Давня Греція

Одяг, прикраси, мода

В Давній Греції одяг був дуже простий. І чоловіки, і жінки ви­користовували тканини, обмотуючи їх навколо тіла у вигляді ту­ніки або плаща. Одяг зазвичай робили із вовни або льону.

Основним одягом чоловіків була юпка або туніка, яка зшивала­ся з однієї сторони і застібалась на одному або на двох плечах. По­верх туніки носили гіматій. Він мав прямокутну форму і виготов­лявся з різних тканин. Гіматій обгортали навколо тіла, перекинув­ши один кінець через плече. Для полювання і верхової їзди носили хламиду (прямокутний шматок тканини, який застібався на плечі шпилькою або брошкою). Хламиду носили і солдати. Ремісники і раби часто користувались тільки пов’язкою, що пов’язували на стегнах.

Основне жіноче плаття називалось хітон. Його виготовляли із одного прямокутного шматка тканини. Хітони були двох видів: дорійський (придуманий в континентальній Греції) і іонійський (з’явився в Грецьких колоніях). Перший застібався на плечах при допомозі ґудзика або брошки, руки залишались відкритими, а на­вкруги талії інколи зав’язували пояс. Другий — закріплювався на плечах і декількох місцях шпильками або брошками, талію по­в’язували поясом. Жіночий гіматій був теж двох видів: 1) представ­ляв собою прозорий шарф; 2) дорожню накидку.

Плаття були різнокольорові, інколи прикрашені по краях ор­наментом. Взуттям служили різноманітні шкіряні сандалі або че­ревики (для тепла їх підшивали цупкою тканиною або хутром). Вершники носили відкриті напівчоботи.

В різні періоди грецької історії в моді були різні зачіски. В пе­ріод архаїки ( бл. 800 — 500 рр. до н. е.) і чоловіки і жінки носили довге волосся, перев’язане навкруг голови стрічкою. Чоловіки окрім цього — довгі бороди. В класичний період (бл. 500 — 323 рр. до н. е.) зачіски стали коротшими, бороди також укоротились.

Щоб бути красивими, грецькі жінки не шкодували ні часу, ні сил, ні коштів. Кожного дня вони приймали ванну, а щоб сонце не висушувало шкіру — втирали ароматичні масла. Масло викорис­товували і для волосся, щоб воно краще блищало. Деякі жінки фар­бували волосся або носили перуки. Інші для кращої фігури вико­ристовували різні підкладки. Для того, щоб здаватися вищою, но­сили сандалі на товстій підошві. Жінки користувалися космети­кою. Вони рум’янились, чорнили брови, пудрили обличчя. Щоб волосся краще блищало, в Греції використовували оливкову олію. Деякі жінки фарбували волосся або носили перуку.

Давні греки з хвилюванням дивились на жінку, яка мала про­порції 94 — 66 — 96 (Стандарт Венери Мілоської). Хто не дотягу­вав до цих стандартів, для покращення фігури використовував різні підкладки. Особливо модною вважалась сильна блідість. Через це жінки білили собі обличчя і руки крейдою.

Грецькі ювеліри виготовляли різні прикраси із золота, срібла, слонової кістки з використанням кольорової емалі і дорогоцінних каменів. Для бідняків прикраси виготовлялись з бронзи, свинцю, заліза, кісток, скла.

У VII ст. до н. е. в Стародавній Греції зародилося мистецтво гліптики — різьблення на коштовних і напівкоштовних каменях. Матеріалом для виготовлення гем — коштовних або напівкоштов­них каменів з поглибленими (інталії) або опуклими (камеї) зобра­женнями, спочатку служили халцедон, яшма, гірський кришталь. З них вирізували фігурки тварин, богів, людей. Особливий розви­ток цей вид античного мистецтва отримав у IV ст. до н. е., коли по­чали застосовувати багатошарове кольорове каміння — сардонікс, агат, а також твердіше каміння — смарагд, аквамарин та ін.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Рукавички. Найстародавнішірукавички знайдені в гроб­ниці єгипетського фараона Тутанхамона, померлого в 1350 році до нашої ери. Ці рукавички були полотняні й захищали лише пальці, що свідчило про їх церемоніальне призначення. Правда, тут же були знайдені і рукавички для стрілянини з лука, що захищали долоні.

