Соціальна стратифікація та ієрархія
Потрібно відрізняти ці дві реалії. Соціальна стратифікація - це рангування індивідів і груп населення на шкалі, градуйованій у таких величинах, як влада, багатство і авторитет.
Соціальна ієрархія - це законне й ідеологічне затвердження стратифікації. Кінцевий традиційний стан не викликає жодних дискусій щодо великих ареалів, які можуть бути чи вже були імперіалізовані. У всіх них існує ієрархія, яка поділяє все населення ойкумени на три класи, чи стани, чи основні розряди. Ієрархія діє в ойкумені, тобто щодо населення культурного ареалу, як система, інкорпорована в реальну чи потенційну політію. З культурної точки зору, немає сенсу розподіляти людей на три основні стани. Із загальнолюдської точки зору, не існує будь-якої видимої причини поділу населення. Соціальна ієрархія - суто політичний феномен, пов’язаний з ієрократичним ладом. «Групи населення» - це спільноти, елементи яких визначають одна чи кілька спільних рис. Ці риси - соціальні функції, що дозволяють відрізняти ратаїв, священиків, ремісників, торговців тощо. Отже, усі жителі відповідного, з політичної точки зору, ареалу розподіляються на функціональні класи, а класи розташовуються на шкалі звань, яка робить їх нерівними. При такому розподілі повністю ігноруються особисті якості індивідів, які ніколи не враховуються в цій системі, але можуть ураховуватися і враховуються в межах інших опорних систем.Три зазначених стани одразу можна виявити за їхніми функціями. На вершині знаходяться групи населення, які мають ієрократичні функції, що визначаються їхнім зв’яз- ком із політичною владою в її трьох видах авторитету, сили та керівництва. Ці функції достатньо відмінні, щоб уможливити роздвоєння між визначенням одного-єдиного класу, класу «дворян», які б забезпечували всі три функції, та визначенням двох підкласів - «воїнів» і «жерців». Китай обрав для себе перший варіант, тоді як Індія, Передня Азія та Європа віддали перевагу другому.
Наведені розходження не довільні, а свідчать про важливі політичні процеси. Проміжний стан об’єднує найчисленніші групи населення, які виконують економічні функції. Як і належить, в аграрній економіці більшість із них - хлібороби, які завжди стоять вище за тваринників, ремісників і торговців. Торговців систематично ставлять останніми, імовірно, тому, що вони виступають посередниками, а отже, мають у собі щось догідливе, і їхній внесок у виробництво стає видимим тільки в сучасній економічній науці. Останній стан вміщує в себе групи населення з прислужницькими функціями в тому сенсі, що вони слугують іншим, або з брудними функціями, бо їх уважають принизливими.Зафіксована всюди соціальна стратифікація розподіляє людей і населення по трьох основних стратах. Статистична меншість складається з тих, на кого припадає (в обчисленні на душу) «значна» частка влади, авторитету та багатства. Більшість складають ті, на кого припадає «пристойна» частка. Далі йде меншість, яка має тільки «незначну» частку. Для конкретного визначення відповідних часток слід користуватися критерієм визначення «пристойного». Це - нейтральний стан, в якому люди не багаті й не нужденні, не сильні й не пригноблені, ними не захоплюються та їх і не зневажають. Поняття «значне» і «незначне» відбивають, відповідно, стани, вищий і нижчий стосовно нейтрального. Кожна страта складається з послідовності більш або менш великої кількості підстрат, оскільки розмір частки може мінятися до нескінченості. На переході між стратами і підстратами можна бачити більш або менш глибокі розриви в складі часток: багаті можуть не бути авторитетними й сильними, і навпаки.
Ієрархія та стратифікація значною мірою сходяться, і їхнє збігання дозволяє вживати спільну для них термінологію. Можна умовно назвати «елітою» всіх дієвців, чиї частки у владі, авторитеті та багатстві закріплені законом та ідеологією; «народом» - дієвців, які є джерелом усілякої влади, усілякого авторитету й усілякого багатства, але які самі володіють дуже малою часткою всього цього; «людцями» - дієвців безсилих, зневажених, яким залишаються тільки крихти.
Проте, якщо два зазначені феномени явно перетинаються, вони не зливаються один з одним. Якщо ніколи не буває ієрархії без стратифікації, то стратифікація може прекрасно обійтися без ієрархії, і це норма в сучасному світі.Щоб розібратися, якими етапами і з яких причин людство дійшло до цього імперського вінця, слід визначити вихідну точку і виявити в ній зародки еволюції. Далі досить буде накласти на них розглянуті вище процеси, щоб вийти на кінцевий результат. У палеолітичному світі багатство присутнє як таке, що складається з ресурсів, але в його розподілі немає жодної нерівності. Продукти збирання відповідають висловленим потребам, і це пропорційно вирівнює їх (чоловіки споживають у середньому більше жінок, а дорослі - більше дітей) і забезпечує їхнє негайне споживання. Продукти полювання ділять на рівні частки, оскільки мисливці мають рівні права при домовлянні. Нерівність багатства базується, отже, на двох умовах: появі не спожитих ресурсів, тобто заощадження, і нерівних прав тих, хто домовляються, при розподілі. Влада теж існує, але вона виявляється насамперед у способі керівництва, коли люди зацікавлені підкорятися тим, кого вважають обізнаними. Влада здійснюється виключно персонально: немає жодної різниці між функцією та тим, хто її виконує, а обізнаними є ті, кого такими вважають покірні. Це ж саме стосується й авторитету. Шанувальники захоплюються тими, ким можна захоплюватися з огляду на цілі людини. У цьому полягає вираження здатності людини до вдосконалення та стихійного прагнення мети, хоча воно й замкнене в суто особистих межах, коли захоплюються особою, яку вважають гідною особистого захоплення, а не роллю чи тим, хто її виконує.
