ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЗАКАРПАТТЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Ковач Л. Л., канд. істор. наук

У статті проаналізовано процеси суспільного розвитку Закарпаття в незалежній Україні.

The article deals with the analysis of the specific feature of social development of Transcarpathia in independent Ukraine.

Дослідження суспільних процесів на Закарпатті набуває актуальності в зв’язку з історичними, економічними, політичними, етнічними та іншими регіональними особливостями його розвитку, ігнорування яких спричинює до соціально-політичної напруги та може призвести до міжетнічної ворожнечі.

Вибір соціально-економічної проблематики обумовлений безпосередньою залежністю етнополітичної стабільності в регіоні від рівня економічного та соціального забезпечення населення. Негативним чинником є як його низький рівень співвідносно із середнім по країні, так і більш високий порівняно з іншими областями (у меншин формується враження, що центральна влада „забирає” частину виробленого ними продукту, перерозподіляє його серед інших районів, де мешкає „недбайливий титульний” народ і тим штучно зменшує рівень життя, уповільнює їх власний соціально-економічний розвиток. За цим показником мінімальним рівнем конфліктності слід визнати ситуацію, коли основні соціально-економічні показники близькі до середніх по країні, а максимальний, - коли вони надто відрізняються в той чи інший бік.

Саме виходячи з цих міркувань, для з’ясування характеру суспільних процесів на Закарпатті в означений період, об’єктом дослідження обрано етнічні групи Закарпаття. Предметом – рівень соціально-економічного забезпечення населення, його етнічне та соціальне самопочуття, характер професійної структури, можливості соціальної мобільності та представництво в органах державної влади.

Верхньою хронологічною межею є Всеукраїнський перепис населення 2001 р., який зафіксував основні зміни, що сталися в соціальній структурі закарпатского суспільства протягом перших десяти років існування незалежної України.

Історіографічний огляд наявної літератури дає підстави вважати, що до останнього часу не має дослідження в якому б проблеми соціального розвитку Закарпаття були предметом комплексного аналізу науковців. Вивчалися або певні аспекти даного питання, або окремі етнічні групи регіону. Так, питання етнопрофесійної структури населення України, в тому числі і Закарпаття стали об’єктом наукового дослідження О. Майбороди [1]. Стан етнодемографічної ситуації, міграційні та еміграційні процеси в області розглядали М. Зан [2] та Л. Шабашова [3]. Ситуацію в освітній галузі основних національностей регіону вивчали Сагарда В. В., Токар М. Ю., Фернега В. С. [4]. Проблемами угорської меншини краю займалися М. Товт [5], І. Бабинець, Ю. Остапець [6], А. Берені [7], Д. Ткач [8]. Дослідженню румунського етносу присвячено дисертаційне дослідження В. Марини [9]. Питання соціалізації і соціальної адаптації найчисельніших етногруп області, стан забезпечення їх громадянських прав і життєвих потреб у ході трансформації українського суспільства вивчали І. Мигович та М. Марина [10].

Зазначене об’єктивно спричинює потребу подальшого вивчення проблем як порушених згаданими науковцями так і тих, які ще не стали предметом окремого наукового розгляду.

Початок 1990-х рр. В Україні позначився загальнодержавною економічною кризою. На Закарпатті валовий внутрішній продукт знизився з 6 млрд. дол. У 1990 р. до 500 млн. дол. У 1995 р. Обсяг промислової продукції скоротився більше, ніж у 3 рази, виробництво товарів народного споживання – у 2 рази [10]. Внаслідок розриву зв’язків колись єдиного народногосподарського комплексу СРСР майже повністю припинили свою роботу підприємства машинобудування, металообробки та електронної промисловості. Протягом 1990 – 2001 рр. Виробництво металорізальних станків скоротилося на 98, 1 %, торгово-холдингового обладнання на 99, 7%, радіаторів і конвекторів опалювальних на 87, 6% [11].

Не кращою була ситуація і у легкій промисловості. Обсяги її виробництва також постійно падали. Так, якщо у 1990 р. було виготовлено 25, 9 млн. штук трикотажних виробів, то у 2003 р. – лише 3, 3 млн. штук, тобто скорочення склало 87, 3%. Виробництво взуття скоротилося з 10, 6 млн. пар у 1990 р. до 0, 3 млн. пар у 2003 р. [12].

