<<
>>

Німеччина у першій половині XX століття:

а) Веймарська республіка (1918-1933 рр.)

Наслідки поразки у війні. На початку XX ст. Німеччина була імперією на чолі з імператором Нііьгельмом II з династії Гогенцоллернів. Найбільші колонії були розташовані в Африці — Камерун, Танганьїка та Південно-Західна Африка.

До війни країна займала друге місце за рівнем економічного розвитку.

Вже восени 1918 р. стало очевидним, шо Четверний союз на чолі з Німеччиною програв Першу світову війну. Літній наступ 1918 р. на Західному фронті, що був останньою спробою домогтися перелому у війні, закінчився провалом. Економіка була зруйнована, населення голодувало. Втрати на фронті становили 2 млн. убитими, 4 мли. пораненими, 1 млн. полоненими. Прямі воєнні видатки становили 161 млрд. марок.

На майбутнє Німеччини було декілька поглядів:

• ліберали прагнули перетворити її на конституційну монархію;

• Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) бачила її соціалістичною державою;

• найбільш радикальну програму висувала Незалежна соціал-демократична партія Німеччини (НСДПН) — ліквідувати поміщицьке землеволодіння, націоналізувати промисловість, провести соціальні реформи;

• крайня ліва комуністична група «Спартак» вимагала встановлення у Німеччині диктатури пролетаріату на зразок радянської Росії.

Листопадова революція 1918 року. З листопада 1918 р. повстання моряків у Кілі поклало початок революції. У країні створювалися ради робітничих і матроських депутатів, що виступали під червоними прапорами.

9 листопада 1918 р. робітники і солдати Берліна підняли збройне повстання. Кайзер Вільгельм II втік до Голландії, монархію повалено, а Німеччину проголошено республікою. З представників СДПН і НСДПН утворено Раду народних уповноважених (РНУ) на чолі з поміркованим соціал-демократом Фрідріхом Ебертом. На першому з'їзді Рад, у грудні 1918 р., проголошено передачу всієї влади РНУ. Новий уряд оголосив амністію політв'язням, увів 8- годинний робочий день, розширив права профспілок.

Однак комуністична група «Спартак» вимагала встановлення у країні диктатури пролетаріату, організовувала страйки і демонстрації. У січні 1919 р. комуністи зробили спробу встановити контроль над Берліном і захопити владу, однак повстання було придушено офіцерськими частинами, а лідери групи «Спартак» Роза Люксембург і Карл Лібкнехт убиті без суду і слідства.

Навесні 1920 р. в Pypi - промисловому серці Німеччини - діяла 100-тисячна Червона армія. В жовтні 1923 р. у найбільшому німецькому портовому місті Гамбурзі повстали робітники,

солдати й матроси. До того ж у землях Саксонії й Тюрінгії виникли робітничі уряди за участю комуністів. Комуністична партія Німеччини (KHH) призвала своїх прихильників до зброї. Хоча КПН і була найбільшою і найвпливовішою комуністичною партією західного світу, проте у Європі в цілому та у Німеччині зокрема соціал-демократи були чисельніші й сильніші від комуністів, і мали помітно більший вплив на робітників. Крайні ліві одержали підтримку тільки у південній Німеччині. Тут у квітиі-травні 1919 р. протяюм декількох тижнів існувала Баварська радянська республіка.

Веймарська республіка. У січні 1919 р., в умовах терору проти крайніх лівих угруповань, відбулися вибори до Національних зборів, на яких перемогли праві партії. Уряд очолив Ф. Шейдеман. У Beimapi, де Національні збори розпочали роботу у лютому 1919 р., прийнято нову конституцію. Німеччина стала демократичною республікою президентсько-парламентського типу — так звана Веймарська республіка, що проіснувала з 1919 по 1933 рік. Першим президентом республіки став Ф. Еберт (1919-1925). Перемогла думка соціал-демократів - реформістів про те, що якщо можна прийти до влади за допомогою виборчих урн, то навіщо насильницьке захоплення влади, навіщо революції?

