Угорщина

Як свідчить історія, економічне реформування тісно пов’язане із реформуванням політичним. Політологи вважають, що угорські економічні трансформації за часів Я. Кадара одним із головних наслідків мали м’якість переходу від однієї владної системи до іншої. Це була, так би мовити, «революція за круглим столом», і її здійснила угорська еліта. Правлячий режим організував засідання «круглого столу», на якому приймалися рішення про зміну політичної системи та головні принципи нового суспільного ладу. Участь у його роботі брали як представники партії угорських комуністів, так і опозиційних сил: нових або відтворених політичних партій, об’єднань, представники наукової й творчої інтелі - генції. Особливу роль серед останніх відігравав Угорський демократичний форум (УДФ), який виник у вересні 1987 р. в якості інтелектуальної групи, а через рік став політичною організацією, що об’єднала навколо себе групи вельми широкого спектру. Його учасники стояли на засадах романтизму, поваги до традицій, моральності та націоналізму на доповнення до вимог економічної демократії і соціальної захищеності.

Комуністична партія, яка виступала ініціатором перетворень, розраховувала одержати перемогу у відкритій політичній боротьбі^[300]. Тим більше, що вона не заклякла у своїй «відданості принципам», а вдалася до реорганізації. 6 жовтня 1989 р. на своєму останньому ХІІ з’їзді Угорська соціалістична робітнича партія саморозпустилася, і була утворена Угор­ська Соціалістична партія (УСП), яка об’єднала у своїх лавах прихильників соціал-демократичних, реформістських поглядів. Нова партія заявила, що є не спадкоємницею колишньої УСРП, а «демократичною лівою партією, адаптованою до умов нової соціально-економічної ситуації».У прийнятій Програмній заяві в якості мети проголошувалася побудова демократичного соціалізму із соціально орієнтованим ринковим господарством, багатопартійною системою, рівноправ’ям різних форм власності. Тим самим УСП вела мову про створення умов до нової соціал-демократичної моделі розвитку. Надалі у цій партії виникло декілька платформ: від ліворадикальної до соціалістами»), що прошарки населення заклали фундамент використовуючи можливості, державний соціалізм розвалився, вони, часто за підтримки старої комуністичної бюрократії, стали новим класом власників. У цьому середовищі виявилося і значне число колишніх партійних апаратників.

респектабельної (в народі її назвали «лімузин- дозволяє партії приваблювати найрізноманітніші - від робітників до мільйонерів. Чимало з останніх свого збагачення ще за соціалістичних часів, надані ринковими реформами. Коли

Оскільки соціалісти самі виступили в ролі ініціаторів реформ, вони сподівалися виграти перші вільні вибори до парламенту, але переоцінили свої можливості, тим більше що чотири десятиріччя УСРП діяла за умов практичного ущемлення і придушення політичних супротивників.

За ініціативи соціалістичного керівництва країни Угорська Народна Республіка була перейменована на Угорську Республіку.

Найвищим органом державної влади є однопалатний парламент - Державні Збори, які здійснюють широке коло повноважень, до яких, зокрема відносяться прийняття Конституції та законів держави, схвалення бюджету, прийняття рішень стосовно програми уряду, затвердження найважливіших міжнародних договорів, обрання вищих посадовців, насамперед, президента та прем’єр-міністра. Главою держави є президент, який обирається на 5 років із правом повторного переобрання. В існуючій політичній системі посада президента країни по суті має номінальний характер: він править, але не управляє. Щоправда, в нього є таке важливе право, як однократне накладення вето у випадку непогодження із законом, що пропонується. Головним призначенням президента є вираження єдності нації та охорона демократичного функціонування державного організму. Уряд здійснює виконавчу владу, його очолює прем’єр-міністр, який в дійсності відіграє домінуючу роль в державі. Його, одночасним схваленням урядової програми, обирає парламент більшістю депутатських голосів. Кандидатуру на цю посаду вносить президент після консультацій із партіями, представленими у парламенті. Зазвичай це лідер партії - переможниці на виборах. Міністрів призначає президент за поданням прем’єра. Вищий орган виконавчої влади підзвітний вищому органу законодавчої влади і може бути відправлений ним у відставку.

У новій Угорщині склалася багатопартійна система. На перші парламентські вибори 1990 р. йшли понад 60 політичних партій та об’єднань, на всі наступні - різні варіації декількох десятків учасників, які належать до різних секторів політичного спектру. Однак досить швидко склалася стійка двополюсна партійна система, при якій за владу борються одні й ті ж політичні сили: з одного боку - націонал-консерватори, з іншого - соціалісти в союзі з лібералами.

Після розвалу соціалістичної співдружності із практично безкоштовними радянськими енергоносіями і гарантованими ринками збуту в інших братніх країнах склалася непроста економічна ситуація із усіма ознаками кризи, зокрема падінням виробництва, фінансовими негараздами, безробіттям, зниженням рівня життя тощо. Однак нове керівництво не вдалося до «шокової терапії». Угорські трансформації вважалися прикладом градуалістського^[302] підходу до проведення реформ, а перехід до ринкового господарства пройшов порівняно швидко і з меншими втратами, ніж в інших країнах, що стали на цей шлях. Так, від 1989 р. до початку економічного зростання у 1995 р. ВВП в Угорщині зменшився приблизно на 15 - 20%, що вважається невеликим падінням. Інфляцій ніколи не сягала трьохзначних чисел: за часів Я. Кадара вона дорівнювала 7 - 8% на рік, у посткомуністичний період - не більше 36 - 38 %. Впродовж 1989¹ - 1991 рр. проведено майже повну лібералізація імпорту, цін і заробітної плати, створено правову й інституційну базу ринкової економіки. Тягар населення компенсувався за рахунок швидкості проведення трансформацій, збільшення частки соціальних витрат у ВВП, а також за рахунок іноземних кредитів. Але радикально поліпшити становище більшості тих, хто при переході до «іншої системи координат» відчув зниження рівня свого добробуту так швидко, як того хотілося, перший посткомуністичний уряд не зміг.