У сільському господарстві області виробництво хліба скоротилося з 243 тис. тонн у 1990 р. до 22 тис. тонн у 2003 р.; валовий збір зернових – з 306 тис. тонн у 1990 р. до 272 тис. тонн у 2003 р. [13]. Поголів’я овець та кіз зменшилося з 269, 4 тис. голів у 1990 р. до 116, 7 тис. у 2003 р.; свиней – з 343, 4 тис. голів у 1990 р. до 261, 1 тис. голів у 2003 р.; птиці – з 4 839, 5 у 1990 р. до 3754, 7 у 2003 р. [14].

Економічна криза в державі, обмеженість земельних ресурсів (при загальної площі 1275 га., землі сільськогосподарського призначення по області складають лише 476, 7 тис. га; 720, 5 тис. га. – це ліси і лісовкриті площі) [15] та скорочення виробничих потужностей промислових підприємств регіону спричинили масштабні еміграційні процеси. У 1990 р. коефіцієнт від’ємного міграційного приросту населення у Закарпатській області склав 1, 7 тис. особи, у 1995 р. – 4, 4 тис. особи, у 2001 р. – 2, 9 тис. особи, у 2003 р. – 2,5 тис. особи [16].

Основними складовими міграційних потоків були виїзди іноетнічних громадян на постійне місце проживання до держав основного етносу, а також трудова міграція місцевого населення.

Загальну ж картину втрат Закарпатської області у міграційному обміні населення ілюструють дані нижченаведеної таблиці (табл. 1) [17].

Таблиця 1

Сальдо міграційного руху населення Закарпаття за етнічною належністю

Якщо в першій половині 1990-х рр.

Руйнівні процеси в економіці, загальне погіршення життєвих умов об’єктивно позначилися і на демографічній ситуації в регіоні. У 1994 р. коефіцієнт від’ємного природного приросту було зафіксовано у трьох районах Закарпаття. У Берегівському районі він склав 1, 2 особи на 1000 жителів, у Мукачівському – 0, 4 особи, в Ужгородському – 1, 0 особи [20]. Однак, перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності по області вперше було зафіксовано лише у 1999 р.: – 0, 4 особи на 1000 жителів. У 2000 р. ситуація погіршилася. Значні депопуляційні процеси проявилися в Берегівському (– 3, 5%), Перечинському (– 2, 8%), Великоберезнянському (– 2, 5%), Ужгородському (– 1, 5%) Мукачівському (– 1, 4%), Воловецькому (– 0, 8%) та Свалявському (– 0, 8%) районах [21]. Додатній природний приріст спостерігався у Виноградівському – 2, 0%, Іршавському – 1, 0%, Міжгірському – 2, 2%, Рахівському – 3, 5%, Тячівському – 3, 4% та Хустському районах. В цілому ж, починаючи з 1990 р. за 12 років незалежності природний приріст населення області скоротився у 16, 5 разів [22].

Підсумком вище означених процесів стала тенденція до формування більш однорідного в національному плані складу населення області Так, протягом 1989–2001 рр.

Українці переважають у всіх районах області, за винятком Берегівського. При цьому, в Міжгірському, Воловецькому та Іршавському районах їх частка становить майже 99%. Єдиний район, в якому українці не домінують – Берегівський, традиційний осередок угорського населення. Проте й тут спостерігаються зміни. Зокрема, в м. Берегово при одночасному зменшенні питомої ваги угорського етносу з 50, 8 % у 1989 р. до 48, 1 % у 2001 р., частка українців зросла з 36, 2% у 1989 р. до 38, 9 % у 2001 р. [24].

За результатами перепису 2001 р. угорці є другою за чисельністю етнічною групою Закарпаття. Але у співставленні з 1989 р. (155,7 тис. осіб) в 2001 р. їх кількість у національній структурі населення області зменшилася до 151, 5 тис. осіб [25]. Серед основних причини – виїзд представників угорського етносу на постійне місце проживання до Угорщини.

