ВІДОБРАЖЕННЯ В ПОЕЗІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ ЛОМБАРДІВ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЇ

Казьмирчук М. Г., канд. істор. наук

В статті проаналізовано вірші, складені клієнтом та розпорядником, для глибшого розуміння соціальної діяльності ломбардів українських земель під владою Росії.

The article gives analysis of poems which were created by a client and a manager in order to proof the social activity of pawnshops in Ukrainian area under the rule of Russia.

Розбудова незалежної України на зламі ХХ – ХХІ ст. Та реформування державного, економічного і суспільного життя нашої держави супроводжується суперечливими процесами. Це вимагає перегляду соціально-економічних категорій у вивченні досвіду минулого. Для цього чимало корисного матеріалу може дати дослідження історії розвитку фінансової системи, що сформувалась у Російській імперії в дореволюційний період. Важливою складовою частиною цієї системи були ломбарди підросійської України 1886 – 1917 рр., оскільки вона належала до однієї з економічно найрозвинутіших земель Російської імперії. Сучасний стан розвитку української історичної науки характеризується зростанням кількості досліджень з історико-економічної проблематики. Проте на сьогодні діяльність ломбардів України зазначеного періоду залишається фактично не вивченою.

Історіографічний аналіз та систематизація спеціальної літератури засвідчили недостатність вивчення дослідниками цієї проблеми. Дослідників цікавили більше абстрактні [1] або занадто вузькі питання [2]створення та економічної діяльності ломбардів у дореволюційний період. В радянську добу дослідження ломбардної справи не користувалося популярністю серед істориків та економістів, тому в цей період можна відзначити досить фрагментарні праці Н. Карцевої, С. Борового та інших [3]. Сучасна історіографія перебуває в процесі становлення, хоча інтерес до вивчення історико-економічних проблем історії України пожвавився завдяки авторським пошукам [4].

Потреба об’єктивно оцінити діяльність ломбардів, посприяла у дослідженні віршів, складених різними людьми, які в такій формі забажали висловити своє бачення ролі та значення цих установ. Разом з використанням архівних та опублікованих джерел, аналіз віршів клієнтки та розпорядника ломбарду матиме не аби яке значення для висвітлення соціальної діяльності ломбардів. Окрім цього співставлення двох протилежних точок зору, а саме: представника ломбарду та безпосереднього користувача його послугами, дасть змогу виявити взаємозв’язок клієнтів та ломбардів у 1886 – 1917 роках з позицій антропологізації історичної науки, її орієнтованості на мікро- і макрорівневі дослідження, що надасть широкі перспективи теоретичного і практичного застосування в сучасних умовах отриманих висновків, сприятиме посиленню зацікавленості до суто історичних, соціальних та економічних аспектів серед науковців.

Ломбарди – кредитні установи, які видавали позики під заставу рухомого майна, покликані „обслуговувати бідніші верстви, надаючи їм, по змозі, дешевий речовий кредит і тим самим полегшувати важке становище мас” [5]. В 1886 – 1917 роках ломбарди – „індикатор” рівня прогресу в суспільстві, бо могли успішно існувати лише в суспільному середовищі людей з підприємницькими здібностями. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Посилились урбанізаційні процеси, зріс розвиток промисловості й торгівлі, що сприяло процесу концентрації міського населення та більшому його розшаруванню, збільшенню кількості робітників, зайнятих у різноманітних сферах послуг. Міста ставали центрами сприятливими для започаткування та втілення підприємницьких ініціатив міського населення. Тому саме в містах кредитні заклади були найпопулярнішими і найчисельнішими. Так, в м. Києві, яке дещо поступалося за кількістю жителів Одесі, на початку ХХ ст.

1. Порода киевских людей

Его в час бедствий основала

И разных множество вещей

В его подвалы натаскала [8].

Значимість ломбардів для міського населення отримала відображення у віршах. Перший з них, написаний панією Кардиналовською – це наслідування пушкінському „Анчару” і був присвячений побутовій темі закладання речей у ломбард. Другий вірш, як повідомлялося в „Вестнике ломбардов”, був надрукований в газеті розпорядником одного з міських ломбардів, після незадовільного клопотання перед думою ряду прохань. Обидва вірші звертають увагу на чисельність клієнтури ломбардів.

1. К нему и птица не летит 2. У ломбардных ворот,

И зверь нейдет, лишь только черный Собирался народ

С вещами длинный хвост стоит Очень густо [10].

Людей, судьбе своей покорных [9].

