Закінчення «холодної війни» (друга половина 80 — початок 90-х рр. XX ст.).

Перехід від конфронтації до співробітництва в міжнародній політиці Американо- радянські угоди. Перша половина 80-х рр. - період погіршення міжнародних відносин. Але з приходом до влади в CPCP М.

Основні елементи «нового мислення» — пріоритет загальнолюдських цінностей перед класовими, залучення CPCP до Гельсінського процесу захисту прав людини, обмеження виробництва і випробування ядерної зброї, скорочення озброєнь, схвалення ідеї спільного європейського дому.

Початок нормалізації радянсько-американських відносин поклала зустріч М. Горбачова з Р. Рейганом у Женеві (листопад 1985 p.). На наступній зустрічі у Рейк’явіку у жовтні 1986 р. керівники обох країн досягай угоди щодо суттєвого скорочення ядерних озброєнь. У результаті припинено розгортання стратегічних ядерних ракет в Європі, введено мораторій на ядерні випробування, підписано Договір про повну ліквідацію ракет середнього радіусу дії (до 2 тис. км, грудень J987 р), що стало початком реального ядерного роззброєння. Відповідно до договору з лютого 1988 р. розпочався демонтаж радянських стратегічних ракет СС-20 та американських крилатих ракет, разом з ракетами ліквідовувалося і пускове устаткування.

У відповідності з Женевськими угодами було виведено радянські війська з Афганістану (15 лютого 1989р.) та Східної Європи, в Східній Європі розпочав розвалюватися «соціалістичний табір», радянські війська виведені зі Східної Європи. Кінцем «холодної війни» вважається спільна заява М. Горбачова і Дж. Буша-старший на о. Мальта у листопаді 1989 р., де CPCP і США проголосили, що вони більш не є супротивниками.

Горбачов сприяв процесу об'єднання Німеччини (1990 р.). Країни колишнього соціалізму починають проводити незалежну політику, спрямовану на входження до НАТО та ЄЕС.

У грудні 1991 р. CPCP розпався, президент Дж. Буш-старший поздоровив свій народ з перемогою в «холодній війні».

У липні 1991 р. між CPCP та США укладений Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (CHO-I^[124])₁ що передбачав скорочення балістичних ракет наземного та морського базування, крилатих ракет та ядерних бомб з 21 тис. до 12 тис. з сумарного ядерного потенціалу CPCP та США. У цьому ж місяці припинили діяльність ОВД та РЕВ.

Формально процес примирення завершився підписанням Дж. Бушем і Б. Єльциним 1 лютого 1992 р. Кемп-Девідської декларації. Процес ядерного роззброєння продовжився і після розпаду CPCP:

• у січні 1993 р. між Росією (Б. Єльцин) та США (Дж. Буш-стар.) підписано Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь — СНО-2, що передбачав скорочення до 2003 р. ядерного потенціалу обох країн на 3-3,5 тис. одиниць озброєння;

• у травні 2002 р. В. Путін та Дж. Буш-мол. підписали Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів до 2012 р. до 1700-2000 одиниць.

На початку XXI ст. відносини між США і Росією погіршилися:

• щодо питання Югославії (Росія підтримувала Сербію, а США - албанців, які проживають на півдні Сербії);

• бажання США поставити нову систему ПРО в Східній Європі і вихід США 13 червня 2002 р. з договору про ПРО (1972 р). США запропонували Чехії та Польщі, як новим членам НАТО, розмістити на своїй території елементи власної протиракетної оборони.

Намаганням покращити ядерну безпеку світу стало підписання у Гаазі 75 країнами світу 25 листопада 2002 року Угоди про нерозповсюджсння балістичних ракет, яка, щоправда, не мас статусу офіційного договору.

Нова роль Центрально- і Східноєвропейських держав на міжнародній арені. Проблема врегулювання конфліктних ситуацій у світі. У липні 1990 р. нарада керівників НАТО внесла у свою воєнну доктрину зобов'язання не нападати на інші держави. Ядерну зброю було проголошено «зброєю екстремальної ситуації». Розпочався процес трансформації НАТО та його розширення на Схід.

