«ДАБЫ НЕ ЗАБЫТЬ БЫЛО ТО, ЕЖЕ МИ ПОКАЗА БОГЪ...»[†]

В.П. Коваленко (Чернігів)

Паломництво було однією з характерних рис духовного життя європейського середньовіччя. Витоки його сягають ще перших віків християнства, коли Анонім з Бордо та Егерія у другій половині VZ ст.

Русь включилася у цей рух чи не відразу після прийняття християнства. Вже Статут князя Володимира надавав паломникам статус церковних людей, відтак, вони підпадали під юрисдикцію церковного суду². В першій редакції Статуту Володимира паломників називали «каліка», «калека» (від назви одного з різновидів римського взуття «caliga», що його носили паломники), «сторонникъ»; в другій - «паломникъ», «стороникъ»³.

Серед найцікавіших ранніх свідчень про паломників з Давньої Русі - «Житіє преподобного Антонія» та «Житіє преподобного Феодосія». Перший з них особисто «... досяг Константинового граду, і до Святої Гори Афонської дістався, де, обійшовши всі монастирі, побачив буття святих отців вище від людського єства...». Пройшовши «стажування» в монастирі на Афоні, Антоній через деякий час повернувся на Русь для поширення традиції чернечого життя, та коли після смерті Володимира між його синами розпочалися міжусобиці, «преподобний Антоній, бачачи таке кровопролиття, пішов знову назад до Святої Гори»\ і повернувся до Києва вже за часів Ярослава Мудрого.

Феодосій ще підлітком намагався відвідати Святі Місця. Коли через Курськ проходили паломники, він «таємно пішов з дому свого, не маючи нічого, крім бідного одягу. І так пішов разом з іноземцями». Та через три дні мати повернула його додому⁵.

«Житіє» Феодосія розповідає, як Варлаам, поставлений близько 1062 р. Ізяславом Ярославичем ігуменом київського монастиря Св. Димитрія, «иде в Святый град Иерусалим, таче походив святая та места, взъратися в свои монастырь»⁶. Та й загалом, зі свідчень «Житія» складається враження, що паломництво до Святих Місць було для київських ченців справою звичною, що не дозволяє погодитись із висновками О. Назаренка про те, що в період 1060-х - 1110-х років «мы не найдем даже намека на какие бы то ни было контакты Руси со Святой Землей»⁷. Адже Феодосій запросто міг відправити «... одного з-поміж братії у Константанів град до блаженного Єфрема-скопця, який відвідував тоді Святі Місця, аби той, дійшовши до Студійського монастиря. скопіював його статут»'⁸.

Вже в цей час до Святої Землі подорожують і жінки. Так, за свідченням «Чуда св. Пантелеймона про короля Харальда», перша дружина Володимира Мономаха Гіда здійснила 1098 р. мандрівку до Єрусалима напередодні Першого Хрестового походу і спочила там близько 1099 р. (як і Євфросинія Полоцька у 1173 р.; на той час в Єрусалимі існував руський жіночий монастир Святої Богородиці, в якому вона, за «Житієм», й зупинялася⁹).

За О. Назаренком, «Паломничество рассматривалось в народе как средство покаяния», а також «преследовало и душеполезные цели», через що в мандрівки вирушали нерідко досить великі групи людей (див. билини «Идолище поганое» та «Сорок калик со каликою»), котрі «. на годы бросали на родине семьи и хозяйство, превращая порой паломничество в своего рода профессию». Вірогідно, паломництво вже у ХІІ ст. стало настільки масовим, що викликало спроби духовенства хоча б частково стримувати потік паломників, котрі нерідко перетворювались на звичайних бродяг-злидарів¹⁰.

Успіх Першого Хрестового походу, в якому, за свідченнями французьких джерел ХІІІ ст., брали участь і лицарі з Русі, й заснування після звільнення Єрусалима у 1099 р.

Саме в цей час, на початку ХІІ ст., вирушив до Святої Землі «Русьскыя земли игумен» Даниїл, «чтобы положить конец круговороту слухов, распространенными паломниками»¹². Він пройшов за 16 місяців усю Палестину від Віфлеєма до Тиверіади, роблячи нотатки, які, повернувшись на Русь, переробив, і, використовуючи уривки з апокрифів, написав своє знамените «Хоженіє»¹³. Мандрівку Даниїла датують періодом між 1004 та 1109 рр. (найвірогідніше - між 1106 та 1108 рр.)¹⁴.

