БІЛЬШОВИЦЬКИЙ HACTVΠ І ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Вище вже йшлося про те, що більшо­вики мали два напрямки, на яких зосереджували свої сили: Дон і, власне, Україна.

Наприкінці 1917 р. на Дону сформувався потуж­ний осередок опору більшовикам.

На зламі 1917 та 1918 рр. на сході УНР більшови­ки намагалися (з перемінним успіхом) установити свій контроль над ключовими містами та вузло­вими залізничними станціями. Подекуди їм це вда­валося, в інших місцях більшовицьким загонам ус­пішно протистояли донські козаки.

Інший напрямок агресії більшовиків - проти УНР, на Київ та Катеринослав. Наступ на Київ ве­ли по залізницях: через Харків-Полтаву та через Бахмач. Головною і найефективнішою збройною си­лою у розпорядженні Центральної Ради був Гайда­мацький кіш Слобідської України. Його сформо­вано у грудні 1917 р. під проводом Симона Петлюри.

Києву видавалося, що основна загроза від більшо­виків іде через полтавський напрямок. Командувач більшовицьких військ Володимир Антонов-Овсі- єнко писав: «Головний удар вирішено спрямувати на Полтаву»¹. Тому Гайдамацький кіш Слобідської України рушив у тому напрямку. Упродовж кількох днів відбулися сутички за Полтаву, Миргород, Ро­мо дан - практично за кожну залізничну станцію. У Ромодані більшовицьке військо розділилося. Од­на частина продовжила рух на Київ через Гребін­ку. Інша рушила на Бахмач.

Під Гребінкою стався бій, який затримав по­дальший рух більшовиків. Газета «Нова рада» пові­домляла: «Бої, що почалися три дні тому між ук­раїнськими частинами й большевицькими в ра­йоні ст. Гребінка, ще не скінчилися»^{[62] [63].}

Це була прелюдія бою під Кругами. Тривожні повідомлення про ситуацію під Бахмачем і похо­рони загиблих наелектризували ситуацію серед політично активних українців. Провід УНР не міг перекинути військо з полтавського напрямку на бахмацький. Це означало б розпорошення сил, яких і так бракувало. Тож підкріплення під Бахмач виїхати не могло.

Але зголосився щойно сформований Студент­ський курінь. Його основу становили студенти і не­щодавні випускники столичних вишів. До куреня записалися й кілька гімназистів старших класів.

З-під Бахмача українські війська відступили до Круг. Туди прибув і Студентський курінь. 29 (16) січ­ня (за дослідженням Михайла Ковальчука - 30 (17) січ­ня^[66]) відбувся бій, що увійшов в українську націо­нальну пам’ять та історію як вузловий момент, сим­вол боротьби за українську державність, приклад жертовності, відданості державі (чи ідеї держав­ності), а також трагедії, яка покликана мобілізува­ти націю перед загрозою зовнішнього втручання.

Бій під Кругами був епізодом збройного кон­флікту між Українською Народною Республікою та радянською Росією. Він відбувся 29 (16) січня 1918 р. біля залізничної станції Крути під час наступу на Київ більшовицьких військ.

Після боїв під Кругами та Гребінкою більшо­вицькі війська впритул підійшли до Києва. У цей час провідні політики УНР задумалися над прого­лошенням повної незалежності України. Ситуація в державі була не найкраща. Зі сходу наступали біль­шовики. Вибори до Українських Установчих зборів відбувалися з великими проблемами. У деяких ре­гіонах їх перенесли, у деяких - узагалі скасували.

У Києві запровадили стан облоги, а комендант Михайло Ковенко, як уже згадувалося, заарештував кількох членів Центральної Ради.

Будівля Української Центральної Ради. Поштівка

22 (9) січня до Центральної Ради було внесе­но три проекти Універсалу: від Михайла Грушев- ського, від соціал-демократів (Володимира Вин- ниченка) та есерів (Микити Шаповала і Миколи Солтана). Сергій Єфремов був проти, вважав, що «новий акт, якщо його буде видано, тільки ще раз стрясе без жадної потреби повітря, ще раз зіб’є порожню піну на поверху нашого життя, яка хутко розійдеться, не лишивши по собі ніякого твердого сліду»^[67]. У ході дискусій за кілька днів випрацюва- ли узгоджений варіант. На поіменне голосуван­ня поставили 24 (н) січня. Брали участь 49 членів Ради, з них 39 - за (українські фракції), 4 - проти (меншовики і Бунд) і 6 утрималися (російські есе­ри, Поалей Ціон, Єврейська соціалістична робітни­ча партія та революційна фракція Польської партії соціалістичної)¹. Україна стала «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу».

УНР була демократичною державою. Під пар­ламентом не раз збиралися різноманітні мітинги.

Вельми оригінальна демонстрація перед будів­лею Української Центральної Ради відбулася 25 (12) січня 1918 р. Нещодавно організована Укра­їнська партія соціалістів-самостійників продемон­струвала три броньовики. На кожному з них кра­сувалися плакати «Хай живе Центральна Рада!», «Хай живе самостійна Українська Народна Респуб­ліка!» і найцікавіший - «Геть міністрів Порша і Вин- ниченка!». Броньовики проїхали Хрещатиком і Bo- лодимирською вулицею та на кілька хвилин затри­малися перед Центральною Радою^{[68] [69].}

Зауважимо, що це відбувалося в доволі складній ситуації. По Києву вже гатили більшовицькі гарма­ти, ще геть свіжими були сліди «січневого зброй­ного повстання»-заколоту. Сама Центральна Рада якраз ухвалювала Четвертий Універсал і відправля­ла у відставку уряд Володимира Винниченка.

Після ухвалення IV Універсалу голова уряду Во­лодимир Винниченко 28 (15) січня 1918 р. написав заяву про відставку. Свого керівника підтримали й міністри.