Дипломатичні відносини Української держави з Австрійським герцогством в середині ХІІІ століття (1235-1253)
Дипломатія української держави в Х!!! столітті з державами Центральної та Західної Європи і до нині залишається нез’ясованою. В радянський час в контексті вивчення зовнішніх зв’язків Київської Русі це питання намагався з’ясовувати А.Н.Сахаров/1,більш конкретно В.Т.Пашуто/2, з українських істориків М.Ф.Котляр/3.
Однак дані праці не розглядають власне дипломатичних стосунків Української держави і тим самим ми не можемо до кінця уявити собі історичний розвиток України- Русі в означений нами період української історії.../4.Слід зауважити, що взаємовідносини Української держави в Х!!! столітті розглянуті в статтях та монографії Українська держава в Х!!! столітті, тому уконкретнення взаємовідносин в даному дослідженні пройде через призму взаємовідносин Української держави з Австрійським герцогством. Безсумнівно, що вивчення українсько-австрійських відносин в Х!!! столітті є цікавою та перспективною науковою проблемою.
Характерно, що взаємовідносини України-Русі з Австрійським герцогством прослідкуються уже в 1230 роках, коли Данило Романович, тоді князь Волинський, вступає в союз з Австрійським герцогом Фрідріхом !! (Войовником) Бабенбергом. Внаслідок клопітких переговорів між Австрією та Україною-Руссю був укладений наступальний союз проти Угорщини. Про це нам говорить і коротке свідчення Галицько-Волинського літопису, що під час походу імператора Фрідріха !! на Австрію Данило та Василько ходили в 1235-1237 роках походом в Австрію на допомогу австрійському герцогу Фрідріху !! Бабенсбергу/5. Похід був вдалий українські та австрійські війська розбили передові війська імператора і заставили тим самим укласти мир імператора з герцогом Австрії. Подальший рух україно-австрійських військ був спрямований на Угорщину, союзника імператора. Однак перед цим походом Фрідріх !! австрійський та князь Данило Романович вирішили остаточно розгромити імператора, для цього збирались усі наявні волинські та австрійські війська.
Однак угорський король шляхом особливого договору зумів відвернути подальшу війну і помирити Австрійського герцога з імператора й сам помиритися з Данилом Романовичем/5.В подальшому дипломатичні стосунки з Австрією знову проходили через призму політичної взаємодії з угорським королівством. Так за свідченнями Іпатіївського літопису в кінці 1248 на поч. 1249 року : “Прислав король угорський до Данила просити в нього допомоги бо має він війну і битви з німцями/7. За таких обставин великий князь України-Русі Данило згодився допомогти Белі IV в оволодінні Австрійським герцогством і заключив з ним військово-політичний союз.
В цей час Данило Романович, щоб закріпити свій вплив в Центральній Європі вів війну за Австрійську спадщину. Закріплення Данила Романовича в Австрії могло дати йому додатковий авторитет, щоб схилити володарів Центральної та Західної Європи для хрестового походу проти татар. У червні 1246 року, з цією метою він разом з угорським королем Белою IV проводить бойові дії проти австрійського герцога Фрідріха II. За свідченням джерел україно-угорські війська зустрілися з австрійськими військами в битві при Лейнці. По одному із свідчень від руки руського короля в цій же битві загинув Австрійський герцог Фрідріх II Бабенберг/8.
У герцога не залишилося сина, тому Австрія як васал повинна була відійти німецькому імператорові Фрідріху II Гогеншта- вфену. На зустрічі Данила і Бели з послами імператора в Прес- бурзі всі спірні питання були вирішені тимчасово/9.
Однак Бела і Данило не залишили своїх плані щодо заволо- діння Австрією. В 1252 році, як зазначає літопис:” король угорський шукає допомоги для заволодіння Австрією і послав посла до Данила говорячи:” Пошли мені сина Романа, я дам за нього сестру герцогову і дам йому землю Німкцьку”/10. Знову був підписаний новий договір між великим князем України-Русі Данилом та угорським королем Белою IV, згідно якого племінниця покійного герцога Гертруда, дочка старшого брата Фрідріха який помер в 1248 році ставала дружиною князя Романа і їм передавались всі права на Австрію.
