ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН

На початку нової ери розпочинається етап безпосередньо слов’янської державності в українських землях. Сучасні українці є однією з гілок істори­чного слов’янства, яке у І тис. н. е.

Вперше слов’яни згадуються у працях римських і грецьких істо­риків I-II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Клавдія Птолемея під іме­нем венедів, а з VI ст. про них ширше говорять візантійські історики

степами Північного Причорномор’я, Віслою, Прибалтикою. Згодом до цієї території долучилося ще Нижнє й Середнє Подунав’я. Найвідоміші археологічні матеріали давніх слов’ян на цих величезних просторах на­лежать до культур - зарубинецької на сході та частини пшеворської на заході. Тож далі часом йдуть пізньозарубинецькі пам’ятки та київська

Йордан, Прокопій Кесарійсь- кий, Іоанн Ефейський та ін. Йор­дан повідомляє, що вони похо­дять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венедів, ан­тів і склавинів. Тобто на рубежі нашої ери слов’яни сформува­лися як самостійна етнічна спіль­нота, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сар­матами, балтами, угрофінами.

Згідно з давніми авторами,

землі наших предків розкинулися між

Черняхівська культура. Реконструкція напівземлянки

культура.

Безпосереднє відношення до формування східного слов’янства мало населення північного ареалу поширення черняхівської культури. Саме з нею деякі з українських істориків пов’язують державу антів.

Майнове розшарування серед антів лісостепової смуги простежується в багатих «антських скарбницях», де знаходять у великій кількості монети та ювелірні коштовності.

З повідомлень візантійських істориків дізналися, що у антів існувало рабство. Основним джерелом постачання рабів були військовополонені. Форми рабської залежності були дещо м’якшими порівняно з візантій­ськими.

Анти були основною силою, яка протистояла войовничим готам. В істо­ричних джерелах згадуються антські князі або «рекси», зокрема, Бож, Ардагаст, Пірагост. Відомі також імена політичних та військових санов­ників: Мезамир, Ідарій, Келегаст, Доброгаст, Всегорд та ін.

Маючи досить сильну військову організацію, анти вели успішні війни із своїми сусідами і завдали-таки поразки готам у IV ст. Процеси їх консо­лідації й самоутвердження тривали, що сприяло утворенню в майбутньо­му могутніх військово-політичних союзів. Відомо, що за типом державність антів нагадувала владні структури князівсько-дружинної аристократії часів Київської Русі. Таким чином, антську державу можливо розглядати як одну з ранніх форм державності, що виникла на етнічних землях Украї­ни, як прояв протоукраїнського державотворення.

і.тов’ян основним було землеробство, на базі якого розвивалися скотар- ство, ремесло й торгівля. В суспільно-політичній сфері спостерігають­ся. з одного боку, певна диференціація, а з іншого - консолідація окре­мих етнографічних регіонів. У нових умовах старі назви (венеди, анти) поступово зникають, а їх місце займають нові найменування. У літописі ці нові етнополітичні структури дістали назву племен - полян, древлян, сіверян, уличів, волинян, дулібів, тиверців, хорватів та інших, але на­справді це були вже союзи племен.

Практично кожному союзові племен відповідає своя археологічна куль­тура. Процеси консолідації східнослов’янських племен, що відбувалися за умов постійної небезпеки з боку кочовиків, викликали до життя нову фор­му поселень — «гради». Можливо припустити, що вони виступали як адміністративно-політичні й культові центри союзів племен, а також як порубіжні фортеці. Найуспішніше відбувалась етнічна консолідація пра- українських племен у Середньому Подніпров’ї. Головну роль у цьому процесі відігравали племена полян, чия рання історія пов’язана з іменем легендарного князя Кия, а також його братів Щека, Хорива й сестри Либіді.

Контактування культурних елементів, перейняття передових досяг­нень слов’янських племен з самого зародження забезпечили Києву висо- кий рівень соціально-економічного розвитку. Ранній Київ, ставши політич­ним центром Полянського союзу, зростав і розвивався за рахунок притоку населення з різних східнослов’янських племен, і вже на ті часи мав міжпле­мінний характер.

Поступово переборювалася вузькоплемінна відокремленість, тісніши­ми ставали міжплемінні зв’язки. Про це свідчать і матеріали археологіч­них досліджень — вони втрачають територіальні особливості, нівелюються.

У слов’янському суспільстві вже існувала нерівність, але ще не було легалізованого апарату примусу. На цьому рівні суспільної органі­зації проходить процес акумуляції світської та духовної влади.

Можна відзначити, що у давніх слов’ян сформувалась система ідео­логічних уявлень, у них були культові споруди - храми, капища і тре- сища, вони здійснювали поховальний обряд через кремацію. Виник цілий пантеон слов’янських богів.

З розвитком торгових відносин виникає грошовий обіг з застосуван­ням спочатку іноземних монет. Формується внутрішній ринок, виникає самобутнє рунічне письмо - «черти і різи».

Упродовж VI-VIIi ст. у східнослов’янському суспільстві відбуваєть­ся процес соціального розшарування, з’являються вожді - князі, озбро­

єна дружина, виникають укріплені центри - місця зосередження влад­них і культових структур. Поступово під дією внутрішньоінтеґраційних і зовнішньополітичних чинників в Середньому Подніпров’ї складається ран- ньодержавне утворення із центром у Києві.

Багато питань з давньої української історії ще чекають на відповідь, але дослідники, майже одностайно, визнають безперервність розвитку народів на терені України з успадкуванням наступними народами культу­ри попередників.

Таким чином, на території України у давні часи різними народами формувалися і розвивалися перші ранні форми державності; деякі з них зникали у вирі часу, інші - набули розвитку, успадкувалися, трансфор­мувалися на більш високий рівень суспільних відносин.

ЛІТЕРАТУРА

1. Борисенко В. Й. Курс української історії. - K., 1996.

2. Грабовський C., Ставрояні C., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. - K., 1995.

3. Давня історія України: У 2 кн. /Толочко П. П., Козак Д. H., Крижицький С. Д. та ін. - Кн. 1. - K., 1994. - Кн. 2. - К, 1995.

4. Історія України/ Верстюк В. Ф., Тарань О. В., Гуржій О. І. та ін./ Під ред.

В. А. Смолія. — K., 1997.

5. Кухта Б. Л. З історії української політичної думки. - K., 1994.

6. Украинская государственность в XX веке: историко-политологический анализ/ Дергачев А., Белый О., Бураковский И. и др. - К., 1996.

7. Субтельний О. Україна: Історія. - K., 1991.

8. Михайлов Б. Д. Підземний «Ермітаж» Приазов’я. — Запоріжжя, 1998.