Результатом невдоволення суспільства існуючим соціально- економічним становищем стала перемога на наступних парламентських виборах травня 1994 р. Угорської соціалістичної партії^{[303] [304] на чолі із Дьюлою Хорном. Він і сформував коаліційний уряд, до якого увійшли крім соціалістів представники ліберальної партії Союзу вільних демократів. Новий уряд в якості пріоритетів визначив модернізацію й реструктуриза­цію як головні засоби досягнення економічного зростання; виправлення ситуації у фінансах; зниження соціальної напруженості. Цьому уряду вдалося вивести країну з кризи, досягши певної стабілізації і початку зростання економічних показників. З одного боку, це зумовлювалося масовою приватизацією, яка в цілому завершилася до 1997 р. Угорці в більшості своїй сподівалися одержати свою частку суспільного «пирога», однак найбільш прибуткові компанії та банки були скуплені мультинаціональними гігантами. За короткий проміжок часу до країни прийшли понад 40 млрд. дол., здебільшого із США, Німеччини, Франції, Італії та Австрії. Великого національного капіталу спочатку не існувало, і скласти конкуренцію західним компаніям він не міг (плюс номенклатурний принцип проведення приватизації: хто був начальниками}

державних підприємств, той і став основним власником). В результаті більшість власності опинилася в руках іноземців. ТНК відразу поставили місцевій владі жорстку умову щодо пільгового оподаткування і вивезення прибутків на власний розсуд. Як потім виявилося, впродовж двох наступних десятиріч ТНК одержали від угорського бюджету більше пільг, ніж заплатили податків. Крім того вони щорічно виводять з країни кілька десятків мільярдів доходів. Обходячи бюджет стороною, ці кошти не зміцнюють угорську економіку і добробут населення.

З іншого боку, у боротьбі за стабілізацію уряд Д. Хорна пішов на низку непопулярних заходів із стримування прибутків населення (обмеження зростання зарплат, зменшення виплат допомоги по безробіттю, хворобі, догляду за дитиною тощо), заявивши, що система соціального забезпечення після необхідного реформування буде більш ефективно допомагати тим, хто дійсно цього потребує. Драконівські зміни у системі соціального забезпечення стали справжнім потрясінням для багатьох громадян, які вважали ці гарантії справедливою компенсацією за роки праці, щедротами соціалістичної системи, які не мали застаріти. Результатом стала втрата соціалістичною партією іміджу захисниці соціальних пріоритетів та інтересів народу. Праві опозиційні партії виступили проти неї з лівих популістських позицій на парламентських виборах 1998 р. і перемогли. На чолі об’єднаної опозиції виступила правоцентристська партія ФІДЕС^[305]. Набрані нею голоси означали 148 парламентських місць, тоді як у соціалістів їх набралося 134 (проти попередніх 209). Було утворено коаліційний уряд разом із Незалежною партією дрібних господарів і Народною партією християнських демократів. Прем’єр-міністром став лідер партії-переможниці 35-річний Віктор Орбан.

Очоливши уряд, новий прем’єр виявив свою схильність вибудовувати виконавчу вертикаль влади за німецьким зразком, коли на верхівці владної піраміди стоїть канцлер. З цією метою він переніс один з центрів прийняття рішень до своєї канцелярії, провів реорганізацію міністерств і відомств, здійснив кадрові перестановки (головним критерієм була «благонадійність»). Проведенню економічної політики сприяла глобальна економічна кон’юнктура. В результаті: зменшення інфляції (1998 р. - 15%, 1999 р. - 10%, 2000 р. - 9, 8%, 2001 р. - 7,8%) і зростання ВВП (1999 р. - 4,4%, 2000 р. - 5, 2 %, 2001 р. - 3,8%). Опора очолюваної В. Орбаном партії - середній клас, інтереси цього достатньо великого прошарку угорського населення мали бути захищеними. Чотири роки правління ФІДЕС та його союзників діяв спеціальний урядовий проект - «План Сечені¹», метою якого полягала у підтримці малих і середніх підприємств, фермерів, освітніх і культурних програм, наукових досліджень. Реалізація цього плану дозволила Угорщині вийти в лідери регіону, випередити всі сусідні країни за рівнем життя. Однак для продовження програми модернізації суспільства кабінету угорських консерваторів не вистачило 0,98% голосів на парламентських виборах у травні 2002 р. Політичні опоненти - соціалісти і ліберали у своїй передвиборчій агітації спромоглися настроїти виборців проти національної програми уряду В. Орбана, яка передбачала ділитися соціальними досягненнями із співвітчизниками, які мешкали у сусідніх країнах. Тобто були використані настрої тієї частини населення, яка боялася, що соціальних благ на всіх угорців може не вистачити.

Новий уряд соціалістів і лібералів (Союз вільних демократів) очолив Петер Мед’єші. З 2004 р. його місце зайняв Ференц Дюрчань - молодий і динамічний соціаліст з великими статками і харизмою. Однопартійці вважали його «гідною політичною відповіддю» на постать В. Орбана. Той після програшу активно критикував переможців за непрозорість заходів у суспільно чутливих сферах, відірваність від народу і корумпованість^{[306] [307], всіляко демонстрував їхню неспроможність розв’язати пекучі проблеми суспільства. Від 2004 р. до кінця десятиріччя ситуація в Угорщині характеризувалася посиленням персоналізації політики, сконцентрованої навколо цих двох лідерів. Протистояння політичних таборів призвело до відкритого антиурядового протесту восени 2006 р., що завершився}

зіткненнями протестувальників з поліцією.

Шляхом фальсифікації економічних показників ліберал-соціалістам вдалось залишитися при владі ще й на другий термін, обійшовши ФІДЕС на парламентських виборах у квітні 2006 р. на 1,17% голосів^[308]. Разом із лібералами вони одержали 210 парламентських місць. Скандал вибухнув 18 вересня, коли у місцевих ЗМІ з’явилися матеріали щодо закритого засідання парламентської фракції соціалістів, на якому прем’єр-міністр Ф. Дюрчань зізнався: «Півтора-два останніх роки ми брехали про стан економіки країни... і нічого не зробили за ці чотири роки». Того ж дня президент Ласло Шойом заявив, що країна увійшла у стан моральної кризи, а в нього немає конституційних важелів впливу на ситуацію. В ніч з 18 на 19 вересня багатотисячні натовпи протестуючих, вимагаючи відставки прем’єра, намагалися прорватися до телецентру, аби зачитати Меморандум. Ставши їм на перешкоді, поліція застосувала водомети та сльозогінний газ. Кількість потерпілих, більшість з яких - правоохоронці, перевищила півтори сотні. Акції протесту продовжувалися два тижні, однак вони не мали такого радикального характеру, як у ту ніч.

