Італія у другій половині XX століття. Італійське «економічне диво».

Політична боротьба в країні після визволення. Проголошення республіки. Італія сильно постраждала у ході війни: загинуло 500 тис. чоловік, 3 млн. лишилися без житла, обсяг промислового виробництва скоротився вдвічі, не вистачало продовольства, безробітними були 2 мільйони чоловік.

2 червня 1946 р. у країні проведено референдум з питань державного устрою і вибори до Установчих зборів. На референдумі 55 % виборців проголосували за встановлення республіки. Цей день став в Італії національним святом — Днем Республіки, яка офіційно була проголошена 18 червня. На виборах до Установчих Зборів більшість здобула ХДП, друге місце посіли соціалісти, третє — комуністи. Сформовано перший повоєнний коаліційний уряд, до якого увійшли представники ХДП, ІСП та ІКП. Але боротьба між соціалістами і комуністами, з одного боку, і християнськими демократами, з іншого, розкол в рядах соціалістів призвели до того, що у травні 1947 р. в результаті урядової кризи до влади прийшов однопартійний уряд християнських демократів.

За умов гострої політичної боротьби йшла робота над новою конституцією, яка набрала чинності 1 січня 1947 року. Її впровадження з січня 1948 р. остаточно ліквідувало монархію в Італії. Конституція — великий здобуток демократичних сил. У ній проголошені основні демократичні права — на працю, соціальне забезпечення, створення профспілок, рівноправ'я чоловіка й жінки. Згідно з конституцією, Італія — унітарна держава, парламентська республіка, в якій «держава та католицька церква незалежні та суверенні».

У 1948 р. в Італії відбулися вибори в перший республіканський парламент, на яких Християнсько-демокрагична партія, що набула масового характеру (понад 1 млн. членів) і активно підтримувалася всіма правими силами, Ватиканом і США, отримала перемогу і сформувала практично однопартійний уряд на чолі з лідером ХДП А. де Гаспері. Економічний курс Італії був спрямований насамперед на нагромадження капіталів для переобладнання виробництва за рахунок власних засобів і з допомогою кредитів, що надійшли після приєднання країни до «плану Маршалла». Значну частину цих кредитів отримали провідні монополії Італії: 35 % — «Фіат» (автомобілебудування), 4 0% — «Монтекатіні» (хімічне виробництво), «Едісон» (енергетика), «Оліветті» (електроніка) та деякі інші кампанії, навколо яких формувалося сучасне ділове життя. Почала змінюватися структура італійської економіки: швидко розвивалися нові галузі промислового виробництва і водночас уповільнилися темпи зростання сільського господарства. Масова міграція в місто сільського населення, особливо із малорозвинутого Півдня Італії, поряд з різким зростанням продуктивності праці вела до різкого зростання числа безробітних, багато з яких змушені були шукати роботу за кордоном. Все це сприяло загостренню боротьби між робітниками і підприємцями. За цих умов керівництво монополій, зацікавлене у стабільності виробництва, почало здійснювати т. з. політику «патерналізму» — будівництво для своїх робітників дешевих квартир, соціальних закладів, розвивати систему охорони здоров'я тощо.

Політика ліво центристських і правоцентристських урядів у 60-70-х рр.

• швидке оновлення основного капіталу;

• державна допомога приватним монополіям;

• приєднання до «плану Маршалла» та приплив приватного іноземного капіталу;

• запровадження у виробництво науково-технічних новацій;

• участь у процесі європейської економічної інтеграції (з 1957 р. Італія член ЄЕС);

• відкриття власних запасів нафти;

• високий внутрішній попит на товари;

• постійний величезний резерв робочих рук і низька заробітна плата.

Зробивши за роки «економічного дива» значний крок вперед в своєму економічному розвитку і зайнявши 4-е місце у Західній Європі і 6-е — у світі, Італія залишилася країною гострих соціальних й політичних проблем. До того ж, наприкінці 60-х рр. на зміну зростанню прийшла економічна криза. У 70-ті рр. економічний розвиток загальмувався, інфляція досягла 20% на рік. Все це ще більш загострило внутрішньополітичні проблеми в країні.

