Утворення КНР. Політика економічних реформ у Китаї у кінці XX століття.
Проголошення КНР. Культ особи Mao Цзедуна. Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю. Після закінчення Другої світової війни у Китаї продовжилася громадянська війна між створеною комуністами Народно-визвольною армією (HBA), що мала 1,5 млн.
(а з загонами самооборони — понад 10 млн. чоловік) і законним урядом президента Чан Кайші, що був лідером партії Гоміндан (Народна партія). Армія Чан Кайші нараховувала 4,3 мільйона осіб.Комуністів Китаю підтримував CPCP, що передав КПК частину трофейної японської зброї розгромленої Квантунської армії. CPCP постачав китайським комуністам пальне, машини, обмундирування, продовольство, допомагав військовими спеціалістами. КПК була, по суті, партією державної влади, що пропонувала більш реальну перспективу соціально-економічного розвитку Китаю, ніж Гоміндан. Теоретично комуністи захищали інтереси робітничого класу і селянства, однак робітників, зайнятих у промисловості, в Китаї нараховувалося 0,5% населення, а селянство навіть не думало про революцію. Рядовий китаєць в ідеях комунізму бачив не їхню антикапіталістичну суть, а продовження звичних для нього конфуціанських ідей сильної держави, колективних дій, відповідальних і порядних чиновників. Капіталістичні ідеї, які обстоювала партія Гоміндан, з їхнім акцентом на приватній власності не збігались з традиційними ідеалами китайців. Тим більше, що клан Чан Кайші безсоромно грабував населення в роки свого правління. Після боїв 1946-1949 років війська Чан Кайші відступили на острів Тайвань, створивши там незалежну державу — Китайську Республіку, що до сьогодні не визнана жодною країною.
1 жовтня 1949 р. на території континентального Китаю проголошено Китайську Народну Республіку (КНР), яку одразу ж визнав CPCP. KHP — найбільша за чисельністю населення країна світу, в ній проживає 1,3 млрд. чоловік. Головою держави став лідер комуністичної партії — Mao Цзедун, який намагався «китаїзуватп» комуністичні погляди, наблизити їх до китайських традицій.
Вся влада на місцях належала військово-адміністративним комітетам. З 1953 р. розвиток економіки Китаю йшов згідно з п'ятирічними планами. Середні темпи економічного зростання країни в першій п'ятирічці були нечуваними для світової економіки — 20% за рік. На 1956 рік було націоналізовано шляхом викупу майже всю промисловість, здійснено аграрну реформу: 300 млн. селян отримали 47 мли. гектарів землі. У цьому ж році завершено кооперування селян.Після початку десталінізації CPCP Мао, що не визнав курсу М. Хрущова, розпочав здійснювати багато в чому авантюрну політику «трьох червоних знамен» — «великого стрибка», «генеральної лінії» і «народних комун». «Генеральна лінія» означала форсоване будівництво комунізму через «великий стрибок». У 2-й п'ятирічці (1958-1962) було заплановано збільшити промисловий потенціал країни у 6,5 раза; щорічний приріст у промисловості повинен був складати 45 % на рік, а сільського господарства — 20 %. Гаслом «великого стрибка» стало висловлювання Мао: «Три роки упертої праці — десять тисяч років щастя»; було введено зрівнялівку в оплаті праці.
Нехтуючи економічними законами, комуністи запровадили казарменні умови життя — все населення було об'єднано в комуни (розпочалося впровадження в життя гасла «народних комун»). На селі ліквідовано не тільки приватну, а й особисту власність — спільними ставали домашня худоба, птиця, присадибні ділянки. Така політика призвела до голоду і катастрофічної нестачі товарів. Нещадно експлуатувався трудовий ентузіазм народу, активно формувався культ особи Mao Цзедуна, якого було проголошено «Великим керманичем» китайського народу. Він розпочав претендувати на особливу роль Китаю як наддержави, яка повинна була очолити «третій світ», тобто країни, що розвиваюгься.
На 1959 рік стало зрозумілим, що такий курс комуністів призвів до занепаду китайської економіки. Збитки складали 100 млрд. юанів. За картковою системою на рік на одного чоловіка видавалося 180 кг крупи, 4,5 кг м'яса, 1,8 кг масла, 1,5 кг цукру, 5 м бавовняної тканини.
Тому в 1961 році форсоване будівництво комунізму було призупинене, селянам повернули їхнє особисте майно, збільшили матеріальну зацікавленість в результатах праці.Частина партійної верхівки, у тому числі міністр оборони Пен Дехуай, виступили проти такої політики Мао. Відповіддю на це стала «культурна революція», що пройшла в 1966-1976 роках. Її мета — знищити інакодумців у партії, органах влади, серед інтелігенції. По всій країні прокотилася хвиля погромів і вбивств викладачів, вчителів, що їх здійснювали молоді фанатики Mao — загони хунвейбінів («червоних охоронців») і цзаофанів («бунтівників»). Закривалися школи, вузи, наукові установи. У країні був встановлений військовий контроль, а новим гаслом стало: «Вся країна навчається в армії, весь народ — солдати». Збитки від таких дій склали 500 млрд. юанів, було репресовано понад 100 млн. осіб. Розгромивши до 1968 року опозицію, Мао, спираючись на армію, розігнав молодіжні загони — вони були відправлені в село на «перевиховання».
