Більшовики м. Харкова в Першотравневі дні
(З повідомлення газети «Пролетарий» від 27 травня 1905 р.)
Харків. Першотравнева агітація почалась з 14 квітня, коли на зборах 25 організованих робітників обговорювалося питання про святкування в зв’язку із збройним повстанням і демонстрацією.
Наступні збори були 18 квітня і винесли резолюцію, в якій вітають міжнародний пролетаріат, що бореться, а також висловили своє ставлення до тих, які загрожують розколом на з’їзді або бажають його зірвати. Потім збори відбувалися майже безперервно.Особливо цікаві й багатолюдні були збори в їдальні паровозобудівного заводу, одного разу довелось вийняти рами, щоб дати можливість слухати тим, які стояли на вулиці: їдальня вміщувала лише 700 чоловік, а цього разу зібралося близько 1000. Говорили про значення 1 Травня і про те, як його святкувати. Були прийняті резолюції привітання міжнародному пролетаріату, і передати це привітання за призначенням просили наші соціал-демократичні газети. Внаслідок того, що не було соціалістів-революціонерів, збори проходили гладко. З меншовиками були тільки дрібні сутички, наприклад, вони вимагали надсилки привітання для друкування тільки в «Искру», а не взагалі в с.-д. газети...
Організовані робітники наші і комітетські за кілька днів до 1 Травня прийняли резолюцію:
«Обговоривши всебічно питання про святкування 1 Травня, висловилось 13 голосів за святкування його в неділю так, щоб почати страйк в суботу, о 12 год. дня, і 13 за святкування в понеділок, 2-го. В питанні про характер святкування збори прийняли резолюцію, в якій визнається за необхідне відзначити 1 Травня загальним одноденним політичним страйком і проведенням якомога більшої кількості зборів, на яких би соціал-демократи роз’яснювали потреби і завдання пролетаріату, вважаючи цей страйк найкориснішим і цілком достойним пролетаріату. Демонстративний виступ на вулиці навіть із зброєю в руках визнається зараз несвоєчасним, оскільки збройну демонстрацію не можна відділити від збройного повстання.
Народне повстання, що вибухіне стихійно, свідомий пролетаріат повинен перетворити в збройне і очолити його. Для цього необхідно організувати і зібрати всі наші сили, не витрачаючи їх безслідно, через те що збройна демонстрація при нинішній підготовленості уряду перетвориться в усякому випадку в бойню і дезорганізує наші сили. Збори вважають, шо збройна демонстрація в сучасних умовах початком повстання бути не може, а тому слід зберігати сили для рішучого нападу в момент найбільшої розгубленості уряду».В суботу вдень, як мені відомо, залишили роботу деякі пекарні і млини Дубияського. Увечері, після концерту Шаляпіна, був улаштований мітинг в Народному домі. Неділя пройшла тихо, тільки маса шпигунів і військових сновигали безлюдними вулицями. В понеділок робітники йшли на заводи, збуджені до краю, і більше за всіх — паровозобудівники. Там з ранку не працювали, а близько 8 години пролунав закличний гудок. Робітники паровозобудівного зібралися в майстерні. На роботу вийшло близько 1000 з 3000 чоловік. Всі боялися сутички з військами.
Паровозобудівники попрямували на лужок (по-місцевому леваду) біля їдальні. Тут було дуже багато козаків, драгунів, солдатів, поліції. Приїздив поліцмейстер і сказав, що мирну демонстрацію дозволить, дозволить і прапори, якщо на них тільки буде написано «Хай живе 1 Травня!» та «Хай живе 8-годинний робочий день!». Він знає, що крім цих, є й інші, але їх допустити він не може.
На зборах говорили про значення 1 Травня: винесли резолюцію привітання міжнародному пролетаріату і висловили осуд й залізничникам, які не приєдналися до страйку. Співали революційних пісень. Потім пішли разом Петінською і Оренбурзькою вулицями; по дорозі всіх вітали 5 1-м Травня, а війська — «з Першим травня» і «геть війну». Біля монополії натовп роз’єднали, а близько 200-300 чоловік, що залишились, пошмагали нагаями...
На канатному заводі Корякіна (Нова Баварія) працює 4200 жінок і 500 чол. (застрайкували з обіду). В ніч були арешти і заарештовано було п’ять чоловік.
Збудження, взагалі, було колосальне, і 1 Травня мало величезне значення.
Революція 1905—1907 років на Україні, епюр. 89—91.
289.