На думку М. Гардзаніті, «своим "Хождением" Даниил хотел, в первую очередь, свидетельствовать истину о местах, связанных с героями и событиями Священной Истории, в особенности с теми, что связаны с Иисусом Христом. Все эти сведения, содержащиеся в памятнике, надо рассматривать, исходя из очевидной религиозной и церковной задачи, которую ставил перед собой автор.

В основе такого свидетельства лежит особое виденье мира, включающее в себя определенную систему ценностей и соответствующих им видимых "знамений". Такое видение, исходящее из глубинной потребности видеть и осязать святыни, лежит в основе паломнической литературы Киевской Руси и играет определяющую роль в "Хождении"¹⁵, котре, відтак, являє собою «не последовательное описание "археологических памятников", но жизнедействие в "священном пространстве" - месте проявления Божественной Силы»¹⁶.

Разом з тим, в літературі ще з часів М. Карамзіна поширилася точка зору, що насправді метою мандрівки Даниїла була певна політична місія, яку той і виконав при королі Балдуїні. Тою чи іншою мірою її підтримували В. Данілов, Б. Рибаков, М. Водовозов, М. Гудзій, В. Пашуто, В. Гулцов та інші, припускаючи зв'язок паломництва з підготовкою Хрестового походу норвезького короля Сігурда (В.

Справді, як відзначив О. Назаренко, «положение и поведение Даниила в Святой Земле... далеко выходили за рамки приличествующих просто паломнику, пусть даже и монастырскому настоятелю»¹⁸. Даниїл двічі мав аудієнцію в єрусалимського короля Балдуїна І, отримав дозвіл оглянути цитадель Єрусалима («стовп Давида»), мандрував по Палестині під охороною військ самого короля чи одного з його мусульманських васалів. Б. Рибаков звернув увагу на ще одну цікаву деталь: «... сквозь благочестивый рассказ Даниила о достопримечательностях постоянно проглядывает человек воинской складки. Не каждый монах мог с таким знанием дела оценить фортификационные достоинства иерусалимского донжона - "столпа Давыдова". Даниилом учтено все - прочность стен и количество дверей, и материал дверных полотнищ, и наличие воды, и запасы жита.... Даниил очень внимателен к топографии и довольно точно определяет расстояния, при этом... применяет чисто воинскую меру - "перестрел", дальность полета стрелы;... чувствуется, что глаз его намётан безошибочно определять зону досягаемости лучной стрельбы»¹⁹. Він без втоми мандрує Палестиною, скаче верхи, лазить по горах, пірнає в річку Йордан, щоб визначити її глибину. Б. Рибаков ототожнив його з героєм билини «Данило Игнатьевич» та в цілому погодився з припущенням М. Карамзіна, що ігумен Даниїл став невдовзі єпископом Юр'євським²⁰.

Враховуючи вищенаведене, випливає припущення: а чи не був ігумен Даниїл, з його багатим військовим досвідом, свого роду розвідником, головним завданням якого, крім поклоніння Святим Місцям, було визначення можливості участі руських дружин у військових кампаніях хрестоносців: вказати небезпечні місця, визначити відстані між основними опорними пунктами, місця можливих зупинок і перепочинку, і т д.

Тому, на наш погляд, цілком слушною видається думка В. Данілова, який, характеризуючи «Хоженіє», ще 1954 р. відзначив, що «историки литературы не раз указывали на малую историко-литературную изученность "Хождения" Даниила»²¹. З того часу пройшло понад 50 років, але його слова не втратили своєї актуальності. «Хоженіє», котре збереглося в 159 списках ХУ-ХІХ ст., на думку Г. Подскальськи, «может претендовать на такое же место в своем жанре, какое в летописании занимает «Повесть временных лет», а за висловом П. Толочка «є кращим не лише в давньоруській, а й у європейській середньовічній літературі»²².

Дискусійним залишається насамперед питання про походження ігумена Даниїла. Так, Б. Рибаков вважав, що той народився десь на Чернігівщині, поблизу р. Снов²³. За Г. Подскальськи, «о жизни игумена Даниила мы знаем только то немногое, что он сообщает сам в своем произведении. Сравнение Иордана с рекой Снов на Черниговщине и перечисление именно южнорусских князей в заключительной части Хождения, наводит на мысль о черниговском происхождении Даниила. Датировка походов иерусалимского короля Болдуина (упоминаемых в "Хождении") 1106-1108 гг. позволяет относить путешествие Даниила к 1106-1107 гг. Все остальное - не более, чем чистые гипотезы»²⁴.

