Харчування

Тих, хто працював у бауера, харчували краще: їжа значно смачніша, поживніша, дістати її було легше. Так, П. Петрошенко зауважує: «.а в селі ж таке, працюєш на полі, тут можна і огірок вирвати, і горох вирвати. І господарі кормили, кормили своїх працівників не того, шо там жаліли, а того і волів кормлять не того, шо їх жалко, а того, шо він не тягтиме воза чи плуга»^[431].

Раціон харчування працівників у бауера відносно різноманітніший: вони отримували і перші, і другі страви, мали змогу в літньо-осінній період їсти фрукти, упродовж року вживали молочні продукти. Окрім цього, часто остарбайтери їли за одним столом із господарями, ту ж саму їжу, що й вони. Такі умови харчування сільськогосподарського робітника дали привід остарбайтерам стверджувати про переваги роботи в селі: «. хто у хазяйнів був. можна сказать. не було великої нужди»^[432], «... хто попав десь до господаря (бауера), тим було жирніше, а хто. на виробництво, тим було трудніше»^[433].

Східні працівники виробили свої стратегії поведінки щодо незадовільних умов харчування. Найперше вони пристосовувалися до нового раціону харчування. Причому спочатку чимало остівців відмовлялися від запропонованих страв. «... Вона (баланда. - В. Д.) мені не сподобалась, недивлячмсь на те, що я голодний був. Я віддав (своїм товаришам. - В. Д.)», - пригадує Г. Марченко¹. Ю. Швайченко також не їла в перші дні, а потім звикла^{[434] [435] [436]. Подібну реакцію на харчування спостерігаємо і в колишнього примусового робітника П. Проскури: «. зразу. приготовили нам їжу - суп морковний, він солодкий - ми його не їли. на утро. суп із брукви, ми його тоже не їли без привички». Та голод змусив робітників звикнути до тамтешнього харчування. У їхніх спогадах зустрічаємо такі пояснення: «.}

Наступна стратегія поведінки примусових робітників - це часткова відмова від пропонованої їжі протягом усього перебування в Німеччині. У такому випадку остарбайтери «дохарчовувалися» хлібом, недоїдками після робітників інших національностей, бутербродами, що їх потай давали робітники-іноземці чи самі німці тощо.

Ще однією стратегією поведінки остарбайтерів стала спроба раціонального розподілу отриманих харчів. Як уже ми зазначали, на багатьох підприємствах хліб видавали кілька разів на тиждень, а робітник сам вирішував, коли його з’їсти. Окремі остівці розподіляли отриманий хліб на кожен день, а деякі не витримували - з’їдали відразу, а потім голодували. Щоб утриматися від спокуси, остарбайтери вдавалися до певної тактики. Наприклад, зумисно не сиділи в таборі, а ходили на прогулянки до міста.

Остарбайтери усіляко намагалися отримати поживнішу їжу. Це можна було зробити, ставши останнім за порцією в чергу. Таким чином робітник мав густішу страву: «... щоб десь там із дна, густіше»¹. Отже, декому вдавалося втамувати голод на триваліший період, ніж його товаришам.

Зрідка в поведінці остарбайтерів зустрічається стратегія самогубства. На такий крок зважувалася людина, переконана, що лише таким чином позбавить себе від фізичних страждань. Так, В. Поляков пригадує, що його товариш, який хворів на виразку шлунку, закінчив життя самогубством саме через погане харчування.

Окремі робітники з метою пошуків кращого харчування - тікали. Яскраво це можна простежити на прикладі поведінки І. Осаулка. Остарбайтер, доки працював у бауера, де годування було відносно добрим, взагалі не думав про втечі. Але, потрапивши на шахту, юнак зрозумів: «... довго не витримаю. Треба якось рятуватися. І виникла в мене одна думка... вирішив утікати»^{[438] [439]. Таку стратегію поведінки Т. Пастушенко називає найбільш радикальним «протестним способом остарбайтерів проти поганого харчування»[440].}

Наступна лінія поведінки остарбайтерів - колективні протести проти поганого харчування. Вони могли закінчитися або покаранням, або покращенням щоденного раціону. У першому випадку примусових працівників позбавляли їжі на кілька днів, відправляли очільників бунту до концтабору, тілесно карали тощо. Так, проти поганого харчування у 1943 р. організували протест мешканці табору «Гюттерлі» у м. Зіген. Учасників бунту побили гестапівці, шістьох «керівників» відправили до концтабору^[441].

