Канада у повоєнний період
Політика ліберальної та консервативної партії після Другої світової війни. Канада — конституційна монархія, федеративна країна, входить до Співдружності країн, яку очолює Велика Британія.
Голова держави — британський монарх, у Канаді його представляє генерал-губернатор, а генерал-лейтенанти — у провінціях, з яких складається ця держава. Найвищий законодавчий орган — двопалатний парламент (сенат і палата громад). Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром. Столиця — м. Оттава. За владу борються Ліберальна й Прогресивно- консервативна партії. З лютого 2006 р. прем’єр-міністр Канади Стівен Харне (консерватор).У ході Другої світової війни, з якої Канада вийшла без тяжких втрат, національний дохід країни навіть виріс удвічі і вона вийшла на третє місце серед промислово розвинутих країн, перетворившись на високорозвинену індустріальну державу, активного учасника міжнародної політики. Скориставшись послабленням Великої Британії, Канада фактично домоглася національної незалежності, а в економічному відношенні ставала все більш залежною від США. Так, протягом 1945-1956 рр. США збільшили свої довгострокові капіталовкладення в Канаді більш ніж в 2,5 рази — до 13 млрд. доларів.
У роки свого урядування Ліберальна партія Канади трималася неоліберальної політики й курсу на економічну й військово-політичну інтеграцію із США. Здобутками її керівництва стали: пенсії по старості, надання французькій мові рівних прав з англійською у масштабах всієї країни, стимулювання розвитку економічно відсталих регіонів (особливо провінції Квебек), зміцнення єдності країни шляхом конституційної реформи (1982).
Схожу політику провадили й консерватори. Після 1957 р. їхній уряд знизив податки, покращив систему соціального забезпечення, впровадив програму допомоги безробітним. Протягом 60-х років, незважаючи на періоди закономірного економічного спаду, Канада за обсягом промислового виробництва посіла сьоме місце в світі і водночас залишилася серед найбільших експортерів зерна.
Проблема Квебеку. Складною проблемою Канади є відносини між англо-канадським (59,1 %) і франко-канадським (29 %) населенням. В економіці та політиці переважають англоканадці. Франкоканадці (особливо провінція Квебек, де проживає більшість з них) не мали ні політичної, ні культурної автономії. У період економічних труднощів у Квебеці поширився рух за відокремлення від Канади, що знаходив підтримку у Франції. Компромісом стало прийняття з ініціативи прем'єр-міністра Канади П. Трюдо (вихідця із франкоканадської іромади) у 1969 р. закону про державний статус французької мови, тобто вона була зрівняна у правах з англійською.
Наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. ця проблема загострилася. Франко-канадські терористи з організації «Фронт визволення Квебеку» у 1970 р. захопили англійського дипломата, вбили одного з міністрів провінційного уряду Квебеку. Ліберальний уряд Трюдо за допомогою військових приборкав терористів, але проблема Квебеку залишилася найгострішою у внутрішньополітичному житті Канади.
Конституційна реформа 1982 року. 17 квітня 1982 р. була проведена конституційна реформа - набрала чинності нова конституція Канади — «Конституційний акт 1981 р.», який скасував Акт про Британську Північну Америку 1867 року (документ, за яким Канада жила з середини XlX століття). Втім, Канада залишилася членом Британської Співдружності. Ця конституція завершила офіційне становлення Канади як повністю суверенної федеративної держави, розширила повноваження провінцій. Однак нерозв'язаність проблеми франко-канадців та статусу Квебеку в Конституції 1982 р. (представники цієї провінції не підписали конституцію), стала основою подальшого загострення національного питання в країні. Проблема квебекського сепаратизму знову постала на початку 90-х рр., коли у цій провінції прийшли до влади партії, що виступають за розширення прав Квебеку. Вони домоглися проведення у 1995 р. референдуму про незалежність Квебеку, результати якого (49 % його учасників висловилися за незалежність, 51 % — проти) ще раз засвідчили госгрогу цієї проблеми.