Перепис 2001 р. зафіксував 14 тис. ромів, які проживають на Закарпатті. У 1989 р. їх кількість становила 12 тис. осіб [26]. Проте у ромських родинах спостерігається високих рівень народжуваності й отримані результати, на думку експертів, можуть точно і не відображати реальну ситуацію. Так, за даними Закарпатського культурно-освітнього товариства “Романі Яг” в Закарпатті проживає майже 45 тис. осіб циганської національності, що становить приблизно 5% від загальної кількості населення області. Розходження у підрахунках можна пояснити тим, що значна частина циган, зважаючи на соціальний статус, який їм відводить суспільство, схильна приховувати свою етнічну належність і відносити себе до інших національностей.

У міжпереписний період суттєво зменшилася кількість російського етносу з 49 тис. 458 осіб (4%) у 1989 р. до 30 тис. 993 осіб (2, 5%) у 2001 р. [27]. Відтік російського населення був зумовлений насамперед розпадом СРСР та зміною у зв’язку з цим статусної характеристики російської національності в умовах незалежної України: із привілейованого етносу вони стали національною меншиною, що не могло не вплинути на їх міграційні настрої та міграційну поведінку.

Протягом 1989 – 2001 рр. Збільшилася кількість румунського населення з 29 тис. 485 осіб (2, 4%) у 1989 р. до 32 тис. 152 осіб (2, 6%) у 2001 р. [28], що можна пояснити традиційно високим рівнем народжуваності та високим пошануванням у румунів сім’ї. У 1993 р. природний приріст населення на території Тячівського району склав 8, 1 особи, у 1994 р. – 6, 5 особи, у 1995 р. – 6, 4 особи, у 1997 р. – 4, 7 особи, у 1998 р. – 4, 2 особи; Рахівського – 8, 3 особи у 1993 р., 8, 1 особи у 1994 р., 6, 4 особи у 1995 р., 3, 1 особи у 1997 р., 4, 2 особи у 1998 р [29]. У 2000 р. коефіцієнт додатного природного приросту населення на вказаних територіях відповідно становив 3, 4% та 3, 5% [30]. Названі райони є місцем компактного проживання даного етносу. Для румун характерними є етнічно однорідні шлюби.

Упродовж 1989 – 2001 рр. Скоротилася кількість осіб словацької національності з 7, 3 тис. осіб (0, 6%) у 1989 р. до 5, 7 тис. осіб (0, 5%) у 2001 р. [31]. Серед основних причин – еміграція до етнічної батьківщини, а також асиміляційні процеси.

Незмінною залишається кількість закарпатських німців – 3, 5 тис. осіб (0, 3%) у 1989 р. та 3, 6 тис. осіб (0, 3%) у 2001 р. [32]. Але молодь цієї меншини також виїжджає до Німеччини.

Важливою характеристикою соціального обличчя етнічних спільнот, їх місця у суспільному житті країни є співвідношенням у складі кожної з них міського й сільського населення. Проживання у сільській місцевості, з одного боку, сприяє збереженню традицій, забезпечує стабільність соціокультурного життя, але, з іншого, – зумовлює певні труднощі у здобутті освіти, зайнятості, соціальному й політичному розвитку. Лише в місті людина може розраховувати на реалізацію свого потенціалу та досягнення престижних соціальних позицій. Тому урбанізовані етнічні групи зазвичай і займають престижніші соціальні позиції, мають у своєму складі більшу частку працюючих з вищою кваліфікацією.

