Розділ 12 ІСТОРІЯ ГЕНДЕРНОГО ПИТАННЯ

Поняття “гендер”. Протиставлення чоловіка жінці: істо­ричні ретроспекції. Становище жіноцтва у сучасному світі. Сприяння “маскульту” та ЗМІ гендерній нерівності. Фемінізм та емансипація жінок.

До тих сфер життєдіяльності суспільства, які зазнають значної трансформації, належать сфери відносин між статями, а також шлюбу і родини. Зміни торкнулися соціальних ролей чоловіків і жінок, комплексу ціннісних установок, які визна­чають поведінку людей у сфері шлюбно-сімейних відносин, ідеології родини. Значимість змін, що відбуваються, знайшла свій відбиток у появі поняття “гендер”. Гендер є одним із центральних і фундаментальних понять сучасного суспільства. Саме слово не має в українській мові адекватного перекладу, а його написання і вимова скальковані з англійської gender — буквально “рід”. Гендер — це соціокультурна категорія і ко­лективні уявлення, за допомогою яких біологічні розходження статей перекладаються мовою соціальної і культурної дифе­ренціації. Сьогодні гендер розуміється як одна з найважливі­ших граней соціальних відносин і включає три групи характе­ристик: біологічна стать, стереотипи статевих ролей, поширені в суспільстві, а також “тендерний дисплей” — запропоновані суспільством норми чоловічої і жіночої дії і взаємодії у всьому різноманітті їхніх проявів.

Поняття “гендер” введено в соціальні науки Е. Оклей у 70-ті роки XX ст. Відтоді воно перетворилося на найважливішу складову сучасного громадського життя. Чому суспільство ста­ло приділяти цим проблемам зростаючу увагу? Як показує іс­торичний досвід, проблеми статі актуалізуються тоді, коли цивілізація стикається з принциповими труднощами, не роз­в’язаними в рамках функціонуючих норм, культурних наста­нов.

Однією з причин дисгармонійності суспільного устрою мож­на вважати фатальне протиставлення чоловіка як ^{похід. А ге­роїня радянських часів мала з наснагою після восьмигодинної зміни на виробництві заступати на безстрокову зміну з повного забезпечення побуту своєї родини в умовах тотального дефіци­ту. Сучасна американська дослідниця Б. Фрідан пояснює: “Чим менші реальні функції, якими наділена роль жінки, тим більше її декорують безглуздими деталями, щоб заповнити по­рожнечу”.}

Особливо це стає зрозумілим на прикладі загального зами­лування жіночою красою при тому, що в сучасному світі жін­ки становлять 70 % незаможних усього світу. Серед непись­менних їх 2/3. Серед потерпілих від трафікінгу — нелегальної торгівлі людьми — 95 % становлять жінки. В цілому величез­на кількість жінок страждає від різних форм насильства і мало бере участь у процесі ухвалення відповідальних рішень. За да­ними Департаменту громадської інформації ООН, жінки зай­мають лише 14 % керівних посад, 10 % місць у парламентах і 6 % місць у кабінетах міністрів. Тобто саме жінки одержують менше матеріальних ресурсів, мають нижчий соціальний ста­тус, менше влади і можливостей для самореалізації, ніж чо­ловіки.

Крім того практично у всіх суспільствах поширений “по­двійний стандарт”. Різні норми поведінки існують для чолові­ків і жінок, що передбачають більш суворі обмеження для жі­ночої поведінки, статевої моралі (дошлюбні зв’язки, подружня вірність), ніж для чоловічої, а також дозволяють чоловікам ті вчинки і дії, що забороняються жінкам (подружня невірність^[CCCIV]).

Серед сучасних глобальних проблем на одному з перших місць — демографічна. Вона розглядається у відповідному роз­ділі. Тут доречно звернути увагу на крайнощі, що намітилися у кількісному співвідношенні статей. Як відомо, природа вста­новила пропорцію: на 100 дівчаток народжується 105—107 хлопчиків. До досягнення дітородного віку співвідношення статей вирівнюється. Однак протягом останніх кількох десят­ків років спостерігається демографічний вибух у країнах азіат­ського регіону. У більшості з них стала здійснюватися демо­графічна політика обмеження народжуваності, в результаті якої змінився природний баланс між чоловіками і жінками.

Показовим є приклад Китайської Народної Республіки. У 1950—1960-х роках китайське керівництво заохочувало і про­пагувало зростання народжуваності в країні. Протягом 40 ро­ків народної влади населення KHP подвоїлося. Загострилася продовольча проблема. З середини 60-х років минулого століт­тя в країні почала здійснюватися політика планування сім’ї. Спочатку родині дозволялося мати трьох дітей, через кілька ро­ків — не більше двох, а з початку 1980-х гаслом стала: “Одна родина — одна дитина”. За порушення демографічної політи­ки держава стягує з сімейства податок (у 2003 р. він був еквіва­лентний 700 доларам). Якщо дозволено мати тільки одну дити­ну, краще мати хлопчика^[CCCV].

На іншому боці Землі, на Заході, відбулася деформація в іншу сторону: народжується більше дівчаток. Такі ознаки спостерігаються в СІЛА, Канаді, країнах Латинської Америки, деяких європейських державах. Дослідники припускають, що зниження чоловічої частки у пропорції співвідношення статей викликано впливом токсинів у навколишньому середовищі. Останні роблять виборчий негативний вплив саме на чоловіче начало у репродуктивній системі.

Слово “репродукція” буквально означає “відтворення”. У свій час К. Маркс і Ф. Енгельс показали, що за “таїнством” статі приховані свого роду “виробничі відносини” — відносини відтворення людського роду. Жінка завжди мала здатність на­роджувати життя, продовжувати рід. І саме ця здатність стала причиною, що визначила характер нерівнозначного розподілу ролей між статями. За чоловіком було закріплене право на “зовнішню” діяльність, на освоєння світу і панування над ним. Звідси виникла його роль суб’єкта історії. За жінкою — право на життя в житті “приватному”, що мало на увазі право на на­родження і виховання дітей, на облаштування дому і побуту, їй залишилася роль об’єкта не тільки влади чоловіка, підлегла чоловічому авторитету, але й у ширшому плані — об’єкта істо­рії. Важливо зазначити, що в цьому поділі праці брала участь і третя сторона — рід. Він прагнув цілковито контролювати по­ведінку тієї істоти, яка забезпечувала його відтворення.

