Падіння Республіки в Римі
Громадянські війни після смерті Цезаря стали заключним етапом історії Римської республіки. Перехід до монархії був зумовлений кризою Республіки і розвитком великого рабовласництва та його наслідків у вигляді загострення внутрішніх протиріч і посилення зовнішньої експансії Рима.
У ході громадянських війн втратив своє значення прошарок нобілітету, який найбільш енергійно відстоював республіканський лад, пов’язаний з безмежним пануванням римської олігархії. Громадянські війни супроводжувалися жахливими проскрипціями, конфіскаціями землі, надмірними податками, примусовими набором солдатів, втечею рабів і відсутністю особистої безпеки. Особливо постраждало населення Італії. Прагнення панівних верств до порядку і стабільності сприяло ствердженню монархії, яка спиралася на військову силу. Жадоба миру, прагнення до повернення старовинних звичаїв, відмова від політичної діяльності - все це сприяло ідеологічному виправданню і обґрунтуванню монархії. Проте залишалося чимало прибічників Республіки. Тому відкритий перехід до монархії був для Риму неможливий. Унаслідок цього Октавіанові довелося всіляко маскувати своє справжнє положення необмеженого правителя імперії. Він оголосив себе захисником старовинних республіканських традицій, на людях з’являвся у скромному вбранні, під яким, щоправда, постійно носив панцир. Пам’ятаючи про долю свого вітчима, Октавіан весь час боявся замаху на своє життя. З метою маскування свого політичного статусу він обрав для себе офіційний статус принцепса сенату, тобто першого з сенаторів. Через це своєрідний політичний лад, пов’язаний з правлінням Октавіана і переходом до імперії отримав назву „принципату”.13 Це була завуальована форма воєнної монархії.Починаючи з 31 р. до н.е. Октавіан щороку обирався консулом; у 29 р. до н.е. він отримав цензорські повноваження, на основі яких у 29-28 рр. до н.е.
ним були складені нові списки членів сенату і проведено ценз римських громадян, який не проводився протягом 42 років. Число сенаторів тим часом дійшло до тисячі чоловік. Цезар і тріумвіри вводили до складу сенату своїх прибічників, переважно з числа вершників та центуріонів. Октавіан, перш за все, вивів зі складу сенату тих, хто за своїм походженням не міг належати до вищого стану. Цим підкреслювалося, що він дбає про гідність сенаторського звання. Разом із тим, цей захід надавав можливість виключити із сенату прибічників Антонія. У новому списку ім’я Октавіана було поставлено першим, звідси і його титул princeps senatus. За республіканської доби цей титул був почесним, проте ніяких повноважень, окрім права першим висловлювати- ся, у принцепса не було. За доби боротьби Рима за домінування в Середземному морі принцепсами були авторитетні особи, що впливали на зовнішню та внутрішню політику (Квінт Фабій Максим, Сципіон Старший тощо). Ставлячи своє імя першим у списку сенаторів, Октавіан начебто відновлював колишнє значення принцепса сенату.13 січня 27 р. до н.е. Октавіан склав з себе надзвичайні повноваження й оголосив про відновлення старої республіки. Одночасно він висловив побажання відійти у приватне життя. Це було лицемірством, так само, як і наполегливі прохання сенаторів зберегти за собою владу в державі. У тоц же день Октавіан прийняв низку повноважень, які фактично закріпили за ним верховну владу. 16 січня того ж року Октавіан отримав почесний титул Августа (Augustus), що означає „примножений” або „піднесений” (божеством). Раніше цей епітет відносився лише до храмів, священних місць. Відтепер він додавався до імені принцепса, першої людини в державі. Октавіан змінив своє ім’я, назвавшись “імператор Цезар Август, син божественного” (Imperator Caesar Augustus, divi filius).
Відновлення храмів, створення нового сенаторського списку, відновлення республіки, зміна імені - все це мало означати кінець періоду громадянських воєн і початок нової доби.
Август, вступаючи на політичну арену як пасинок і спадкоємець Юлія Цезаря, врахував долю свого вітчима. Він не прийняв ані титула царя, ані титула диктатора, відмовився від магістратур, які суперечили звичаям. І тим не менше, відновлення республіки було удаваним. Август став єдиновладним правителем Римської держави.У його руках була вища воєнна влада - imperium. Він суміщав одночасно декілька повноважень, які не були сумісні в роки класичної республіки. З 19 р. до н.е. за ним пожиттєво зберігалися знаки консульської влади. На підставі imperium’y Август володів вищою воєнною та цивільною владою. Він командував військом і мав владу над провінціями. Деякими провінціями (імператорськими) він розпоряджався на власний розсуд. Над іншими (сенаторськими) він з 23 р. до н.е. мав право вищого контролю.
З 36 р. до н.е. Октавіан отримав пожиттєву трибунську владу (tribunica potestas). Посада трибуна надавала йому широкі повноваження, вона робила його особу священною і разом з тим символізувала демократичне походження всієї влади Августа, успадкованої ним від Цезаря, який виступав як вождь популярів. Отже, вища воєнна влада і трибунська влада стали, таким чином, юридичним підґрунтям влади Августа.