За результатами переписів 1989 та 2001 рр. Встановлено, що найбільш урбанізованими на Закарпатті є росіяни (87, 2% у 1989 р. – 83, 5% у 2001 р.), білоруси (83% у 1989 р. – 79, 7% у 2001 р.), словаки (86% у 1989р. – 70, 8% у 2001 р.), менше – цигани (62, 2% у 1989 р. – 51% у 2001 р.). Переважно в сільській місцевості проживають румуни (82, 3% у 1989 р. і 83% у 2001 р.), угорці (62, 3% у 1989 р. і 64, 6% у 2001 р.) та українці (61, 6% у 1989 р. і 64, 7% у 2001 р.). Інтенсивна урбанізація, при загалом незмінній його частці у структурі населення області – 0, 3% у 1989 р. і 0, 3% у 2001 р., спостерігається у німецького етносу (44, 5% у 1989 р. і 71, 4% у 2001 р.) [33]. Порівняно невисока питома вага міських жителів серед українців, румун та угорців краю, з одного боку – свідчить про соціальні диспропорції між ними та іншими етнічностями. Але з іншого – проживання в сільській місцевості для багатьох національностей області, зокрема і для українців, є історичною традицією їх соціального розвитку. Не існує в краї й проблем, які могли б позбавити сільське населення можливостей для соціального просування.

Характеру поселенської структури відповідав рівень загальної освіти найбільш чисельних національностей області (табл.5) [34].

Таблиця 2

Рівень освіти зайнятого населення найбільш численних національностей

(на 1000 зайнятих) за результатами Всесоюзного перепису населення 1989 р.

За результатами перепису найвищим він був у росіян та словаків – переважно міських жителів, порівняно низьким в українців, угорців, румун – в основному мешканців сільської місцевості. Тож, закономірно, що представники першої групи мали кращі можливості зайняти престижні соціальної позиції у суспільстві в порівняні з представниками іншої групи. Зокрема, чітко простежується домінування росіян в групі “службовці” (26 тис. 416 осіб, або 53, 4% від загальної кількості росіян області). Серед українців цей показник становив 185 тис. 696 осіб, або 19, 0%; серед угорців – 21тис. 901 осіб, або 14, 1%.

Розподіл в інших групах мав такий вигляд: в групі “робітники” – українці складали 604 тис. 929 (61, 9%) осіб від загальної кількості українців області, росіяни – 20 тис. 777 (42,0%) осіб, угорці – 81тис. 821 (52, 5%); в групі “колгоспники” – українці становили 17 тис. 8303 (18, 3%) осіб від загальної кількості українців області, росіяни – 1 тис. 433 (2, 9%) осіб, угорці – 50 тис. 269 (32, 3%) осіб [35]. Однак, домінування росіян в групі “службовці” не спричиняло відчутної негативної реакції загалу через низьку питому вагу російської етногруп у складі всього населення області. На жаль, статистичні дані не фіксують соціальну стратифікацію інших етносів краю.

У міжпереписний період спостерігається позитивна динаміка в освітньому рівні українців та угорців. Так, якщо у 1989 р. співвідношення осіб з вищою освітою серед українців та росіян перебувало на рівні як 1:3, 6, то у 2001 р. вже як 1:0, 11; серед угорців і росіян як 1:5, 6 у 1989 р. та як 1:1, 3 у 2001 р. Натомість серед румун краю негативні тенденції лише посилилися. Так, якщо в 1989 р. на одного румуна з вищою освітою припадало 13 росіян, то у 2001 р. вже 15. Певним здобутком можна вважати наявність осіб з вищою освітою серед циганського етносу. (табл. 3) [36].

Таблиця 3

Розподіл населення найбільш численних національностей за рівнем освіти у 2001 р.

(все населення у віці 10 років і старші)

Соціально-політичній стабільності в регіоні сприяло пропорційне представництво національних меншин області в органах державної влади. Так, серед депутатів від Закарпаття у Верховній Раді України ІV скликання – 9 українців і 1 угорець за національністю. Всього депутатів (обласної, міської, районних рад) – 1тис. 107 осіб. З них: українців – 948 (85, 6%), угорців – 134 (12, 1%), німців – 4 (0, 3%), румунів – 10 (0, 9%), євреїв – 1 (0, 09%), росіян – 6 (0, 5%), циган – 3 (0, 3%), словаків – 1 (0, 09%) [37]. Низький рівень представництва румунського та німецького етносів в органах державної влади пов’язаний з тим, що незважаючи на суспільно-політичні трансформації, які розпочалися ще за часів існування СРСР, влада в регіоні в основному залишилася в руках колишніх комуністичних і комсомольських функціонерів, серед яких румунів та німців майже не було – 0, 5% представників румунського та 0, 1% німецького етносів у складі обласної партійної організації. У росіян цей показник складав 12, 8%, в угорців 7, 3 В той час як від партійності залежали участь і місце у суспільно-політичному житті, кар’єра [38].

