Агресор використовує роз’єднаність українських сил

Успішній протидії агресії найбільше перешкод­жала відсутність практичної допомоги з боку УНР Склалося дивне становище — Польща неухильно нарощувала наступ на „Західну область УНР“, вела війну, просуваючись до Стохода й Збруча на Волині, котра вважалася безпосереднь­ою частиною УНР, а та обмінювалась дипломатич­ними посланцями з Варшавою, в Києві продовжу­вали діяти офіційне польське представнищво й не­офіційний військовий аташе, розроблявся проект широкомасштабної торговельної угоди

Така політика Директори призводила до зро­стання повсякденних втрат від агресії, політичної компрометації українських національних сил і, го­ловне, суперечила вирішенню важливої історичної справи — возз’єднання, перекривала кисень пов­ноцінному розвиткові нації як єдиного цілого, її ста­новленню як сучасного повноправного державного суб'єкта світової спільноти В експансіоністських проектах претендентів на Східну Галичину та Во­линь, Буковину і Закарпаття враховувалися реали повоєнного часу, де все вирішували великі держави Антанти й США їм належала провідна роль у ви­значенні долі західноукраїнських земель Якраз во­ни продиктували Паризькій конференції 1919 р ос­нови мирного врегулювання в Центрально-Східній Європі

Цій сваволі сприяла й нестримна ідеологізація міжнародних відносин Наймоднішим і найприй- нятнішим прикриттям загарбницьких планів і сило­вої підтримки їх здійснення став мотив боротьби з більшовизмом та антикапіталістичною Росією Відповідно населення, яке обстоювало свої національні права, звинувачувалось у неспромож­ності протидіяти більшовизмові та у схильності до нього

З цього розпочав свою міжнародну діяльність Ю Пілсудський Прагнучи відхреститися від при­крої репутації прихильника Центральних держав, який воював на їхньому боці, „начальник панства“ 16 листопада 1918 р звернувся радіограмою до ан- тантівського головнокомандуючого Ф Фоша з про­ханням окупувати Польщу союзними військами і польськими частинами, що перебували у Франції, „для оборони Польщі від більшовизму"

Під такий акомпанемент Паризька мирна кон­ференція діяла неприховано авторитарним спосо­бом її вищі органи (Ради чотирьох, п’яти та деся­ти) складалися з представників чотирьох або п’яти великих держав (до останнього органу входило по два делегати) Вони узгоджували засади розв’язан­ня найскладніших проблем і, в разі неспроможності вирішити їх одразу, створювали спільні комісії, котрі проробляли відповідні питання в Парижі або відряджалися для вивчення ситуації на місці

Проблема прийдешнього західноукраїнських земель посіла помітне місце в діяльності паризько­го аеропагу Це був надзвичайно складний вузол, в якому переплелися суперечливі геополітичні, еко­номічні, міжнаціональні, ідеологічні та військово- стратегічні інтереси Тож ця проблема викликала найгостріші дебати як всередині вищих органів кон­ференції, так і на переговорах з претендентами на ці території і не була розв’язана в Парижі її не вдало­ся врегулювати й мирними договорами, підписани­ми після завершення конференції Пізніші, продик­товані у вужчому складі (без США) рішення, які визначали державне підпорядкування Східної Гали­чини та Бессараби, були нелептимними з міжна­родно-правового погляду, не кажучи вже про най­суттєвішу ваду — цілковите нехтування волі місце­вого населення