичних праць. Церковні сюжети розглядалися також у лекційних курсах професора. Перейшовши у 1861 р. з католицтва у право­слав’я і проводячи у своїх працях ідею «обжалування історичної Польщі» (за визначенням М. С. Грушевського), В. Б. Антонович в історико-церковних розправах 1860—1880-х років стояв на позиції засудження діяльності в Україні католицької й уніатської церков та позитивного висвітлення історії православ’я, за яким стояло козацтво й увесь український народ. Саме така ідея проводиться в обох великих спеціальних історико-церковних пра­цях В. Б. Антоновича, поданих у цій книзі.

У 1880-х роках погляди В. Б. Антоновича дещо міняються. Він схи­ляється до сприйняття релігії і церкви не через її представників, а як історич­ної данності в історії людства й конкретного народу, яка мала свої етапи й форми розвитку, була складовою частиною історичного процесу. Антонович починає оцінювати релігію і церкву більше з погляду історика-науковця, аніж громадського діяча. Його публікації стають досить спокійними, в них пере­важає конкретний матеріал, зокрема, про уніатську церкву (літопис Сата- нівського монастиря та ін.).

У середині 1880-х років під час закордонного відрядження В. Б. Антоно­вич знайомиться з польськими консервативними колами і обдумує мож­ливість використання їх у боротьбі проти української політики російського уряду. Серед публікацій вченого середини 1880— початку 1890-х років прак­тично відсутні критичні праці, навіть окремі вислови про унію чи католицтво. Подорожування до Риму 1897 р. й відвідини інтернату греко-католицьких вихованців ще більше переконали Антоновича в необхідності конфесійної толеранції, і він навіть почав таємне листування зі львівським ученим-ченцем Калінкою, зустрічався з ним у Львові на зворотному шляху з Італії. У Ваті­канському архіві історик віднайшов реляції папського нунція Торреса часів Хмельниччини, які були опубліковані вже після його смерті (Сб. статей и ма­териалов по истории Юго-Западной России. K., 1916., Вып. 2. С. 1—181).

У 1900 P-, полемізуючи з Т. Д. Флоринським, учений висловився за пере­клад Святого Письма українською мовою (Киевская Старина. 1900. Кн. 3. С. 396—423). Цю думку він повторив і в записці 1905 р. щодо обмежень української мови (див. вище).

Ідея всеправославної ментальності подніпрянських українців у Антоно­вича залишалася непохитною. У 1860-ті роки він виправдовував історичне пра­вослав’я як церковну організацію, її єпископат та клір. В останнє ж двадця­тиліття свого життя вчений писав про православне віровчення, яке давало українцям упродовж віків основи людської моралі. Така еволюція поглядів Антоновича відповідала зміні його життєвої позиції та світосприймання у цілому.

Детальніше про цедив.: Ульяновський В. /. Релігійні погляди та істори- ко-церковні розправи проф. В. Б. Антоновича (попередні нотатки) // Акаде­мія пам’яті професора Володимира Антоновича: Доповіді та матеріали. K., 1994. С. 33—69.

Бібліографію видань джерел, спеціальних праць та каталоги докумен­тальних зібрань з історії церкви в Україні див.:

Колекція та архів єпископаЛавла Доброхотова /Уклад. В. І. Ульянов­ський. K., 1992.

Матеріали до історії Острозької академії (1576—1636): Бібліогр. до­відник /Упоряд. І.З.Мицько. K., 1990.

Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. СПб., 1895. Т. 1-2.

Опись документов и дел, хранящихся в архиве Св. правительствующего Синода (1542—1770). СПб., 1868—1914. Т. 1—50.

Патрило Icudop /. о. Джерела і бібліографія історії Української Церк­ви. Рим, 1975—1993. Т. 1—3.

Очерк отношений польского государства к православию и православной церкви

Брошура з’явилася як відповідь Київської Комісії для розгляду давніх актів закидам з боку поляків щодо політизованого спрямування її діяльності й упередженого добору та публікації документів задля доказу загальноро- сійської ідеї. Книжка майже одночасно вийшла в Києві (1866) та Вільні (1867). До тексту Антоновича було приєднано висновок М. Юзефовича з ви­правданням наступу російського офіційного православ’я на католицьку та уніатську церкви, котрі в минулому робили те саме з православною церквою. Таке твердження викликало негативну реакцію й бурхливу полеміку. Зокре­ма, у «Санкт-Петербургских ведомостях» виступив Μ. П. Драгоманов. Навіть через чверть століття (1891 р.) він стверджував, що книга Антоновича є зразком використання його «в підпору тенденцій «обрусения», або навіть... як програма такої системи «обрусения» й релігійного примусу» ^[355].

Останньою авторською публікацією нарису, до якого були внесені по­правки, доповнення і вилучені зауваги М. Юзефовича, є текст, уміщений в «Монографиях по истории Западной и Юго-Западной России» (К., 1885. С. 267—278). У даній книзі нарис друкується за цією публікацією.

Антонович спробував вияснити правне становище православної церкви в Україні протягом XIV—XVIII ст. На його думку, з посиленням польсько- шляхетського панування в українських землях становище православної церк­ви погіршується. З точки зору сучасних знань, історичний процес XIV— XVIII ст. неможливо пояснити за такою спрощеною схемою. Праці В. О. Від­мова, О. Г. Лотоцького та інших дослідників показали неоднозначність і багатоманітність церковного життя в Україні вказаної доби.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з виданнями:

Бедное В. А. Православная церковь в Польше и Литве по «Volumina legum». Екатеринослав, 1908.

ЛотоцькийО. Г. Українські джерела церковного права. Варшава, 1931.

Титов Ф. И. Русская православная церковь в польско-литовском госу­дарстве в XVn-XVIII вв. K., 1905. Т. 1.

Ульяновський В. І. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3-х кн. Кн. 1—2. K., 1994.

Очерк состояния православной церкви в Юго-Западной России с половины XVII до конца XVIII ст.

Розвідка вперше вийшла як передмова дот. IV, ч. 1 АЮЗР (К·, 1871). Окремий відбиток з тому мав назву «Об унии и состоянии православной церкви с половины XVII до конца XVlII ст.» (K., 1871. 99 с). Передрукована без змін у «Монографиях по истории Западной и Юго-Западной России» (К., 1885. С. 279—342). За цим текстом нарис друкується і в даній книзі. У вось­мому томі «Руської історичної бібліотеки» (Львів, 1900) вийшов україн­ський переклад праці підзаголовком «Нарис становища православної церкви на Україні XVII—XVIII ст.» (С. 84—154). Відома також публікація нарису (разом із попереднім) 1982 року (див. бібліографію).

Праця мала продемонструвати, як через католицьку й уніатську церкви польський уряд та шляхта здійснювали духовну експансію в Україні. Вона базувалася на численних (опублікованих у зазначеному томі АЮЗР) доку­ментах, однак не позбавлена полемічності і насичена офіційними штампами православної історіографії. Нарис Антоновича (його антикатолицькийта ан- тиунійний пафос) активно використовувався у міжконфесійній полеміці пра­вославно-ортодоксальними авторами. Втім, уже сучасники відзначали одно­бокість його ідейного спрямування та основних постулатів. Не можна не по­мітити й методологічної похибки автора: використовувалися як джерела матеріали судових інституцій, серед яких переважали скарги з приводу міжцерковних конфліктів. Подавати ж реконструкцію цілого життя право­слав’я на підставі самихлише скарг, розслідувань, конфліктів та ін. було нау­ково некоректно. Католицька й уніатська історіографія, у свою чергу, викори­стовуючи консисторські документи та матеріали митрополитського архіву, змальовували внутрішній розвал православної церкви (в цих архівах збира­лися скарги на священнослужителів). Такий обопільний упереджений підхід до підбору джерел та їхньої інтерпретації був непродуктивним. З погляду сучасної історіографії, концептуально ця праця втратила своє значення, а наведені в ній факти можуть використовувалися лише в комплексі з інши­ми документами.

Адресуємо читача до новітнього узагальнюючого видання, в якому є до­сить грунтовний перелік усієї попередньої бібліографії теми:

Крижанівський О. ∏._t Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3-х книгах. K., 1994. Кн. 3.

КИЇВ І КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ

Майже 60 років життя В. Б. Антоновича пов’язано з Києвом. Тут він здо­був вищу освіту й наукове визнання, вперше пізнав українство і здійснив свій доленосний вибір, порвавши з польським середовищем та католицькою церк­вою. Тут була створена Стара Громада, і будинок Антоновича став центром українського життя. Київ і Київщину обійшов він упродовж років до наймен­ших закутків і знав про них не лише з документів, народних переказів та ле­генд, але й з власних дослідів та спостережень. У Києві, таким чином, відбу­валися усі найважливіші події в житті В. Б. Антоновича. Тут, у київській землі, знайшов він і свій останній прихисток.

Як згадував В. Ляскоронський, «Киев в его прошлом составлял излюб­ленный предмет изучения Владимира Бонифатьевича». Вчений дуже добре знав історію та пам’ятки міста. Учасники XI Археологічного з’їзду (1899) пригадували цікаві, повні глибокого знання пояснення Антоновича в Софії, Михайлівській та Десятинній церквах, інших стародавніх пам’ятни­ках Києва ^[356].

Не дивно, що Києву, який вчений дуже любив, і Київщині присвячена ціла низка його праць.

У першу чергу, це публікації документів, віднайдених упродовж сорока­річних архівних студій. Згадаємо, наприклад, «Сборник материалов для исто­рической топографии Киева и его окрестностей» (К., 1874), «Записки киев­ского мещанина Божка Балыки о московской осаде 1612 г.» (Киевская Ста­рина. 1882. Кн. 7. С. 96—105), «Киевская летопись 1241 — 1621 гг.» (Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной России. К., 1880). Цей перелік можна продовжувати. Основну увагу звертав Антонович на актові, епістолярні та наративні (оповідні) джерела, які висвітлювали проблеми соціально-політичної історії, церковно-релігійної ситуації та культури, ад­міністративного урядування.

