Сполучені Штати Америки

На межі тисячоліть Сполучені Штати Америки - єдина супердержава світу. Для декого - взірець, мрія, для інших - ненависний ворог. Між цими діаметрально протилежними точками існує великий спектр оцінок, що стосуються визначень особливостей її внутрішньо і зовнішньо­політичного розвитку.

З часів утворення США і до сьогодення визначальними цінностями та основами суспільного устрою цієї держави були приватна власність, її недоторканість і невідчужуваність, суверенітет особи й громадянського суспільства, ринок як детермінанта господарсько-економічних зв’язків, договірна форма утворення політичної влади, правова держава, розділення влад. Головними своїми цінностями американці вважають свободу і демократію. Названі основи суспільного ладу та влади у Сполучених Штатах схвалювалися і добровільно підтримувалися більшістю американців, незалежно від їх класової приналежності. Як свідчать соціологічні опитування, переважна більшість американців виражають високий ступінь підтримки політичної системи, горді жити при даному політичному устрої, переконані, що їхній політичний лад - найкращий серед існуючих політичних систем. Разом із тим вони ставляться із деяким скептицизмом до тих, хто ними керує, впевнені у необхідності контролю. В американській політичній культурі поєднуються політична активність та абсентеїзм, законослухняність і готовність до протестів, лояльність до влади і можливість суворої критики. Політики в американському суспіль - стві постійно перебувають у полі зору громадськості, що віддзеркалюють розвинені ЗМІ.

Сполучені Штати Америки - президентська республіка. А президент США вважається найвпливовішим політиком світу. Будучи главою виконавчої влади, що надає значні прерогативи, президент має низку інструментів контролю й впливу на виконавчі структури крім конституційно зафіксованого права призначати на посади і одержувати від керівника будь-якого виконавчого органу звіти про стан справ.

Президентські вибори у Сполучених Штатах відбуваються у листопаді кожного високосного року і являють собою реальну конкурентну боротьбу із невизначеним результатом, політичне шоу із провідною темою «змін на краще». Виборча система у цій країні є однією із найскладніших в світі¹. Передвиборчі перегони відбуваються у два тури. На першому етапі - первісні вибори або «праймеріз», під час яких американці обирають не президента або конгресменів, а найбільш гідних кандидатів на ці посади. При чому за умов персоналізації політики люди голосують не за партію, а за особистість. Хоча імідж президента неодмінно пов’язується із іміджем партії, його успіхи стають її успіхами, і навпаки^{[402] [403]. Останнє яскраво засвідчили президенти: республіканці Рональд Рейган (20 січня 1981 - 20 січня 1989 рр.), Джордж Герберт Уоркер Буш (1989 - 1993 рр.), Джордж Уокер Буш - молодший (2001 - 2009 рр.) а також демократи Уильям Джефферсон Клінтон (1993 - 2001 рр.) та Барак Хусейн Обама (2009 - 2017 рр.}

Президент спирається на своїх найближчих помічників із їхнім штатом співробітників, які утворюють Виконавче управління при президенті. Воно контролює всю діяльність виконавчої гілки влади. Виконавча влада США складається із міністерств, незалежних агентств та державних корпорацій. Кожна з цих структур створюється Конгресом, який законодавчим шляхом визначає їх завдання. При цьому Конгрес наділяє їх повноваженнями приймати для виконання своїх функцій певні політичні рішення, які оформлюються нормативними актами, що мають силу закону.

Американці часто звинувачують державний бюрократичний апарат у тому, що управління в цілому здійснюється погано, і що він глухий до вимог суспільства. Насправді бюрократичний апарат перебуває під жорстким контролем президента, Конгресу, груп інтересу та громадської думки. Було прийнято чимало законів та указів, які стверджують демократичні, юридичні та морально-етичні норми поведінки державних чиновників. Приклад - Виконавчий указ Президента США від 17 жовтня 1990 р. Одне з його положень визначає: державна служба є сферою діяльності, з якої виключені «будь-які особисті або інші фінансові інтереси, що перешкоджають добросовісному виконання службового обов’язку». Службовцям категорично заборонено приймати подарунки від осіб, «які добиваються від них здійснення будь-яких офіційних дій, які мають з ними будь-які спільні справи або здійснюють діяльність, що регулюється з боку державного органу, у якому працюють ці служ- бовці».Указ зобов’язує чиновників доповідати у відповідні інстанції про всіх помічених випадках обману, зловживань та корупції. Всебічний контроль суспільства встановлений за діяльністю вищих державних осіб - президента, губернаторів, конгресменів. Суворо контролюється їхня фінансова діяльність і моральний вигляд. Звичайно, всі ці заходи не означають повного викорінення корупції та зловживань влади у США, проте, принаймні, вони затвердили таку підконтрольність влади суспільству, яка визнається зразком у сучасних демократичних суспільствах.

У політичній практиці Сполучених Штатів Америки - жорстке розділення функцій виконавчої, законодавчої та судової гілок влади. Ще у XVIII ст. було створено систему «стримувань і противаг». Вона дозволила надалі уникнути радикальних внутрішніх потрясінь, запобігти ексцесам авторитаризму та анархії. У такій політичній системі управління може бути ефективним тільки за умов співпраці гілок влади, оскільки кожна з них мало що може зробити без підтримки іншої. Так, у відповідності до Конституції, президент, маючи право призначати вищих посадовців виконавчих органів, мусить одержати згоду Сенату. Так само, маючи право вести переговори із іноземними державами, договори він може укладати тільки із згоди Сенату. Конгрес же, з свого боку, маючи виключне право законотворчості, зобов’язаний одержати схвалення президентом прийнятого законопроекту - тільки після цього той стає законом. Президент може накласти на законопроект вето, тобто повернути його у Конгрес, хоча Конгрес може подолати вето президента¹. Саме такі перехресні повноваження забезпечують контроль однією гілки влади над іншою.

Конгрес не тільки приймає закони, але й здійснює парламентський нагляд за діяльністю агентств, відповідальних за реалізацію відповідних програм. Разом із тим існують механізми впливу на конгресменів з боку політичних партій, президента, виборців та груп інтересів^{[404] [405]. Більшу частину конгресменів становлять професіонали - переважно юристи, бізнесмени та фахівці системи освіти. Хоч приблизно третина зайнятих американців належить до промислових робітників, ця категорія рідко номінується у Конгресі. Особливості американської виборчої системи змушують законодавців підтримувати тісні контакти із своїми виборцями[406], надавати їм різного роду послуги, прагнути до того, аби їхні інтереси на місцях і в масштабах усієї країни враховувалися при прийнятті політичних рішень, забезпечувати свої округи фінансовими коштами із федерального бюджету. Кандидати на виборах до Конгресу оцінюються за особистими якостями, досвідом та відданістю своїм округам.}

Сполученим Штатам Америки властивий особливий пієтет до права. На його верховенство не можуть вплинути ніякі міркування щодо політичної доцільності. Найважливішим принципом правового регулю­вання є рівність всіх людей перед законом. Якщо з історії людства відомі дві системи соціальної організації: у першій влада стоїть над законом, а в другій - закон - над владою, так американська належить до другої. Право є основою розв’язання будь-яких, насамперед політичних, конфліктів. Після громадянської війни 1861 - 1865 рр. жоден з гострих соціальних та

політичних конфліктів не виходив за рамки правового поля і не вирішувався шляхом революційного насильства. Саме верховенство права визначило еволюційний, а не революційний шлях розвитку країни у ХХ ст. Судова влада постійно виступає арбітром в одвічному протистоянні уряду та законодавців. Верховний суд став одним із головних учасників політичного процесу в Сполучених Штатах. Його рішення часто справляють визначальний вплив на розвиток подій у найрізноманітніших сферах суспільного життя країни, а незалежність судової влади є гарантом забезпечення балансу впливу гілок влади. Той факт, що Конституція США, на відміну від конституцій більшості інших країн, ніколи радикально не переглядалася і від 1787 р. зазнала лише незначних змін, сприяв надзвичайній стабільності американської політичної системи.