З часу проголошення республіки і понині в Італії існує багатопартійна політична система, а представницькі установи формуються на основі пропорційної виборчої системи. Характерною особливістю політичного життя Італії є те, що жодна з існуючих партій не набирає на виборах до парламенту більшості голосів. Традиційно всіх випереджала найбільш масова й впливова Християнсько-демократична партія. З 1948 р. і до початку 90-х рр. в Італії змінилося понад 40 урядів, але владу (пост прем'єр-міністра та ключові міністерські портфелі) незмінно зберігала ХДП, у коаліцію з якою входили ті чи інші партії. ХДП, програма якої ґрунтується на ідеях християнської демократії, має велику популярність серед населення.

Італія у 80-90-х роках. 80-ті рр. характеризувалися політичною нестабільністю: посилився вплив італійської мафії — таємної мережі злочинного світу та неофашистських ліворадикальних терористичних угруповань («червоні бригади»), У 1978 р. за спробу досягти порозуміння з комуністами вбито голову ХДП A. Mopo, у 1980 р. вибухнула бомба на вокзалі у Болоньї (загинули 85 чоловік), у 1981 р. викрито таємну масонську ложу «Пі-2», члени якої намагалися здійснити державний переворот. У 1982 р. вчинено замах на Папу Римського. Вищі ешелони влади дедалі більше втягувалися у спекуляцію, розквітала корупція державного апарату, вище чиновництво зрослося з мафією.

1992-1994 рр. відзначилися гострою політичною кризою, наслідком якої стали втрата впливу в суспільстві головних політичних партій Італії та поява цілком нових сил. Голова ради міністрів Дж. Андреотті (ХДС) був змушений піти з поста за звинуваченням у хабарництві. Недовго були прем'єр-міністрами і керівник політичного руху «Вперед, Італія» мультимільйонер С. Берлусконі, і безпартійний Л. Діні. Акція уряду й поліції «Чисті руки», спрямована на боротьбу з корупцією у вищих ешелонах влади, в ході якої суду було піддано понад 2 тис. осіб, в тому числі ряд вищих державних діячів та керівників мафії, не дала суттєвих результатів, але засвідчила глибину моральної кризи італійського суспільства і стала початком занепаду партійно-політичного механізму, що виник у ході руху Опору.

В середині 90-х рр. в країні сформувалися два основних виборчих блоки правоцентристський на чолі з С. Берлусконі (рух «Вперед, Італія», Християнсько дсміжріїїичииіі центр та партія Національний альянс) та лівоцентристський на чолі з відомим скономісюм Ii підприємцем Р.

У квітні 2006 р. в республіці пройшли чергові парламентські вибори, що принесли, з невеликою перевагою, перемогу лівим центристам на чолі з Р. Проді.

У зовнішній політиці Італія активно співпрацює із США (на її території розміщені американські військові бази — у Неаполі, Ліворно та ін.), була одним із засновників і є активним членом НАТО та ЄЕС. У 50-ті рр. вела активну політику на Близькому Сході, намагаючись поширити свій вплив на країни — постачальники нафти. На початку 60-х рр. стали розвиватися відносини із соціалістичними країнами. Зокрема, Італія виступила за мирне врегулювання конфлікту у В'єтнамі, однак на початку 80-х рр. відносини з соціалістичними країнами погіршилися у зв'язку зі «справою Антонова». Громадянина Болгарії Антонова італійська влада звинуватила в участі у замаху на Папу Римського.