В цей же час в самого покійного герцога Фрідріха II була сестра Маргарита, яка була вдовою померлого і теж претендувала на Австрію, однак по німецькому праву жінка із правлячого роду, яка вийшла заміж втрачала право на престол. Однак в кінці 1251 року Маргарита Бабенсберг вийшла заміж за чеського королевича Оттокара-Пшемисла, який вважав себе основним претендентом на Австрійське герцогст- во/11.Цим свідченням можна цілком довіряти, оскільки свідчення під 1248 роком наголошують, що у 1248 році при зустрічі в Братиславі “руський король Данило, угорський король Бела IV і імператорські посли обговорювали питання про майбутнє австрійських земель”. Про ці зустрічі і переговори розповідає нам і галицько-волинський літопис:” прислав король угорський Бела IV до Данила послів, просячи його на поміч. Є мені рать і війни з німцями. I пішов йому на поміч і прийшов на Погожу. I прийшли бо були посли німецькі до нього, бо цезар утримував один Відень і землю Ракушську і Штирську, герцог бо Фрідріх II уже убитий був”. Осінню 1251 року Пшемисл чеський II при підтримці частини австрійських баронів і австрійського духовенства вступив з військом в Австрію і проголосив себе герцогом Австрійським. В лютому 1252 року він закріпив своє положення в Австрії шлюбом з уже не молодою сестрою Фрідріха II Маргаритою Бабенсберг, яка офіційно передала свої наслідні права володіння свого роду чеському королю Пшемислу II /12. Угорський король, у якого, по оприділенню папи Тнокентія IV, знаходилась з 1248 року племінниця покійного герцога Гертруда Ба- бенсберг, вирішив втрутитися у боротьбу за австрійську спадщину. Угорський король добився того, щоби Гертруда передала йому свої права на свої володіння, та оскільки угорський король не мав достатньо сил для ведення війни з могутнім Чеським королівством, він звернувся за підтримкою до володаря України- Русі Данила Романовича, обіцяючи йому теж якісь надбання у Центральній Європі.
У зв’язку з цим, Данило Романович з усім військом вирушив походом в Європу де на кордоні Австрії зустрівся з королем Белою IV.
Тут же при участі Гертруди Бабенсберг був оформлений договір, по якому син володаря України-Русі Роман Данилович ставав герцогом Австрії. На жаль Галицько-Волинський літопис не подає нам повного тексту договору, та із других свідчень видно, що у першій половині 1252 року союз був закріплений шлюбом Романа Даниловича з Гертрудою Бабенсберг/13. Урочистості вступу Романа Даниловича на австрійський престол проходило під Віднем в замку Гімборг при участі Данила Романовича та Бели IV/52. Цікаво у цих подіях те, наголошував радянський дослідник В. Т. Пашуто, що папа до австрійського на- слідства зайняв двояку позицію. Спочатку папа Тнокентій IV признавав наслідні права на Австрію Гертруди Бабенсберг, коли вона була дружиною Володислава Чеського, та починаючи з 1253 року папа признав законність шлюбу і права на Австрію чеського короля Пшемисла II з сестрою герцога Маргаритою і почав титулувати останнього Австрійським герцогом/15. Та ситуація змінилася, війська чеського короля покинули Австрію і таким чином Роман Данилович став австрійським герцогом, що мало велике значення для української середньовічної держави. Роман Данилович, як незалежний австрійський володар міг звертатися уже безпосередньо сам до володарів Центральної і Західної Європи з метою створення європейської коаліції проти татар і надання військової допомоги Україні-Русі проти татар.В цей час у нього у західній Європі появляються однодумці та союзники, серед яких слід виділити могутнього баварського князя та польських князів, які боялися зміцнення чеського короля Оттокара. Австрійського герцога Романа Даниловича підтримували і ряд австрійських баронів серед яких найвпливовішим був Бернард Преусель. Таке швидке зміцнення Романа на австрійському престолі, запровадження останнім широкомасштабних союзних зв'язків налякало «союзного» угорського короля Белу XV, який побоявся як-бито Австрійське герцогство не вийшло з під його впливу. Згідно договору підписаного між австрійським герцогом Романом, угорським королем Белою IV, останній повинен був сприяти військовою допомогою утвердженню Романа на австрійському престолі.
Бела зобов'язувався присилати у випадку необхідності війська.Без будь яких причин угорський король відмовився надавати Роману допомогу і почав вимагати від нього ряд австрійських земель в обмін на землі в Угорщині/16. Однак Роман Данилович відхилив цю пропозицію, залишивши за собою цілісність Австрії і почав сам за допомогою своїх військ і військових загонів ряду відданих йому австрійських баронів прихильників своєї дружини, зокрема барона Бернарда Проуселя захищати австрійське герцогство від чеського короля Оттокара.