Американській політичній системі також притаманна стабільність федеративного устрою країни, в якому чітко розмежовані повноваження центрального уряду і органів влади штатів. Останні не є суверенними державами, не можуть вийти із складу федерації, укладати міжнародні договори і встановлювати мита. Разом із тим впродовж останнього десятиріччя у США одержав розвиток «новий федералізм», який дозволив штатам розширювати свої можливості при збиранні податків і одержанні інших видів прибутків, що збільшило їх роль в регулюванні соціально- економічного життя всієї країни.

Однак США не уникли проблеми сепаратизму: періодично в різних штатах, таких як Техас, Каліфорнія^[407], Невада, Нью-Мексико, лунають заяви про можливий вихід із складу Сполучених Штатів Америки. Щоправда, мало хто вірить у подібні перспективи, адже із відокремленням має погодитися весь народ країни, а це поки що навряд чи можливо. Разом із тим через декілька десятиріч проблема може постати з новою гостротою у зв’язку із зростанням іспаномовного населення. Якщо на початку 2012 р. його чисельність становила 46 млн., так через 40 років вона може зрости до 100 млн. Штат Нью-Мексико вже висунув вимогу називати його «Нью- Мехико».

Відомо, що американське суспільство сформувалося на основі масової еміграції із різних країн та регіонів світу. Гетерогенний склад населення призвів до того, що американська нація консолідувалася не на основі асиміляції іммігрантів від початку пануючою етнічною групою, а більш складним шляхом. З одного боку, в Америці склалася унікальна синкретична масова культура із власною самобутністю, що надає «першій іммігрантській нації» вельми очевидні відмінності від націй, вихідці з яких сформували нову культурно-історичну спільноту. З іншого боку, в рамках загально американської ідентичності зберігається мозаїка етнічних субкультур. Своєрідною формою національно-культурної автономії стали етнічні общини, які часто не прагнуть відмовитися від своїх релігійно - культурних норм та цінностей заради «типово американських». Така внутрішня неоднорідність додає складності расовим та етнічним проблемам, які не пішли у минуле. Сьогодні білі американці англосаксон­ського походження і протестантського віросповідання, які від початків складали ядро нації, - меншість населення США. Приблизно 13% населення країни - так звані афроамериканці. Основні імміграційні потоки нині линуть з Латинської Америки та Азії. Гостро стоїть проблема нелегальних мігрантів, яких в країні нараховується близько 11 млн. Назріла реформа імміграційного законодавства.

Американське суспільство прийшло до усвідомлення важливості політичної коректності, яка прищеплює громадянам повагу до всіх переселенців, страхує від національних та релігійних розколів, а отже, забезпечує внутрішню стабільність. До будь-якого індивідууму прийнято підходити насамперед як до громадянина США з усіма його правами та обов’язками. Хоча расова упередженість - у підсвідомості американців, і трапляються неприємні міжнаціональні інциденти, але в цілому американці пускають до країни нових переселенців, якщо вони не загро­жують національній безпеці, і особливо вітають тих, хто може підтриму­вати на високому рівні креативність Сполучених Штатів Америки. Добре відомо, що найбільш освічені і талановиті мешканці інших країн часто прагнуть реалізуватися себе саме в Америці - «країні широких можли­востей». Тому про неї кажуть, що вона спромоглася задіяти людські ресурси усього світу.

Відмітною рисою американської політичної системи є її дво- партійність. Впродовж понад півтора століття на політичній арені країни домінують Демократична та Республіканська партії, передаючи одна одній контроль над виконавчою й законодавчою гілками влади. На відміну від політичних партій більшості інших країн, американські партії на мають чіткої організації, а становлять рихлі коаліції. Від початку вони формува­лися як кокусні, або кадрові, тобто такі партії, в яких відсутній інститут масового формального членства. Вони формуються навколо групи політичних діячів, зокрема парламентарів, а основою їх організаційної будови є політичний комітет - кокус^[408]. Орієнтація тільки на професійних політиків визначає і вільне членство, і аморфність партійних організацій. Разом із тим відсутність партійної дисципліни і централізованої організації дозволяє американським партіям ефективно віддзеркалювати плюраліс­тичні інтереси різних прошарків та груп населення.

Від моменту виникнення двопартійної системи взаємини між партіями-суперницями будуються на засадах принципів консенсусу та альтернативності. Консенсус - у ставленні до фундаментальних першо­основ американського суспільства, якими вважаються приватна власність, ринкова економіка, республіканський лад, розділення влад, федералізм, політичний плюралізм. Альтернативність виявляється у різному розумінні шляхів зміцнення та вдосконалення першооснов.

У сучасній політичній історії ідеологію Демократичної партії називають ліберальною, а ідеологію Республіканської партії - консерва­тивною. Політологи говорять про своєрідний «розподіл праці» між двома партіями: функція Республіканської партії полягає у вивільненні

економічної свободи і підприємницької активності, що мають негативним наслідком поглиблення нерівності, а функція Демократичної партії - у ліквідації або пом’якшенні крайнощів нерівності. Демократи виступають за розширення системи соціальних гарантій та послуг населенню, а республіканці тому заперечують. Республіканці непохитні у захисті традиційних соціокультурних норм і цінностей, а демократи схильні до їх радикального оновлення у відповідності до змін, що приносить саме життя. Особливо яскраво це виявляється у ставленні до сім’ї: якщо перші ревно захищають монополію традиційного типу родини, то другі визнають і нетрадиційні сімейні форми (наприклад, гомосексуальні), так само діаметрально протилежне ставлення до абортів: заборонити - дозволити жінкам мати право самим робити свій вибір. Стосовно расових та етнічних меншин демократи захищають антидискримінаційні закони, а республікан­ці намагаються будь за що зберегти домінуючі позиції білих. Отже, республіканці та демократи розходяться у питаннях щодо державного регулювання економіки, соціальних витрат, расово-етнічної та іммігра­ційної політики, а також щодо моральних та культурних цінностей. Основна відмінність між двома партіями полягає у їхньому ставленні до участі держави у справах суспільства. Щодо зовнішньої політики, то демократи віддають перевагу «м’якій силі» і колективним міжнародним зусиллям, підкреслюють пріоритетність глобальних проблем, тоді як республіканці виступають з набагато більш націоналістичних, військово- силових та унілатералістських¹ позицій. Альтернативність, яка виявляється у виробленні та пропозиції двома партіями відмінних способів вдоскона­лення суспільства, забезпечення економічного зростання, досягнення соціальних компромісів і стабільності, створює між ними реальне суперництво, стверджує конкуренцію на політичному рівні, дає амери­канцям можливість вибору кращого політичного «товару», послаблює або взагалі нейтралізує конкурентоспроможність інших політичних «продавців».