Іншим напрямом києвознавчих студій Антоновича були археологічні дослідження, що їх проводив учений упродовж 35 років. Матеріали понад двох десятків досліджень були опубліковані Антоновичем (див. бібліографію праць у додатках), а самі речі передавалися ним до археологічного музею Київського університету. В хронологічному плані вони охоплювали великий період — від найдавніших часів (кістки мамонта) до Київської Русі і монет XIV—XVII ст. Особливо цінними були археологічні карти, складені Антоно­вичем з максимально можливою на той час точністю та повнотою: «Археологи - ческая карта Киевской губернии» (M., 1895), «Археологическая карта бере­гов Днепра от Вышгорода до устьев Роси для участников экскурсии IH Архе­ологического съезда 1874 г. в Киеве» (К., 1878). Важливими є також праці вченого про київські монетні скарби: Гніздовський 1873 р., з унікальними мо­нетами XIV ст. київського князя Володимира Ольгердовича; скарб 1876 р., з римськими монетами III—IV ст.; Оболонський скарб 1876 р. та ін.

Окрім того, Антоновичу належить кілька синтетичних, узагальнюючих та спеціально-конкретних праць з історії Києва і Київщини. Зокрема, нариси «Киев в дохристианское время» та «Киев в княжеское время» в циклі публіч­них лекцій з історії і геології Києва (1897) ; синтетичний огляд київської ста­ровини (запротокольована екскурсія, проведена вченим для учасників XI Археологічного з’їзду 13 та 28 серпня 1899 р.); нарис про київську плутокра­тію XVI—XVII ст.— родину Ходик (Киевская Старина. 1882. Кн. 2. С. 233— 261); стаття про населення Київської землі у XVI ст. (ЧИОНЛ. Кн. 2. С. 225—226; Кн. 13. С. 8) і, нарешті, найважливіша праця вченого — «Киев, его судьбы и значение с XIV по XVI ст. (1362—1569)» (К., 1882, окр. відб.).

Відзначимо також, що В. Б. Антонович почав складати історико-гео- графічний словник українських земель. Усі матеріали про Київщину були зібрані й занесені до спеціальної картотеки, яка й сьогодні зберігається в архіві вченого (ЦНБ. IP).

Досліди Антоновича з історії Києва та Київщини успішно продовжили його учні: І. Л инниченко, П. Клепатський, О. Левицький, І. Каманін, В. Ляско- ронський, М. Грушевський, В. Данилевич, О. Андріяшев, Л. Доброволь- ський, В. Щербина, О. Грушевський та ін.

Таким чином, у дослідженні Київської землі зійшлися усі основні напрям­ки наукової діяльності В. Б. Антоновича, представлені усі галузі знання і на­ук, якими він займався; різні жанри публікацій і творів ученого. На цьому виростала і його знаменита «обласницька» історична школа. Усе це, безпе­речно, було також пов’язано з тим, що для Антоновича Київ був рідним до­мом, свідком усіх його успіхів і невдач, наукових здобутків і громадської діяльності, врешті, особистого життя вченого.

Детальніше див.: Добровольський Л. В. Б. Антонович у працях про Київ­щину та Київ // Зап. іст.-філол. відділу ВУАН. Кн. XXI-XXII (1928). K., 1929. C. VII—XXVIII.

Інформацію про новітню літературу з історії Києва можна почерпнути у довідниках:

Києву — 1500. Общественные науки в Украинской CCP: Реф. сб. /Сост. Μ. Ф. Дмитриенко. M.; K., 1982.

Київ — центр давньоруської держави: Короткий рек. покажчик літера­тури /Склад. В. І. Бакалінська. K., 1980.

Публікації джерел з історії Києва: Ретросп. наук, допом. бібліогр. по­кажчик. До 1500-річчя м. Києва /Склад. Івченко О. С. та ін. K., 1982. Вип. 1; K., 1983. Вип. 2.

Шеліхова Η. М. Історія Києва. Бібліогр. покажчик. Т. 1. Історія Києва з найдавніших часів до 1917 р. Вип. 1: Історія Києва з найдавніших часів до 1861 р. K., 1958; Вип. 2: Історія Києва з 1861 до 1917 р. K., 1959.

ІЇІовкопляс И.Г., Дмитренко Н.Г. Советская литература по истории древнего Киева. 1918—1983. K., 1984.

Пропонуємо читачеві дві найбільш репрезентативні праці В. Б. Антонови­ча з історії Київщини.

Киев, его судьбы и значение с XIV по XVI столетие

(1362—1569)

Вперше була опублікована в «Киевской Старине» (1882. Кн. 1. С. 1 — 48), передрукована в «Монографиях по истории Западной и Юго-Западной России». К., 1885 (С. 221—264). Відтворюємо текст за останнім виданням.

Нові наукові ідеї, висловлені Антоновичем у даній праці, викликали за­хоплення у його учня М.С. Грушевського (Спомини // Київ. 1988. № 12. С. 119—120). Як зауважував О. Пріцак, Гру шевський перейняв у свого вчите­ля три основні положення: Київ не був обезлюднений після татарської нава­ли 1240 р., не заселявся людністю Північної Русі (М. Погодін), а став центром опозиції проти польсько-литовської централізації; в ті «темні» часи доміную­чу роль продовжувала відігравати місцева стара вічева громада; саме грома­да, а не церква, завжди була основою українського життя в минулому (Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського. K., 1992. C. XLVI).

Див. також полемічні статті і праці А. І. Соболевського, де критикуються погляди В. Б. Антоновича: К вопросу об исторических судьбах Киева // Унив. изв. K., 1885. Кн. 8. С. 281—289; Источники киевского говора // ЖМНП. 1885. Кн. 2; Население Украины в XII веке // Живая старина. 1895. Кн. 3; Как говорили в Киеве в XIV-XV вв. // ЧИОНЛ. 1874. Вып. 2; ИОРЯС. 1905. Кн. 1.

Киев в дохристианское время. Киев в княжеское время

Дані твори є розділами циклу лекцій з історії та геології Киева, прочи­таних В. Б. Антоновичем спільно з професором геології П. Я. Армашевським.

Текст подаємо за виданням: Публичные лекции по геологии и истории Киева, читанные профессорами П. Я. Армашевским и Вл. Б. Антоновичем в Историческом обществе Нестор а-Летописца в марте 1896 г. К., 1897. С. 29—87.

Див. також рецензію Н. Молчановського (Киевская Старина. 1897. Кн. IV. С. 40—41).

За спогадами Ю. А. Кулаковського, «ніхто так як Антонович не знав ми­нулого Київщини і ці його лекції збирали в актовий зал університету вели­чезну кількість публіки» (ЧИОНЛ Кн 21 Вип. 1—3. K., 1909. C 21)

Оцінка змісту лекцій подана у згаданій статті Л. Добровольського та в праці С. Томашівського (Володимир Антонович. Львів, 190o.C. 16—19).

НА СТАРІЙ УКРАЇНІ: ФАКТИ, ПОДІЇ, ЛЮДИ

У цьому розділі вміщені дві зовсім різні праці В. Б. Антоновича, які ре­презентують його як краєзнавця, засновника «обласницької школи» (до­слідження про Грановщину) і як історика-концептуаліста, котрий аналізує окремий значний і погано досліджений відтинок історії — початки Великого князівства Литовського.

Грановщина

(эпизод из истории брацлавской Украины)

Стаття вперше побачила світ в «Киевской Старине» (1888. № 1/3. С. 75—93). Відтворюємо текст за цією публікацією.

Це синтетична праця, що описує різні аспекти життя в панській вотчині Сенявських на Поділлі впродовж XV-XlX ст. Особливу увагу автор при- діляе дослідженню процесу колонізації, боротьбі селян зі шляхтою і гайда­мацьким рухом. І на сьогодні ця праця є кращим дослідженням із зазначеної теми.

Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда

Вперше нарис був опублікований у київських «Университетских извести­ях» (1877. № 2—4, 10; 1878. № 2, 5 і окр. відб. K., 1878. 156 с.) та з певними поправками повторений у «Монографиях по истории Западной и Юго-Запад­ной России» (К., 1885. С. 1—132). У цій книзі текст поданий за публікацією 1885 р. [357]

Праця була захищена В. Б. Антоновичем 1878 р. в Київському універси­теті св. Володимира як докторська дисертація.

Детальні критичні рецензії на неї були опубліковані Μ. П. Дашкевичем (Литовско-русское государство, условия его возникновения и причины упадка // Унив. изв. 1⅛2. № 3—5, 8—10; 1883. № 4; Заметки по истории литовско-русского государства. К·, 1885), Μ. І. Костомаровим (Ист. вести. 1880. К». VI.С. 178—186), I. М. Каманіним (Киевская Старина. 1885. Кн. VI. С. 318—328).

У 1886—1887 рр. в українському адаптованому перекладі В. Вовка-Ка- рачевського ця праця була видрукувана О. Барвінським у 6-му томі «Руської історичної бібліотеки» (Тернопіль), однак без наукових приміток та критич­них зауваг.

Протягом 1877 та в 1881 —1882 рр. В. Б. Антонович читав спеціальний курс (розмножений літографічним способом) — «История Литовской Руси» (K.> 1877, 1882).

С. Томашівський, маючи на увазі в першу чергу саме нариси з історії Великого князівства Литовського, влучно зауважував: «Аналітична частина досліду Антоновича переважно закрита, натомість синтетична сторона вису­вається на перший план, кладеться во главу угла розвідки. Такі відносини між аналізою й синтезою служать головною причиною, що розвідки Антоно­вича ясні, прозорі, закруглені аж пластичні, викінчені як би геометричні фігу­ри... Найсильніша сторона таланту його показалася при виконуванню... ро­зуміння й концепції даного історичного процесу або явища. Щодо того бачи­мо в Антоновичу неабиякого майстра, який в тім напрямі перевисшие усіх своїх попередників (українських), а й поміж пізнішими стоїть він серед пер­ших». Томашівський жалкував лише, що Антонович не дав «однопільного образу історичної минувшини України» — єдиної синтетичної праці, обме­жившись окремими періодами і поринувши в археологію. С. Томашівський вважав причиною тому всілякі обмеження (головним чином політичного й ідео­логічного характеру) і робив висновок: «В иньших обставинах Антонович міг бути істориком європейської слави...» (Томаиіівський С. Володимир Ан­тонович... //ЛНВ. 1906. Кн. 3. С. 471—472).

