Розділ 2 ПРИСКОРЕННЯ ТЕМПІВ НАУКОВО- ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ В ІСТОРІЇ СУЧАСНОГО СВІТУ

Технологічні рівні, які у своєму розвитку пройшло людство. Значення наукової революції для наступних генерацій. Про­мислова революція та технологічні перевороти епохи станов­лення і зрілості індустріального суспільства.

Вивчаючи історію сучасного світу, слід постійно мати на увазі, що суспільство є вкрай технологізованим. Техніка — це складова технології, тобто системи інструментальних і апарат­них засобів. Сама технологія є складною системою, в основі якої — використання знарядь, інструментів, апаратів, які спираються на напрацьовані людством навички, знання і вміння, а також адекватна інформація, система управління необхідними ресурсами (кадровими, транспортними, фінансо­вими, енергетичними, сировинними), нарешті підсистема різ­них соціальних, економічних, екологічних та інших наслідків, пов'язаних із запровадженням цієї технології.

У своєму історичному розвитку людство пройшло де­кілька технологічних рівнів, або укладів. Перший рівень ба­зувався на використанні енергії, сили, навичок і знань людини (первісне суспільство). Другий основувався на використанні енергетичних можливостей природи: вітру, води, вогню, сили тварин (традиційне суспільство). Третій рівень був пов’язаний із винайденням і застосуванням парових машин і відповідних засобів пересування: паровоза, пароплава (час індустріального суспільства). Четвертий пов’язаний із промисловим вико­ристанням електрики, хімізацією виробництва, застосуванням двигунів внутрішнього згоряння, механізацією основних видів промислової, сільськогосподарської праці, зі створенням елек­троніки, процесорів, сучасної обчислювальної техніки і засобів зв’язку, виникненням і використанням атомної енергетики (перехід від індустріального до постіндустріального суспільс­тва).

Кожний із цих технологічних рівнів ставав можливим завдя­ки інформаційній революції¹, яка відбувалася у відповідний історичний період. Інформаційний фактор у глобально-істо­ричному масштабі є вирішальним для розуміння людської іс­торії і перспектив розвитку суспільства. Зрозуміло, що життя суспільства не зводиться до однієї тільки технології. Найваж­ливіші фактори його розвитку — культура, релігія, мистецтво, національні традиції, соціальна творчість. Але, визнаючи це, слід розуміти, що в основі усіх цих видів людської активності лежать фундаментальні технології і процеси.

Індустріальне суспільство із притаманним йому технологіч­ним способом виробництва веде початок від промислової рево­люції, яка розпочалася у 60-х рр. XVIII ст. у Великій Британії. Проте вона була б неможливою без попередньої наукової револю­ції, яка заклала основу індустріальному перетворенню світу.

Докладніше див. розділ про постіндустріальне суспільство.

Наукова революція — назва, дана для позначення докорін­ної зміни в ідеях про природу, в динаміці наукового пізнання, що відбулася в європейському інтелектуальному житті в період з середини XVI — до кінця XVII ст. Це був час формування вільної від церковних догматів, заснованої на накопичених протягом півтори тисячі років фактах та узагальненнях нової наукової картини світу, коли різко зросла кількість наукових відкриттів і визначних технічних винаходів.

До наукової революції привели багато факторів. Стрижнем змін стали суто інтелектуальні прориви.

Середньовічні вчені не були зацікавлені у новому пізнанні, вони лише прагнули логічно мислити, знову і знову коменту­ючи єдино визнані джерела знання — Біблію, праці Арістотеля та його сучасників. Природознавчу науку у теперішньому ро­зумінні заснував Галілео Галі лей. Цей ренесансний вчений на­прикінці XVI ст. буквально закрив античні книги і сам погля­нув у телескоп на зорі. Він з дюймовою паличкою в руках спо­стерігав за рухом небесних тіл. Ті закономірності, які він ви­явив під час систематичної категоризації, можна було репро­дукувати знову і знову в ході експериментів. Ця властивість і в наш час вважається ознакою точних наук. Незабаром його теоретичні пізнання послужили імпульсами не тільки для сві­ту вчених, а й для прогресу у воєнному ремеслі та на мануфак­турах. Найвидатніший філософ того часу Ф. Бекон проголосив дослідні знання основою наукових узагальнень. Він твердив: аби примусити Природу відкрити свої секрети, слід робити те, що звичайно не робиться.

У період наукової революції великий крок вперед зробили фізика, математика, хімія, біологія, зоологія, медицина, гео­графія, мінералогія. Глибокі дослідження природи привели до нового якісного стрибка в уявленнях про світ, до переконання в існуванні суворої природної закономірності, яку можна об­числили математично. Успіхи промисловості сприяли розвит­кові механіки. Були винайдені барометр, вакуумний насос, мікроскоп, телескоп, термометр, хронометр та інші прилади.

Розуміння того, що наука має бути об’єднанням загальних зусиль і що необхідним є обмін інформацією задля того, щоб не витрачати час і сили, привело до інституалізації науки. Першу суттєву спробу втілити цей підхід було зроблено Лінцеанською академією у Римі у 1603 р. У ній працювала перша група вчених, які цікавилися всіма галузями науки і прагнули до публікації всіх своїх відкриттів. У 1662 р. було створено Лон­донське королівське товариство^[LIII], у 1666 р. — Французьку королівську академію наук. Академії давали можливість для наукового спілкування, міждисциплінарних досліджень, користувалися державною підтримкою.

Головний наслідок наукової революції — зародження сучас­ної науки, початок процесу диференціації наук, формування нових галузей знань, фундаментальних та прикладних наук, професійного поділу праці, спеціалізації досліджень. Важливо і те, що наукова революція заклала основу для індустріальних трансформацій світу у наступні століття¹.

Виникнення й існування індустріального суспільства зумов­лене промисловою революцією. Промислова революція — на­зва, надана широкомасштабним соціальним та економічним змінам, пов'язаним із впровадженням та швидким розвитком машинної технології в Європі після 1760 р. У найглибшій своїй основі промислова революція мала застосування механічних процесів у виробництві^{[LIV] [LV]. Спочатку технічний переворот відбув­ся у британській текстильній промисловості внаслідок винай­дення і широкого застосування прядильної машини Дж. Xap- грівса (1767 р.), пізніших вдосконалень ткацького верстата Р. Аркрайтом та винайдення мюль-машини С. Кромптоном. Гідравлічна сила приводила у рух ткацькі верстати, але їх широке використання потребувало нового і порівняно дешевого джерела енергії, машини-двигуна. У 1782 р. механік Дж. Уатт запропонував парову машину, яка могла приводити в дію тек­стильні машини із постійною швидкістю. Використання нова­ції поширювалося з фантастичною швидкістю. У 1835 р. бри­танська бавовняна промисловість використовувала ЗО тисяч кінських сил енергії за рахунок парових машин проти 19 тисяч кінських сил за рахунок енергії води. Верстати і парові двигуни дали можливість значно підвищити продуктивність праці, зменшити вартість прядива і тканини. З 1785 по 1850 р. вироб­ництво тканин в Англії зросло у 50,6 раза, а ціна зменшилася у 5,5 раза. Конкурентна боротьба спонукала підприємців шу­кати ефективні засоби зниження вартості товарної продукції, що вироблялася. Таким засобом стали досягнення науки і тех­ніки, їх результати. їх розвиток став потрібним, що, власне, стимулювало науково-технічний прогрес.}

Створення машин, у свою чергу, привело до великих техно­логічних змін у металургії. Бессемерівський конвертер, нова­ції у коксуванні вугілля, віддзеркалювальна піч, прокатний стан дали змогу в декілька разів підвищити обсяги виробниц­тва. Після бавовняної революції настає революція заліза. Ці вдосконалення якості металів дали змогу виготовляти більші за розміром та ефективніші машини.