Контроль “роду” чи соціуму існував завжди, набуваючи ін­коли дивних форм. У такому ракурсі інакше розуміється, на­приклад, полювання на відьом. Воно було надзвичайно дієвим репресивним засобом соціального контролю. Масово застосо­вувалося пряме насильство для контролю повсякденної по­ведінки дочок Єви, приборкання потенційної жіночої актив­ності і збереження чоловічого панування за умов соціальної нестабільності. Масштабність переслідувань створювала таку атмосферу, що загроза бути обвинуваченою в чаклунстві при­мушувала жінок до беззастережного конформізму^[CCCVI]. Зразки жі­ночої поведінки встановлювалися чоловіками, але в процесі соціалізації вони вводилися у свідомість всіх, у тому числі і жі­нок. Саме цим пояснюється активна участь жінок у пересліду­ванні відьом. Або ж стійке неприйняття виборцями України, серед яких більшість жіночої статі, жінок — кандидаток у де­путати Верховної Ради.

У вічному трикутнику “чоловік — жінка — рід” гору взяв рід. Але вже у вигляді держави. Показовим є приклад радян­ської історії. Символом держави стає генеральний секретар центрального комітету комуністичної партії — “Батько наро­дів”. “Він” немовби взяв на себе “батьківські функції”: забезпе­чення родини продовольством, житлом, виховання і навчання дітей, турбота про людей похилого віку. З жінкою “Він” спіл­кувався за допомогою Комісій з охорони материнства і дитинс­тва. Поняття “батьківства” зовсім зникло з офіційних паперів і промов. Жінка могла звернутися до “Нього” через його пред­ставників — парткоми, комітети комсомолу, профспілки, ад­міністрацію — і поскаржитися на чоловіка, який пиячить, б’є, зраджує, розводиться.

Важливим засобом підтримки тендерної асиметрії виступав також контроль над жіночою сексуальністю. Спектр заходів впливу в історії — від стародавності до сучасності — надзви­чайно широкий. У ньому представлені й обрізання найбільш ерогенних частин жіночих статевих органів (така традиція і досі зберігається в деяких народів Африки й Азії); і світські та церковні суди; і народні обряди, які карають порушниць мо­ральних норм публічним приниженням. В медичних посібни­ках XIX ст. стверджувалося, що “порядна жінка не може мати сексуальних бажань”.

У сучасному арсеналі засобів контролю “роду” — соціуму за збереженням тендерної нерівності також є чимало засобів. Так, серйозною перешкодою для нормального вирішення гендер- них проблем у сучасному світі є масова культура і “засоби її доставки споживачу”, серед яких на першому місці за значен­ням — ЗМІ. Все, що потрапляє до сфери інтересів маскульту, перетворюється у товар, який потрібно успішно прорек ламу ва­ти і вигідно продати. У цю сферу інтересів потрапила і жінка, яка розкручується як сексуальний товар. Сексуальність сама стала “товаром”, що найкраще рекламується звабливими жін­ками. Перетворення жінки на сексуальний товар розвінчує її як особистість, значно принижує її соціальний статус. Про яку рівність може йти мова? Практично у всіх рекламних сюжетах чоловік представлений як бос, а жінці відводиться обслугову­юча роль або роль примітивної споживачки. Рекламні героїні радісно обнюхують каву, спеції, ковбаси, пральні порошки, брудні сорочки або ж захоплюються подарунками, починаючи від цукерок до меблевих гарнітурів, отриманими від “справж­ніх чоловіків”. Деякі, щоправда, демонструють свою “свободу, незалежність і впевненість у собі”, рекламуючи гігієнічні про­кладки, а “гідність” — через придбання нового косметичного крему. Особлива інтенсивність функціонування індустрії кра­си, до котрої входять виробництво одягу, взуття, парфумерії, косметики й іншого, зумовлена прихованим мотивом зробити суб’єкт більш бажаним для об’єкта. У глибинах причаїлася турбота “роду” про своє відтворення, яка зазнала суттєвих змін від початку індустріальної доби.

В індустріальному суспільстві XX ст. тендерна нерівність про­довжує зберігатися. Причини цього розглянув німецький со­ціолог У. Бек у книзі “Суспільство ризику” (Лондон, 1992 р.). Він називає індустріальне суспільство “сучасним феодальним суспільством”, у якому чоловіча і жіноча статі виконують ролі “сучасних станів” із запропонованими від народження “тен­дерними долями”. Такий стан справ суперечить вимогам висо- корозвиненого ринку, що вимагає від індивіда динамізму і “стандартизації” біографії, звільнення від тендерної, етнічної, культурної зв’язаності. Водночас такий “сучасний феодалізм” не рудимент традиції, а продукт і основа індустріального су­спільства. Родина і домашня праця як і раніше необхідні в си­стемі відтворення ринкового суспільства. Однак це все більше суперечить його універсалістським принципам і додає напруги тендерним протиріччям сучасного суспільства західного зраз­ка. Внаслідок поділу на ринкове виробництво і сімейне відтво­рення, що остаточно склався у XIX ст., утворилися дві системи з протилежними організаційними принципами і цінностями (провідними серед них є контракт і кому нал ьність, індивіду­альна конкуренція і самопожертва в ім’я родини). Протягом довгого часу їх функціональна взаємодоповнюваність не викли­кала сумнівів. Однак у наш час вони все більше суперечать один одному.

У наш час материнство як і раніше асоціюється з виконан­ням більшої частини роботи у домашньому господарстві і в об­слуговуванні інших членів родини, як дітей, так і дорослих. В економічних термінах це можна розглядати як істотний аспект відтворення робочої сили за допомогою неоплачуваної домаш­ньої праці. У сучасній економіці величезне значення має якість робочої сили. Це мають бути компетентні, творчо мислячі й у той же час керовані працівники. Питання інвестицій, які зрос­тають, у відтворення такої робочої сили стає ключовим. На­ступним постає питання про те, хто буде нести пов’язані з цим витрати? Незважаючи на зростаючу роль у справі соціального відтворення держави і ринку, основний тягар витрат, як і рані­ше, несе родина^[CCCVII], а в родині — жінка. У будь-якому суспільстві родина залишається найважливішим інститутом соціалізації нового покоління. Саме вона має величезне значення для під­тримки ідеологічних основ соціуму. Оскільки невимірна участь представників двох статей у справі виховання й освіти, як на сімейному, так і суспільному рівні, роль жінок (активна і па­сивна) у культурному відтворенні соціальної системи, нації, класу зростає як ніколи. За цими словами — зростання від­повідальності, великих навантажень і все тієї ж фактичної не­рівності в здійсненні фундаментальної потреби людської нату­ри до самореалізації.