У другому випадку остарбайтери отримували їжу кращої якості. Колишня примусова робітниця М. Пазинич пригадує: «(після протесту. - В. Д.) забрали вони (німці. - В. Д.) той бідон, понесли назад. через время приносять розсольник. там і картошка, і морква, і там огірочок». Відзначимо, що, організовуючи акцію непокори, остарбайтери боялися покарання: «... ми думали, буде страшне покарання...», - говорить З. Кривич¹.

Найбільш поширена лінія поведінки східних робітників - намагання дістати додаткові харчі різними способами. Один із них - обмін менш значимих речей на продукти харчування. Обмін проводився між «східняком» і працівником іншої національності, з німцями та між собою. Наприклад, Г. Дерій пригадує, як остарбайтери вимінювали в іноземців тютюн, надісланий посилкою з дому, на хліб. Шахтар Г. Сябро обмінював мило, яке йому видавали на роботі, у німців на їжу^{[442] [443]. Між собою примусові робітники, як правило, обмінювали одяг на їжу і навпаки.}

Наступним способом дістати додаткове харчування була нелегальна купівля продуктів у магазинах та в пересічних німців. «За. марки я могла нелегально купить буханку хліба, перепродували. находились такі люди, шо замотає хлібину кудись там. І коло нашого лагеря ходить туди-сюди. вискочиш там - і купиш», - розповідає К. Герасимова. Є. Тараненко з подругами купували хліб у звичайних німецьких магазинах: «.зайдемо, а в магазині продають хліб. познакомилися добре (з продавцями. - В. Д.).

Легально продукти харчування можна було купити у спеціальних магазинах для остарбайтерів, що діяли при великих трудових таборах. Тут за Rm продавали лимонад, пиво, соєвий шоколад, овочі тощо.

Інколи східні робітники отримували посилки з дому, з різноманітними крупами, печивом, борошном тощо. Колишні примусові робітники розповідають: «... посилку получила, пшона 250 г - з дому»¹; «... мама вислала... 200-грамову... посилочку... коржиків»^{[445] [446].}

Додатково остарбайтери «дохарчовувалися» залишками їжі після іноземних робітників. Так, І. Бугло, працюючи водієм електрокари, розвозив обід по цехах. Він пригадує: «... після іноземців залишалися залишки їжі, і я намагався, щоб ці залишки розібрали наші хлопці, які вже чекали мене з відрами»^[447]. Траплялися випадки, коли в селах голодні примусові робітники споживали призначену для домашніх тварин їжу: «. було таке, шо й їла те, шо й свинім давала, тільки шоб хазяїн не бачив».

Остарбайтери, які працювали на промислових підприємствах, часто займалися підробітками. Це була підсобна робота на табірній кухні, у німецьких фермерів, прибирання будинків, робота вантажником тощо. Плата за надані послуги - додатковий харчовий пайок.

До кримінальних способів здобути додаткові продукти харчування належать крадіжки. Як правило, у місцевого населення крали харчі (картоплю, буряк тощо)^[448], продуктові картки^[449] або речі, які можна було обміняти на продукти харчування. У таборах поміж остарбайтерів крадіжки - також поширене явище. Так, Г. Дерій розповідає, що в неї вкрали шматок сала, привезений з дому.

Окремі дівчата-остарбайтерки здобували харчі, зустрічаючись з іноземними робітниками. До способів здобути додаткові продукти харчування з кінця 1943 р. додалося жебракування.