Новітні оцінки діяльності В. Б. Антоновича на терені літуаністики див.:

Русіна О. Легенда про виправу Гедиміна на Русь в оцінці В. Б. Антонови­ча та в пізнішій історіографії // Академія пам’яті професора Володимира Боніфатійовича Антоновича: Доповіді та матеріали. K., 1994. С. 93—99.

Старченко И. Початок станової диференціації населення Великого кня­зівства Литовського в інтерпретації В. Б. Антоновича // Там само. C. 100— 106.

Шевченко Н. Новітня концепція утворення Великого князівства Литов­ського та дослідження В. Б. Антоновича з історії Литовсько-Руської держа­ви // Там само. С. 83—92.

Бібліографія основних вітчизняних і зарубіжних праць з історії Великого князівства Литовського міститься у виданнях:

Литуанистика в СССР. Науч.-реф. сб. Вильнюс, 1977—1990. Вып. 1 —13. Литуанистика за рубежом. Науч.-реф. сб. Вильнюс, 1979—1990. Вып. 1 — 13.

∏auιyτo В. Т. Образование Литовского государства. M., 1959.

Шабуъьдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княже­ства Литовского. К., 1987.

Див. також новітні та маловідомі праці:

Дашкевич fl. Р. Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV—XVIII ст.) // ЗНТШ. 1991. Т. 222.

Дворниченко А. Ю. Русские земли Великого княжества Литовского (до начала XVI в.). Основные черты социального и политического строя. СПб., 1993.

Думин С. В. Другая Русь (Великое княжество Литовское и Русское) // История Отечества: люди, идеи, решения. M., 1991. С. 76—127.

Думин С. В. Об изучении истории Великого княжества Литовского // Сов. славяноведение. 1988. № 6. С. 97—101.

Єрмаловіч Λί./. По слядам аднаго міфа. Мінск, 1991.

Кордуба Т. Болеслав-Юрій 11. Краків, 1940.

Крикун Н. Г. Административно-территориальное устройство Правобе­режной Украины в XV—XVIII вв. К., 1992.

Старонкі гісторьіі Бєларусі. Менск, 1992.

Чубатий М. Державно-прЦвне становище українських земель Литов­ської держави під кінець XIV ст. // ЗНТШ. 1926. Т. 144/145. С. 20—65.

Хорошкевич A. JL Исторические судьбы белорусских и украинских зе­мель в XIV— начале XVI вв. // Древнерусское наследие и исторические судь­бы восточного славянства. M., 1986. С. 70—134.

БІБЛІОГРАФІЯ ПРАЦЬ В» Б. АНТОНОВИЧА

1861

Что об этом думать? Письмо к редактору из Киева (7 июля 1861 ) // Основа. 1861. № 7. С. 7—13.

1862

Моя исповедь // Основа. 1862. № 1. С. 83—96.

1863

Архив Юго-Западной России. Ч. Ill, т. 1. Акты о козаках (1500—1648). Передмова «Содержание актов о козаках (1500—1648)» (С. I—CXX) та збірка актів (С. 1—432).

З колишнього (Вірш). (Підпис: В.Маринчук) // Мета (Львів). 1863. Жовтень. С. 179.

1864

* Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке, составленная в 1720 г. бывшим канцеляристом малороссийской генеральной канцелярии Самоилом Величком. К., 1864. Т. 4. I—XI. 407 с. Передмова та редакція тому (разом з I. Самчевським).

1865

Даниил Братковский (1697—1702) // Киевлянин. 1865. № 91—92.

1866

Очерк отношений польского государства к православию и православной церкви. К·, 1866.

Пояснення з приводу «клеветы» І. Огризки ^[CCCLVIII] // Киевлянин. 1866. № 100.

1867

Архив Юго-Западной России. Ч. IV, т. 1. Акты о происхождении шляхет­ских родов в Юго-Западной России. Передмова «Содержание актов об око­личной шляхте» (С. 1—62) та збірка актів (С. 1—460). Окрема відбитка пе­редмови — «О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России». 62 с.

Дворянство Волынской губернии (підпис: Имеретинский Н.К.). Жито­мир, 1867.

Очерк отношений польского государства к православию и православной церкви (друге видання). Вильно, 1867.

1868

Архив Юго-Западной России. Ч. III, т. 2. Акты о козаках (1679—1716). Передмова «Содержание актов о козаках на правой стороне Днепра (1679— 1716)» (С. 1—197) та збірка актів (С. 1—846) Окрема відбитка передмо­ви— «Последние времена козачества на правой стороне Днепра (По актам с 1679 по 1716 г.)». 197 с.

Грамоты великих князей Литовских с 1390 по 1569 год, собранные и из­данные под редакцией Владимира Антоновича и Константина Козловского // Университетские известия (далі: УИ). 1868. № 4—9. Окрема відбитка. 163 с.

Четыре года войны поляков с русскими и татарами (1648—1652) или преследование польских израильтян (Переклад єврейського твору російсь­кою мовою з рідкісної французької брошури, надрукованої в Алжирі «Тга- duit de Γhebreu Javan Messoula par Daniel Levy, ancien directeur de Γecole Izraelite d’Alger Izrael Jozeph Benjamign editeur, Flemeen, imprimerie des Ageux. 1855. 8°» // Киевские Губернские Ведомости. 1868. № 94—96, 98— lθi. Окрема відбитка. K, 1868^ 4/ с.

1869

Архив Юго-Западной России. Ч. V, τ. І. Акты о городах (1432—1798)∙ Передмова (С 1—94) та збірка актів (С 1—636)

1870

Архив Юго-Западной России. Ч. VI, т. 2. Акты об экономических и юри­дических отношениях крестьян в XVIH ст. (1700—1799). Передмова «Иссле­дование о крестьянах в Юго-Западной России по актам 1700—1798 г.» (С. 1—64) та збірка актів (С. 1—509). Окрема відбитка передмови. 64 с.

Местечко Ходорков // Киевские Губернские Ведомости*. 1870. № 46, 51, 53 (не докінчено).

1871

Дворы магнатов на Украине в конце XVIII в.; Заезды на Украине в конце XVIH в. // Киевлянин. 1871. № 34.

Архив Юго-Западной России. Ч. I, т. 4. Акты об унии и состоянии право­славной церкви с половины XVII века (1648—1798). Передмова (С. 1— 99) та збірка актів (С. 1—746). Окрема відбитка передмови «Очерк состоя­ния православной церкви в Юго-Западной России по актам (1650—1798)». 99 с.

Промова В. Антоновича на ювілеї М. Максимовича // Юбилей Михаила Александровича Максимовича. К., 1871. С. 46—47.

1873

О промышленности Юго-Западного края в XVIII столетии. К., 1873. 13 с.

1874

Инструкция для описания городищ, курганов и пещер (разом з Д. Само- квасовим). К., 1874.

Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антонови­ча и М. Драгоманова. К., 18/4. Τ. I. ЗЗо с.

О промышленности Юго-Западного края в XVIII ст. // Записки Юго- Западного Отдела Русск. Географ. Общества. Τ. I. за 1873 г. К., 1874. С. 179—191.

Речь В. Б. Антоновича (промова на засіданні, присвяченому пам’яті М. Максимовича) // Там же. С. 78—79.

Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрест­ностей (редакція I та III розділів належить В. Антоновичу). К., 1874.

1875

Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антонови­ча и М. Драгоманова. Т. II. Вып. 1. Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком. К., 1875. 166 с.

1876

Архив Юго-Западной России. Ч. III, т. 3. Акты о гайдамаках (1700— 1768). Передмова (С. 1 — 128) та збірка актів (С. 1—897). Окрема відбитка передмови «Исследование о гайдамачестве по актам 1700—1768 г.». 128 с.

О местоположении древнего Киевского Звенигорода // Древности, изда­ваемые Моск. Археолог. Обществом. M., 1876. Т. VI. С. 41—46.

Редакція 1 тому «Собрания сочинений» М. О. Максимовича. К., 1876.

1877

История Литовской Руси (літографовані лекції). K., 1877.

Колдовство // Труды этногр.-стат. экспедиции в Западный край, снаря­женной Географ. Обществом. Т. 1, вып. 2. СПб., 1877. Передмова (С. 1 — 40) та збірка актів (С. 43—134).

Очерк истории Великого княжества Литовского до половины XV столе­тия//УИ. 1877. № 2 (С. 169—185) ; № З (С. 226—247); № 4 (С. 283—312); № 10 (С. 770—786).

Редакція II тому «Собрания сочинений» М. О. Максимовича. К., 1877.

1878

Археологическая карта берегов Днепра от Вышгорода до устья Роси // Труды III Археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 г. К., 1878. Т. I. С. LXXIX (згадка про неї). Окреме видання.

О монетных кладах, найденных в Киеве и его окрестностях // УИ.

1878. № 3. С. 35—38.

О новонайденных серебряных монетах с именем Владимира // Труды HI Археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 г. К.,

1878. Т. II. С. 151 — 157. Окрема відбитка. K., 1878.

Описание Киевского клада, содержащего римские монеты III и IV столе­тий // Древности, издаваемые Моск. Археол. Обществом. 1878. M.,

1878. Т. VII, вып. 3. С. 241—244. Окрема відбитка. С. 1—6.

Очерк истории Великого княжества Литовского до половины XV столе­тия (продовж).//УИ. 1878. № 2 (С. 149—177) ;№ 5 (С. 331—375). Окрема відбитка. K., 1878. 156 с.

По поводу сообщения А. А. Гатцука «О сторожевых курганах» //Труды III Археологического съезда. М. 18/8. Т. I. С. XXXVII.

По поводу сообщения А. И. Мержинского «Ян Ласицкий и его сочине­ния» // Там же. С. 411.

По поводу сообщения О. Ф. Миллера «Великорусские былины и мало­русские думы» // Там же. С. LXVIII.

По поводу сообщения Д. Я. Самоквасова «Историческое значение горо­дищ» // Там же. С. XXXIV.

1879

Археологические находки и раскопки в Киеве в в Киевской губернии в те­чение 1876 г. // Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца (Далі: ЧИОНЛ). 1879. Кн. 1. С. 244—261, 282.

Дневник раскопок, веденных на Кавказе осенью 1879 г. // Труды Пред­варительного Комитета V Археологического съезда. M., 1879. С. 216—255.