В Німеччині було запроваджено загальне виборче право для чоловіків і жінок з 20 років. Законодавчий орган влади (німецький парламент - Рейхстаг) розширив свої права. Уряд формувався більшістю Рейхстагу, був підзвітним йому й Президент, який обирався на 7 років, вважався головнокомандуючим, призначав і звільняв міністрів, мав право розпустити Рейхстаг і призначити нові вибори.

В цілому Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у Європі, однак вона не мала надійних механізмів захисту демократії.

Однак в економічному плані Німеччина стала однією з неблагополучних країн Європи. Післявоєнний інфляційний хаос, що повторився в 1922-1923 рр. перетворив на порох усе: зарплату (цінники на прилавках мінялися щогодини), державні позики, заощадження... Старі, що збирали все життя, вмирали в убогості, мільйони дрібних вкладників залишилися з нульовими внесками в банках. Люди знову і знову голодували.

У березні 1922 року один долар США коштував 670 марок, у серпні — 4500, у листопаді 1923 р. 4,2 більйона (!) марок. Кружка пива, за яку колись платили 13 пфенігів, коштувала тепер 150 мільйонів марок. Старий офіціант розповідав молодому американському гостеві, письменникові Е. Хемінгуею: збирав усю життя, щоб купити готель і завести свою справу, тепер на ці гроші він може купити 4 пляшки шампанського.

У моральному й психологічному планах німецьке суспільство переживало найтяжчу кризу. Війна, що спочатку викликала тут неймовірне піднесення, привела згодом до перенапруги й страждання усієї нації. Німцям вселяли: іде сутичка двох світоглядів — шляхетного, німецького, і корисливого, англо-американського. їх переконували: «Треба перемогти». їх заклинали: «Настала година твоєї долі, Німеччина!». їх закликали до порядку, почуття боргу, солідарності, вірності солдатським традиціям.

А тепер німецький імперський корабель лежав на дні. Кайзер втік, скрізь тріумфували найбезсоромніша спекуляція, хаос і роз'єднаність. Переможці сильні, Німеччина слабка, безпомічна, принижена: у березні 1923 року французькі окупанти, не вагаючись, розстріляли з кулеметів демонстрацію німецьких робітників у Рурі. Німці відчули почуття аїресивної пригніченості. Як писав тоді один з них: «Минуле знищене, сьогодення хибке, майбутнє безнадійне».

У цей час перед Німеччиною були відкрито три історичні дороги. Першою була дорога до ліберальної західної демократії — під чорно-червоно-жовтогарячим прапором Веймарської республіки.

Цей шлях вітали німецькі інтелектуали Томас Мани, Альберт Ейнштейн, Бертольд Брехт і ін. Німецький лібералізм був, однак, неабияк скомпрометований в очах широких народних мас через зростаючу залежність уряду від магнатів німецького й американського капіталу (тодішніх німецьких «олігархів», що нажилися на війні) через сильну корумпованість влади й через її нездатність упоратися з економічним й соціальним безладдям.

Другим був російський шлях — у революцію під червоним прапором У дні листопадової революції 1918-го, коли над усім Берліном розвівалися червоні прапори, та й пізніше, в дні Баварської республіки 1919-го або І амбурзького повстання 1923-го, цей шлях видався цілком ймовірним. Активно боролися проти червоних націоналістично налаштовані офіцери й студенти.

Вони об'єдналися у фрейкор — 300-тисячну добровольчу армію, створену для придушення революції. Але вплив комуністів був все-таки сильним, особливо в таких землях, як Саксонія й Тюрінгія. Лідер комуністів Ернст Тельман був одним із організаторів Гамбурзького повстання.