Про значення, що додавалося в ті часи етикету, можна судити за відомим випадком, коли персидський цар Kup на­казав страчувати своїх родичів лише за те, що вони нава­жилися з'явитися до нього голіруч, не надівши, як це було прийнято, рукавичок.

У греків рукавички набувають суто захисної функції: Одіссей, повернувшись на батьківщину, застає свого бать­ка в саду, де він руками в рукавичках висмикував бур'ян, по­критий колючками. Уримлян рукавички виконували ще одну функцію: вони користувалися ними під час їжі, оскільки ви­делки їм були незнайомі. Слово «рукавичка» зустрічається в англосакській епічній поемі VIII століття «Беовульф». Тут вони мають суто практичне призначення — захища­ють руки від бруду при роботі в хліву.

Значного поширення рукавички набули лише в XVI столітті завдяки появі нових методів дублення шкіри. Пізніше рукавички особливих змін не зазнали.

Всесвітню популярність набула вирізана єгипетськими майст­рами на тришаровому агаті, або як його називали раніше, арабсь­кому сардоніксі, «Камея Гонзага» (III ст.

(Ця камея була дарована імператору Олександру І першою дружи­ною Наполеона І Жозефіною Богарне в 1814 р. В даний час камея знаходиться в Ермітажі).

На узбережжі Чорного моря, там, де з V ст. знаходилися грецькі міста-колонії, також знайдене велике число прикрас з гірським кришталем, аметистом, халцедоном й іншим камінням.

Роль жінки

В більшості держав Давньої Греції жінки були прив’язані до дому і їм не можна було втручатися в суспільні справи. Вони не могли брати участь в управлінні містом, їм не дозволялось успад­ковувати власність або володіти нею, а також захищати себе в суді. Жінки не могли робити навіть покупки речей, вартість яких пе­ревершувала певну суму. На протязі всього життя жінка підко­рялась родичам по чоловічій лінії — спочатку батьку, а потім чо­ловіку, брату, сину.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У Давній Греції існував любовний напій, який виготовля­ли із соку примули, вербени, чорниці, моху, пшениці, коню­шини, меду, шпанських мушок, м'яса риби і речовини, яка називалась «гіппоман», яка являла собою чорний наріст, що з'являвся інколи на лобі у новонароджених лошат,

Є відомості, що письменник Апулей використав схожий напій, щоб закохати в себе і примусити вийти за нього заміж багату стару вдову на ім'я Пуденція, причому нібито сам готував це приворотне зілля. Родичі цієї вдови притягли його до суду, вказуючи, що їй уже 60 років і що втративши чоло­віка 15 років тому, вона не мала ніякого бажання другий раз виходити заміж. Сама вдова також підтвердила, що Апу­лей її заворожив своїм напоєм. Але письменник так вправно захищався, що виграв процес.

Дівчаток видавали заміж після 14 років і при цьому нарече­ний був набагато старший за наречену. Філософ Платон писав, що 78

Дівчата, що приймають душ

(малюнок на грецькій амфорі, бл.

найкращим віком для створення сім’ї для чоловіка вважався вік ЗО — 35 років. Батько дівчини обирав для неї чоловіка і давав речі і гроші на посаг. Чоловік приймав посаг, але повинен був повер­нути його на випадок розлучення чи смерті дружини, якщо в них не було дітей.

Жінка повинна бути незайманою і абсолютно чесною у сто­сунках з чоловіком. При виникненні підозр в непорядності жінка отримувала розлучення і втрачала посаг. Якщо чоловік хотів роз­лучитись із жінкою, йому досить було при свідках зробити фор­мальну заяву про розлучення. Жінці було набагато складніше припинити нещасливий шлюб, позаяк їй самій заборонялося бра­ти участь в судовому процесі. Від її імені виступав архонт (один з дев’яти вищих посадових осіб, які обиралися кожного року в Афінах).

Але не всі дівчатка виховувались як майбутні цнотливі жінки. Деякі з них ставали гетерами. Гетера в перекладі з грецької — «су­путниця». До гетер належали жінки різних соціальних верств.

Малюнок на амфорі (з вази з майстерні Андокідa, VI cm. до н. е.)

