Польша в першій половині XX ст. Встановлення режиму«санації» Ю. Пілсудського (1926-1935 рр.).
Встановлення державної незалежності Польщі Ю. Пілсудський. Польське питання на Паризькій мирній конференції. Поляки, втративши державну незалежність наприкінці XVlII ст. внаслідок трьох поділів Польщі, постійно боролися за відновлення власної державності.
До Першої світової війни польські території входили до складу Німеччини, Австро-Угорщини та Росії. У ході бойових дій російська частина Польщі була окупована австро-німецькими військами.В роки війни склалися два політичні табори, які в боротьбі за відновлення польської державності покладали надії на одну із воюючих сторін. Партія народних демократів (ендеки) на чолі з Р. Дмовським орієнтувалася на Антанту. Польський національний комітет, що виник у Парижі, орієнтувався на країни Антанти. Тут же у Франції почалося комплектування польської армії на чолі з генералом Ю. Галлєром.
Політичні сили на чолі з Юзефом Пілсудським виступали за співробітництво з Центральними державами, зокрема, з Австро-Угорщиною. За допомогою останньої на початку війни було організовано польські легіони, що воювали проти російської армії. Але наприкінці 1917 р. між Пілсудським, який почав налагоджувати контакти з Антантою і німецьким командуванням виник конфлікт, внаслідок якого він потрапив до в'язниці. Після Листопадової революції 1918 р. у Німеччині його звільнили.
Революційні події у Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес державного відродження Польщі. Після звільнення Польщі від окупації з 6 на 7 листопада у м. Люблін лівими партіями утворений перший уряд незалежної Польщі на чолі з І. Латинським. Але цей уряд проіснував недовго.
11 листопада 1918 р. Польщу проголошено республікою. Її очолив Ю. Пілсудський, який отримав титул «тимчасовий начальник держави». Він сформував новий уряд на чолі з Є. Морачевським, який розпочав підготовку виборів Установчого сейму, ухвалив декрет про 8- годинний робочий день.
Почалося формування народної міліції.26 січня 1919 р. на території колишнього Королівства Польського й Західної Галичини відбулися вибори до Установчого сейму. Сейм затвердив «малу» конституцію, яка законодавчо закріплювала політичний режим Ю. Пілсудського. Партія національних демократів (ендеки) і «пілсудчики» спиралися на земельну аристократію, виступаючи проти 8-годинного робочого дня, соціального страхування тощо. Відверто нехтували вони й правами національних меншин, які становили до 40 % населення Другої Речі Посполитої5’.
Становище українського населення. Польсько-українське протистояння. У зовнішній політиці польська еліта ставила за головну мету відродження «Великої Польщі», з включенням Західної і Правобережної України. Захоплення українських земель почалося ще в листопаді 1918 року. Після українсько-польської війни 1918-1919 рр. Польща приєднала Східну Галичину. 25 червня 1919 р. Рада послів Антанти визнала за Польщею право на окупацію Східної Галичини під фальшивим приводом «захисту» її населення й території «від більшовицьких банд». Щоправда, польська адміністрація дістала право управляти українськими землями лише тимчасово, їй рекомендувалося поважати права місцевого населення, надавши йому автономію. Польський уряд запевняв західні держави, що він надасть Східній Галичині автономний статус, відновить право користування українською мовою в адміністративних органах, відкриє для українців окремий
Першою Річчю Посип о литою вважається держава, то існувала з І 569 р. до кінця XVIII століття унінсрситсі. забезпечить права культурного і духовного розвитку. 14 березня 1923 р. Рада послів AiiiauiH HuiiiUJia суверенітет Польщі над Східною Галичиною, проте протягом всього міжпої иного існування Польська держава так і не надала українцям цих прав.
Ila Паризькій мирній конференції країни Антанти підтримали польські домагання про передачу їм частини німецьких земель заселених поляками. Так до Польщі відійшли: Познань, частина Померанії (Помор’я) та Західної Пруссії, Верхня Сілезія - так званий «Польський коридор».
Внаслідок цього Польща отримала вихід до Балтійського моря. Щоправда, частина польських земель загальною площею більше 100 тис. кв. км залишилися в складі Німеччини. Місто Данциг (польською - Гданськ) стало вільним містом під захистом Ліги Націй.Крім того, після радянсько-польської війни 1920 р., до Польщі було приєднано Західну Білорусію. В цьому ж році поляки захопили південно-східні литовські землі з центром і у Вільнюсі.
Небезпідставно вбачаючи у більшовицькій Росії потенційного аїресора і перебуваючи із нею у стані неоголошеної війни, Польща зміцнювала свої збройні сили. Лише із США надійшло 20 тис. кулеметів, понад 200 танків і 300 літаків, боєприпаси, спорядження. За короткий час у Польщі було сформовано 600-тисячне військо.