А третьою була дорога до відродження імперії. Державний прапор Другого рейха був чорно- білий-червоний. 1 мільйони німців марили саме про нього. Вони сприймали катастрофу імперії не як закономірний підсумок її аномального розвитку й неадекватної політики, а як «листопадове зрадництво»: «ударили в спину» напередодні перемоги і продали Німеччину червоним, євреям і гендлярам. Соціальний гнів німців трансформувався в крайній націоналізм у ході пошуку зовнішніх і внутрішніх ворогів. Імперський націоналізм підсилювався тому, що в Німеччині, поряд із глибоким соціальним невдоволенням, існувало ще масове почуття ображеної національної гідності.

Один німецький солдат, точніше, єфрейтор, сміливий і дисциплінований, який роками годував вошей у мокрих і холодних окопах, писав своєму знайомому в Мюнхен: «Кожен з нас мас лише одне бажання, одержати можливість повернутися, щоб остаточно розквитатися з усією цією бандою...і Єфрейтора звали Адольф Гітлер.

б) встановлення нацистської диктатури Адольфа Гітлера

Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер. Як й інші капіталістичні країни, наприкінці 20-х рр. Німеччину охопила криза: обсяг виробництва знизився до рівня 1896 р., 1,5 млн. чоловік стали безробітними. З кризи Німеччина вийшла шляхом встановлення нацистської диктатури.

Ще у 1919 р. утворено крайню праву Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини (НСДАП), головою якої невдовзі став Я. Гітлер. У його партію кинулися крамарі, ділки, ремісники, майстри, дрібні чиновники муніципалітетів і фірм, — усі ті, чиє існування й перспективи були абсолютно незабезпечсними. Ці люди жили двома мріями: покарати «листопадових зрадників» і забезпечити реванш (відплату). їхнім закликом було: «Німеччина, прокинься!». їхньою ідеологією стали: культ нації-держави, сили та ієрархії. Вони розпочинали навіть ризиковані авантюри — такою авантюрою був путч Kanna навесні 1920 року, коли збройні військові загони монархічно настроєних націоналістів зайняли Берлін, а республіканський уряд втік зі столиці. Ця справа тоді провалилася, але прагнення реставрувати воєнно-монархічний режим, здійснити «консервативну революцію» залишалося.

Партія Гітлера у 20-і рр. ще слабка й нечисленна, але рахунок іде уже на тисячі та десятки тисяч. Вона росте не по днях, а по годинах. У ній багато робітників. Уже є свої збройні загони — штурмові загони CA (Stunnabteilungen'). На чолі 15 тис. штурмовиків («коричневосорочечників») стояв спочатку знаменитий ас Першої світової війни льотчик І ерман Геринг, потім капітан Ернст Рем. Коричневі сорочки Рем вилучив з військових складів, де вони даремно лежали, і одягнув у них своїх хлопців. 1 сам фюрер (вождь) уже не той соромливий, ввічливий інтелігент, яким його звикли бачити, але впевнений у собі, холоднокровний, сильний і здатний до ризику вовк - ватажок зграї, що кинувся до влади. Він має свою особисту гвардію — CC (Schutzstaffel — охоронні загони).

Відчуваючи соціальну напругу в країні, бачачи безпорадність влади, а також натхнений прикладом Муссоліні і його «походу на Рим», Гітлер вирішує організувати похід на Берлін.

Гітлер застосовує метод дуче — нахабність, натиск, перемога, влада. 8-9 листопада 1923 р. він намагається захопити владу в Баварії, у Мюнхені. На мітиніу в пивній Гітлер заявляє про початок «національної революції» і проголошує себе главою уряду. Цей виступ отримав назву «Мюнхенський путч» або «пивний путч». Але влада виявилася не така слабка, як думали нацисти. Армія залишилася вірною законному уряду. По нацистській колоні стріляли, 14 путчистів залишилися лежати в центрі Мюнхена мертвими. Гітлер, який затіяв путч, щоб піти на Берлін — тепер сидів у в'язниці. В розпачі хотів покінчити із собою, але не зміг.

