Для цілої Європи XVII ст. стало кризовим[274] - періодом вичерпання екстенсивних можливостей розвитку і потреби перейти до інтенсивніших практик (на вістрі соціального реформаторства опинилися Англія і Франція).
Навіть природа особливо випробовувала тогочасних європейців - у середині століття відбувся пік похолодання[275], тож погіршення умов харчування тягнуло за собою численні епідемії.
А Тридцятилітня війна 1618-1648 рр. дала «новий» приклад загальноєвропейського військового конфлікту.Тому античний образ жорстокого «залізного віку», який іде на зміну щасливому «золотому», став вельми популярним у середовищі європейських інтелектуалів[276]. Отже, українські війни і руїни XVII ст. не так вже і вирізняються на тлі цілої Європи (і переносити сучасний стереотип, що за західним кордоном України починається зона процвітання, на ті суворі часи не варто).
Що насправді змінилося відносно попередньої доби - це масштаб, масовість перемін. В умовах вибору «зміни або смерть» до культурних експериментів взялася значно більша кількість людей - ота хитра на видумку «голота», яка увірувала в можливості розуму (ну, і просто сили-відчаю - з якою тоді намагалися витиснути з життя усе)[277].
Подолана була і середньовічна та ренесансна залежність від «античного взірця». Лондонське королівське товариство з розвитку знань про природу, засноване 1660 р., взяло собі девіз «Nullius in verba» («Нічого на слово [не приймаємо]»). Блез Паскаль (1623-1662) прямо заявив, що мислителі античності - то діти проти його сучасників[278]. Останні і є творцями норми людської історії, що тримається на експериментальному знан- ні[279]. Можна сказати - вони знайшли оту архімедову точку опертя.
Новизн ставало все більше і представляли їх все частіше «люди нові», маргінали для старих еліт[280]. І козаки в Речі Посполитій чудово вписалися у такий загальний «тренд». Адже, цьому «молодшому сину», немов казковому Котигорошку - цілком за народною фольклорною традицією українців - дістається і хата батьківська, і подвиг недокінчений (бо ж «старша» шляхта із модернізаційною програмою не впоралася)[281].
Причому, ключовою рисою нової Козацької революції (1648-1709) стає - у порівнянні із наднаціонально-федеративною Шляхетською попередницею - її більш «національний» формат[282] [283] (можливо, це максимум ефективної згуртованості в умовах домодерну). «Ідеальна держава» козаків менш імпері- альна за шляхетську Річ Посполиту, а їх традиційний союзник - українське православ’я - не так захоплене проектами «всесвітньої церкви» як ось реформовано-потридентський като- 10 лицизм. 4.1.