Як засвідчують джерела Оттокар вступив з великим військом в Австрію. Роман, що вибрав за резиденцію герцогства замок Гімборг, що поблизу Відня вміло відбивав напади королевича. В цей же час утримуючись в Австрії Роман надіявся на допомогу угорського короля, на якого надіявся. Як зауважують джерела, угорський король створив договір і поклявся. Що буде допомагати Роману, однак слова не дотримав і зажадав його австрійських міст/17.
Сучасний український дослідник М.Ф.Котляр вважає. Що угорський король побажав перетворити Романа з частиною контрольованої ним Австрії в свого васала, однак роман розуміючи це не бажав цього і намагався залишатися повноправним володарем Австрії. В цей час він навіть вступив в переговори з Отто- каром-Пшемислом, який використовував задля утвердження в Австрії хитрощі проти Романа/18. Як бачимо із джерел угорський король Бела ZV все робив, щоб герцогування Романа в Австрії було скоріше завершене. Галицько-Волинський літопис зауважує, що Оттокар-Пшемисл неодноразово намагався штурмом взяти замок Гімборг та Роман з успіхом відбивав усі наступи. Тоді Оттокар сказав Роману - відійди від угорського короля і самі розділимо Німецьку землю/19.
Та Роман відмовлявся наголошуючи, що дав слово королю угорському і гріх не виконати угоди. В цей же час роман розповів про свої переговори угорському королю і відправив спеціального посла до угорського короля просячи у нього допомо- ги/20. Однак, як зауважує літописець, угорський король не прислав йому допомогу, а навпаки бажав його міст австрійських і обіцяв йому дати інші міста в угорській землі/21.
М.С.Грушевський вірно зауважував, що Бела IV побажав, щоб Роман передав йому замки й землі, що належали його дружині в Угорщині, а сам отримав землі в Угорщині і тим самим став васалом Бели/22. М.Ф.Котляр вірно вважає, що король захотів перетворити Романа в васала забравши собі Австрійське герцогство, а Роману давши одну із угорських провінцій. Щось подібне він зробить в 1245 році з своїм зятем Ростиславом розбитим Данилом Романовичем в Ярославській битві в 1245 році/23. В цей же час Данило Романович приймав усі міри, щоб допомогти сину утримати за собою Австрійське герцогство. Розуміючи, що Австрійське герцогство без допомоги не зможе зупинити військо чеського короля Оттокара, щоб відвернути його від нападу, почати захищати власну державу володар України-Русі вирішив зробити напад на Чехію.Наступ було придумано комбінований. З заходу на підтримку австрійського герцога Романа Даниловича вийшов з військами князь баварський, руські і польські володарі наносили удар по чеському королівству з півночі на Опаву. Угорський король теж вирушив з усім своїм військом на Австрію, та не зумівши сходу взяти Оломоуца, надовго застряв під ним. Судячи по свідченням західноєвропейських джерел та наших літописів, похід був підготовлений фундаментально/24. Згідно свідчень джерел, йшов в похід сам володар України-Русі Данило, його син князь Лев, прийшла поміч від князя волинського-київського Василька. Прийшли також союзні Данилу литовські князі Товтавил та Едивид. З польської сторони на стороні Данила в похід пішов краківський князь Болеслав Стидливий, зять короля Бели IV, Володислав, син Казимира Ласконогого, Межек князь Опольсь- кий. Та польські князі, як засвідчують джерела, воювали проти Чехії з неохотою. У більшій мірі вони виступили на боці Данила, боячись зі сторони останнього наводу татар. Особливо неохоче воював польський князь Володислав Опольський володіння якого знаходились поблизу Чехії, Болеслав краківський теж воював без бажання.
Угорський король, щоб втягнути його у війну, змушений був використати свої права тестя. Як виразився літописець: «Болеслав не хотів іти на війну, та дружина його Кінга, дочка Бели ZV допомагала Данилу словами». Данило Романович привів своє військо в Краків, там з'єднався з Болеславом Стидливим, князь Володислав приєднався до них на Одрі біля міста Козин. Після злучення українсько-польські війська рушили в сторону Чехії. Однак, як зауважують джерела, особливого успіху цей похід не мав із-за пасивності польських князів. Цей похід охопив незначну територію сілезько-моравського кордону. Результатом походу явилось розорення околиць Опави, Глубочиці, взяття Нессі- деля/56. Наш літописець придає велику важливість цьому походу, однак відмічає, що у зв’язку із зрадою польських князів, основна мета допомога Роману в Австрії проти Пшемисла ІІ чеського була не досягнута і тому через певний проміжок часу, будучи не в змозі оборонятися, Роман змушений був покинути Австрію.