Втім, шанувальники й шанувальниці з усієї Німеччини не забували його: у день його 35- річчя вся сусідня кімната була буквально завалена трояндами. Тепер він став фігурою загальнонаціонального масштабу — поруч із Герингом, теж учасником путчу, та відомим кожному німцеві генерал-полковником Еріхом Людендорфом - героєм Першої світової.

Гітлер опинився за ґратами у в'язниці Ландсберг. Його засудили до 5 років в'язниці, але відсидів він тільки 9 місяців — за цей час (1924) була написана, частково продиктована, основна частина книги «Mein Kampfo — «Моя боротьба». Саме тут були закладені основні ідеї нацизму - реваншизм, расизм і антисемітизм. Це була головна книга його життя — наполовину автобіографія, наполовину програма.

Основні ідеї цієї книги такі. Раса — вища цінність буття. Раси діляться на вищі й нижчі. Вищі — німці, арійці. Нижчі (halbmenschen) — євреї, цигани. «Абсолютно далека (і нижча) раса»

— слов'яни — східні й південні сусіди Німеччини. Об'єктивний сенс існування слов'ян — підготувати грунт для Німеччини. На цьому грунті відбудеться «зміцнення й збільшення арійського расового ядра». Чистота раси — джерело сили народу: «адже мавпи забивають до смерті всякого чужинця. А що годиться для мавп, повинно бути в ще більшій ступені придатним для людей». Чиста раса має расовий інстинкт, який вище будь-якого розуму. Небезпеки для раси

— ослаблення волі до боротьби й змішання крові.

Світове панування: «От уже кілька тисячоліть на цій землі йде безперервна боротьба», «Кожна істота прагне до експансії й кожний народ — до світового панування», «Планета - перехідний кубок і тому прагне потрапити в руки найсильнішого. Виживе найсильніший: буде досягнута перевага нещадних, безжалісних і сильних над духовно глибокими, гуманними й слабкими». Якщо основа раси — панування сили, то завдання політики — забезпечити расі міць для боротьби за існування й світове панування. Інструмент боротьби й остання мета політики — війна: «Війна для чоловіка — те ж, що пологи для жінки», «Війна є нормальним станом життя й розвитку суспільства».

Головна загроза расі й головний суперник у боротьбі за світове панування — єврей: «Євреї живуть, як паразити, на тілі інших націй». Єврей — «вічна п'явка», «вампір народів», «вірус», «таємна сила, що стала причиною порушення світового історичного розвитку». «Народ, що має імунітет до вірусу єврейства, стане володарем». В особі єврея був знайдений головний внутрішній і зовнішній супротивник. Єврейське населення протягом багатьох століть жило у значній частині Німеччини, і було фактично повністю германізоване. До листопада 1918 року воно проживало в «межах осілості». Після революції 1918 р. «межа осілості» була скасована. Зі Сходу Німеччини (Німецька Польща), і якраз після цього скасування, відбувся викид маси молодих, енергійних людей, яким раніше не давали можливості себе реалізувати. Вони стали займати позиції в торгівлі, у журналістиці, та й у політиці — як у консервативних, так і в революційних партіях. Ці «інші євреї» — несхожі на німців за зовнішністю, що говорили з акцентом і дуже активні, цілком могли стати колективним «козлом відбувайлом», винуватцем усіх німецьких лих. «У всьому винуваті євреї», проповідував Гітлер. У США вони володіють власністю, великими монополіями, у CPCP

— державою. У самій Німеччині вони — головні багатії — промисловці й фінансисти, що наживаються на післявоєнних німецьких нещастях. І ті, і інші, і треті «ненавидять Німеччину». Втілення єврейства — «єврейський більшовизм» і інтернаціоналізм — ворог єдності раси. Гітлер виголошує «священну клятву»: «Я бачу своє історичне завдання в тому, щоб знищити марксизм».