Ця цілком ясна ситуація містить різні варіанти розвитку в потенційному стані. Заощадження можуть виникати, якщо вироблені ресурси споживають не одразу або якщо накопичуються хай навіть і скромні запаси. Розподіл може виявитися нерівним, якщо хтось із його учасників претендуватиме - законно чи ні - на більшу частку.
Керівництво може захопити авторитет і/або силу. Можуть бути визначені й стати постійними владні позиції, а до них можуть бути прив’язані ролі, покликані забезпечувати компетентність, харизму, силу, і на ці ролі призначають осіб, яких добирають за їхню індивідуальну чи соціальну кваліфікацію, тобто таку, яка збігається з їхнім становищем у соціальній стратифікації та ієрархії. Звідси можна виявити кілька ймовірних ліній розвитку: багаті стають авторитетними й сильними; авторитетні збагачуються і стають сильними; сильні збагачуються і стають авторитетними. Добре поміркувавши, можна виділити одну лінію з трьох можливих. Результат нам відомий: багаті й авторитетні сильні особи, ієрократи й ті, хто від них залежить, як-от писці, солдати й жерці. Відома нам і вихідна точка. У ній ще не накопичене жодне багатство, але перехід до накопичення вимагає тільки можливості створювати запаси, хай навіть це будуть запаси жолудів чи копченого лосося: перехід між обома станами не потребує жодного стрибка. Авторитет є виключно особистим, але досить ідеологізувати стосунки, щоб перейти від особистого до інституційного: і тут так само не потрібен жоден стрибок. Силу в стаді втримують і контролюють індивіди, а в племені - сегменти: для того щоб успішно монополізувати силу та зберегти цю монополію, потрібен стрибок. Ми змушені, отже, висунути гіпотезу, що ймовірні еволюційні лінії рангуються в одну-єдину, послідовні етапи якої знаходяться під вивіскою багатства, потім авторитету, потім влади, а на фініші питання багатства й авторитету вирішує влада.Уможливленням розкручування цієї еволюційної лінії є процеси, які ми вже розглядали раніше. Якщо брати їх у хронологічному порядку появи, ми дістанемо, можливо, не дуже чітку, але правильну історичну картину. Перехід до виробництва та його зростаюча інтенсифікація визначають чинники виробництва, які вже не надає безкоштовно природа. Отже, вони рідкісні, а значить, діляться, і діляться відповідно на нерівні частки. Немає потреби в будь-якій узурпації, щоб забезпечити нерівність часток.
Оскільки чинники обмінюються, достатньо, аби один із учасників обміну міг запропонувати на крихту більше, щоб отримати більше і щоб ці «більше» можна було скласти разом. Із цього цілком механічно випливає вже за кілька поколінь соціальна стратифікація, здатна бути скріпленою печаткою ієрархізації. Етнографія виявила майже чисті випадки, що відповідають цьому процесові, у каліфорнійських індіанців, які накопичували жолуді, та в індіанців північно-західного узбережжя, які складували лососину, а також у меланезійських громадах, де багатство накопичувалося у вигляді свиней, а стратифікація базувалася на володінні ними.Ідеологізація та ієрархізація племен і громад на пізнішому етапі ведуть до розподілу авторитету між родами та до їхньої ієрархізації. Критерієм розподілу виступає генеалогічне становище щодо спільного пращура та до першого покоління його дітей: нащадки старшого мають більшу вагу, ніж нащадки другого, і так далі. Достатньо дотримуватися розподілу залежно від порядку народження в кожному поколінні, щоб дійти до ієрархічних тонкощів, для обрахунку яких потрібно чимало вільного часу! Коли не всі мешканці вважаються такими, що походять від єдиного пращура, а розподіляються по окремих кланах і родах, ієрархія ставить один клан у ієрократичне становище, а інших відносить до функціональних виробників. Підневільними є зазвичай особи, що мають борги, або бранці, соціальною плямою для яких є те, що їх тримають за таких, які не належать до родової системи. Етнографія й тут пропонує дуже чисті приклади - в Африці й Полінезії. Вона дає змогу підтвердити, що спершу з’являється багатство, а за ним - ієрархізація. На атолах з їхніми обмеженими ресурсами ієрархізація відсутня або знаходиться в зародковому стані, проте вона розквітає на островах вулканічного походження з набагато вищим економічним потенціалом. Так, на Гаваях еволюція виявила всі свої достоїнства і завела трохи далі, ніж поріг останнього етапу.
На цій стадії саме ієрархізація визначає значною мірою стратифікацію.
Частки рідкісних благ обумовлюються родовою позицією, бо вона дає чи не дає змоги посідати заздалегідь визначені владні позиції і встановлює складну схему обігу благ і послуг у формі повинності тих, хто стоїть нижче, щодо тих, хто стоїть вище. Безперечно, повинності призводять до контрповинності - обіг можна ототожнити, говорячи економічною мовою, з системою оподаткування, яка базується на обкладанні й результатом якої стають громадські витрати та перерозподіл, - але отримання повинності та її компенсація контрповинністю, можливо, анулюються з точки зору обліку, але не анулюються з точки зору соціального стану.На останньому етапі політизація та автократизація царств та імперій уможливили стрибок, завдяки якому політична влада стала основним, якщо не виключним, джерелом і авторитету, і багатства. За таких умов стратифікація й ієрархізація прагнуть до злиття, оскільки мають спільну точку походження в особі політичної влади. Це - нормальне становище в традиційній історії та на великих культурних ареалах.