Індія в другій половині XX - на початку XXl століття.
Перемога народів Індії у боротьбі за незалежність. Індія як колонія Британії брала участь у Другій світовій війні: 3 млн. індійців воювали на фронті. Під час бойових дій у країні розвинулося машинобудування.
Тому Індія виплатила всі борги Британії і вийшла з війни економічно зміцнілою. Однак країна була позбавлена адміністративної єдності. Причиною цього були багатоетнічний склад населення Індії, протистояння двох основних релігійних громад — індуїстів (близько 70 % населення), інтереси яких представляв Індійський Національний конгрес (IHK), та мусульман (близько 25% населення), що були об'єднані Мусульманською лігою. Усе це заважало згуртуванню населення й послаблювало національно-визвольний рух. І все ж, у 1942 р. Британія погодилася надати Індії статус домініону, дозволила вибори до Установчих зборів, а у 1945 р. дала згоду на створення кабінету міністрів — Всеіндійської виконавчої ради за релігійною ознакою, як того бажала Мусульманська ліга. Ця пропозиція викликала обурення більшості індійського народу. Країною прокотилася хвиля антианглійських виступів і збройних повстань в армії і на флоті. У 1945 р. страйкували 800 тис. робітників. У лютому 1946 р. повстали 20 тис. матросів у Бомбеї.У 1946 р. Індії надано статус домініону і проведені вибори по 2-х куріях — індуській і мусульманській. У серпні 1946 р. лідер IHK Дж. Hepy сформував Виконавчу раду. Але Мусульманська ліга відмовилася брати в ній участь. Розпочалися масові індо-мусульманські сутички. У 1947 р. згідно з «планом Маунбеттена» Індія поділилася на дві держави — Індію і Пакистан (у 1971 р. Східний Пакистан проголосив незалежність, утворивши Республіку Бангладеш). 15 серпня 1947 р. Індія стала незалежною, але реально отримала цей статус тільки згідно з Конституцією 26 січня 1950 року. Цей день вважається Днем незалежності країни.
Курс Дж. Hepy у внутрішній і зовнішній політиці.
З 1947 по 1964 р. Індію очолював видатний політик, філософ Джавахарлал Hepy, який перебував під значним впливом лівоцентристських соціальних ідей, з симпатіями ставився до Радянського Союзу. У внутрішній політиці було взято курс на об'єднання країни, оскільки на її території існувало понад 500 князівств. У результаті Індія стала федеративною державою, що складається з 25 штатів і союзних територій. У промисловості створено державний сектор. Вся промисловість поділена на три групи. Перша — велика промисловість, оборонні галузі, залізниці, аерокосмічна і металургійна промисловість, зв'язок; електростанції були викуплені державою; це становило 14-17% промислового сектора. Друга — легка та харчова промисловість, що залишилася у приватній власності. Третя — змішаний (приватно-державний) сектор, який охопив нові галузі промисловості: приладобудівну, нафтохімічну, радіоелектронну і автомобілебудівну (50% промисловості).Однак з часом курс Hepy викликав опозицію з боку тих сил, які обстоювали цінності західного світу, критикували його соціалістичні експерименти та політику нейтралітету. Загострилася криза й виявився розкол в IHK, а після смерті Дж. Hepy у 1964 р. країну охопила загальна криза.
Уряд Індіри Ганді На початку 1966 р. після затяжної економічної й політичної кризи IHK та уряд Індії очолила донька Hepy Імдіра Ганді, яка наполегливо проводила курс свого батька як у внутрішній, гак і у зовнішній політиці. Частка державного сектора в економіці збільшилася: у 1969 р. були націоналізовані 14 найбільших приватних банків, був прийнятий антимонопольний закон, націоналізовано імпорт бавовни тощо. Однак через падіння продуктивності праці на державних підприємствах, збільшення витрат па їхнє утримання новий прем'єр-міністр Раджив Ганді став провадити політику приватизації. За зразок було обрано японську економічну модель («переливання» грошей з прибуткових підприємств у неприбуткові, систему «патерналізму»).
Складною внутрішньою проблемою залишилося становище на селі, яке зупинилося на патріархальній стадії розвитку.
Аграрна реформа не проводилася, 2/3 селян орендували землю у поміщиків. Великий відсоток становлять безробітні і ті, що живуть за межею бідності, жебраки. Не менш складною проблемою є територіальна цілісність Індії. Сикхи, що становлять основне населення штату Пенджаб, вимагають незалежності і створення держави Халістан. Збройні загони сикхів ведуть боротьбу з індійською армією і тепер. У цьому конфлікті загинули І. Ганді (вбита у 1984 р. своїми охороннями-сикхами після того, як наказала ввести війська до священного храму сикхів, де вони переховувалися) та її син Р. Ганді (підірваний в 1991 р. під час виборчої компанії жінкою-самовбивцею, яка була буквально «начинена» вибухівкою). З труднощами розв'язувалося національне питання, зокрема питання про державну мову, а також суперечності між окремими кастами.Розвиток Індії у 80-90-х роках. Зовнішня політика. Після загибелі Р. Ганді внутрішньополітична ситуація залишилася нестабільною. На виборах перемагає то IHK (лівоцентристська партія), то Джаната-парті (права партія). Однак Індія все впевненіше проводить більш реалістичну й прагматичну політику. В цілому за роки незалежності країна досягла значних успіхів в соціально-економічному розвитку. Вона увійшла в першу десятку держав світу за обсягом промислового виробництва, налагодила виробництво сучасної складної продукції, втричі зріс збір зерна, удвічі збільшилася кількість грамотних, підвищився життєвий рівень населення, створений могутній науково-технічний потенціал, включаючи космічні й ядерні дослідження. Втім, це не означає, що гострі проблеми розвитку Індії розв'язані. Серед найбільш складних проблем сьогоднішньої Індії — значний зовнішній борг (понад 40 млрд. доларів), неписемність майже половини населення країни, безробіття, значні соціальні контрасти.
Важкі проблеми вирішував індійський уряд і в зовнішній політиці: війни з Пакистаном у 1947, 1965, 1971 роках за князівство Кашмір; конфлікт 1954-1959 рр. з Китаєм за Тибет тощо. У 1998 р. Індія випробувала власну ядерну зброю, чим поставила міжнародне співтовариство перед проблемою поновлення гонки ядерних озброєнь.
5.