Як показала історія XX — початку XXI ст., дві тенденції виступили як глобальні: прагнення до демократії і прагнення до незалежності. Вони виявились буквально в усьому: від роз­валу імперій до зміни життєвих моделей окремих людей. Ці тенденції відбили потребу більш вільно розпоряджатися своєю долею, позбутися обмежень, що нав’язуються владою (держав­ною, релігійною чи будь-якою іншою) або економічною необ­хідністю. Тобто все більше і більше людей в усьому світі визна­ють цінність свободи. Демократія ж припускає рівність усіх її учасників, незважаючи на стать, расу, віросповідання і т. ін. Прагнення до свободи можна позначити як прагнення до еман­сипації — звільнення від залежності, утисків, обмежень. Оскільки історично склалося так, що саме жінки потерпали від цього найбільше, у XX ст. це слово стало тісно пов’язуватися із радикальним рухом за поліпшення їх становища в суспіль­стві, а саме із фемінізмом.

Слово “фемінізм” у суспільній свідомості має негативну ко­нотацію: багато людей мають нечіткі уявлення про феміністок, асоціюючи їх із брутальними, негарними, нещасливими в осо­бистому житті, озлобленими жінками, які ненавидять чо­ловіків або ж лесбіянками. Тим часом фемінізм — це явище, що може бути поставлене в один ряд з боротьбою проти націо­нальної і расової дискримінації. Саме слово походить від фран­цузького feminisme, а те, у свою чергу, від латинського femi- па — у перекладі “жінка”¹. Воно позначає жіночий рух, голов­ною метою якого було й є виборювання соціальних, політичних та економічних прав, рівних з правами чоловіків^{[CCCVIII] [CCCIX]. Адже спо­конвіку в жінці закладені ті ж потенції, ті ж здібності до само­розвитку, що й у чоловіка. Конфлікт між природною суб’єкт- ністю і нав’язаною історією роллю об’єкта і становить сутність “жіночого” питання. Фундаментальна вимога жіночого руху складається у визнанні жінки повноцінною людиною.}

Першим документом фемінізму вважається “Декларація прав жінки і громадянки” (1791 р.). Її автор, француженка О. де Гуж, проголошувала, що жінка, так само як і чоловік, здатна виступати як повноправний суб’єкт основних грома­дянських прав — на свободу, володіння власністю, опір деспо­тизму. Однак перешкода тому — “тиранія сильної статі”. Зако­ни природи і розуму покликані відмежувати жінку від неї і встановити рівноправність обох статей перед законом. Декла­рація викликала страшне обурення в суспільстві. Особливо не сподобалася фраза: “Якщо жінка має право зійти на ешафот¹, то вона повинна мати право зійти і на трибуну”. Однак на той час економічна доцільність ще не досягла того рівня, щоб на­стійно зажадати змінити традиційне ставлення до жінки. Не­обхідне було зміцнення нового типу господарсько-виробничих відносин, властивого індустріальному суспільству.

В індустріальному суспільстві жінка поступово стає таким же найманим працівником, як і чоловік. Це спричиняє необ­хідність визнання за нею права власності, насамперед права володіти і розпоряджатися своїми здібностями, що реалізу­ються в процесі виробництва цінностей. Неминучим наслідком стала необхідність визнання її права на суспільну емансипа­цію. Визнання громадянських прав жінки, звільнення її від волі чоловіка і суспільної дискримінації давало ширші можли­вості експлуатувати працю жінок і дітей.

Вирішальне значення для зростання ролі жіноцтва в євро­пейських країнах мала Перша світова війна. Тоді загинуло дуже багато чоловіків, мільйони повернулися каліками. Жін­ка мала працювати не тільки у домашньому господарстві, аби утримувати дітей і старих батьків. У Радянській Росії, а потім CPCP, саме масовим залученням жінок до суспільного вироб­ництва розв’язувалася гостра проблема нестачі робочих рук на “грандіозних новобудовах комунізму”. Ще більше посилила цю тенденцію Друга світова війна.

У 1949 р. у Парижі була видана двотомна праця С. де Бовуар “Друга стать”. Протягом декількох років її перевидали в бага­тьох країнах світу^[CCCX]. Ця книга залишається найбільш повним історико-філософським дослідженням стосовно становища жінки від створення світу до середини минулого століття. Французька психолог і феміністка Е. Бадінтер писала: “Симо­на де Бовуар звільнила мільйони жінок від тисячолітнього пат­ріархального рабства... Кілька поколінь жінок відгукнулися на її звернення до них: вчиняйте, як я, і нічого не бійтеся. За­войовуйте світ, він — ваш. Помахом чарівної палички Симона де Бовуар розсіяла догму про природність сексуального поділу праці. На неї ополчилися консерватори всіх мастей. Але мину­лого не повернути. Ніщо не змусить нас знову повірити в те, що сімейне вогнище — наше єдине призначення, домашнє госпо­дарство і материнство — непорушна, обов’язкова доля. Всі ми, сьогоднішні феміністки, — її духовні дочки. Вона проклала нам дороги свободи”.

Дискусія про призначення жінки, розпочата невеликою гру­пою феміністок півтора століття тому, у XX ст. набула завер­шення в прийнятих міжнародним співтовариством докумен­тах проти ліквідації усіх форм дискримінації жінок^[CCCXI], де жінка визнається таким же повноцінним суб’єктом історії, як і чо­ловік, і де підкреслюється, що народження дітей — це право, а не обов’язок жінки. Інакше кажучи, особистість жінки оці­нюється вище, ніж її “природне призначення”. У конституціях більшості сучасних держав виключається дискримінація за оз­накою статі. Проте записане в документах по-різному вті­люється в життя у різних регіонах і державах.

