Версальський мирний договір.

Версальський договір. Після довгих дебатів, 28 червня 1919р., було укладено Версальський мирний договір країн Антанти і Німеччини, відповідно до якого Німеччина визнавалася винною у розв’язанні війни і мала бути покарана.

• позбавлялася всіх колоній¹⁶, втрачала 1/7 частину території, 1/12 частину населення;

• армія, створена до війни за принципом загального військового обов'язку, мала стати невеликою професійною з чисельністю не більше 100 тис. чол. (у тому числі 4 тис. офіцерів);

• Німеччині було заборонено мати авіацію, флот, танки, важку артилерію тощо.

Крім того, Німеччина повинна була сплатити репарації країнам Антанти протягом ЗО р¹⁷. в величезній сумі 132 млрд. золотих марок¹⁸, з яких 52 % повинно було дістатися Франції, 22 % — Британії, 10 % — Італії, решта — Японії, Греції, KCXC, Румунії, Португалії, Бельгії^{[15] [16] (реально Німеччина виплатила більше 21 млрд. марок золотом, отримавши до 1932 р. натомість 39 млрд. марок кредитів, але у 20-х роках така сума була справжнім шоком як для населення, так і для фінансової системи Німеччини).}

Територіальні втрати Німеччини:

• Ельзас і Лотарингія поверталися Франції,

• «польський коридор» (частина Верхньої Сілезії, Померанії і Східної Пруссії) відходив до Польщі, яка отримала вихід до Балтики;

•Данциг (Гданськ) ставав «вільним містом» під захистом Ліги Націй;

• частина Шлезвіг-Гольштейну за плебісцитом²⁰ відходила до Данії,;

• округи Ейпен, Мальмеді і Морене — до Бельгії;

• округ Мемель з центром у Клайпеді переходив у відання держав-переможниць (у 1923 р. приєднаний до Литви).

Дві території Німеччини отримували окремий статус:

• Саарський вугільний басейн залишався у Німеччині, але на 15 років він переходив під управління Ліги Націй, після чого мав відбутися плебісцит; шахти експлуатувалися Францією;

• весь лівий берег Рейну і 50 км правого демілітаризовувалися і скуповувалися військами Антанти на 15 років.

Крім Версальського договору країн Антанти та Німеччини з її союзницями також були укладені договори:

•10 вересня 1919 р. підписано Сен-Жерменський договір з Австрією. За ним Південний Тіроль, Юлійська Крайна, Істрія, крім міста Фіумс (Рієка), що ставало вільним містом, відходили до Італії. Богемія, Моравія і Сілезія відходили до Чехословаччини; Боснія і Герцеговина, Далмація, Крайна, Словенія — до KCXC; Буковина — до Румунії; Східну Галичину окупувала Польща. Австрія повинна була також виплатити репарації, їй заборонявся аншлюс²¹ з Німеччиною, дозволено мати лише 30-ти тисячну армію;

• 27 листопада 1919 р. підписано договір в Неї-сюр-Сен з Болгарією (Нейїський договір). Вона втратила вихід до Егейського моря — Західну Фракію, що відійшла до Греції; частина Македонії переходила до KCXC; Південна Добруджа залишалася у складі Румунії. Протягом 37 років Болгарія повинна була платити репарації;

• 4 червня 1920 р. з Угорщиною було підписано Тріанонський договір, за яким її населення зменшувалося у 2,5 рази, а територія — у 3 рази. Вона втратила Трансільванію і частину Банату, що відійшли до Румунії. До KCXC відходили Воєводина і Хорватія, до Чехословаччини - Закарпаття. Військову повинність заборонено, чисельність армії не повинна була перевищувати 35 тис.;

• 10 серпня 1920 р. за Севрським договором з Османською імперією вона була поділена між Британією (отримала мандат на Палестину, Трансіорданію, Ірак, протекторат над Єгиптом) і Францією (мандат ча Сирію і Ліван, протекторат над Марокко і Тунісом). Мармурове море було відкрито для всіх кораблів.

У зв'язку з революційними подіями в Туреччині — ліквідацією султанату і проголошенням президентом республіки Мустафи Кемаля — Севрський договір у силу не вступив, а в липні 1923 р. укладено Лозаннським мирний договір, за яким Туреччина зберегла свою державність і домоглася визнання незалежності з боку країн Антанти.

Найбільш незадоволеною з країн Антанти виявилася Італія — «переможена серед переможців», оскільки отримала менше територій, ніж бажала (Південний Тіроль, острови Додеканез).

3.