Опозиція наголосила на тому, що Ф. Дюрчань та його уряд дез­орієнтували електорат стосовно стану справ в державі, і це унеможливило відповідальний вибір. Результати виборів до органів місцевого самоврядування, які відбулися 1 жовтня 2006 р., продемонстрували

перемогу опозиційних сил у 17 з 19 областей країни, у двох областях вони одержали порівну із провладними кандидатами. Крім відвертої брехні вибух обурення зумовлювався реалізацією урядової програми конвер­генції, спрямованої на значне зменшення видатків і одночасне збільшення надходжень до державного бюджету, що неможливе без відчутних пожертвувань з боку населення та підприємців. Під час поіменного (очного) голосування в парламенті щодо вотуму довіри відносно урядової програми і чинного прем’єр-міністра 207 депутатів з 384 їх підтримали. Хоча влада не змінилася, проте вона значно втратила довіру населення.

Слід особливо зазначити, що реформи 1990-х рр. не торкнули угорську соціальну сферу, тут продовжували діяти ті ж принципи, які були закладені при соціалізмі. Політики на них не зазіхали, оскільки побою - валися втратити підтримку виборців. А у людей соціалізм сформував особливе мислення і особливу психологію: переконаність у тому, що всі соціальні проблеми стосовно комунальних послуг, здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення повинна брати на себе держава. Але раніше чи пізніше держава виявляється неспроможною підтримувати соціальну сферу на рівні, до якого звикло населення. Зокрема, уряд Ф. Дюрчаня постав перед фактом, що він не в змозі надалі підтримувати «соціаліс­тичну» систему охорони здоров’я. І наприкінці 2007 р. вийшов закон про її реформування. За ним передбачалася участь населення у фінансуванні медичних послуг: сплата невеликих сум за візити до лікаря (приблизно 2,5 долари), платне перебування у лікарнях та інші послуги. Були запрова­джені аналогічні заходи в освітній сфері: з 2006 р. у вищих навчальних закладах почали брати плату (для 15% студентів із недостатньо забезпечених родин навчання безкоштовне), передбачалася підприєм­ницька діяльність університетів. Але все одно значні витрати на соціальну сферу залишалися на державі.

Впродовж десятиріч Угорщина жила понад кошт, постійно нарощуючи дефіцит бюджету (у 2006 р. він становив 9,2% - рекорд Євросоюзу). Зовнішній борг країни став найбільшим в регіоні, сягнувши 100% ВВП. Уряд дозволив розширення видачі кредитів, особливо іпотечних, в іноземній валюті, а оскільки власна грошова одиниця падала по відношенню до євро, фактичні борги угорців почали стрімко зростати. Угорщина запросила фінансову допомогу Міжнародного валютного фонду, Всесвітнього банку та ЄС. Але за це треба розплачуватися більш жорсткою фінансовою політикою: була заморожена зарплата працівників бюджетної сфери, МВФ висунув вимогу не виплачувати наприкінці 2008 р. 13-у зарплату, зменшити пенсії. На проведення такої надто жорсткої політики Ф. Дюрчань зважитися не зміг і пішов у відставку. 14 квітня 2009 р. на цій посаді його змінив Г ордон Байнаї і продовжив болючу програму бюджетних скорочень, що мало наслідком зниження життєвого рівня населення.

Від невдоволення цим виграв ФІДЕС, оскільки на парламентських виборах квітня 2010 р. більшість електорату проголосувала проти уряду УСП^[309]. У тому році 77% опитаних висловлювали незадоволення демократією в своїй країні, а більше половини заявили, що сильний лідер для Угорщині важливіший, ніж демократичний уряд. Такі переконання можуть розглядатися в якості підстави великої популярності лідера ФІДЕС В. Орбана - сильної харизматичної людини. Він і очолив новий уряд, оскільки його політична сила отримала конституційну більшість у 262 мандати із 386 - це небувала не тільки для Угорщини, але й для всієї Європи перевага партії на парламентських виборах.

Виступаючи перед своїми прихильниками ввечері 25 квітня після підрахунку результатів другого туру парламентських виборів, В. Орбан заявив, що в Угорщині здійснилася революція і здійснилася вона шляхом мирного голосування у виборчих кабінках. Покладено край олігархічному режиму, який зловживав владою і довів країну до небувалого занепаду і втрати міжнародного авторитету. Новий уряд прийняв присягу 29 травня 2010 р. Прем’єр В.Орбан представив на затвердження парламенту більш компактний кабінет, що складався з 8 міністерств, на відміну від 12 при соціалістах. Усі посади зайняли члени правлячої партії або знані в Угорщині спеціалісти. Нова влада одержала у спадок країну з деградую­чою економікою, напівзруйнованою соціальною сферою, розколотим суспільством і величезним зовнішнім боргом. Відразу було оприлюднено урядову Програму національної взаємодії - 85-сторінковий документ з трьох розділів, а програма невідкладних заходів мала п’ять основних напрямів: відбудова зруйнованої національної економіки; відновлення порядку (одним із головних завдань проголошено необхідність подолання розколу суспільства, згуртування людності заради досягнення загально - національних цілей); порятунок системи охорони здоров’я; відродження системи соціального захисту населення; повернення до демократії в управлінні. Серед першочергових завдань кабінету були названі спрощення системи оподаткування, зменшення податкових виплат для сімей і вітчизняних підприємців, допомога молодим сім’ям, створення нових робочих місць^[310]. 14 січня 2011 р. був представлений «План Сечені - 2»: підтримка середнього і малого підприємництва у сферах охорони здоров’я й оздоровчого туризму, екологічного сільського господарства, енергозберігаючого житла, розвитку місцевого бізнес-середовища, економічного зростання та інновацій.