Домінування двох основних партій не виключало існування третіх партій, яких завжди було чимало. Їх спектр достатньо широкий - від значного числа незалежних партій, Партії зелених до християнської, ліберальної, соціалістичної, комуністичної і навіть фашистської партії. У більшості своїй вони з’являлися у період різкого загострення певної окремої проблеми або в результаті активної діяльності сильного політика, незадоволеного своїм становищем в рамках однієї з основних партій. Так сталося у 1930-ті роки, коли на лівому фланзі найвпливовішими виявилися Соціалістична та Комуністична партії, але й тоді разом вони набирали не більше 2% голосів виборців. Пізніше вони практично зійшли з політичної арени^{[409] [410]. Саме у 30-х роках минулого століття робітничий клас, на який орієнтувалися згадані вище партії, пов’язав себе із демократами, а пізніше поділяв свій електорат між демократами та республіканцями. В тому виявилося краще матеріальне становище працівників найманої праці, ніж в інших країнах світу. Навіть на думку більшості незаможних американців, у новітній історії країни не виникало таких економічних труднощів, вирішення яких потребувало б ввірити себе третій силі. У сучасній Америці реальна функція третіх партій зводиться до агітації на користь тих чи інших нововведень, які можуть бути втілені у життя, коли їх бере на озброєння одна з головних партій, що переслідує мету розширення своєю масової підтримки.}

Попри те, що національна ідеологічна доктрина доводить, що США є зразковою демократією, насправді це - система демократичного елітизму, що зберігає переваги верхніх прошарків населення та еліт у політичному управлінні. Попри всі фактори, які можна було б визначити як демократичні, на американському політичному ринку переважаюча більшість населення виступає лише в ролі «покупців» тих чи інших політичних програм, роблячи вибір з ідей та кандидатур, представлених елітою^[411]. Верхні економічні прошарки, маючи певні матеріальні кошти і лобістський потенціал, завжди мали можливість здійснювати потужний вплив на політичну владу і одержувати з неї вигоду. Вони мали й ширші можливості входження до політичної влади. Нині вихідці з різних елітних груп у сукупності переважають у всіх владних гілках та органах. Але влада політичної еліти на жодному етапі американської історії не дорівнювала диктатурі, оскільки еліта США у своїй більшості незмінно віддана демократичним правилам та нормам відправлення влади, а демократія і диктатура - поняття несумісні. Функціонує така модель, яка дозволяє іншим соціальним групам брати участь у політичній боротьбі і тією чи іншою мірою впливати на владу, проте не брати участі у політичному управлінні.

Загалом аналіз результатів американських виборів на всіх рівнях, починаючи з 1980-х рр., показує, що в країні склалися дві приблизно рівновеликі партійно-електоральні коаліції, які суттєво відрізняються одна від одної, насамперед, своїми соціально-демографічними ознаками. Важливий вододіл проходить між тими, хто потребує підвищеного соціального захисту з боку держави, і тими, хто вважає обтяжливим державне опікування.

Американські політологи помітили, що республіканська коаліція є диспропорційно чоловічою, сімейною і заможною, спирається на сільських жителів Півдня, Великих долин і гірського Заходу, які відрізняються підвищеною прив’язаністю до вогнепальної зброї і релігійного консерва­тизму. Електорат демократів непропорційно жіночий, несімейний, неозброєний, небагатий, секуляризований, кольоровий, проживає в основному на Північному Сході або Західному узбережжі. Помічено, що останніми десятиріччями найчастіше голосують люди з високим рівнем освіти і прибутків. Жінки голосують частіше, ніж чоловіки, одружені - частіше, ніж одинаки.

Між двома протилежними таборами республіканців та демократів існує значний прошарок незалежних виборців, які на одних виборців можуть проголосувати за перших, а на інших - за других. «Незалежні» концентруються в основному в аморфному політичному центрі, і саме вони вирішують результат президентської кампанії. Особливо яскраво це виявилося під час президентських кампаній Рональда Рейгана, Барака Обами, Дональда Трампа. Але, як показує сучасна політична історія країни, зростання її ВВП в середньому відбувається незалежно від того, яка партія перебуває при владі.

Сполучені Штати Америки демонструють яскравий приклад залежності внутрішньої і зовнішньої політики від стану економіки країни. Саме економіка є основою американського лідерства в світі. Незважаючи на кризу, яка розпочалася тут у 2007 р. і надалі набула глобальних масштабів (у 2010 р. американська економіка подолала кризу за показниками ВВП), вона зберігає за собою першість практично по всіх показниках. На долю США, де проживає 4,4 % населення Землі^[412], припадає приблизно 22 % світового економічного виробництва, не кажучи про першість з точки зору наукового прогресу, що є принциповим в умовах переходу до інформаційного суспільства. Вироблення економічної політики є важливою складовою реального політичного процесу. Береться до уваги вся сукупність провідних рис та особливостей американської соціально-економічної моделі:

- всебічне заохочення суспільством і державою підприємницької активності, сприятливий підприємницький клімат, суспільна настанова на досягнення успіху, незалежно від походження і соціального статусу людини;

- відносно низький, у порівнянні з іншими розвиненими країнами, рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) через державний бюджет;

- відносно низька питома вага держави у виробленому ВВП (державна власність представлена лише в атомній енергетиці, виробничій інфраструктурі, освіті та охороні здоров’я), в цілому державний сектор створює лише біля 12 % ВВП країни;

- більш обмежене, ніж в інших розвинених країнах, але дуже ефективне державне втручання в економіку;

- висока трудова свідомість, заснована насамперед на протестантській етиці: працелюбність і віра більшості громадян у власні сили;

- відсутність багатьох бюрократичних і статусних перешкод, притаманних багатьом іншим країнам, повага до закону.

Зазначені характеристики становлять основу ліберальної економічної моделі Сполучених Штатів. Однак останніми десятиріччями важливого значення набувають нові економічні тенденції, пов’язані із розвитком науково-технічної революції: зростання наукомісткості американської економіки; формування всеохопної інформаційної інфраструктури; зміна структури господарства за широким спектром - від орієнтації на гнучке, диверсифіковане і дрібносерійне виробництво до зростання ролі та масштабів сфери послуг; зміни у відносинах власності (корпоративна приватна власність стала переважаючою у порівнянні із всіма іншими формами приватної власності); зміни у механізмах функціонування різних ринків. Разом із тим Америка, як й інші розвинені країни, переглядає свої підходи до промисловості, знову роблячи її основним інструментом для економічного зростання. В світі активно заговорили про «третю промислову революцію» а також про докорінну зміну пріоритетів в енергозабезпеченні. Відомо, яка гостра боротьба на міжнародній арені зумовлена саме доступом до традиційних енергоносіїв. Останнім часом значний вплив на неї здійснює лінія США¹.

Політичне протиборство республіканців та демократів виявляється в економічній сфері, де пропонуються різні способи вирішення назрілих проблем. Демократи, як це можна побачити на прикладі курсу Б. Клінтона і Б. Обами, орієнтуються на кейнсіанську^{[413] [414] модель, яка вважає, що рушієм економіки є витрати - приватні або державні, спрямовані на інвестиції і споживання. Заощадження ж, навпаки, виводять гроші з активного обігу, не забезпечують економічного зростання і не створюють додаткової вартості. Економічні кризи, таким чином, виникають циклічно, як наслідок збоїв ринкової системи і можуть бути вилікувані збільшенням державних витрат. Рішення корпоративного сектору здатні негативно впливати на загальну макроекономічну ситуацію, тому держава повинна тримати під контролем економічну систему і активно регулювати її діяльність.}

Республіканці орієнтуються на точку зору економістів чикагської школи^[415], які вважають, що державне стимулювання накладає на економічну систему низку обмежень і заганяє у глухий кут, тому заперечують проти посилення ролі держави та її активного втручання в економіку. Вирішення проблеми вони вбачають у розширенні свободи торгівлі і переміщення капіталів, поширення принципів економіки вільної конкуренції. Подібні позиції екстраполюються на соціальну сферу: демократи виступають активними прибічниками посилення ролі держави у цій сфері, республіканці - за скорочення соціальних витрат та податків, особливо стосовно податків на прибуток корпоративного сектора та найбільш заможних прошарків американського суспільства.