У зв'язку з цим уряд вимушений був у 1997 р. внести зміни до конституції країни, зокрема, розширити автономний статус Квебеку, аж до надання йому права на відокремлення в разі волевиявлення більшості його населення, яким планує скористатися радикальна частина сепаратистських політичних сил провінції.Соціально-економічний розвиток країни у 80-90-ті роки. Після економічних криз 19741975 і 1980-1982 рр. та приходу до влади уряду консерваторів на чолі з Б, Малруні у 1984 р., економічна ситуація в країні стала змінюватися на краще. Політика «відкритих дверей», заохочування приватного підприємництва, зменшення соціальних видатків призвели до пожвавлення економіки і зниження безробіття. Канада — експортер сільськогосподарської продукції. За рівнем продуктивності праці та механізації аграрної галузі вона посідає одне з провідних місць у світі по виробництву цих товарів. 1 це при тому, що територія країни
знаходиться у зоні ризикованого сільськогосподарського виробництва. Канада вирізняється високим рівнем пенсійного забезпечення, належним рівнем життя і заробітної плати. Обсяг ВВП на початку 90-х рр. дорівнював 23,8 тис. дол. на душу населення. Згодом ситуація дещо погіршилася, що змусило уряд зменшити фінансування освіти й охорони здоров'я. До економічних проблем додалися політичні, пов'язані з невдалими спробами у 1992 р. вирішити національну проблему, що привело до поразки консерваторів. У другій половині 90-х років з
приходом до влади уряду лібералів на чолі з Ж. Кретьєном, що перемогли на виборах в 1993 р., вдалося зменшити рівень безробіття з 11 до 9,6 % і вивести країну із смуги економічного застою.
Зовнішня політика, встановлення відносин з Україною. Українці в Канаде У зовнішній політиці Канада співпрацює з США (останні мають свої воєнні бази у Канаді, існує об'єднана рада оборони США і Канади), з 1949 р. вона є членом НАТО, брала активну участь у Корейській війні (1950-1953), підтримувала англо-франко-ізраїльську інтервенцію в Єгипті (1956), виконувала миротворчі функції у Нікарагуа, Югославії, Камбоджі тощо.
У деяких питаннях позиції Канади й США розходяться: Канада не підтримала ідею створення багатонаціональних ядерних сил НАТО, не брала участі у в'єтнамській війні. Протягом 80-х — 90-х років Канада намагалася виконувати роль свого роду буферу між Радянським Союзом (Росією) і США, між Францією і США, між т. з. Третім світом і США, що сприяло піднесенню її авторитету в світовій політиці.Канада вже наступного дня після всеукраїнського референдуму — 2 грудня 1991 р., визнала незалежну Україну і встановила з нею дипломатичні відносини. Першим послом України у Канаді став колишній політичний в'язень, відомий правозахисник та громадсько-політичний діяч Л. Лук'яненко. Українсько-канадські відносини сьогодні є інтенсивними та багатобічними, в них активну участь бере чисельна українська діаспора в Канаді.
Українці — одна з найбільших етнічних меншин Канади: за переписом населення 1991 р. в країні проживало 1 млн. 54 тис. осіб українського походження, шо складає 3,8 % всього канадського населення. Українці живуть переважно у провінціях-преріях Канади: Онтаріо, Манітоба, Саскачеван, Альберта, Британська Колумбія. У цих провінціях українська мова, література, історія є складовими частинами шкільної програми. Понад 200 місцевостей в Канаді мають українські назви. Наукове, культурне, релігійне, спортивне життя українців дуже інтенсивне. Цікавим є факт, що упродовж більш як ста років перебування українців у Канаді (перші українські поселенці з'явилися у канадському порту Галіфакс у 1891 р.) побачили світ понад 250 українських періодичних видань: одне з найстаріших і найпопулярніших з них сьогодні — тижневик «Український голос», виходить з 1910 р. Всесвітньо відомі заснований у 1976 р. Канадський інститут українських студій Альбертського університету на чолі і професором Богданом Кравченком, Центр українознавства при Торонтському університеті ιπ.,ι керівний гвом дійсного члена Королівського наукового товариства (академії) Канади Павла Маючі. Серед видатних канадців українського походження — 24-й генерал-губернатор Канади Рамон (Роман) Джон Гнатишин, віце-президент Канадської телекорпорації Іван Фекан, художник Василь Курилик, бізнесмен і меценат Петро Яцик, історики Іван Рудницький і Орест Субтельний.
3.