Нові технології поширилися па сільське господарство, тим більше що тільки воно могло стати джерелом додаткових робо­чих рук для промисловості, яка бурхливо розвивалася. Сама по собі аграрна революція (механізоване сільське господарство насамперед) знаменувала таку ж радикальну зміну в заняттях людей, як і промислова революція. З її розвитком потреба ферм у робочій силі для виробництва продовольства зменшувалася, а це посилювало тенденцію залучення основної маси населення до міст. З часом одними з провідних тенденцій сучасного світу стануть грандіозні процеси міграції та урбанізації. Урбаніза­ція і зростання населення були двома найбільшими соціальни­ми змінами. Після двох-трьох поколінь, що жили за часів ін­дустріалізації, більш ніж половина населення промислових країн вже мешкала у містах. Це було вперше в історії людства. Технологія промислової революції поєднувалася із вдоскона­леннями в інвестуванні та фінансах, у корпоративній формі ді­лового підприємництва та державній економічній політиці. Зростаюча вага в суспільстві промисловців, фінансистів, під­приємців та збільшення чисельності робітничого класу впли­вали на політичний лад XIX ст. У результаті промислової рево­люції виникли протилежні доктрини соціалізму та невтручан­ня держави у підприємництво. Промисловий переворот також поклав початок перетворенню аграрних країн в індустріальні та індустріально-аграрні. Таким чином, сутнісними складови­ми індустріалізації були механізація, перерозподіл робочої сили, реструктуризація економіки. За своїми економічними та соціальними наслідками промислова революція становила найбільш радикальну зміну у людському суспільстві від часів розвитку організованого сільського господарства. Наслідки цього масштабного перевороту ще не вичерпали себе.

З Великої Британії, якау 1750р. давала лише 2,9 % світово­го промислового виробництва, індустріальна хвиля “накрила” спочатку Західну Європу (частка Англії піднялася до 22,9 % у 1880 р., Європи без Росії — з 18,2 % у 1750 р. до 53,2% у 1900 р.), досягла вершини в освоєній європейцями Північній Америці (частка США зросла з 0,1 % у 1750 р. до 23,6 % у 1900 р.). Ра­зом із тим вона відкинула назад безнадійно відсталі у техноло­гічному перевороті Китай та Індію, частка яких впала за той самий період з 32,8 до 6,2 % та з 24,5 до 1,7 % відповідно. Отже, Велика Британія стала центром технічної революції, яка до­корінно перетворила технологічну базу у всіх сферах економі­ки і потім швидко поширилася у Північній Америці і Західній Європі як матеріально-технічна основа індустріального су­спільства. Це знов збільшило розрив у технологічному рівні економіки між країнами-лідерами і більшістю країн Азії, Ла­тинської Америки, Африки, де переважали доіндустріальні технологічні способи виробництва.

Наступний технологічний переворот індустріальної епохи розгорнувся в середині XIX ст. Він став логічним продовжен­ням промислової революції. Його ядром було важке машино­будування; з’явилися перші електростанції; високими темпа­ми розвивалося виробництво паровозів, пароплавів; будували­ся залізниці і суднохідні канали. Було відкрито електромагне­тизм, винайдено телеграф, динамо-машину. Розвивалася хіміч­на промисловість. Однак тут не було таких революційних но­вовведень, якими характеризувався кінець XVIII ст. Це була радше стадія їх освоєння і розповсюдження.

Набагато значнішою за масштабами та глибиною була тех­нічна революція кінця XIX — початку XX ст. Її серцевиною стала енергетика: перехід від пари та кам’яного вугілля до електричного струму і рідкого палива; освоєння засобів масо­вого виробництва і передачі на далекі відстані електроенергії; використання її для приведення до дії машин у різних галузях, зв’язку й освітленні; бурхливий розвиток електротехніки (цю технічну революцію інколи називають “електротехнічною”). Електрифікація виробничих процесів і побуту відкривала нові можливості передачі і дроблення енергії, покращання умов праці, перетворення віддалених регіонів. Це був крок у здій­сненні мрії людства — одержувати дешеву енергію нетрудомі- стким способом. Іншим кроком на цьому шляху стало освоєн­ня видобування та переробки нафти, одержання гами рідких нафтопродуктів і використання їх у двигунах внутрішнього згоряння. Це значно здешевило перевезення вантажів та паса­жирів. Виникли нові види транспорту — автомобіль, літак. Вони не тільки революціонізували транспорт, а й дали поштовх до перебудови кількох суміжних галузей — металургії, маши­нобудування, хімії. Це, у свою чергу, підштовхнуло гірничу промисловість, розвідку, видобування, збагачення і переробку різних видів мінеральної сировини в багатьох країнах світу, підвищило цінність її запасів у колоніальних країнах. Згодом загострилася міждержавна конкуренція за контроль над по­кладами корисних копалин, яка часом призводила і досі при­зводить до військових спроб розв’язання суперечностей.

Прогрес хімічної промисловості дав змогу організувати ма­сове виробництво барвників, каталізаторів, ліків, мінеральних добрив. Застосування останніх у сільському господарстві ра­зом із тракторами і набором вдосконалених сільгоспмашин та 74

Прискорення темпів науково-технічного прогресу в історії агротехнічних прийомів стало основою технологічного перево­роту в аграрному секторі. В результаті значно збільшилася врожайність основних сільськогосподарських культур і про­дуктивність худоби; підвищилася результативність праці в аг­рарному секторі економіки; вивільнилася з нього значна кіль­кість робочих рук, яких конче потребувала промисловість.

Як і раніше, досягнення науки і техніки стали основою чер­гової військово-технічної революції. Як показала історія, саме військові потреби і замовлення виступали головними рушіями прогресу науки і техніки. Поява військової авіації і танків, створення потужного військово-морського флоту, нових видів вибухових речовин, отруйних газів, використання засобів ра­діозв’язку — все це значно збільшило силу і різноманітність способів знищення людей, сприяло посиленню гонки озброєнь і підготувало базу для Першої, а незабаром і Другої світових воєн. У тих війнах, як відомо, загинули десятки мільйонів лю­дей і, було заподіяно величезних збитків економіці і культурі багатьох народів світу. Винаходи людського мозку, творення людських рук все більше оберталися проти свого творця.