Від початку 1980-х рр. з приходом на президентську посаду Р. Рейгана США почали робити упор на дерегулювання ринку, що означало зниження податків, скасування всіляких правил, надання ринку самому собі. Водночас скорочувалися витрати федерального уряду, насамперед, за рахунок соціальних програм. Результатом «рейганоміки» стало економічне піднесення, що тривало до початку 2000-х рр., і яким скористалися і яке підтримували два наступні президенти - Дж. Буш - старший та Б. Клінтон.

Значною мірою в якості рушійної сили цього піднесення можна вважати агресивну політику дешевих грошей, відповідальність за яку несе колишній глава Федеральної резервної системи Алан Грінспен. Впродовж свого 18-річного правління кожного разу, коли на фондовому і фінансовому ринках назрівала чергова проблема, А. Грінспен «топив» її порцією нових грошей. Але своїм постійним друкуванням грошової маси він водночас створював основу для чергової фінансової бульбашки, яка, набувши колосальних розмірів у 2007 р., вибухнула, вразивши весь світ. А. Грінспен також активно опирався нагляду і контролю за компаніями у використанні коштів, що стали доступними завдяки його політиці, завжди блокував будь-які спроби накласти тягар додаткових урядових вимог на кредитний, фондовий та фінансові ринки.

Американська фінансова індустрія впродовж двох десятиріч переживала безпрецедентний бум. З одного боку - живлення дешевими грішми, звільнення від більшості обмежень в середині країни, з іншого - колосальний приплив грошей з-за кордону. Саме завдяки цьому багато в чому пояснюється здатність американської економіки забезпечувати високі темпи зростання, великий профіцит бюджету, низьку інфляцію і майже повну зайнятість впродовж тривалого періоду підйому. В основі його - потужний внутрішній попит, що фінансувався за рахунок кредитів при низькому банківському відсотку. Споживання родин поєднувалося із масованими інвестиціями корпорацій у розвиток нових, особливо інформаційних, технологій, викликаючи небачений злет курсів акцій на нью-йоркській фондовій біржі. Пасив же торгового балансу компенсувався у платіжному балансі за рахунок іноземних коштів, які надходили у величезних розмірах, приваблені таким рідкісним поєднанням сприятливих факторів.

Проте з часом виявилося, що за умов винесення значної частки виробництва в країни з дешевшою робочою силою в США почалася деіндустріалізація; торговий баланс порушився через переважання надходження товарів, особливо масового вжитку, з-за кордону, насамперед, з Китаю; перспективи новітніх напрямків надто переоцінені. Тобто поступово складалася ситуація, коли на відміну від класичної кризи перевиробництва товарів назрівала криза «перевиробництва фінансів» - як незабезпечених належною товарною масою доларів, так і різноманітних цінних паперів.

Оскільки запущена фінансова «машина» потребувала нових ринків для свого зростання, ставку було зроблено на іпотечне кредитування. Банки переконували американців взяти кредит на придбання житла на сприятливих умовах, не дуже турбуючись про реальність забезпечення. Проте з часом виявилося, що далеко не всі позичальники спроможні повертати борги, особливо за умов підвищення ставок по кредитах. Сукупна вартість всіх непогашених тільки іпотечних кредитів у Сполучених Штатах сягнула 11 трильйонів доларів, що майже дорівнює розміру валового внутрішнього продукту країни.

Старійшина світової економічної науки Пол Самуельсон передбачив фінансову катастрофу за три роки до її початку: «Америка опинилася у такому становищі через те, що ми стали суспільством, що розучилося економити». До цього можна додати: і навчилося брехати. Якщо взяти фінансовий аспект, так недостатній контроль з боку держави за біржовими махінаціями призвів до того, що капіталізація багатьох корпорацій носила фіктивний характер. Типовим явищем стала ситуація, коли біржова вартість тієї чи іншої корпорації в десятки разів перевищувала вартість її реальних активів: за деякими оцінками, загальне співвідношення між фінансовими та реальними активами в американській економіці досягло астрономічної величини 50 до 1. Навіть, якщо цю цифру завищено, все одно у закордонних інвесторів давно вже вирують сильні побоювання відносно американського долару, який, виступаючи в якості головної платіжної одиниці в світі, має дуже слабке реальне забезпечення, але є вагомим фактором на міжнародній арені.

Американська зовнішня політика ґрунтується на уявленнях власної виключності та месіанського призначення - «поширювати всім світом свободу і демократію», борючись проти «сил зла». У 1982 р. Р.Рейган закликав країни Заходу розпочати «хрестовий похід» проти світового комунізму - країн соціалізму, очолюваних «імперією Зла» - Радянським Союзом. За цим крилося прагнення остаточної перемоги у світовому масштабі. Відомо, що СРСР та його союзники «холодну війну» програли, тобто комунізм зазнав глобальної поразки. Наступний президент Дж. Буш заявив, що в світі залишилася тільки одна супердержава. Цю позицію обґрунтував відомий американський політолог Збігнев Бжезинський: «Америка займає домінуюче положення у чотирьох областях світової влади вирішального значення: у військовій області вона володіє глобальними можливостями розгортання, що не мають собі рівних¹; в галузі економіки залишається основною рушійною силою світового розвитку, навіть не дивлячись на конкуренцію в окремих сферах...; у технологічному відношенні вона зберігає абсолютне лідерство у передових напрямках науки і техніки; в області культури, не дивлячись на деяку її примітивність, Америка користується безпрецедентною привабливістю, особливо серед молоді усього світу. Саме поєднання цих чотирьох факторів робить Америку єдиною світовою супердержавою у повному сенсі цього слова. Американська міць виявляється через глобальну ^{[416] [417] систему явно американського покрою, що відображає внутрішній американський досвід».}

Крах радянського «казарменого соціалізму» був сприйнятий Заходом як торжество його фундаментальних цінностей - поєднання ліберальної ринкової економіки та плюралістичної демократії, альтернатив чому не залишилось. Оптимальним варіантом, а отже всезагальним зразком для наслідування, Сполучені Штати оголосили себе і прийняли морально - політичну і силову відповідальність за долі світу у глобальному масштабі. Не можна заперечувати, що світ не може гарантувати глобальну безпеку без участі Америки. Основне навантаження у НАТО несуть США, решта членів альянсу не можуть навіть довести рівень військових витрат до 2%, як того вимагає угода. Хоча у політичних колах ведуться дискусії, як саме реалізовувати свою глобальну відповідальність, однак сходяться на тому, що в основу зовнішньої політики покладено концепцію «американського світового лідерства». Це передбачає реалізацію цілого комплексу завдань:

1) підтримка безпеки в світі шляхом відвернення поширення ядерної зброї^[418] і встановлення контролю за виробництвом озброєнь у всьому світі;

2) вирішення світових економічних проблем шляхом сприяння міжнарод­ному співробітництву, боротьбі з інфляцією та розвиткові енергоресурсів, боротьби із загрозою голоду, тощо;

3) забезпечення американських економічних інтересів шляхом безперешкодного доступу до енергоресурсів, створення робочих місць у США, захисту американських підприємницьких інтересів в інших країнах;

4) захист «американських цінностей та інститутів» шляхом запобігання припливу наркотичних засобів у США, контролю та зниженню нелегальної імміграції до Сполучених Штатів, захисту прав людини в інших країнах; поширення демократичних форм правління всім світом;

5) забезпечення безпеки США шляхом підтримки американської переваги над будь-якою державою або коаліцією держав, гарантування безпеки союзників.