История Галицкой Руси (Літографовані лекції). K., 1879—1880. С. 1 — 296.

О местоположении древнего Киевского Звенигорода (с картою) // ЧИОНЛ. 1879. Кн. 1. С. 37—43, 269—270.

О могилах особого типа (дольменах-кромлехах), раскопанных в усадьбе Немирича (у м. Тального) Уманского уезда Киевской губернии // ЧИОНЛ.

1879. Кн. 1. С. 279—284.

О находках и раскопках в Киевской губ. в 1876 году // ЧИОНЛ.

1879. Кн. 1. С. 282.

Отчет о поездке в Белгородку с археологическою целью // ЧИОНЛ.

1879. Кн. 1. С. 302—303.

Подробности о найденном в Чернигове г. Самоквасовым кладе, при со­жженных погребальным обычаем остатках знатного человека // ЧИОНЛ. 1879. Кн. 1. С. 271.

1880

Міністерство графа Д. А. Толстого (підпис: Д—ж — в) // Правда (Львів). 1880. Рочн. XIII. Вип. I, II, III. С. 98—103.

Рец. на працю Д. Баталія «История Северской земли» // УИ. 1880. № 4. С. 81—82.

Рец. на працю П. Голубовського «История Северской земли» // УИ. 1880. № 4. С. 83—84.

1881

[О воспроизведении исторических событий в поэзии Шевченко] //Труд (Київ). 1881. № 10.

О курганах в Юго-Западном крае // Труды II Археологического съезда. СПб., 1881. Т. 2. С. 43—49.

По вопросу об учреждении в Киеве Археологического общества // Там же. С. 62.

По поводу сообщения В. В. Вельяминова-Зернова о проекте лучшего устройства архивов // Там же. С. 66.

По поводу сообщения Г. Ф. Карпова о малороссийских летописях // Там же. С. 40.

1882

Дневник Станислава Освецима (в извлечениях и переводе). З передмо­вою В. А. // Киевская Старина (Далі: КС). 1882. Кн. 1. С. 125—151; Кн. 2. С. 366—385; Кн. 5. С. 257—276; Кн. 6. С. 433—450; Кн. 9. С. 503— 522; Кн. 11. С. 328—348; Кн. 12. С. 538—556.

Записки киевского мещанина Божка Балыки о московской осаде 1612 г. // КС. 1882. Кн. 7. С. 97—105.

История Литовской Руси (Літографовані лекції). K., 1882. 318 с.

История малорусского козачества (Літографовані лекції). K., 1882. 168 с.

Киев, его судьба и значение с XIV по XVI столетие (1362—1569) // КС.

1882. Кн. 1. С. 1—48.

Несколько данных о судьбе Железняка после его ареста в Умани // КС.

1882. Кн. 12. С. 564—572.

Описание бедствия, постигшего Умань и всю Украину в 1768 году (без підпису) // КС. 1882. Кн. 3. С. 520—529.

Отрывок из записок анонима (1768 г.). Казнь Гонты и усмирение «Ко­ліївщини» // КС. 1882. Кн. 11. С. 349—353.

Паны Ходыки, воротилы городского самоуправления в Киеве в XVI— XVII ст. // КС. 1882. Кн. 2. С. 233—261.

Петр I в Русской Раве в 1698 году // КС. 1882. Кн, 1. С. 214—218.

Повідомлення про книжку Попка «Терские козаки с стародавних вре­мен». Вип. І. СПб., 1880 // KC. 1882. Кн. 2. С. 401—404.

Поселения запорожцев в Банате // KC. 1882. Кн. 6. С. 549—552.

Православный монастырь и его униатская летопись (К истории Сатан ов- ского монастыря Подольской епархии) // КС. 1882. Кн. 2. С. 418—425.

Уманский сотник Иван Гонта (1768) // КС. 1882. Кн. 11. С. 250—276.

Рец. на книгу: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою Комиссиею. Т. XII. СПб., 1882 // КС. 1882. Кн. 9. С. 555—556.

Рец. на кн.: Гальшка, княгиня Острожска, оповЪдане историчке, д-ра Із. Шараневича у Львови. 1880 // КС. 1882. Кн. 1. С. 209—211.

Рец. на кн.: Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. Вып. II. Издал редактор неофиц. части «Киев. Губерн. Ведомо­стей» А. А. // КС. 1882. Кн. 7. С. 171 — 173.

Рец. на кн.: Опись актовой книги Центрального архива, № 13. Соста­вил Л. В. Ильницкий. Официальное издание архива // КС. 1882. Кн. 12. С. 572—574.

Рец. на кн.: Сагайдачный, историческая повесть Мордовцева. СПб., 1882 // КС. 1882. Кн. 10. С. 134—142.

Рец. на кн.: Шелков К. П. Харьковский историко-статистический опыт. Харьков, 1881 //КС. 1882 KH.,5. С. 317—319 (без підпису).

Рец. на кн.: D-г Antoni J. Z przesztosci Poiesia Kiewskiego. Warszawa, 1882 //КС. 1882. Кн. 10. С. 149—154.

Рец. на кн.: Bonnel Ernst. Beitrage zur Alterthumskunde Russlands den altesten Zeiten bis uns das Jahr 400 nach chr. haursachlich aus der Berichten der griechischen und Iatenischen Schrifftsteller. Erster Band St. Petersburg, 1882 // KC. 1882. Кн. 7. C. 167—171.

Рец. на кн.: Chantre E. Recherches paleoethoiogiques dans Ia Russie meri- diona!eet Specialement an CaucaseetenCrime. Lyon, 1881 //KC. 1882. Кн. 11. C. 360-362.

Рец. на кн.: Dunin-Karwicki Jozef. Szkice obyczajowe і historyczne. Warszawa, 1882 // КС. 1882. Кн. 4. С. 148—149.

Рец. на кн.: Szujski. Die Polen und Ruthenen in Galizien. Wien und Tesc- hen, 1882 // КС. 1882. Кн. 6. С. 523—526.

1883

Белорусская грамота княжны Настасий Михайловны Мстиславской о размене сел с ее родичами 1561 г. // Записки Одесского общества истории и древностей. 1883. Т. XIII. С. 17—24.

Записки Карла Хоецкого (1768—1776 г.). З передмовою В. А. // КС.

1883. Кн. 1. С. 145—160; Кн. 3. С. 630—646; Кн. 11. С. 433—449; Кн. 12. С. 593—608.

Известие о замечательном происшествии, недавно случившемся: о том, как взята была лучшая турецкая галеоа, бывшая под начальством Анти-па- ши Маріоля, как получили свободу 207 человек невольников христиан из польской Руси и 70 невольников из других христианских стран, как взяты были в плен 40 турков и 4 богатых еврейских купца, как убит был упомяну­тый Анти-паша со многими другими турками, и какая богатая добыча найде­на была на галере /Переклад рос. мовою італійської брошури XVII ст. і при­мітки В. Антоновича в статті В. Науменка «Происхождение малорусской думы о Самуиле Кошке» //КС. 1883. Кн. 6. С. 223—228.

Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах. Вып. I. Составили профессора университета св. Владимира В. Б. Антонович и В. А. Бец по коллекции В. В. Тарновского. К., 1883. С. I—IV; 1—81. (В. Ан­тоновичу належать біографії П. Сагайдачного,. Ю. Хмельницького, С.Тупта- ла, Ів. Брюховецького, М. Ханенка, П. Дорошенка, I. Виговського, П. Те­тері, Д. Многогрішного).

Неизвестный доселе гетман и его приказ// КС. 1883. Кн. 5. С. 140—145.

Рец. на кн.: Андриевский Ал. Исторические материалы из архива Киев­ского губернского правления. Вып. V. К., 1883 // КС. 1883. Кн. 11. С. 493—495.

Рец. на кн.: Барв^нскій Ол. История Р^си. Ч. IV. Львов, 1882. Коштом и заходом товариства «Просвета» // КС. 1883. Кн. 3. С. 649—651.

Рец. на кн.: Бершадский С. А. Литовские евреи. История их юридическо­го и общественного положения в Литве от Витовта до Люблинской унии (1388-1569 г.) СПб., 1883 // КС. 1883. Кн. 12. С. 665—671.

Рец. на кн.: Буцинский П. О Богдане Хмельницком. Харьков, 1882 // КС.

1883. Кн. 2. С. 417—428.

Рец на кн.: Дренякин. Белгород с уездом. Историко-статистический очерк. Харьков, 1882. // КС. 1883. Кн. 1. С. 179—180.

Рец. на кн.: Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. Составил редактор неофиц. части «Киев. Губерн. Ведомостей» Ал. Андриевский. К., 1882 // КС. 1883. Кн. 3. С. 651 — 653.

Рец на кн.: Срезневский И. Я.Историческое обозрение гражданского устроения Слободской Украины со времени ее заселения до преобразования в Харьковскую губернию. Харьков, 1883 // КС. 1883. Кн. 5. С. 167, 168.

Рец. на кн.: Местечко Курисово-Покровское (Балайтож). Статистиче­ское описание поселения, составленное статистическим отделением при Херсонской губернской земской управе. Одесса, 1883 // КС. 1883. Кн. 11. С. 495, 496.

Рец. на кн.: Сношения императора Рудольфа с козаками и их участие в войне угро-турецкой 1894—1895. 1899 г. написал Кирило Заклинский. Львов, 1882 // КС. 1883. Кн. L С. 181 — 183.

Рец. на кн.: D-r Antonij J. Niewiasty kresowe. Warszawa, 1883 // КС.

1883. Кн. 4. С. 873—876.

Рец. на кн.: Isydor Szaraniewicz. О Iatopisiach і kronjkach ruskich XV—XVl wieku, a zwtaszcza «Wielikoho ksi¾ztwa Iitowskieho і Zomoitskoho*. Osobne odbicie z Raspraw wydziatu Iilosoficznego akademji umiej⅛noδci XV. Krakδw, 1882. //КС. 1883. Кн. 1. С. 177—179.

Рец. на кн.: Zachariewicz Julian, Szaraniewicz Isydor. Wycieczka do Zalukwi, Kalicza і па Kryios, Lwow, 1882 //КС. 1883. Кн. 4. С. 876—878.

