Демократичні революції 1989-1991 рр.: причини, особливості та наслідки.

Передумови і причини революцій, їх характер, спільні риси та особливості. Встановлення демократичного ладу в східноєвропейських країнах. Наприкінці 40-х рр. у країнах Східної Європи запанував державний устрій тоталітарного типу, на зразок радянського.

В результаті здійснення форсованої індустріалізації при значній економічній підтримці CPCP, на середину 50-х років країни Східної Європи створили значний економічний потенціал і в цілому завершили перехід до індустріально-аграрного типу суспільства. Втім, ціна, яку заплатили за це східноєвропейські народи, виявилась надто високою: зростання виробництва супроводжувалося збільшенням диспропорцій в розвитку народного господарства. Зокрема, надання переваги важкій та оборонній промисловості при занедбанні сільського господарства та виробництва споживчих товарів не сприяли підвищенню життєвого рівня населення, що створювало велику соціальну напругу в суспільстві. Темпи розвитку націоналізованої промисловості і колективного сільського господарства з кожним роком уповільнювалися насамперед через екстенсивні методи виробництва та командно-адміністративну систему управління економікою. Відсутність конкуренції, економічних стимулів до праці погіршували якість продукції. Державний монополізм призводив до зростання цін. У цілому темпи розвитку економіки і життєвий рівень населення держав Східної Європи відставали від індустріально розвинутих країн Заходу, хоч, наприклад, Чехословаччина до війни була однією з найрозвинутіших у Європі держав.

Першою спробувала вийти за межі радянської системи Югославія за часів правління Й. Б. Тіто у 1948-1953 рр. За це вона була «відлучена» Сталіним від соціалізму. Внутрішня нестабільність виявилася і у спалахах народного невдоволення: у Східній Німеччині (1953), Угорщині та Польщі (1956), Чехословаччині (1968-1969). Однак усі ці народні повстання й виступи, як і спроби проведення економічних реформ у 60-ті роки в Угорщині, Польщі, Чехословаччині та Югославії, спрямованих на ринкову модернізацію соціалізму, були або придушені радянськими військами чи зазнали занепаду через непослідовність їх проведення й опір консервативних сил.

За 40 років свого панування у Східній Європі тоталітарні режими, незважаючи на окремі спроби реформування соціалістичної системи, не вирішили основних проблем внутрішнього життя'.

• в економіці не змогли забезпечити вищий порівняно з капіталістичними країнами рівень розвитку і матеріального достатку; не оволоділи здобутками HTP;

• у соціальній сфері стали гальмом на шляху формування громадянського суспільства; суспільне життя було повністю одержавлене, будь-яка ініціатива за його межами переслідувалася;

• у політиці призвели до ліквідації основних політичних прав і свобод людини, на зміну республіці або монархії прийшов напівфеодальний режим радянського типу.

Тоталітарно-комуністичні режими стали гальмом прогресу, хоч і мали деякі позитивні риси — безкоштовну освіту та охорону здоров'я тощо. Після періоду «застою» 70-х років у 80-ті рр. країни соціалізму ввійшли у смугу системної кризи. її першими симптомами стало погіршення економічної ситуації і, відповідно, поява нових соціальних проблем: безробіття, інфляції та падіння життєвого рівня. Наприклад, навіть в найзаможнішій з країн «соціалістичного табору» — НДР, споживання на душу населення становило близько 40% під американського рівня, а в інших країнах соціалізму цей показник був ще нижчим. А відставання у таких галузях, як обчислювальна техніка, інформатика, електроніка було вражаючим.

Політичне банкрутство керівництва правлячих партій, неефективність адміністративно- командних методів управління та небажання більшості населення жити по-старому, в умовах тоталітарно-комуністичного режиму, — все це визначило виникнення у другій половині 80-х років в країнах Східної Європи своєрідної революційної ситуації. Тому, коли в результаті горбачовської «перебудови» в CPCP змінилася політична ситуація і він вже не міг, як раніше, контролювати становище в цих країнах, Східною Європою прокотилася хвиля революцій. Вони мали народний, демократичний, антитоталітарний характер. Поштовхом до революцій стали перебудовні процеси в CPCP, відмова нового радянського керівництва від «доктрини Брежнєва» і визнання права народів Східної Європи самостійно обирати шлях свого розвитку.

За характером революції були антикомуністичні, демократичні, антирадянські.

