Найвиразніша риса імперії - це здатність утворювати величезну політичну спільноту, яка виходить за межі певних норм.Найперша імперія - імперія Саргона II, царя Аккаду, в Нижній Месопотамії - була гігантською порівняно з племінними територіями та князівствами шумерів і Вавілону.
Але імперія Саргона майже непомітна, коли порівняти її з імперією Ахеменідів. Смішно було б шукати абсолютну норму, щоб вивести з неї критерій, який дав би змогу визначити в цифрах, з якого рівня починається імперія.
Власне, загальну історію цікавлять не стільки імперії як такі, скільки культурні ареали, з якими вони прагнуть змішатися, і навіть, точніше кажучи, максимальні культурні ареали, вироблені традиційними історіями.Таке переплетення позначається на розгляді імперії як політії. Політія - це простір цілеспрямованого замирення всередину й імовірної війни назовні. Перший із цих двох чинників не вирізняє імперію на цьому рівні узагальнення. I навпаки, оскільки другий чинник - війна - може діяти тільки між політіями, то «простір імовірної війни» потребує наявності трансполітії щонайменше двох політій. Але кінець кінцем імперія виникає з тривалого й повільного процесу зрощення, починаючи з племені, і на останньому етапі вона утверджується завоюванням усієї трансполітії. Отже, імперія опиняється сама й без політії, з якою б треба було воювати. Але, з іншого боку, оскільки жодна імперія ніколи не була поширена на всю планету, то найбільші імперії мають принаймні потенційних суперників. Розглядаючи імперію під двома цими кутами зору: як політію і як транс- політію, ми маємо отримати достатню картину.