Рец. на кн.: Hauser Leopold. Monografia miasta Przemysla. PremySl,

1883 //КС. 1883. Кн. 3. С. 647—649.

1884

Змиевы валы в пределах Киевской земли (с картой) // КС.

1884. Кн. 3. С. 355—370.

Источники для истории Юго-Западной России (1880—1881 гг.) К.,

1884 (Літографовані лекції).

Музей древностей // Историко-статистические записки об ученых и учебновспомогательных учреждениях Университета св. Владимира. Изд. под ред. проф. В. Иконникова. К., 1884. С. 60—76.

Нумизматический кабинет //Там же. С. 49—59.

О валах, находящихся на территории древнего Киевского княжения // Труды IV Археологического съезда в Казани. 1877 г. Т. I. Казань, 18Й4. С. 1—4.

О древнем кладбище у Иорданской церкви в Киеве // Tам же. С. 42—44.

О пещерах каменного века на среднем течении Днепра // Там же. С. 1—6.

О похоронных питах Юго-Западного края //Там же. С. 45—47.

Памятник прежних отношений пасомых к своему пастырю: жалоба, по­данная Киевскому митрополиту крестьянами с. Свиноед на злоупотребления державцы Ивана Быковского. 1678 г. // КС. 1884. Кн. 12. С. 745—747.

По поводу сообщения К. Н. Бестужева-Рюмина «О характере власти во­ронежских князей» // Труды IV Археологического съезда. Казань, 1884. Т. 1. С. LXXVIII.

По поводу сообщения Д. Я. Самоквасова «О раскопках в Полтавской и Киевской губерниях в 1876—1877 гг.» // Там же. С. XCVL

По поводу сообщения И. А. Сребницкого «Следы церковных братств в восточной Малороссии» // Там же. С. LIIL

Происхождение запорожского козачества (без підпису) // КС.

1884. Кн. 8. С. 580—608; кн. 9. С. 27—52.

Рец. на кн.: Барвинский Александр. История Руси. Ч. V. Львов, 1884. // КС. 1884. Кн. 8. С. 708—710.

Рец. на кн.: Голубовский П. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. История южно-русских степей IX—XIII вв. К., 1884 // КС.

1884. Кн. 7. С. 505—508; Вестник Европы. 1884. № 9. С. 412—414. (підпис:

B. А.).

Рец. на кн.: Костомаров Николай. Богдан Хмельницкий. Историческая монография. Изд. четвертое, исправл. и дополн. СПб., 1884. Т. 1—3 // КС.

1884. Кн. 6. С. 315—320.

Рец. на кн.: Сулимовский архив — фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей. К. 1884. Издатель А. Лазаревский // КС. 1884. Кн. 10.

C. 332—336.

Рец. на кн.: Федотов-Чеховский А. А. Акты греческого Нежинского брат­ства. К., 1884 // КС. 1884. Кн. 12. С. 714—718.

1885

Замітка-некролог «Александер Федорович Кистяковский» // Зоря. P. VL 1885. Ч. 3.

Запись о кладе XVIII столетия // КС. 1885. Кн. 8. С. 735, 736.

Н. И. Костомаров как историк // КС. 1885. Кн. 5. С. XXVII-XXXIV.

Молдавские сведения о месте погребения о могиле Мазепы // КС.

1885. Кн. 7. С. 501—505.

Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. Т. 1. К.,

1885. С. 1—351. Зміст: Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда; Исследование о городах Юго-Западного края; Киевские войты Ходыки — эпиход из истории городского самоуправле­ния в Киеве в XVI—XVII ст.; Киев, его судьба и значение с XIV по XVI столе­тие в Киеве в XVI—XVII ст.; Киев, его судьба и значение с XIV по XVI столе­тие (1362—1569); Очерк отношений польского государства к православию и православной церкви; Очерк состояния православной церкви в Юго-За­падной России с половины XVIIao конца XVIII столетия; Летопись Сатанов- ского монастыря.

Пол ьско-русские отношения XVII в. в современной польской призме (по поводу повести Г. Сенкевича «Огнем и мечем») //КС. 1885. Кн. 5. С. 44—78.

Польсько-руські взаємини XVI 1-го віку в сучасній польській призмі (кри­тичний погляд Володимира Антоновича, професора Київського університету на повість Г. Сенкевича — В.) U Зоря. P. VII. 1886. Ч. 10. С. 176.

Из археологических поисков на левой стороне Днепра // КС.

1886. Кн. 7. С. 560—562.

Из записной книжки южно-русского священника 1725 г. // КС.

1886. Кн. 9. С. 191 — 194.

О раскопках курганов, произведенных в поречьях Днестра, Буга и Ингу- ла // Труды VI Археологического съезда. Одесса, 1886. Т. 1. С. LXIII.

О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губ. //Там же. С. 86—102. Окрема відбитка.

О средствах для усиления археологических коллекций в университетских музеях // Там же. С. LXIII.

По поводу раскопок, произведенных у Житомира г. С. С.Гамченко // Волынь, 1886. № 87. 9 авг.

Рец. на кн.: БагалейД. И. Материалы для истории и быта степной окраины Московского государства в XVI—XVIII столетии. Издание Историко-филологи­ческого общества при Харьковском университете. Харьков, 1886 г. // КС. 1886. Кн. 3. С. 582- 588.

1887

Из археологической экскурсии (берега р. Раставицы) // Киев. Слово.

1887. № 137.

Из археологической экскурсии. Село Кальник и его памятники ста­рины // КС. 1887. Кн. 8. С. 761—765.

Исторія Великого Князівства Литовского до смерти В. кн. Ольгерда // Ис- торія Великого Князівства Литовского вод найдавнЬйших часов аж до упадку удільнои системи в Литовской Руси. Тернополь, 1887.207 с. (Руська Історична Бібліотека. Т. VI).

Летопись Яна Юзефовича, как источник для истории Южной Руси // КС. 1887. Кн. И. С. 529-536.

О погребальных обычаях древлян и тиверцев по новейшим раскопкам // Труды V Археологического съезда. 1887. С. LXXIL

Опогр^альных обычаях древних жителей Кавказа//Там же. С. LXVIII.

1888

Археологическое значение вещей, найденных неподалеку от Десятинной церкви, в усадьбе Лескова // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 108.

Грановщина (Эпизод из истории брацлавской Украйны) // КС.

1888. Кн. 1—3. С. 75—93.

Забытый город (из археологической экскурсии) // КС. 1888. Кн. 4. С. 24—27; Киев. Слово. 1888. № 344.

Заметка о неизвестном казацком гетмане XVII столетия // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 201.

Історичні байки п. Маріяна Дубецького (підпис: П-с-к) // Правда (Львів). 1888. Рочн. XIV. Т. 1. С. 194—203.

Материалы для истории гайдамаччины. З передмовою В. Б. Антоновича (без підпису) // КС. 1888. Кн. 11. С. 307—325.

Несколько данных о населении Киевской земли в XVI в. // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 225—226.

Обозрение предметов великокняжеской эпохи, найденных в Киеве и бли­жайших его окрестностях и хранящихся в Музее древностей и в мюнц-каби- нете университета св. Владимира // КС. 1888. Кн. 7. С. 117—132.

О воспроизведении исторических событий в поэзии Шевченко // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 145—149.

О киевских войтах Ходыках (Очерк фамильной истории Ходык) // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 168—169.

О материалах для русской истории, находящихся во Львовских архивах // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 137, 151.

О монетных кладах, найденных в Киеве и его окрестностях // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 14 — 17.

О найденной рукописной записной книге Прилуцкого полковника Миха­ила Мовчана // ЧИОНЛ. 1888 Кн. 2. С. 238.

О научных заслугах гр. А. С. Уварова // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 239—241.

О некоторых вопросах, обсуждавшихся на Международном Антро­пологическом съезде в Лиссабоне в сентябре 1880 г. // ЧИОНЛ. 1888. Кн.. 2. С. 137.

О некоторых находках и фактах, добытых во время археологической эк­скурсии летом 1883 г. в Подольской губернии на берегах Днестра // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 211.

О происхождении гетмана Павла Тетери (письмо г. Э. Руликовско­го К. М. Александровичу) // КС. 1888. Кн. 6. С. 65—74.

О раскопках г. Звенигородского в усадьбе Трубецкого, возле Десятин­ной церкви // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 210.

О раскопках у м. Белозерска, Херсонского уезда, и о раскопке, произве­денной г. Нейманом в окрестностях Винницы //ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2.С. 276.

О раскопках у Трехсвятительской церкви в марте 1885 г. // ЧИОНЛ. -1888. Кн. 2. С. 247, 248.

О раскопке, произведенной г. Сабанеевым в Полтавской губернии // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 272, 273.

О результатах археологической экспедиции по северному склону Кавка­за, совершенной летом 1879 г. // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 114—118.

О результатах раскопок, произведенных летом 1878 г. в бассейнах р. Ир- пеня и Тетерева // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 72—77.

О результатах Тифлисского Археологического съезда 1881 г. // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 156-160.

О результатах трех археологических раскопок, произведенных в Му­ромском уезде в июне 1878 г. // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 60—64.

О трудах В. И.Пероговского // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 100—102.

Отзыв о книге Н. Молчановского «Очерк известий о Подольской земле» // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 267, 268.

Отзыв о книгах Толстого «Древнейшие русские монеты вел. кн. киевско­го», Шелкова «Харьковский историко-статистический опыт» таін. // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 177, 178.

Отзыв о книге Уварова «Каменный век в России» // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 164.

Очерк административного, общественного и сословного быта Юго-За­падного края в XVI и XVII столетиях, по новым данным, заключающимся в V и VI томах «Zrodfe dziejowe» Яблоновского// ЧИОНЛ. 1888. Кн.2.С. 42—46.

Очерк деятельности Н. И. Костомарова, как историка России // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 247.

Памяти А. А. Котляревского //ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 169.

Памяти К Д. Кавелина // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 248, 249.

Повідомлення про книжку Попка «Терские козаки с стародавних вре­мен». В. 1. СПб., 1880 // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 167.

Поправка к сообщению об ИльеМуромце// ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 19. Процессы по делах об азартной игре // КС. 1888. Кн. 1—3. С. 1—8.