Влада його за зразком елліністичних монархій отримала й релігійну санкцію. Це підкреслювалося як самим титулом „Август”, так і позначенням „син божественного” Юлія. Військо принесло перемогу Августу, воно ж тепер було дійсним джерелом його могутності, його авторитету.
Поряд зі старими установами часів республіки став розвиватися бюрократичний апарат. Імператорські чиновники, залежні спочатку особисто від принцепса, поступово набували загальнодержавного значення. На вищі посади призначалися люди з вищих верств. Великого значення набули посади вершників. Вінцем кар’єри вершників була посада командуючого преторіанською гвардією - префекта Преторія. Преторіанські когорти охороняли особу Августа і стежили за порядком у Римі. З числа вершників призначався префект Єгипта - управитель провінції, яка вважалася власністю імператора.
Велике значення мали також прокуратори, яким доручалося збирання податків, управління невеликими провінціями, вони виконували різні господарчі функції. Прокуратори призначалися з вершників, а також з вільновідпущенників.
Принципат, таким чином, був особливим видом монархії при видимому збереженні республіканських установ. Влада належала принцепсу - „першому сенатору” і „першій людині в державі”, яка спиралася на військо.
ЛІТЕРАТУРА
1. Нечай Ф. М. Рим и италики. - Минск, 1963. - гл II.
2. Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики. - M., 1965.-С.31,133-139.
3. Утченко С. Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи. - M., 1969.
4. Утченко С. Л. Цицерон и его время. - M., 1973. - С. 85-94.
5. Утченко С. Л. Юлий Цезарь. - M., 1976.
(?) ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Чому β I ст. до н.е. в Римі стала можливою політична форма „тріумвірат”? Розкрийте зміст цього поняття.
2. Назвіть склад першого тріумвірату.
3. Яку мету ставили собі учасники першого тріумвірату? Чому він розпався?
4. Чому проти Цезаря склався заколот?
5. Чи досягли заколотники своєї мети через вбивство Цезаря?
6. Хто входив до складу другого тріумвірату?
7. У чому полягала криза республіки в Римі? У чому причина цієї кризи?
8. Що таке принципат? Чому він так називався?
9. У чому причина падіння республіки в Римі ? Коли вона сталася ?
Згідно із законами Республіки, воєначальник, який повертався до Італії з війни, мав на кордоні з Італією розпустити свою армію і з’явитися до сенату зі звітом про свої дії під час війни. Пересуватися по Італії на чолі війська мав право лише консул (за спеціальним дорученням сенату) та претор Сицилії.
Згідно з римськими звичаями, полководець, який претендує на винагородження тріумфом, не повинен попередньо з’являтися у місті, інакше він втрачає право на тріумф.
Назва “ публікани” походить від лат. Societates publicanorum - компанії відкупників. Члени цих компаній, поєднавши свій капітал, викуповували в держави право збирання податків, на чому добре наживалися.
Від лат. trium viri - три мужі.
У 63 р. до н. е. Цезаря було обрано верховним понтифіком (тобто головою колегії верховних жерців окремих богів), таким чином його пожиттєво було обрано головним жерцем Риму.
У 62 році до н.е. у будинку Цезаря як консула відбувалися свята на честь Доброї Богині, за присутності самих жінок, на чолі з дружиною консула - Помпеєю. У святкову ніч у дім пробрався Клодій Пульхр, скандально відомий своїми бешкетними походеньками, аби домогтися побачення з Помпеєю. Викритий під час свята, він тим самим ославив дружину Цезаря, а скандал спричинив розлучення подружжя. За римськими звичаями Клодія піддали суду, але Цезар забезпечив його алібі і підсудного виправдали. Клодій залишився у моральному боргу перед Цезарем. Змалювання конструкції цього моста міститься в праці Цезаря „Записки про галльську війну”.
Це мало глибокі історичні наслідки. Завдяки відкладанню на майбутнє вторгнення германців, римська культура встигла міцно закріпитися в Західній Європі і у подальшому вже не була стерта з тих земель. Може завдяки цьому сучасна європейська культура нині в основі своїй є греко-римською.
Календар того часу на сім тижнів випереджав реальну зміну пор року. Тому перехід Цезарем Рубікону міг відбутися в дійсності приблизно 20 листопада 50 р. до н. е.
Пізніше Цезар визнавав, що досі він бився за перемогу. Але в цій битві вперше він бився за власне життя.
За часів Республіки титул „імператор”, тобто „володар”, мав почесне номінальне значення. Ним нагороджувався полководець на день святкування тріумфу. Лише Цезар перший мав цей титул постійно. Титул „батько Вітчизни” був най- почеснішою громадянською відзнакою римлян, але також не надавав ніякої влади його носію.
З метою зміцнення союзу Антоній одружився з Октавією, сестрою Октавіана. Принципат - від лат. princeps - головний, голова, правитель. Словами „прин- цепс сенату ” називався сенатор, чиє ім’я стояло першим у списку сенаторів. Ця позиція вважалася найпочеснішою. Принцепс головував на засіданні сенату, мав право першим висловлювати свою думку з приводу обговорення і, тим самим, впливати на остаточне рішення.
1 зє