В якості антикризових заходів були запроваджені нові податки на банківську діяльність, на комунікаційний бізнес, енергетичний сектор і великі торговельні мережі. Однак в результаті становище незаможних верств населення не надто поліпшилося. Хоча ввели єдиний сімейний податок у розмірі 16%, подорожчала більшість послуг, а торговельні мережі у відповідь на заходи уряду відразу підвищили ціни, аби перекрити свої збитки. Зниження податку дестабілізувало бюджет, оскільки позбавило його частки надходжень від заможних громадян. Фактично відбувається перерозподіл коштів від бідних до багатих, а якщо дивитися глибше, змішується ліва риторика із правою економічною політикою. З іншого боку, жодна держава Євросоюзу за час останньої фінансово - економічної кризи не винаходила такої кількості нових податків для свого населення, як Угорщина. Екстра-податками обкладений не тільки бізнес, а й все населення у вигляді підвищеного до 27% ПДВ на всі товари, податків на телефонні розмови, банківські перекази, шкідливу їжу, утримання собак тощо. Економісти вважають політику В. Орбана непослідовною і такою, що ігнорує довготривалі перспективи розвитку країни. Наприклад, введення кризових податків для іноземних банків та телекомунікаційних компаній, завищення курсу національної валюти з метою знецінити позики у швейцарських франках, у яких взято більшість кредитів населенням, призводять до відпливу інвестицій, наступного падіння курсу форинта, зростання кредитних ставок і банківської кризи.

Але такі далекосяжні наслідки реформ керівництва більшість пересічних громадян не усвідомлює. Заради того, аби одержати їхню підтримку, використовується популістський політичний стиль, який вважається однією з провідних рис діяльності В.Орбана. Як зазначив угорський політолог Андраш Бозокі, у боротьбі за владу його популізм потяг за собою переосмислення ролі держави з акцентом на патерналізмі і контролі за розподілом ресурсів. Серед інших характеристик популізму угорського керівництва - певний економічний націоналізм, моралістська риторика, яка використовує ідею нації і справедливості, пошук «ворогів нації» (зрадники Батьківщини, комуністи, великий бізнес, олігархи, космополітичні інтелектуали тощо). Одним із найважливіших елементів популістської політики взагалі є персоналізація влади, що із усією яскравістю виявилося в Угорщині при В.Орбані.

Все частіше його називають не Віктор, а Віктатор, порівнюючи із Володимиром Путіним, Олександром Лукашенком^[311], підкреслюючи, що в Угорщині набирають силу авторитарні тенденції, а в країні відбувається «путинізація», тобто зменшення демократичності. В одному з своїх виступів прем’єр заявив, що проблема існуючих сьогодні демократичних режимів полягає у слабкості керівництва, а президентська система управління, безумовно, краще підходить для проведення складних реформ, ніж парламентська. Заради зміцнення власних позицій В.Орбан перетворив ФІДЕС з демократичної в ієрархічну, централізовану партію, керовану виключно ним самим. Партія необхідна в якості опори у проведенні фундаментальної реструктуризації політичної системи Угорщини, як тепер називається країна замість Республіки Угорщини. Всі основні посади в установах зайняли функціонери ФІДЕС. Розуміючи колосальне значення засобів масової інформації, влада значно обмежила свободу слова, прийнявши наприкінці 2010 р. відповідні закони. Згідно них сформовано наділену великими повноваженнями медіа-раду, що регулюватиме діяльність газет, телебачення, радіо й Інтернету. Рада має право видавати едикти й виписувати великі штрафи (до 950 тис. доларів) за «небезпристрасне» (за її думкою) або образливе для «людської гідності» висвітлення подій. Журналістів можуть примусити відкривати свої джерела, рада має право влаштовувати обшуки у редакціях, вимагати від видавництв розголошення конфіденційних даних. Всі п’ять членів ради, фактично цензорів, обраних на дев’ять років, - із складу партії В.Орбана. Поява повновладної державної ради із ЗМІ, що перебуває під управлінням однієї партії, була сприйнята громадськістю і в самій Угорщині, і за її межами як новий етап у згортанні свободи слова, коли відкриваються можливості для придушення критики і зведення рахунків із опонентами.

До Конституції, яка стала називатися виключно Основний Закон, постійно вносяться поправки, у чому політологи вбачають відхід від принципів ліберальної демократії та громадянських прав, загрозу для існування стримувань і противаг, які є характерною рисою демократичного управління. Вказується: це є реалізацією ідеї консервативної революції, яку послідовно здійснює В.Орбан. Інші вважають, що однією з причин змін до Конституції стала важка економічна і соціальна спадщина, отримана після восьми років правління соціалістів.

Серед основних пунктів конституційної реформи, здійсненої 11 березня 2013 р. можна назвати такі: визнані недійсними усі постанови Конституційного суду, прийняті до вступу в дію 1 січня 2012 р. нової Конституції Угорщини; Конституційному суду дозволено розглядати питання стосовно тільки формальних процедурних аспектів, а не їх дійсного змісту; брати участь у виборчій кампанії, висвітлювати її мають право тільки громадські засоби масової інформації¹; обмежується свобода слова під приводом порушення людської гідності і «гідності угорської нації»; статус церковної організації присвоює парламент Угорщини конституційною більшістю; сім’єю вважається виключно шлюб між чоловіком і жінкою; закон може вимагати, аби випускники вищих навчаль­них закладів, які одержали освіту за підтримки держави, впродовж певного часу після завершення навчання працювали в Угорщині; управління вищими навчальними закладами контролюється державою тощо.

Аналітики помітили, що у випадку конституційної реформи В.Орбан діяв за відомим принципом амальгами, коли різні політичні питання змішуються в одну купу для нейтралізації критики опонентів і завоювання громадських симпатій. Скорочення повноважень Конституційного суду йде одним пакетом із обмеженням свободи віросповідань нетрадиційних релігій, а також відмовою співтовариствам геїв, лесбійок, бісексуалів й транссексуалів на набуття їх представниками сімейного статусу. Наразі орбанівська амальгама апелює до масового народного неприйняття нетрадиційних сексуальних стосунків. Можна також зазначити, що в Угорщині прийняття непопулярних законів часом супроводжується зниженням цін на електроенергію, аби пом’якшити реакцію населення. Хоча з його боку мали місце масові акції протесту проти введення антидемократичних заходів.

