Успіхи завойовницької політики Франції

Більш передовий суспільний лад, масова армія, створена з віль­них селян, давали Франції воєнну перевагу над силами європей­ських монархій і створювали можливість для завоювання сусідніх країн.

У 1796 р. Наполеон перейшов Альпи та почав похід на Італію проти першої коаліції (Італія, Англія та Австрія). 9 квітня він за­вершив перехід через Альпи й опинився в Італії. У першій битві при Монтенотте він за кілька годин завдав поразки австрійцям. Розбивши п’ємонтського генерала Коллі при Мондові, Наполеон змусив П’ємонт вийти з війни. Тепер він залишився сам-на-сам з австрійцями. 10 травня 1796 р. у битві при Лоді Наполеон завдав австрійцям поразки, проявивши величезну особисту хоробрість. Під час атаки на міст головнокомандувач і майбутній французький імператор сам повів своїх гренадерів під зливою куль та картечі. Здобувши перемогу, він продовжив переслідування розбитого не­приятеля і 15 травня з військами увійшов до Мілана.

Розпочавши облогу Мантуї, Наполеон дізнався, що проти ньо­го рухається 30-тисячна австрійська армія на чолі з талановитим генералом Вурмзером. Маючи 29 тисяч резерву, він посилає проти Вурмзера одного з кращих своїх генералів - Массена, але той за­знав поразки. Його наступник, також здібний генерал Ожеро (який став генералом раніше від Наполеона), також був розбитий Вурм­зером. Австрійці увійшли до Мантуї, знявши з неї облогу. Вурмзер

вже святкував перемогу. І тут Бонапарт здійснив блискучий ма­невр, який, за словами Жоміні, сам по собі міг забезпечити йому „безсмертну славу”. 5 серпня 1796 р. у битві при Кастільоне він завдав австрійцям тяжку поразку, обійшовши їх з тилу. На допо­могу Вурмзеру рушила ще одна австрійська армія на чолі з генера­лом Альвінці.

Наполеон рушив на північ на Відень. В імператорському пала­ці вибухнула страшенна паніка, яку навіки запам’ятали австрійці. Загибель кількох кращих армій, страшні поразки талановитих ав­стрійських генералів, втрата всієї північної Італії для Габсбургів, пряма загроза столиці імперії - Відню - ось такими були наслідки італійського походу. Це була перша воєнна кампанія Наполеона. Він розбив австрійців та вивів Австрію з війни. Саме тоді старий вже Суворов сказав про нього пам’ятні слова: „Далеко крокує, час вгамувати молодця!”. На той час лише Англія продовжувала бо­ротьбу на морі. У 1798 р. Бонапарт переправився з армією в Єги­пет і завоював його, потім рушив на Сирію, але там зазнав невдачі. Тим часом флот англійського адмірала Нельсона знищив фран­цузьку ескадру в Абукірі. Це поставило французьку армію в Сирії на межу катастрофи. Англія, Росія, Турція та Австрія, окрилені успіхом, утворили другу коаліцію проти Франції. У 1799 р. ро­сійська армія Суворова розгромила французькі війська біля Тре­бі та Нові й очистила від них північну Італію. Турція пропустила через Босфор та Дарданелли ескадру адмірала Ушакова, яка ви­гнала французів з Іонічних островів та з Неаполя. У 1800 р. Нель­сон звільнив Мальту.

Наполеон багато місяців не мав зв’язку з Європою. Випадково з газети, яка потрапила йому на очі, він дізнався, що тим часом, поки він воював у Єгипті та Сирії, Австрія, Англія, Росія та Неа­поль поновили війну проти Франції. Суворов з’явився в Італії, розбив французів і рухається до Альп. Це була загроза Франції. У самій Франції тим часом лютували розбій, смути, повний безлад. Директорія була ненависна більшості. Її повна розгубленість та безпорадність розлютили Наполеона. „Негідники! Італію втраче­но! Всі плоди моїх перемог втрачено! Я маю негайно їхати!” - про­казав він, ледь прочитавши газету. Рішення було прийнято відразу

ж. Верховне командування армією було передано генералові Кле­беру. Поспіхом було споряджено чотири судна, на які він посадив 500 відбірних солдатів і 23 серпня 1799 р. Наполеон виїхав до Фран­ції, залишивши Клеберові велику, добре озброєну армію.¹

з.