Радикальні зміни відбулися у формах організації суспільної праці. Місце ремісничих майстерень і мануфактур зайняли гі­ганти індустрії, тісно пов’язані між собою. Величезні масшта­би технічних перетворень, що відбувалися, вимагали створен­ня акціонерних товариств, а наприкінці XIX ст. — монополій. Усуспільнення праці досягло гігантських масштабів. Принци­пово змінилися роль і місце працівника у виробництві товар­них цінностей і виробничих відносинах. Виникла потреба у кваліфікованому працівникові. З іншого боку, різко зросла чи­сельність вчених, інженерів, техніків, безпосередньо залуче­них до процесу розробки, виробництва і використання склад­ної техніки. Все це разом привело до чергової революції в осві­ті. Внаслідок технологічних переворотів зросла продуктивність праці, подешевшало багато товарів (особливо у нових вироб­ництвах), значно розширилася номенклатура товарів, покра­щилася їх якість. Відбулося загальне, хоча і нерівномірне, під­вищення ефективності відтворення, рівня життя у розвинених країнах. Науково-технічний прогрес західної цивілізації змі­нив співвідношення цілей і засобів. Раніше виробництво було засобом, що забезпечував людське існування. Після XVIII ст. промислове виробництво із засобу перетворюється на ціль. Від його ефективності, рівня розвитку, від обсягу валового націо-

нального продукту залежить значущість держави у міжнарод­ній ієрархічній системі, її здатність впливати на хід світових подій. Виробництво стало державним, цивілізаційним тоте­мом. Та цивілізація, яка домінує у сфері виробництва, нав’язує решті свою ідеологію і культуру як загальнолюдські.

Індустріальні технології змінили виробництво і спосіб жит­тя мільярдів людей. Однак промисловий переворот створив і нові небезпечні суперечності, яких не знали попередні епохи. Насамперед змінилося становище людини у технологічному процесі. Творець машинної техніки підкорювався машинному ритму, ставав частиною інтенсивного технологічного процесу, додатком до машини, особливо із розвитком поточного і конве­єрного виробництва. Різко збільшився технологічний та еко­номічний розрив між тими галузями, регіонами, країнами і цивілізаціями, які пішли вперед в освоєнні машинних техноло­гій, нових технологічних систем, і тими, які відстали. Могут­ність науки й ефективність індустріальних технологій були спрямовані насамперед на створення знарядь знищення люди­ни і засобів захисту від них, на розвиток військово-промисло­вого комплексу, що подібно раковій пухлині роз’їдало еконо­міку і суспільство, породило масу війн і врешті-решт поставило людство на межу самознищення. Індустріальні технології при­звели до зростаючого втягнення у виробництво природних ре­сурсів і багатократного забруднення довкілля. Біосфера посту­пово стала втрачати здатність до самовідтворення. Виникла реальна загроза глобальної екологічної катастрофи.

Для технологічних переворотів XX ст., епохи занепаду інду­стріального суспільства і зародження постіндустріального, притаманне дуже тісне переплетення двох головних рушійних сил оновлення матеріально-технічної бази суспільства — нау­кового інтелекту і його матеріалізації у нових поколіннях тех­ніки. Це дало підставу вести мову про науково-технічний про­грес та його втілення у періодичних хвилях перетворень — нау­ково-технічних революціях (HTP).

В історії XX ст. простежуються дві науково-технічні революції. Перша HTP розгорнулася у розвинених країнах сві­ту у 50—60-х рр. минулого століття. Треба зазначити, що її вихідну наукову базу було створено в результаті великих нау­кових відкриттів і винаходів кількома десятиліттями раніше. Її джерелом були видатні відкриття у фізиці (структури і ді­лення атомного ядра, що торувало шлях до керованої атомної

Прискорення темпів науково-технічного прогресу в історії реакції; квантова теорія, яка заклала основи електроніки), а також у хімії, біології, технічних науках. Ця революція базу­валася на трьох головних науково-технічних напрямках: ос­воєнні енергії атома, застосуванні радіоактивності у різних га­лузях техніки; квантовій електроніці, створенні лазерної тех­ніки, електронних перетворювачів енергії; кібернетиці та об­числювальній техніці, створенні генерацій нових ЕОМ.

Однак це — лише верхівка айсберга науково-технічного пе­ревороту. Для його реалізації потрібні були докорінні перетво­рення по всій його глибині, аж до самих підвалин. Були ство­рені верстати з числовим програмним управлінням і оброблю- вальні центри, автоматичні лінії та автоматизовані системи управління виробництвом і підприємствами. Атомна енергети­ка почала доповнювати або тіснити теплову. Бурхливого роз­витку набули синтетичні матеріали — синтетичні смоли, пласт­маси, хімічні волокна. Освоєно реактивні двигуни, що при­вело до перевороту в авіації. Найвищим науково-технічним досягненням XX ст. стало освоєння людиною космічного про­стору.

Варто зазначити, що на початку 1960-х рр. мало місце запек­ле суперництво між CPCP та США на предмет того, хто першим відправить у космос людину. Тодішній партійний лідер М. Хру­щов висловив бажання комуністичної влади довести, що “наші успіхи у космосі незаперечно свідчать про переваги соціалізму над капіталізмом”. Першим став Радянський Союз, який 12 квіт­ня 1961 р. запустив на орбіту Землі корабель, пілотований Ю. Га- гаріним. Тодішній президент Сполучених Штатів Дж. Кеннеді, аби підсолодити своєму народові гірку пігулку — поразку у космічних перегонах, заявив, що американці зовсім і не праг­нули першими потрапити у космос, а головною метою держав­ної політики було забезпечити націю телевізорами, що і вдало­ся. За часів Дж. Кеннеді телевізор з’явився у кожній амери­канській домівці. Водночас у країні — батьківщині першого космонавта, телевізор був предметом розкошу, тобто недоступ­ним для переважаючої частини населення ще дуже довгий час. Цей епізод демонструє життєві пріоритети двох систем: розви­нений капіталізм, виявляється, орієнтувався на добробут лю­дей, а соціалізм — на безумовне верховенство інтересів дер­жави. І ще: технічний прогрес став широко запроваджуватися у побуті (у різних країнах різною мірою).