Українсько-італійські відносини. Італія одна з перших країн Заходу в січні 1992 р. визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини. Успішно розвиваються українсько-італійські ділові контакти. У 1995 р., наприклад, укладено договір між Кременчуцьким автомобільним заводом і фірмою «Івеко» про спільне виробництво мікроавтобусів.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Письмово охарактеризуйте одну із названих країн:

1. Велика Британія

A) загальна характеристика Великої Британії — політичний режим; форма державного устрою; форма правління; партії, що борються за владу; показати на карті; столиця держави;

Б) ім’я монарха Великої Британії, з якого року при владі; прізвище сучасного прем’єр-міністра, його партійність; з якого року при владі;

B) роки перебування при владі, партійність М. Тетчер; причини, суть та наслідки реформ М. Тетчер; визначити характер реформ — неоліберальні чи нсоконсервативні;

Г) основні напрямки зовнішньої політики Великої Британії.

Зовнішня політика характеризується за схемою:

[Риторичне твердження з указаниям періоду] — [приклад з указаниям року]

Наприклад:

— у Британській імперії після Другої світової війни розгорнувся процес деколонізації — у 1947 р. здобула незалежність Індія, до кінця 60-х рр. Британія вивела всі свої війська з країн Азії;

— дипломатичні відносини з Україною після здобуття нею незалежності — у 1993 р. у Лондоні підписано Договір про принципи відносин і співробітництва.

2. П’ята республіка у Франції

A) загальна характеристика П’ятої республіки у Франції — дата утворення; причини утворення; політичний режим; форма державного устрою; форма правління; партії, що борються за владу; показати на карті; столиця держави;

Б) прізвище сучасного президента, його партійність; з якого року при владі;

Б) роки перебування при владі, партійність III. де Голля; основні заходи внутрішньої політики Ш. де Голля;

B) основні напрямки зовнішньої політики Франції.

Зовнішня політика характеризується за схемою:

[Риторичне твердження з указаниям періоду] — [приклад з указаниям року]

Наприклад:

— поєднання у колоніальній політиці у часи Четвертої республіки (1945-1958 рр.) відкритих воєнних дій проти колоній з політичними маневрами — 1946-1954 рр. — війна у В’єтнамі, проте 1954 р. визнали незалежність; 1956-1962 р. — війна в Алжирі; надання незалежності В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі (1954 р.), Марокко і Тунісу (1956 р.);

— дипломатичні відносини з Україною після здобуття нею незалежності — 1992 р. Франція визнала незалежність України; візит Президента Л. Кучми до Франції (1997 р.), візит президента Франції Ж. Шірака до України (1998 р.).

3. ФРН

A) загальна характеристика ФРН — дата утворення ФРН; політичний режим; форма державного устрою; форма правління; партії, що борються за владу; показати на карті; столиця держави (столиця ФРН до об’єднання та після);

Б) прізвище сучасного канцлера, його партійність; з якого року при владі.

B) причини повоєнного розколу Німеччини; характеристика «економічного дива» в ФРН: визначити термін «економічне диво»; роки «економічного дива» в ФРН; фактори, які сприяли «економічному диву»; показники «економічного дива»; передумови об’єднання Німеччини, дата об’єднання;

Г) основні етапи зовнішньої політики ФРН у повоєнний період.

Зовнішня політика характеризується за схемою:

[Риторичне твердження з указаниям періоду] — [приклад з указаниям року]

Наприклад:

— намагання ФРН у повоєнний період (50-і рр.) стати юридично рівноправним з державами- переможницями у Другій світовій війні, країнами Європи — в 1952 р. скасовано окупаційний статут ФРН, в 1954 р. дозволено сформувати армію (бундесвер);

— ускладнення відносин з CUIA на початку XXI ст. — уряд Г. Шредера не підтримав військову операцію США в Іраку (2003 р.).

4. Італія

A) загальна характеристика Італії — політичний режим; форма державного устрою; форма правління (з якого року); партії, що борються за владу; показати на карті; столиця держави;

Б) прізвище сучасного прем’єр-міністра, його партійність; з якого року при владі;

Б) характеристика «економічного дива» в Італії: визначити термін «економічне диво»; роки «економічного дива» в Італії; фактори, які сприяли «економічному диву»; показники «економічного дива»;

B) основні напрямки зовнішньої політики Італії у повоєнний період.