Варто підкреслити: ніяких сумнівів з точки зору міжнародної законності щодо прагнень поширювати на інші країни і народи власне розуміння економічних інтересів, цінностей та інститутів, а також національної безпеки у адміністрації США, як правило, не виникає. Оскільки американці самі вважають себе діючими на засадах універсальних моральних цінностей, так протидія їм не має законних підстав. У намаганні перебудувати світ за «демократичною моделлю» використаються як методи прямого силового тиску («силове умиротворен­ня», «гуманітарні інтервенції», боротьба з «міжнародним тероризмом», концепція «жорсткої сили»), так і непрямі впливи на основі концепції «м’якої сили», хоча остання - у меншому фаворі, якщо порівнювати із підходами європейських союзників.

На сучасному етапі американському домінуванню кидають виклик посилення Європейського Союзу, країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, особливо Китаю. Також Америка не може уникнути впливів глобалізації, якій сама значною мірою сприяє. Все це призводить до посилення конкуренції в світі, а отже, і для Сполучених Штатів, звиклих до диктату за умов «холодної війни». «Радянська загроза» слугувала надійним засобом тиску на європейських союзників - суперників: погодження з Америкою в обмін на захист від «комунізму». Коли радянський блок і самий СРСР майже безкровно розвалилися, здійснювати свій диктат Америці стало набагато складніше. На початку 2000-х рр. країни ЄС навіть наважилися оголосити про намір економічних санкцій проти заокеанської союзниці. Заради згуртування союзників на зовнішньополітичній арені і внутрішньої консолідації постала нагальна необхідність нового «вселенського ворога», яким став міжнародний тероризм після атаки на нью-йоркські хмарочоси 11 вересня 2001 р.

Адміністрація президента Дж. Буша - молодшого вдалася до заходів, які за звичайних умов одержали б визначення передтоталітарних. Це - створення міністерства безпеки і пожорсткішення контролю за пересуванням громадян. Після 11 вересня 2001 р. прийнятий Патріотичний акт, що дозволив «в інтересах боротьби з тероризмом» стеження і прослуховування без санкцій суду^[419], взяття людей під варту на підставі одних лише «підозр у терористичній діяльності», причому дію цього Акту було поширено за межі країни. До всіх без виключення держав світу американська адміністрація звернулася із закликом: «хто не з нами, той проти нас».

Було прийнято нову концепцію національної безпеки, яка допускала нанесення превентивних ударів по будь-якому району планети на підставі односторонніх припущень. Так сталося із Афганістаном, проти якого 7 жовтня 2001 р. розпочалася операція «Нездоланна свобода», спрямована проти руху «Талібан» й таборів терористів, розташованих на території країни. Другим гучним актом, який мав «нанести удар по міжнародному тероризму», стала війна проти іракського диктатора Саддама Хусейна, яка розпочалася 20 березня 2003 р. Хоча у червні 2004 р. Сполучені Штати добилися резолюції Ради Безпеки ООН, що підтримувала їх у цій акції, ставлення світової спільноти до цього було неоднозначним. Звичайно, свою роль відіграли й інші фактори, зокрема, Дж. Буш - молодший мав певні зобов’язання перед тими бізнесменами, які підтримали його у виборчих перегонах, розумів важливість встановлення контролю над колосальними іракськими ресурсами енергоносіїв. До того ж він сподівався: невелика війна відіграє стимулюючу роль для американської економіки. Однак та рухалася до грандіозної кризи.

Саме в стані кризи у внутрішньому становищі країни, так і складностей на міжнародній арені, що викликали несхвалення з боку міжнародного співтовариства і більшості американців, прийняв

президентство Б.Обама - сенатор афро-американець від штату Іллінойс¹. Його обрали у листопаді 2008 р. як втілення надії американців на подолання кризи, на «Новий курс», як колись це зробив за умов Великої депресії Франклін Рузвельт. Слоганом демократів на тих виборах стали слова: «Америка чекає змін». Прагнення до них підтримали різні верстви населення, від тих, хто найбільше потерпав від фінансово-економічної кризи через розв’язану республіканцями безконтрольність фінансових кіл, до тих, хто орієнтувався на нові соціальні зрушення, пов’язані із переходом до постіндустріального суспільства, вільного від консервативних настанов. Америку захопила «обамоманія», вибори проходили в обстановці надзвичайної активності електорату, коли люди із світанку займали чергу до виборчих дільниць. Після оголошення остаточних результатів^{[420] [421] вулиці міст заповнили люди. Вони святкували перемогу політика, на якого покладалися сподівання на краще. Перемога претендента із чорним кольором шкіри символізувала назрілий історичний момент в історії Сполучених Штатів Америки - необхідності перелому або прориву. У такий момент мала з’явитися людина, така як Б. Обама. Фактор кольору шкіри лише підкреслив цей момент: якщо Америка дозріла до того, аби зробити своїм лідером представника одвічно дискримінованих вигнанців суспільства, що було нечуваним ще зовсім недавно, так перегортається сторінка історії, відкриваються нові горизонти[422]. Це відчули мільйони американців і віддали свої симпатії талановитому і харизматичному політику.}

Серед внутрішніх проблем, якими мав займатися новий президент на першому місці - питання подолання фінансово-економічних складностей, які набули характеру кризи, подібної до Великої депресії. Головними рисами соціально-економічної політики адміністрації Б.Обами стали підвищення регулюючої ролі держави і сприяння її участі у здійсненні соціальної політики. На початок президентства президента-демократа припало значне погіршення соціально-економічного становища країни, зокрема, безробіття перевищило 9%, понад 15% населення - 46,2 млн. осіб перебувало за межею бідності¹. Президент спробував втілити в життя пораду мільярдера-філантропа Уоррена Баффета, який запропонував підвищити податки, вважаючи несправедливим те, що він сплачує податки за ставкою, меншою (для доходів на капітал), ніж його секретар (прибутковий податок із зарплати). Але цю ініціативу не підтримали республіканці у Конгресі, а також пересічні громадяни, які ініціювали рух «Чаювання»^{[423] [424] [425] під гаслом «Ми і так багато сплачуємо!» З іншого боку, 17 вересня 2011 р. у Нью-Йорку стартував рух «Захопи Уолл-Стріт», який невдовзі охопив інші мегаполіси США і перекинувся до інших країн світу. Учасники виступили проти політики влади і фінансових інститутів.}

Американська економіка досить швидко почала виходити з кризи: рецесія закінчилася у 2009 р. Більшість галузей поступово виявили зростання, хоча безробіття залишалося на рівні 8%. Значні кошти були спрямовані на програми професійної перепідготовки і соціальну допомогу. У другій інавгураційній промові Б.Обами 21 січня 2013 р. рефреном проходила ідея про рівність всіх людей. Президент говорив: американську націю згуртовує ідея про те, що всі люди створені рівними і мають право на життя, свободу і прагнення до щастя. Через це ключовим пріоритетом адміністрації проголошувалося підтримання рівності можливостей, а також турбота про найбільш вразливі категорії громадян, насамперед, людей похилого віку і молодь. «Дівчинка, народжена у злиднях, знає, що вона має ті ж шанси на успіх, що й інші, оскільки вона американка, вона вільна і рівна», - заявив президент.