Загалом, попри певні диспропорції соціально-статусні характеристики національних меншин області не створюють проблем, які б могли спровокувати міжетнічне протистояння в регіоні. На це вказує як сам факт відсутності боротьби на цьому ґрунті, так і загалом позитивні показники соціального та етнічного самопочуття населення області (табл. 4, 5.) [39].

Таблиця 4 Рівень соціального самопочуття основних етнонаціональних груп

Як видно з таблиці, найбільший соціальний дискомфорт в регіоні відчувають росіяни. Правомірно припустити, що на зниження рівня соціального самопочуття цієї етнічності вплинула зміна її статусної характеристики в Україні після 1991 р. Із здобуттям державної незалежності українці перетворились на титульний етнос незалежної держави, стали національною більшістю в ній. Росіяни ж стали національною меншістю. Значна частина їх доволі болісно сприйняла зміну формату стосунків з історичною батьківщиною. Їм важко долати матеріальні труднощі, гнів і образу від зниження свого статусу, переживати докори за колишні переваги і пільги, прояви русофобії. Існування у росіян невдоволення своїм соціальним становищем вплинуло і на їх етнічне самопочуття. Його рівень є найнижчим після циганського етносу (табл. 5) [40].

Таблиця 5

Рівень етнічного самопочуття основних етнонаціональних груп

Негативне етнічне самопочуття циган-ромів відбиває ті негаразди в матеріальному і духовному житті цієї нації, що склалися протягом тривалого історичного періоду. До циган ставляться з почуттям постійної підозри, що виражається в дискримінації на роботі, у навчанні, медичному обслуговуванні, судових процесах. Боротьба за право на землю, витіснення циганських таборів – ось неповний перелік сучасних проблем. Навіть на тлі загального погіршення соціально-економічного становища громадян країни стан циган перебуває на найнижчому рівні. У цьому Україна не є винятком. Серед держав Європи цигани й надалі залишаються найбільш незахищеною і „обділеною” соціальною групою.

Посередній рівень етнічного самопочуття українців та інших етногруп можна пояснити розбіжностями між очікуваннями 1991 р. і фактичним станом не тільки економіки, але й духовного, політичного життя України.

Отже, наслідком загальнодержавної економічної кризи, різкого погіршення життєвого рівня стали виїзди іноетнічних громадян на постійне місце проживання до країн основного етносу та трудова міграція місцевого населення. Разом з демографічними процесами це вплинуло на загальну структуру національного складу населення області. У міжпереписний період збільшилася кількість і питома вага українців та румун краю. Натомість зменшилася чисельність єврейського, угорського, російського та словацького етносів. Для них характерною є в основному етнічна еміграція в країни проживання основного етносу. Сталою залишається кількість закарпатських німців. Зміни, які відбулися в національній структурі населення області, не позначилися на позитивному рівні їх етнічного та соціального самопочуття. Значною мірою цьому сприяло унормоване представництво національних меншин в органах державної влади. Вирішення потребують проблеми соціалізації циганського етносу та підвищення освітнього рівня румун, який за роки незалежності, на жаль, знизився.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

1. Майборода О. Етнопрофесійна структура українського суспільства: тенденції змін та їхній вплив на міжетнічні відносини // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – К., 2005. – Вип. 27. – С. 30-48.

2. Зан М. П. Етнічні процеси на Закарпатті (1989 – 2001): Автореф. Дис... канд. іст. Наук: 07. 00. 05 Автореф. Дис... канд. іст. Наук: 07. 00. 05 – етнологія / Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – Київ, 2003. – 19 с.

3. Шабашова Л. Ю. Суспільно-географічні аспекти трансформації етнічної структури населення (на прикладі Закарпатської облатсі): Автореф. Дис... канд. геогр. Наук: 11.00.02. – економічна та соціальна географія / Інститут географії НАН України. – Київ, 2005. – 19 с.