Значними були успіхи хімії. Вони виявилися у відкритті но­вих шляхів цілеспрямованого впливу на структуру речовини, синтезі матеріалів із заздалегідь завданими властивостями, від­критті гербіцидів і пестицидів тощо. Розвиток хімії поєднував­ся з досягненнями біологічних та медичних наук. У 1953 р. бу­ло з’ясовано структуру молекули ДНК, у 1961 р. — структуру генетичного коду. Одним із засобів практичного застосування цих відкриттів стала можливість на 100% точно ідентифікувати людину (зокрема, розв’язувати питання щодо встановлення ба­тьківства). Створювалися вітамінна і мікробіологічна промис­ловість, широкого впровадження набули антибіотики^[LVI], які до­помагали рятувати життя людей. Варто нагадати, що у XIX ст. від післяопераційної гангрени вмирав кожен третій прооперо­ваний, а при пологах — кожна четверта породілля. Застосуван­ня антибіотиків значно зменшило цю сумну статистику.

Водночас досягнення науково-технічного прогресу активно використовувалися у військовій сфері. Створення атомної і тер­моядерної зброї величезної руйнівної сили, ракетних засобів їх доставки у будь-яку точку земної кулі, потаємна робота над хімічною і бактеріологічною зброєю, створення нових поколінь літаків, гелікоптерів, танків, артилерії, автоматичної стрілець­кої зброї, досконаліших класів військових кораблів, атомних підводних човнів — усі ці досягнення військово-технічної ре­волюції середини XX ст. поставили людство па межу самозни­щення. Гонка озброєнь перейшла розумні рамки: подальше на­копичення смертоносної зброї втратило сенс, оскільки застосу­вання її, навіть через фатальну випадковість або чиюсь злочин­ну авантюру могло закінчитися знищенням усього живого на Землі. Тільки атомної зброї було накопичено таку кількість, якої б вистачило для того, щоб одинадцять разів висадити в по­вітря Земну кулю. Навіть, якщо б не залишилося людей, раке­ти, наведені на певні об’єкти, злітали б самі, реагуючи на під­вищення рівня радіації. Якщо б Земля уціліла, настала б “ядер­на зима” — з повною зміною клімату, освітлення, складу повітря, ґрунту і взагалі навколишнього середовища, не при­датного для чогось живого. Цей прогноз теж було зроблено на­уковцями, а не фантастами.

У 1970-х рр. у світі вибухнуло відразу кілька криз: техноло­гічна, енергетична, екологічна, економічна, соціальна. Ма­теріальною основою подолання їх стала друга HTP. Вона роз­горнулася в останній чверті XX ст. і ознаменувала початок пе­реходу до постіндустріального технологічного способу вироб­ництва. Її ядром стали мікроелектроніка, біотехнологія, ін­форматика. Створення інтегральних схем відкрило шлях для мікропроцесорної техніки, мініатюризації і підвищення авто­номності технічних систем у всіх галузях господарства, ресур­созбереження. Можливість дешифрувати і змінити структуру спадкової речовини методами генної інженерії відкрило небу­валі можливості. У 1995 р. відбулося перше клонування живої істоти (вівця Доллі). Щоправда, в багатьох країнах клонуван­ня заборонено. У 2002 р. повністю розшифровано геном люди­ни. Нові інформаційні технології відкривають небачені мож­ливості у всіх сферах людської діяльності. Базові напрями дру­гої HTP виступають фундаментом якісних змін виробничої технології, відкриваючи шлях комплексній автоматизації.

Закінчується вік заліза, що панувало як основний конструк­ційний матеріал протягом майже трьох тисячоліть. Пріоритет віддається матеріалам, які мають задані властивості — компо­зитам, кераміці, пластмасам і синтетичним смолам, а також виробам з металевих порошків. Опановуються принципово но­ві технології — геотехнології під час видобування сировини, маловідходні та безвідходні при її переробці, мембранні, плаз- мені, лазерні, електроімпульсні. Прикладом можливого засто­сування останніх є резонансна електроімпульсна комп’ютер­на — через Інтернет — діагностика людей. Пацієнту достатньо взяти до рук два невеличких циліндри, з’єднаних із комп’юте­ром, і невдовзі одержати відомості про стан свого здоров’я. За­значені технології дають змогу набагато менше витрачати ма­теріалів та енергії, протягом меншого часу одержувати кінце­вий продукт, уникати певних проміжних витратних операцій та процесів.

Докорінні зміни відбуваються у техніці зв’язку і транспорту. Волоконно-оптичні лінії зв’язку, космічний, факсимільний, стільниковий зв’язок викликали справжній переворот у цій сфері. Низка принципових новацій створюється на транспорті. Це, наприклад, судна на повітряній подушці, електромобілі і т. ін. Однак ці новації запроваджуються повільно. Транспорт­на революція запізнюється. А це призводить — разом зі зростан­ням дорожнечі нафтопродуктів — до відносного подорожчання транспортних послуг. Насиченість великих міст автомобілями вже перевищила раціональні межі. Зростання цін на нафту і нафтопродукти тягне за собою подорожчання усього набору то­варів і послуг, необхідних для життєзабезпечення людини.

У сільському господарстві після першої “зеленої революції” починається друга. На перший план в ній висуваються насам­перед виробництво екологічно чистого продовольства з викори­станням методів біотехнології, а також використання інтен­сивних технологій, які забезпечують програмовані врожаї. Але ці та інші досягнення другої HTP в аграрному секторі по­ширюються досить повільно. Мільйони людей у країнах, що розвиваються, щорічно вмирають від недоїдання.

Друга HTP зумовила радикальні зміни у формах організації виробництва. Місце гігантів займають малі і середні підпри­ємства із виробництвом, яке гнучко програмується і швидко перебудовується. Такі підприємства, виходячи зі своїх інтере­сів, об’єднуються у “м’які” інтеграційні форми — консорціуми, асоціації, багатогалузеві фінансово-промислові групи. Це по­легшує реакцію на зміни на ринку, зменшує накладні витрати. Малий та середній бізнес у Японії, Італії, Іспанії, Франції та інших країнах виробляє більше половини валового національ­ного продукту, забезпечує додаткові робочі місця, характери­зується швидкою реакцією на інновації.