Спільні риси цих революцій:

• вони розгорталися майже одночасно — в другій половині 1989-1990 рр.;

• широка участь у революційних подіях народних мас: масові страйки, демонстрації, акти громадянської непокори;

• основну роль у цих революціях відіграли: інтелігенція, зокрема, т. з. дисиденти, які виступили ініціатором перетворень;

• студентство, що було каталізатором усіх подій, першим розпочинало виступи;

• до влади прийшли колишні дисиденти;

• робітники — основна маса страйкарів і демонстрантів;

• спільна мета — прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих комуністичних і робітничих партій, встановити дійсно демократичну форму правління і на основі широкої демократії та ринкової економіки оновити політичне й соціально-економічне життя суспільства. У зовнішній політиці — позбутися впливу CPCP і радикальна переорієнтація на Захід, «повернення до цивілізованої Європи».

Особливості революцій в країнах Східної Європи:

• події у Польщі розпочалися раніше від усіх, ще на початку 80-х рр., і були розтягнуті у часі;

• партійна верхівка Угорщини добровільно склала свої владні повноваження;

• у Чехословаччині події розгорталися мирним, безкровним шляхом;

• Болгарія, Албанія і Румунія були одними з останніх, що позбулись тоталітарного режиму, а особливість румунських подій — у їхньому кривавому характері;

• революція в Югославії йшла паралельно з розпадом країни і призвела до тривалого міжнаціонального конфлікту і війни.

Демократичні революції в Центральній та Південно-Східній Європі стали найважливішою історичною подією другої половини XX ст. їхнім результатом стали не тільки кардинальні внутрішні зміни в країнах регіону, але й нова розстановка сил в Європі. Закінчилася конфронтація між Сходом і Заходом, прийшов кінець тривалій «холодній війні».

Революції у Східній Європі у 1989-1990 рр. призвели до розпаду тоталітарних режимів, та до поступового перетворення колишніх соціалістичних країн на держави з ринковою економікою і громадянським суспільством, демократичним суспільним устроєм. Відбулося утворення нових держав на терені Чехословаччини та Югославії.

Основними напрямами демократичних перетворень в країнах Центральної та Південно- Східної Європи стали: формування багатопартійної політичної структури, становлення політичного плюралізму, демократичного громадянського суспільства та правової держави; відновлення регулюючої ролі ринку і повноцінних товарно-грошових відносин; перехід до конвертованої валюти, до багатоукладності економіки та співіснування різноманітних форм власності, включаючи визнання приватної власності і ринку найманої робочої сили; демонтаж командно-адміністративної системи, децентралізація та демократизація господарського життя.

Таким чином, з початку 90-х років XX ст. в східноєвропейських країнах розпочався процес крутої ломки політичних і економічних структур авторитарно-бюрократичного «соціалізму» і переходу до нової системи політичних та соціально-економічних інститутів сучасного демократичного суспільства.

Стрімкість і на перший погляд легкість зламу комуністичного ладу викликала в східноєвропейських країнах хвилю ейфорії й сподівань на так саме швидке розв'язання усіх суспільних проблем, що накопичувалися десятиліттями, і входження чи, точніше, повернення до 208

західної цивілізації. Втім, суспільство в цілому не було готове до сприйняття західної моделі розвитку, що надзвичайно ускладнювало проблеми постсоціалістичного перехідного періоду в країнах Східної Європи. В більшості з них радикальна ломка економічного механізму, шо супроводжувалася широким процесом приватизації, повною лібералізацією ринкових відносин, введенням конвертованості національних валют, демонтажем колишньої системи державного регулювання привела до глибокого економічного спаду. «Стрибок в ринок» виявився для них тяжким випробуванням: криза переросла в стагнацію виробництва та інфляцію, привела до спаду життєвого рівня, диференціації прибутків й соціальної поляризації суспільства. Лише Угорщина, Польща, Чехія та частково Словаччина, Словенія і Хорватія досить швидко подолали економічну кризу і з 1993 р. в них почалися позитивні зміни.

Значний комплекс соціально-економічних проблем, що постав перед східноєвропейськими країнами в постсоціалістичний період, негативні настрої чисельних соціальних груп (за соціологічним опитуванням у 1994 р. від 50 до 70% населення цих країн були невдоволені демократичними перетвореннями) відбилися й на їхньому політичному житті. У 1993-1994 рр. виникли суперечності в лавах демократичних сил і колишньої дисидентської опозиції, в активний політичний наступ перейшли ліві партії. Вони перемогли на парламентських виборах в Польщі, Угорщині, Болгарії, Словаччині. Соціалісти перебувають при владі і в новій Югославії після розпаду колишньої федерації. Повна руйнація всіх політичних структур відбулася в Албанії після державного перевороту 1997 р. Лише втручання миротворчих міжнародних сил запобігло повному хаосові в цій країні. Однак зміна державного ладу в країнах Центральної і Південно-Східної Європи носить незворотний характер і вони, хоча й різними темпами, просуваються шляхом демократичних перетворень до «єдиної» Європи.

3.