У жовтні 2012 р. на мітингу опозиції у центрі Будапешту колишній прем’єр-міністр Г.Байнаї оголосив створення «Руху 14» з метою консолідувати опозицію і підготувати її до того, аби прийняти владу від правлячої партії. За думкою екс-прем’єра, В.Орбан та його курс - загроза демократії в країні, ущемлення незалежності національних інститутів, неправильний шлях, що суперечить прогресу. За різними підрахунками, у мітингу опозиції взяли участь від 30 до 50 тис. осіб. На мітинг, на якому в той же час виступав лідер ФІДЕС, прийшли приблизно 150 тисяч, що може дати уявлення про співвідношення симпатій та антипатій до нього та його партії.

Авторитет партії дещо похитнувся у зв’язку із скандалом. Мова йде про скандал навколо президента Пала Шмітта^{[312] [313]. Як одного з керівників ФІДЕС його у червні 2010 р. парламент обрав на найвищу посаду в державі на п’ять років. Але у січні 2012 р. випливла та обставина, що понад 80% його докторської дисертації про сучасні Олімпійські ігри, захищеної у 1992 р., скопійовано з наукової праці болгарського дослідника Ніколая Георгієва[314]. Сенат Будапештського університету Земмельвайса позбавив П.Шмітта докторського ступеня за плагіат. 2 квітня 2012 р. - відставка з президентської посади. Аналізуючи ситуацію, іноземні оглядачі вказували на те, що П.Шмітт встиг підписати низку антидемократичних законів (жодного закону не ветував, хоча його попередники активно використовували таке право), але перестав відповідати баченню полі­тичного процесу з боку прем’єра, тому і знайшли плагіат двадцятирічної давнини в якості приводу для усунення. 2 травня 2012 р. президентом на засіданні парламенту був обраний член ФІДЕС, євродепутат Янош Адер (у березні 2017 р. його переобрали).}

6 квітня 2014 р. пройшли чергові парламентські вибори. Вони стали першими виборами після набуття чинності новою Конституцією з 1 січня 2012 р. Волевиявлення народу відбулося за новим виборчим законом, що передбачав один тур голосування і обрання 199 депутатів Національних Зборів Угорщини замість 386, як це було доти. Явка електорату склала 60,5% (мінімальний показник явки скасовано). За партійними списками за ФІДЕС проголосували 44,11% виборців (2, 1 млн. осіб - на 600 тис. менше, ніж чотири роки тому). Другий результат - 26,85% - показали соціалісти, очолювані Аттілою Мештерхазі. В цілому, опозиційні партії одержали на 200 тис. голосів більше, ніж переможець, але не дивлячись на це, парламентську більшість завоювала правляча партія, яка набрала голосів менше, ніж інші за сукупністю. Проте правоцентристська коаліція Угорщини втратила свою більшість у дві третини голосів у парламенті після того, як представники опозиції перемогли на довиборах у лютому 2015 р. Ця обставина стала на заваді можливості прем’єр-міністра вносити зміни до Конституції та інших важливих законодавчих актів.

В.Орбан взяв на себе роль «захисника Батьківщини», використовує націоналізм заради консолідації угорського суспільства і надання динаміки його розвиткові¹. Деякі політологи вважають, що ним рухає «латентна спрага історичного реваншу». Жива пам’ять про Велику Угорщину - середньовічну державу, до складу якої входили частини Румунії, Словаччини, Сербії, Хорватії, України, Словенії та Австрії. Ці території були втрачені після програшу у Першій світовій війні. У відповідності до Тріанонського договору^{[315] [316] за межами угорської держави залишилося 2/3 території і половина етнічних угорців (нині на цих територіях мешкає, за різними підрахунками, від 3 до 5 млн. угорців). Визначальним мотивом правоцентристів та їх лідера стало якщо не збирання земель, то принаймні збирання разом співвітчизників. Основний Закон країни зобов’язує державу приймати відповідальність за членів угорської нації, де б вони не були. Розділ Конституції про угорські національні меншини за кордоном передбачає, що Угорська держава, виходячи з принципів єдності угорської нації, підтримує закордонних угорців в реалізації їх індивідуальних та колективних прав, створенні самоврядувань і надає їм сприяння у реалізації ідентичності у місцях компактного проживання.}

Саме виходячи з контексту угорської етнонаціональної ідентичності вибудовуються міждержавні відносини із сусідніми країнами, що є одним із пріоритетів зовнішньої політики Будапешту. Взаємини з цими країнами залежать від становища угорських національних меншин, що мешкають на їх території, ставлення до них офіційних органів. Попри загальну налаштованість підтримувати добросусідські стосунки, виникають певні проблеми із реалізацією прав угорських національних меншин, що час від часу спричиняє взаємне непорозуміння. Особливий резонанс, як в самій Угорщині, так і в сусідніх країнах викликало прийняття наприкінці травня 2010 р. закону про подвійне громадянство, тобто легальну видачу паспортів для угорців, які проживають в інших країнах. Надання громадянства Угорщини жителям інших країн, які проживають на колишніх угорських територіях, поширюють угорський суверенітет на ці території, тобто суперечать Труанонському договору. Це може призвести до напруження міжнародних відносин у регіоні.