Сборник летописей» относящихся к истории Юго-Западной России / Под ред. В. Б. Антоновича. К., 1888. 322 с. (Передмова С. 1—58).

Серия неизданных мемуаров, писанных князьями Яблоновскими // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 151.

Три національні типи народні (підпис: Низенко) // Правда. (Львів). * 1888. Рочн. XIV. Вип. III. С. 157—169.

Уманский сотник Гонта // ЧИОНЛ. 1888. Кн. 2. С. 182.

Рец. на кн.: Петрушевич Л. С. Сводная Галичско-русская летопись с 1700до конца августа 1772 года. Ч. !.Львов, 1887//КС. 1888. Кн. 6. С. 45—52.

Рец. на кн.: Dubold Vladimir. Ein Beitrag zur Antropologie der Klienrus- sen. Dorpat, 1888√/ КС. 1888. Кн. 6. С. 52—55.

Рец. на кн.: Zbior wiadomoδci do antropologil krajowej. Т. XI. Krakow,

1887 // КС. 1888. Кн. 1. С. 23—27.

1889

Брагинская волость //КалендарьСев.-Зап. краяна 1889г., изд. под ред. М. Запольского. M., 1889. С. 113—117.

Дейнеки // КС. 1889. Кн. 1. С. 222, 223.

Заключение о замечательных особенностях, представленных раскоп­кой Ф. И. Кнауэра // ЧИОНЛ. 1889. Кн. 3. С. 26, 48.

Л ист подорожнього (підпис — Турист) //Правда. (Львів). 1889.Вип. VL Т. II. С. 478—481.

Мемуары, касающиеся истории Юга России, с предисловием проф. В. Б. Антоновича // КС. 1889. Кн. 5, 6, 8, 9—11.

О городищах докняжеского и удельно-вечевого периода, находящихся в западной части древней Киевской земли// ЧИОНЛ. 1889. Кн.З.С. 10—16.

О городищах-майданах // ЧИОНЛ. 1889. Кн. 3. С. 20—21.

Ответ на запрос по поводу появившегося в газетах известия о нахожде­нии в с. Буках, Сквирского у., рогатого идола//Древности; Труды Имп. Моск. Археол. общества. M., 1889. Т. 13. С. 59.

Про твори Шевченка історичного змісту // Правда (Лбвів). Вип. V. Т. II. С. 337—340.

Характеристика древлянских могильников по последним раскопкам // ЧИОНЛ. 1889. Кн. 3. С. 1—3.

Рец. на кн.: Ilgowski. Ostatnia Staroscina Zwinigrodska. Krakow, 1888 // КС. 1889. Кн. 2. С. 528—530.

Рец. на кн.: Pulaski Kazimierz. Szkice і poszukuwania historyczne. Krakow, 1887 // КС. 1889. Кн. 1. С. 267—272.

Рец. на кн.: Zbior Wiadomosci do antropologii krajowej. Т. XII. Krakow,

1888 // КС. 1889. Кн. 4. С. 217-220.

1890

Заклинания против чар (додаток — 2 документа) // Этногр. обозрение. M., 1890. № 2. Кн. V. С. 72-76.

Замечания по поводу раскопки, произведенной Ф. И. Кнауэром // ЧИОНЛ. 1890. Кн. 4. С. 15.

Мемуары относящиеся к истории Южной Руси. Вып. 1. (XVI ст.) Миха­ил Литвин, Б. де-Виженер, Л. Горецкий, Э. Ляссота. Перевод К. Мельник (Вступні статті і редакція В. Антоновича) K., 1890. 190 с.

O кладе, найденном в усадьбе Гребеновского по Троицкому переулку // ЧИОНЛ. 1890. Кн. 4. С. 9—10.

1891

Бакотский скальный монастырь (объяснение к рисункам) // КС.

1891. Кн. 10. С. 108—116.

Дневник раскопок проф. В. Б. Антоновича у с. КалЬника в 1891 г. // От­чет Археографической комиссии за 1891 г. С. 165, 166.

Исидор Станиславович Коперницкий (некролог) // КС. 1891. Кн. 12. C.462—465.

О бронзовых орудиях, находимых в пределах Киевской губернии // ЧИОНЛ. 1891. Кн. 5. С. 4—5.

О древлянских могильниках // ЧИОНЛ. 1891. Кн. 5. С. 23—25.

Рец. на кн.: Zbior wiadomo⅛ci do antropologii. Т. XIII, XIV. Krak6w, 1889—1890 // КС. 1891. Кн. 12. С. 313—319.

1892

Выводы о раскопках, произведенных г. Кнауэром // ЧИОНЛ.

1892. Кн. 6. С. 13.

К биографии Петра Конашевича Сагайдачного // КС. 1892. Кн. 7. С. 117, 118.

К биографии Саввы Чалого // КС. 1892. Кн. 8. С. 259—262.

Мещанская семейная драма прошлого столетия // КС. 1892. Кн. 7. С. 114—117.

Отчет об осмотре археологических музеев в западно-славянских зем­лях Ц ЧИОНЛ. 1892. Кн. 6. С. 4—5.

Протоиерей Алексей Андриевский // КС. 1892. Кн. 1.С. 11—22; ЧИОНЛ. 1892. Кн. 6. С. 14, 15.

Подольская легенда о Буняке // КС. 1892. Кн. 6. С. 444. 445.

Раскопка у села Кальника, Липовецкого уезда // ЧИОНЛГ. 1892. Кн. 6. С. 9.

Рец. на кн.: Дневник антропологического отдела общества любителей естествознания, антропологии и этнографии при Московском университете. Вып. 3, 4, 6 // КС. 1892. Кн. 4. С. 139—144.

1893

Дополнительные раскопки в Бакотском скальном монастыре // ЧИОНЛ. 1893. Кн. 7. С. 17—18.

От редакции (Несколько слов г. Корзону). (Без підпису. Відповідь нале­жить В. Антоновичу) // КС. 1893. Кв. 1. С. 161—166.

Раскопки в стране древлян // Материалы по археологии России. Изда­ние Имп. Археологической комиссии. №11. Древности Юго-Западного края. СПб., 1893. 78 с. C 7 картами in folio.

Рец. на кн.: Bouillet. Dictionnaire universel d’Histoire et de Geographie 30-me edition entierement refodu sous la direction de M. Gourraigne. Paris. Hachette et Cie. 1893 // KC 1893. Кн. 1. C. 178-180.

1894

Иосиф Иосифович Ролле (D-r Antoni J.). Некролог // КС. 1894. Кн. 2. С. 305—310.

О раскопках в бывшей земле радимичей // ЧИОНЛ. 1894. Кн. 8. С. 14-15.

По поводу амфор, находимых на юге России // ЧИОНЛ. 1894. Кн. 8. С. 12.

Рец. на працю М. Грушевського «Барское староство» // УИ. 1894. № 7. С. 5—7.

Рец. на працю I. Л инниченка «Черты из истории сословий Юго-Западной (Галицкой) Руси» // У И. 1894. № /. Gr 1—4.

Рец. на кн.: ТутковскийП. «Юго-Западный край. Популярные естествен­но-исторические и географические очерки». Вып. 1. К., 1893 (підпис — А.) // КС. 1894. Кн. 5. С. 386.

1895

Археологическая карта Киевской губернии / Приложение к: Древности: Труды Имп. Моск. Археол. общества. M., 1895. Т. 15. 159 c., 1 карта. Окрема відбитка. M., 1895. (4), 140, 20 с.

О мнимом крестьянском волнении в Юго-Западном крае в 1789 г. // ЧИОНЛ. 1895. Кн. 9. С. 30—33.

О раскопках в Обсерваторном переулке // Киев. Слово. 1895. № 2791, 2798, 2806; 2807. Окрема відбитка.

Описание монет и медалей, хранящихся в Нумизматическом музее Уни­верситета св. Владимира. Вып. 1. Монеты древнего мира // УИ.

1895. Кн. 7. С. I —П, 1—30; 1895. Кн. 10. С. 31—62.

Останні часи козаччини на Правобережжі після актів 1679—1716 рр. // Костомаров Микола. Історичні монографії. Т. XI. Мазепа. Ч. 2. Львів, 1895. С. 127—296.

По вопросу об уничтожении Ярославова вала // Киев. Слово.

1895. № 2798, 2806, 2807. Окрема відбитка «Уничтожение древнего Яросла­вова вала в Киеве». К., 1895.

Початки козацтва. Пбсля вбдчитбв В. А. написав Л. Д. (книжечки Про­світи). Львов, 1895. № 68.

Рец. на кн.: Голубовский П. В. География Смоленской земли до начала XV ст. // УИ. 1895. № 8. С. 9—12.

1896

К истории восстания Наливайка // КС. 1896. Кн. 10. С. 2—5.

Мемуары относящиеся к истории Южной Руси. Вып. II (первая полови­на XVII ст.) Ф. Евлашевский, Я. Собеский. Походы 1625 и 1628 гг.; С. Околь- ский, Г. Боплан. Освобождение невольников, Б. Машкевич. Пер.К. Мельник. Вступні статті та редакція В. Антоновича. К., 1896. 438 с.

Несколько данных о землевладении в Южной Украине в XV столетии // КС. 1896. Кн. 10. С. 1 — 19.

Нові археологічні знаходи в Києві (Відповідь Кибальчичу) (підпис:

B. А.) // Записки НТШ. 1896. Т. IX. Miscellanea. С. 1—5.

О раскопках В. В. Хвойка по Кирилловской улице // ЧИОНЛ. 1896. Кн. II. С. 8—10.

Описание монет и медалей, хранящихся в Нумизматическом музее Уни­верситета св. Владимира. Вып. 1. Монеты древнего мира (продовж.) // УИ.

1896. № 2. С. 63—94; № 5. С. 95—142; № 10. С. 143—190; № 11. С. 191 — 222; № 12. С. 223—286. Окрема відбитка. K., 1896. 286 с.

Останні часи козаччини на Правобережжі // Руська Історична Бібліоте­ка. 1896. Т. XVIII. С. 1 — 197.

Отчет о трудах X Археологического съезда, бывшего в г. Риге с 1 по 15 августа текущего года // ЧИОНЛ. 1896. Кн. П. С. 33—35.

По вопросу об уничтожении Ярославова вала // ЧИОНЛ. 1896. Кн. 10.