При цьому він дещо відійшов від традиційної американської настанови на те, що кожна людина сама є творцем свого щастя, а ринок винагороджує найсильніших і найталановитіших. «Ми розуміємо, що кожен, яким би відповідальним життям він не жив, у будь-який час ризикує зіткнутися із втратою роботи, раптовою хворобою або руйнуванням будинку буревієм», - казав Б.Обама. Хоча він ані слова не промовив про соціальну державу, саме поняття про яку є непопулярним в американському політичному дискурсі, однак його наміри були спрямовані на розбудову саме такого типу відносин громадянина і держави. Високий рівень соціального захисту передбачає більше втручання держави у процес регулювання економіки, і особливо, фінансової сфери.

Велика увага до проблем соціально вразливих громадян - збільшення витрат на відповідні програми. Фінансування їх передбачалося за рахунок заможних верств населення. За словами президента, піднесення Америки спирається на «широкі плечі середнього класу». Однак дослідження 2015 р., що проводилося у 229 містах США (понад 70% населення) показало зростання питомої ваги бідних: у 2000 р. їх нарахо­вувалося 8%, у 2015 р. - 11,5%. Цей процес відбувається через розмивання саме середнього класу, звідки дуже рідко піднімаються вище соціальними сходами, частіше спускаються нижче. Чисельність дорослих американців, які вважають себе середнім класом, зменшилася з 61% у 1971 р. до 50% у 2015 р.

На початку березня 2013 р. Б.Обама мусив підписати указ про скорочення бюджету не тільки на військові витрати, але й на соціальні. Завдяки зваженій монетарній політиці Федеральної резервної системи економіка і ринок праці стабілізувалися. Безробіття зменшилося до 5%. Тільки у 2014 р. було створено 2,65 млн. нових робочих місць. Як наслідок, зменшився дефіцит бюджету, знизилася інфляція, активізувався фондовий ринок. У 2016 р. головне завдання внутрішньої політики Б.Обама визначив так: робити Америку комфортнішою і зручнішою країною. Він це робив у відповідності до проголошеної концепції «розумної сили», розглядаючи її у найширшому розумінні змін як всередині країни, так і назовні. Внутрішньополітичні трансформації мали сприяти поліпшенню іміджу Америки на міжнародній арені, який сильно похитнувся за президентства Дж.Буша-молодшого.

Головне завдання президента у зовнішній політиці полягало у збереженні лідерських позицій Америки на міжнародній арені і водночас покращення ставлення світу до неї. Свої сподівання на те, що йому це вдасться, світова спільнота висловила присудженням Нобелівської премії миру 11 грудня 2009 р. У відповідності до концепції «розумної сили» Б.Обами - мінімальний силовий і агресивний тиск, максимальне визнання США частиною єдиної системи і підкреслювання того, що Сполучені Штати грають за загальними правилами. Дещо вдалося: було зроблено акцент на концепції «м’якої сили», шукалися шляхи покращення відносини із іншими країнами. Відбулися візити до багатьох держав, що призвело до

подальшого розвитку відносин. Особливе значення мали відвідини Куби і В’єтнаму. За ініціативи американського президента вивели війська з Іраку (завершено 18 грудня 2011 р.). 2 травня 2011 р. він оголосив про

ліквідацію на території Пакистану терориста номер один Усами бен Ладена. Був виведений основний військовий контингент з Афганістану, хоча певні сили залишилися.

Разом із тим американська сторона взяла активну участь у Лівійській війні 2011 р., прийняла жорсткий курс по відношенню до Сирії, Ірану, Північної Кореї. Особливу небезпеку від 2014 р. стали являти екстремісти із «Ісламської держави». США очолили міжнародну коаліцію, яка їм протистоїть. До коаліції увійшли близько 60 держав, при цьому до активних дій вдалися близько п’ятнадцяти. Літаки країн коаліції наносили удари з повітря по позиціях джихадистів в Іраку і Сирії. Виступаючи на вашингтонському саміті із боротьби з екстремізмом, Б.Обама заявив, що США не воюють з ісламом, і що релігія не відповідає за ті злочини, які коять її послідовники. А лідери «Ісламської держави» і аналогічних угрупувань - не релігійні діячі, а терористи.

У зв’язку з анексією Криму і агресією Росії проти України у 2014 р. відбулися суттєві зміни у зовнішньополітичному курсі Вашингтона. Руйнуючи систему міжнародних відносин, яка склалася, В.Путін сподівався крім усього іншого послабити єдність країн Заходу. Натомість вони згуртувалися. США та країни ЄС, а також міжнародні організації спрямували свої дії на стратегічне стримування РФ, посилення безпеки у Європі, підтримку України. У грудні 2014 р. Конгрес прийняв «Акт про підтримку свободи в Україні», що реалізувався у наданні різного роду допомоги. 8 вересня 2016 р. Пентагон підписав угоду про військове співробітництво з Україною, а колишній керівник Центрального командування збройних сил США генерал Джон Абизаїд був призначений радником міністра оборони України Степана Полторака. Вельми дієвими виявилися санкції проти Росії, які разом з іншими країнами були запроваджені з боку США.

2016 рік став роком 58-х виборів президента країни. Ті перегони, як ніякі інші, привернули увагу як американської, так і світової громадськості. Від демократичної партії кандидаткою виступила Гілларі Клінтон. Від республіканців - Дональд Трамп. Між ними розгорнулася запекла боротьба, перемогу в якій більшість спостерігачів віддавала Г.Клінтон. Але 8 листопада всезагальні вибори і 19 грудня голосування колегії виборщиків показали такі результати: за Д.Трампа віддали голоси 304 виборщики (62985106 виборців - 45,94% електорату), за Г.Клінтон - 227 виборщиків (відповідно 65853625 - 48,03%). Хоча демократка одер­жала майже на 2,9 млн. голосів виборців більше, проте, відповідно до американських правил, важливішою є перевага у голосуванні виборщиків. Ці вибори стали п’ятими в історії США, коли президентом став кандидат, який набрав менше голосів виборців, ніж переможений. Віковий рекорд першого заняття президентської посади Р.Рейгана (69 років) був побитий 70-річним Д.Трампом.

Після оголошення результатів в країні пройшли масові акції протесту незгодних^[426]. Політологи намагалися пояснити причини поразки Г.Клінтон і перемоги Д.Трампа. Звичайно, відіграла свою роль ціла сукупність факторів. Чи не на першому місці - усвідомлення Д.Трампом того відчуження американської політичної еліти від пересічних громадян, які посилилося останніми роками. 20 січня 2017р. у своїй інавгураційній промові він проголосив: «Сьогоднішня церемонія має особливе значення, тому що сьогодні ми не просто передаємо владу від однієї адміністрації іншій, або від однієї партії іншій - ми передаємо владу з Вашингтона, округ Колумбія, і повертаємо вам, народ. Дуже довго невелика група в столиці насолоджувалася усіма бонусами, а люди платили за це ціну. Вашингтон розквітав, але не ділився зі своїм народом багатством. Процвітали політики, але робочі місця скорочувалися і заводи закривалися. Вищі класи захищали себе, а не громадян нашої країни.Все це зміниться з цього дня. Сполучені Штати Америки - ваша країна». Команда Д.Трампа відчула настрої чималого загалу білих американців, які зайняті у реальному секторі економіки, не люблять іммігрантів, виступають за збереження християнської спадщини Америки, не довіряють вашингтон­ському істеблішменту. Що і відбилося у промовах і діях кандидата від республіканців.