Польсько-більшовицька війна 1920 року. Спроби Антанти спонукати польське керівництво до збройного виступу проти радянської Росії завершувалися невдачею. Пов'язувалося це із тим, що білий рух у Росії не визнавав польської державності, і польський уряд не був зацікавлений у перемозі білих армій. Лише після поразки основних сил білогвардійців Пілсудський вдався до рішучих дій. 21 квітня 1920 р. між урядом Української Народної Республіки (УНР) і Польщею було укладено Варшавський договір. Польща закріплювала за собою Західну Україну. Водночас вона визнавала право Наддніпрянської України на незалежне державне існування і верховну владу УНР на чолі з С. Петлюрою.
25 квітня 1920 р. польська армія разом із військами УНР розгорнула наступ проти більшовиків. 26 квітня було зайнято Житомир і Коростень, 27 квітня — Козятин, 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Однак подальший наступ невдовзі було зупинено Червоною армією, яка перегрупувала власні сили, перекинула на підмогу 1-шу Кінну армію Бульонного. 12 червня 1920 р. радянські війська захопили Київ, а 14 липня — Вільнюс. Армія Ю. Пілсудського змушена була відійти до самої Варшави. Червона армія на чолі з Тухачевським намагалася прокласти через Польщу шлях до «світової пролетарської революції».
Росіяни сподівалися, що з вступом на територію Польщі радянських військ, польські робітники і селяни вступлять в союзі з ним проти своїх «гнобителів» - поміщиків та буржуазії. Однак поляки, підтримані Антантою, дали рішучу відсіч більшовикам - відбулося «Диво на Віслі». Червона армія була відкинута від польської столиці. Правий фланг польської армії захищали від росіян й війська УНР на чолі з М. Безручком.12 жовтня 1920 р. між поляками та росіянами було укладено перемир'я, а 18 березня 1921 р. між Польщею, з одного боку, та радянськими Росією й Україною, з іншого, підписаний Ризький мирний договір, згідно з яким бойові дії припинялися, а за Польщею залишалися Західні Україна та Білорусія.
Режим «санації» (оздоровлення). У березні 1921 р. у Польщі прийнято Конституцію — країна стала парламентською республікою. Згідно із цим документом, законодавча влада належала сейму і сенату, котрі обиралися на 5 років на основі загального, прямого, рівного, таємного та пропорційного голосування. Виборче право надавалося усім іромадянам, які досягли 21 року, право бути обраними мали особи віком від 25 років. Президент республіки обирався на 7 років. Він призначав уряд і за згодою сейму міг оголошувати війну, укладати мир, здійснювати зовнішньополітичні акції, підписувати договори.
У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів.
Внутрішньополітична нестабільність сприяла зміцненню авторитету Юзефа Пілсудського, який виступав за формування робітничо-селянського уряду, передачу землі селянам, участь робітників в управлінні виробництвом. Водночас він обстоював необхідність «твердої руки», чим здобув авторитет у військових колах. 12 травня 1926 р. прихильники Пілсудського («пілсудчики») взяли під контроль Варшаву здійснили державний переворот, що був підтриманий населенням, яке сподівалося на покращення життя. Було встановлено авторитарний режим, що отримав назву «санація» (оздоровлення).
Продовжували існувати партії, сейм, опозиція, яку становили ліві сили. Перші роки нового режиму співпали з покращенням економічної ситуації, в економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого.Ю. пілсудський
Режим «санації» базувався на лавіруванні поміж різними політичними силами, що не давало можливості чітко зорганізуватися.
Польща однією з перших зазнала відчутних ударів світової економічної кризи: випуск промислової продукції скоротився до 50% довоєнного рівня, кількість безробітних сягнула 700 тис., збанкрутіли великі фірми. Посилилася боротьба проти режиму центристських і лівих сил. Загострилося національне питання, оскільки національні меншини, які становили 40% населення, фактично не мали прав.
Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. У 1935 р. прийнято нову Конституцію, яка закріпила режим особистої влади. У травні 1935 р. Ю. Пілсудський помер. Після його смерті розгорілася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е. Ридз- Смігли і президентом І. Мосьціцьким, яка завершилася компромісом і поділом влади.
Період 1935-1939 рр. був відносно стабільним у внутрішньому житті країни. Основні події, пов'язані із Польщею, розвивалися на зовнішньополітичній арені.
Ліквідація Польської держави. В ніч з 23 на 24 серпня 1939 р. між CPCP та Німеччиною було укладено договір про ненапад терміном на 10 р., до якого додавався таємний протокол про поділ сфер впливу у Східній Європі, в тому числі і про поділ Польщі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська напали на Польщу, захопивши її західну частину (до Німеччини відійшло заселене українцями Закерзоння), а 17 вересня 1939 р. на Польщу напав CPCP, приєднавши до себе східно- польські території — Західну Україну (Східна Галичина, Західні Волинь та Полісся) та Західну Білорусію.
2.