Головною відмінністю другої HTP XX ст. стала комп’юте­ризація. Перший у світі “комп’ютер” було винайдено і зібрано у 1943 р. у Великій Британії для дешифрування німецьких секретних кодів. Тоді електронно-обчислювальна машина яв­ляла собою велику кімнату або навіть кілька кімнат з великим штатом співробітників, які її обслуговували. У 1946 р. у Філа­дельфії було зібрано комп’ютер, який важив ЗО тонн, займав площу з гімнастичний зал і споживав дуже багато енергії: коли машину вмикали, в місті миготіло світло. Перший комп’ютер для комерційного використання було випущено у 1951 р. У 1971 р. фірмою “Інтел” було випущено перший мікропроце­сор^[LVII]. На середину 2005 р. найбільш досконалий комп’ютер зроблено у СІЛА. Він здатен виконувати 70,7 трильйона опера­цій за секунду. Epa персональних комп’ютерів настала з почат­ку 1980-х рр. Перший ПК випустила американська компанія “IBM”, a “Microsoft” зайнялася програмним забезпеченням. Незабаром до апаратної конфігурації додалося підключення мережі. Роком народження Інтернету вважається 1969 р. Для того, аби вчені, які працювали в інтересах збройних сил СІЛА¹, могли зв’язатися між собою через комп’ютер, було створено ме­режу ARPANET, яка складалася з двох терміналів у Стенфорді і Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі. Пізніше державний науковий фонд, застосувавши ту ж технологію, створив мережу з більшою пропускною можливістю, що й досі є основою існування Інтернету. Зі зростанням комерціалізації мережі ARPANET злилася із Інтернетом^{[LVIII] [LIX]. В оцінках значення цього винаходу — широкий спектр думок: від переконання, що}

це — “диявольська мережа”, до впевненості, що нарешті здій­снилася мрія людства: багатовікові знання стали загальнодо­ступними. У 2004 р. розпочато сканування для Інтернету 50 млн томів книг, виданих протягом останніх семи століть, які зна­ходяться у найбільших бібліотеках США і Великої Британії. У тому ж 2004 р. у Сполучених Штатах висунуто державну про­граму забезпечення Інтернетом кожної американської родини. В наш час усе більше професій не можуть бути реалізовані без застосування комп’ютерів. Тому так важливо активно впро­ваджувати опанування ними підростаючих поколінь.

Разом із тим комп’ютеризація створює чимало проблем. Зокрема, дослідники стурбовані поширенням нової хвороби — комп’ютероманії, що є особливо небезпечною у юному віці. До­слідження, здійснені у 2001 р. в Японії, свідчать, що в дітей, які впродовж багатьох годин знаходяться у комп’ютерному просторі, розвиваються тільки ті частини головного мозку, що відповідають за формування зорових образів та руху. В той час як лобні долі, відповідальні за навчання і пам’ять, майже не розвиваються. Разом із тим комп’ютеризація та інформатиза­ція суттєво впливає на освітню систему, про що йдеться у від­повідному розділі. За результатами інших досліджень виявле­но, що у людини, яка працювала за комп’ютером протягом 8—12 годин на добу, наприкінці роботи спостерігається дуже інтенсивний ефект Кірліана (фотографічно зафіксоване випро­мінювання пальців). Це свідчить про значну втрату людиною енергії. Водночас помічено відчутне зниження імунітету. У психологічному плані захоплення комп’ютером у молодих по­рушує здатність до соціалізації. Віртуальна реальність замі­нює реальне життя, в якому особа не може нормально себе по­чувати, налагоджувати контакти з оточенням, адекватно оці­нювати ситуації, що виникають. Зокрема, за спостереженнями психологів, у молодого покоління сформувалося надто легке ставлення до смерті.

Характеризуючи в цілому результати двох науково-техніч­них революцій минулого століття, можна зазначити, що на­самперед відбулася інтеграція двох, раніше в основному само­стійних, хоча й тісно взаємодіючих елементів прогресу — нау­кового і технічного — у єдиний потік науково-технічного про­гресу. Це помітно прискорило темпи перетворень, але й мало негативні риси, що виявилося у технологічній кризі XX ст. (вій- 82

ськова небезпека, екологічна криза, загроза техногенних ка­тастроф, психологічні впливи на людину тощо). Важливо та­кож підкреслити, що розширилася сфера ефективного застосу­вання значних нововведень. На сучасну науково-технічну базу переведено практично всі галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери. Розвиток електронної побутової техніки і мережі телекомунікації! змінив побут, дав змогу підключити багато родин у розвинених країнах до світового інформаційно­го простору. З іншого боку, інформація поступово набуває все більш важливої ролі у зростанні матеріального виробництва, ніж традиційні енергія та сировина. За розрахунками фахівців, подвоєння обсягу виробництва споживчих товарів зараз по­требує збільшення інформації, яка забезпечує таке зростання, у 4 рази. А для забезпечення зростання випуску продукції у 10 разів, необхідне споживання цієї інформації має зрости у 100 разів. Спостерігається “обвальне” нарощування знань: пе­ріод подвоєння обсягу наукової інформації і знань протягом останніх 40 років скоротився з 15 до 2 років і демонструє тен­денцію до подальшого скорочення. Разом із тим безперервно скорочується час між появою нових наукових знань та їх вико­ристанням у інженерно-конструкторських розробках.

Науково-технічні революції привели до радикальних змін щодо рівня та форм організації виробництва, його спеціаліза­ції, диверсифікації^[LX], концентрації та інтеграції. Перша HTP XX ст. прискорила процес концентрації та інтернаціоналізації виробництва, сприяла формуванню мережі потужних науково- технічних монополій і транснаціональних компаній. Однак світова технологічна криза висвітлила небезпеку монополізму для базисних інновацій і дала поштовх деконцентрації вироб­ництва (приклад — розділення компанії Б. Гейтса), а також розвитку малого бізнесу.

Перша HTP і наступна військово-технічна революція мали наслідком створення такої страшної зброї масового знищення, що стали очевидними безглуздість і надзвичайна небезпека її застосування. Вперше за тисячоліття були свідомо визначені межі науково-технічного прогресу в цій галузі (наприклад, це стосується клонування людини), а деякі класи озброєнь за вза­ємною згодою підлягають обмеженню або знищенню (біологіч­на, бактеріологічна, хімічна, ядерна зброя). Таким чином, по­треби військової сфери перестають бути головним імпульсом науково-технічного прогресу, натомість такий імпульс створює потреба виживання людства. Перша HTP стала основою трива­лого періоду високих темпів економічного піднесення на базі масового використання у виробництві новітніх ідей і техноло­гій, а також порівняно дешевих природних ресурсів. Для дру­гої HTP притаманний перехід до ресурсозбереження, екологіч­но чистих технологій. Фахівці висловлюють думку, що друга HTP вичерпає свій потенціал у 10—20-ті роки XXI ст.

На відміну від природничих, суспільні і гуманітарні науки у XX ст. переживали (і нині переживають) серйозну кризу. Людство так і не винайшло універсальної економічної і соці­альної моделей суспільства, що викликало в світі болючі кризи. Існуючі економічні теорії не досконалі. Водночас застосування класових соціальних теорій призвело до глобальних катастроф: світових війн, революцій, тривалого перебування при владі ти­ранів, таких як Сталін, Гітлер, Мао Цзедун, Пол Пот. Філо­софська думка у XX ст. збагатилася теорією екзистенціалізму. Однак у результаті практичних експериментів зазнали пораз­ки ніцшеанська і марксистська філософські теорії — відповід­но “сильної особистості” і “діалектичного матеріалізму”.