Стосовно зазначених нововведень місцеві платники податків висловлювали обурення, оскільки вважали, що це - непотрібні додаткові витрати у кризовому бюджеті. Керівництво Словаччини¹, де мешкає 600 тис. етнічних угорців, розцінило цей крок Будапешту як «виключну загрозу», причому не тільки для добросусідських відносин двох країн^{[317] [318], але й для всієї Європи. Рішення угорської влади сусіди розцінили як початок повзучої анексії, оскільки за ним - потенційні вимоги надання автономії (спочатку вузької, потім широкої) угорським меншинам, що мешкають на їхній території. А це рівнозначно підготовці засад для перегляду державних кордонів.}

У березні 2012 р. Будапешт висунув вимогу до України створити в Закарпатті Притисянський адміністративний район з компактним проживанням угорців і забезпечити умови для проходження до Верховної Ради представників угорської меншини. Місцева угорська група - трохи більше 150 тис. чоловік завжди сприймалася в Україні як невелика. Закарпаття ж багатонаціональне: 80% населення складають українці, угорці - 12 %, румуни - 2,6 %, росіяни - 2,5%, живуть також роми, словаки, німці, білоруси, євреї, поляки, молдавани. Тобто створення територіально-адміністративної одиниці тільки для угорців було б несправедливістю по відношенню до тисяч представників інших меншин. Також слід відзначити, що українське виборче законодавство не передбачає такого поняття, як округ для окремих національностей, а подвійне громадянство суперечить законам України. У червні 2017 р. посилилася агітація Будапешту щодо надання угорцям, які проживають у Закарпатті, автономії: йдеться не про територіальну, а політичну і культурну. Закарпатським угорцям надається чимала фінансова допомога для розвитку бізнесу, особливо на селі. В Україні угорські паспорти мають не тільки пересічні громадяни, а навіть депутати місцевих рад. Деякі політологи вбачають у цих фактах просування угорського сепаратизму в Україні. Суперечки спалахують також з Румунією через намагання Будапешту підтримати боротьбу трансільванських угорців за автономію.

В самій Угорщині останнім часом загострилося національне питання у зв’язку із зростанням ксенофобських настроїв по відношенню до євреїв¹ і циган^{[319] [320]. Вони виникають на грунті соціального невдоволення. Угорське населення мало неабиякі ілюзії стосовно значного покращення життя завдяки вступу до Європейського Союзу. Але коли виявилося, що сподівання не справдилися, розчарування мало наслідком і пошук винува­тих. Почали виникати різні радикальні угрупування, які пропонують «прості рішення складних проблем», серед яких найбільшим і най- впливовішим стала Партія за кращу Угорщину - Йоббік[321] (очолює Габор Вона). Партія визначає себе як радикальну і національно-консервативну, активно використовує антициганську, антисемітську та антиіммігрантську риторику. Воєнізоване крило партії, яке взяло символіку угорських нацистів, під забороною. На виборах 2010 р. Йоббік пройшов до парламенту із показником 12,18%, у 2014 р. - 20,39%, тобто це - третя за вагомістю політична сила після ФІДЕС та соціалістів. Рейтинг партії (на початку 2016 р. він доходив до 30%) зростає за рахунок підтримки молоді, для комунікації з якою активно використовуються соціальні мережі (чого не роблять інші, традиційні партії). Політологи визначають її як типово протестне угруповання, яке спекулює на страхах бідної частини населення. Головним козирем стали обіцянки побороти циганську злочинність, якої бояться багато угорців, особливо у провінції. Проголошено гасло: «Угорщину - угорцям», заради чого пропонується «вимести» з країни сотні тисяч циган, а також приструнити інших «ворогів» нації, якими проголошено закордонні банківсько-фінансові структури та євреїв.}

Головний заклик: «Оздоровити націю і повернутися до справді угорських цінностей». У цьому прагненні члени названої партії вимагають виходу Угорщини із Європейського Союзу, вступ до якого, за їхньою думкою, не приніс країні нічого доброго. Додаткового напруження додала величезна хвиля біженців з країн Азії та Африки, яка буквально накрила країни Європейського Союзу¹.

Після розвалу «соціалістичного табору» угорці в якості найпершого пріоритету зовнішньої політики визначили інтеграцію до західних структур. В тому вбачалася можливість зміцнення власної безпеки і покращення своїх життєвих умов через модернізацію економіки. Вони прагнули стати частиною тієї половини європейського континенту, яка найбільш динамічно розвивалася, і через це одержати від неї імпульс й додаткові кошти для власного розвитку. Європейська й євроатлантична інтеграція сприймалися як засіб зрівнятися із сильними та успішними.

У 1994 р. угорський парламент уповноважив уряд подати до ЄС заяву про прийом країни до повноправних членів цієї організації. Той же рік став роком асоційованого членства у Союзі. На шляху до ЄС 12 березня 1999 р. Угорщина вступила до НАТО, причому на листопадо­вому референдумі 1997 р. понад 85% його учасників висловилися «за». Ентузіазм відносно євроінтеграції виявився меншим під час проведеного влітку 2003 р. референдуму щодо членства в ЄС. У ньому взяли участь лише 45,6% тих, хто мав право голосу - найнижча явка серед країн- кандидатів^{[322] [323]. Тим не менше 1 травня 2004 р. Угорщина стала повноправним членом європейської спільноти, сподіваючись на швидку зміну на краще стану своїх справ. Однак країна увійшла до Європейського Союзу разом з 9 іншими державами, грошей на всіх не знайшлося, «бюджет розвитку» виявився сильно урізаним[324]. До того ж прийшло усвідомлення, що членство означає погодження на всі правила організації, накладає певні зобов’язання та обмеження. З часом виявилося невдале вписування Угорщини у європейський ринок із його нормативами та умовами господарювання. Особливо це позначилося у сільському господарстві, яким за часів соціалізму країна пишалася. Так, ЄС видає гроші не тільки на розвиток виробництва, але й на стимулювання його скорочення у тих випадках, коли перевиробництво того чи іншого продукту веде до надмірного зниження цін. Це стосується, наприклад, винограду - зменшення площ виноградників заохочується субсидіями: у «старих» країнах - членах ЄС на знищення одного гектару виноградної плантації сплачувалося 7500 євро, а одного гектару угорської плантації - тільки 1500. В цілому, угорські фермери одержували менші кошти від ЄС, ніж фермери «старої» Європи.}