На Заході тендерні питання висуваються на передній план, здобувають суспільно-політичне звучання. Так, у 1999 р. Амс­тердамська угода закріпила на урядовому рівні в країнах — членах ЄС принципи політики тендерної рівності. Тепер реалі­зація будь-якого проекту можлива в цих країнах лише за умо­ви, що скористатися його результатами однаковою мірою змо­жуть як чоловіки, так і жінки. Так, у Швеції від керівництва будь-якої фірми, де працює більше десяти чоловік, можуть за­жадати план з розвитку тендерної рівноправності. Якщо тако­го плану немає, то відповідні органи будуть наполягати на цьо­му документі і випишуть штраф за недотримання закону. З 1998 р. у цій країні половину міністерських портфелів одержа­ли жінки, а серед депутатів парламенту фігурує 44 % жінок. Шведські експерти відзначають, що з тих пір, як в їхній країні стала активно впроваджуватися тендерна політика, Швеція досягла дуже високих економічних показників. Вона посідає одне з провідних місць за показниками якості життя населен­ня (“шведський соціалізм”). Те ж можна сказати і про інші дер­жави Північної Європи¹. Половина посад у всіх структурах уп­равління в Норвегії належить жінкам. Фінляндія, де в останні роки на посадах президента і прем’єр-міністра були жінки^{[CCCXII] [CCCXIII], займає останнє місце серед 90 країн світу за індексом корупції. На прикладі інших країн, у тому числі й України, відомо, на­скільки згубна корупція для економіки, політики і, в цілому, для добробуту.}

Починаючи з середини 70-х років минулого століття намі­тилася, а в останнє його десятиріччя посилилася загальносві­това тенденція приходу жінок на керівні посади^[CCCXIV]. Історичний досвід показує три типи сходження жінки на вершину полі­тичної влади.

Перший, так званий “азіатський”, коли жінка стає главою держави чи уряду або як вдовиця, або як донька загиблого лі­дера країни. Як приклади можна назвати Сірінаво Бандаранаї- ке (Цейлон), Індіру Ганді (Індія), Карасон Акіно (Філіппіни), Беназір Бхутто (Пакистан).

Другий — “кризовий” — наростаючі в партії чи країні трудно­щі викликають проблему зміни лідераі породжують нестандарт­ні рішення — обрання жінки. У цьому випадку можна згадати обрання Голди Мейєр прем’єр-міністром Ізраїлю в 1965 р.; Маргарет Тетчер — головою партії торі у 1975 р., а потім її три­разову перемогу на загальних виборах, вінцем чого була посада прем’єр-міністра Великої Британії; Танако Дої — лідером Со­ціалістичної партії Японії в 1982 р.; Жанни Сухоцької — прем’єр-міністром Польщі в 1992 р., Тансу Чіллер — прем’єр- міністром Туреччини в 1993 р. Призначення в 2005 р. прем’єр- міністром України Юлії Тимошенко і канцлером Німеччини Ангели Меркель можна розглядати як підтвердження “нестан­дартного рішення в умовах кризи” і продовження дії мегатен- денції.

Третій — “скандинавський”, чи “соціал-демократпичний”, — висування жінок у політичні, парламентські чи державні структури здійснюється на основі системи квот. У цьому ви­падку жінки не тільки одержують реальну можливість посісти посаду президента або прем’єр-міністра (Мері Робінсон — Ір­ландія, Гру Харлем Брундтланд — Норвегія, Вигдіс Фіннбога- доттір — Ісландія), а також посади міністрів і т. ін., але й впли­вати на прийняття політичних рішень у напрямку поліпшення життя людей^[CCCXV].

Можна погодитися зі словами відомого американського письменника й історика Г. Уїлса, який на питання про най- значніші зміни, що відбулися в сучасному світі, відповів: “За останні 40 років статус жінок змінився так, як він не змінював­ся за останні чотири століття. Жодна зміна не торкнулася так глибоко соціальної сфери. Змінилося ставлення дружини до чоловіка, матері до дитини, жінки до жінки. Цього досить, щоб вважати цей період революційним, бо він визволив ресур­си половини людської раси”.

У житті сучасного світу надзвичайно важливу роль також зіграла сексуальна революція і продовжують відігравати її на­слідки. Вона почалася на Заході. Існують різні думки щодо часу: роки Першої світової війни, 20-ті, 50-ті, 60-ті, 70-ті XX ст. Насправді вона почалася в 1960-ті роки, що буде обґрунтовано нижче. Які б хронологічні межі не обиралися, безумовним є те, що вибух звільнення від колишніх заборон значною мірою став реакцією на суворість колишніх часів, зокрема на репресивне ставлення до сексу. Лад і уклад життя протягом тисячоліть визначався насамперед релігією і церквою. У Західному світі тривалий час домінував католицизм, відомий своєю суворістю.

Зокрема, церква освятила і через інквізицію здійснювала найжорстокіші покарання за порушення подружніх обітниць, а також за нетрадиційний секс. Дружин, які не зберегли по­дружню вірність, прирівнювали до відьом із усіма наслідками, що випливають із такого звинувачення. Для гомосексуалістів застосовувалося вертикальне розпилювання в підвішеному вниз головою стані¹. Протестантизм не вдавався до подібних бузувірств. Однак його послідовники дуже ревно дотримували­ся пуританських моральних чеснот і норм. Протягом минулого століття вплив релігійної сфери в західному світі значно по­слабшав. Сучасна людина, навіть віруюча, не дозволяє релігії і церкві бути надмірно обтяжливими, сковувати її волю у всіх проявах, у тому числі й у сфері сексуальній.

Промислова революція призвела зрештою до виникнення “суспільства масового виробництва”, що трансформувалося в “суспільство масового споживання”. У цьому суспільстві голов­ний настрій — спожити якнайбільше всього, “узяти від життя все”, а бажання і задоволення — важливіші, ніж норми й умов­ності. Часто різноманітність у сексі вважається найпростішим шляхом до цього. Крім того поєднана із розвитком індустрі- алізму урбанізація практично звела нанівець моральний конт­роль з боку громадськості, дуже дієвий у традиційному суспіль­стві.

Революція звичаїв була також результатом трансформацій, що відбувалися у кризовому індустріальному суспільстві, особ­ливо в тих його колах, які рухалися вгору соціальними схода­ми і опановували новий досвід. Особливо гостро психологічну кризу 1960-х років відчуло студентство. Практично у всіх захід­них країнах на той час соціальну стабільність похитнув “бунт молодих”. Виросли “бебі-бумери”, тобто народжені у роки піс­ля закінчення Другої світової війни. Вони отримали все кра­ще, що могли дати їм змучені військовим лихоліттям батьки, проте не захотіли приймати заборони й обмеження, якими були оточені. Вони повстали проти “нудної” політичної, со­ціальної і сексуальної ортодоксальності^{[316] [317] своїх батьків. У 1960-ті}

385

роки секс без обмежень стає таким же атрибутом волі, як джин­си і рок-н-рол. Провісником і каталізатором сексуальної рево­люції на Заході вважають книгу Г. Маркузе “Ерос і цивіліза­ція. Філософське дослідження вчення Фрейда”.

У свій час 3. Фрейд, спираючись на ідеї Платона, думав, що панування Еросу — всеохоплююче: у житті, у творчості, у за­доволенні. Думка 3. Фрейда, висловлена у праці “По той бік задоволення”, про два основні інстинкти людської природи — Ерос, жагу до життя (і задоволення як припинення роздрату­вання), і Танатос, потяг до смерті, — стала відправною точкою в розмірковуваннях Г. Маркузе. Безперешкодне задоволення цих потягів не сумісне з цивілізованим існуванням. Тому су­спільство придушує їх. Воно ставить собі на службу, за допомо­гою сублімації^[318], сексуальні потяги і переорієнтовує деструк­тивні імпульси на зовнішній світ у формі праці і на внутрішній світ у формі совісті. Принцип задоволення обмежується реаль­ністю, в основі якої — факт нестач, необхідність боротьби за існування. З історії відомо, що з другої половини 1960-х років і пізніше в західних країнах спостерігалося в цілому покра­щення добробуту, зниження рівня безробіття, розширення можливостей різного роду соціальних програм. Усе це прохо­дило під знаком створення “суспільства загального благоден­ства”. Тобто зменшувався тягар нестач і боротьби за існування. Г. Маркузе також визнає, що завдяки технічним досягненням людство наблизилося до перемоги над нестачами (мова йшла насамперед про західні промислово розвинені країни) і звіль­нення інстинктів від непотрібного придушення. Однак він вва­жав сучасне йому західне суспільство “репресивним”, таким, котре придушувало почуттєву людину, з метою уникнення роз­паду усталеного порядку. Як спосіб контролю, на його думку, може виступати продуктивність. А коли індивіди не зайняті продуктивною працею? Тоді контроль над свідомістю здійс­нюється за допомогою контролю над інформацією, за допомо­гою індустрії дозвілля і розваг, за допомогою формування не­потрібних (“помилкових” за Г. Маркузе) потреб, за допомогок маніпулювання свідомістю. Г. Маркузе у своїй книзі виступив за біопсихологічну перебудову людини на основі “нової почут­тєвості”. Це була теоретична спроба змінити людину, визволи­ти її сексуальну енергію, що століттями сковувалася соціаль­ним контролем.

Суперечності, що накопичувалися в Західному світі століт­тями, і породили сексуальну революцію. Вона стала засобом їхнього якщо не зняття, то принаймні деякого ослаблення. За­хід “знайшов” просте і геніальне рішення: якщо все “замкну­лося” на свободі сексуальних стосунків, то вихід полягає у то­му, щоб дозволити її. Тим більше, що боротися з сексуальною революцією було марно. Її підтримали нові соціальні сили — молодь і жінки^[319]. Сексуальна революція відповідала насампе­ред їхнім настроям. Основним настроєм стає прагнення до іс­тинності і відкритості. Цікаво зазначити, що характер чолові­чої сексуальної поведінки протягом останнього півстоліття змі­нився набагато менше, ніж характер жіночої, тому що жінки в більшій мірі, ніж чоловіки, були рушійною силою сексуальної революції, яка значно сприяла їх емансипації. Або сама стала її складовою. Жінки прагнули звільнитися від влади чоловіків і “роду”— соціуму, щоб самостійно розпоряджатися своєю до­лею. Жінкам пізнього індустріального і постіндустріального суспільства вдалося багато в чому зламати традиції, що пану­вали тисячоліттями. Чи не в цьому полягає справжня сутність сексуальної революції? Дочки Єви отримали більше прав і можливостей, зокрема в одержанні освіти, професії, що дає змогу заробляти і бути економічно незалежними. Відбулися кардинальні зміни в жіночій самосвідомості. Значно похит­нувся “подвійний стандарт”. Було також знайдено нову біоло­гічну свободу, надану появою й активним використанням різ­них засобів контрацепції. Наслідки надзвичайно різноманітні: від усвідомлення того, що в дочок Єви теж є право на особисте щастя, причому не обов’язково в заміжжі, до розуміння, що сі­мейне буття — це не обов’язкове щорічне народження чергової дитини і довічне обслуговування чоловіка і всіх домочадців. Неминучим наслідком сексуальної революції стали кардиналь­ні зміни сімейних відносин.

Сім’я тривалий час розглядалася як основа суспільної побу­дови, головне місце соціального відтворення. Однак останніми десятиліттями інститут сім'ї переживає кризу. Дехто роз­глядає останню як неминуче умирання, інші — як надбання нових якостей. Історія родини знає два її основні різновиди. Перший — розширена — притаманна так званому традиційно­му (аграрному, передіндустріальному) суспільству. Це коли чоловік і дружина виховують своїх дітей, живучи під одним дахом зі своїми власними батьками, а також братами і сестрами, які теж можуть бути одруженими. Родина являє собою клан з трьох або чотирьох генерацій, очолювана найстаршим чолові­ком або жінкою. Такий клан охоплює всіх — від немовляти до найстарших діда та баби. Вважалося, що такі родини дають безпеку дорослим і дітям у традиційних аграрних селянських господарствах. Від колиски до домовини в кожного є своє місце в рамках розширеної сім’ї. Проте кожен був обмежений у своїх бажаннях. І кохання в такій родині взагалі не було головною цінністю. Головне — сімейна солідарність великої родини^[320]. Вона вимагала, щоб внутрішнє життя малої родини, що вхо­дить у велику, постійно приносилося тій у жертву. У багатьох традиційних аграрних азіатських і африканських країнах та­кий тип сім’ї переважає дотепер.

Зазначений тип був поширений і в Європі до часів утвер­дження індустріалізму. На цьому етапі стала домінувати нук- леарна (ядерна) родина. Новий тип організації сімейного жит­тя припускав, що пари, одружившись, утворюють власну сім’ю і живуть окремим домом: чоловік і дружина з дітьми окремо від старих батьків та інших родичів. Через те, що європейські, а потім і північноамериканські подружні пари після шлюбу жили окремим домом, який треба було побудувати і вести влас­не господарство, люди не одружувалися молодими. У типово­му англійському або французькому селі як чоловіки, так і жін­ки одружувалися десь у 27 і більше років. Винятками були шлюби в аристократів: брали молоду дружину, аби вона встиг­ла народити вдосталь нащадків, поки не помре від пологів. Треба зазначити, до кінця XIX ст. кожна третя породілля вми­рала. Рівень дитячої смертності теж був дуже високий. Серед простих людей значна частина незаможних чоловіків та жінок взагалі не могли взяти шлюб (в середньому від 1/10 до 1/4 на­селення шлюбного віку не мали сімей). Головною причиною відкладання шлюбу було те, що пари не могли одружитися доти, доки не спроможуться утримувати себе економічно. У традиційних незахідних суспільствах доволі поширеною була і залишається практика дуже ранніх шлюбів. Союз наречених- підлітків — нормальне явище. В наш час в Індії, наприклад, одружують навіть немовлят. Проте треба зазначити, що із на­станням індустріалізації і поширенням пов’язаної з нею урба­нізації розширена родина поступається місцем нуклеарній. Яскравим прикладом може бути ситуація з організацією сімей­ного життя в сучасній Японії

Пізній шлюб і нуклеарна родина — відмінні риси європей­ського, західного суспільства. Наслідки — колосальні. Насам­перед зазначимо, що сім’ї мали створюватися знову у кожному поколінні. В міру того, як “природні” родинні зв’язки втрача­ли своє значення, відбувалася індивідуалізація особистих від­носин. Вона супроводжувалася їх “ідеологізацією”, виникла потреба в особливій семантиці¹ “любові” і “особистого щастя”. З іншого боку, можна припустити, що агресивний динамізм і творення, що характеризували європейську спільноту, багато в чому визначалися моделями шлюбу і родини, які виховували і вимагали впевненості в собі і незалежності. Найчастіше піз­ній шлюб поєднував дорослих, зрілих людей, які вже достат­ньо пізнали життя й могли передати впевненість у власних си­лах і реальні вміння та навички наступному поколінню. Ті ж, хто не міг дозволити собі одруження, теж вплинули на розви­ток західної цивілізації. Зокрема, йдеться про агресію і твор­чість, зумовлені сублімацією сексуальної енергії. А також ве­личезною кількістю бастардів — незаконнонароджених дітей^{[321] [322]. Багато з них гинуло. Але тим, хто виживав, нічого не залиша­лося, окрім відчайдушної боротьби за виживання. Значна їх частина йшла в міста, на заводи, на кораблі, в армію, їхала за кращою долею за моря й океани, будучи частиною мобільної сили європейського індустріалізму й експансіонізму.}

Водночас слід зазначити, що початок стійкого соціального прогресу в Європі був пов’язаний фактично з певною переоцін­кою ранжирування “критеріїв прогресу”. Кількість дітей вже не була найважливішим показником життєвого успіху, як це вважалося протягом більшої частини історії людства і продов­жує залишатися таким у багатьох сучасних африканських кра­їнах, що не відрізняються високими економічними показника­ми. Вже за часів пізнього середньовіччя жителі багатьох захід­ноєвропейських країн стали жорсткіше дотримуватися деяких раціональних принципів регулювання народжуваності і пла­нування родини. Залежно від обставин — безшлюбність, піз­ніші шлюби, обмеження кількості дітей. Ці особливості демо­графічної поведінки жителів Західної Європи сприяли збіль­шенню заощаджень, соціальної мобільності населення, підви­щенню його кваліфікаційного й освітнього рівня. Природно, у майбутньому це відіграло свою роль у піднесенні Європи, домі­нуванні Заходу.

Однак в останні десятиліття з позиції демографії для Захід­ної Європи, для Заходу в цілому, гострою проблемою стала де­популяція європейців. У ФРН третину населення шлюбного віку (від 25 до 55 років) становлять неодружені. Інша третина, з решти двох, у свою чергу, не має дітей. З тих, хто подбав про потомство — переважну більшість становлять родини з однією дитиною. Дві-три дитини в сім’ї — велика рідкість. Така ж приблизно картина спостерігається і в інших розвинутих євро­пейських країнах. У результаті, за прогнозами демографів, че­рез півстоліття в Німеччині не можна буде зустріти німця, у Франції — француза, у Швейцарії — швейцарця, у Великій Британії — британця. Сучасний рівень населення підтримуєть­ся за рахунок мігрантів із країн Азії й Африки, у родинах яких не обмежуються однією дитиною. Небезпека зникнення власне європейської цивілізації може розглядатися як один із наслід­ків сексуальної революції. В результаті її здійснення жінки одержали більше можливостей. Вони прагнуть до самореаліза- ції через одержання вищої освіти, перспективних і творчих професій, долучення до різноманітних життєвих задоволень, а не через якнайшвидше перетворення на багатодітних матерів.

З іншого боку, навіть при визначеній соціальній підтримці з боку держави, повноцінна родина не може існувати без актив­ної участі у справі виховання батьків. Однак приблизно дві сот­ні років тому, з настанням промислової революції, концепція батьківства змінилася. Економіка потребувала, щоб хтось із ро­дини залишив її і пішов на роботу. Цим “кимось” виявився чо­ловік з очевидної причини нездатності виробляти молоко. В результаті мужність перестала визначатися в термінах, асоці­йованих з мистецтвом бути батьком і чоловіком. Натомість ви­ник образ батька-добувача, який приносить додому блага, а не живе в родині і працює разом з родиною. Бездоглядність — явна чи прихована — породжує майбутніх чоловіків, які бо­яться батьківства.

Сутність того, що відбувається в сучасній родині, полягає у розподілі трьох видів поведінки: шлюбної, сексуальної і про- креативної. Раніше, коли смертність була дуже високою і без­ліч дітей не доживали до віку, коли вони самі могли мати на­щадків, висока народжуваність була деяким імперативом^[323]. Цей імператив був закодований у культурі. Тільки шлюб давав людині загальновизнане право на сексуальне життя, тільки в шлюбі могли народжуватися діти. Ланцюг не можна було розірвати в жодній ланці. Внаслідок сексуальної революції кожний з названих трьох видів поведінки став самостійним. Одружуватися чи не одружуватися — це одне; мати сексуаль­ного партнера — це інше; мати дітей чи не мати — зовсім інше рішення.

У розвинених країнах Заходу із середини 1960-х років, а в інших країнах Європи з кінця 1980 — початку 1990-х рр. все чіткіше стали виявлятися такі ознаки трансформації сім’ї, як зменшення чисельності шлюбів, їхнє “старіння”, збільшення числа шлюбів без реєстрації, падіння народжуваності і її “ста­ріння” (народження первістків відкладається на більш пізній вік), перевага малодітних родин, збільшення числа позашлюб­них дітей і поширення добровільної бездітності. Тенденціями стали перехід від “золотого століття” шлюбу до кохабітаційно- го союзу¹; від пари “дитина-король з батьками” до “пари коро­лів з дитиною”; від однорідного господарства до плюралістич­них типів родини і домашнього господарства. Безліч факторів призвели до того, що деякі демографи називають кризою “ча­рунки” суспільства. Крім усього іншого варто звернути увагу на такі обставини. З одного боку, сімейні узи вступають у про­тиріччя з прагненням “багатомірної людини”, часом пере­шкоджаючи її самореалізації. З іншого, часто родини не ви­тримують навантажень, пов’язаних з функцією нагромаджен­ня “людського капіталу”. Зростають витрати на самовдоскона­лення і виховання дітей, що вимагає збільшення заробітків. А необхідність більше заробляти відволікає людей від домашніх справ. Виникає проблема вибору. Деякі розв’язують її, руйну­ючи родину. Сексуальна революція і тенденції ослаблення мо­ногамного шлюбу (тобто стійкого співжиття одного чоловіка з однією жінкою) наштовхують песимістично налаштованих де­мографів і соціологів на висновки про зникнення родини як та­кої у майбутньому. Більш оптимістично налаштовані дослід­ники говорять, що в реальності вже склався плюралізм сімей­них форм. Серед них — шлюби зареєстровані і незареєстровані, пробні, родини з одним батьком, родини одностатеві^{[324] [325]. Дума­ють, що розмаїтість сімейних форм створює більш стійке сере­довище, у якому кожен знаходить свій шлях.}

Однак у мінливому сучасному світі людина прагне зберегти хоч якісь часточки стабільності. Основним “претендентом” на роль цієї “часточки” є родина. Наприкінці 80-х років минулого століття в США набула поширення ідеологія, що ставить роди­ну на вершину ціннісної ієрархії і відома за назвою New Fami- Iialism. Цей напрямок суспільної думки проголосив необхід­ність повернення до традиційної структури родини разом із наданням сім’ї чільного місця в ієрархії суспільних цінностей. Прихильники цієї ідеології думають, що зменшення реальної ваги родин із двома батьками “відповідальне” за набагато складніші суспільні проблеми і потрібна державна політика, спрямована на стимулювання стабільності родини. Подібна думка обговорювалася громадськістю в останні роки існування Радянського Союзу. Зокрема, М. Горбачов у своїй книзі “Пере­будова і нове мислення” заявив: “Ми якось випустили з уваги специфічні права і потреби жінки, пов’язані з її роллю матері, господині родини... І виявилося, що багато лих — і в пово­дженні дітей та молоді, і в питаннях суспільної моральності, культури, та й на виробництві — пов’язані із ослабленням сі­мейних уз, девальвацією сімейного обов’язку”.

Перебудова і “нове мислення” зрештою призвели не тільки до девальвації, а й до краху “реального соціалізму” і буквально всіх його компонентів. У наступні кризові роки єдиним опло­том для багатьох уявлялася родина. І сьогодні вона для пере­важної більшості населення постсоціалістичних країн вва­жається найважливішою цінністю. Посилилася думка про не­обхідність повернення до національних традицій. Вона підтри­мується могутньою пропагандою православної системи ціннос­тей, що робить основний акцент на традиційній родині. В її концепції головним для дівчини має бути ідеал “добропорядної дружини і турботливої матері”. Умовами її реалізації є вихо­вання цнотливості, терплячості, співчуття і “домашності”. По­дібна настанова, ймовірно, має позитивно вплинути на суспіль­ство, що мучиться жахами періоду “первісного нагромадження капіталу”. Однак подібна інтерпретація християнської моралі часто означає посилення морального осуду будь-якого пово­дження і стилю життя, що не вкладається в описані рамки. Тобто жінки за таких умов будуть у цілому відчувати більш жорсткий контроль з боку суспільства. А це може негативно вплинути на їхню професійну діяльність і особистісний розви­ток. До того ж тиск необхідності відповідати моделі “ідеальної дружини і матері” може призвести до посилення стресу і депре­сивних станів для значної частини жіноцтва.

За всім цим можна побачити таку обставину: роль і місце жінки в суспільстві є своєрідним камертоном, який уловлює всі нюанси і зміни, що відбуваються у сфері економіки, політи­ки й ідеології держави. У зв’язку з труднощами на ринку робо­чої сили в суспільстві поступово відроджується ідеологія про “природне” призначення жінок, необхідна для регулювання цього ринку. На пострадянському просторі більше 70 % усіх безробітних становлять жінки. Типовий портрет: жінка серед­ніх років з вищою освітою, обов’язково з дітьми. У радянські часи ідеологія емансипації жінок була необхідна для індуст­ріалізації країни (одне з поширених гасел закликало: “Сто ти­сяч подруг — на трактор!”). Тобто стереотипи диференціації ролей за ознакою статі формуються залежно від важливості і потреби жіночої праці. Історичний досвід демонструє, що коли економіка йде на підйом, жіноча праця більш задіяна^[326]. У кри­зові часи жінок витісняють з ринку праці. Має місце загальне посилення позицій чоловіків. У наш час, особливо для країн з перехідною економікою, це явище одержало назву “чоловічий ренесанс”. Водночас часті випадки, що родина економічно ви­живає саме за рахунок жіночої праці — чи в особистому підсоб­ному господарстві, чи “в наймах” за кордоном.

Сучасна родина індивідуалізується, звільняється від родин­них зв’язків (добре це чи погано — інше питання), стає більш гнучкою. Зростає незалежність особистості, визнається важ­ливість її потреб, і в той же час посилюється потреба в любові, емоційній захищеності і сексуальному щасті. Все це, а не тіль­ки глобальний перехід від індустріального до постіндустріаль- ного суспільства і криза переходу від одного суспільного ладу до іншого в окремих посткомуністичних країнах, поставили ін­ститут родини перед новими труднощами. Навряд чи виправ­дано сподівання на відродження традиціоналістських норм. Вони все більше втрачають свій вплив. А ринок і пов’язане з ним зростання соціальної мобільності накладають на родину додаткові перевантаження. В умовах ринкової стихії, що вирує серед уламків соціалізму, родина покликана виконувати роль універсального інституту взаємного страхування. Однак часто вона не виправдовує покладених на неї завищених очікувань.