Головним результатом HTP XX ст. є якісна зміна самого уявлення про технічний прогрес. Раніше воно було пов’язане переважно з інвестиціями в нову техніку і зростанням важкої промисловості. В сучасній інноваційній економіці НТП висту­пає як процес безперервних структурних зсувів як на рівні окремих виробництв, так і на рівні галузі, сфери, усієї еконо­міки, при головній тенденції зниження частки важкої про­мисловості. Відбувається переміщення капіталів і робочої сили із сировинної, паливно-енергетичної і важкої промисловості у виробництво товарів і послуг для населення. Нові потреби клієнтів, зміни у вподобаннях і у способі життя, розвиток са­мої людини дають пріоритет то одній, то іншій галузі і моделі,

Прискорення темпів науково-технічного прогресу в історії перебудовують усі зв’язки між виробниками, які кооперують­ся, змушують їх пускати в хід досягнення сотень наук.

У XX ст. сукупний випуск товарів та послуг був значно біль­шим, ніж їх кумулятивне виробництво за весь попередній пе­ріод знаної історії людства. Протягом 1900—2000 рр. світовий ВВП зростав із середньорічним темпом у 3 % (а з урахуванням появи нових виробів і покращання якості продукції — 3,7 % на рік). Це дозволяє говорити про 19-разове зростання ВВП за століття в абсолютних розмірах. Хоча протягом минулого століття спостерігався значний приріст населення (і кількості працівників), лише частину зафіксованого зростання світового ВВП можна вважати його результатом. Загальне зростання ви­робництва значно перевершує збільшення населення, що за­безпечило майже 5-разове зростання середнього ВВП на одну особу протягом XX ст. Якщо ж взяти до уваги зменшення річ­ного фонду робочого часу^[LXI] (тривалості робочого тижня), то ус­піхи виробництва є ще значнішими.

Звичайно, рушієм значних змін сучасного світу була капіта­лістична гонитва за прибутками і додатковою вартістю. Але величезне зростання середнього ВВП на одну особу свідчить та­кож про вирішальну роль, яку відіграв технічний прогрес у розвиткові світової економіки XX ст. Технічний розвиток дуже прискорився. Причини такого значного прискорення технічно­го прогресу до кінця ще не розкриті. Це стосується насамперед проривних винаходів (на зразок двигуна внутрішнього згорян­ня) на противагу інноваціям, які поступово покращують на­явну технологію. Однак для неухильного підвищення продук­тивності усіх факторів важливими є обидва типи. Не зважаючи на численні дослідження, поки ще немає загальновизнаної тео­рії, яка б пояснювала появу великих технологічних проривів (або “макровинаходів”). Однак наявність правових інститутів, які дають змогу новаторам одержати зиск (“квазіренту”) від своїх винаходів, наприклад патентного права, а також широ­комасштабних і ефективно функціонуючих ринків, що збіль­шують цю вигоду, безумовно, сприяє інноваційній діяльності.

Неабияку роль відіграють також рівень освіти і комуніка­ційна інфраструктура — як у появі нових винаходів, так і у

здатності сприйняти технології, які знайшли застосування де­інде (“дифузія технологій”). З розвитком своєї економіки краї­ни, як правило, прагнуть інституювати процес інновацій, ство­рюючи різні дослідницькі центри (державні і приватні) і збіль­шуючи витрати на науково-дослідні розробки. Хоча це явно збільшує кількість “мікровинаходів”, вплив цих факторів на появу “макровинаходів” залишається незрозумілими.

В історичному плані підвищення сукупної продуктивності факторів, прийняте мірилом технічного прогресу, збіглося з по­глибленням розподілу праці і спеціалізацією виробництва. Це збільшило значення ринків, які полегшують обмін товарами і послугами між спеціалізованими виробничими одиницями. У свою чергу технічний прогрес у засобах зв’язку і транспорту, забезпечуючи скорочення трансакційних витрат, сприяв розпо­ділу праці і розширенню ринків. Полегшуючи обмін товарами, які втілюють технічний прогрес, ринки також відіграють важ­ливу роль у дифузії технології від найбільш передових еконо­мік до економік, які йдуть шляхом наздоганяючого розвитку.

Сьогоднішня технологічна революція має свої відмінні особ­ливості, які визначають її унікальність в історії сучасного сві­ту. Ці особливості полягають у тому, що інформаційні техно­логії та Інтернет являють собою, за влучним виразом американ­ських дослідників С. Делонга і Дж. Зусмана, “інструменти мислення, які збільшують інтелектуальні можливості людини точно так, як технології промислової революції збільшили її мускульну силу”. Справді, під впливом інформаційних техно­логій виникає “нова економіка”, у якій найважливішим акти­вом виявляються інтелект, інформація, знання, тобто форму­ється економіка постіндустріального суспільства.

Науково-технічний прогрес вітається тими, хто може кори­стуватися його благами. Проте є люди, які не можуть або не хочуть цього внаслідок свого матеріального стану або негнучко­сті. Як на рівні тих чи інших країн, так і на рівні особистостей, для таких можлива перспектива — перетворення на “другий сорт” в постіндустріальному суспільстві. Слід мати на увазі, що наприкінці XX ст. посилився такий психологічний фено­мен, як “ноофобія” (буквально “побоювання нового”). У людей це пов’язано з високим рівнем гормону стресу — глюкокорти- коїда. Ті, хто страждає від неї, як свідчать спостереження до­слідників з Чиказького університету, живуть в середньому на

Прискорення темпів науково-технічного прогресу в історії десять років менше, ніж екстраверти, які цікавляться усім но­вим.

Зрозуміло, що з віком людина втрачає частину своїх адап­тивних здібностей, особливо тих, що стосуються пристосуван­ня до змін. А зміни відбуваються з небаченою швидкістю. Стар­ша генерація не могла навіть собі уявити, що технології здатні розвиватися так швидко. З різними поколіннями людей важко говорити про одні й ті самі технології, наприклад про комп’ю­терні. Багато хто із 60-річних людей не можуть навіть доторк­нутися до ПК і ставляться до них як до чогось екстраординар­ного, в той час як нові генерації просто не можуть уявити собі життя без них. Технології розвиваються так швидко, що поко­ління розмовляють різними мовами. У них різне ставлення до багатьох речей і явищ, різне розуміння минулого, сучасного і майбутнього.