Вони вели вільний, незалежний спосіб життя, були освічені, во­лоділи музичними інструментами, знались на літературі, могли посперечатися на філософські теми. І жінки і гетери існували в суспільстві незалежно одна від одної. Жінка ніколи не була для древніх греків джерелом радості і насолод. Вона, згідно традиції, займалась господарством, народжувала, виховувала дітей і ніко­ли не втручалась в справи чоловіка. Зазвичай, окрім чоловіка і близьких родичів, ніхто не мав права переступати поріг жіночої половини в будинку. Коли чоловік когось приймав, влаштовував банкет, жінка йшла до себе. На подібних вечірках дозволялось бути тільки гетерам. Оратор Демосфен звинуватив якось в суді жінку в легковажній поведінці, згадуючи, що вона вечеряла і пила разом зі Стефаносом (чоловіком) і його друзями, як справжня кур­тизанка.

Гетери же були веселими, чутливими, розкутими.

У гетер було навіть своє свято. 2 квітня, в день весняно­го свята Венери, гетери при­крашали статую богині троян­дами і миртами, молячи її да­рувати їм мистецтво подобати­ся. Не пропускали цього міся­ця також і вдячні римлянки. Викупавшись в квітні під мир­товими деревами і прикрасив­ши себе його квітами, вони йшли приносити жертву Be- нері, прохаючи її зберегти їм якнайдовше молодість і красу.

Ac пасія

Чи знаєте ви, що з плодів миртового дерева, змішаного з ви­ном, виходить масляниста рідина, яку використовували жінки Давньої Греції і Риму для надання своїй шкірі свіжості і краси.

Безумовно, не всі гетери були гарними подругами чоловікам, вистачало і жадібних, обмежених і грубих натур. Далеко не всім вдавалось заволодіти і умом, і душею, і тілом чоловіка. Але саме такі жінки завойовували славу. Історія зберегла імена багатьох гетер — «супутниць» великих умів і діячів мистецтва того часу. Аспазія (Аспасія) із Мілету була подругою, а пізніше дружиною Перикла. Лаіса з Корінфу була коханкою Діогена і сама вважа­лась цікавим філософом. Діотіма користувалась прихильністю Сократа і Платона, останній прославив її в своєму «Бенкеті». Фріна позувала Праксителю для його Афродіти Кнідської і ті, хто знав Фріну, говорили, що її вигляд скульптор передав богині. Був навіть влаштований процес, на якому Фріну намагались зви­нуватити в блюзнірстві. Гиперід, захищаючи її, в кульмінацій­ний момент судового засідання, коли нападки звинувачень ста­ли жорстокішими, відкрив груди своєї підзахисної і крикнув суддям: «Ось, дивіться!» доказуючи цим божественність цього творіння. Судді, засліплені красою Фріни, виправдали її. Eni- кур майже до смерті гетери Леонтіни, беріг їй вірність, стверд­жував, що саме вона допомогла його філософським теоріям. А коли Леонтіна померла, Епікур сказав про неї: «Вона живе зі мною і в мені». Менандр покинув би писати комедії, якби не підтримка Гликерії. Образи гетер втілені в скульптури, на­стінний живопис і кераміку.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Icmopii відомо, що спартанці заощаджували на всьому. Ті, хто родом з Лаконіки, економили навіть на словах, звідси і вислів «лаконічний». На їжі вони економили наступним чином. Один мандруючий спартанець купив невеличку рибин­ку і вирішив попросити господаря, у якого він зупинився, щоб той приготував її. Господар згодився, але попросив олії, сиру, оцту, на що спартанець відповів: «Якби в мене була олія, сир, оцет, навіщо б я купував рибу?»

Правда, погану послугу зробив гетерам відомий письменник древності Лукіан Самосатський, відобразивши їх в своїй книзі «Роз­мови гетер» як вульгарних жінок легкої поведінки. Хоча в цій же книзі признався, що «Гетери кращі порядних жінок... Тут все чес­но, в крайньому випадку знаєш, за що платиш гроші». З легкої руки Лукіана гетер довго плутали з повіями.

їжа

Більшість жителів Греції харчувались хлібом і кашею. Типо­вий напій — вино, розбавлене водою. Молоко вважалося напоєм, який підходить для тварин або варварів.