Але в якому саме з монастирів Даниїл був ігуменом, і звідки розпочався його шлях до Святих Місць? Не будемо оскаржувати думку В. Данілова про те, що Даниїл був постриже­ником Печерської обителі²⁵ - адже чимало ігуменів та єпископів домонгольської доби вийшли з цього монастиря. Наша мета - спробувати визначити, спираючись на наявну інформацію, в якому саме місці міг розташовуватись монастир, з якого він розпочав своє паломництво.

На сьогодні є підстави припускати існування на території Чернігово-Сіверської землі на зламі ХІ-ХІІ ст. не менше 4 монастирів (у тому числі 3 в Чернігові та 1 - у Любечі), і, в принципі, Даниїл міг розпочати своє паломництво з будь-якого з них.

Це змушує нас ще раз звернутися до аналізу тексту самого «Хоженія»²⁶. В Палестині Даниїл перебував 16 місяців, мешкав у монастирі Св. Савви під Єрусалимом, побував у Єрихоні, Віфлиємі, Галілеї, на Тиверіадському озері тощо. Він детально описує маршрут кожної мандрівки, святі місця і реліквії, які він бачив, чи про які розповідав йому чернець- провожатий, показує пов'язані з ними біблійні та апокрифічні легенди й перекази церковної історії. В центрі його уваги - святі місця, пов'язані зі споминами про Хресну смерть, поховання, Воскресіння і Вознесіння Христа. Так, він описує лаву, на якій покоїлося тіло знятого з хреста Христа, розташований неподалік камінь, сидячи на якому ангел сповістив про майбутнє воскресіння Ісуса, описує Голгофу і навіть те заглиблення в скалі, в яке, за переказами, був встановлений хрест, печеру, в якій диявол намагався спокусити Христа, котрий постував, розповідає про обретіння Чесного Хреста імператрицею Оленою 14 вересня 320 р. та ін. На другому місці в його розповіді - реліквії, що відносяться до найважливіших подій і осіб Старого Завіту: жертвоприношення Авраама, лєствиці Іакова, місця, з якого вознісся на небо на вогняній колісниці пророк Ілля, приділяє увагу пророкам і патріархам, царям Давиду і Соломону. Так само детально і образно описує він природу і пам‘ятки Палестини, захоплюється родючістю її земель, розповідає про мармурові колони і мозаїчні підлоги палестинських храмів тощо²⁷. Як зазначав П. Толочко, «його подорожні нотатки нагадують довідник, викладений доступною мовою без усіляких повчань і ораторських красивостей»²⁸.

Рис. 1. Річка Снов поблизу Седнева. (Фото 2005 р.).

У своїх розповідях Даниїл підкреслює, що увесь час відчував себе посланцем усієї Руської землі, з дозволу єрусалимського короля Болдуїна І ставить біля Гроба Господня лампаду «князей русских деля... и от всея Русьскыя земля», в монастирі Св. Сави вніс в диптихи імена князів Русі, щоб там молилися за них; сам «відспівав» 50 літургій за руських князів и «за вся християны, а 40 - за усопших»²⁹.

Особливі почуття викликає у Даниїла р. Йордан: на його берегах Ілля, Єлисей, Іоан Хреститель та Христос пережили поворотні моменти свого життя. Щоб зробити картину більш наочною для руського читача, Даниїл порівнює Йордан з р. Сновом³⁰ (рис. 1). Власне, саме це порівняння і дозволило припустити безпосередній зв'язок Даниїла з Чернігівщиною. Відтак, повернемося до цих рядків ще раз. Розповідаючи про Йордан, Даниїл зазначає: «Всемъ есть подобенъ Иерданъ ко Снове реце - вшире и вглубле, лукаво же велми и быстро течеть, болония же имать якоже и Коснов река. Глубле же есть четырей сажень среди самой купели... Вшире же Иерданъ река якоже наустьи Косновъ река есть»³¹. І трохи далі ще раз: «Течеть же Иерданъ быстро водою и лукаво вельми. Подобенъ есть Иердан къ Снове реце в шире же и в глубле, також лукаво, болониемъ, - всемъ подобенъ Иерданъ къ Снове реце. Рыбъ же много в нема зило»³².