У Гітлера просто якесь божевільне бажання необмеженого простору для німців. Він вважає, що якщо німцям не вдасться завоювати життєвий простір, «те цей народ повинен загинути». Життєвий простір (Lebensraum) німці повинні одержати насамперед за рахунок Росії: євреї послабили Росію, вона готова впасти. Саме Німеччина повинна навіки покінчити з Росією як з державою. Необхідний військовий поворот убік Росії, оволодіння східним простором і його «нещадна германізація».

В 1925 р. президентом Німеччини був вибраний Пауль фон Гінденбург — одна з самих одіозних фігур Першої світової війни. Коли на початку 1925 р. Гітлер вийшов з в'язниці Ландсберг, «наці» (так їх називали в Німеччині) дихали на ладан. З 1924-1925 рр. економіка почала виправлятися, потім пішов деякий економічний підйом, і середні верстви («піхота фашизму») почали якось влаштовуватися в житті. Гітлер залишився майже один.

Але він не має наміру зупинятися. Він сказав: «Я буду продовжувати свій шлях з точністю й акуратністю сновиди». 1 фюрер з майже зниклої партії розбудовує величезну енергію. Хтось із сучасників справедливо помітив: «Нацизм — це енергія». Гітлеру вдалося досить швидко відновити нацистський рух. Справа, звичайно, не в «генії фюрера», скоріше, у соціальному, ідеологічному, психологічному коріннях фашизму, які існували й зберігалися в німецькому грунті.

Відновивши партію, Гітлер домагається успіху вже не на вулиці, а в парламенті. Він веде свою партію на вибори в рейхстаг. В 1928 р. кілька нацистів зуміли стати депутатами рейхстагу. «Ну, іепер бережіться! — вигукує пропагандист Геббельс. — Як вовк приходить в овечу череду, так і ми прийшли у рейхстаг». Його газета називалася «Ангрифф!» («Атака!»). У нацистів був уже італійський і власний, німецький досвід ефективних дій. І вони кинулися до влади.

У роки економічної кризи 1929-1933 рр. активність НСДАП і її роль у суспільстві зросли. Саме під час кризи в Німеччині й виник феномен НСДАП. Маргіналізація населення сприяла злету маргінальної партії: партія Гітлера у роки кризи швидко росла й поширювалася по всій країні. Ця незвичайна, сповнена енергії, агресивна партія мала не тільки штурмові загони, але й власні молодіжні, жіночі, профспілкові організації, партійну таємну поліцію (СД — Sicherheitsdienst). Із провалу «пивного путчу» Гітлер виніс такий урок: треба прориватися до влади, використовуючи вибори, а вуличне насильство повинне до пори до часу відіграти підсобну роль.

На вулицях розгорталися справжні сутички, бійки, побоїща між нацистами й комуністами. А через виборчі урни партія Гітлера одержувала разючі результати: в 1928 р. 800 тисяч голосів, в 1930 — 6,4 млн., в 1932 — 13 млн. (37 % голосів).

В Німеччині на хвилях кризи 1929-1933 рр. до влади рухався Гітлер. Улітку й восени 1932 року в рейхстазі — німецькому парламенті — виник своєрідний пат: приблизно 1/3 голосів мали буржуазні партії, 1/3 депутатів представляли ліві партії (соціал-демократи й комуністи) і 1/3 нацисти. Соціал-демократи виявилися в складному становищі —- вони не могли співпрацювати з буржуазними партіями, оскільки в 20-і рр. німецька буржуазія поводила себе вже занадто корисливо. З іншого боку, ворожнеча комуністів і соціалістів зайшла вже занадто далеко. Тим більше ніхто не прагнув безпосередньо об’єднуватися з нацистами — вони виглядали в очах буржуазії і інтелігенції зовсім нереспектабельно, іноді поводилися просто як бандити. Німецькі монополії були налякані зростанням впливу КПН на чолі з Е. Тельманом.