C. 52—70.

Сведения о походе в Крым М. Дорошенка (1628) // КС. 1896. Кн. 11. С. 274—286.

Труды гр. А. А. Бобринского по археологии Киевской губ. и вообще Юж­ного края // ЧИОНЛ. 1896. Кн. 10. С. 8—11.

Рец. на кн.: Голубовский П. В. История Смоленской земли до начала XV столетия // КС. 1896. Кн. 2. С. 66—69.

Рец. на кн.: Иванов П. А. Исторические судьбы Волынской земли с древ­нейших времен до конца XIV века. Одесса, 1895 // КС. 1896. Кн. 4. С. 24—26; УИ. 1896. № 3. С. 3—5. '

Рец. на кн.: Сецинский. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии // КС. 1896. Кн. 5. С. 55—58; // ЧИОНЛ. 1896. Кн. 11. С. 27.

1897

Бесіди про часи козацькі на Україні. Чернівці, 1897. 159 с.

Заметка о крашеных скелетах // Труды IX Археологического съезда в Вильне. 1893. Вильно, 1897. Т. И. С. 118.

О бронзовом веке в бассейне Днепра // Там же. C 74—75.

О типах погребения в курганах Киевской губернииJ/ Труды VIIi Архео­логического съезда в Москве. 1890. M., 1897. Т. IV. С. 68—69.

Перемишльські «суботники» XVII в. // Записки HTLLL Т. XVI Miscella­nea. С. 1 — 2

Погребальный тип могил-радимичей // Труды IX Археологического съезда в Вильне 1893. Вильно, 1897 Т. II. С. 48—49.

Публичные лекции но геологии и истории Киева, читанные в Историче­ском обществе Нестора Летописца в марте 1896 года. C двумя рисунками (П. Я. Армашевский и Вл. Б. Антонович). К., 1897. 87 с. Окремі відбитки лекцій В. Б. Антоновича: «Киев в дохристианское время» (С. 29—59); «Киев в княжеское время» (С. 61—87).

Die wahreπd der Ietzten Jahre im Kiew defunden GegenstSnde der Slein- zeit /Centralbllatt fιir Anthropologie. 1897—1898.

1898

П.Г. Лебединцев // ЧИОНЛ. 1898. Кн. 12. С. 8—10.

О новых материалах для истории Западной Руси, хранящиеся в Вати­канском архиве // Там же. С. 28—29.

Результаты раскопок в Каневском уезде г. Зноско-Боровского // Там же. С. 30.

Die Gorabschichten des Dnieper-Bassin //Archiv fur Anthropologie. 1898. XXXV.

Рец. на кн.: Нидерле Любар. Человечество в доисторические времена. Пер. с чеш. Ф. К. Волкова / Под ред. Д. Н. Анучина. СПб., 1898. // КС. 1898. Кн. 3. С. 105—108.

1899

Вопросы по истории и археологии Южной Руси, обсуждавшиеся на Ш Археологическом съезде // КС. 1899. Кн. 8. С. IIl—VlI.

Замечательный клад // Там же. 1899. Кн. 10. С. 1—2.

О местоположении летописного г. Шумска // ЧИОНЛ. 1899. Кн. 13. С. 166.

О почившем поч. чл. Общества Нестора-летописца В. Н.Юргевиче // Там же. С. 152.

О раскопках В. В. Хвойки в окрестностях м. Триполья // Там же. С. 106—107.

Описание архидиаконом Павлом Алеппским путешествия антиохийского патриарха Макария в Россию в 1653 г. // Там же. С. 161 —163.

Характеристика деятельности Богдана Хмельницкого // Там же. С. 100—104.

Рец. (разом з П. Голубовським) на кн.·. Ляскоронский В. Г. История Переяславской земли с древнейших времен до половины XIII ст. К, 1897 // УИ. 1899. № 7. С. 11 — 14.

1900

Др. Володимир Антонович [Автобіографія] // Хроніка Наукового То­вариства імені Шевченка. Львів, 1900. Ч. 1. С. 49—50.

Замечания и дополнения на «Инструкцию» для археологических исследо­ваний в Западном крае // Древности: Труды Имп. Моск. Археол. общества. M., 1900. Т. 16. С. 182.

Людовик Житинский. Некролог // Археологическая летопись Южной России. 1900. № 6. С. 128—129; КС. 1900. Кн. 6. С. 147—148.

К вопросу о галицко-русской литературе (По поводу статьи проф. Т. Д. Флоринского) // КС. 1900. Кн. 3. С. 396—423. Окрема відбитка. K., 1900. 28 с.

Нарис становища православної церкви на Україні від половини XVH до кінця XVIΠ ст. // Левицький Орест, Антонович Володимир. Розвідки про цер­ковні відносини на Україні — PycHXVI—XVIII вв. Львів, 1900 С. 81 —154.

Новое сочинение о гайдамачестве (про працю ≪Historia ruchow hajda- mackich» Равіти-Гавронського) // ЧИОНЛ. 1900. Кн. 14. Вып. 1. С. 27—29.

Описание монет и медалей, хранящихся в Нумизматическом музее Уни­верситета св. Владимира. Вып. II. Монеты римской республики // УИ. 1900. № 6—11. Окрема відбитка. K., 1900. С. 1 — 118, VI.

Памятники каменного века, найденные в Киеве в течение трех последних лет // Труды X Археологического съезда в Риге. 1896.М., 1900. Т. III. С. 83—85.

Попытка группировки городищ по их контурам в бассейне Днепра // Там же. С. 104—107.

Статьи касательно уничтожения в Киеве осенью 1895 г. так называемого «Ярославова вала» // Древности: Труды Имп. Моск. Археол. общества. M., 1900. Т. 17. С. 288.

Рец. на кн.: Археологический сборник «Swiatowit» // ЧИОНЛ. 1900. Кн. 14. Вып. II. С. 52—54.

Рец. на кн.: Талько-Гринцевич. Антропология украинских курганов // Там же. Вып. III. С. 66—67.

1901

Археологическая карта Волынской губернии с картой, указателем имен географических, указателем предметным и перечислением источников, послу­живших при составлении карты // Труды Xl Археологического съезда в Кие­ве. 1899. M., 1901. Т. 1. С. 1-133.

О каменном веке в Западной Волыни // Там же. С. 141 —147.

О местоположении летописных городов Шумска и Пересопницы // Там же. С. 148—154.

Об археологических находках в Киевской губернии за лето 1896 г. (Письмо) // Древности: Труды Имп. Моск. Археол. общества. M., 1901.

Раскопки курганов в Западной Волыни // Там же. С. 134—140.

1902

Архив Юго-Западной России. Ч. Ill, т. 5. С. 1—99; 1—828; I—XLVI. Акты о мнимом крестьянском восстании в Юго-Западном крае в 1789 г. Перед­мова (С. 1—99) та збірка актів (С. 1—828). Окрема відбитка передмови під назвою «Волынская тревога 1789 года». K., 1902. 99 с.

О необходимости исследования Харьковской губ. в археологическом от­ношении Ц Труды Предварительного Комитета XII Археологического съез­да. 1902. Т. 1. С. 52—53.

Об археологических выставках, устроенных ко времени открытия Съезда // Труды XI Археологического съезда в Киеве. 1899. M., 1902. Т. П. С. 165—166.

Осмотр Киева // Труды XI Археологического съезда. К., 1902. Т. 2. С. 135—140.

Отзыв о сочинении М. В. Довнар-Запольского «Государственное хо­зяйство Великого княжества Литовского при Ягелонах». Т. 1. К., 1901 // У.И.

1902. № 1. С. 19—20.

Черты быта славян по курганным раскопкам // Древности Приднепро­вья. Вып. V. К., 1902. С. I-VI.

Les travaux preparations du XII Congres archeologique a Charkov. 1902.

1903

О трудах XII Археологического съезда в Харькове // ЧИОНЛ.

1903. Кн. 17. Вып. 1. С. 50.

1904

Описание монет и медалей, хранящихся в Нумизматическом музее Уни­верситета св. Владимира. Вып. IiL Монеты римских императоров // УИ.

1904. № 9. С. 1—30; № 10.С.ЗІ — 62; № 11.С.63—78;№ 12.С.79—110.

Польсько-українські відносини XVH ст. в сучасній польській призмі (З нагоди повісти Г. Сенкевича «Огнем і мечем»). Львів. Літературно-Науко­ва Бібліотека (Серія 2-га). 1904. Ч. 86. 66 с.

Українські міста // Руська [сторична Бібліотека. 1904. Т. XXIV. Ч. II. С. 309—383.

Черты быта русских славян по курганным раскопкам // Книга для чте­ния по русской истории, составленная при участии профессоров и преподава­телей, под р ед. проф. М. В. Довнар-Запольского. M., 1904. Т. 1.С. 126—136.

1905

Історична частина в кн.: Древности Украины. Вып. 1. Г. Г. Навлуцкий. Деревянные и каменные храмы. К., 1905. 124 с.

Описание монет и медалей, хранящихся в Нумизматическом музее Уни­верситета св. Владимира. Вып. ПІ. Монеты римских императоров (прод.) // УИ. 1905. № 2. С. 143—174; № 3. С. 175—206; № 8. С. 207—238; № 12. С. 239—270.

Чари на Україні // Літературно-Наукова Бібліотека (Львів). Ч. 114. Окрема відбитка. Львів, 1905. 78 с.

1906

Дневники раскопок, произведенных в Черниговской губ. в 1881 г. //Гру­ды Московского Предварительного Комитета XIV Археологического съезда. M., 1906. Вып. 1. С. 28.

Описание монет и медалей, хранящихся в Нумизматическом музее Уни­верситета св. Владимира. Вып. III. Монеты римских императоров (продов.) // У И. 1906. № 4. С. 271—302. Окрема відбитка. K∙, 1906. 365 с.

Рец. на кн.: Довнар-Запольский М. В. Очерки по организации западно­русского крестьянства в XVI в. // УИ. 1903. № 3. С. 22—24.

1907

Описание монет и медалей, хранящихся в Нумизматическом музее Уни­верситета св. Владимира. Вып. III. Монеты римских императоров (продовж.) // УИ. 1907. № 4. С. 303—365. Окрема відбитка. 365 с.

