<<
>>

Внутрішня політика наполеонівської імперії

Останні події вкрай розхитали становище режиму Директорії. Велика буржуазія бажала сильної влади для придушення народ­них мас, задля успішної завойовницької політики та уникнення реставрації Бурбонів.

Найбільш підходящою кандидатурою на міс­це диктатора здавався генерал Бонапарт. Родина Бонапартів на­жила величезні багатства на спекуляціях, вона належала до „но­вих багатіїв”. Інтереси цієї родини збігалися з інтересами великої буржуазії. Італійський похід приніс Бонапарту гучну славу та гро­ші. Невгамовне честолюбство пробуджувало в ньому жадобу вла­ди. Дізнавшись про поразку своїх військ в Італії, він полишив на­призволяще рештки своєї армії в Сирії та на невеликому судні по­тайки повернувся у Францію, уникнувши зустрічі з англійськими кораблями, які полювали на нього в Середземному морі. Великі фінансисти та сановники, в тому числі два члени Директорії - Сійес і Роже Дюко, стали готувати державний переворот. Деякі банкіри надали Бонапартов! великі кошти для підкупу осіб, від яких залежав успіх справи. Заколотники домоглися призначення Бонапарта на посаду командувача паризьким гарнізоном.

9 листопада (18 брюмера) війська оточили Законодавчий кор­пус. Бонапарт спробував переконати депутатів внести зміни до Конституції. Залунали вигуки „Геть тирана!”. Генерал Бонапарт отримав кілька ударів по обличчю, яке розбили йому до крові. Тоді, за наказом Мюрата, солдати розігнали депутатів. Та надвечір де­сятків зо два переловили знову і змусили їх під загрозою тортур ухвалити пропозицію про розпуск Директорії та передання вла­ди трьом консулам - Бонапарту, Роже Дюко та Сійесу. Насправді ж лише Бонапарт сам став повновладним диктатором. Цей пере­ворот встановив у Франції режим воєнної диктатури.

Власне, це й стало остаточним підсумком буржуазної револю­ції. Бонапарт ліквідував демократичні завоювання революції та залишив від неї лише те, що було вигідним великій буржуазії. Вже два дні по тому почалися репресії проти якобінців.

Формально Франція залишалася республікою, але фактично це було тільки зовнішньою оболонкою. Вся повнота влади нале­жала тільки Бонапартові, а два інших консули мали лише дорад­чі голоси. Бонапарт командував армією, призначав людей на вищі воєнні та державні посади. Законодавчу владу було розподілено між різними державними установами, які стали слухняним зна­ряддям у руках консула.

Місцеве самоврядування було знищене. З 1800 р. на чолі де­партаментів було поставлено префектів - ставлеників першого консула.

У 1802 р. під пильним наглядом поліції було проведено пле­бісцит, який пожиттєво закріпив за Бонапартом посаду першого консула. На той час друга коаліція розвалилася і Бонапарт вико­ристав це для своїх завоювань. Встановилася диктатура контр­революційної буржуазії, яка у прагненні наживи спочатку при­вела Францію до межі загибелі, зрозуміла це, розгубилася і збаг­нула, що лише придушивши революційний демократизм, лише під захистом міцної, навіть тиранічної, хай навіть в особі цього страшного вояки Бонапарта, але тільки твердої та непорушної влади буржуазне суспільство може без перешкод розвиватися, за­безпечивши вільний рух приватного капіталу.

Припинення Росією торгівлі з Англією викликало незадово­лення російського дворянства, на боці якого опинилася і гвар­дія. 11 березня 1801 р. російського імператора Павла І було вби­то заколотниками. Новий імператор Олександр І відновив ди­пломатичні стосунки з Англією. Однак Англія поки лишалася сам-на-сам проти Франції, свого головного торговельного конкурента і у березні 1802 р. було підписано мирну угоду між двома ворогами.

4.

<< | >>
Источник: Голованов С. О.. Всесвітня історія: Навч. посіб. За ред. Ю. М. Алексеева. — К.: Каравела,2005. — 272 с.. 2005

Еще по теме Внутрішня політика наполеонівської імперії: