ПРОДОВОЛЬЧА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В 1920 – 1930-Х РОКАХ

Хорошун Б. І., доктор істор. наук

Висвітлено соціально-економічний аспект продовольчої політики радянської влади в умовах становлення в країні радянського тоталітарного ладу.

Social-economic aspect of Soviet government’s provision politics in conditions of Soviet totalitarian regime standing is examined in article.

Виповнюється 75 років одному з найстрашніших злочинів сталінського режиму – штучно створеному голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні, визнаного вітчизняним парламентом та рядом провідних країн Заходу геноцидом українського народу.

Тривалий час голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні був закритою темою для вітчизняних істориків. Пріоритет у розробці тематики голодомору початку 1930-х років, нажаль, належав західним дослідникам, таким, наприклад, як Р. Конквест, Дж. Мейс (останні роки жив і працював в Україні), деякі роботи яких були опубліковані в Україні [1] та ін.

Перші роботи вітчизняних істориків з цієї проблематики з’явилися лише в кінці 1980-х – на початку 1990-х років, коли в умовах започаткованої відкритості й демократизації суспільного життя дослідники отримали можливість звернутися до вивчення поряд з іншими проблемами новітньої історії України і причин, масштабів та наслідків цього страшного лиха. Це роботи, насамперед, С. В. Кульчицького, В. І. Марочка, І. К. Рибалки, С. С. Діброви, М. І. Панчука, Г. І. Сургая, Є. П. Шаталіної, О. П. Єрмака та ін. [2]. Опубліковані численні архівні документи [3] і свідчення очевидців про сталінську колективізацію, „розкуркулювання” і страшні події в українському селі в 1932 - 1933 рр. [4]

Ці роботи мають суттєве наукове і політичне значення. В них вперше дана політична оцінка народної драми, чітко названі її причини та винуватці. Архівні документи дають уявлення про формування сталінським керівництвом аграрної, продовольчої політики більшовицької партії і держави, вироблення механізму їх реалізації.

Мета даної статті полягає у висвітленні продовольчої політики більшовицької партії як одного з дієвих знарядь влади радянського тоталітарного режиму в 1920 - 1930-х роках.

Відомо, що ніяке суспільство не може нормально існувати, якщо не матиме високорозвинутого аграрного сектора і достатньої кількості продовольства для забезпечення населення. Цей висновок підтверджується світовим досвідом.

В останні роки у науковий та розмовний обіг увійшло чимало нових і вже вживаних у минулому категорій і виразів – „продовольча програма”, „продовольча проблема”, „агропромисловий комплекс”, „продовольчий комплекс”, „продовольча політика”. Центральний, на наш погляд, є поняття „продовольча проблема” і „продовольча політика”.

Продовольча проблема, як свідчить світовий досвід, може трактуватись у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні вона означає нестачу продовольства в цілому, або окремих його видів внаслідок стихійних причин (мороз, посуха, град, повінь, знищення посівів шкідниками), соціальних явищ і громадського-політичних подій (війни, реакційні урядові перевороти, тоталітарні режими), недостатнього рівня розвитку продуктивних сил у сільському господарстві, нерівності у споживанні та іншими причинами, що склалися в даній країні. Це фізіологічний аспект продовольчої проблеми. Суть його полягає в тому, що продовольство, яке споживається, не компенсує або не в повній мірі компенсує енергію, що витрачається людиною в процесі її життєдіяльності. Проявляється це у голодуванні або недоїданні, що призводить до наступного виснаження організму людини. Найбільш гострою проявою продовольчої проблеми є голод, внаслідок якого гинуть люди.

Масовий голод – явище не нове. Він був постійним супутником людства і на ранніх станах його розвитку, і протягом останніх століть.

Україну, поряд з іншими регіонами колишнього СРСР, особливо страшний голод охопив у 1921 - 1923, 1932 - 1933 та 1946 - 1947 рр. Мільйони людей вмирали голодною смертю. Голод у названі роки був наслідком не лише несприятливих погодних умов, як запевняла радянська влада та офіційна пропаганда, а переважно тієї згубної продовольчої політики, яку проводила партія більшовиків у період „воєнного комунізму”, насильницької колективізації сільського господарства, різних реорганізацій в аграрному секторі і знекровлення села надмірним вилученням вирощеної сільськогосподарської продукції, нерідко значної частини необхідної.

У широкому розумінні продовольча проблема – це нестача продовольства, пов’язана з цілими комплексом економіко-технологічних, соціально-демографічних і політичних факторів, які позначаються на виробництві, розподілі й споживанні продовольства. Це соціально-економічний аспект продовольчої проблеми. Іншими словами, мова йде в даному випадку про необхідність поліпшення структури харчування людей, повного задоволення попиту на м’ясні й молочні продукти, овочі й фрукти, ліквідацію перебоїв у торгівлі продовольчими товарами, встановлення оптимальних, допустимих цін на продукти харчування та ін.

Отже, діапазон конкретних проявів продовольчої проблеми досить широкий – від тимчасової нестачі окремих продуктів у певній країні і до масового недоїдання й голоду в глобальному масштабі. Продовольча проблема належить до однієї з найгостріших глобальних проблем людства. Наприклад, тільки в Азії, Африці та Латинській Америці близько 250 млн. дітей хронічно недоїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно вмирає більше 40 млн. чоловік.

Можна говорити про продовольчу проблему взагалі, розуміючи під цим глобальну загальнолюдську проблему, про продовольчу проблему певної категорії країн, наприклад, країни, що розвиваються, а також про продовольчу проблему окремих країн.

Продовольча проблема (у вузькому чи широкому розумінні) вирішується внаслідок реалізації продовольчої політики, яка являє собою комплекс заходів політичного, соціально-економічного, технологічного і організаційного характеру, спрямованого на створення надійного продовольчого фонду з метою найбільш повного задоволення потреб населення у продуктах харчування. Продовольча політика будь-якої країни є складовою частиною її соціально-економічної політики. Кожна країна здійснюючи свою продовольчу політику, повинна враховувати конкретні історичні, природні, технологічні соціально-економічні, демографічні і політичні обставини, в яких вона перебуває. Досвід промисловорозвинутих країн свідчить, що продовольчі комплекси функціонують як єдині цілісні організми, як системи, в яких органічно поєднуються різні форми власності і господарювання, різноманітні за розмірами підприємства – великі, середні та дрібні. Кожна з виробничих одиниць немає незаперечних переваг над іншими і займає в загальній структурі продовольчого комплексу своє місце. Отже, продовольча політика відображає ставлення держави до різних форм власності і господарювання.

Продовольчий комплекс можна представити як єдність чотирьох сфер:- галузі постачання сільського господарства (сільськогосподарське машинобудування, забезпечення паливно-мастильними матеріалами, запчастинами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин і тварин, комбікормами тощо); друга – власне сільськогосподарські галузі (рослинництво, тваринництво, садівництво, птахівництво); третя – післяврожайний цикл (транспортування сільськогосподарської сировини, її переробка і зберігання); четверта – торгівля і доведення продуктів харчування до споживача.

Увесь період перебування в радянській країні при владі комуністичної партії пов’язаний безпосередньо із спробою розв’язати продовольчу проблему, забезпечити населення необхідними продуктами харчування. Прийнято з цього приводу вищими партійними та державними органами безліч рішень, постанов, законів, програм. Але жодна з них, у тому числі продовольча програма колишнього СРСР, яка була схвалена на травневому (1982 р.) пленумі ЦК КПРС, не була реалізована, оскільки безпосередній виробник сільгосппродукції за умов колгоспно-радгоспної системи був відчужений від землі, від участі в управлінні, а також від створюваного ним продукту. За таких умов селянин не був зацікавленим у продуктивному використанні землі, сільськогосподарської техніки, краще працювати. Тому ресурси, що направлялися у сільське господарство, не давали належної віддачі. Так, за період з 1968 по 1988 р. виробничі фонди сільськогосподарських підприємств України зросли у 4, 2 рази, поставки мінеральних добрив – у 3, оплата праці – у 2, 7 рази, а приріст виробництва сільськогосподарської продукції – лише на 30 відсотків. Основною причиною цього було те, що нарощування капіталовкладень, збільшення поставок техніки, мінеральних добрив відбувалося без відповідних змін у відносинах власності, становищі селянина у виробничому процесі, що перебудова народногосподарського комплексу не починалася з реформ сільського господарства.

Після жовтневого перевороту 1917 р., під час спроби запровадження соціалістичних виробничих відносин у країні під керівництвом і при безпосередній участі Леніна розроблялася продовольча політика більшовицької партії і радянської держави. Найважливішими принципами цієї політики періоду „воєнного комунізму” були: монополія держави на основні продукти харчування і, перш за все, на хліб; заборона приватної торгівлі хлібом і запровадження державних цін на продовольство; облік і державний розподіл продтоварів за класовим принципом; передача справи постачання продовольства із приватних рук у руки держави; централізація продовольчої справи в руках Наркомпроду і надання йому надзвичайних повноважень; сувора економія у використанні продовольства; нещадна боротьба з, так званими, підривниками і дезорганізаторами радянської продроботи (спекулянти, мішечниками, куркулями).

У зв’язку з надзвичайно складним продовольчим становищем, що склалося в країні після громадянської війни внаслідок насамперед воєнно-комуністичних методів управління економікою та зростання невдоволення селянства примусовою продрозкладкою, нескінченними реквізиціями, партійно-державне керівництво змушене було відмовитись від старої продовольчої політики й економічного курсу взагалі, і перейти до нової економічної політики, яка мала базуватися на багатоукладності і товарності, на використанні ринкових відносин. Основу продовольчої політики, що запроваджувалася з введенням непу, повинна була скласти заміна продрозкладки натуральним податком на основну продукцію сільського господарства; проведення на селі соціально-класової податкової системи; відновлення і розвиток сільськогосподарської кооперації; запровадження безгрошового еквівалентного товарообміну між промисловістю і сільським господарством; встановлення системи товарно-грошових відносин між містом і селом; матеріальна зацікавленість виробників у збільшенні виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції державі. Названі принципи продовольчої політики знайшли своє відображення в рішеннях партійно-радянських органів з продовольчих питань.

Тривалий час у радянській історичній літературі ленінська продовольча політика ідеалізувалася, зображувалася як єдино вірна і доцільна, її основні принципи безпідставно ототожнювалися з їх реалізацією. При цьому замовчувалися негативні моменти у здійсненні цієї політики. Так, не висвітлювалися згубні наслідки продрозкладки, не наголошувалося на тому, що саме вона викликала глибоку економічну і політичну кризу, що охопила країну весною 1924 р. і спричинила голод у 1921 - 1923 рр. Поза увагою істориків лишалося і таке питання, як невдала спроба запровадження у 1921 р. безгрошового товарообміну між промисловістю і сільським господарством та аналіз причин його розриву. Не акцентувалася увага на тому, що в дійсності проведення партійно-державними органами продовольчої політики нерідко вступало в протиріччя з попередніми намірами. Це, передусім, стосується принципу матеріальної зацікавленості індивідуальних і колективних господарств у збільшенні виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, який впродовж всієї радянської доби практично ніколи в повній мірі не дотримувався. Негативним моментом радянської продовольчої політики було і те, що після відміни продрозкладки, під час проведення продподаткових кампаній щодо селян здебільшого застосовувалися примусово-репресивні методи, широко практикувався нееквівалентний обмін між промисловістю і сільським господарством.

Термін „продовольча політика” з початку 1920-х років практично не вживався. Суть його увібрав у себе інший термін – „аграрна політика”. Всі питання, пов’язані з продовольчою проблемою в 1920 - 1930-ті чи наступні роки, розглядалися в контексті здійснення в ці періоди аграрної політики партії і держави. Продовольча ж політика перестала бути об’єктом самостійного вивчення.

Підміна терміну „продовольча політика” висловом „аграрна політика”, на наш погляд, не є виправданою. Адже після жовтня 1917 р до 1921 р., тобто до запровадження непу, як у ленінських працях, так і в партійних та державних документах, поряд з „аграрною політикою” широко вживався і термін „продовольча політика”. А дослідженню суті радянської продовольчої політики та шляхів вирішення її в цей період був присвячений ряд праць вітчизняних істориків (див., наприклад: Кондуфор Ю. Ю. Укрепление союза рабочего класса и крестьянства Украины в период гражданской войны (в ходе проведения продовольственной политики 1918 - 1920 гг.). – К., 1964; Мельникова Л. Н. Борьба КП(б)У за осуществление продовольственной политики (конец 1919 – средина 1921 гг.): Автореф. дис…канд. ист.наук. – К., 1972 та ін.). На нашу думку, серйозних підстав для відмови від вживання терміну „продовольча політика” стосовно 1920 - 1930-х років чи пізніших періодів радянської історії як у офіційних документах, так і в працях дослідників, не існує.

Поняття „аграрна політика” і „продовольча політика” дійсно близькі по своїй суті, але вони все ж не рівнозначні. Аграрна політика – це сукупність заходів, які здійснює держава в галузі аграрних відносин, пов’язаних з володінням і користуванням землею як основним засобом виробництва в сільському господарстві. Мету і спрямованість аграрної політики визначає характер панівного суспільного ладу і державної влади в країні. За капіталізму, як зазначалось тривалий час у радянській історичній та економічній літературі, аграрна політика здійснювалася в інтересах великих землевласників, капіталістів та монополістичних об’єднань і спрямовувалась на витіснення й розорення дрібних сільськогосподарських виробників. У країнах, що розвиваються, аграрна політика проводилась з метою ліквідації феодальних відносин та подолання економічної відсталості і наслідків колоніалізму. Аграрна політика соціалістичних держав, стверджувала радянська історична наука, спрямовувалась на зміцнення союзу робітничого класу і селянства, розв’язання аграрного питання на користь трудового селянства і всього суспільства.

Продовольча політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на вирішення продовольчої проблеми у вузькому чи широкому розумінні цього слова. Здійснення продовольчої політики має на меті забезпечити значне збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів і більш повне задоволення населення продуктами харчування. Продовольча політика з’єднує воєдино питання розвитку сільського господарства і обслуговуючих його галузей промисловості, заготівель, зберігання, питання розвитку харчової і переробної індустрії, а також торгівлі продовольчими товарами. Продовольча політика включає в себе і заходи по поліпшенню структури харчування населення. Мета і спрямованість продовольчої політики також визначаються характером панівного суспільного ладу і державної влади і залежать від конкретно-історичних, політичних, соціально-економічних, природних, технологічних та демографічних факторів даної держави. Так, продовольча політика промислово розвинутих країн, як свідчить історичний досвід, має на меті насамперед поліпшення структури харчування населення за рахунок більш цінних продовольчих товарів, у той час, як продовольча політика країн, що розвиваються, а в останні роки і нових, незалежних держав, що утворилися на терені колишнього СРСР, у тому числі й України, спрямована головним чином на забезпечення переважної більшості населення основними продуктами харчування.

Отже, суть продовольчої політики далеко не вичерпується змістом аграрної політики, а тому продовольча політика комуністичного тоталітарного режиму, особливості та наслідки її здійснення в Україні в 1920 - 1930 роках є цілком виправданим об’єктом самостійного дослідження. Сам же термін „продовольча політика” заслуговує правомірного вживання його стосовно до всіх періодів радянської історії.

Продовольча політика радянської влади, судячи з офіційних документів, формально завжди була орієнтована на створення необхідного державного продовольчого фонду. Однак шляхи і методи розв’язання цієї проблеми на різних етапах розвитку радянського суспільства були різними, визначалися конкретною політико-економічною кон’юнктурою. Вони залежали від можливостей економіки, необхідності індустріального розвитку, вирішення інших соціально-економічних і політичних завдань, зрештою від політичного курсу партійно-державного керівництва. При цьому виникала парадоксальна ситуація: радянська влада боролася з голодоморами 1921 - 1923, 1932 - 1933 та 1946 - 1947 рр., породженими передусім її ж власною хибною соціально-економічною і продовольчою політикою.

Що стосується терміну „вирішення продовольчої проблеми”, то його зміст у різні періоди радянської історії також був неоднаковим. Стосовно 1920-1930-х років він означав насамперед ліквідацію нестачі основних продуктів харчування, боротьбу з голодом і відміну нормованого постачання населення продовольством. Головну роль у вирішенні продовольчої проблеми в цей період покликані були відіграти заходи по виробництву і заготівлі сільськогосподарських продуктів та їх нормованому розподілу. У наступні періоди, наприклад, 1970 - 1980-ті роки, під вирішенням продовольчої проблеми малось на увазі перш за все поліпшення структури харчування людей, більш повне задоволення попиту на м’ясні та молочні продукти, овочі та фрукти, ліквідацію в ряді районів країни перебоїв у торгівлі продовольчими товарами. Виробництво сільськогосподарської продукції і в цей період було визначальним у розв’язанні продовольчого питання, проте воно не мало такої гостроти, як у 1920-1930-ті роки. Одним з головних завдань поліпшення і вдосконалення функціонування продовольчого комплексу в зазначений період була ліквідація величезного розриву, що утворився між технологією виробництва сільськогосподарської продукції і технологією всього післяврожайного циклу. Бо саме тут втрачалось і втрачається нині найбільше продукції. Лише в переробній промисловості, через відставання в її розвитку, за експертними оцінками ці втрати становлять 25-30%. За іншими оцінками, в Україні втрачається від 30 до 50 % всієї продукції сільського господарства.

Аналіз партійно-радянських документів з продовольчих питань свідчить, що продовольча проблема в 1920 - 1930-х роках була однією з головних ще й тому, що мала не стільки фізіологічний і навіть не стільки соціально-економічний характер, скільки політичний. Вирішення її у вказаний період тісно пов’язувалось і перепліталось з таким кардинальним, з точки зору комуністичної ідеології, питанням соціалістичної революції, як союз робітничого класу і трудового селянства. Більшовицька партія виходила при цьому з ленінського постулату про те, що без міцного союзу робітничого класу з селянством немає диктатури пролетаріату, а без диктатури пролетаріату будівництво соціалізму неможливе. Так, запровадження нової економічної політики – центральним заходом якої була заміна продрозкладки продподатком – мало на меті передусім зміцнення союзу робітничого класу і селянства на економічній основі. Ось чому боротьба за вирішення продовольчої проблеми розцінювалась більшовицькою партією як боротьба за зміцнення союзу робітничого класу з селянством, боротьба за зміцнення диктатури пролетаріату, боротьба за перемогу соціалізму. Ось чому продовольче питання було таким заполітизованим і стояло в центрі уваги партійно-державних органів як у Москві, так і в Україні.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

1. Див.: Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / Пер. з англ. – К., 1993. – 384 с.; Мейс Дж. Політичні причини голодомору в Україні (1932-1933рр.) // УІЖ. – 1995. - № 1. – С. 34 - 38.

2. Кульчицький С. В. 1993: трагедія голодомору. – К., 1989. – 48 с.; його ж: Ціна „великого перелому”. – К., 1991. – 430 с.; До оцінки становища в сільському господарстві УСРР у 1931-1933 рр. // УІЖ. – 1988. - №3. – С. 15 -2 7;

Марочко В. І. Голод на Україні (1931-1933 рр.): причини та наслідки // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Респ. міжвід. зб. наук. пр. – К., 1991. – Вип. 1. – С. 59 - 68; Рибалка І. К. Сталінщина й розселянювання // УІЖ. – 1989. - № 10. – С. 12 - 21; №11. - С. 3 - 12; Діброва С. С. Сталінська колективізація: погляд крізь час // Голод 1932 - 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С. 12 - 35; Панчук М. І. Злочин Сталіна та його оточення // Голод 1932 - 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С. 35 – 66; Сургай Г. І. Сільське господарство України: уроки минулого і сучасний аграрний курс. – К., 1991. – 182 с.; Шаталіна Є. П. Експропріація селянських господарств у 1929 - 1933 рр. // УІЖ. – 1992. - №3. – С. 109 - 123; її ж: Селянські виселки під час колективізації в Україні 1928 - 1932 рр.: Історичні зошити. – К., 1997; Кульчицький С. В., Шаталіна Є. П. Становище дітей на Україні у 1931-1933 рр.: документальна розповідь // Препр. АН УРСР. Ін-т історії /- К., 1989. – 26 с.; Єрмак О. П. „Ліквідація куркульства як класу” // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Респ. міжвід. зб. наук. пр. – К., 1991. – Вип. 1. – С. 46 - 58 та ін.

3. Голод 1932 - 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – 605 с.; Колективізація і голод на Україні. 1929-1933: Зб. документів і матеріалів. – К., 1992. – 736 с.; Чорна книга України: Зб. документів, архів. матеріалів, листів, доповідей, статей, досліджень, есе / Упоряд., ред. Ф. Зубанича. – К.,1998. – 784 с.

4. 33-й голод: Народна книга-меморіал (Упоряд. Коваленко Л. Б., Маняк В. А.). – К., 1991. – 584 с.; Міщенко О. В. Безкровна війна: Розповіді про голод 1933 року, записані в селах Козельщинського району на Полтавщині // Т-во „Знання” УРСР. – К., 1990. – 48 с. Голод 1933 року в Україні: Свідчення про винищування Москвою українського селянства (Упоряд. Семенко Ю. С.). – 2-е вид., доп. – Дніпропетровськ; Мюнхен, 1993. – 223 с.; Мухіна М. Упокорення голодом: Зб. документів // АН України, Ін-т української археографії. – К., 1993. – 312 с. та ін.

5. Див. Хорошун Б. І. Від голоду до голоду. Комуно-радянська продовольча політика в Україні в 20 - 30-х роках. – К., 1998. – С. 7 - 8. УДК 338.43.02(430): (477) “1941/43”