Поповнювали харчовий раціон остарбайтерів й інші іноземні робітники: «... один парень (чех. - В. Д.)... у товсту бумагу замота сухарі і кине через проволоку. ото так він мене піддержав»; «.на заводі мені допомагала француженка. бутерброди мені підкладала, яблучка, грушки»^{[450] [451]. Інколи така допомога викликала в остівців почуття сорому, зніяковіння: «. чех один приніс мені кусочок, бутербродика, приніс і положив. А мені так стидно. Боже, Боже! До чого ми дожилися, щоб це мені кусочок хліба давали. Ай-ай-ай!»[452].}

Східним робітникам, які працювали у промисловому секторі економіки, допомагали також українці, котрі працювали на сільськогосподарських підприємствах, у німецьких приватних будинках як прислуга. Вони за можливості приносили додаткові продукти харчування до табору: «. до нас у лагерь приходили дівчата, мої землячки, що працювали у домохазяйок, то вони крадькома від хазяйки за тиждень насобирають кусочки хліба та насушать під подушкою і принесуть нам у неділю»^[453]. Окрім цього, остарбайтери облаштовували схованки, куди ховали продукти харчування, вкрадені у господаря. Про ці таємні місця вони повідомляли дівчат з табору: «. літом підемо в поле. знакомі. повикопували нам ямки під лісом, і в ямки нам клали горох, пшеницю»^[454].

Офіційно німцям забороняли «підгодовувати» остарбайтерів. Проте, у спогадах східних робітників часто зустрічаються факти харчової допомоги: «... сподобався я якомусь німцю... він позве, так, за вагон... бутербродик дасть, і щоб ніхто не бачив, тому що його ж могли відразу посадить»¹, «... молодий німець, котрий мене учив. часто давав мені скибочку бутерброду з маслом або ковбасою чи салом»^{[455] [456]. Нерідко, щоб не бути порушниками закону, німці вдавалися до непрямих способів допомоги остарбайтерам. Наприклад, своїй хатній робітниці зі Сходу О. Галкіній господарка видавала хліб вищого ґатунку, щоб та відносила його свиням. Звичайно, цей хліб призначався для голодної дівчини. Таким чином, зовні начебто німецька господиня не порушила закон, але разом з тим і підгодовувала українку. «26 кілограм. набрала. через місяць», - стверджує Олександра[457].}

Мотиви подібної поведінки німців різні. По-перше, їх зумовлювали особисті риси характеру конкретної людини (доброзичливість, співчуття, людяність). По-друге, важливу роль відігравав попередній досвід. Наприклад, колишній військовополонений німець часів першої світової війни, допомагаючи остарбайтерам одягом, взуттям та їжею, пояснював: «.мені допомагали росіяни, і я буду вам допомагати»^[458]. По-третє, інколи мотивом було почуття ненависті до політики Німеччини чи до її фюррера - А. Гітлера^[459].

Таким чином, харчування майже усіх примусових робітників (особливо тих, хто працював у промисловому секторі економіки) було незадовільним. Відповідно остівці по-різному ставилися до то, як їх годують. Основними стратегіями їхньої поведінки були: пристосування; часткова відмова від запропонованих страв; раціональний розподіл продуктів харчування; самогубство; колективний протест; пошук додаткових продуктів харчування. Причому спочатку спостерігається абсолютне несприйняття нової їжі і відмова від неї. Поступово, відчуваючи голод, примусові робітники звикли до «напівлюдських» харчів. Окремі з них відмовлялися від певних страв, дохарчовуючись хлібом, недоїдками, бутербродами, принесеними робітниками-іноземцями чи німцями тощо. Частина східних робітників раціонально розподіляла видані на кілька днів харчі.

Найбільш радикальними лініями поведінки в умовах незадовільного харчування ставали самогубство та втеча. На першу впливав, як правило, стан здоров’я, а саме наявність хвороби, за якої було необхідне вживання спеціальних страв (наприклад, виразка шлунку). Друга давала надію або на зміну місця роботи, а відповідно й покращення харчування, або можливість дістатися додому. Організовуючи колективні протести проти поганого харчування, остарбайтери сподівалися покращити свій щоденний раціон. Інколи це вдавалося, а інколи такий акт непокори закінчувався покаранням.

Стратегія пошуку додаткових продуктів харчування реалізовувалася різними способами, зокрема: обміном, нелегальною та легальною (за можливості) купівлею, отриманням посилок з дому, доїданням залишків після іноземних робітників і німців, підробітками, крадіжками, наданням послуг інтимного характеру, отриманням подарунків.