1908.

Автобіографічні записки Володимира Антоновича (уривок) // Літера­турно-науковий вістник. 1908. Т. 43. С. З—17.

Благодарственная речь на приветствия // Труды XIII Археологического съезда. 1908. Т. II. С. 202.

З колишнього (Вірш) (підпис: В.Маринчук) //Діло (Львів). 1908. Ч. 65. С. 3.

Записка Вол. Антоновича в справі обмежень української мови // Запи­ски Українського наукового товариства в Київі. 1908. Кн. 3. С. 33—39.

1909

Листи Володимира Антоновича до Олександра Барвінського // Руслан (Львів). 1909. № І. С. 3—4.

Три листи Волод. Антоновича до Антонія Мйодушевского // 3HTUI. 1909. Т. 89. С. 144—151.

Черты быта русских славян по курганным раскопкам // Русская история в очерках и статьях /под ред. М. В. Довнар-Запольского. M., 1909. Т. 1. С. 130—141.

1911

Список материалов для составления историко-географического словаря (Южной Руси и Украины). [К.], [1911]. 30 с.

1912

Виклади про козацькі часи на Вкраїні. Із переднім словом про житє та діяльність Антоновичу В[асиля] С[імовича та] Д[митра] Антоновича], із портретом автора, образами гетьманів, картою України і увагами д-ра Ми­рона Кордуби. Чернівці, 1912. 2-е вид. XXIV, 232 с.

Коротка історія Козаччини. З ілюстраціями і картою України. 2-е вид. Коломия, 1912. 232 с.

1916

Донесения папского нунция Іоанна Торреса, архиеп. Адрианопо­льского, о событиях в Польше во время восстания Богдана Хмельницкого. З додатками В. Забугина // Сборник статей и материалов по истории Юго- Западной России. 1916. Вып. II. С. 1 —181.

1917

Хмельниччина в повісти Г. Сенкевича. Відень, 1917. 30 с.

1921

Antonovias V. Viteris z Gedminas 1293—1341. Versta is, rusu Kalbos Vilnius, 1921.

1925

Лист В. Б. Антоновича до О. Огоновського 1892 р. // ЗНТШ. 1925. Т. CXLl—CXLIII. С. 8—9. (публікація А. Барвінського).

1927

Автобіографія для Одеської другої державної гімназії // Записки іст.-філол. відділу ВУАН. 1927. Кн. XV. С. 211—213 (публікація Т.Слабчен- ка).

Про життя давніх слов’ян. Вид. т-ва «Просвіта». Ч. 715. Львів, 1927.

1928

З невиданих рукописів В. Б. Антоновича // Україна. 1928. Кн. 6. С. 48— 66 (публ. К. Мельник-Антонович).

Лист В. Б. Антоновича до В. С. Гнилосирова від 16.11.1882 р. // Там же. С. 86—87 (публ. Ф. Савченка).

Листи В. Б. Антоновича до Μ. Ф. Комарова // Там же. Кн. 5. С. 86—87 (публ. А. Синявського).

Листи В. Б. Антоновича до Ф. Г. Лебединцева // Там же. Кн. 6. С. 88— 93 (публ. Ф. Савченка).

Листи В. Б. Антоновича до А. Н. Пипіна // Там же. Кн. 5. С. 109 (публ. Н. Бухбіндера).

Листи В. Б. Антоновича до Б. С. Познанського // Там же. С. 99— 108 (публ. М. Бужинського).

Листування В. Б. Антоновича з Д.І.Багалієм // Записки іст.-філол. відділу ВУАН. 1928. Кн. XVL С. 267^-272 (публ-Д. Баталія,М. Левченко).

Об украинофилах и украинофильстве (Відповідь на напади «Вестника Юго-Западной России») f/ Україна. 1928. Кн ∙ 6 С. 50^55.

Об украинофилах (уривок із статті) // Там же. C. 58^⁴66.

1929

Листи В. Б. Антоновича в Одеське товариство історії та старожитностей // Записки іст.-філол. відділу ВУАН. 1929. Кн. XXI-XXII (1928). C. XXX-XXXI (публікація Е. Оксмана).

1932

Твори. Повне видання. Т. 1. Ш—XC, 3—310 с. Зміст: Передне слово (C. Ill—V); Ni ельник-Антонович K М. До видання 1 тому творів А. Антоно­вича (C. VI—LVIII); Ткаченко М. Бібліографія праць В. Б. Антоновича та праць про його (C.LIX—XC); Мемуари (С. 3—61); Додаток до «Мемуа­рів» (С. 62—65); Мельник-Антонович K- Додаткові поимітки та відомості до «Мемуарів» (С. 66—92); Что об этом думать? (С. 93—99); Моя исповедь (C. 100—118); Весняне сонце над степами (вірші^ (С. 119—’21); 3 колишньо­го (вірші) (С. 121 122)·, Де Сула свою темную воду (вірші) (С. 123—124); Поясніння на наклеп Й.Огризка (С. 125—130); Про українофілів та укра­їнофільство (С. 131—139); Общественная сатира в нашей провинциальной прессе (С. 140—144); Министерство графа Д.Л.Толстого (С. 145—152); Произведения Шевченка, содержание которых составляет исторические со­бытия (С. 153—158); Польско-русские соотношения XVII в. в современной польской призме (С. 159—195) ; Три національні типи народні (С. 196—210); Історичні байки п. Маріяна Дубецького (С. 211—227); Лист подорожнього (С. 228—231); Несколько слов г. Корзону (С. 232—237); Погляди укра­їнофілів (С. 238—250); К вопросу о галицко-русской литературе (С. 251 — 277); Записки Вол. Антоновича в справі обмежень української мови (С. 278—284); Щоденні нотатки закордонної подорожі 1880 р. (С. 285— ЗОЇ); Покажчики (С. 302—310).

1980

Shevchenko and Ukrainian History // Shevchenko and the Critics 1861—1980. Ed. George S. N. Luckyj. Toronto: University of Toronto Press, 1980. P. 91—95.

1982

Положення православної церкви в Польщі (XVI—XVIII ст.) // До дже­рел. Серія «Млин». Гаґа; Лондон. 1982. Ч. 20. 136 с.

1986

Автобіографічні записки (уривки) // Самі про себе: Автобіографії ви­датних українців XIX ст./Ред. ІО. Луцького. Нью-Йорк, 1986. С. 147—156.

1988

Недруковані листи В. Б. Антоновича до Ф. К. Вовка (з архіву ВУАН) // Укр. історик. № 1—4 (97—100). С. 148—164. (публ. М. Антоновича).

Недруковані листи В. Б. Антоновича до Ф. К. Вовка (з архіву ВУАН) // Там же. № 1 — 3 (101 —103). С. 92—105 (публ. М. Антоновича).

1990

Іван Брюховецький (1663—1668): Гетьмани України // Україна.

1990. № 38. С. 24. (Публікація Я.Дзири).

Іван Виговський (рік нар. невідомий — 26.111. 1664): Гетьмани Украї­ни // Там же. 1990. № 14. С. 24. (Публікація Я.Дзири).

Історичні діячі Південно-Західної Росії в біографіях та портретах (За колекціями Василя Тарновського, Олександра «Лазаревського та інших). Pe- принтне видання. K., 1990. 10, IV. 81 с.

Петро Дорошенко (1627—1698): Гетьмани України // Україна. 1990. № 33. С. 24. (Публікація Я.Дзири).

Демко Многогрішний (1668—1672): Гетьмани України // Там же. 1990. № 26. С. 24. (Публікація Я.Дзири).

Петр Конашевич Сагайдачный (1605—1622) // Антонович В. Б., Бец В. А. Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и порт­ретах // Укр. іст. журн. 1990. № 9. С. 116—123 (публ. В. М. Рички,

B. А. Смолія).

Петро Конашевич Сагайдачний (рік нар. невідомий—20.IV. 1622): Ге­тьмани України // Україна. 1990. № І. С. 24. (Публікація Я.Дзири).

Юрась Хмельниченко (1641 —1685): Гетьмани України // Там же. 1990. № 10. С. 24. (Публікація Я.Дзири).

1991

Іван Брюховецький // Гетьмани України: Історичний портрет: Збірник. K., 1991 С. 69—76.

Іван Виговський // Там же. С. 45—52.

Иван Остапович Выговский (1657—1659 гг.) Антонович В, Б., Бец В. А. Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах // Укр. іст. журн. 1991. № 3. С. 130—137.

Петро Дорошенко // Гетьмани України. С. 77—84.

Коротка історія Козаччини. З ілюстраціями і картою України. K.,

1991. 158 с.

«Листи В. Антоновича до М. Грушевського // Укр. історик. 1991/1992. Т. 28—29 (110—115). С. 396—411 (публ. О. Ситника).

Демко Многогрішний // Гетьмани України. С. 85—92.

Демьян Игнатьевич Многогрешный (1668—1672 гг.) Антонович В. Б., Бец В, А. Исторические деятели... // Укр. іст. журн. 1991. № 5. С. 143—153.

Про козацькі часи на Україні. K., 1991. 238 с.

Петро Сагайдачний // Гетьмани України. С. 25—32.

Павло Тетеря // Гетьмани України. С. 61—68.

Павел Тетеря (1662—1664 гг.) Антонович В. Б., Бец В. А. Исторические деятели... // Укр. іст. журн. 1991. № 5. С. 143—148.

Юрась Хмельниченко // Гетьмани України. С. 53—60.

1992

Записка в справі обмежень української мови (укр. переклад Т. Щер­бань) // Вісник AH України. 1992. № 9. С. 91—94.

Коротка історія козаччини // Дніпро. 1992. № 1. С. 115—142; № 2/3.

C. 125—151.

Перша лекція В. Б. Антоновича в Київському університеті; Вступна ле­кція до курсу історії // KC. 1992. № 3. С. 65—69 (публ. О. Кияна).

Автобіографічні записки (уривки) // KC. 1993. № 4. C. 100—106.

Уманский сотник Иван Гонта (1768 г.) // Укр. іст. жури. № 9. С. 72— 86

Листи В. Антоновича до М. Грушевського (закінчення) // Укр. історик. 1993 № 1—4 (116—119). Рік XXX. С. 157 — 169. (Публ. О. Ситника).