І все-таки в останні десять — п’ятнадцять років у розвину­тих країнах повернулося розуміння цінностей хорошого шлю­бу. У нинішню епоху людина почуває себе дуже непевно. З усіх боків її обступили фобії, порятунком від яких може стати лише окреслене навколо себе коло любові. Крім усього іншого лякає лавиноподібне збільшення кількості жертв СНІДу. Попри всю популярність праць 3. Фрейда, його ідеї піддаються пере­осмисленню. Стало зрозуміло, що світ і психіка керуються не тільки еротикою. Сексуальна революція для “золотого мільяр­да” вже “відшуміла”. Як показали численні дослідження, люд­ські почуття формуються під впливом соціальних норм і пра­вил. Історія підняла західне суспільство на новий виток еволю­ційної спіралі: від колишніх обмежень — через сексуальну ре­волюцію — до усвідомлення того, що секс, зрозумілий і спря­мовуваний правильно, може принести людям найбільше задо­волення. Водночас величезна більшість людей згодна з тим, що могутня природна сила має бути контрольованою, щоб гаранту­вати реалізацію інтересів не тільки індивіда, але і суспільства.

У сучасному суспільстві щодо соціальної ролі жінки є два підходи. Перший — патріархальний, що наполягає на підлег­лому становищі жінки, обмежує сферу її діяльності домом і ро­диною, зберігає жорсткий ієрархічний поділ чоловічих і жіно­чих ролей. Другий — егалітарний, тобто такий, що утверджує рівні права і можливості життєвого вибору для жінок і чолові­ків. Він також означає, що родина, діти не повинні асоціюва­тися тільки з жінкою, а кар’єра — тільки з чоловіком. Однак тендерні стереотипи, які існували довгий час, ще дуже сильні, їх не можна ламати. Потрібно уважно вивчати існуючі тенден­ції і створювати розумні закони, будувати соціальну інфра­структуру, що органічно вписувалася б у мінливе суспільство. Не можна забувати, що тендерна проблематика — це не тільки питання, що стосуються жіноцтва. Це також багато проблем, що стосуються і чоловіків, чиє місце, роль і перспективи зазна­ють значних змін у сучасному світі.

Так, ще в XIX ст. формування чоловічої ідентичності було детерміновано трьома компонентами: гідна робота, одноособо­ве утримування родини і вільне спілкування на рівних з інши­ми чоловіками. Взагалі, ця тріада не змінилася в наш час. Од­нак гендерна ідентичність чоловіків піддається величезним випробуванням, внаслідок чого вони відчувають найгострі- ший дискомфорт. Сьогодні чоловікам постійно докоряють, що, мовляв, вони не відповідають образу батька-годувальника, за­хисника, тобто не виконують нормативну маскулінну функ­цію. У сучасному світі порушуються права не тільки жінок, але і чоловіків. Серед найбільш яскравих видів дискримінації чоловіків Програма Розвитку OOH називає такі:

— примус усіх юнаків служити у збройних силах, не беручи до уваги їх готовність, здібності, не пропонуючи альтернативи;

— чоловіки дискриміновані в праві виходу на пенсію (серед­ня тривалість життя чоловіків менша, а вік виходу на пенсію більший, ніж у жінок);

— зневага до особистості чоловіків, задіяних в особливо шкідливих і небезпечних професіях, що маскується “чолові­чим призначенням”, невиправдано романтизується ЗМІ;

— суди традиційно порушують права чоловіків-батьків при розлученнях, віддаючи безумовну перевагу жінкам у питанні подальшого виховання дітей;

— багато чоловіків вмирають молодими, не витримуючи на­пруження саме через те, що навколишнє суспільство, родина жадають від них постійної відповідності стандартам “суперге­роя” — активного в кар’єрі, добуванні грошей і в інтимному особистому житті.-

Крім того, в суспільствах, які переходять з індустріального на постіндустріальний рівень, відбуваються істотні трансфор­мації, що впливають на всі аспекти буття. Якщо раніше су­спільство було залежним від тих типів діяльності, де домінува­ли галузі виробництва, що потребували фізичної сили, напри­клад сільське господарство, машинобудування й т. ін., то з кінця XX ст. провідним елементом суспільного розвитку стає інформація. Все більше усвідомлюється стратегічна неспро­можність “прагнення до володіння”. Потрібна нова парадигма, заснована не на “мати”, а на “бути”. Така парадигма припускає єдність раціонального й емоційно-інтуїтивного. Подібному ім­перативу більше відповідають жінки. До того ж цивілізація, побудована чоловіками на володінні і силі, прийшла на межі тисячоліть у небезпечно кризовий стан. Можливо, саме жінки зможуть зробити свій внесок у виправлення критичної ситуа­ції, що склалася, і вивести сучасний світ на новий рівень ци­вілізованості, коли люди будуть ставитися одне до одного як до рівних.

Література

Абубикирова Н.И. Что такое “гендер”? // Общественные на­уки и современность. — 1996. — № 6.

Бовуар С. Друга стать: У 2 т.: Пер. з фр. — К., 1995.

Габриэлян Н.М. Пол. Культура. Религия // Общественные науки и современность. — 1996. — № 6.

Тендерний підхід: історія, культура, суспільство / Л. Ген- тош, О. Кісь (ред.). — JI., 2003.

Тендерний розвиток у суспільстві / С.П. Юдина. — К., 2004.

Делокаров К.Х. Женщина и ценности западноевропейской индустриальной цивилизации // Общественные науки и совре­менность. — 2000. — № 4.

Журженко T JO. Социальное воспроизводство как проблема феминистской теории // Общественные науки и современность.

— 2000.—№4.

Кіммел М.С. Гендероване суспільство: Пер. з англ. — К., 2003.

Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отно­шении женщин // Вестник МИД СССР. — 1989. — № 16 (50).

Маркузе Г. Эрос и цивилизация: Философское исследова­ние учения Фрейда: Пер. с англ. — M., 1995.

Мельник Т.М. Міжнародний досвід тендерних перетворень.

— К., 2004.

Орлова Т. Сексуальна революція: причини і наслідки // Дзеркало тижня. — 2003. — № 44.

Репина Л.П. Пол, власть и концепция “разделенных сфер”: от истории женщин к гендерной истории // Общественные на­уки и современность. — 2000. — № 4.

Словарь гендерных терминов / А.А. Денисова (ред.). — M., 2002.

Тэннэхилл Р. Секс в истории. — M., 1995.

Феминология. Словарь терминов / Под общ. ред. О.Н. Пи- Щулиной. — X., 2002.