Зовнішня політика характеризується за схемою:

[Риторичне твердження з указаниям періоду] — [приклад з указаниям року]

Наприклад:

— постійне співробітництво з країнами Заходу у повоєнний період (50-і рр.) — Італія одна з засновниць НАТО (1949 p.), CEC (1957 p.);

— дипломатичні відносини з Україною після здобуття нею незалежності — у 1991 р. визнала суверенітет України; відкрито посольство; відбувся офіційний візит Президента JI. Кучми до Італії; укладено договори (1995 р. — про Дружбу і співробітництво; 2002 р.).

Обсяг роботи — до 20 речень

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Охарактеризуйте наслідки Другої світової війни для країн Західної Європи та визначте характер змін в розстановці політичних сил у повоєнному світі.

2. Визначте роль плану Маршалла у відбудові повоєнної Європи.

3. Приведіть факти, які свідчать про перетворення Спільного ринку на економічний, валютно- фінансовий і воєнно-політичний союз. Дайте власну оцінку перспективам участі України у інтеграційних процесах в Європі наприкінці XX- на початку XXl століття.

4. Проаналізуйте основні політичні, економічні, соціальні еволюції у країнах Західної Європи в другій половині XX століття:

А) реформи М. Тетчер та «третій шлях» Т. Блера у Великої Британії;

Б) соціально-економічний та політичний розвиток Четвертої Республіки, становлення П’ятої республіки у Франції (1958 рік);

В) процес проголошення республіки в Imautma державну програму боротьби з мафією в Італії; «

Г) нову східну політику» В. Брандта у ФРН.

5. Охарактеризуйте німецьке та італійське «економічні дива»,

6. Охарактеризуйте внутрішньополітичне становище Італії наприкінці XX століття - на початку XXl століття.

7. Проаналізуйте передумови, хід та наслідки об 'єднавчих процесів у Німеччині 1989-1990 років.

8. Зіставте специфіку соціально-економічного та політичного розвитку Франції, Німеччини та Великої Британії в 70-ті роки XX- на початку XXl століття.

9. Покажіть на карті зони окупації Німеччини, трансформацію Британської та Французької колоніальних імперій.

10. Аргументовано оцініть політичних діячів: Л. Ерхарда, Г Колля, Шарля де Голля, М. Тетчер.

11. Поясніть поняття і терміни: «репатріація», «грошова реформа», «економічне диво», «соціальне ринкове господарство», «центризм», «лейборизм», «тетчеризм», «третій шлях», «еліта», «мафія», «корупція», «патерналізм», «тероризм», «радикалізм».

12. Назвіть дати прийняття «плану Маршалла», розколу Німеччини, утворення ФРН і НДР, створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС або Спільний ринок), встановлення П'ятої (президентської) республіки у Франції, урядування в Британії прем'єр-міністра М. Тетчер, об’єднання Німеччини, референдум в Італії про долю монархії, укладення договору про Європейський Союз (CC).

КОНТУРНІ КАРТИ

1. Зони окупації в Німеччині (до 1951 р.) та Австрії (до 1955 р.).

ЛІТЕРАТУРА

1. Бураков Ю. Кипаренко Г., Мовчан С. Всесвітня історія: новітні часи: Підруч. для 11-го кл. серед, загальноосв. навч. закл. — Вид. 4-те, виправл. та доповн. — К.: Генеза, 2005. —С. 83-128.

2. Газін В.П., Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 — 2002 роки). Навчальний посібник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — K.: Либідь. — 2004. — C. H1 -169,209-245, 408-436.

3. Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 — 2002). Навчальний посібник. — Вінниця: Фоліант. — 2003. — С. 126-316.

4. Коломийцев В. Ф. Франсуа Миттеран: политик и человек // Новая и иовейшая история. — 1999. — № 1.

5. Перегудов С. П. Тони Блэр // Вопросы истории. — 2000. — № 1.

6. Тоді Ф. Нарис історії Європейського Союзу / Пер. з англ. — Київ, 2001.

7. Трубайчук А., Шевченко В. Шарль де Голль. — Киев, 1997.