Підтвердження можна знайти і в архівних матеріалах, які свідчать, що потреба в дрібному кредиті спостерігалася не тільки серед найбідніших обивателів, але й частіше серед заможного прошарку міського населення. Аналіз документів свідчить, що до ломбардів зверталися різні прошарки суспільства: дворяни, духовенство, чиновники, військові, міщани, селяни. У „будинку для всіх” можна було зустріти „закинутих туди важким життям не лише придушених потребою чиновників й інтелігентів, але і ясновельможних панів” [11], людей достатніх, які тільки тимчасово відчували потребу в грошах [12]. Керівники Харківського міського ломбарду вважали небезпідставно, що коли й „можливо говорити про малозабезпечену клієнтуру ломбарду, то тільки щодо розміру кредитів, які вона отримувала чи завдяки малоцінності закладів, що не перевищувало видавання в 5 руб.” [13].

Іноді міські ломбарди змушені були відмовляти в кредитах через великий наплив клієнтів. Так, в Одесі навіть було порушене питання про створення деякими земствами сільських ломбардів для видавання кредитів під зерно, збрую, одяг та шкури.

2. А в ломбарде мой свет, Эй, мужик, что как пень

Ничего денег нет Здесь сидишь целый день,

Совсем пусто. Знать с рассвету?

На посев хочу взять

Под тулуп рублей пять,

Да вот нету [15].

До закладів українські ломбарди приймали не лише хутряні речі та дорогоцінності: діаманти, золоті годинники, сережки, кулони, ланцюжки, медалі та срібні чарки, ложки, ножі й інше столове начиння [16], але й будь-який одяг, білизну, взуття, посуд, все, чим користувалися мешканці міста [17]. Приймалися предмети селянського виробництва, наприклад, полотно, овчина, сукно, що робило їхніми клієнтами сільських землевласників. Не приймалися в ломбардах „оклади зі святих ікон та взагалі речі зі священними зображеннями”, бо „продаж з молотка ризи з образу суперечить духу християнської релігії, та й сам закон не дозволяє цього” [18]. Іноді заборонялося приймати верхній одяг, що вже був у вжитку. Таке рішення з боку Миколаївської міської управи „проводилося як попереджувальний захід проти розповсюдження хвороб” [19]. Міська влада Харкова мусила заборонити у 1903 р. приймати зброю до ломбарду, бо її могли купити тільки ті, хто мав дозвіл на її використання, а на аукціоні учасниками торгів були переважно „скупники-маклаки, які не мали прийнятних посвідчень і права торгуватися на предмет зброї” [20].

1. И человека человек Его добычею была

В ломбард отправил грустным взглядом. Квитанция с пятью рублями

И тот пальто свое повлек И хладный пот с его чела

И там оставил под закладом. Стекал обильными ручьями [21].

У ломбардах нерідко „розігрувалися такі важкі картини бідності й безпомічності, що треба було бути надто безсердечним”, аби залишати без уваги горе їхньої нещасної клієнтури [22]. Розпорядникам „доводилося щоденно лицем до лиця зіштовхуватися з бідністю та крайньою потребою бідного населення”, тому вони неодноразово звертався в управу з проханням дозволити допомогу бідним, наголошуючи, що „благодійність в найрізноманітніших формах може надати велику послугу потребуючому населенню”, де ломбард у свою чергу може бути корисним [23].

2. А ты баба по что ж У меня, барин, дочь

От ломбарда идешь Стонет день и всю ночь,

Как шальная? Вишь больная.

Чтоб лекарства купить

Я пришла заложить

Все обновки [24].

В Російській імперії особливість благочинної риси ломбардів втілювалась у прийнятті та залученні пожертв через редакції періодичних видань, збільшення допомоги службовцям у лікуванні та пенсіях, виділенні додаткових коштів на преміальні та до свят, учасникам бойових дій та їхнім сім’ям під час воєн, безкоштовній допомозі бідним. Проте потрібно пам’ятати, що ломбарди також були комерційними закладами, які мали приносити прибутки аби існувати та витримувати конкуренцію з банками в місті. Багато клієнтів все одне вважали факт видавання їм позики як прояв суспільного насилля, бо користь від задоволення „екстреної” потреби, що змушує людину тягти в ломбард останні речі, які складають крайню необхідність в її побуті, не може покрити шкоди, завданої позбавленням предметів, без яких вона не може продовжити свого заробляння. А благочинні товариства при ломбардах інколи приходили на допомогу пізно, коли людина вже постраждала від втрати необхідних речей [25].