Смерть Mao Цзедуна і боротьба за владу. Реформи Ден Сяопіна. Після смерті китайського лідера у 1976 році в партії розпочалася боротьба за владу. Вона розгорталась між прибічниками «поміркованого курсу» на чолі з Ден Сяопіном і вихованцями «культурної революції» на чолі з Xya Гофеном. Щоб виправдати невдалі реформи Mao Цзедуна, Гофен звинуватив у всіх негараздах його епохи радикальну маоїстську групу з представників шанхайської партійної еліти на чолі з Цзян Цин, так звану «банду чотирьох». Однак Гофен, що був прем'єром Держради, не мав авторитету Mao Цзедуна і не зміг стати національним лідером. Ним став начальник Генерального штабу HBA Ден Сяопін, з ім'ям якого пов'язані кардинальні зміни у житті китайського суспільства.
В грудні 1978 р., після III Пленуму ЦК КПК, розпочалися економічні реформи. Ден Сяопін розумів, що Китай відстав від сусідніх країн, які перетворилися на нові, індустріальні держави. Для нього не було особливо важливим те, що ринкові реформи не відповідають марксистським поглядам.
Він казав: «Не важливо, якого кольору кішка, лише б вона справно ловила мишей». Спочатку було реформоване сільське господарство, оскільки 800 млн. населення проживало у сільській місцевості. Колгоспи були розформовані, земля віддана родинним бригадам в оренду спочатку на 10-15 років, а пізніше на більш довгі терміни. Основну частину врожаю було дозволено продавати за вільними цінами, а державні закупівельні ціни піднялися на 20%. Гасло «Збагачуйтеся!», що було кинуте в маси, спрацювало — і Китай невдовзі повністю забезпечив себе продовольством. У 1984 році виробництво зерна на 50 % перевищило рівень 1975 року.З 1984 р. розпочалися реформи у промисловості. Було надано певну господарську свободу підприємствам, зокрема право виходу на зовнішні ринки, стала заохочуватися підприємницька діяльність і залучення іноземного капіталу. Було скорочено бюрократичний апарат. Одночасно на східному узбережжі Китаю створено 61 спеціальну економічну зону навколо найбільших промислових міст — Шанхаю, Гуанчжоу та інших. Тут закордонні підприємці могли вільно вкладати свої капітали (за 16 років реформ було вкладено 181 млрд. доларів переважно китайською діаспорою). Китай також отримав кредити від США і Японії на модернізацію виробництва. За обсягом ВВП Китай зрівнявся з Японією, середньорічний приріст ВНП в 19791995 роках складав 9,8 %. За 15 років (1980-1995) ВНП зріс у чотири рази. Виробництво ВВП на душу населення складає 500 доларів на рік.
У 1982 році прийнято нову Конституцію Китаю, в яку увійшли сформульовані Сяопіном «чотири політичні принципи»: соціалістичний шлях розвитку; диктатура народу; керівництво КПК; марксизм-ленінізм та ідеї Mao Цзедуна. У 1987 році було оголошено про початок третього етапу реформ — політичного. Передбачалося поступово перейти до поділу державної влади і обмежити роль КПК. Однак виступ студентів у 1989 році на центральній площі Пекіна Тяньаньмень з метою пришвидшення цих реформ і жорстоке придушення цього виступу владою загальмували процес демократизації.
Навпаки, партійний контроль в суспільстві посилився.KHP на міжнародній арені До смерті Сталіна Китай був надійним союзником CPCP, однак Mao у 1957 році взяв курс на доцільність 3-ї світової війни. Оголошено, що ворогами Китаю є США — «загниваюча капіталістична країна», і CPCP — «соціал-імперіалістський хижак». Mao розраховував, що після 3-ї світової війни, в якій загинуть і США і CPCP, соціалізм запанує у всьому світі, а Китай стане лідером такого світу. З цією метою Китай намагався втручатися у будь- які військові конфлікти, щоб розпалити їх. У 1959 р. Китай відібрав в Індії Тибет, у 1969 р. спровокував прикордонний конфлікт з CPCP на о. Даманському, у 1979 році розпочав зіткнення з В'єтнамом.
З початком економічних реформ Китай намагається вести помірковану лінію, укріплює торговельні зв'язки з Заходом. Ще в 70-х роках було нормалізовано відносини з США. У 1997 р. під юрисдикцію Китаю від Британії перейшов Гонконг (Сянган). Тут протягом 50 років буде зберігатися ринкова економічна система (відповідно до проголошеного лідерами KHP гасла «Одна країна — дві системи»). Згідно з домовленістю у 1999 році до складу KHP відійшла колишня португальська колонія Аоминь (Макао). Питання о. Тайвань (Китайської республіки) до сьогодні не вирішено, KHP вимагає від усіх країн, з якими має дипломатичні відносини, невизнання цієї держави. Тайвань (Китайська республіка) являє собою високорозвинену індустріальну державу, не визнану світом.
У 90-х роках KHP розширив економічне співробітництво з країнами Південної і Південно- Східної Азії, намагаючись стати конкурентом Японії. Китай є другим, після Росії, торговим партнером України. Новий імпульс українсько-китайським відносинам надав офіційний візит президента України Л. Кучми в Китай у 1995 році.
4.