Фінансові питання як один з приводів суперечностей між Угорщиною та ЄС виявилося і в інших аспектах. Багато із заходів В.Орбана, зокрема закони, які обмежують свободу преси, незалежність судів, Центробанку, розширюють права держави на доступ до особистої інформації, зібраної на кожного громадянина, і в цілому підривають систему стримувань та противаг, керівництво ЄС вважає за такі, що послаблюють угорські демократичні інститути і не відповідають багатьом стандартам, прийнятим у Євросоюзі. За це Будапешт постійно критикується Брюсселем. Піднімається питання штрафів за недодержання фінансової дисципліни, оскільки Угорщина вийшла за рамки встановленого порогу дефіциту у 3% ВВП. Однак санкції проти неї ввести не можна, оскільки країна не входить у зону євро (побачивши тяжкі наслідки кризи в єврозоні, угорці зберегли свою національну валюту). В якості попередження чи покарання з боку Євросоюзу - відмова у виділенні коштів із своїх регіональних фондів. Угорщина, маючи неабиякі фінансові проблеми, наприкінці 2011 р. спочатку відмовилася від кредитів МВФ та ЄС, а потім попросила про допомогу, обіцяючи змінити деякі антидемократичні закони^{[325] [326]. В країни і так досить великий державний борг, його треба скорочувати для того, аби одержувати необхідні позики. Крім того мають урізатися соціальні програми, скорочуватися пенсії і зарплати. Тобто уряд, аби вивести країну із скрутного становища, мусить проводити жорстку економічну політику, яка зустрічає опір з боку угорського суспільства.}

Колись В.Орбан назвав Брюссель «новою Москвою», що прагне перетворити Угорщину на свою «колонію», і оголосив «економічну визвольну війну» проти тих, «хто хоче висмоктати з країни всі соки». Себе він позиціонує як захисника нації від втручання міжнародних інститутів та жадібних ринків¹. Все це виглядає дивним у умовах сучасної глобалізації, особливо для члена Європейського Союзу. Угорські правлячі кола нині сприймають це членство як примус, і населення, розчарувавшись у наслідках вступу до ЄС, в більшості своїй підтримують таку позицію^{[327] [328]. Хоча, вступаючи до Союзу, країна погоджується на виконання умов, у тому числі і на певне обмеження суверенітету.}

Визначаючи сутність зовнішньої політики Будапешту на сучасному етапі, можна сказати, що країна балансує між Заходом і Сходом. Від того часу, коли угорська держава була заснована королем Стефаном у 1000 р., угорці завжди орієнтувалися на Захід. В.Орбан не був виключенням: між 1988 і 2009 рр. його вважали чи найбільш налаштованим проти Росії політиком у Центральній Європі^[329]. Однак у 2009 р. угорський прем’єр- міністр прибув на з’їзд «Єдиної Росії», що свідчило до зміну його ставлення до РФ і до В.Путіна. Між керівниками двох держав встановилися відносини, які характеризуються як «дружні». У лютому 2015 р. російський президент відвідав Будапешт, через рік з візитом до Москви прибув угорський прем’єр-міністр. Все частіше лунають твердження про «путінізацію» В.Орбана, що підкріплюється позицією останнього щодо «неліберальної демократії» та його проросійським курсом, який особливо виразно виявився після початку агресії Кремля проти України. З одного боку, угорський керманич заявляє: «Дестабілізація України вступає в різке протиріччя з угорськими інтересами. Між Угорщиною і Росією повинна бути Україна, ми не хочемо мати спільний кордон з Росією». З іншого, раз по раз висловлюється негативне ставлення до антиросійських санкцій, запроваджених країнами Заходу, хоча кожного разу Будапешт голосує за них як член ЄС. Велике значення має зацікавленість у співпраці із Росією в галузі енергетики (постачання енергоносіїв, добудова власної атомної електростанції Пакш), а також втрати угорського сільського господарства та харчової промисловості через контрсанкції з боку Москви.

Проросійський курс угорського уряду не має широкої підтримки населення, про що засвідчили демонстрації протесту перед візитом В.Путіна. За даними місцевих соціологічних опитувань, якби угорцям довелося обирати, вони з схилися на бік США (53%), а не Росії (25%^[330]). Міжнародна громадськість оцінила зміни в угорсько-російських відносинах як рух центральноєвропейської країни назад до орбіти свого колишнього комуністичного сюзерена.

Угорщина - маленька, бідна капіталами й ресурсами країна, господарство якої сильно залежне від світової економіки, тим не менше тримає досить високі позиції у життєзабезпеченні свого населення. За даними щорічного рейтингу якості життя^[331], що складається журналом «International Living Magazine», у 2009 р. вона посіла 20-е місце в світі. У колишньому атлантисті В.Орбані взяли гору прагматизм і бажання ефективніше реалізовувати національні інтереси. Його опоненти заявляють, що у Будапешті розпочалася епоха занепаду демократії і народження диктатури. Прихильники вважають його за динамічного патріота, спроможного навести лад в країні після багатьох років неефективного менеджменту. Сам керманич бачить себе лідером нової угорської революції, третьої за півстоліття після революцій 1956-го і 1989­го років. Міжнародні оглядачі називають його курс «консервативною революцією».За кордоном він має репутацію найбільш суперечливого політика єдиної Європи. В.Орбан хотів би утримати Угорщину в орбіті Заходу, але проголошує відкриття зовнішньої політики на Схід, з більшою орієнтацією на Росію і Китай. Сильним є бажання, аби його Батьківщина йшла своїм власним шляхом. Незаперечно, угорський лідер сповнений рішучості повернути втрачені за попередні роки престиж і віру в свою країну, у сучасному розвиткові якої яскраво виявилася тенденція протиборства глобальних і національних інтересів.

Література

Артьомов І.В. Особливості транскордонного єврорегіонального співробітництва України з Угорщиною /І.В.Артьомов //Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2014. - Вип. 118, ч. 1.

Баркалова О.М. Процес інтеграції Угорщини до Європейського Союзу (1989-2004 рр.) /О.М.Баркалова // Наука. Релігія. Суспільство.- 2010. - № 1.

Бутирська І. В. Членство Угорщини в ЄС та її соціальні реформи /І.В.Бутирська //Гілея.

- 2014. - Вип. 91.

Бозоки А. Популизм как дискурс вергерских элит /А. Бозоки //Сравнительная политика.

- 2012. - № 3.

Віціан Т. Угорсько-українське співробітництво та його місце в сучасному геополітичному просторі /Т.Віціан //Геополітика України: історя і сучасність. - 2010.

- Вип. 2.

Волотов О. Г. Опыт венгерских реформ. К 100-летию со дня рождения Яноша Кадара /О.Г.Волотов //Новая и новейшая история. - 2013. - № 2.