У 1932 р., під час виборів до Рейхстагу, найбільш впливові партії Німеччини — СДПН і Комуністична партія Німеччини (КПН) — замість утворення спільного виборчого блоку почали між собою політичну боротьбу. За вказівкою Й. Сталіна СДПН була оголошена головним ворогом комуністів. В результаті за комуністів проголосували 6 млн. чоловік, за НСДАП — 11,2 мільйона.

Терези німецької політики й історії захиталися. 1 так само, як і в Італії, і за прикладом Італії, велика німецька буржуазія поставила на Гітлера. Саме виконуючи побажання великих промислових і фінансових кіл, старий 86-річний президент П. Гінденбург ЗО січня 1933 р. призначив Адольфа Гітлера — лідера найбільшої в рейхстазі партії — рейхсканцлером, поставив його на чолі безпартійного уряду.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ ГІТЛЕРА

Адольф Гітлер був людиною темного, неясного й нсвизначеного етнічного походження. Народився в Австрії у містечку Браунау, проте в містечку велику частину населення складали чехи. Врешті прізвище Гітлер - чеського походження. Усе своє життя він говорив німецькою з дивовижним акцентом, чи то австрійським, чи то чеським. У школі він вражав учителів як

яскравими успіхами, так і неймовірними провалами, але навчання мало цікавило його. Його інтереси зосереджувалися на музиці, архітектурі й живописі. В 18 років він їде в царство музики, архітектури й живопису австрійську столицю Відень, щоб там довести світу, що він «не такий, як усі». У Відні, однак, майбутній фюрер терпить повний крах, провалюється на іспитах в Академію мистецтв, животіє у нічліжках і нетрях. Він називав цей час «найбільш сумним у житті». День оголошення війни 1 серпня 1914 року 25-літній невдаха зустрів у баварській столиці Мюнхені; збереглася його фотографія — гостроноса худа особа в мюнхенській юрбі. Він став добровольцем. На війні Гітлер був зв'язковим, посильним, служив зразково й хоробро — його полк брав участь в кровопролитних боях — від повномасштабного полку залишилася, може, одна третина, а Адольф

Адольф Гітлер

отримав найвищі солдатські нагороди: три залізні хрести.

Після капітуляції Німеччини страх і ненависть переповняли його. Треба було кудись приткнутися. Він став платним інформатором-пропагандистом німецької армії (рейхсверу), полум'яно агітуючи у Мюнхені проти Версальського миру принизливого для німецької нації, проти «єврейської Веймарської республіки», яку він уважав символом розкладання. Він примкнув до маленької партії, однієї з багатьох десятків партій, потім очолив її. Незабаром партія була перейменована в Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини.

Зненацька виявилося, що промови Гітлера сильно впливають на публіку — не тільки на невеликі купки в мюнхенських пивних, але й на багатотисячні юрби на великих мітингах, які його партія проводила в приміщеннях цирку. Гітлеру вдавалося точно вловлювати настрій слухачів, він міг входити з масою в психічний резонанс. Гітлер виявився оратором, здатним вводити юрбу в стан гіпнотичного захоплення, доводити її до захвату, до екстазу. Для мітингів він віддавав перевагу червоному кольору — колір найвищої напруги. Червоні полотнища в приміщеннях і на вулицях, червоні транспаранти на вантажівках і під час ходів, червоними були й плакати — ліс яскраво-червоних прапорів із чорною свастикою на білім тлі.

Пізніше Гітлер скаже: ідеї повинні відповідати умонастрою й бажанням мас. І ще: ідеї будуть мати успіх лише остільки, оскільки будуть досягати свідомості мас у найбільш примітивному виді. «Подібно жінці, маса більше любить того, хто владно вимагає, ніж того, хто просить». Він радив звертатися тільки до почуття і ніколи до розуму. Постійно повторював ті самі гасла: «Справедливість», «Ненависть», «Помста», «Перемога». Закликав: «У наших рядах повинні збиратися всі знедолені».