Суперечності між поколіннями були і будуть завжди. Проте вони надто загострюються за умов кризового стану суспільст­ва. Особливо це стосується суспільств із перехідною економі­кою. Для таких суспільств (а до них належать всі посткомуніс­тичні країни) є дві можливості: або суспільство виробить адек­ватну, раціональну модель свого буття, свого майбутнього і на базі консолідації основних соціальних сил докладе максимум енергії для його досягнення, або воно поступово самоізолюєть­ся і переживе нові соціальні потрясіння з можливим тоталітар­ним реваншем. Треба усвідомлювати, що базис сучасного циві­лізованого суспільства неможливо створити без однієї фунда­ментальної умови — стрімкого, випереджального розвитку науково-технічного потенціалу і заснованих на ньому про­мисловості, сільського господарства та сфери послуг. Система розвинених, всеохоплюючих високих технологій, які лежать в основі усіх видів сучасної суспільно значимої діяльності (від виробництва до побуту, від оборони до культури), має бути до­мінуючим елементом моделі майбутнього країни. Це має стати консолідуючою ідеєю суспільства, яке не бажає опинитися, як нині кажуть, “на випаленій землі”, тобто у безнадійній ситуа­ції з погляду на науково-технічний, економічний, соціальний, культурний прогрес. Можливі скептичні зауваження, що в та­ких країнах питання побудови суспільства високих технологій не є актуальним, бо наявна безліч інших проблем. Насправді ж джерело наявних лих і труднощів полягає у тому, що деякі

посткомуністичні країни стали на шлях соціальних перетво­рень, не виробивши моделі майбутнього.

Досвід історії нового і новітнього часів свідчить, що вихід кожної країни з тяжкого економічного і соціального стано­вища полягає у переході до більш високого рівня технологі­зації та інформатизації суспільства. Так Японія, здійсню­ючи реформу Мейдзі-ісін у 1868 р., відмовилася від традицій­них технологій, приступила до побудови економіки на основі найпередовішої для того часу технології і вже до початку XX ст. стала однією з розвинених індустріальних країн. Після Другої світової війни, незважаючи на поразку, Японія до середини 60-х років закінчила відбудовний період і прийняла історичне рішення: зробити потужний ривок у напрямку постіндустрі- ального суспільства. Попри те, що не всі настанови японської програми були реалізовані, сам рух у цьому напрямку зробив Японію другою індустріальною державою¹ і однією з могутніх фінансових держав світу.

Інший приклад — Німеччина, яка після Другої світової вій­ни спочатку відтворила свій технологічний потенціал і зробила ривок до четвертого технологічного укладу, а потім, у 1980-ті роки, з деяким запізненням перейшла до нарощування п’ятого тех­нологічного рівня і почала успішно конкурувати в економічній, технологічній і фінансовій могутності із CIIIA та Японією.

Ще більше місце технології і технологічні інновації займа­ють у житті США. Вирішальне значення тут має підтримка дер­жави, яка вкладає гігантські кошти у розвиток науки і запро­вадження високих технологій. У цій країні на науку витра­чається щорічно понад 1000 доларів на душу населення. Для порівняння: у Японії — понад 800, у Фінляндії — 800^{[62] [63]. Умовно кажучи, США — найбільш наукова держава світу. Підтвер­дженням може бути число лауреатів Нобелівської премії. На 2003 р. їх було у США — 276, Великій Британії — 103, Німеч­чині — 76, Франції — 49, Швеції — ЗО, Швейцарії — 22, CPCP (у тому числі Росії) — 19, Нідерландах —15, Італії — 14. Зви-}

Прискорення темпів науково-технічного прогресу в історії чайно, першість Сполучених Штатів багато в чому зумовлена припливом талантів з усіх регіонів світу. Як зазначив відомий американський політолог 3. Бжезинський, “Америка зібрала інтелект з усього світу і примусила його працювати на свою міць”.

Ще один приклад — Об’єднані Арабські Емірати. Емірат Дубай, найбільш розвинений в економічному плані, відомий як один із найбільших постачальників нафти. Однак могут­ність Дубая базується не на одержанні ним 500 млрд доларів на рік від продажу нафти, а на тому, що ці надходження витрача­ються на розвиток індустріальних структур, що спираються на технології четвертого і п’ятого рівнів. У наш час навколо космополітичного фінансового центру — міста Дубай — ство­рюється сучасна індустріальна зона, заснована на використан­ні передових технологій. Мета полягає у тому, аби до періоду, коли нафтові ресурси Дубаю виявляться вичерпаними, країна змогла забезпечити собі високий рівень добробуту.

Як свідчить досвід історії сучасного світу, основою ефектив­ного економічного розвитку виступає єдність науки, виробниц­тва і комерції. В основі цієї єдності лежить саме наука, що в найбільш розвинених країнах світу забезпечує від 65 до 80 % зростання національного багатства. Проте в більшості постко­муністичних країн, особливо це стосується Росії та України, наука занепадає. Держави не в змозі надати достатнє фінансу­вання. Правлячі еліти, представлені у владних колах, насам­перед у парламентах, не зацікавлені в тому, аби перекидати фінансові потоки на її підтримку і належний розвиток. Дійсно, від початку 90-х років минулого століття в країнах СНД склали­ся три групи бізнес-еліт. Перша — так звана “сировинна”, тоб­то її представники живляться за рахунок викачування з віт­чизняних надр сировини, первинної її обробки і продажу за кордон. їм не потрібні новітні наукові розробки. Шахтарі про­довжують використовувати устаткування і обладнання 30-х ро­ків минулого століття. Друга — торгово-фінансова. У цій га­лузі були використані напрацювання західних країн і зацікав­леності у розвитку науки також немає. Частково могла б бути зацікавленою третя група — “виробничників”. Але здебільшо­го для своїх підприємств вони задовольняються закупівлею за­кордонних технологічних ліній у кращому випадку. Засоби масової інформації свідомо або несвідомо показують сучасний

стан вітчизняної науки в образі інтелігентного старця з про­стягнутою рукою, який, начебто, своїми скаргами і прохання­ми намагається одержати більше від небагатого державного бю­джету. Насправді ж саме потужний розвиток науково-техніч­ного потенціалу зміг би зробити заможнішими і країни, і їхнє населення.

Економіка будь-якої країни нагадує багатошаровий пиріг. При цьому один шар є провідним, другий поступово втрачає силу і витісняється, третій зароджується і висуває свої претен­зії пізніше, четвертий являє собою реліктові уклади, які пере­важали в далекому минулому і з тієї чи іншої причини затри­малися до наших днів. Така пульсація національного техноло­гічного простору у часі. Нерівномірність спостерігається і у глобальному технологічному просторі. То одна, то інша країна стає лідером технологічного прориву, що надає їй мож­ливість панувати в цьому середовищі, реалізувати у великому масштабі світову технологічну квазіренту. Інші йдуть за ліде­ром, у другому ешелоні, орієнтуються на вже засвоєні принци­пово нові технології, що пов’язано з меншим ризиком, проте і з меншим прибутком. Треті плентаються у хвості, знаходяться на периферії технологічних перегонів, користуються засвоєни­ми іншими досягненнями і використовують застарілі техноло­гії, які приносять збитки (технологічну від’ємну квазіренту). Насамкінець, існують аутсайдери, які стоять осторонь від тех­нологічних перегонів, спираються на реліктові технологічні уклади і є об’єктами експлуатації.