Отже, судячи з цих описів, річка Снов Даниїлу була не просто відома, а дуже добре знайома: він знає, яку вона має ширину в гирлі і які береги, яка глибока, звивиста, швидкоплинна вона в течії, яку має заплаву («болония же имать якоже и Снов река») і який ліс там росте («яко лозие много»), і навіть відомо йому, що там «зверие мнози ту живуть, и свинии дикии бе-щисла много ту»³³. Відтак, є дві підстави припускати, що монастир, у якому Даниїл був ігуменом, знаходився не «десь неподалік», а безпосередньо на берегах Снову, або на Десні, поблизу від його гирла. Та на зламі ХІ-ХІІ ст. в цьому регіоні не відомі не лише будь-які монастирські комплекси, але й навіть значні населені пункти, поблизу яких вони могли б виникнути. Розташоване на мисі правого берегу Снову, майже в його гирлі, городище на околиці с. Брусилів Чернігівського р-ну було мініатюрним навіть для тієї доби і являло собою, швидше за все, невеличкий замок, що контролював важливий транспортний вузол - місце злиття двох значних річок регіону: Десни і Снова та сухопутний шлях Чернігів - Новгород-Сіверський, що проходив поруч.

Рис. 2. Седнів з висоти пташиного польоту (вигляд з північного заходу). (Фото 2005р.).

Проте в цей період в пониззі Снову існувало ще одне досить значне за розмірами літописне місто, донедавна незаслужено призабуте істориками і археологами - Сновеськ (нині смт Седнів Чернігівського р-ну), розташоване за 14 км вище за течією від гирла р. Снов, що, до того ж, на цей час відігравав набагато важливішу роль, ніж Любеч, і значно переважав його, як і більшість інших міст Чернігово-Сіверської землі, за розмірами (рис. 2).

Літописне місто Сновеськ вперше згадане в «Повісті минулих літ» під 1068 р. у зв‘язку з перемогою 3-тисячного загону князя Святослава Ярославича над 12-тисячною половецькою ордою хана Шарукана³⁴; пізніше - під 1149, 1155, 1234 рр. Городище Сновська, що складалося з дитинця (180?120 м) та окольного граду (165?120 м), загальною площею 4,3 га, розташоване в ур. Коронний Замок в центрі сучасного селища. Нині майданчик селища зайнятий приватними садибами та дерев‘яною Георгієвською церквою XVIII ст. З півночі до окольного граду прилягали гора Лисиця, де, вірогідно, був облаштований сторожовий пункт; з півдня - «Княжий град» (територія навколо Воскресенської церкви 1690 р., Кам‘яниці Лизогуба 1690 р., колишнього санаторію тощо), оточений системою потужних укріплень (Батиєвий вал Х ст. та глибокі зовнішній і внутрішній рови), що сполучалися із системою глибоких яруг, загальною площею близько 27 га. За межами укріплень знаходився чималий відкритий посад (урочища Лизогубова садиба, Трифонівщина, Сказковщина, Саповщина і «західний посад-ІІ», Церковище та Войцеховщина, Сад Гурського та ін.), який велетенською підковою обіймав укріплену частину, а біля підніжжя тераси - поділ, що займав практично всі придатні для заселення підвищення біля підніжжя корінної тераси (урочища Писаренкове, Нилін рів, Лук'янцов бугор, Корозамки-1 та 2, Заплава, Тударовщина). Фактично, згадані пам‘ятки утворюють чи не суцільну смугу давньоруського культурного шару, що простяглася вздовж дугоподібно вигнутої правобережної тераси р. Снов мало не на 10 км. Літописний Сновськ в Х ст. був значним урбаністичним центром Південної Русі і обіймав площу до 35 - 40 га, а в епоху свого розквіту, в ХІІ - середині ХІІІ ст. - до 70 га, з них до 30 га - в межах укріплень³⁵.

Рис. 3. План печерного комплексу в ур. Сказковщина поблизу Седнева.