Гайданка Є.І. Інституційні особливості розвитку парламентаризму в сучасній Угорщині /Є.І.Гайданка //Грані.- 2015. - № 2 (118), лютий.

Гендлек К. Доктор Джекилл, мистер Хайд и Виктор Орбан /К.Гендлек [Ел. ресурс] - Режим доступу: http://inosmi.ru/world/20150226/226485057.html

Каспрук В. Чим Угорщина налякала ЄС /В.Каспрук //Український тиждень. - 2011. - 27 квітня.

Кіш Є.Б. Особливості формування громадського суспільства Угорщини у XX столітті /Є.Б. Кіш //Науковий вісник Ужгородського університету. - 2013. -Серія "Історія". -

Вип. 1 (30).

Кіш Є.Б. Політичні цінності громадянського суспільства Угорщини /Є.Б. Кіш //Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - 2014. - № 4/5 (72/73), липень - жовтень.

Кюппер Г. Конституція Угорщини 2011 року /Г.Кюппер // Публічне право. - 2011. - № 4.

Мадярич Т. Венгрия и Юго-Восточная Европа /Т. Мадярич [Эл.ресурс] - Режим доступа: www.southeast-europe.org/pdf/01/DKE_01_0_B_MT.pdf

Маццоне А. Венгрия: «Виктатор» Орбан приводит в смятение Европу /А. Маццоне [Эл. ресурс] - Режим доступа: http://www.inosmi.ru/europe/20120119/183451779.html

Мединський І. Угорщина - Україна. Партнерство, озираючись на Москву та Закарпаття /І.Мединський, Б.Капчос //Європейська правда. - 2016. - 21 квітня.

Онищук М.І. Стан та перспективи розвитку угорської меншини в Закарпатті у контексті національної безпеки України / М.І. Онищук, Т.О. Романова // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.- 2011. - Вип. № 30.

Панов А.В. Регіоналізація в Угорській Республіці в 2000 - 2010 роках /А.В.Панов // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2012. - № 2.

Підлуцький О. Янош Кадар: творець «гуляш-соціалізму» /О. Підлуцький - [Ел. ресурс] - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/yanosh_kadar_tvorets_gulyash-sotsializmu.html

Пилипенко О. Визит Орбана в Москву: «вертолетное» попрошайничество?

Политический успех Кремля и финансовая ловушка с компроматом - для премьера Венгрии /О.Пилипенко [Эл. ресурс] - Режим доступа:

http://inosmi.ru/politic/20160210/235348872.html

Ткач Д. І. Реформування політичної системи Угорської Республіки в останні десятиріччя ХХ століття: історичні передумови політичних трансформацій /Д. І. Ткач //Наукові праці. Історичний факультет Запорізького державного університету. - 2003. - Вип. XVI.

Ткач Д. І. Сучасна Угорщина в контексті суспільних трансформацій: Монографія /Д.І.Ткач. - К., 2004.

Ткач Д. Становлення та розвиток інституту прем’єр-міністра Угорщини новітньої доби (соціально-психологічний аспект) //Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - 2013. - № 1 (63), січень - лютий.

Ткач Д.І. Влада та опозиція в Угорщині - зміна облич чи зміна курсу? // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.- 2014. - № 2 (70), березень - квітень.

Ткач Д. Угорський шлях до євроінтеграції /Д.Ткач //Зовнішні справи. - 2017. - № 1.

Товт М. М. Конституційний устрій Угорської Республіки - засоби і механізми формування та функціонування органів влади /М. М. Товт //Держава і право. - 2010. - Вип. 47.

Угорщина в контексті загальноєвропейської інтеграції на зламі тисячоліть //Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний та прикладний аспекти /За ред. Ф.М.Рудича. - К., 2002.

Усиевич М. Десятилетие реформ в Венгрии: 90-е годы XX в. /М. Усиевич //Новая и новейшая история. - 2002. - № 5.

Шишелина Л. Венгрия: смена власти в ЕС и в Будапеште /Л. Шишелина //Современная Европа. - 2011. - № 2.

Шляхова Я.В. Угорщина: вступ до ЄС як шлях до стабільності // Бізнес Інформ.- 2015.

- № 4.

Юнгер М. Круглий стіл 1989 року як інструмент договірного демонтажу однопартійної системи в Угорщині /М.Юнгер // Пам"ять століть. Планета. - 2012. - № 1/2 (95/96).

Ямбор А. Уряд Угорщини прагне наділити себе надзвичайними повноваженнями, посилаючись на загрозу тероризму /А.Ямбор [Ел. ресурс] - Режим доступу: http://ukraine.politicalcritique.org/2016/01/uryad-ugorshhini-pragne-nadiliti-sebe- nadzvichajnimi-povnovazhennyami-posilayuchis-na-zagrozu-terorizmu/

Dae Soon Kim. Party Politics, Political Competition and Coming to Terms with the Past in Post-Communist Hungary / Dae Soon Kim, N. Swain // Europe-Asia Studies. - 2015. - Vol. 67. - Issue 9.

Gallai S. What Makes Them Successful? Influential Interest Groups in Hungary (1990-2014) / S.Gallai, Z. Dome, B. Molnar, J. Reich // Europe-Asia Studies - 2015. - Vol. 67. - Issue 9.

Gagyi A. Class and Social Structure in Hungarian Sociology /A. Gagyi, M.A. Eber

//East European Politics & Societies. - 2015. - August.

Kalan D. Central Europe's Limping Tigers. Hungary's Unorthodox Policy vs. Romanian Austerity / D. Kalan, M. Durlik //Foreign Affairs. - 2015. - October, 20.

Kim D.S. Party Politics. Political Competition and Coming to Terms with the Past in Post­Communist Hungary /D.S.Kim, N.Swain //Europe-Asia Studies. - 2015. - Vol. 67. - Issue 9.

Kornai J. Hungary's U-Turn: Retreating from Democracy /J. Kornai //Journal of Democracy/

- 2015. - Vol. 26. - Issue 4.

Susanszky P. Pro-government demonstrations in Hungary - citizens' autonomy and the role of the media / P. Susanszky, A. Kopper, G. Toth // East European Politics. - 2016. - Vol. 32.

- Issue 1.