Боротьба з половецькими ханами
Про половців і раніше знали на Русі. Вони у при- I чорноморських степах змінили печенігів, JL відігнаних Ярославом Мудрим від рубежів держави. Перша велика битва з ними на р. Альті
Руські воїни в озброєні X-XII cm.
Рис. В.Ю.Ящишина.1068 р. була програна тріумвіратом Ярославичів. Наприкінці 70 — на початку 80-х рр. половецькі хани посилили натиск на Переяславщину й південну Київщину, а Олег Святославич, за ним й інші князі (переважно чернігівські) почали використовувати степовиків у боротьбі з суперниками на Русі.
Геніальний автор „Слова о полку Ігоревім” (далі — „Слово”) яскраво зобразив усобиці кінця XI ст.:
Отоді за Олега Бориславовича[§] Сіялись-росли усобиці, Гинули внуки Даждъбогові...
Становище особливо загострилося на початку 90-х рр. XI ст. Майже щороку летюча половецька кіннота вдиралася на Русь, убивала й полонила тисячі людей, палила оселі й міста, витоптувала поля. Навіть об’єднані сили Святополка київського і Володимира Мономаха, в ту пору чернігівського князя, були 1093 р. розбиті половцями біля р. Стугни, на підступах до Києва. Тому з 1094 р. з ініціативи Мономаха руські князі починають об’єднуватися проти половецьких ханів. Цьому сприяли й рішення з’їздів у Любечі, на Золотчі, біля Долобського озера. Під час Долобського з’їзду 1103 р. дружинники Святополка київського почали заперечувати проти походу у степ, мовлячи, що йти навесні означає втратити смердів (селян) та їхніх коней. На це Мономах виголосив промову, що вражає силою, образністю, патріотизмом, турботою про трудовий люд: „Дивуюся я, дружино, що коней шкодуєте, на яких орють! А чому не помислите про те, що ось почне орати смерд, і, приїхавши, половчин застрелить його з лука, а коня його забере, а в село його приїхавши, забере жінку його й дітей його,. все майно його?! Так коня вам шкода, а самого смерда хіба не жаль?” („Повість”). Ці слова присоромили дружинників Святополка, і князі почали готуватися до походу.
Між 1103 і 1116 рр. з ініціативи й під командуванням Володимира Мономаха було проведено п’ять великих і переможних походів Русі в Половецький степ. Літописці захоплювалися звитягою й могутністю руських воїнів.
Після 1116 р. половецькі хани ще чверть століття не насмілювалися нападати на Русь. Коли 1120 р. син Мономаха Ярополк пішов з військом на Дон, де звичайно скупчувалися половці, то він не зміг навіть відшукати ворога. Не дивно, що слава про перемоги Русі на чолі з Мономахом над кочовиками ще довго жила в народній пам’яті. Спливло сто років по
смерті Мономаха, коли галицький книжник відкриваючи свій літопис похвалою князеві Романові Мстиславичу зазначив, що, перемагаючи половців, той наслідував діда свого Мономаха, котрий „погубив поганих ізмаїлтян, що їх звуть половцями"