Внутрішня політика режиму. З приводу призначення А. Гітлера рейхсканцлером в ніч на 31-е січня 1933 р. нацисти організували в Берліні димну смолоскипову ходу. У лютому-червні 1933 року події в Німеччині розвертаються з кінематографічною швидкістю. Оголошені нові вибори в рейхстаг, а напередодні виборів нацистами організований підпал будинку німецького парламенту. Арештований лідер КПН Тельман, посилилися репресії проти комуністів. Ліквідуються права людини, створюються перші концтабори (туди відправляють «поганих німців»). Розігнані профспілки. Уведена смертна кара для антифашистів. Проведені в такій обстановці вибори дають нацистам більше половини голосів в рейхстазі. Але їм цього мало: після оголошення КПН поза законом, голоси, отримані комуністами, анулюються, і НСДАП має вже 2/3 голосів. Підвладний Гітлеру Рейхстаг ухвалює закон про передачу законодавчих функцій уряду. Незабаром забороняються всі партії, крім НСДАП. Фюрер оголосив націонал-соціалістичну революцію закінченою.

Насправді, нацистська революція закінчується влітку (1-3 липня 1934 року) у ході подій, що ввійшли в історію під бандитсько-романтичною назвою «ніч довгих ножів». Ще з середини 20-х років у НСДАП існувало ліве крило, яке ухвалювало всерйоз не тільки націоналістичні, але й соціалістичні гасла. Гітлеру вдалося серйозно послабити це крило, але не ліквідувати його. Тепер це крило вустами вождя штурмових загонів Е. Рема вимагало продовження тієї революції, яку один з сучасників досить влучно назвав революцією «спітнілих ніг». І фюрер ухвалює повністю знищити командирів штурмових загонів, убити Рема, а самі штурмові загони поставити під контроль відданої йому «гвардії» — CC (.Schutzstajfel — охоронні загони). Що й було зроблено в ході липневої різанини «товаришів по партії».

1-3 липня 1934 р. за наказом Гітлера була знищена верхівка штурмовиків на чолі з Ремом, попутно нацисти перебили деяких колишніх діячів опозиції.

Після смерті президента Гінденбурга (серпень 1934 р.) у руках Гітлера були зосереджені повноваження президента, глави уряду й верховного головнокомандуючого. Адольф Гітлер був офіційно проголошений фюрером німецької нації. Почалася історія Третього peuxyss — нової німецької імперії. Її центральне гасло: «Один народ, один рейх, один фюрер».

Нацистську систему влади, на відміну від фашистської, відрізняє особлива послідовність і логічність. Нацисти у всьому йдуть до кінця. У них чудово налагоджений репресивний апарат, ядром якого є CC — тепер загальнонімецький загін. Нараховуючи до кінця 30-х рр. 260 тис. чол., CC панує й над гестапо (Geheime Staatspolizei) — таємною політичною поліцією. Для забезпечення

Першим Рейхом, з точки зору нацистських ідеологів, була середньовічна Свяшенна Римська імперія німецької нації, другим — німецька імперія 1871-1918 рр. гниття партії з державою, у грудні 1933 р. прийнятий навіть спеціальний Закон про єдність партії й держави. Економічна система, у якій організоване примусове співробітництво підприємців і робітників під керівництвом держави, доповнюється системою фюрерства. Свій фюрер у колишніх профспілок, об'єднаних в Трудовий фронт. Свій фюрер у молоді, об'єднаної в «Гітлерюгенд». Свої «фюрери» на підприємствах. Ця система складається з одних суцільних фюрерів. Партія-Держава не допускають інакомислення. В країні діє єдина примусова ідеологія: усе, що суперечить нацистській ідеології (книги, картини чи люди) знищується.

На літо 1933 р. у Німеччині завершилося формування нацистської диктатури-.