Однією з основних проблем після розпаду CPCP стала наявність ядерної зброї у Росії, України, Білорусі та Казахстану. У 1993 р. між цими країнами укладені договори CTAPT-I і СТАРТ-2 про скорочення стратегічних озброєнь. Білорусь і Україна передали свою ядерну зброю Росії. У 1994 р. Україна приєдналася (із застереженнями) до Лісабонського протоколу Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), отримавши гарантії своєї безпеки від ядерних держав.

США і Росія уклали договір про ліквідацію 80% хімічної зброї і відмову від її виробництва. Було також укладе;:? договір про вдосконалення перевірки на місцях потужності ядерних вибухів. На Паризькій нараді у 1990 р. прийнято рішення про радикальне скорочення озброєнь і збройних сил у Європі. Однак непорозуміння між Росією та США наприкінці 90-х років поставили під загрозу розвиток процесу ядерного роззброєння та загальноєвропейського процесу скорочення озброєнь в цілому. Розбіжності виникли через різні позиції сторін в питаннях розширення НАТО на Схід, у врегулюванні близькосхідного і особливо югославського та чеченського конфліктів. Тільки після обрання В. Путіна президентом Росії в 2000 р. Росія нарешті ратифікувала договір СНО-2.

Технологічна революція, розвиток світової торгівлі, зростання транснаціональних корпорацій призвели до посилення інтеграційних процесів в Європі. У другій половині XX століття утворилися три економічні центри світу — США, Японія і Західна Європа. Західноєвропейські держави окремо не в змозі конкурувати ні з США, ні з Японією. Тому поступово, починаючи з другої половини 50-х рр., почався процес економічного, а згодом і політичного об'єднання Європи. На кінець 90-х рр. намічається завершення цього процесу. З 1974 р.

У 1949 р. створено Раду Європи, як регіональну міжурядову організацію, яка у 80-х рр. починає відігравати одну з провідних ролей в Європі. Мета організації — захист прав людини. З 1995 р. постійним членом Ради Європи стала Україна, яка у 1994 р. підписала Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС, що була ратифікована всіма її членами (1998 р).

Падіння тоталітаризму у Східній Європі зробило актуальним питання про створення нової системи європейської безпеки. У листопаді 1992 р. на нараді країн-учасниць ЄЕС прийняті три важливі документи — «Хартія для нової Європи», «Спільна декларація 22 країн», «Договір про звичайні збройні сили в Європі», у яких узгоджено принципи воєнної доктрини, міжнародного співжиття, механізми загальноєвропейського процесу розвитку.

Проблема врегулювання конфліктних ситуацій у світі Позитивному вирішенню питань роззброєння заважають постійні регіональні конфлікти-.

• в Югославії (на початку 90-х рр. XX ст. між Сербією та Хорватією, наприкінці 90-х років — між Сербією та албанцями, що проживають в провінції Косово на півдні Сербії);

• в Росії — дві російсько-чеченські війни;

• арабо-ізраїльський конфлікт, що розпочався з утворення держави Ізраїль і триває з невеликими перервами до сьогодні;

• конфлікти в африканських країнах (Руанда, Сомалі та ін.).

До сьогодні у світі існує низка невизнаних держав'.

• в Європі - Косово (більшістю держав визнається як частина Сербії);

• на пострадянському просторі - Нагірно-Карабахська Республіка (більшістю держав визнається як частина Азербайджану), Придністровська Молдавська Республіка (більшістю держав визнається як частина Молдови); в Грузії - Абхазія та Південна Осетія;

• в Азії - Вазірстан (офіційно є частиною Пакистану), Тайвань (більшість держав визнається частиною території КНР), Таміл-Ілам (офіційно вважається частиною Шрі-Ланки), Турецька Республіка Північного Кіпру (більшістю держав визнається частиною Кіпру);

• в Африці - на території Сомалі: Галмудуг, Пунтленд, Сомаліленд.

Невизнанений статус мають: Палестина (частково окупована Ізраїлем), Західна Сахара (окупована Марокко). Сіленд (територія офіційно не визнається частиною якої-небудь держави, у тому числі Великобританії). Квазі-державне утворення - Мальтійський орден, який має статус спостерігача при ООН, дипломатичні відносини з 81-ою державою і іноді розглядається як карликова держава. Існують також залежні і заморські території.

5.