Як показали дослідження, проведені на городищі та окольному граді автором у 1980 р. та у 2006-2007 рр., й О. Черненко 2007 р. - на «Княжому граді» (всього на території міста розкопано понад 3 тис. кв. м.), Сновеськ був заснований не пізніше початку Х ст. чи й наприкінці ІХ ст., і дійсно являв собою потужну фортецю³⁶. Присутність тут чималого загону дружинників підтверджують і матеріали некрополя, який, за свідченнями О. Шафонського, ще у ХУШ ст. нараховував 312 насипів, з яких у різні часи розкопано понад 70³⁷. Надалі Сновеськ, як свідчать літописи, являвся адміністративним центром значної за розмірами (бл. 14 тис. км²) військово-адміністративної одиниці - Сновської тисячі, і входив до складу доменіальних володінь новгород-сіверських (від 1097 р.) та чернігівських (з кінця 1160-х рр.) князів, землі якої довгий час були своєрідним буфером і водночас яблуком розбрату між Чернігівським і Новгород-Сіверським князівствами³⁸. Унікальний Седнівський археологічний комплекс, поза всяким сумнівом, потребує ще уважного вивчення, проте вже сьогодні ясно, що давньоруський Сновеськ був одним із найбільших міст Чернігово-Сіверської землі Х-ХІІІ ст.³⁹

Безсумнівно, в місті було на цей час уже декілька храмів, з яких як мінімум один був мурованим. І хоч жодного з них археологічно поки що виявити не вдалося, знахідки уламків давньоруської цегли-плінфи на Коронному Замку - дитинці Сновеська - та в різних частинах міста дозволяють оптимістично прогнозувати їх відкриття в недалекому майбутньому. До того ж, ці зразки суттєво різняться між собою як за товщиною (3,0 см та, відповідно, 4,5 см), так і за кольором та складом домішок. На користь цього свідчать також і знахідки на дитинці уламків скляних віконниць та кольорової смальти для оздоблення підлоги⁴⁰. Подібне припущення не здається нам перебільшенням: на сьогодні рештки монументальних храмів, окрім Чернігова, відомі в Новгороді-Сіверському, Вщижі, Путивлі та Трубчевську; а знахідки плінфи зафіксовані також в Дебрянську (Брянськ), Гомії (Гомель) та Курську - центрах, за розмірами і статусом (стольні міста удільних княжінь) співставних зі Сновськом⁴¹.

Рис. 4. Печера в ур. Сказковщина поблизу Седнева. (Фото 1983 р.).

Тож немає жодних причин ставити під сумнів і можливість існування вже в цей час на території міста чи в його околицях і монастиря, з якого і міг би піти в Палестину ігумен Даниїл. На користь цього побіжно може свідчити і характер рельєфу високої корінної тераси правого берега Снова, прорізаної тут численними і глибокими ярами, і характер ґрунту, з якого ця тераса складена: щільні тверді суглинки, аналогічні тим, з яких складаються славнозвісні Болдині Гори в Чернігові. Можливо, цей монастир знаходився біля підніжжя городища в ур. Орішня, де восени 2005 р. при будівельних роботах поблизу «святих джерел» зафіксовані поруйновані давньоруські поховання та ще декілька - досліджені на посаді на північ від городища.

Проте, цей монастир міг знаходитись і за міською околицею, де ще 1983 р. Г Кузнецов виявив і обстежив невеличкий печерний комплекс південніше ур. Сказковщина, практично на південній околиці літописного Сновська (рис. 3). Печера, відрита в щільному світло-сірому суглинку, розташована на північному схилі в гирлі яру, що прорізає плато правого берегу Снова. Комплекс завдовжки близько 50 м. складається з довгого коридору, вигнутого до півдня дугою, кінці якої виходять на схили яру, де знаходились два виходи з печери, за 13,5 м один від іншого; чотирьох тупикових відгалужень різної довжини та ходу 4 м завдовжки, що вів до келії, перекритої потужним завалом. Висота центральної галереї комплексу, склепіння якої знаходиться на позначці 3,5 - 4,0 м нижче рівня сучасної поверхні плато, 1,80 - 1,95 м при ширині 0,60 - 0,65 м; стіни і склепіння гладко оброблені. (рис. 4). В різних місцях галереї на висоті 1,3 - 1,4 м від рівня підлоги в стінах вирізані 9 ніш різних розмірів (до 0,5 м завширшки, до 0,35 м заввишки, 0,15 - 0,17 м завглибшки), з шоломоподібними склепіннями, що призначалися для встановлення світильників. З двох входів до печери головним був, вірогідно, західний, оскільки саме до нього був обернений лик ікони, що стояла колись в ніші (0,18?0,28 м, при глибині 0,10 м) на невисокому (до 0,40 м) вертикальному материковому уступі, облаштованому в найвищій точці галереї, в тупику перед поворотом.