Хліб зазвичай був ячмінний, тому що пшениці було мало і вона коштувала дорого. Окрім того харчувались сиром, рибою, овоча­ми. Полювання давало можливість вживати м’ясо. Окрім цього се­ляни держали корів і свиней та домашню птицю. Від овець і кіз отримували молоко, м’ясо використовували в їжу, а зі шкір вироб­ляли одяг.

Денний раціон простого грека складався таким чином: 1) сніда­нок: шматок хліба, змочений у вині, тарілка квасолі або гороху, огірки та підсмажена ріпа; 2) обід: хліб зі шматком сиру, декілька оливок або фіг; 3) вечеря: ячмінна каша або хліб з овочами (цибу­ля, морква, редиска, часник, капуста), фініки, маслини, риба або м’ясо. їли й гриби. Давньогрецький вчений Теофраст (батько бота­ніки) в своїх працях описував корисні властивості шампіньйонів і трюфелів. Однією з найпоширеніших страв була капуста зі всіля­кими приправами (сельдерей, коріандр, кунжут); в сирому і варе­ному вигляді вона подавалась на всіх бенкетах, як одна із кращих страв. Окрім того капусту вважали не тільки корисною, але й цілю­щою. Знаменитий грецький математик Піфагор вважав, що капус­та як лікарська рослина здатна підтримувати бадьорість.

Чи знаєте ви, що: капустяне листя, начинене січеним м'я­сом, інакше кажучи — голубці, є класичною стравою. Один із персонажів комедії Аристофана, написаної в 425 році до н. е., вигукує: «Принесіть капустяне листя зі свининою»;

...що в Греції широко використовували для приготування різних страв виноградне листя. Як свіже, так і мариноване листя начиняли подрібненим м'ясом або рисом з овочами і по­ливали соусом із збитих яєць і лимонного соку;

...що вінками із лаврового листя і сельдерею прикрашали ве­ликих полководців, ораторів, поетів, вчених, переможців спортивних змагань. Завдяки грекам і римлянам, а також і своїм якостям, лавр поширився спочатку в сусідні держави, а потім почалось поширення по всій планеті в якості прянощів.

В теракотових вуликах тримали бджіл. Мед був єдиним солод­ким продуктом на столі у давнього грека.

Багаті люди харчувались більш різноманітно. Вони їли більше риби, м’яса і могли дозволити собі хліб з пшениці. Поширеним про­дуктом харчування була оливкова олія і виноградне вино. Для при­готування олії оливки збирали вручну або струшували з дерев за допомогою палиць. Плоди їли, але більша частина йшла під прес для отримання олії. Олію використовували не тільки в їжу, але й для освітлення і в косметичних цілях. (В Афінах зрубати оливкове дерево вважалось злочином). Виноград збирали у вересні і більшу частину урожаю використовували для виготовлення вина. Спочат­ку виноград чавили ногами у великих чанах. З цього соку отриму­вали вино найкращої якості. Потім видавлену виноградну масу поміщали під прес, віддавлювали і розливали сік в піфоси (великі глиняні глеки), де він поступово перетворювався у вино. Більшість греків пили вино розведене водою, пити чисте вино вважалось не­можливим.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

В Стародавній Греції дуже поширеним був культ бога вина і виноробства Діоніса. Греки вживали дуже багато вина, але пили його завжди розведеним водою. Напиватись у ста­родавніх греків було поганим тоном. Вважалось, що нерозве- дене вино можуть вживати тільки раби та варвари. В ста­родавній Cnapmi рабів-ілотів спеціально напоювали чистим вином, а потім, коли вони п'яніли, показували молодим спар- тіатам у виховних цілях.

В одному зі своїх творів відомий комедіограф Евбул пи­сав, що порядний гість іде додому після трьох чар вина. Чет­верту п'ють ті, хто змагаються в умінні випивати кубок. Після п'ятої чари — за столом піднімається крик, після шостої гості вдаються у розгул, а після сьомої вони почина­ють битися. Восьма приводить людину до в'язниці, дев'ята до хвороби, а після десятої — людина з'їжджає з глузду.

Але в Греції були і прихильники «зеленого змія». Серед них були поет Архілох, філософ Сократ, Олександр Македонсь­кий та інші.