4. Сагарда В. В., Токар М. Ю., Фернега В. С. Освітньовиховні проблеми національних меншин Закарпаття. – Ужгород, 2000. – 132 с.

5. Товт М. Проблеми угорської національної меншини у сучасній Україні // Нова політика. – 1997. - №3.

6. Бабинець І., Остапець Ю. Угорська національна меншина Закарпаття (1991-2004 рр.) // Науковий вісник Ужгородського університету. – Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Ужгород. – 2006. – Вип. 3. – С. 160-167.

7. Берені А. Діяльність угорських національно-культурних товариств на Закарпатті (1991-2002) // Науковий вісник Ужгородського університету. – Серія: Історія. – 2004. – Вип. 11. – С. 161-171.

8. Ткач Д. Угорська національна меншина в Україні (від чинника розбрату до запоруки дружби та співробітництва) // Вісник Львівського державного університету. – Серія: Міжнародні відносини. – Л., – 2001. – Вип. 6. – С. 37-42.

9. Марина В. В. Румуни Закарпаття: проблеми історії та етнокультурного розвитку: Автореф. Дис... канд. іст. Наук: 07.00.02 – всесвітня історія / Ужгородський державний університет. – Ужгород, 1995. – 24 с.

10. Мигович І., Макара М. Закарпатський соціум: соціологічний аспект. – Ужгород, 2000. – 160 с.

11. Майборода О. “Політичне русинство”. Закарпатська версія периферійного націоналізму. – К., 1999. – С. 19.

12. Рущак М. Ю., Падяк В. И. Система хозяйствования в Закарпатской области в 1991-2004 гг. – Ужгород, 2005. – С. 40.

13. Статистичний щорічник України за 2003 р. – К., 2004. – С. 146.

14. Там само. – С. 128, 136, 177.

15. Там само. – С. 216, 217, 218.

16. Статистичний збірник “Регіони України”. – К., 2004. – Ч. 1. – С. 486.

17. Там само. – С. 89-90.

18. Зан М. П. Етнокультурний розвиток росіян Закарпаття (1989-2001) // Науковий вісник Ужгородського університету. – Серія: Історія. – 2003. - №9. – С. 118.

19. Статистичний збірник “Регіони України”. – С. 107.

20. Статистичний щорічник України за 2004 р. – К., 2005. – С. 428.

21. Закарпаття у цифрах у 1994 р: Статистичний збірник. – Ужгород, 1995. – С. 21.

22. Шабашкова Л. Ю. Просторово-часові особливості природного відтворення етнічних груп населення Закарпатської області // Український географічний журнал. – 2003. - №3. – С. 53.

23. Там само. – С. 53.

24. Там само – С. 7.

25. Федака С. Національний вектор Закарпаття спрямовується в бік України // Срібна земля – Фест. – 2003. – 30 січ. – 5 лют.

26. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Урядовий кур’єр. – 2002. – 28 груд.

27. Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. – С. 132 – 133.

28. Там само. – С. 132 – 133.

29. Там само. – С. 132 – 133.

30. Статистичний щорічник Закарпаття: 1998. – Ужгород: Закарпатське обласне управління статистики, 1999. – С. 21.

31. Шабашкова Л. Ю. Вказ. праця. – С. 53.

32. Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. – С. 132 – 133.

33. Там само. – С. 132 – 133.

34. Там само. – С. 132 – 133.

35. Національний склад населення України / За даними Всесоюзного перепису населення 1989 р. – К., 1991. – Ч. 1. – С. 337 – 343.

36. Там само. – С. 428 – 429.

37. Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. / За ред. О.Г.Осауленка. – К., 2004. – С. 313 – 314.

38. Міжнаціональні відносини в Україні: стан, тенденції, перспективи / Кол. Авт.; керівник Д. В.Табачник – К., 2004. – С. 109.

39. Мигович І., Макара М. Закарпатський соціум: соціологічний аспект. – Ужгород, 2000. – С. 24.

40. Мигович І. Особливості соціалізації і соціальної адаптації населення в поліетнічному Закарпатті // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Зб. Наук. Статей. – К., 1998. – С. 77.

41. Там само. – С. 80.