На жаль, під час розвідок 1983 р. зібрати достатню кількість знахідок, придатних для з‘ясування часу спорудження і функціонування печерного комплексу, не вдалося. Лишень при розчистці східного входу до печери були знайдені два уламки ліпної кераміки доби бронзи, фрагмент давньоруського керамічного світильника та залізний ніж. Окрім того, на стінці печери зафіксовано продряпаний напис: «2 июня 1903 года». За спогадами старожилів, зафіксованими під час проведення досліджень Г. Кузнєцовим, в цьому яру на початку ХХ ст. група релігійних мешканців сусіднього с. Клочків ночами таємно будувала печерний монастир, аж допоки в справи не втрутилася поліція, яка в ці роки всюди вбачала змовників і потенційних революціонерів. Сукупність викладених вище фактів дозволила Г. Кузнєцову ще тоді висловити припущення, що на початку ХХ ст. була лише розширена розташована тут ще з давнини печера, будівництво якої розпочалося, на його думку, ще «в глубокой древности». На користь цього побіжно може свідчити і відкрите тоді ж на самій терасі поблизу печер давньоруське поселення⁴².

Відтак, все вище викладене дозволяє зі значним ступенем вірогідності пов’язувати ігуменство (а, не виключено, і походження) Даниїла саме зі Сновськом - Седнєвом чи його найближчими околицями.

¹ Макарий (Булгаков). История Русской Церкви. - М., 1995. - Книга 2. - С. 115.

² Гардзанити М. У истоков паломнической культуры Древней Руси: «Хождение» игумена Даниила в Святую Землю // «Хождение» игумена Даниила в Святую Землю. Древнерусские сказания. о. достопамятных людях, местах и событиях. - СПб., 2007. - С. 273.

³ Щапов Я.Н. Древнерусские княжеские уставы ХІ-XIII вв. - М., 1976. С. 16-24.

⁴ Житіє преподобного і Богоносного отця нашого Антонія, першоначальника ченців Руських, котрі почали подвизатися в печерах. Переклад з церковнослов‘янської І.В. Жиленко // Хроніка 2000.

- Вип. 53-54. - К., 2003. - С. 69-70.

⁵ Житіє преподобного і Богоносного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського. Переклад з церковнослов‘янської І.В. Жиленко // Хроніка 2000. - К., 2003. - Вип. 53-54. - С. 121.

⁶ Патерик Киевского Печерського монастыря. Под ред. Д.И. Абрамовича. - СПб, 1911. - С.32,155.

⁷ Назаренко А.И. Древняя Русь на международных путях. Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX-XII вв. - М., 2001. - С. 618.

⁸ Житіє преподобного і Богоносного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського. - С. 130.

⁹ Назаренко А.И. Древняя Русь на международных путях. - С. 632-633.

¹⁰ Гардзанити М. У истоков паломнической культуры Древней Руси. - С. 273-274; Назаренко А.И. Древняя Русь на международных путях. - С. 629-630.

¹¹ Назаренко А.И. Древняя Русь на международных путях. - С. 631.

¹² Гардзанити М. У истоков паломнической культуры Древней Руси. - С. 274.

¹³ Истрин В.М. Очерк истории древнерусской литературы домонгольского периода (11-13 вв.).

- Пг., 1922. - С. 161.

¹⁴ Назаренко А.И. Древняя Русь на международных путях. - С. 636.

¹⁵ Гардзанити М. У истоков паломнической культуры Древней Руси. - С. 277.

¹⁶ Там же. - С. 289.

¹⁷ ЛихачевД.С. Литература второй половины XI - первой четверти XII в. // Благой Д.Д., Адрианова- Перетц В.П., Лихачев Д.С., Пигарев К.В., Робинсон А.Н. История русской литературы. - М.-Л., 1958. - Т 1. - С. 85; ГлушаковаЮ.П. О путешествии игумена Даниила в Палестину // Проблемы общественно­политической истории России и славянских стран. Сб. статей к 70-летию акад. М.Н. Тихомирова. - М., 1963. - С. 83-85; ВодовозовН.В. История древней русской литературы. - М., 1958. - С. 67; ГудзийН.К. История древней русской литературы. - М., 1966. - С. 117; Данилов В.В. К характеристике «Хождения» игумена Даниила // Труды отдела древнерусской литературы Института русской литературы.