• Гітлер отримав право видавати закони, які могли не відповідати конституції;

• засновано таємну поліцію •— гестапо;

• заборонено всі партії, крім НСДАП, всі профспілки, крім проурядового «Німецького трудового фронту»;

• запроваджено жорсткий контроль держави над промисловістю;

• основні економічні зусилля спрямовувалися на розбудову військово-промислового комплексу;

• майже всю економіку монополізовано (одна з найбільших монополій — монополія в авіаційній промисловості поплічника Гітлера — Г. Герінга);

• запроваджено загальну трудову повинність (1938);

• розвиток економіки став плануватися по чотирирічках.

Одна з характерних ознак нацистської ідеології — необмежена демагогія та спекуляція на національній гордості німців. Неймовірними зусиллями економічна криза була ліквідована, зменшено безробіття. У 1933 р. оборонна промисловість випередила на 50% докризовий рівень. Гітлер став готуватися до розширення території Німеччини.

Німецькі нацисти досить швидко навели «новий порядок» в країні. У їхньому активі: розв'язання проблеми безробіття, практично повне викорінення злочинності. Як і в Італії, і навіть більшою мірою, ніж в Італії, тут було посилене державне регулювання господарства, включаючи державну власність на підприємства (наприклад, державний концерн-монстр «Герман Геринг» нараховував 600 тисяч працюючих). Але головною турботою Гітлера стала підготовка до війни. Фюрер заявив: «Німеччина повинна озброїтися, розірвати Версальський договір, повернути загублені землі й знову повернути статус великої держави. А для всього цього треба позбутися євреїв». В 1933 р. Німеччина виходить з Ліги Націй і привселюдно відмовляється від основних положень Версальського договору, зокрема, від військових обмежень, накладених на Німеччину в Версалі. Гітлер вимагає «рівності в озброєннях». І відразу прискореним темпом починає створювати військову авіацію (Люфтваффе), а також військово-морський флот (Крігсмаріне). Конфіскований єврейський капітал фюрер теж кидає на модернізацію армії. В 1935 р. запроваджена загальна військова повинність. Одночасно, всупереч обмеженням Версаля, відтворений вермахт (регулярна армія за призовом) замість рейхсвера (обмежених сил самооборони).

У 1936 р. прийнятий 4-річний план розвитку воєнної промисловості, проголошено гасло: «Пушки замість масла» Якщо на початку 30-х років частка військових витрат у державному бюджеті становила в Німеччині 2 %, то наприкінці 30-х рр. вона доходить до 60 %.

Антисемітська політика нацизму в 1933-1939 рр. Нацизм — це державний антисемітизм'. спочатку державна дискримінація єврейської інтелігенції, удари по єврейському бізнесу (приблизно 20% німецьких підприємців), бойкот єврейських магазинів. Потім закон 1935 р., за яким усі 500 тисяч німецьких євреїв не визнавалися громадянами Рейху, заборона змішаних шлюбів, загальнонімецький єврейський погром у листопаді 1938 року - «Кришталева ніч».

Декретами 1938 р. євреї виключалися з господарського життя, проголошувалася «арієзація» єврейських підприємств.

З 1939 року йде створення єврейських гетто і, нарешті - «остаточне розв'язання єврейського питання». 20 січня 1942 р. в ході Другої світової війни на спеціальній нараді у Ванзеї (передмістя Берліна), намічалося повне фізичне знищення єврейського населення Європи і його витіснення за європейські межі. «У ході практичного здійснення остаточного вирішення єврейського питання Європа буде прочесана із заходу на схід», — говорилося в протоколі наради. В роки війни нацисти винищили 6 із 12 мільйонів ні в чому не повинного єврейського населення.

3.

<< | >>
Источник: Всесвітня історія XX початку XXI століть. Навчальний посібник: курс лекцій І Г JI. Гладка, В О. Дрібниця. - Івано-Франківськ,2012. - 336 с.. 2012

Еще по теме Німеччина у першій половині XX століття::