Літописець зберіг нам цікаві свідчення про останні місяці перебування Романа Даниловича на австрійському престолі в обложеному чехами замку Гімборг, чекаючи на допомогу свого батька та угорського короля. Однак, Роман, розуміючи швидке падіння замку за допомогою прихильника своєї дружини барона Просвеля, пробився з замку й подався за поміччю в Україну- Русь/25. Не дивлячись на те, що похід у Австрію був невдалим і Роман Данилович не зумів утриматися на австрійському престолі і володар України-Русі повертався із австрійського походу розчарований своїми європейськими союзниками/26.
Польський дослідник Б Влодарський у висновку політичних стремлінь короля Данила в Європі наголошував, що Австрія могла би зблизити Україну-Русь з Німецькою імперією і заставити Європу в особі Данила побачити керманича хрестового походу проти татар, однак зрада угорського короля, який побоявся посилення впливу України-Русі в Центральній Європі не дала можливості реалізуватися планам короля Данила, однак вступ в Європу був не даремний. Усі побачили могутність України-Русі, що ще більше зміцнило її авторитет в Європі заставило Римського папу самочинно і негайно офіційно коронувати Данила на короля Русі/27.
За таких обставин доля сина короля Данила Романа в Австрії була трагічна. Він покинув Австрію і прибув до батька в Украї- ну-Русь де скоро став зятем великого литовського князя Войше- лка, отримавши в володіння Новогрудок Слонім з землями чорної Русі/28.
Після невдалого походу Данила і Бели ZV на Австрію Бела розділив Австрію з Оттокаром-Пшемислом/29.
Література
1. А.Н.Сахаров. Дипломатия древней Руси.М.1950.
A. Н.Сахаров. Дипломатия Святослава.М.1982.
2. В.Т.Пашуто. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси.М.1950.
B. Т.Пашуто. Опыт периодизации русской дипломатии.М.1982.
3. М.Ф.Котляр. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в ХІІІ вв.//В Сборнике Восточная Европа в исторической ретроспек- тиве.М.1999, с.122-123.
4. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ ст.Івано-Франківськ. 1999.
5. Руський Літопис.К.1989,с. 234.
6. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ ст.Івано-
Франківськ. 1999,с.194-195.
7. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.540.
8. Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Львів. 1930, Ч. ІІ, с. 205-211.
9. B.Wlodarskι.Polska і Rus.Warszawa.1966,s.140.
10. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.545.
11. B.Wlodarskι.Polska і Rus.Warszawa.1966,s.140.
12. Fontes Rerum Вohemіcarum, t. 2, 5. Praze. 1874, p. 89, t. 3, р. 312.
13. M. Fιschetr. Merkwιrdιgere Schιcksale des stιftes und der Stadt klosternt uburg aus Urkunden gezogen, (Urkundenbuch). Wιen, 1815, s. 217-218, N 60.
14. Monumenta Germamka Hιstorika (MGH; SS, t. 5. Pars 1, Hannoverae. 1890, s. 134-154.
15. В. Т. Пашуто. Вказана праця, с. 256.
16. MGH. Вказана праця, t, 9, p. 599.
17. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.554.
18. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в ХІІІ вв.//В Сборнике Восточная Европа в исторической ретроспекти- ве.М.1999,с.122-123.
19. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.554.
20. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.555.
21. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.555.
22. М.Грушевський Історія України-Русі.К.1991,т,с.75.
23. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в ХІІІ вв.//В Сборнике Восточная Європа в исторической ретроспекти- ве.М.1999,с.123.
24. A. Huber. Die Steirische Reimchronik und das Osterreichischen Geschichtsforsch und. Bd. 4, Heft 1, Insbruk, 1883, 351, Anm. 1.
MPH, t. 2, p. 573, p. 805.
25. Руський літопис. К. 1989, с. 368.
Руський літопис. К. 1989, с. 368-369.
В. Т. Пашуто, с. 259.
26. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ ст.Івано-
Франківськ.1999,с.273-277.
27. B.Wlodarski. Polska і Rus. Warszawa. 1966, s. 140-141.
28. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.555.
29. B.Wlodarski. Polska і Rus. Warszawa. 1966, s. 140-141.