- М., 1954. - Т 10. - С. 92; Пашуто В.Т Внешняя политика Древней Руси. - М., 1968. - С. 141; Gultzgoff V. La Russie kievienne entre la Scandinavie, Constantinople et le rouaume frank de Jerusalem // Revue des Etudes Slaves. - 1983. - T LV. - P. 151-161; Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Летописи, былины, сказания. - М., 1963. - С. 115-124; Назаренко А.И. Древняя Русь на международных путях. - С. 640-648.

¹⁸ Назаренко А.И. Древняя Русь на международных путях. - С. 640.

¹⁹ Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Летописи, былины, сказания. - С. 119.

²⁰ Там же. - С. 120-124; Карамзин Н.М. История государства Российского. - Т ІІ. - С. 86, прим. 211.

²¹ Данилов В.В. К характеристике «Хождения» игумена Даниила. - С. 92.

²² Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988-1237 гг.). - СПб, 1996. - С. 321; Толочко П.П. Київська Русь. - К., 1996. - С. 317.

²³ Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Летописи, былины, сказания. - С. 124.

²⁴ Там же.; Янин В.Л. Междукняжеские отношения в эпоху Мономаха и «Хождение» игумена Даниила // ТОДРЛ. - М., 1960. - Т 16. - С. 112-131; Водовозов Н.Н. «Хождение» Даниила и первый крестовый поход // Уч. зап. МГПИ. - М., 1962. - Т. 178. - С. 16-34; ЗаборовМ.А. Известия русских современников о крестовых походах // ВВ. - 1971. - Т 31. - С. 90-97; Творогов О.В. Даниил // Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Л., 1987. - Вып. I. - С. 109-112.

²⁵ Данилов В.В. К характеристике «Хождения» игумена Даниила. - С. 102-103; Творогов О.В. Даниил. - С. 109.

²⁶ «Хождение » игумена Даниила в Святую Землю. Древнерусские сказания о достопамятных людях, местах и событиях. - СПб., 2007.

²⁷ Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988-1237 гг.). - С. 321.

²⁸ Толочко П.П. Київська Русь. - С. 317.

²⁹ «Хождение » игумена Даниила в Святую Землю. - С. 267-269.

³⁰ Измайлова Л. С. О древнейшем из списков «Хождения» игумена Даниила // Сб. работ аспирантов кафедры гуманитарных наук Дагестанского университета. - Махачкала, 1964. - С. 192-204.

³¹ «Хождение » игумена Даниила в Святую Землю. - С. 196-197.

³² Там же. - С. 236-237.

³³ Там же. - С. 196-197.

³⁴ Лаврентьевская летопись. - Стб. 172.

³⁵ Коваленко В.П. Сновськ і «Сновська тисяча» // Містечко над Сновом. - Ніжин, 2007. - С. 25-85.

³⁶ Коваленко В.П. Исследования летописного Сновска // АО 1982 года. - М., 1984. - С. 271-272.

³⁷ Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России, из части коей оное паме стничество составлено. - К., 1850. - С. 317.

³⁸ Коваленко В.П. Кордони та природні умови літописної Сновської тисячі // Археологічні старожитності Понесення. - Чернігів, 1995. - С. 78-83; Коваленко В.П. Любецький з‘їзд в історії Чернігово-Сіверської землі // Любецький з‘їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі. - Чернігів, 1997. - С. 30-31.

³⁹ Коваленко В.П. Сновськ і «Сновська тисяча». - С. 25-85.

⁴⁰ Коваленко В.П., Луценко Р.М., Терещенко О.В. Охоронні розкопки на території літописного Сновська // Археологічні дослідження в Україні 2005 - 2007 рр. - К., 2007.

⁴¹ Коваленко В.П., Раппопорт П.А. Этапы развития древнерусской архитектуры Чернигово- Северской земли // Russia Mediaevalis. - 1992. - Т 7,1. - С. 39-59.

⁴² Кузнецов ГА. Отчет Черниговской городской спелео-археологической секции по разведкам и охранным исследованиям в 1983 г. // Научный архив ИА НАН Украины.