Симпатії новому претенденту на найвищу посаду були зумовлені саме тим, що він не кар’єрний політик з Вашингтону, а людина з «досвідом реального життя», успішний бізнесмен. В Америці обожнюють успіх, тим більше у бізнесі, який так само шанований. Президент-мільярдер відразу відмовився від зарплати у 400 тис. доларів на рік, передавши її на благодійність. І пообіцяв припинити «експорт робочих місць за кордон», проголосивши заклик: «Купуй американське, приймай на роботу американців!» Накресливши курс на реіндустріалізацію країни, він дав обіцянку створювати нові робочі місця, особливо у тих штатах, де найбільше безробіття. Заради інтересів співгромадян - жорстка позиція в імміграційній політиці. Зокрема, відразу у десятках американських міст почалися арешти і висилка з країни сотень нелегальних іммігрантів.

Гасло, під яким Д.Трамп йшов на вибори: «Make America Great Again», також з’явилося через усвідомлення послаблення позицій як внутрішньо- так і зовнішньополітичних. Хоча 45-го президента США найчастіше характеризували як «непередбачуваного», проте сутність його політичної лінії - у перемозі прагматизму, уваги до внутрішніх проблем над ліберальним ідеалізмом демократів, які насамперед воліли «нести американські цінності всім світом». Пересічні американці були незадоволені тим, що надто багато грошей виділяється на зовнішньополітичні акції. У квітні 2017р. Білий дім заявив, що на сприяння демократії в світі виділятиметься на 70% менше коштів, ніж раніше. Разом із тим Америка боротиметься з тими, хто коїть злочини проти людяності. Зокрема, з терористичною організацією «Ісламська держава».

Сполучені Штати - єдина держава, здатна самостійно або у взаємодії із союзниками вирішити основну проблему України - надати ефективні гарантії безпеки (у контексті мінімізації загрози російського ядерного потенціалу). Крім того, у США - найбільше доступних ресурсів для надання Україні політичної, фінансової та іншої допомоги. Готовність цієї країни допомагати Україні є фактором впливу на інші держави. Про підтримку України було заявлено на зустрічі Д.Трампа і П.Порошенка 20 червня 2017 р. у Вашингтоні. До відома російської сторони було доведено, що санкції проти неї не будуть зняті до врегулювання конфліктів в Україні та Сирії.

Не дивлячись на досягнутий рівень в економічному, технологічному, соціальному, військово-технічному та інших відношеннях, Америка нині перебуває у складному становищі. Перед цією державою стоїть проблема вибору моделі поведінки за умов світу, що змінюється. Їй важко забезпечувати власні претензії на лідерство через зростання впливу інших держав. Америка також відчуває впливи глобалізації, за умов якої їй слід вибудовувати свою стратегію і тактику. Сполучені Штати - провідний суб’єкт міжнародних відносин, що визначає тенденції і динаміку сучасної глобалізації, проте і глобалізація впливає на Америку.

На теперішній час, навіть за певного послаблення американських позицій, у новому світі ніхто не зможе стати абсолютним лідером. Однак США зосереджують у собі відразу політичне, військове, фінансове, валютне, економічне, технологічне, ідеологічне, культурне лідерство. А в світі немає - і у найближчому майбутньому навряд чи знайдеться країна, яка б могла поєднати в собі декілька аспектів лідерства. Політологи вважають, що ані Китай, ані Індія, ані будь-яка інша країна не зможе взяти на себе такий важкий тягар через економічні можливості, політичні ризики, відсутність досвіду і потрібних союзів. Сполучені Штати Америки і у ХХІ ст. залишаться центром сили глобального світу за всіх його трансформацій.

Література

Америка і Європа у сучасних міжнародних трансформаціях : монографія / С.О. Шергін, І.І. Погорська, Є.А. Макаренко, М.М. Рижков, Л.Д. Чекаленко. - К., 2014.

Бєлоусова Н.Б. Політична культура США /Н.Б.Бєлоусова, Т.О.Рябоконь //Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2009. - Вип. 83.

Бжезинский З. Великая шахматная доска = The Grand Chessboard : Господарство Америки и его геостратегические императивы / З. Бжезинский. /Пер. с англ. - М., 2006. Бжезинский З. Еще один шанс: три президента и кризис американской сверхдержавы /З.Бжезинский /Пер. с англ. - М., 2007.

Блекер Дж. Американский пейзаж после президентской битвы /Дж. Блекер //Неприкосновенный запас. - 2001. - № 15 (1).

Варивончек И. В. Американский средний класс и политика правящих администраций (1993 - 2012 гг.) /И.В.Варивончик //США - Канада. Экономика. Политика. Культура. - 2012. - № 5.

Гвоздков С. Ставлення США і Росії до проблеми вступу України в НАТО /С.Гвоздков //Етнічна історія народів Європи. - 2015. - Вип. 45.

Г одлюк А. М. Рейганізм і політичні погляди Рейгана: дефініція і осмислення /А.М.Г одлюк //Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2010. - Вип. 94. - Ч. 1.

Гончар Б.М. Барак Обама і зовнішньополітична "спадщина" Джорджа Буша-молодшого (кризові аспекти) /Б.М. Гончар, Ю.Б. Гончар // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка - 2009. - Серія «Історія» - Вип. 96.

Городня Н.Д. Двосторонні союзи і партнерства США у Східній Азії (кін. XX - поч. XXI ст.): досвід співпраці в контексті інтересів України /Н.Д.Городня // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2014. - Вип. 21, ч. 1

Дацюк А.В. Геополітичні передумови Російської агресії проти України: на перетині інтересів ЄС, США та Російської Федерації /А.В.Дацюк //Вісник Національного авіаційного університету. - 2014. - Серія «Соціологія. Політологія» - № 2.

Дубовик В. США та криза навколо України /В.Дубовик //Чверть століття українсько- американської дружби: досвід гідний майбутнього: Зб. матеріалів ІІІ американознавчої мультидисциплінарної конференції (Львів, 12 - 13 квітня 2016 р.). - Л., 2016.

Ескалація ядерного протистояння США та Росії у контексті російсько-української війни = Escalation of US-Russia confrontation within the framework of Russia-Ukraine war : [дослідження та експертне обговорення] / Благодійний фонд "Майдан закордонних справ". - Луцьк, 2015.

Журавлева В. Ю. Политические партии США в институтах власти и в обществе /В.Ю.Журавлева // США — Канада: экономика, политика, культура. - 2005. - № 4. Інавгураційні промови Президентів США / Пер. з англ. - Х., 2009.

Каган Р. Про рай і владу. Америка і Європа у новому світовому порядку /Р.Каган /Пер. з англ.- Львів, 2004.

Клименко В. Досвід США у протидії та боротьбі з корупцією: уроки для України /В.Клименко, Г.Лозова //Чверть століття українсько-американської дружби: досвід гідний майбутнього: Зб. матеріалів ІІІ американознавчої мультидисциплінарної конференції (Львів, 12 - 13 квітня 2016 р.). - Л., 2016.

Коваленко Р. Вибори Президента США: конституційна регламентація /Р.Коваленко // Юридичний вісник. - 2013. - № 4.

Коваль І.О. Роль президента в координуванні державних комунікацій (на прикладі США) /І.О.Коваль // Стратегічні пріоритети. - 2015. - № 2.

Коппель О.А. Вплив політики США на геополітичну структуру Близького Сходу /О.А. Коппель, А.Л. Гаспарян //Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2014. - Вип. 119, ч. 1.

Коротков Д.С. Інституційна матриця політики "м"якої сили" США /Д.С.Коротков // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2014. -

№ 1132. - Серія "Питання політології". - Вип. 27.

Красношлик А. Антитерористична політика США за часів президенства Дж. Буша та Б. Обами /А.Красношлик // Університет. - 2013. - № 1 (50).