Конкурентоспроможність локальних цивілізацій, а також національних економік на всесвітньому ринку визначається наявним в них науково-технічним потенціалом і ефективністю його використання. Слід вказати на тривожну тенденцію: про­тягом століття розрив між найбільш технологічно розвиненою (північноамериканською) і найбільш відсталою (африкансь­кою) цивілізаціями збільшився^[LXIV]. Це свідчить про те, що науко­во-технічні досягнення індустріальної епохи монополізували­ся західною цивілізацією, яка використала свою технологічну зверхність переважно для експлуатації цивілізацій, які відста­ли у своєму розвитку.

Різні країни і навіть цивілізації на шляху до постіндустрі- ального суспільства сходять по “технологічних сходах”, як про це пише відомий американський науковець Д. Белл у своїй книзі “Майбутнє постіндустріальне суспільство. Досвід со­ціального прогнозування”. На цьому шляху він окреслює такі сходинки: 1) ресурсна база (сільське господарство і гірничови- добувна промисловість); 2) легка промисловість (текстильна, взуттєва та ін.); 3) важка промисловість (металургія, суднобу­дування, автомобілебудування, машинобудування); 4) високі технології (вимірювальні прилади, оптика, мікроелектроніка, комп’ютери, телекомунікації); 5) галузі, які базуються на нау­кових досягненнях майбутнього — на біотехнології, матеріа­лознавстві, космічних дослідженнях і т. ін.

На вищих сходинках нині перебувають Сполучені Штати, Японія, Західна Європа (особливо Німеччина). CPCP зробив ри­вок в індустріалізації, але тепер колишні його частини, серед яких — і Україна, користуючись метафорою Д. Белла, спуска­ються донизу технологічними сходами.

У перспективі XXI ст. можливі два крайніх варіанти роз­витку глобального технологічного простору. Один з них — це продовження теперішніх тенденцій його монополізації групою розвинених цивілізації і THK із поглибленням технологічної прірви між авангардними і відсталими (а то й деградуючими) країнами і цивілізаціями. Цей шлях провіщає глобальну ка­тастрофу, яка відбудеться рано чи пізно. Другий варіант — по­ступовий перехід до відносин партнерства із скорочення тех­нологічного розриву, підтягування відстаючих, забезпечення для них гідного місця у світовому просторі, можливостей вели­комасштабного засвоєння прогресивних, високих технологій.

У сучасному технологічному просторі треба визначити влас­не місце як на державному, так і на особистому рівні. Факт за­лишається фактом: колишній CPCP “не вписався” у дві науко­во-технічні революції, які потягли за собою серйозні трансфор­мації у житті суспільства і в житті окремої, приватної особи. Коли світ давно вже став іншим, споживацьким, інформацій­ним, давно вже залежить від Інтернету, радянський народ все ще варив сталь і виробляв танки, готуючись до “минулої” вій­ни. Тепер пострадянські країни, хоч і не всі, усвідомили, що знову треба наздоганяти, перестрибуючи через дві-три сходин­ки. Тільки на цей раз все виглядає зовсім по-іншому, ніж рані­ше. Радянський Союз великою кров’ю, злиденністю, таборами заплатив за перетворення з аграрного в індустріальний. І ви­йшло набагато гірше, ніж могло б бути. Тепер колишнім ра­дянським республікам треба з індустріальних і аграрно-індус­тріальних перетворитися у постіндустріальні. Інакше просто не перейти до сучасності. Однак потрапити до цього сучасного світу старим методом “бурі і натиску” неможливо. Сьогодні дер­жава ніяк не може протриматися будівництвом заводів-гіган- тів для виробництва чогось залізного. Не можна також просто завезти електронну техніку з-за кордону. Бо сама по собі техно­логія нічого не вирішує, — необхідні особистість, культура, по­літична система нового суспільства.

Слід зазначити, що частина колишніх республік CPCP, серед яких особливе місце посідає Україна, мали розвинену технологічну базу, яка відповідала четвертому і частково п’я­тому (в галузі ВПК) укладу. Науково-технологічний комплекс CPCP (особливо ВПК) являв собою єдине ціле і був зорієнтова­ний на державні замовлення і внутрішній ринок. Коли в основ­ному було згорнуто держзамовлення і фінансування інновацій багаторазово скоротилося або було припинено, а внутрішнім ринком високотехнологічпої продукції заволоділи іноземні монополії і THK, науково-технічна база країн СНД виявилася підірваною і відкинутою на десятиріччя назад. Це стало най­важливішим фактором втрати конкурентоспроможності про­дукції, поглиблення і затягування безпрецедентної за своїми масштабами для мирного часу економічної кризи.

У трясовині кризи опинилася економіка, підприємства, за­води і фабрики, які сформувалися ще в індустріальний період. Разом із тим залишається в тіні принципова відмінність самих основ матеріального виробництва сучасної епохи (що утверди­лися глобально вже па початку 70-х років XX ст.) і виробниц­тва попередньої епохи індустріалізму, яка ще панує на терені колишнього CPCP. Це не тільки віддзеркалює існуючу дезорі­єнтацію більшості нашого населення, а й закріплює її, що є дуже небезпечним і для економіки, і для самої демократії. Тре­ба визнати, що навіть дуже освічені люди нашого суспільства не розуміють ані основ змін, які відбулися у виробництві й у суспільстві Заходу, ані тих шляхів і засобів, якими вони здій­снювалися. Тільки сприйнявши позитивні й негативні уроки, можна торувати майбутні шляхи.

Література

БеллД. Третья технологическая революция и ее возможные социоэкономические последствия: Пер. с англ. — M., 1990.

Вайнштейн Г. От новых технологий к “новой экономике” // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2002. — № 10.

Васильчук ЮЛ. Эпоха HTP: новые основы массового произ­водства и общества // Полис. — 1996. — № 2.

Кириллин ВЛ. Страницы истории науки и техники. — 2-е изд.

— M., 1989.

Кун Т. Структура научных революций: Пер. с англ. — M., 2002.

Лукъянец В.С., Соболь О.Н. Гуманитарная революция // Практ. философия. — 2004. — № 3.

Миронов В.Б. Техника и человек. Историко-культурный ас­пект. — M., 1988.

НазаретянА. Технология и психология: к концепции эво­люционных кризисов // Общественные науки и современность.

— 1993. — №3.

Орлова Т.В. Культура і суспільство Європи в епоху наукової революції. — K., 2000.

Орлова Т.В. Наукова революція // Історична наука: терміно­логічний і понятійний довідник. — K., 2002. — С. 258—260.

Орлова Т.В. Промислова революція // Історична наука: тер­мінологічний і понятійний довідник. — K., 2002. — С. 309— 311.

Романовская Т. Наука XIX—XX в. в контексте истории культуры. — M., 1995.

Тоффлер Е. Третя хвиля: Пер. з англ. — K., 2000.

Яковец ІО.В. Эпохальные инновации XXI века. — M., 2004.

Яковлев ВЛ. Инновации в науке. — M., 1997.