Отже, обидва автори віршів відображають свій погляд на діяльність ломбардів серед населення та їх досвід переконує, що вони були популярними у великих містах. До ломбардів звертались різні прошарки населення, адже могли отримати гроші за речі щоденного вжитку, або отримати надію на допомогу в скрутні часи. Проте треба зауважити, що при дослідженні соціального діапазону ломбардної діяльності, слід пам’ятати і про комерційну складову цих установ.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

1. Кириллов И. А. Городские ломбарды. – М., 1914. – 71 с.; Воронцов В. П. Очерки экономического строя России. – М., 1906. – 116 с.; Гиндин И. Банки и промышленность в России. – Б. м., 1927. – 208 с. Та ін.

2. Очерк истории города Чернигова. 907 – 1907: Юбилейное издание Городской управы. – Чернигов, 1908. – С. 70; Атлас Д. Старая Одесса, ее друзья и недруги // Труды слушательниц Одесских высших женских курсов.

3. Карцева Н. Київський міський ломбард // Праці Комісії для виучування фінансових справ. – Вип. 5. Господарство міста Києва. – Ч. 1. – К., 1929. Зб. Соц.-економ. Відділу ВУАН. – С. 188 – 222; Боровой С. Я. Кредит и банки в России (середина ХVІІ в. – 1861 г.). – М., 1958. – С. 119.

4. Казьмирчук М. Правові умови діяльності ломбардів України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої перемоги. – Вип. ІІІ: У 2 ч. – Ч. 1. Гуманітарні науки. – К., 2005. – С. 74 – 76; Її ж. Жіноча праця в ломбардах України в складі Російської імперії // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. – № 9. – Ч. 2. – Луганськ, 2006 та інші.

5. ДАК. – Ф. 163. – Оп. 54. – Спр. 418. – Арк. 11.

6. Численность населения г. Киева на 1 января 1910 г. По данным городской полиции // Известия Киевской городской думы. – 1910. – № 8. – С. 23 – 31; Можевитинов В. Движение населения г. Киева за последние десятилетия (1905 – 1914 гг.) // Известия Киевской городской думы. – 1915. – № 8. – С. 35; Історія міст і сіл Української РСР. Київ. – К., 1968. – С. 170.

7. Извлечение из отчета за 1915 г. Общества «Петроградский столичный ломбард». – С. 5; Марголин Д. К открытию городского ломбарда в Киеве // Известия Киевской городской думы. – 1914. – № 10. – С. 58.

8. Кардиналовская Т. М. Жизнь тому назад: Воспоминания. – СПб.: ДЕАН +АДИА-М, 1996. – С. 46.

9. Кирхнер В. Одесский частный ломбард за 25 лет. – Одесса: Б. и., 1912. – С. 20 – 21.

10. Кардиналовская Т. М. Вказана праця. – С. 46.

11. ДАХО. – Ф. 45. – Оп. 1. – Спр. 3391. – Арк. 29.

12. По поводу открытия в Харькове ломбарда // Харьковские губернские ведомости. – 1889. – 11 января. – С. 2.

13. Объяснения правления ломбарда к докладу ревизионной комиссии // Известия Харьковской городской думы. – 1916. – № 10 – 12. – С. 104.

14. Серебряков Я. Цветы и сады Парижа. ІІ. О введении в городских ломбардах операций денежных вкладов. – СПб., 1906. – С. 27; Городской ломбард // Обзор деятельности Киевской городской думы за четырехлетие. 1906 – 1910 гг. – К., 1910. – С. 101.

15. Кирхнер В. Вказана праця. – С. 20 – 21.

16. ДАЖО. – Ф. 62. – Оп. 1. – Спр. 1057. – Арк. 109 – 113зв.

17. ДАХО. – Ф. 45. – Оп. 1. – Спр. – 3181. – Арк. 6зв.; Там само. – Спр. – 3316. – Арк. 4; Вестник ломбардов. – 1911. – № 51. – С. 821.

18. ДАХО. – Ф. 45. – Оп. 1. – Спр. 1828. – Арк. 40.

19. Местная хроника // Южанин. – 1894. – 10 февраля (№ 32). – С. 2.

20. ДАХО. – Ф. 45. – Оп. 1. – Спр. 1828. – Арк. 23 – 23зв., 31 – 32.

21. Кардиналовская Т. М. Вказана праця. – С. 46.

22. Кириллов И. Городские ломбарды. – С. 57.

23. ДАХО. – Ф. 45. – Оп. 1. – Спр. 1828. – Арк.38 – 39.

24. Кирхнер В. Вказана праця. – С. 20 – 21.

25. Одесский частный ломбард за 25 лет: Записка директора-распорядителя и учредителя В. В. Кирхнера. – С. 17 – 18.

УДК 94 (477.4) “1861/1914”