Кушнір Н.О. "Економічне НАТО": потенційні вигоди та можливі ризики для економіки США та ЄС /Н.О. Кушнір, Д.М. Стеблак // Сталий розвиток економіки. - 2014. - № 3 Лозунько С. Evil be to him... /С.Лозунько //2000. - 2013. - 16 августа.

Метелева Є.А. Концепція З.Бжезинського про американську світову гегемонію /Є.А.Метелева //Гілея. - 2014. - Вип. 80.

Мусієнко М.В. Геополітичний код США в контексті концепції глобального лідерства З. Бжезинського /М.В.Мусієнко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2014. - Серія «Державне управління». - Вип. 1.

Най Дж. Будущее американской власти /Дж. Най //Россия в глобальной политике. - 2010. - № 6.

Нассау Д. Пять неотложных проблем, стоящих перед президентом Обамой /Д.Насау [Эл. ресурс] - Режим доступа: http://www.bbc.com/russian/international/

2012/11/121107_usa2012_obama_challenges

Нестерович В.Ф. Політико-правові чинники та передумови легітимації лобіювання у США /В.Ф.Нестерович // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2015. - № 1 (69).

Ниязов Х. Национальная безопасность и национальные интересы: взгляд из Запада и США /Х.Ниязов // Гілея. - 2017. - Вип. 117.

Орлова Т. Історичні уроки Сполучених Штатів Америки для України /Т.Орлова //Чверть століття українсько-американської дружби: досвід гідний майбутнього: Зб. матеріалів ІІІ американознавчої мультидисциплінарної конференції (Львів, 12 - 13 квітня 2016 р.). - Л., 2016.

Орлова Т. Американські цінності в інавгураційних промовах Барака Обами і Дональда Трампа /Т.Орлова, І.Голубовська //Зовнішні справи. - 2017. - № 4.

Остап'як В.І. Взаємозалежність США та процесів трансформації системи міжнародних відносин /В.І.Остап'як, М.Р.Івасишин //Гілея. - 2014. - Вип. 84.

Пурій М. Р. Демократизація, як основний аспект ідеологічного виміру гегемонії США /М.Р.Пурій //Гілея. - 2015. - Вип. 102.

Пфафф У. Производство небезопасности: Как милитаризм угрожает Америке /У.Пфафф [Эл. ресурс] - Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/number/

Proizvodstvo-nebezopasnosti-15056

Ратніков М. До питання президентських виборів у США 2016: системний підхід /М.Ратніков [Ел. ресурс] - Режим доступу: http://iac.org.ua/do-pitannya-prezidentskih- viboriv-u-ssha-2016-sistemniy-pidhid/

Рогов С. М. Американское государство накануне третьего тысячелетия /С.М.Рогов // США

— Канада: экономика, политика, культура. - 1998. - № 11.

Сеннет Р. Плоть гражданственности. Мультикультурный Нью-Йорк /Р.Сеннет //Неприкосновенный запас. - 2010. - № 70 (2).

Сизов В.Ю. Глобализация и стратегия США /Ю.В.Сизов [Эл. ресурс] - Режим доступа: http://www.rusus.ru/?act=read&id=158

Сизов В. Фактор силы в политике США /Ю.В.Сизов [Эл. ресурс] - Режим доступа: http://www.intertrends.ru/twenty/004.htm

Слободян Н. Зовнішня політика "змін" Барака Обами /Н.Слободян // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.- 2014. - Серія «Історія» - Вип. 1 (119).

Согрин В.В. Политическая история США XVII - ХХ вв. /В.В.Согрин. - М., 2001.

Согрин В. Политическая власть в США: характер и исторические этапы /В.Согрин. //Новая и новейшая история. - 2004. - № 2.

Согрин В.В. Внутренняя политика США от Б. Клинтона до Б. Обамы /В.В.Согрин. // Новая и новейшая история. - 2015. - № 1.

Стрільчук Л. Еволюція близькосхідної політики США щодо Іраку (90-ті роки XX - поч. XXI ст.) /Л.Стрільчук // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. - 2013. - Серія «Історичні науки". - № 21.

Супян В. Современная социально-экономическая модель США /В.Супян //Международные процессы. - 2005. -Том 3. - № 2.

Супян В.Б. Американская экономическая модель: характерные черты и эффективность в начале XXI века /В.Б.Супян // США - Канада. Экономика, политика, культура. - 2015. - № 7.

США і світ XXI століття / Ю.М. Пахомов, М.О. Васильєва, В.М. Вовк, С.П. Галака, В.І. [та ін.]

- К., 2013.

Толстов С.В. Еволюція статусу та ролі США і євроатлантичної спільноти в сучасній системі міжнародних відносин /С.В.Толстов //Стратегічні пріоритети. - 2013. - № 4.

Толстов С. Координація політики США та ЄС у реагуванні на українську кризу /С.Толстов //Зовнішні справи.. - 2015. - № 2.

Чекаленко Л. Україна - США: дилеми стратегічного партнерства /Л.Чекаленко //Зовнішні справи. - 2016. - № 6.

Чугаєв О.А. Міжнародні економічні фактори іміджу США у країнах світу /О.А.Чугаєв // Актуальні проблеми міжнародних відносин.- 2015. - Вип. 123, (ч. 2).

Шергін С. США і криза неоліберальної моделі глобалізації /Є.Шергін, О.Матвєєва //Зовнішні справи. - 2016. - № 5.

Яременко Б. Вибори президента США: як сталося неймовірне, і чого очікувати Україні? /Б.Яременко, О.Белоколос //Дзеркало тижня. - 2016. - 12 листопада.

Bakker B.N. The psychological roots of populist voting: Evidence from the United States, the Netherlands and Germany / B.N. Bakker M.Rooduijn, G.Schumacher // European Journal of Political Research. - 2016. - Vol. 55. - Issue 2.

Davenport L.D. Beyond Black and White: Biracial Attitudes in Contemporary U.S. Politics /L.D. Davenport L.D. //American Political Science Review. - 2016. - Vol. 110. - Issue 1.

Furman J. The Truth About American Unemployment. How to Grow the Country's Labor Force /J. Furman // Foreign Affairs. - 2016. - July.

Gallagher M.E. Presidential Personality: Not Just a Nuisance / M. E. Gallagher, S. H. Allen //Foreign Policy Analysis. - 2014. -Vol. 10. - Issue 1.

Gutterman E. Easier Done Than Said: Transnational Bribery, Norm Resonans, and the Origins of the US Foreign Corrupt Practices Act /E. Gutterman //Foreign Policy Analysis. - 2015. -Vol. 11. - Issue 1.

Kohls L. The Values Americans Live By /L. Kohls [Electronic resource] - Mode of access: http:// www.uri.edu/mind/VALUES2.pdf

O'brien D.Z. Gender Quatas and Women's Political Leadership /D.Z. O'brien, Rickne J. //American Political Science Review. - 2016. - Vol. 110. - Issue 1.

Kelemen R.D. Law, Focal Poins, and Fiscal Discipline in the United States and the Europian Union /R.D.Kelemen, Teo T.K. //American Political Science Review. - 2014. - Vol. 108. - Issue 2.

Marsh K. Obama's Surge: A Bureaucratic Politics Analysis of the Decision to Order a Troop Surge in the Afghanistan War /K. Marsh //Foreign Policy Analysis. - 2014. -Vol. 10. - Issue 3.

Schuck P. Understanding America: The Anatomy of an Exceptional Nation /P. Schuck [Electronic resource] - Mode of access: http: //www.law.yale.edu/news/6883.htm